Субстантивати в поезії О. Блока

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СУБСТАНТИВАТИ В ПОЕЗІЇ О. БЛОКА

10.02.02 - російська мова

Камишнікова Яна Сергіївна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Карпенко Олена Петрівна,

Харківській національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

доцент кафедри російської мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лучик Алла Анатоліївна,

Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Гончар Олена Валентинівна,

Харківська державна академія дизайну та мистецтв,

завідувач кафедри іноземних мов.

Захист відбудеться «17» червня 2011 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221А.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215В.

Автореферат розіслано «17» травня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

субстантивований синкретизм блок віршований

Дисертаційне дослідження «Субстантивати в поезії Олександра Блока» присвячене вивченню субстантивованих одиниць в індивідуальному стилі поета Олександра Блока.

Лінгвістична наука ХХ-ХХІ ст. характеризується, з одного боку, виникненням нових підходів до опису мовних фактів і їх проявів, що першочергово враховують особистість мовця, особливості його менталітету й світосприйняття і передбачають дослідження цієї особистості як частини етносу у всій сукупності його характеристик; із другого боку, постійним зверненням до лінгвістичних і - ширше - філологічних надбань минувшини, що надають багатий матеріал для все нових і нових розвідок.

Із часу появи більш чи менш чіткого опису певної граматичної категорії в будь-якій мові вчені починають залучати до аналізу різноманітні пограничні чи перехідні явища, що проявляються в численних відступах від сформульованих канонів. Одним із таких об'єктів протягом уже багатьох десятиліть є перехідність у системі частин мови.

Актуальність дослідження визначається тим, що проблема перехідності в системі мови постійно підлягає аналізу, переосмисленню, що сприяє появі все нових і нових робіт у цій галузі (В.В. Бабайцева, С.І. Богданов, О.В. Бондарко, Л.В. Борте, Р.М. Гайсіна, О.А. Земська, Н.Ф. Ерастова, І.О. Іонова, О.П. Калечіц, О.П. Кім, О.С. Кубрякова, М.Ф. Лукін, М.Г. Меркулова, В.М. Мігірін, Н.Б. Парикова, І.Д. Протченко, Є.М. Сидоренко, Ю.П. Смирнов, М.І. Смольянінова, Л.С. Філіппова, Л.Д. Чеснокова та ін.). Унаслідок цього було здійснено достатньо повний опис більшості її аспектів, але вона продовжує привертати увагу вчених, особливо із позицій мовлення, художнього тексту як одного з мовленнєвих явищ, у якому одиниці мовного рівня уповні реалізують свій потенціал, намагаючись у синкретичній формі виразити якнайбільше змісту (Є.Г. Ковалевська, С.Д. Липкін, Н.А. Ніколіна, Д.М. Поцепня, М.В. Рєзунова, О.О. Скоробагатова та ін.). При цьому синкретичні одиниці різних рівнів, відображаючи особливості світосприйняття митця слова, перетворюються на сигнали, маркери його індивідуального стилю. Останній, у свою чергу, продовжує залишатися у сфері зацікавлення лінгвістів і представників інших наукових напрямків, оскільки, по-перше, демонструє все нові і нові можливості мовної системи, а по-друге, є частиною загальнонаціональної мовної картини світу. Беручи до уваги зазначене вище, незважаючи на неодноразове звернення до різних її аспектів, тема продовжує залишатися актуальною.

Вибір творчості Олександра Блока для аналізу закономірностей функціонування субстантивів пояснюється тим, що, по-перше, вона достатньо повно висвітлена в інших аспектах, по-друге, початкова належність поета до символізму і його подальше «подолання» (Ю. Тинянов) могли, на думку автора, репрезентувати багатий арсенал виражальних засобів, до яких зараховують субстантивати, а також еволюцію використання цих одиниць.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з проблематикою науково-дослідницької роботи кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Структурно-семантичні та функціональні характеристики мовних одиниць» (реєстраційний номер 132902, код 01.86.0).

Об'єктом дослідження послужили субстантивовані одиниці, виділені із текстів зазначеного автора методом суцільної вибірки (картотека налічує 537 контекстів, у яких відзначено близько 600 субстантиватів).

Предмет розвідки - структура і семантика субстантивованих одиниць і їх функції в поетичних текстах Олександра Блока.

Матеріалом роботи стали тексти поезій Олександра Блока, що увійшли до перших трьох томів академічного видання творів автора [24].

Мета роботи - подати опис системи субстантивованих одиниць у віршованих текстах Олександра Блока і виявити їх функції в поетичній мові автора. Для досягнення поставленої мети здійснено вирішення таких завдань:

на основі аналізу наукової літератури сформувати теоретичну базу дослідження і термінологічний апарат;

з'ясувати перелік субстантивованих одиниць у поезії Олександра Блока, їх структуру і семантичні особливості;

визначити сферу синкретизму виділених одиниць;

здійснити опис субстантиватів у віршованих текстах поета;

простежити еволюцію використання Олександром Блоком субстантивованих одиниць;

створити реєстр субстантиватів, виділених із текстів поезій автора.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що автор подає цілісний опис функціонування субстантиватів у поетичних текстах Олександра Блока, висвітлюючи їх роль не тільки у створенні поетичних образів, але й у вираженні провідних мотивів творчості поета, а також в організації циклів віршів.

Методи дослідження. У роботі використано описовий метод - для здійснення опису вичленованих шляхом суцільної вибірки одиниць-субстантиватів; порівняльний та інтерпретаційно-текстовий - для аналізу функціонування субстантиватів на різних етапах творчості Олександра Блока; елементи статистичного - під час кількісного аналізу та характеристики частотності вживання тих чи тих субстантиватів; дистрибутивний - для виявлення синтаксичних умов субстантивації визначених одиниць.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що, осмисливши лінгвістичні надбання у сфері перехідності взагалі і субстантивації зокрема, автор доповнив перелік основних чинників субстантивації в художньому (поетичному) тексті, а також здійснив опис ролі субстантиватів в організації окремого вірша і поетичного циклу. Укладено словник субстантиватів, виділених із текстів поезій Олександра Блока.

Практичне значення розвідки визначається можливістю використання її матеріалів під час створення цілісного опису індивідуального стилю Олександра Блока і словника мови поета, при розробці окремих розділів сучасної російської мови й стилістики, спецкурсів із словотвору і творчості автора.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи були представлені й обговорені на IV Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій Європейському дню мов (Луганськ, 2007); ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм» (Харків, 2007); Міжнародній науковій конференції молодих учених-русистів «Антропоцентрична парадигма в сучасній русистиці» (Харків, 2009); ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2010); V Науково-практичній конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2008). Окремі положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, на семінарах аспірантів.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відбито в 5 статтях, надрукованих у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Розвідка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатка (перелік субстантивованих одиниць у поетичних текстах Олександра Блока), списку використаної літератури, що нараховує 211 позицій. Загальний обсяг роботи - 223 сторінки, із них основного тексту - 172 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначено зв'язок теми з науковою проблематикою установи, у якій виконана робота, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, що відображають основні результати дисертації.

У першому розділі «Перехідність у системі частин мови як лінгвістична проблема й історія її вивчення» подано критичний аналіз рівня дослідження проблеми в сучасній лінгвістичній науці, аналітичний огляд літератури з відповідних питань, обґрунтовано термінологічний апарат дослідження. Розглянуто субстантивацію як різновид трансформації і її основні закономірності в мові і мовленні.

Основи науки про трансформації частин мови було закладено ще в ХІХ ст. У цей час у працях Ф.І. Буслаєва, О.Х. Востокова, М.І. Греча й інших учених з'явилися окремі зауваження, що стосувалися перехідних явищ у сфері іменників. Але тільки в роботі О.О. Потебні «Из записок по русской грамматике» уперше доволі детально розглянуті випадки переходу прикметників до розряду іменників і прокоментовані причини цього процесу. Із того часу поняття перехідності як трансформації з одного стану мови в інший, як моменту розвитку тієї чи іншої категорії чи форми мови стає в мовознавстві одним із провідних засновків науки про мову.

Погляди вчених, які намагалися пояснити це явище, часто не збігалися. Наприклад, О.М. Пєшковський уважав, що явища перехідності зумовлені системною взаємодією мовних явищ, і відзначав хисткість меж категорій. О.О. Шахматов основною причиною перехідності називав зміну синтаксичної функції слова. Загальний погляд на сутність і причини перехідності висловив В.В. Виноградов у роботі «Російська мова: Граматичне вчення про слово»: «У живій російській мові <…> не існує ідеальної системи з одноманітними, різкими і глибокими межами між різними типами слів. Граматичні факти рухаються і переходять з однієї категорії в іншу, нерідко різними своїми сторонами долучаючись до різних категорій». При цьому вчений акцентував увагу на тому, що не завжди використання одиниці мови в невластивій синтаксичній функції призводить до переходу цієї одиниці до розряду іншої частини мови.

На початок 40-х рр.. ХХ ст. у російській граматиці в цілому було досліджено сутність і умови перехідності, закріплено терміни «субстантивація», «адвербіалізація», «прономіналізація», «ад'єктивація», що було відображено у виданій 1952 р. Академічній граматиці і різних навчальних посібниках.

Глибше явища перехідності досліджувались на наступному етапі вивчення цієї проблеми. Окремий інтерес для дослідників становили такі аспекти: 1) взаємозв'язок явищ перехідності і морфологічного словотвору; 2) специфіка явищ перехідності всередині частин мови; 3) характер явищ перехідності на синтаксичному рівні. До цих проблем зверталися О.С. Ахманова, Т.М. Александрова, В.В. Бабайцева, О.Я. Баудер, В.В. Богданов, Л.В. Борте, В.С. Бондаренко, В.В. Виноградов, О.М. Гвоздьов, В.Г. Гак, Р.М. Гайсіна, Н.Ф. Ерастова, А.А. Залізняк, І.К. Зданевич, А.О. Кізюкевич, О.П. Калечіц, С.І. Карцевський, Є.Ф. Карський, В.І. Кодухов, О.С. Кубрякова, Ю.А. Левицький, С.Д. Липкін, М.Ф. Лукін, Л.Я. Маловицький, Ю.В. Мельник, І.О. Мельчук, В.М. Мігірін, А.Є. Міхневич, Н.А. Ніколіна, С.О. Остапенко, О.В. Редькіна, О.О. Реформатський, О.І. Смирницький, А.Є. Супрун, Є.Г. Степанова, Т.С. Тихомирова, Ю.В. Ухіна, І.С. Улуханов, О.Т. Черкасова, В.В. Шигуров, А.Б. Шапіро, І.Б. Шатуновський та багато інших.

У роботах В.В. Бабайцевої перехідність розглядається як багатоаспектне явище, а процес перехідності автор пов'язує зі взаємодією мовних одиниць і категорій, відзначаючи, що не кожна взаємодія призводить до утворення перехідних явищ. Аналізуючи сутність процесу переходу слів, або транспозиції, В.В. Бабайцева зауважує, що найбільш узагальнено останню можна визначити як перехід слова (чи слів) з однієї частини мови в іншу без зміни звукового і графічного складу. Саме цим визначенням послуговується автор дисертаційної роботи.

Учені виділяють типи частиномовного переходу і його етапи: транспозицію форми, транспозицію функції і транспозицію значення (Р.М. Гайсіна). Транспозиція форми передбачає перехід лексичного знака з однієї частини мови в іншу й призводить до виникнення міжчастиномовної омонімії. Із погляду мовця перехід форми з однієї частини мови в іншу зумовлений зміною значення лексеми, унаслідок чого вона починає входити до семантичної категорії іншої частини мови. Під час виконання частинами мови вторинних синтаксичних функцій відбувається транспозиція функції, і словоформа у складі речення починає виконувати функцію, що не зумовлена її формою. У випадку транспозиції категоріально-речове значення, що є типовим для однієї частини мови, переноситься на іншу. Зближення частин мови за одним із цих принципів призводить до певних зсувів у двох інших компонентах триєдності; ці зсуви можуть бути посутніми і призводити до зміни меж частин мови, і можуть бути не такими значними і не порушувати межі частин мови.

Трансформаційні процеси зазвичай супроводжуються деякими паралельним лінгвальними явищами. Одне з них, як зазначали В.В. Виноградов, В.В. Бабайцева та ін., - функціональна омонімія. Під час виникнення функціональних омонімів відбувається значне переосмислення слова чи окремої словоформи. За поданим словом чи окремою словоформою закріплюється інша синтаксична функція, у нього розвивається нове категоріальне значення. Тому функціональні омоніми, на відміну від лексичних омонімів, різняться категоріальним значенням і граматичними особливостями (О.С. Ахманова).

Передумовою виникнення зон перехідності в системі російської мови, умови міграційних явищ у системі частин мови і можливості кожної лексико-граматичної категорії з погляду перехідності досліджені В.М. Мігіріним, С.І. Богдановим і Ю.П. Смирновим. Важливими чинниками трансформації вважають відповідну синтаксичну дистрибуцію, наявність чи відсутність співвідносних граматичних форм, характер лексичного значення слова. Частотність виникнення цих чинників неоднакова, послідовність зміни ознак у процесі транспозиції також неоднакова для різних частин мови (В.В. Шигуров, О.П. Калечіц). Інші дослідники пріоритетну роль приписують позамовним факторам, що викликають явища перехідності (В.В. Бабайцева, М.Ф. Лукін, О.Я. Баудер, В.І. Дячук, А.О. Кізюкевич).

Виявляючи властивості іншої частини мови, слово не відразу випадає зі складу вихідної, функціонуючи як представник обох лексико-граматичних класів. У зв'язку з цим говорять про ступінь переходу слова до іншої частини мови: виокремлюють повну і неповну транспозицію (трансформацію), іноді говорять про третю групу - проміжну. За повної трансформації слово повністю входить до складу нового лексико-граматичного класу, перетворюючи свій категоріальний склад. Неповну транспозицію розуміють як такий перехід, за умов якого у слова зберігається функціональний омонім у складі вихідної частини мови.

Є.М. Сидоренко не погоджується з тим, що трансформація може бути повною чи неповною, зазначаючи, що вона або є, або її немає. І якщо перехід відбувся, то в межах одного похідного слова співіснують два категоріальні значення - домінуюче (значення результативного класу) і підпорядковане (вихідне значення слова). Наприклад, значення предметності є домінуючим для слів, які перейшли до розряду іменників. Визначальним чинником здійснення переходу однієї частини мови в іншу виступає використання слова в мовленні, у варійованих і змінних контекстах.

До цього часу не існує єдиної думки в питанні термінології: різні автори називають схожі явища транспозицією, трансформацією, конверсією, морфолого-синтаксичною деривацією, переходом і т. п. Ми приєднуємося до тієї групи вчених, яка використовує термін «транспозиція», оскільки, на наш погляд, саме він найбільш глибоко відбиває сутність процесу.

Найбільш поширений різновид транспозиції -- субстантивація -- достатньо повно описаний у науковій літературі, встановлено чинники субстантивації й особливості семантики субстантивованих одиниць. Дослідниками доведено, що процеси субстантивації найбільш яскраво проявляють себе в художньому тексті, саме авторські, оказіональні субстантивати становлять найбільший інтерес під час аналізу поетичного тексту. Оскільки за субстантивації вся увага концентрується на ознаці, значення субстантиватів абстрактніші, ніж в іменників, утворених деривацією. Лексичне значення субстантивованих прикметників містить оцінний компонент, який, зберігаючись в іменнику, сприяє утворенню експресивного слова. Експресивність субстантивованих слів підтримується також і синтаксичною конструкцією (зазвичай це конструкції зі звертанням, рядами однорідних членів, на рівні віршованого тексту - із переносами), а використання субстантиватів та їх особливий набір створюють неповторний індивідуальний стиль того чи іншого автора.

У своїй роботі ми виходили з того, що в поетичному тексті будь-яка одиниця, потрапляючи в синтаксичну позицію, характерну для іменника, може контекстуально субстантивуватися. Набуваючи категоріальних ознак іменника, одиниці, які підлягають субстантивації, часто зберігають і весь набір власних, що призводить до ускладнення, поглиблення смислу номінованого ними поняття чи процесу. Остання якість надзвичайно важлива для лірики, оскільки дозволяє економно виразити ємне значення.

У другому розділі «Семантика і структура субстантиватів у поезії Олександра Блока» розглянуто субстантивати з погляду їх походження, структури, семантики; виділено зони синкретизму вихідних частин мови й іменника, що дозволяють одиниці одного граматичного класу переходити до іншого без зміни фонетичної оболонки, але із зсувом граматичних ознак; проаналізовано чинники субстантивації в поетичному тексті.

Віршований текст, як відомо, - «складний за будовою смисл», елементи якого перебувають у складних семантичних відношеннях і мають особливе смислове навантаження. Тому кожен елемент у ньому - окреме слово чи граматичне значення - стає значущим і незамінним, набуваючи незвичної смислової виразності (пор. про це явище у В.В.Виноградова: «Смислове значення слова в художньому творі не обмежується його прямим значенням, а обростає додатковими, новими смислами залежно від способу відображення і вираження дійсності в слові»). Зазначене повністю можна співвіднести зі словами-субстантиватами, історія виникнення яких і функціонування в мові доволі детально описані вченими-лінгвістами (О.О. Потебня, О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, В.М. Мігірін, С.І. Богданов, Ю.П. Смирнов та ін.). Однак аналіз стилістичного використання мав характер побіжних зауважень, і тільки в останнє десятиліття почали з'являтися праці, присвячені ролі субстантивованих одиниць в індивідуальних поетичних системах (Л.С. Філіппова, Н.Ф. Ерастова, І.І. Ковтунова, Є.Г. Ковалевська, Д.М. Поцепня та ін.).

Оскільки символізм, за словами вчених, тяжів до абстрагування, пошуку універсальних закономірностей буття, він потребував особливих мовних засобів для втілення своїх ідей, і субстантивовані прикметники, поряд з іншими засобами, ставали представникам напряму у нагоді.

Широкі можливості субстантивації прикметників зумовлені спільною природою прикметинка та іменника та подібністю їхніх граматичних категорій, а також здатністю виражати абстраговану ознаку. Тому як тільки на перший план висувається якась якість, характерна риса або ознака предмета, реалії, явища, чиста предметність вуалюється, виявляючись тільки у граматичній категорії роду, відповідній дистрибуції та певній синтаксичній позиції, у якій може виступати іменник.

Дослідження масиву субстантивованих прикметників, використовуваних О. Блоком, дозволило з'ясувати, що серед них наявні як универбати, фіксовані у словниках (блаженный, богатый, близкие и родные, городовой, гостиная, спальная), так і індивідуальні субстантивати, створювані поетом принагідно для вираження певної поетичної ідеї. Саме останні визначають неповторний авторський стиль.

Окремий інтерес становить група субстантиватів, що виражають щось невизначене, загадкове, дивне, при цьому субстантивуються прикметники у формі середнього роду однини: прекрасное, печальное, неизвестное, неизбежное, неземное, невозможное і под. Ці одиниці згадуються в роботах О.О. Скоробагатової, Д.М. Поцепні. Інша чисельна група -- прикметники-субстантивати у формі множини (безумнее, бестелесные, благие, беспредельные, веселые, гордые, добрые, живые, лазурные, малодушные і под.) на позначення всеосяжності ознаки. Достатньо репрезентовані також ад'єктивні субстантивати у формі жіночого роду (безбожная, безумная, вечерняя, горная, милая, далекая, лазурная, ласковая) та чоловічого (кудрявый, зимний, знакомый, косматый, блаженный, богатый, прохожий, прекрасный). Субстантивації піддаються якісні та відносні прикметники різних тематичних груп, і в контексті поезії О. Блока вони створюють параралелі або оппозиції, експлікуючи певні теми та наскрізні мотиви.

Репрезантативною у поетичних творах О. Блока є группа віддієприкметникових субстантиватів. Тут також виокремлюються загальновживані, универсальні одиниці, що субстантивувалися через етап ад'єктивації (грядущее, будущее, прожитое, окружающие, любимый), та індивідуально-авторські субстантивати. Останні найчастіше використовуються на позначення осіб, рідше -- предметів та явищ, почуттів і переходять до розряду іменників, минуючи стадію ад'єктивації (рекущие, разбитые, смеющийся, сквозящая, угасшее). Нерідко О. Блок послуговується складеними субстантивними номінаціями, що вмотивовуються діеприкметниковим зворотом: обращенные в слух; отшедшие, сгоревшие дотла; сиявший вчера; скован дремой; рожденные вдали; ушедшие в познание; утративший создание любви і под.

Субстантивуватися можуть як активні, так і пасивні дієприкметники відповідно до задуму автора та потреб контексту, при цьому у значенні субстантивату певною мірою зберігається дієслівна сема, позначаючи рухливість, змінність ознаки. Як і всі ад'єктивні субстантивати, описувані залучаються до відповідних паралелей та опозицій, оранжуючи наскрізні образи, мотиви поезії О. Блока.

Звертаючись до аналізу прономінальних субстантиватів, зазначимо, що автор розглядає займенники із традиційного погляду - як самостійну частину мови, одиниці якої можуть переходити до інших класів, у поданому випадку - до іменників, займаючи властиву їм синтаксичну позицію та набуваючи їх категоріальних ознак і здатності означуватися прикметниками. У природному мовленні доволі часто зустрічається так звана еліптична субстантивація (А.Р. Обердерфер), коли означальний займенник уживається в позиції іменника без означуваного (каждый знает, иной поймет, любой сможет, все придут), нерідкими є й інші випадки субстантивації займенників.

Основною ознакою субстантивації автор уважає використання відповідних одиниць у синтаксичній функції, властивій іменнику. Не називаючи предмет, займенник лише дає посилання на нього, іноді включаючи до групи, іноді вказуючи на окрему ознаку. Така еліптична субстантивація в поезії Олександра Блока підпорядкована загальному завданню завуалювати чи глобалізувати об'єкт мовлення. Так, значна кількість прономінальних субстантиватів у віршах Олександра Блока створюють ефект недоказаності, таємничості й водночас - всеохоплення того, що відбувається (використання субстантиватів всё, каждый). Найбільший інтерес становить у поета група складних субстантиватів, мотивованих неозначеними займенниками, що супроводжуються різними означеннями. Ці одиниці поєднують узагальнене й конкретне, з одного боку, указуючи на невизначену особу чи предмет, із другого - звужуючи можливе коло позначуваного. Іноді коло осіб чи предметів, подій, що позначаються субстантиватами все, всё, конкретизується певною ознакою, що вводиться підрядною частиною чи дієприкметниковим зворотом: над всем, что хочется любить; чуять все, чем божий мир прекрасен; о всех, забывших радость… При цьому вся конструкція сприймається як єдине смислове ціле - єдиний складний субстантиват.

Доволі вживаними в О. Блока є займенники каждый, другой, иной, що використовуються у традиційному та інколи -- індивідуально-авторському значенні (як, наприклад, другой -- двійник). Займенник сам / сама в Олександра Блока практично завжди в ході субстантивації евфемістично позначає якусь вищу сутність, причому в певних контекстах на часткову субстантивацію може вказувати лише графіка - написання з великої літери: Я боюсь неожиданно колющих ран… / Так может изранить - лишь Она… / лишь Сама…; я шел вперед, / а позади - он Сам, / Все проникающий и близкий к цели. Найбільш чітко це значення проглядає в контексті, у якому субстантиват набуває означення, властивого для іменника: Не сойдет ли от божницы / Лучезарная Сама?

Найбільший інтерес у поезії Олександра Блока викликає група субстантиватів, мотивованих неозначеними займенниками кто-то, кто-нибудь, что-то. Невизначеність займенникової семантики цих слів долається завдяки текстовому атрибуту, який може поставати у формі як узгодженого, так і неузгодженого означення і називати елемент зовнішності особи, а також властивість, якість особи чи предмета: Были верны наши кони, / Кто-то белый помогал; Кто-то ласковый рассыпал золотые пряди, / Луч проник в невидимую дверь; Или кто-нибудь жалкий и слабый / Только женщину понял в тебе?; …С головой открытой - кто-то в красном платье / Поднимал на воздух малое дитя… Іноді поєднання неозначеного займенника з означенням (-ми), що також становить єдине смислове ціле, може служити як перифраз-евфемізм: В рое хохочет над круглым горбом / Кто-то косматый, кривой и рогатый. Якщо таке (із постпозитивними означеннями) вживання допускається мовною традицією, то препозиція означення - явний сигнал оказіонального використання: И глухо заперты ворота, / А на стене - а на стене / Недвижный кто-то, черный кто-то / Людей считает в тишине. Більш абстрактна, узагальнена семантика характерна для складних субстантиватів, мотивованих займенником что-то: И в призывном круженьи и пеньи / Я забытое что-то ловлю, - однак вони не позначені таким рівнем частотності, як проаналізовані вище.

Субстантивації підлягають у певних контекстах і особові займенники. Іноді це повна субстантивація, коли займенник набуває препозиційного означення або, застигаючи у формі називного відмінка, уживається в ролі додатка: Белая Ты, в глубинах несмутима, / В жизни - строга и гневна; Сегодня, разлучаясь с Вами, / Я не скажу Вам больше: «Ты!». Частіше в Олександра Блока спостерігається так би мовити умовна субстантивація, сигналом якої стає лише велика літера: Этой смертью отшедших, сгоревших дотла, / Разве Ты не жива? Разве Ты не светла?; А в лицо мне глядит, озаренный, / Только образ. Лишь сон о Ней; И вот - Она, и к Ней - моя Осанна - / Венец трудов - превыше всех наград. Загальна тональність контекстів наводить на думку, що тут не просто є вказівка на об'єкт, тут відбувається евфемістична заміна онімної номінації. Іноді такі субстантивати використовуються як евфемізми. Усе це сприяє створенню особливої глибини і можливості множинних потрактувань, про які не раз згадували дослідники Олександра Блока.

Наявні у блоковських контекстах також субстантивати, мотивовані числівниками, прислівниками, поодинокі випадки субстантивації дієслів, які докладно описано в роботі.

У третьому розділі «Функції субстантивованих одиниць у поетичних циклах Олександра Блока» розглянуто функціонування субстантиватів у циклах «Вірші про Прекрасну Даму», «Снігова Маска» і «Страшний світ», уміщених відповідно в першому, другому і третьому ліричних томах Олександра Блока, і визначено їх місце в семантичній композиції циклів.

Вибір циклів для проведення порівняльного аналізу зумовлений їх знаковим характером для кожного з періодів творчості Олександра Блока. «У «Віршах про Прекрасну Даму», - за словами Н.О. Кожевникової, - визначено не тільки коло образів-символів, які по-різному представлені в інших циклах, але й деякі загальні принципи зображення». Цикл «Снігова Маска» посідає особливе місце у творчості Олександра Блока, оскільки, як пише Л.Я. Гінзбург, «серед усіх блоківських циклів вона найменше пов'язана з традицією; і найбільше в ній відбився стилістичний максималізм нової поезії». У віршах «Страшного світу» «змінюється ставлення поета до дійсності» - до текстів поезій входить повсякдення, буденність. Однак, спираючись на конкретне слово, Олександр Блок все ж повністю не відмовляється від традицій символізму й звертається до абстрагування, одним із засобів якого виступає використання субстантивованих прикметників, дієприкметників і т. д.

У ліричному циклі «Вірші про Прекрасну Даму» виділено 64 субстантивовані одиниці різних типів. Вони приблизно рівномірно розподілені по всьому циклу й мотивовані в основному прикметниками (35) і дієприкметниками (11). Субстантивовані прикметники різняться в граматичному значенні роду: певучая, юная, милая, святая, непостижная (ж. р.); несвободный, смертный, вещий, милый (ч. р.), що виступають на позначення паралельного розвитку ліній героя і героїні; найбільш численною є група субстантиватів середнього роду, що позначені узагальненістю (16) і різним значенням: былое, прежнее, знакомое, житейское, злое, доброе, странное, безмятежное, невнятное, яркое и страстное, небесное, лазурное, белое, святое, великое. Широке використання таких субстантиватів, що характеризують романтичні традиції в ліриці, у символістів - відповідно до їх загальної тенденції до абстрагування й пошуку універсалій - відзначав Д.М. Поцепня. Настільки ж частотними є субстантивати, мотивовані прикметниками у формі множини, які теж виражають ідею універсальності, всеохоплення: странные и новые, милые мертвые, крылатые, гордые, неизвестные, близкие и родные.

Серед субстантиватів-дієприкметників визначені як традиційні, що дійшли до нас у певній застиглій формі - сущее, грядущее, - так й індивідуально-авторські, які називають діючу особу чи їх множинність або сукупність, зрідка - особу, яка зазнає впливу дії: отходящая (про душу), смеющийся, несуществующие, танцующие, поющие, не знавшие весны, усыпленный душой, утраченные. Частотними в цьому циклі Олександра Блока є поєднання таких субстантиватів із займенником все, що виражає прагнення до всеохоплення: все прежнее станет ложью, все дышавшее ложью.

Прономінальні субстантивати традиційні (все, та, кто-то), однак викликає інтерес те, що субстантивація особових займенників часто відбувається через залучення додаткових засобів - у цьому випадку графічного виділення (написання з великої літери): Мы странствовали с Ним по городам; Без Меня твои сны улетали; лишь сон о Ней; Там, где привиделась Ты.

Випадки вживання субстантиватів, мотивованих іншими частинами мови, є одиничними.

Основними функціями субстантивованих одиниць у цьому циклі є композиційна, оскільки вони часто позначають паралельний (іноді контрастний) розвиток образів чи ліній (він - вона; добро - зло; реальне - ірреальне та ін.); функція глобалізації, узагальнення образу, а також створення ефекту невизначеності, загадки.

Цикл «Снігова Маска» складається з двох частин - «Сніги» і «Маски», - які вміщують відповідно 16 і 14 віршів. Учені відзначають співвіднесеність їх структури й паралелізм мотивів і образів (Н.О. Кожевникова, Л.Я. Гінзбург). Субстантивати, виділені з тестів циклу, розподіляються рівномірно й симетрично: у восьми віршах «Снігів» (13 одиниць) і дев'яти - «Масок» (14 одиниць). Вони мотивовані теж практично однаково: у «Снігах» 5 субстантиватів мотивовано прикметниками (безотрывное, предзакатная, сердцу милая, непокорный и свободный), 5 - дієприкметниками (опустивший меч на струи, скован дремой, настигнутый метелью, закованная в снега, осенившая крылами белоснежными), 2 - числівниками (другая (вторая), двое), 1 - займенником (все); у «Масках» це співвідношення дещо інше: прикметниками мотивовані 7 субстантиватів (неизбежное, Незнакомая, легкий, яр и светел, близкие, мертвые), дієприкметниками - 2 (колеблемый вьюгами Рока, обреченный), числівниками - 1 (третья) і займенниками - 4 (любой (2), другие, кто-то белый).

Із погляду граматичної форми також спостерігаємо паралелізм як усередині кожної частини, так і між співвідносними одиницями обох частин. Наприклад, у складі субстантивованих прикметників «Снігів» виявлено 2 одиниці жіночого роду і 2 одиниці чоловічого роду, що втілюють паралель герой - героїня, у «Масках» ця паралель дещо зміщується до полюса героя (3 одиниці чоловічого роду і 1 - жіночого). При цьому в обох частинах представлені субстантивати середнього роду - безотзывное і неизбежное, які сигналізують перегук основних мотивів. Субстантивати-дієприкметники як єдине смислове ціле в комплексі зі своїми поширювачами також утворюють паралелі щодо роду і стану в «Снігах». А в «Масках», по-перше, відносяться тільки до героя і мотивуються тільки пасивними дієприкметниками, по-друге, субстантиват обреченный переходить до розряду іменників через етап ад'єктивації. Окрім того, у «Снігах» один субстантиват - Настигнутый метелью, - а в «Масках» їх два - Неизбежное, Обреченный - розміщені в абсолютно сильних позиціях заголовків, позначаючи один з основних мотивів циклу - мотив загибелі-забуття і тісно поєднуючи обидві частини.

Визначено субстантивати, мотивовані числівниками. У «Снігах» це другая в значенні `вторая': Метель взвилась, / Звезда сорвалась, / За ней другая...; а також Двое в підзаголовку вірша «Голоси» (Двое проносятся в сфере метелей); у «Масках» співвідносний із першим субстантиват третья: Тихо шепчет маска маске, / Злая маска - маске скромной, / Третья - смущена…Наявність у деяких контекстах цієї частини і числівника три на противагу двойке першої частини дає змогу говорити про символічні значення чисел. Можливо, вони символізують часові плани кожної з частин.

Займенникові субстантивати в «Сніговій Масці» в основному позначені традиційністю. Їх значна кількість у «Масках» підтверджує висновки вчених про те, що друга частина циклу порівняно з першою позначена більш абстрактним, узагальнювальним характером.

Описані субстантивати в текстах «Снігової Маски» практично завжди посідають сильні позиції - або в заголовку, або на початку вірша, або наприкінці. При цьому проявляються семантичні перегуки між співвідносними одиницями цих двох частин циклу. Таким чином, субстантивати, конденсуючи множинні смисли завдяки поєднанню функцій двох частин мови, маркують майже всі основні мотиви й образи циклу «Снігова Маска». Цей факт ще раз підтверджує їх важливе місце в семантичній композиції віршів і циклу в цілому.

Цикл «Страшний світ» відкриває третій том творів Олександра Блока, побудова якого характеризується дослідниками як відображення полярності суб'єктивного, що «веде до безсилля душі перед злом і пустотою <…> і нових об'єктивних цінностей» (Л.Я. Гінзберг). Цикл уміщує 48 віршів, 22 із яких зорганізовані в підцикли «Танці смерті» (5), «Життя мого приятеля» (8) і «Чорна кров» (9), які послідовно розвивають певний мотив.

Субстантивовані одиниці такі ж численні у віршованих текстах (більш ніж 60), як і в попередні періоди творчості поета. Вони рівномірно розподіляються по віршах циклів і підциклів, виконуючи різні функції. Майже половина з них (28) умотивовані прикметниками (милая, несчастный, блаженно-странное, знакомый, неизвестное, временное); 12 - дієприкметниками (прошлое, покрывший, непогибшие, знающая); позначений високою частотністю субстантиват все, всё, мотивований займенником. Зустрічаються також субстантивовані числівники і дієприкметники.

Серед субстантиватів-прикметників знаходимо як традиційні, що закріпилися в розряді іменників як назви людей за професією, ступенем наближеності до адресата, соціальним і матеріальним статусом, а також просторових і часових реалій (посыльный, городовой; прохожий, знакомый, чужой, бедный, богатый, милый (-ая), любимый (-ая); спальная; прошлое), так і авторські, які стають репрезентантами певного образу чи мотиву (блаженно-странное; пошлое; дальняя, отважный; бессильный).

Високий рівень виразності властивий субстантиватам-дієприкметникам. У процесі субстантивації їх частина пройшла етап ад'єктивації (прошлое; осужденные; спящая); решта оминули цей проміжний етап і відразу перейшли до розряду іменників, разом із поширювачами виражаючи комплексне динамічне значення (необъятною рукою покрывший зеркало; еще не жившие; знающая дальней цели путеводительный маяк; из тени в тени скользящий). Усі субстантивати останнього типу мотивовані дієприкметниками активного стану у формі теперішнього чи минулого часу, тобто вони характеризують активних суб'єктів, незалежно від того, до якого світу вони належать - реального чи ірреального.

Субстантивати, мотивовані прикметниками і дієприкметниками, часто вживаються в абстрактному значенні (при цьому вони мають форму однини середнього роду): о блаженно-странном лепет; забудь о временном, о прошлом; новое вижу; в неизвестном живем. Вони рівномірно розподіляються за підциклами і за всім циклом, створюючи своєрідні семантичні перегуки, що символізують невизначеність, хисткість існування. Особові субстантивати в основному підпорядковуються мотиву двійників і, утворюючи опозиції, маркують різні його аспекти: милый (милая), любимый (любимая), единственная - чужой (чужая, чужие), несчастный, дальняя; отважный - бессильный, обезоруженный; богатый - бедный; непогибший - еще не жившие. Остання пара може також презентувати мотив смерті, що виокремлюється дослідниками в цьому циклі. Цей же мотив маркується і субстантиватом живые (живой), що утворює опозицію із субстантивами трупы, мертвец.

Аналіз доводить, що в цей період творчості автор надає перевагу конкретизації якостей зображуваних осіб і реалій, про що свідчить велика кількість субстантиватів із прикметників і дієприкметників, а не просто вказує на них як на існуючі в принципі (як у ранніх віршах, коли часто використовувались субстантивовані неозначені і вказівні займенники).

Описані субстантивати в текстах виступають практично у всіх синтаксичних позиціях, властивих іменнику, іноді супроводжуються означеннями або іншими поширювачами, що поглиблюють і розширюють їх значення.

Підбиваючи підсумки, слід наголосити на такому. У циклі «Страшний світ», що відкриває третій том віршів Олександра Блока, субстантивати використовуються так само активно, як і в попередній творчості, однак вони не настільки різноманітні, як раніше, змінюється їх характер. Найбільш частотними стають субстантивати, мотивовані прикметниками і дієприкметниками (причому серед них велику частку становлять абстрактні, що зближує цикл останнього періоду творчості з циклом першого періоду), а також займенниками, позначених узагальненістю. Основна частина субстантиватів маркує мотиви тимчасовості, хиткості життя і світу, смерті і двійників, які найбільш повно розвинуті в цьому циклі.

У висновках подано основні результати дослідження.

Виходячи з анлізу наукового доробку за проблемою перехідності, зокрема субстантивації, обгрунтовано необхідність звернення до опису можливостей цього процесу у мовленні, а саме у художньому тексті; до дослідження субстантиватів у тексті як одного із показників індивідуального стилю поета.

Створено реєстр субстантиватів, виявлених у текстах віршів О. Блока, який містить близько 600 номінацій. Тут зафіксовано як традиційні субстантивати-універбати, зафіксовані у словниках, так і індивідуальні, притаманні блоковському стилю. Найбільшу групу становлять ад'єктивні субстантивати, мотивовані прикметниками та дієприкметниками (понад 60%), транспозиційний потенціал останніх зумовлений схожістю граматичних ознак, спільною природою іменників та прикметників, відповідною дистрибуцією. Серед власне ад'єктивних субстантиватів (відприкметникових) найбільш уживаними виявилися одиниці у формі середнього роду, мотивовані абстрактними прикметниками різних тематичних груп, репрезантативною є також група субстантиватів у формі множини, в якій спостерігаються одиниці як з абстрактним значенням, так і з конкретним. Поширеність цих типів у текстах О. Блока створює особливу атмосферу непевності, невизначеності, а також відповідає загальній тенденції символізму до абстрагування та глобалізації. Ад'єктивні субстантивати на позначення осіб жіночого та чоловічого родів теж є доволі частотними. Вони оформлюють сюжетні лінії героя та героїні, що розвиваються паралельно, позначають наскрізні образи та мотиви.

Субстантивати, мотивовані активними та пасивними дієприкметниками, містять у своєму значенні додаткову сему дії та дозволяють, поряд із іншими засобами, відобразити ідею змінності, плинності, хиткості всього сущого. Трансформуючись в іменники, дієприкметники можуть проходити стадію ад'єктивації (це стосується здебільшого ознак неживих предметів), а можуть прямо субстантивуватися. У текстах О. Блока виявлено значну кількість одиниць саме останнього типу. Нерідко у складену номінацю перетворюється весь дієприкметниковий зворот, конкретизуючи та поглиблюючи позначуваний образ.

Великим транспозиційним потенціалом характеризуються займенники з огляду на їхню об'єктно-суб'єктну сутність. Вони становлять значний відсоток (близько 30%) субстантиватів. О. Блок активно послуговується прономінальними субстантиватами, оскільки, відсилаючи до об'єкта чи то реалії, вони не називають його конкретно, інколи, навпаки, розмивають його зміст. У текстах поета виявлено прономінальні субстантивати традиційні та індивідуальні. Серед останніх значну кількість становлять одиниці, мотивовані неозначеними займенниками, які відповідають загальній тенденції подати явне як непевне, завуальоване, неозначене. Однією з ознак так званої умовної субстантивації займенника можна вважати графічне оформлення, а саме написання з великої літери. Таким чином оформлені одниці набувають євфемістичного характеру.

Синтаксичні функції іменника, що для поезії є чи не головним чинником субстантивації, у віршах О. Блока можуть також виконувати субстантивати-числівники, прислівники, дієслова, навіть окремі фрази. Але таких одиниць зафіксовано небагато.

Аналіз поетичних циклів, що характеризують різні періоди творчості О. Блока, -- «Вірші про Прекрасну Даму», «Снігова маска» та «Страшний світ», -- дозволив простежити еволюцію використання поетом субстантиватів. Найбільшу їх загальну кількість зафіксовано у першому та останньому циклах, що, зважаючи на означений вище характер субстантивованих одиниць, позначає романтичні тенденції, наявні у першому періоді творчості поета та повернення до яких в останній період відзначали дослідники. Другий період творчості О. Блока характеризується як період відходу від традиції, саме у віршах цього циклу найбільш повно розвинено мотиви двійництва, пошуків істини та ін. І характер використовуваних субстантиватів дещо змінюється, У віршах цикла зустрічаються субстантивати, мотивовані числівниками, неозначеними займенниками. Саме в цьому циклі субстантивовані одиниці знаходяться в сильних текстових позиціях, навіть у заголовку, та позначають майже всі мотиви, виявлені дослідниками творчості О. Блока.

Субстантивовані одиниці можуть вибудовуватися в тематичні ланцюжки, розвиваючи певний мотив чи образ (мотив любові та її недосяжності; мотив полону і снігів; пристрасті і забуття, двійництва). Іноді вони утворюють опозиції, зіставляючи чи протиставляючи мотиви або образи (любові й ненависті; світла і темряви в різних інтерпретаціях і з різними субстантивними маркерами, цього чи іншого світу тощо). Таким чином, субстантивати як яскраві маркери творчості О. Блока виконують не тільки звичайні текстові функції, а відіграють важливу композиційну роль в окремому вірші, а також беруть участь у створенні наскрізних образів та мотивів циклу. Перспективою роботи може стати дослідження та зіставлення характеру та функцій субстантиватів у творчості сучасників О. Блока - представників символізму та інших течій.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Камишнікова Я.С. Субстантивация в русской лингвистической традиции. -- Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. - Луганськ, 2007. -- № 20 (136). -- С. 71--77.

2. Камишнікова Я.С. Прономинальные субстантиваты в стихотворениях А. Блока. -- Русская филология. Украинский вестник. - Харків, 2009 -- № 2 (39). -- С. 11--14.

3. Камишнікова Я.С. Субстантиваты в цикле А. Блока «Снежная маска». --Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Сімферополь, 2009. - Том 22 (61). -- № 2. -- С. 118--121.

4. Камишнікова Я.С. Субстантиваты в поздней поэзии А. Блока (цикл «Страшный мир»). -- Русская филология. Вестник Харьковского национального педагогического университета им. Г.С. Сковороды. - Харків, 2010 -- № 1-2 (42). -- С. 67--69.

5. Камишнікова Я.С. Особенности функционирования субстантивированных единиц в поэтическом цикле А. Блока «Стихи о прекрасной даме». -- Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Літературознавство. -- Харків, 2011. -- Вип. 3 (67). -- Ч. 1. -- С. 72--78.

АНОТАЦІЯ

Камишнікова Я.С. Субстантивати в поезії О. Блока. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню структури, семантики та функцій субстантивованих одиниць в поезії О. Блока.

У роботі простежено історію вивчення лінгвістикою явища перехідності як феномена мовної системи. Розглянуто чинники переходу одних частин мови в інші та різновиди такого переходу, зокрема субстантивацію; описано особливості субстантивації у художньому тексті. Встановлено коло субстантиватів у поезії видатного представника російського символізму О. Блока, проаналізовано їх структурні та семантичні особливості, а також схарактеризовано їх роль у композиції віршів та організації поетичних циклів.

Ключові слова: перехідність, перехід, субстантивація, субстантиват, художній текст, поезія, поетичний цикл.

АННОТАЦИЯ

Камышникова Я.С. Субстантиваты в поэзии А. Блока - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02. - русский язык - Национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2011.

Диссертация «Субстантиваты в поэзии Александра Блока» посвящена исследованию структуры, семантики и функций субстантивированных единиц в индивидуальном стиле А.Блока.

Со времени появления более или менее четкого описания определенной грамматической категории в любом языке ученых начинают привлекать всевозможные пограничные или переходные явления, обнаруживающие себя в многочисленных отступлениях от сформулированных канонов. Одним из таких объектов на протяжении уже многих десятилетий является переходность в системе частей речи. Возможности миграции частей речи из одного грамматического класса в другой определяются сходством их грамматических категорий, особенностями дистрибуции и синтаксического использования.

В работе рассматривается одна из разновидностей транспозиции -- субстантивация, которая наиболее ярко проявляется в речи, особенно в художественной.

Сформировав реестр субстантиватов поэзии А. Блока, автор работы анализирует выявленные единицы с точки зрения их мотивирующей основы и ее особенностей, структуры и семантики транспозитов, их функций в поэтических текстах и циклах.

В ходе исследования установлено, что основным фактором субстантивации в поэтическом тексте является использование единицы в синтаксической функции, свойственной имени существительному. В связи с этим к субстантиватам причисляются любые единицы в этой позиции, даже фразы. Большая часть блоковских субстантиватов мотивирована прилагательными и причастиями. Значительное место среди мотивирующих основ занимают абстрактные прилагательные различных тематических групп, которые, переходя в существительные, застывают в форме среднего рода. При этом в значении субстантивата на первый план выдвигается отвлеченный признак. Настолько же многочисленны субстантиваты в форме множественного числа, обозначающие множественность предметов или явлений, обладающих отвлеченным признаком. В этом прослеживаются символистские тенденции к обобщению, глобализации, поиску мировых универсалий.