Українська проза початку ХХ століття в перекладах німецькою мовою

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

УКРАЇНСЬКА ПРОЗА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В ПЕРЕКЛАДАХ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ

Виконала Матвіїшин Оксана Миколаївна

Київ - 2011

АНОТАЦІЯ

перекладацький семантика лексичний фразеологічний

Матвіїшин О.М. Українська проза початку ХХ століття в перекладах німецькою мовою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

На основі всебічного лінгвостилістичного та перекладознавчого аналізів німецькомовних перекладів з'ясовано особливості перекладацьких методів відомих інтерпретаторів українського художнього слова, передусім В. Горошовського та О. Кобилянської, визначено місце перекладацької творчості І. Будз, О. Гузар-Павлюх, К. Кракалії, І. Поповича, О. Роздольського та ін. у розвитку українсько-німецько-австрійських літературних та культурних взаємин.

Порівняльний аналіз оригіналів і цільових текстів дав змогу встановити відмінність у рівнях адекватності перекладів, яка зумовлена розвитком перекладацьких принципів та відмінністю соціально-культурних умов суспільства.

На матеріалі німецькомовної україніки розглянуто способи відтворення реалій, одиниць ономастики, фразеологізмів, конструкцій експресивного синтаксису з урахуванням часового чинника.

Ключові слова: лінгвостилістика, перекладацький метод, літературні взаємини, адекватність, реалії, фразеологізми, ономастика.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. в царині українсько-німецько-австрійських літературних взаємин позначений вагомими перекладацькими здобутками. Це був справді літературно-культурологічний "прорив" українського художнього слова на теренах Австро-Угорської імперії та Німеччини. Переклад виступав чи не найвагомішим фактором у формуванні іміджу вітчизняного красного письменства, зокрема класичного, демонстрував досягнення і знайомив німецькомовного читача з літературним життям і творчістю українських майстрів пера. Кращі взірці літературної класики доносили до європейського читача й західноукраїнські перекладачі (І. Будз, Г. Герасимович, О. Гузар-Павлюх, О. Кобилянська, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський та ін.), й інтелектуали інших націй та прихильники культурних пріоритетів України (Е. Вайнерт, Ю. Віргінія, А.-Ш. Вуцькі та ін.), серед яких чільне місце посідає Вільгельм Горошовський.

У сучасному перекладознавстві питання рецепції української літератури в німецькомовному середовищі досліджено в працях М. Зимомрі, Я. Погребенник, В. Михайлюк, А.-Г. Горбач, Я. Лопушанського, а також австрійських учених А. Вольдана, С. Сімонека. Однак вивчення українсько-німецько-австрійських міжлітературних взаємин відбувалося здебільшого в річищі літературознавчих досліджень, увага головно зосереджувалася на історії перекладів, еволюції сприйняття українського художнього слова в німецькомовному світі та обмежувалася побіжними зауваженнями щодо якості перекладу та аспектів перекладацької майстерності. Сьогоднішній стан перекладознавчої науки висуває низку нових неопрацьованих проблем та завдань, зокрема в українсько-німецькій мовній площині, серед яких і ґрунтовний аналіз німецьких перекладів прози українських класиків.

Актуальність теми зумовлено необхідністю осмислити рецепцію української художньої прози у німецькомовному культурному просторі. До того ж, обсяг нагромадженого на сьогодні фактичного матеріалу з цієї теми потребує узагальнення і системно-цілісного розгляду, а це підводить нас до необхідності встановлення ролі перекладів української класичної прози в розвитку літературних і культурних взаємин українського, німецького та австрійського народів. Тема дисертації актуальна з огляду на потребу різноаспектного перекладознавчого аналізу німецькомовних перекладів української класичної прози, а також обґрунтування специфіки перекладацьких методів відомих майстрів слова.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри германських мов і перекладознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в межах комплексної теми "Переклад та його роль у контексті взаємодій національних культур (дискурс, складники, функції)" (протокол № 1 від 21.01.2006 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 16 від 28.12.2006 р.).

Мета дисертаційної роботи - проведення комплексного лінгвостилістичного аналізу німецькомовних прозових перекладів текстів українських класиків та виявлення специфіки перекладацьких методів відомих інтерпретаторів українського художнього слова, які пропагували його німецькомовному читачеві.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

· обґрунтувати правомірність різних перекладацьких підходів у діалектичному взаємозв'язку із творчою індивідуальністю перекладача;

· дослідити історію перекладів творів української прози початку ХХ століття як складову історії рецепції української літератури в німецькомовному світі;

· дослідити художнє мовлення оригіналу і цільових текстів як самостійних естетичних об'єктів з екстраполяцією на перекладознавчі проблеми;

· провести перекладознавчий аналіз німецькомовних перекладів творів української класичної прози з урахуванням їхніх лінгвостилістичних особливостей у світлі сучасних наукових парадигм;

· дійти певних висновків щодо способів перекладу етномовної семантики лексичних та фразеологічних одиниць, специфіки власних назв, конструкцій експресивного синтаксису, а також засобів відтворення німецькою мовою структурно-конотативного й емоційно-експресивного текстового компонента;

· укласти бібліографію німецькомовних перекладів початку ХХ століття творів українських письменників.

Об'єктом дисертації виступає українська класична проза та її німецькомовні переклади.

Предмет аналізу - мовностилістичні особливості перекладів української класичної прози.

Матеріалом дисертації слугують прозові твори українських письменників-класиків та їхні німецькомовні переклади (1100 сторінок чужомовного тексту), виконані В. Горошовським, О. Кобилянською, І. Будз, Г. Герасимовичем, О. Гузар-Павлюх, К. Кракалією, О. Роздольським, І. Поповичем та ін. До числа українських прозаїків, твори яких проаналізовано в німецькомовних версіях, належать Т. Бордуляк, Марко Вовчок, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, І. Н.-Левицький, Б. Лепкий, Лесь Мартович, Панас Мирний, В. Стефаник, Ю. Федькович, І. Франко, Марко Черемшина та ін.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали класичні праці українських та зарубіжних теоретиків і практиків перекладу: Ф. Апеля, Л. Бархударова, В. С. Виноградова, С. Влахова, Ґ. Ґачечиладзе, М. Зерова, І. Кашкіна, С. Ковганюка, В. Комісарова, В. Коптілова, О. Кундзіча, М. Новикової, А. Поповича, М. Рильського, В. Россельса, М. Снелл-Горнбі, П. Топера, П. Торопа, А. Федорова, С. Флоріна, К. Чуковського та ін.; численні публікації сучасних перекладознавців в українських та іноземних наукових збірках, зокрема студії над перекладом Р. Зорівчак, В. Карабана, Т. Кияка, Л. Коломієць, І. Корунця, М. Новикової, В. Радчука, О. Чередниченка та ін.

Методи дослідження. Багатоаспектність роботи зумовила комплексний характер методів дослідження. Основним є метод зіставного лінгвістичного й перекладознавчого аналізу оригінальних і цільових текстів, який дозволив виявити особливості вербалізації певних смислів, специфічних для кожної мови, а також моменти конвергенцій та дивергенцій в лексичних системах української і німецької мов. У роботі також застосовуються контекстуальний, компонентний та трансформаційний аналізи. Для підтвердження об'єктивності одержаних результатів вдаємося до елементів кількісного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в комплексному системному дослідженні низки опублікованих німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття, на матеріалі яких визначено особливості перекладацького методу відомих інтерпретаторів українського художнього слова; уперше проведено цілісний аналіз і встановлено художньо-естетичну вартість перекладів В. Горошовського; введено до наукового обігу переклади І. Будз, О. Гузар-Павлюх, О. Кобилянської, К. Кракалії, О. Роздольського, І. Поповича та ін., які до цього часу не були об'єктом належної уваги. На матеріалі німецькомовної україніки в дисертації обґрунтовано способи передачі власних назв, лексичних та структурно-конотативних реалій, фразеологізмів, конструкцій експресивного синтаксису німецькою мовою тощо.

На захист виносяться такі положення:

1. У сприйнятті українського художнього слова на австрійському та німецькому ґрунті вагомий внесок зробили вітчизняні перекладачі (І. Будз, Г. Герасимович, О. Гузар-Павлюх, О. Кобилянська, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський та ін.) й культурні діячі інших націй, передусім австрійський перекладач В. Горошовський. Їхній перекладацький доробок охоплював творчість українських класиків, які найбільш повноцінно й різноаспектно виражали прогресивні національні й соціальні ідеали, художньо-естетичні пошуки доби, що й зумовило активне входження української літератури в інтелектуальне і художнє життя Австро-Угорщини та Німеччини.

2. Результати перекладацької діяльності В. Горошовського, репрезентованої кращими взірцями прози українських класиків, позначені своєрідними особливостями (лексичними, семантичними та граматичними) австрійського мовного варіанта, які витікають з умов життя і діяльності митця. Основні риси перекладацького методу В. Горошовського - це цілеспрямований відбір мовних засобів з орієнтацією на мовностилістичні особливості оригіналу, що передбачає залучення різнопланових одиниць стилістичного синтаксису, глибоких лексичних пластів та граматичних конструкцій німецької мови, широке використання методу контекстуально-функціональної компенсації поряд з дескриптивним перекладом та віднайденням прямого відповідника, відхід від окремих рис оригіналу задля максимального наближення до тексту першоджерела.

3. Домінантними ознаками перекладацької майстерності О. Кобилянської виступає пильна увага до точного відтворення всіх деталей оригіналу, що часто супроводжується вільним чи буквальним перекладом і породжує певні розходження з оригіналом, які виявляються на лексичному, фразеологічному, синтаксичному та стилістичному щаблях і певною мірою, з погляду сьогодення, знижують художній рівень її перекладів. Перекладацький доробок О. Кобилянської відображає ранній етап входження української літератури в німецькомовний ареал.

4. Західноукраїнські перекладачі І. Будз, К. Ганкевич, Г. Герасимович, О. Гузар-Павлюх, І. Коралевич, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський зверталися до української класики спорадично, відтак складно говорити про узагальнений перекладацький метод: їхні перекладацькі здобутки і втрати визначалися об'єктом перекладу, досвідом роботи, знанням мов.

5. Для українських перекладачів класичної прози німецькою мовою характерна низка недоліків - введення українізованих лексичних одиниць (подекуди з подальшим поясненням), схильність до вільностей, зокрема на фразеологічному рівні, механічне копіювання стилістично-образних структур.

6. Поодинокі порушення ідейно-художньої та естетичної рівноваги між проаналізованими текстами оригіналів та їхніх перекладів зумовлені суб'єктивними й об'єктивними чинниками: відсутністю досвіду сприйняття нових культурно-естетичних явищ, еволюцією перекладацьких принципів, зміною соціальних умов та потреб суспільства, недостатнім осмисленням концептуального рівня тексту.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в поглибленні методології дослідження рецепції української літератури в німецькомовному світі, у розробці критеріїв комплексного поцінування доробку перекладачів прозових творів німецькою мовою різних спрямувань: перекладачів, для яких німецька мова - мова перекладу - є рідною (В. Горошовський), і тих, для яких рідною виступає українська мова (І. Будз, О. Гузар-Павлюх, О. Кобилянська, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський та ін.).

Теоретична цінність наукової роботи полягає також у тому, що вона дає відповідь на окремі питання перекладу в українсько-німецькій мовній площині, зокрема щодо відтворення лексичних та структурно-конотативних реалій, фразеологізмів, власних назв та стилістичних засобів.

Практична цінність роботи пов'язана з можливістю використання її результатів в університетських курсах з теорії, історії та практики перекладу, інтерпретації тексту та в спецкурсах з художнього перекладу і порівняльної стилістики. Результати роботи можуть прислужитися майбутнім перекладачам y їхній практичній роботі. Для істориків літератури та перекладачів-практиків певну цінність матиме додаток до дисертації - бібліографія німецькомовних перекладів творів українських письменників, насамперед В. Горошовського та О. Кобилянської.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на звітно-наукових конференціях різних рівнів: на IV та V Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу" (Харків, 2007 - 2009 рр.), на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених "Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність" (Київ, 2007 р.), на Міжнародній науковій конференції "Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики" (Київ, 2007 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Переклад ХІХ сторіччя: теоретичні основи та практична реалізація" (Київ, 2008 р.), на ІІ Всеукраїнській науковій конференції "Пріоритети сучасного германського та романського мовознавства" (Луцьк, 2008 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 2008 р.), на Міжнародній науковій конференції "Сучасні проблеми германістики в Україні" (Дрогобич, 2008 р.), на ІІ Міжнародній науковій конференції "Іноземномовна комунікація: здобутки та перспективи" (Тернопіль, 2008 р.), на IV та V Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми германської філології" (Чернівці, 2009 - 2010 рр.), на Всеукраїнській науковій конференції пам'яті доктора філологічних наук, професора Д. І. Квеселевича "Сучасний стан і перспективи дослідження германських мов та проблеми перекладу" (Житомир, 2009 р.), на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених "Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша" (Київ, 2009 р.).

Повний текст дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри германських мов і перекладознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2010 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження; окреслено джерельну базу дисертації; зазначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; сформульовано основні положення, які виносяться на захист; наведено дані про апробацію та публікування результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Перекладознавчий аналіз української класичної прози німецькою мовою як проблема сучасної науки" висвітлено основні аспекти аналізу перекладного твору, визначено роль ідіолекту перекладача при іншомовному перестворенні оригіналу, а також простежено історію перекладів української прози німецькою мовою, здійснених на початку ХХ століття.

У підрозділі 1.1. "До питання методології перекладознавчого аналізу" зазначено, що багатоаспектність вивчення художнього перекладу та постійний розвиток перекладознавчої науки призвели до випрацювання низки методологічних стратегій перекладознавчого аналізу. Основні підходи до вивчення цього питання закладено в фундаментальних працях багатьох українських перекладознавців (М. Зеров, В. Коптілов, О. Фінкель, І. Франко, Л. Коломієць, О. Чередниченко та ін.). Уперше в українському перекладознавстві І. Франко послуговувався інтерпретаційно-стилістичним методом перекладознавчого аналізу, що базується на відтворенні семантичних і стилістичних особливостей художнього твору відповідно до системи оригіналу та авторського задуму. Прихильником лінгвостилістичного аспекту перекладознавчого аналізу виступив О. Фінкель, який розглядає загальний стилістичний аналіз на фонологічному, семантичному, синтаксичному та композиційному рівнях.

Методика перекладознавчого аналізу була вдосконалена в 60-х роках минулого століття у працях В. Коптілова, який запропонував проводити його на фонетичному, ритмічному, лексичному та синтаксичному рівнях. На сучасному етапі розвитку науки методологія перекладознавчого аналізу доповнюється здобутками О. Чередниченка, який для позначення позамовної інформації - "оперативного простору", за В. Коптіловим, - виділяє "контекст авторський" і "контекст перекладацький". Особливого застосування в царині художнього перекладу набуває новітній метод концептуального аналізу (А. Науменко), який полягає у визначенні текстових концептів й освоєнні мегаконцепту як головної передумови перекладу.

Автор монографії "Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя" Т. Шмігер вважає доречним застосування до кожного рівня низки аналізів (компонентний, дистрибутивний, ідеографічний, кількісний, дериваційний та ін.). Більшість науковців, розглядаючи кожний підхід виокремлено, наголошують на професійній відповідальності перекладача.

У підрозділі 1.2. "Феномен творчої індивідуальності перекладача" висвітлено проблему перекладацького ідіолекту. Концепції Г. Гачечиладзе, А. Лілової, М. Рильського, К. Чуковського та ін., а також сучасних науковців Р. Зорівчак, Т. Кияка, Г. Косів, А. Науменка, М. Новикової, В. Савчин, О. Чередниченка доводять, що творча індивідуальність перекладача спрямована на якнайглибше розуміння конкретного вихідного тексту і якнайповніше втілення засобами цільової мови авторського відображення реальної або уявної дійсності, а переклад розглядається як творчість, зумовлена дійсністю, у якій живе і творить перекладач, його індивідуальністю і творчим методом.

У підрозділі 1.3. "Проблема адекватності та еквівалентності в художньому перекладі" йдеться про історію паралельного існування понять адекватного та еквівалентного перекладу. Глибокий підхід до вивчення цього питання закладено в працях В. С. Виноградова, В. Комісарова, Я. Рецкера й особливо актуалізується у світлі сучасних наукових положень Р. Міньяр-Бєлоручева, В. Радчука, О. Чередниченка та ін. Більшість науковців стверджують, що категорії адекватності та еквівалентності перебувають в ієрархічних взаєминах. Адекватність перекладу розглядається як функціональна тотожність оригіналу, еквівалентність - як наближення до його смислової структури, максимально повне відтворення змісту. Еквівалентність передовсім має стосунок до семантичних параметрів, визначає відповідність дібраного еквівалента мовного знака оригіналу, адекватність зумовлюється художньою точністю перекладу зокрема.

У підрозділі 1.4. "Історія німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття (загальний огляд)" простежуються етапи входження української класичної прози в німецькомовний культурний простір завдяки перекладам І. Будз, В. Горошовського, О. Гузар-Павлюх, К. Кракалії, О. Кобилянської, I. Поповича, О. Роздольського та ін.

Вільгельм Горошовський (1870 - 1935) для своєї перекладацької діяльності обирав художні твори, які виражали національні й соціальні ідеали, репрезентували художньо-естетичні пошуки доби. Його перекладацький доробок тісно пов'язаний з художньою практикою М. Коцюбинського, що зумовлено творчим спілкуванням двох майстрів слова. Самобутня проза українського класика представлена збіркою "Pro bono publico" (Відень, 1909), до якої ввійшли твори "Для загального добра", "На віру", "Під мінаретами". Особлива сторінка в популяризації української художньої літератури В. Горошовського - це вихід у світ антології "Ukrainische Erzдhler" (Прага, 1909), укладеної із творів М. Коцюбинського, Б. Грінченка, І. Н.-Левицького, Т. Бордуляка, Ю. Федьковича, Д. Мордовця, О. Стороженка. Важливим аспектом у перекладацькій діяльності В. Горошовського була поезія. Серед опублікованих поезій - "Каменярі" І. Франка і "Заповіт" Т. Шевченка.

Перекладацький доробок О. Кобилянської складають передовсім твори малого жанру, різні за своїми художніми особливостями, тематикою, соціальною насиченістю (В. Стефаника, Леся Мартовича, Н. Кобринської, Марка Вовчка, Олени Пчілки та ін.). Дискусійним виявилося питання щодо німецькомовної версії оповідання Лесі Українки "Голосні струни", переклад якого відносять до перекладацьких здобутків О. Кобилянської. З подальшого аналізу оригінальних і перекладних текстів випливає, що переклад цього твору, на відміну від усіх інших, є досконалішим, отже, не вписується в рамки перекладацької майстерності О. Кобилянської. Свідченням цього є також непоодинокі епістолярні зауваження автора першотвору: "Вчора викінчила я свій переклад, оце перепишу і пошлю Вам, а Ви, з ласки Вашої, зредагуйте його. Певне, моя німеччина здасться Вам дикою, але в наш вік шаблонів часом цікаво щось оригінального побачити…. Я все-таки переклала сама, бо, як бачите, воно все-таки писання чимало, а я знаю, що Ви дуже зайняті. Може-таки з поправкою менше буде клопоту, ніж було б з перекладом". Установлено, що "Голосні струни" є автоперекладом Лесі Українки, а О. Кобилянська, очевидно, лише редагувала переклад.

Пожвавлення в галузі перекладання з української літератури на початку ХХ століття було спричинене і зростанням перекладацьких кадрів: поряд із німецькими та австрійськими літераторами активно працюють українські діячі та письменники І. Будз, Г. Герасимович, О. Гузар-Павлюх, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський та ін., яких об'єднувала спільна громадська діяльність. Процес засвоєння німецькомовною літературою здобутків української класичної прози не був інтенсивним, що й зумовило їхню активну участь у поширенні художніх надбань українського народу для німецькомовного культурного простору. До перекладацької спадщини кожного з них входять поодинокі німецькомовні версії малої прози М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, І. Франка та ін.

Другий розділ "Перекладацький метод Вільгельма Горошовського" присвячено лінгвостилістичному і перекладознавчому аналізу текстів оригіналів та їхніх німецькомовних перекладів В. Горошовського, на основі яких установлено особливості перекладацького методу майстра.

Підрозділ 2.1. "Відображення австрійського мовного варіанта в перекладах Вільгельма Горошовського" ілюструє особливості австрійського варіанта німецької мови, які диференційовано на три групи: 1) лексичні - окремі, фіксовані й часто вживані в австрійському мовному узусі лексеми ("heuer" - "in diesem Jahr", "das Mдdel" - "das Mдdchen"); 2) семантичні ("das Sacktuch" = "das Taschentuch", "das Hдferl" = "der Topf"); 3) граматичні, які простежуються на рівні змін артикля ("der Polster" - "das Polster"), заміни прийменників (am FuЯboden - auf dem FuЯboden), переважанням перфекта над претеритом. Домінування лексико-граматичних і стилістичних одиниць австрійського характеру зумовлено життєвою і перекладацькою діяльністю В. Горошовського на теренах колишньої Австро-Угорської імперії.

У підрозділі 2.2. "Шляхи досягнення адекватності та еквівалентності в перекладах Вільгельма Горошовського" проведено комплексний аналіз перекладів В. Горошовського на лексичному та фразеологічному рівнях. Підрозділ охоплює проблеми відтворення різного роду реалій, одиниць ономастики, ідіоматики, які вимагають індивідуальних перекладацьких рішень.

Аналіз відтворення етнонаціональних реалій німецькою мовою у перекладах В. Горошовського базується на культурознавчих дослідженнях. Домінантними методами виступають гіперонімічне перейменування і дескриптивна перифраза, які досить часто містять лексеми-австріацизми ("Ліг він на піл, не роззуваючись, тільки свиту скинув" [Б. Грінченко] - "Ohne sich zu entkleiden, streckte er sich auf dem FuЯboden hin, nur den Kaftan hatte er abgelegt"). Якщо "ступінь розуміння" реалії для читачів мови перекладу низький, В. Горошовський використовує комбіновану реномінацію ("…мамуня насиплять у миску борщу і м'ятої бульби" [Б. Лепкий] - "…die Mutter schьttet mir Bоrschtsch (rote Rьbensuppe) in die Schьssel und zerdrьckte Erdдpfel"). Щоб зберегти локальний колорит у творах молдавського циклу М. Коцюбинського перекладач застосовує транскрипцію.

Творчо передає В. Горошовський структурно-конотативні реалії контекстуально-функціональною компенсацією, а також дескриптивною перифразою. Заслуговує на увагу метод відтворення фразеологізмів, зокрема образних. Перекладознавчий аналіз різномовних текстів засвідчив глибокі знання В. Горошовського фразеологічної скарбниці нашого народу в поєднанні з художніми можливостями втілення її в мові перекладу. Це виявилося в більшості повних і часткових фразеологічних еквівалентів ("…що я дала гарбуза аж двом сватачам" [М. Коцюбинський] - "…weil ich bereits zwei Heiratsvermittlern einen Korb gegeben"); у використанні трансформованих фразем ("Бодай його лиха година взяла!“ [І. Н.-Левицький] - "Dass es ihn an der Leber packe!") та додаткових німецьких усталених одиниць ("Гнат почав стежити за Настею" [М. Коцюбинський] - "Hnat begann wiederum Nastja auf Schritt und Tritt zu folgen"). Негативною рисою виступає відтворення усталених образних одиниць "фразеологічною покомпонентною калькою" (Р. Зорівчак), особливо коли йдеться про реалії-фразеологізми.

Для відтворення власних назв перекладач надає перевагу транскрипції/транслітерації. Крім транслітерації антропонімів, у більшості творів він вдається і до ситуативних відповідників кожного імені ("Василій"- "Wassylij", "Василечку" - "Wassylek", "Васю" - "Wassj", "Вaсилія Великого" - "Wassylij den Grossen"), а при перекладі іншомовних власних імен збережено особливості орфографії вихідного слова ("Lucius", "das Lob Augustus'", "der leuchtende Phoebus"). Формою латинського генітива, яка найчастіше вживається в австрійському мовному варіанті, відтворено назви релігійних свят.

Проведений у підрозділі 2.3. "Основні стилістичні особливості німецькомовних перекладів Вільгельма Горошовського" аналіз на стилістичному рівні засвідчив, що найпомітнішим прийомом виступає конкретизація, зокрема при перекладі порівнянь, що дає змогу глибше розкрити образність тропа ("Тиха, як те ягня" [І. Н.-Левицький] - "Still wie ein kleines Kind und sanft wie ein Lamm"). Елементи вузькодіалектних одиниць В. Стефаника в перекладах В. Горошовського відтворено загальнолітературними мовними одиницями. Такий вибір перекладача цілком доречний, бо не можуть діалектизми покутської говірки мати те ж саме маркування в діалектах іноземної мови. До того ж, насиченість перекладного тексту невідомою чи маловідомою лексикою обтяжувала б чужомовного читача, руйнувала експресивний ореол персонажа.

Відтворення фігур оригіналу - повторів, градацій, ампліфікацій, тавтологічних та плеонастичних зворотів, полі- й асиндетону - у перекладах В. Горошовського характеризується високим рівнем адекватності.

У третьому розділі „Перекладацька майстерність Ольги Кобилянської“ розглянуто контекст перекладацької діяльності О. Кобилянської. На основі зіставного аналізу оригінальних та цільових текстів установлено, що в перекладацькій майстерності О. Кобилянської немає чітко окреслених принципів. "Ахіллесовою п'ятою" українського перекладу протягом тривалого часу було широке застосування методу калькування, що, природно, відбилося і на перекладах О. Кобилянської. Характерною ознакою її перекладів є буквалізм, передовсім у відтворенні лексичних одиниць, який полягає у використанні найпоширенішого значення слова замість контекстуального ("А сидіти коло слабої у горячий час, то, бог видів, не було як" [В. Стефаник] - "Und bei der Kranken in der Hitze zu sitzen, dass - Gott sah es selber! - war gar nicht mцglich" - словосполучення оригіналу вжито в переносному значенні, це - "час жнив, коли всі зайняті", натомість у перекладі - в прямому). Попри певні недоліки, переклади О. Кобилянської склали вагому сторінку в історії українсько-німецьких літературних взаємин. У роботі їх оцінено не з позицій сучасного перекладознавства, а через призму канонів тогочасного "високого мистецтва".

У підрозділі 3.2. "Німецькомовні відтворення української класичної прози: на шляху до адекватності перекладу" зроблено акцент на відтворенні етнонаціональних одиниць лексичного рівня. При перекладі реалій О. Кобилянська послуговується різноманітними способами: гіперонімічним перейменуванням, дескриптивною перифразою, віднайденням прямих відповідників ("Він позичив у мене на Знесіння перед десятьма роками сто левів" [Лесь Мартович] - "Er borgte von mir zu Christi-Himmelfahrt, vor zehn Jahren, hundert Gulden"). Транскрипція етнолексем супроводжується здебільшого тлумаченням їхньої семантики. Доказом певних дискусійних моментів у перекладах О. Кобилянської є пропуски національно маркованих одиниць та часте розкриття їхніх значень безпосередньо в контексті.

Індивідуальний підхід О. Кобилянської простежується і при відтворенні структурно-конотативних реалій, зокрема, при передачі звертань німецькою мовою використовує інтимізуючі займенники mein і du; для іменних утворень із суфіксами здрібнілості віднайдено їхні відповідники із суфіксами -chen i -lein або відтворено методом контекстуальної компенсації; повтор передано лексичними дескриптивними засобами.

Перекладацькі методи О. Кобилянської при передачі фразеологічних одиниць різноманітні: то вони забезпечують повну адекватність ідіоматичних виразів, то нівелюють фразеологізм навіть на рівні семантики, особливо коли йдеться про усталені одиниці розмовно-просторічного характеру. Оказіональні трансформації фразеологізмів, очевидно, спричинені здатністю перекладачки до переосмислення цих усталених одиниць за взірцями української мови. Застосування дескриптивної перифрази призводить до втрати образності, конотативних нашарувань та стилістичного забарвлення ("…вже-м си кілько находила, що тепер нема як лиця вказувати" [В. Стефаник] - "…ich ging bereits so viel herum, dass ich mich schдme, noch weiter zu gehen").

При відтворенні одиниць ономастикону О. Кобилянська застосовує транскрипцію/транслітерацію. Важливими рисами її перекладів у цьому контексті виступає тенденція до заміни імені особовими займенниками або нейтральними апелятивами.

У підрозділі 3.3. "Стилістичні особливості відтворення одиниць лексичного і синтаксичного рівнів у перекладах Ольги Кобилянської" висвітлено вагоміші стилістичні параметри перекладів О. Кобилянської. Характерною лексико-граматичною трансформацією перекладачки є конкретизація, яка супроводжується прийомом розширення (ампліфікацією), що не в усіх випадках доречний (для стислого та економного стилю В. Стефаника). Високого рівня адекватності досягає письменниця у відтворенні стилістичних фігур: різнопланових повторів, градацій, паралельних конструкцій, анафор, для яких перекладачка здебільшого дібрала прямі відповідники

Незважаючи на певні помилки і недоліки, переклади О. Кобилянської зберігають вірність оригіналу з погляду відтворення змісту та когерентності тексту.

У четвертому розділі "Українська класична проза у спорадичних німецькомовних версіях західноукраїнських перекладачів" проведено аналіз прозових творів українських класиків в німецькомовних версіях різних перекладачів: І. Будз, О. Гузар-Павлюх, К. Кракалії, О. Роздольського та ін. У перекладацькій спадщині кожного з них є лише поодинокі інтерпретації класичних творів малого формату, що, з одного боку, змусило нас розглядати їхні переклади в одній площині, а з іншого - не дало змоги виявити всі особливості перекладацького методу чи манери кожного з них зокрема.

У підрозділі 4.1. "Специфіка відтворення заголовків класичної прози в німецькомовних перекладах" простежено особливості перекладу назв художніх творів. Залежно від концептуальної інформації, яку несе заголовок, від образного чи символічного наповнення, перекладачі по-різному підходять до його відтворення. Загалом можна констатувати, що не існує певної загальної тенденції перекладу заголовку: у кожному конкретному випадку перекладачі орієнтуються на історичний контекст, жанр, стиль твору. Так, зокрема назва твору, яка містить реалію, у перекладі знаходить своє вираження через транскрипцію із подальшим тлумаченням етнолексеми, що дозволяє читачеві обрати вірний напрямок у сприйнятті твору (приміром, у перекладах І. Коралевич). Головне завдання заголовка - встановлення контакту із читачем - реалізується також додатковими передтекстовими примітками, які розкривають історію виникнення першотвору (наприклад, у перекладах К. Кракалії). При відтворенні символічної назви новели "Кленові листки" - "Die Ahornblдttchen" (пер. І. Поповича) імпліцитний підтекст оригіналу можна зрозуміти лише із подальшого контексту, хоча конотації емоційності та ліричності компенсуються демінутивними формами іменника.

У підрозділі 4.2. "Адекватність німецькомовних перекладів української класичної прози (на матеріалі цільових текстів І. Будз, К. Ганкевич, Г. Герасимовича, О. Гузар-Павлюх, І. Коралевич, К. Кракалії, І. Поповича, О. Роздольського)" йдеться про перекладацькі знахідки згаданих авторів при відтворенні національно забарвлених одиниць лексичного рівня. Домінантними в перекладі лексичних реалій виступають: дескриптивна перифраза ("Аби його ніхто не бачив, що плаче, то ховав голову у писану тайстру" [В. Стефаник] - "Damit ihn niemand weinen sehe, barg er den Kopf in seiner buntgestickten ledernen Tasche" (пер. О. Роздольського), гіпо-/гіперонімічне перейменування ("борщ" - "die Rьbensuppe"), транскрипція з подальшим тлумаченням ("Він був у короткій сардачині та й у постолах" [Лесь Мартович] - "Er war in einem kurzen Sardak (dickes wollenes Kleidungsstьck) und in Sandalen"). Інколи одну й ту ж реалію різні перекладачі передають по-різному.

Майже в усіх випадках перекладачі одностайні при перекладі структурно-конотативних реалій: для відтворення семантики здрібнілості вони послуговуються німецькомовними відповідниками із суфіксами -chen та -lein, частина з них компенсується на лексичному рівні; у прикметниках та прислівниках ця структурно-конотативна реалія залишається невідтвореною. При відтворенні звертань відбувається введення інтимізуючого займенника mein, а також додаткових прикметникових чи займенникових одиниць. Для відтворення відіменних дериватів із суфіксом -иха перекладачі найчастіше застосовують описовий переклад.

Текстуальне зіставлення фразеологізмів у творах українських прозаїків з їхніми німецькомовними варіантами підкреслює неоднорідність їх відтворення мовою перекладу, що зумовлено трансформацією на рівні майстерності не одного, а кількох перекладачів. Віднайдені німецькомовні відповідники підкреслюють розв'язання перекладачами проблеми окремого компонента фразеологічних одиниць. Часто невдалими є відтворення ідіом покомпонентною калькою та описовою перифразою, оскільки ці конструкції не віддають семантичних відтінків, конотативного нашарування, стилістично-емоційного тла ("Візьми, синку, ноги на плечі та й біжи хутко" [І. Франко] - "Sцhnchen, nimm die FьЯe auf den Rьcken und jage, dass du dich erwдrmst" (пер. І. Поповича).

При передачі власних назв майже усі перекладачі надають перевагу транскрипції, спираючись на німецький алфавіт без використання додаткових знаків. Здрібніло-пестливі варіанти імен перекладачі відтворюють транскрипцією суфіксів зменшуваності або транскрипцією з лексичною компенсацією ("Semenko, bist du schon satt?" (Verkleinerungswort fьr den Namen Semen = Simon) (пер. І. Поповича) та додаванням до повного імені персонажа здрібнілих німецьких суфіксів.

У підрозділі 4.3. "Лексико-стилістичні проблеми спорадичних німецькомовних перекладів української класичної прози" проаналізовано особливості відтворення іноземною мовою стилістичних характеристик першотвору, які тісно пов'язані зі стилем кожного письменника зокрема. Для передачі покутських діалектизмів В. Стефаника, Марка Черемшини та Леся Мартовича перекладачі використовують лексеми загальнолітературного вжитку. Відтворення стилістичних фігур оригіналу (повтору, парцеляції, полі- та асидентону) характеризується високим ступенем адекватності: перекладачі відтворюють їх прямими відповідниками, за винятком плеонастичних і тавтологічних зворотів ("То таки, проше пана, з діда-прадіда" [Марко Черемшина] - "Das kam so, ich bitte Herr, vom UrgroЯvater auf den Vater" (пер. І. Коралевич). Зіставлення оригінальних і перекладних текстів засвідчило схильність перекладачів до реорганізації синтаксичних структур у цільовому тексті. Розщеплення та об'єднання синтаксичних конструкцій оригіналу в перекладі відбувається згідно з правилами нормативної граматики німецької мови.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставлених у роботі завдань, у результаті комплексного аналізу німецькомовних перекладів української прози початку ХХ століття встановлено таке:

1. Різновекторність і постійне вдосконалення методології перекладознавчого аналізу, починаючи з інтерпретаційно-стилістичної методики і до розвитку інтерпретаційно-культурологічного підходу до перекладу засвідчили відсутність певного ідеального методу. Аналіз будь-якого перекладного твору включає не тільки його мовні особливості, а й культурно-естетичні, філософські. Він зумовлений також індивідуальною, творчою майстерністю перекладача, звідси - потреба комплексного підходу до аналізу німецькомовних перекладів української класичної прози

2. Початок ХХ століття в галузі українсько-німецько-австрійських літературних взаємин позначений вагомими перекладацькими здобутками. На особливу увагу в поширенні художніх надбань українського народу заслуговують західноукраїнські культурні діячі (І. Будз, Г. Герасимович, О. Гузар-Павлюх, О. Кобилянська, К. Кракалія, І. Попович, О. Роздольський та ін.) та австрійський перекладач В. Горошовський. Їхній перекладацький доробок включає твори малого жанру, різні за своїми художніми особливостями, тематикою, соціальною спрямованістю (Т. Бордуляка, Марка Вовчка, Б. Грінченка, Б. Лепкого, Леся Мартовича, В. Стефаника, Ю. Федьковича та ін.). Справжньою подією в популяризації української художньої літератури В. Горошовським серед німецькомовних читачів стали вихід у світ антології "Ukrainische Erzдhler" (Прага, 1909) та публікація збірки перекладів М. Коцюбинського "Pro bono publico" (Відень, 1909). На основі докладного аналізу оригінальних і перекладних текстів, епістолярної спадщини О. Кобилянської установлено, що твір "Голосні струни" - "Das Lied ohne Worte" є автоперекладом Лесі Українки, а О. Кобилянська лише редагувала переклад.

3. Порівняльний аналіз першотворів та цільових текстів завсідчив, що переклади В. Горошовського позначені своєрідними лексико-семантичними та граматичними особливостями австрійського мовного варіанта (подекуди - й віденського діалекту), що зумовлено впливом середовища та орієнтацією на свого читача. Переклади О. Кобилянської та інших західноукраїнських митців насичені українськомовними вкрапленнями і характеризуються, з одного боку, певною вільністю, що супроводжується помилками та неуважністю до певної інформації, а з іншого - точністю, яка часто переходить у буквалізм.

4. Майже в усіх перекладачів адекватне відтворення національно маркованих одиниць оригіналу зі збереженням денотативного значення, у непоодиноких випадках - і конотативних нашарувань, забезпечується різноманітними методами: гіперонімічним перейменуванням, комбінованою реномінацією, ситуативним відповідником тощо. При перекладі структурно-конотативних реалій, зокрема звертань, перекладачі послуговуються їхніми німецькомовними відповідниками, часто з використанням інтимізуючих займенників; суфікси здрібнілості передано за допомогою відповідних німецьких суфіксів -chen і -lein; при відтворенні відіменних дериватів із суфіксом -иха та повторів переважає описовий спосіб. Одиниці ономастики в цільових текстах відтворено транскрипцією/транслітерацією, проте висока адекватність відтворення власних назв забезпечується морфологічним пристосуванням ономастичних одиниць оригіналу до антропонімійної системи німецької мови, збереженням ситуативної відповідності, чужомовного та чужокультурного походження. Фразеологічні одиниці активно відображуються в цільових текстах за допомогою повних і часткових фразеологічних відповідників (переклади В. Горошовського); неоднорідними, подекуди й суперечливими є перекладацькі рішення українськомовних майстрів: від повноцінних еквівалентів зі збереженням семантико-стилістичних та образно-експресивних функцій до механічних, невдало скалькованих конструкцій німецькою мовою.

5. На рівні граматики німецькомовним перекладам початку ХХ століття притаманна часткова архаїзація, яку яскраво відображають видозміни дієслова "werden", а серед усіх стилістичних прийомів типовою лексико-граматичною трансформацією є конкретизація, яка супроводжується прийомом ампліфікації. У перекладах О. Кобилянської цей прийом часто породжує багатослівність, і такі перекладацькі рішення зумовлені стильовими своєрідностями та манерою її письма як людини, що часто мислила німецькою мовою. Об'єктивні розбіжності між мовними системами оригіналу і перекладу інколи унеможливлюють встановлення адекватності на синтаксичному рівні, відтак перекладачі вдаються до реорганізації (розщеплення та об'єднання) певних синтаксичних структур. Високого рівня адекватності у німецькомовних перекладах першої половини ХХ століття набуває відтворення стилістичних фігур повними або частковими відповідниками.

6. Елементи вузькодіалектної лексики письменників "Покутської трійці" в усіх перекладах відтворюються загальнолітературними мовними одиницями. Такий вибір перекладачів почасти доречний, бо не можуть діалектизми покутської говірки мати те ж саме маркування в діалектах іноземної мови, а насиченість перекладного тексту невідомою чи маловідомою лексикою значно обтяжувала б чужомовного читача.

7. Попри низку лексико-стилістичних невиправданих перекладацьких рішень, все ж німецькомовні інтерпретатори української класичної прози зуміли донесли до іншомовного читача красу художніх творів. Їхні перекладацькі версії слід розглядати не з погляду сучасних вимог до перекладу, а з позицій тогочасних закономірностей і тих естетичних канонів, які на окресленому етапі розвитку мистецтва перекладу вважалися загальноприйнятними й обов'язковими.

Результати проведеного дослідження засвідчують ефективність комплексного підходу до аналізу німецькомовних перекладів української прози та стимулюють подальшу розробку перекладознавчих проблем:

- вивчення питання популяризації німецькою мовою українських культурних та літературних надбань у сучасному раціоналізованому світі;

- дослідження поетичних творів українських класиків в німецькомовних версіях з урахуванням чинника множинності перекладу.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Лопушанська О.М. Німецькомовні переклади Вільгельма Горошовського української класичної літератури / О.М. Лопушанська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: [серія: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов]. - Харків: Константа, 2007. - № 772. - С. 47 - 50.

2. Лопушанська О.М. Особливості відтворення фразеологізмів у німецькомовних перекладах Вільгельма Горошовського / О.М. Лопушанська // Наукові записки. - Випуск 75(5). [серія : Філологічні науки (мовознавство)]. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, Наукові записки, 2007. - С. 167 - 170.

3. Лопушанська О.М. Способи відтворення лексичних реалій у перекладах Вільгельма Горошовського української класичної прози / О.М. Лопушанська // Мовні і концептуальні картини світу / Збірник наукових праць. - Київ: Вид.-полігр. центр "Київ. ун-т", 2007. - Вип. 23. - Ч. 2. - С. 90 - 94.

4. Лопушанська О.М. Особливості відтворення структурно-конотативних реалій у німецькомовних перекладах Вільгельма Горошовського української класичної літератури / О.М. Лопушанська // Мовні і концептуальні картини світу / Збірник наукових праць. - Київ: Вид.-полігр. центр "Київ. ун-т", 2008. - Вип. 24. - Ч. 2. - С. 210 - 214.

5. Лопушанська О.М. Першотвір і множинність перекладів (на матеріалі вірша "Каменярі" Івана Франка та його німецькомовних інтерпретацій) / О.М. Лопушанська // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки: [серія: Філологічні науки]. - Луцьк: Редакційно-видавничий відділ "Вежа" ВНУ ім. Лесі Українки, 2008. - № 4. - С. 314 - 319.

6. Лопушанська О.М. До питання відтворення одиниць ономастики в німецькомовних перекладах Ольги Кобилянської / О.М. Лопушанська // Сучасні дослідження з іноземної філології: [збірник наукових праць] / за редак. М. П. Фабіан. - Вип. 7. - Ужгород: ТОВ "Папірус-Ф", 2009. - С. 253 - 257.

7. Лопушанська О.М. Особливості відтворення фразеологічного фонду в німецькомовних перекладах Ольги Кобилянської / О.М. Лопушанська // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - Вип. 45. - С. 194 - 198.

8. Лопушанська О.М. Способи відтворення лексичних реалій у німецькомовних перекладах Ольги Кобилянської / О.М. Лопушанська // Науковий вісник Чернівецького університету: [серія: Германська філологія]. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - Вип. 441 - 443. - С. 89 - 92.

9. Лопушанська О.М. Стилістичні особливості синтаксичного рівня в німецькомовних перекладах Вільгельма Горошовського української класичної прози / О.М. Лопушанська // Мовні і концептуальні картини світу / Збірник наукових праць. - Київ : Вид.-полігр. центр "Київ. ун-т", 2009. - Вип. 26. - Ч. 2. - С. 173 - 177.

10. Лопушанська О.М. Особливості австрійського мовного варіанту в німецькомовних перекладах Вільгельма Горошовського / О.М. Лопушанська // Наукові записки Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: [серія: Філологічні науки]. - Чернівці: Книги ХХІ, 2010. - Вип. 22. - Т. 1. - С. 241 - 244.

11. Лопушанська О.М. Проблема відтворення німецькою мовою національної своєрідності української класичної прози першої половини ХХ століття / О.М. Лопушанська // Мовні і концептуальні картини світу / Збірник наукових праць. - Київ: Вид.-полігр. центр "Київ. ун-т", 2010. - Вип. 30. - С. 164 - 169.

12. Лопушанська О.М. Шляхи відтворення структурно-конотативних реалій та власних назв в німецькомовних перекладах Ольги Кобилянської / О.М. Лопушанська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: [серія: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов]. - Харків: Константа, 2010. - № 896. - С. 210 - 215.

13. Лопушанська О.М. Стилістичні особливості німецькомовних перекладів Вільгельма Горошовського української класичної літератури / О.М. Лопушанська // Сучасні проблеми германістики в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції / відпов. ред. Т. Р. Кияк, В. М. Лопушанський. - Дрогобич : Видавець Сурма, 2008. - С. 536 - 549.

14. Лопушанська О.М. Способи відтворення власних назв у німецькомовних перекладах Вільгельма Горошовського / О.М. Лопушанська // Іноземномовна комунікація: здобутки та перспективи. Тези доповідей другої міжнар наук. конф., 24-25 квітня 2008р. / М-во освіти і науки України, ТНЕУ. - Тернопіль: ТзОВ "Терно-Граф", 2008. - С. 250 - 253.

15. Лопушанська О.М. Німецькомовний перекладацький доробок Ольги Кобилянської (на основі епістолярної спадщини письменниці) / О.М. Лопушанська // Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу. Тези доповідей П'ятої Всеукр. наук. конф. 10-11 квітня 2009 року / М-во освіти і науки України, Харків. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Харків: НТМТ, 2009. - С. 76 - 78.

Размещено на Allbest.ru