Директиви в усному мовленні дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 81'276.3 - 053.5

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Директиви в усному мовленні дітей молодшого шкільного віку

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Боть Людмила Петрівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі методики навчання, стилістики й культури української мови Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. семантичний директив комунікативний

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Шумарова Наталія Петрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бацевич Флорій Сергійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри загального мовознавства

кандидат філологічних наук, доцент Дзюбишина-Мельник Наталія Яківна, Національний університет «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри української мови

Захист відбудеться « 18 » березня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 14, к. 63).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано «___» __________ 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор І. О. Голубовська

Загальна характеристика роботи

Зміни, що відбулися в сучасній лінгвістиці, сприяли активізації функціонально-комунікативних, когнітивних підходів до вивчення мови, об'єктом дослідження яких є мовна особистість у системі соціальної взаємодії.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розв'язання важливих проблем формування комунікативної компетенції мовця, здатного в різних ситуаціях спілкування виступати партнером, спроможним досягти прагматичної мети. Навчання оптимального спілкування відбувається протягом усього періоду соціалізації особистості, але одним із найважливіших етапів є початкова школа, де дитина набуває навичок мовнокомунікативної компетенції. Цим і пояснюється необхідність вивчення прагматичного аспекту розмовного дискурсу дітей молодшого шкільного віку, однак в українському мовознавстві ґрунтовне дослідження дитячої комунікації наразі відсутнє.

Питання вивчення дитячого мовлення було постійно в полі зору психологів (П. Блонський, Л. Виготський, Д. Ельконін, М. Лісіна, Ж. Піаже та ін.) та лінгвістів, насамперед психолінгвістів (О. Гвоздєв, О. Кубрякова, О. О. Леонтьєв, Д. Слобін, С. Цейтлін, О. Шахнарович, Н. Юр'єва та ін.).

Вітчизняні вчені А. Акуленко, О. Моісеєнко, О. Снитко, І. Сухан, О. Рульова своїми дослідженнями, проведеними на матеріалі англійської, французької, російської, а також частково української мови, підготували ґрунт для комплексного вивчення мовлення дітей. Об'єктом переважної більшості онтолінгвістичних розвідок є мовлення дітей дошкільного віку, періоду, коли наближається до завершення процес установлення мовнорухових навичок і дитина робить перші кроки на шляху розвитку мовлення як вищої форми поведінки (див. праці Н. Дзюбишиної-Мельник, Т. Линник). Мовлення дітей молодшого шкільного віку в його ситуативно-рольовій варіативності досліджене ще недостатньо.

Проблема вивчення мовленнєвих актів загалом, і директивів зокрема, була й залишається актуальною для українських і зарубіжних лінгвістів. Основоположники теорії мовленнєвих актів Дж. Остін, Дж. Серль, П. Строссон, Дж. Ліч, Г. Грайс та ін. розбудовують її на логіко-філософських принципах, послідовники, які продовжили розвиток їхніх ідей (О. Бєляєва, В. Богданов, А. Вежбицька, В. Гак, Г. Почепцов, О. Почепцов, І. Сусов, Ю. Степанов та ін.), проводять свої дослідження на прагмалінгвістичних засадах.

У сучасній лінгвістиці властивості директивів вивчають Н. Гладуш, О. Дмитренко, В. Карабан, Л. Михайлова, С. Мясоєдова, О. Нарушевич-Васильєва, І. Шевченко та ін., які вважають цей мовленнєвий акт волевиявленням, за допомогою якого адресант прагне змусити адресата виконати репрезентовану дію.

Розглядаючи спонукальні висловлювання, українські та російські мовознавці зосереджують увагу на їхніх семантичних різновидах (Л. Бережан, К. Городенська, Г. Дрінко, М. Плющ, І. Прибиток, В. Храковський та ін.) і на темо-рематичних зв'язках між частинами спонукальних речень (О. Бельський, Н. Бондарєва, А. Володін, Н. Швидка та ін.). Інтерпретацію спонукання розглянуто в працях Ю. Апресяна, Н. Арутюнової, В. Богданова, Дж. Ліча, В. Куликової, Г. Почепцова, Дж. Серля, І. Сусова та ін..

Мета цього дослідження полягає у встановленні функціонально-семантичних типів директивів, які вживають діти молодшого шкільного віку в різних ситуаціях спілкування залежно від соціокультурних і прагматичних чинників (офіційності / неофіційності характеру спілкування, ролі адресанта та його ілокутивного наміру), у виявленні комунікативної потужності цих мовленнєвих актів та їхніх комунікативно-прагматичних ознак.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- описати прагмасемантичні параметри директивних мовленнєвих актів;

- охарактеризувати напрямки вивчення дитячого мовлення та з'ясувати статус директивів у системі перших актів дитячої комунікації;

- визначити специфіку ініціювання директивів у різних ситуаціях спілкування дітей залежно від соціальної ролі та комунікативної позиції мовця;

- описати експліцитні та імпліцитні засоби вираження директивів;

- здійснити ситуативно-прагматичний аналіз директивів у структурі діалогів дітей молодшого шкільного віку.

Об'єктом дослідження обрано усне мовлення дітей молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є директивні мовленнєві акти, висловлені дітьми в офіційних та неофіційних ситуаціях.

Матеріалом дослідження стали магнітофонні (35 годин звучання) та блокнотні записи, зроблені під час спілкування дітей 6 - 10 років у школі (навчальна ситуація), в колі сім'ї (побутова ситуація), під час гри (побутово-ігрова ситуація). Записи проводилися протягом 2004 - 2007 рр. у загальноосвітніх школах міста Черкаси (150 учнів) та у десяти сім'ях (15 дітей). Усі матеріали представлено на 187 сторінках Додатків та на CD дискові (електронний варіант).

Мета й завдання роботи зумовили використання відповідних методів та прийомів дослідження: методу спостереження (для збирання матеріалу й отримання інформації про мовлення дітей); зіставно-порівняльного (для пошуку ситуативно-рольових відмінностей у реалізації директивів); описового (для представлення результатів дослідження); прийомів моделювання, прийомів психолінгвістичного, соціолінгвістичного та кількісного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській лінгвістиці проведено комплексний аналіз семантики й прагматики директивів дитячого усного мовлення в різних ситуаціях спілкування залежно від комунікативної ролі адресанта, обґрунтовано положення про первинність директивів в онтогенезі дитини, визначено кількісне співвідношення різних типів мовленнєвих актів комунікантів 6 - 10 років, описано експліцитні та імпліцитні засоби вираження директивів, подано ситуативно-прагматичну характеристику діалогів дітей.

Теоретичне значення праці полягає в поглибленні та розширенні знань про дискурсивно-прагматичні особливості дитячого мовлення в різних ситуаціях спілкування. Результати, отримані в процесі аналізу діалогів, сприятимуть поглибленню уявлень про комунікативну компетенцію дитини. Висновки та узагальнення є внеском у розробку теоретичних аспектів лінгвістичної прагматики, проблем усного дискурсу та ситуативного варіювання мовленнєвої поведінки особистості.

Практичне значення. Результати цього дослідження можна застосовувати під час читання курсів «Сучасна українська літературна мова», «Основи культури мови», «Дискурсивний аналіз тексту та стилістика», «Основи риторики», спецкурсів «Основи комунікативної лінгвістики», «Актуальні напрями сучасної лінгвістики», а також можуть бути використані в лінгводидактиці з метою розроблення комплексів завдань для вдосконалення мовлення учнів.

Апробація результатів роботи. Результати дослідження обговорено на ІІ Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова'2003» (Дніпропетровськ, 2003); IV Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Михайло Андрійович Жовтобрюх і сучасна українська лінгвістика», присвяченій 100-річчю від дня народження професора М. А. Жовтобрюха (Черкаси, 2005); Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (Черкаси, 2006); V Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2007); Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Мовне обличчя міста» (Черкаси, 2008, 2009, 2010); VI Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2009); Міжнародній конференції «Проблеми онтолінгвістики - 2009» (Санкт-Петербург, 2009); Міжвузівській науково-практичній конференції «Феномен Лесі Українки: літературознавчий, лінгвістичний, історіософський, філософський та педагогічний аспекти» (м. Київ - Новоград-Волинський - Житомир - Черкаси, 24 - 25 лютого 2009 року); Всеукраїнському науковому семінарі «Українська філологія: теоретичні та методичні аспекти вивчення» (з нагоди ювілею відомого вченого-методиста Г. Р. Передрій) (Черкаси, 2010); ІІІ Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу» (Черкаси, 2010).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та одну - в зарубіжному виданні.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (310 позицій) та додатків (187 сторінок). Загальний обсяг роботи - 220 сторінок, основний текст - 188 сторінок.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, наукову новизну, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт і предмет, аргументовано застосування конкретних методів та прийомів, описано теоретичне й практичне значення роботи, її структуру, подано інформацію про апробацію результатів.

Перший розділ «Директивні мовленнєві акти в комунікативно-прагматичному аспекті вивчення» містить огляд робіт українських і зарубіжних учених із досліджуваної проблеми, виклад основних понять та пропонованої концепції дисертації.

Розвиток сучасного мовознавства характеризується зростанням інтересу дослідників до питань, які стосуються комунікативного аспекту мови, а саме проблем породження та інтерпретації мовлення. Теоретичною основою такого підходу є розуміння мовлення як діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Комунікативна лінгвістика як новий напрям сучасного мовознавства досліджує закономірності використання мови й мовлення у спілкуванні людей. Формування цієї галузі лінгвістики розпочалося в другій половині ХХ ст. під впливом прагматичних ідей (Дж. Мей, Ч. Морріс), логіко-філософських теорій мовленнєвого акту (Дж. Остін, Дж. Серль, З. Вендлер та ін.), принципів Кооперації та Ввічливості (Г. Грайс, Дж. Ліч), коли мовознавці, відходячи від деперсоналізованого, системно-структурного представлення мови, виявили інтерес до проблем мовленнєвої діяльності людини, мови як засобу вираження особистості й організації живого спілкування.

Розглядаючи проблеми мовлення, науковці обґрунтовують сутність поняття «комунікація» (Л. Баркер, М. Бахтін, Ф. Бацевич, Е. Гроссе, В. Дементьєв, В. Красних, О. Леонтьєв, Ю. Лотман, М. Львов, М. Майерс, М. Макаров, О. Селіванова та ін.), а для кращого структурування цього явища в різних галузях науки (кібернетиці, філософії, соціології тощо) використовують метод моделювання. На сьогодні в теорії комунікації створено значну кількість моделей, за допомогою яких репрезентовано функціональні характеристики комунікативного процесу у вигляді інформаційно-кодових (К. Шеннон, Д. Богушевич, О. Каменська, Т. Надєїна), інференційних (Г. Грайс, П. Стросон), інтеракційних (Д. Шифрин, Е. Гофман), лінійних (Г. Лассвелл, К. Шеннон, Р. Якобсон, Ю. Лотман), інтерактивних (М. Бахтін, Р. Барт, Г. Шпет) і трансакційних (В. Шрам) схем.

Для аналізу усної комунікації дітей молодшого шкільного віку найбільш прийнятною є трансакційна модель, оскільки в ній відображено акт мовлення й паралельно з ним процес сприймання та розуміння переданої інформації.

Учасники комунікації впливають один на одного переважно за допомогою мовних засобів. Вивченням мови в її відношенні до тих, хто нею послуговується, займається прагматика. У роботі використано наукові надбання тих вітчизняних і зарубіжних мовознавців, які вважають прагмалінгвістику складовою частиною прагматики, що, досліджуючи соціокультурні й особистісні характеристики комунікантів і сфери, де виявляються їхні інтенції та стратегії, вивчає відмінності вживання засобів мовного коду в спілкуванні особистостей. На етапах становлення й розвитку цієї галузі відбувалося постійне уточнення поняття «мовленнєвий акт» (Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, В. Богданов, В. Карабан, І. Кобозева, Г. Колшанський, Дж. Ліч, Дж. Остін, О. Селіванова, Дж. Серль, І. Сусов, М. Трубецькой, Г. Почепцов, І. Шевченко та ін.). У нашому дослідженні акт мовлення окреслено як мовленнєву дію, що відбувається в межах прагматичної ситуації і спрямовується на досягнення певної мети.

Згідно з концепцією Дж. Остіна, мовленнєвий акт є структурою, що включає три види дій: локуцію, ілокуцію та перлокуцію. У лінгвістичній літературі описано значну кількість класифікацій мовленнєвих актів, розбудованих на різних прагматичних засадах: соціальна мета встановлення та дотримання ввічливості (Дж. Ліч, 1981), принцип актомовної інтенції (Г. Почепцов, 1981), перформативні дієслова (Ю. Апресян, 1995) тощо. За основу прийнято брати відому типологію Дж. Серля, де відповідно до ілокутивної сили виділено такі класи мовленнєвих актів: 1) репрезентативи; 2) директиви; 3) комісиви; 4) декларативи; 5) експресиви.

У переліку мовленнєвих актів, які найчастіше виокремлюють в різних таксономіях, директивам відведено чільне місце. Мета їх уживання полягає в спрямуванні мовленнєвих дій адресанта на зміну навколишньої реальності. Наміри мовця можуть виражатися в різний спосіб - дуже м'яко, у випадках, коли адресант запрошує адресата щось зробити чи ненав'язливо йому це пропонує, або агресивно, якщо, наприклад, адресант у категоричній формі наполягає на виконанні дії.

Серед директивів більшість мовознавців, слідом за О. Бєляєвою, виділяють три основні типи, кожному з яких притаманні певні прагмасемантичні характеристики:

прескриптиви - ті, що диктують адресату виконання дії;

реквестиви - ті, які спонукають до дії, що виконуватиметься в інтересах мовця;

сугестиви - ті, в яких висловлюється порада.

Однією з найважливіших характеристик спілкування є діалогічність, що передбачає не лише інформування слухача, але і його відповідь-реакцію. На хід процесу передачі інформації впливає комунікативно-мовленнєва ситуація, складовими частинами якої є просторово-часові орієнтири обстановки спілкування, рольові стосунки між комунікантами (симетричні, асиметричні), їхній соціальний статус та комунікативна мета.

Другий розділ «Комунікативно-прагматичні особливості мовлення дітей» присвячено висвітленню історії вивчення дитячого мовлення, аналізові комунікативної поведінки та прагматичних особливостей мови дітей.

Перші лінгвістичні записи дитячого мовлення з'явилися у XVIII ст. в Німеччині (Д. Тідеманн, 1787 р.). Подальший розвиток цього напряму наприкінці ХІХ ст. продовжувався у працях І. Тена «Спостереження над засвоєнням мови дитиною» (1876), В. Прейєра «Душа дитини» (1891), Ч. Дарвіна (фрагменти щоденника з фіксацією мовлення та комунікативної поведінки сина, 1877).

У 20-х рр. ХХ ст. Ж. Піаже сформулював концепцію егоцентричного мовлення дитини. Провівши низку експериментальних досліджень і критично переосмисливши погляди Ж. Піаже, Л. Виготський констатував, що егоцентричне мовлення бере свій початок у зовнішньому мовленні і є перехідним етапом до мовлення внутрішнього.

У доробку О. Гвоздєва, щоденникових записах А. Грегуара, В. Штерна та К. Штерн проведено аналіз мовленнєвого розвитку однієї дитини. Такий період одиничного лонгітюду наприкінці 20-х - на початку 30-х років змінився етапом крос-секційних студій.

Психолінгвістичний підхід як один зі шляхів вивчення дитячого мовлення в 50 - 80-х рр. ХХ ст. передбачав дослідження особливостей не тільки породження мовлення, а й сприйняття його дитиною (І. Горєлов, О. О. Леонтьєв, О. Лурія, Д. Слобін, Н. Уфімцева, О. Шахнарович, Н. Юр'єва, Р. Якобсон та ін.)

Становлення комунікативної лінгвістики сприяло активізації вивчення проблем спілкування, мовленнєвої діяльності з урахуванням різноманітних чинників, у тому числі й вікових. Було з'ясовано, що вивчення дитячого мовлення повинно принципово відрізнятися від традиційних лінгвістичних досліджень сформованого мовлення. З'явилися праці, у яких аналізуються види перших мовленнєвих актів дитини (Дж. Брунер), комунікативні функції дитячих висловлювань (В. Овчинников, О. Шахнарович, Н. Юр'єва), соціально-психологічні аспекти спілкування дітей (Н. Лепська).

Українські лінгвісти підходять до дитячого мовлення як до особливого етапу онтогенезу дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Його досліджують з позицій розвитку лексики (А. Акуленко, О. Снитко, І. Сухан, О. Рульова), стилістичних навичок і здібностей (Н. Дзюбишина-Мельник, Н. Зозуля), під кутом дискурсивно-прагматичних особливостей (О. Моісеєнко).

На сучасному етапі все з більшою впевненістю можна говорити про утвердження самостійної галузі науки - онтолінгвістики, яка має не тільки власний предмет дослідження (мовленнєву діяльність дитини), а й специфічні методи, що застосовуються тільки для аналізу мовлення дітей. Це відбувається завдяки зусиллям Міжнародної асоціації з вивчення дитячого мовлення (IASCL), яка об'єднує науковців із різних країн, у тому числі з Росії та України, а також програмі CHILDES, розробленій американськими вченими Б. МакВінні, К. Сноу та Л. Спектором (Carnegie Mellon University).

Під час вивчення мовленнєвих актів дітей онтолінгвісти звертають увагу на те, що сфери соціальної діяльності дорослих і дітей є різними, наголошують, що вже в перших мовленнєвих актах паралельно з проханнями про виконання дорослими якоїсь дії з'являються й так звані «негативні прохання» (заборони) та виникають перші запити інформації. Це є свідченням того, що директивні мовленнєві акти притаманні дітям вже на ранніх етапах онтогенезу.

Аналіз спонтанного мовлення дітей молодшого шкільного віку виявив, що їхні діалоги вплітаються в загальний контекст комунікації та стають необхідною складовою частиною діяльності, де особисті, індивідуальні дії розглядаються через дії іншого і співвідносяться з ними, а очікуваний результат спілкування залежить від попередніх та наступних вчинків партнерів.

Кількісна репрезентація співвідношення типів мовленнєвих актів, здійснена на матеріалі записів діалогів дітей у різних ситуаціях спілкування, засвідчила, що діти молодшого шкільного віку послуговуються не всіма видами мовленнєвих актів, виділених у таксономії Дж. Остіна та Дж. Серля, зокрема, в мовленні дітей не зафіксовано декларативів. Найбільш численними є директиви - 36 %, експресиви становлять 29 %. Відносно висока частотність уживання цих мовленнєвих актів пояснюється тим, що діти досліджуваного віку перебувають під впливом різних емоцій. Репрезентативи в мовленні молодших школярів становлять 22 %, найменшим у кількісному відношенні є клас констативів - 13 %.

У третьому розділі «Директивні мовленнєві акти в офіційних та неофіційних ситуаціях спілкування» проаналізовано використання директивів дітьми 6 - 10 років у навчальній, побутовій та ігровій ситуаціях. Визначено частотність використання директивних мовленнєвих актів різних прагмасемантичних типів.

Мовна директивна поведінка молодших школярів залежить від комунікативної ситуації, насамперед від її характеру - офіційності чи неофіційності. Спілкування в школі є основним різновидом офіційної ситуації для дітей молодшого шкільного віку (розмови між учнями на перервах зараховуємо до неофіційних).

Навчальне спілкування - це процес спільної роботи вчителя й учнів, де останні є активними суб'єктами, з якими учителеві необхідно будувати стосунки на принципах взаємоповаги. Таке співробітництво формує в дітей уміння приймати позицію іншого, узгоджувати свої думки з думками партнерів, регулювати свої дії, причому спілкування між учителем й учнями та між самими учнями в процесі навчальної діяльності має суттєві відмінності. Діалог у навчальній діяльності - це дія в педагогічному процесі, яка дає змогу кожному партнерові самовиразитися у спілкуванні.

Використовуючи директиви під час навчальної діяльності, учень прагне досягти певних змін за допомогою мовленнєвих дій. Основними характеристиками прескриптивних директивів є лаконічність, експресивність і домінантна позиція мовця. Такі мовленнєві акти в навчальній ситуації дитина адресує рівноправним співрозмовникам і тим, хто займає нижчий рівень за рейтингом навчання, фізичної підготовки тощо.

Висловлюючи наказ, діти, як правило, мотивують його або підсилюють, посилаючись на слова більш авторитетних осіб. Напр.: Анна Т. (7,8): Хлопці / затихніть / бо ви підняли шум на весь клас // Тут і далі приклади подано без редагування

Заборони, виступаючи реакцією на поведінку партнера, за параметром інтенціонального змісту мають інхібітивне й корективне спрямування. Напр.: Карина А. (9,2): Ванька / чого ти кричиш // Не волай на коридорі //

Реквестивні директиви учні адресують і педагогам, і ровесникам. Найчастотнішими серед них є прохання, зумовлені неможливістю розв'язати певну проблему власними силами, без сприяння адресата, та бажанням привернути його увагу саме до себе. Перший комунікативний крок за таких обставин не містить мотивації, але з метою переконання співрозмовника діти можуть викладати причини та мотиви. Напр.: Владислав М. (6,6): А скажіть / з якої клітинки мені рахувати/ бо в мене зошит починається не з цілої //

Якщо прохання мовця не досягає бажаного перлокутивного ефекту, подальше спілкування дітей може відбуватися двома шляхами - або мовленнєвий акт набуває більшої категоричності й переходить у вимогу, або прохання підсилюється більшими емоціями й переростає у благання. Напр.:

Богдан Г. (8,9): Я / я // Спитайте мене / я знаю // (Вчитель не реагує - авт.)

Богдан Г.: Ну будь ласка / я хочу сказати другу дію / я знаю як робити // Я / я / ну-у-у будь ласка...

Серед сугестивних актів найбільш поширеними в офіційній ситуації є пропозиції та поради. Пропозиція за значенням дуже близька до прохання, але виконання каузованої дії корисне не тільки для мовця, а й для слухача. Пропозиції в навчальному спілкуванні можна розмежувати на:

1) пропозицію для дії, яку виконуватиме мовець;

2) пропозицію для дії, яку виконуватиме третя особа;

3) пропозицію виконання дії спільними зусиллями.

За певних обставин, зумовлених ситуацією, пропозиція може набувати значення поради. Цей мовленнєвий акт спонукає співрозмовника до дії, виконання якої, на думку адресанта, є корисним та доцільним для самого адресата. Порада може виникнути як реакція на прохання допомогти. Напр.:

Маргарита К. (8,9): Ян / як робити цей приклад?

Яна Б. (8,3): Подивися / такий самий був у номері п'ятдесят дев'ять //

Аналіз кількісного складу всіх директивів, зафіксованих у діалогах дітей під час спілкування в школі, засвідчив, що найбільш поширеними в цій ситуації є реквестивні директиви - 43 %, сугестиви становлять 33 %, а прескриптиви - 24 %.

Основним середовищем, у якому перебуває дитина з раннього віку, є сім'я. У сімейному оточенні вона вперше проявляє особистісні мотивації. Взаємодія між членами родини створює особливу емоційну атмосферу, а їхні стосунки значною мірою зумовлені тим, на скільки члени сім'ї розуміють один одного. Незважаючи на спонтанний характер, родинне спілкування містить як мінімум два взаємопов'язані компоненти - мовленнєвий акт і його перлокутивний ефект. За таких обставин дитина-мовець може наказувати рівноправному адресатові, якщо вважає, що має на це моральне право або до цього її спонукають обставини (вона роздратована, стурбована і бажає, щоб її залишили в спокої). Напр., хлопчик виганяє старшого брата зі своєї кімнати:

Михайло К. (7,5): Вийди // Моя кімната / не заходь сюди// Іди звідси//

Данило К. (9): Ладно-ладно / прийдеш ти до компа…//

В умовах неофіційного сімейного спілкування дитина може вимагати від іншого члена родини виконання якихось дій, при цьому не має принципового значення вік адресата. Якщо мовленнєвий акт вимоги не досягає бажаного ефекту, дитина, збільшуючи ілокутивну силу, ображає, шантажує співрозмовника, погрожує йому. Напр.:

Олег С. (7,2): І вообще / іди мусор винеси / твоя черга//

Олеся С. (9,7): Ага / ви накидали / а я винось//

Олег С.: Неси /неси / давай /а то мамі розкажу / про вчорашнє//

Заборона емоційно впливає на слухача, за її допомогою мовець примушує адресата припинити виконувати дію або не допускає її в майбутньому. У ситуаціях неофіційного спілкування більш поширеними є інхібітивні заборони щодо виконання вже розпочатої дії. Щоб примусити співрозмовника не виконувати певну дію, мовець може вдатися до погрози. Заборони з погрозою є некоректними щодо адресата, але вони наявні в дитячій комунікації, особливо коли статуси комунікантів нерівні. Напр.:

Дмитро О. (9,4): Вітка/ мовчи// Не кажи нічого нікому//

Владислав К. (8,7): Поняла? Все / що ти бачиш і чуєш / могила // О'кей?

Вікторія П. (8,4): То не грайте//

Олександр М. (9,5): Не кажи/ бо ми тебе снігом обкидаємо//

Звертатися з проханням дитина може до будь-кого зі співрозмовників, незважаючи на його комунікативний статус. Прохання - це реквестивний директив, маркований високим ступенем особистої зацікавленості. Висловлюючи його, дитина-мовець зазвичай використовує актуалізатори ввічливості з метою завоювати прихильність адресата. У тих випадках, коли прохання не досягає очікуваного перлокутивного ефекту (реакцією є акт відмови), мовець або змінює тему спілкування, розуміючи свою поразку, або продовжує наполягати, повторюючи прохання, добираючи нові аргументи на користь своєї позиції.

Наступним мовленнєвим актом після інтеракційних ходів «прохання - відмова» є один із різновидів прохання - умовляння. Дитина, перебуваючи в особливому емоційному стані, вдається до суб'єктивної аргументації, намагається вплинути на почуття адресата, його настрій. Умовляння відрізняється від прохання не наявністю аргументів, а їхньою кількістю, необхідністю виконання декількох комунікативних ходів, послідовність яких не є чітко визначеною і цілком залежить від реакції співрозмовника.

Близькими до вмовляння є канючення, яке передається жалісливим, плаксивим та наполегливим тоном мовця, а аргументація замінюється багаторазовими емоційно забарвленими повторами того самого спонукання.

Якщо дитина не отримує бажаного з допомогою реквестивних директивів, то її мовленнєві акти набувають більшої категоричності й переходять до розряду прескриптивних. Напр.:

Максим Г. (7,5): Дай мені ласти і маску / поплавать //

Микола Г. (9,7): Ага / як нести на пляж / то я... Не дам //

Максим Г.: Ну дай / я ж недовго // Хорошо / я назад понесу // Тобі шо жалко ?

Микола Г.: Да / жалко / бери своє //

Максим Г.: Дай мені маску/ а ні/ то тікай з-під зонтика/ я його ніс// Чуєш мене?

У неофіційних умовах спілкування сугестивні типи директивів характерні для співрозмовників, які перебувають не лише в симетричних, але й в асиметричних стосунках.

Ілокутивною метою пропозицій є прагнення адресата вказати на можливі шляхи поведінки адресанта, надаючи останньому право вибору. Цей мовленнєвий акт належить до некатегоричних директивів, у певних ситуаціях він супроводжується додатковими емоціями та модифікує своє значення. Якщо мовець повністю переконаний у своїй правоті, то пропозиція трансформується з нерішучої, обережної на наполегливу.

Ознака бенефактивності в сугестивному мовленнєвому акті поради є релевантною, оскільки з її допомогою створюються інструкції щодо виконання певних дій. В умовах неофіційності діти можуть давати поради не тільки молодшим та ровесникам, але й старшим за віком людям, оскільки переконані у своїй правоті, у корисності запропонованої дії й припускають, що на місці адресата вони виконували б дію саме таким чином. Напр.: Тетяна О. (8,2) бабусі: Ти б краще інший телефон взяла / а то по цьому нічого не почуєш//

Аналіз діалогів у ситуаціях сімейного спілкування засвідчив, що зі 100 % усіх директивів, висловлених дітьми, прескриптиви становлять 29 %, реквестиви - 37 %, сугестиви - 34 %.

Кожний період життя та розвитку дитини характеризується певною провідною діяльністю. У молодшому шкільному віці основну увагу приділяють навчальній діяльності, але значення гри для дітей не зменшується. Підтвердженням цього є відповіді учнів І - ІV класів, отримані в результаті проведеного опитування. Майже 85 % дітей зі 132 респондентів на запитання «Чим ви любите займатися у вільний від навчання час?» відповіли: «Гратися».

Під час сюжетно-рольових ігор школярі виконують певну роль, яка їх приваблює в реальному житті, і відтворюють її в уявній ситуації. При цьому, завдяки своїй спостережливості та вже набутому певному життєвому досвіду, діти відтворюють увесь спектр категоричності директивних актів, наслідуючи зразки поведінки дорослих. Якщо дитина в грі виконує роль, що відповідає домінантній позиції, то у її мовленні переважають прескриптивні директиви. Напр.:

Наталя М. (8,9): Сідайте/ добрий день// Аля/ йди до дошки//

Аля Б. (7,2): А чого відразу я?

Наталя М.: Юля/ опусти руку/ я тебе не питаю// …і розв'яжи оцей приклад //

Крім власне ігрових, наявні стосунки й іншого рівня, коли діти обирають тему, розподіляють ролі, домовляються про виконання дій. На етапі таких «договорів» мовленнєві акти, як правило, не мають сильної категоричності та є реквестивними та сугестивними директивами.

Залежність видів директивів від характеру гри та від обраної ролі виявляється також в іграх-фантазіях, які є одним із видів сюжетно-рольових ігор. У таких ситуаціях дитина не тільки обирає бажану роль й ототожнює себе з умовним учасником, вона вдається до різних прийомів передачі ілокутивної сили висловлення (зміна інтонації, голосу, підвищення або зниження тону).

Кількісне співвідношення різних типів директивів у сюжетно-рольових іграх представлене таким чином: сугестиви - 44 %, реквестиви - 34 %, прескриптиви - 22 %. Такі показники є свідченням того, що комуніканти прагнуть домовитися, порозумітися, обрати неконфронтативний шлях розвитку спілкування.

У процесі інтелектуальних ігор діти, спостерігаючи за поведінкою партнерів, корегуючи її, здобувають досвід взаємодії. Під час ознайомлення з правилами, більш обізнаний гравець вживає сугестивні директиви з метою інструктування інших. Напр.: Владислава В. (8,7): Дивіться// Спочатку я роздам вам гроші// Ви їх посортуйте/ поскладайте// Потім кидаєте кубик і ходіть//

Вибір форми директивного акту в таких іграх значною мірою залежить від внутрішнього відчуття свого рейтингу. Якщо дитина впевнена в собі, є лідером, вона обирає прескриптивні форми - команди, заборони. Відчуваючи, що партнер має більш сильну позицію, діти змінюють стратегію поведінки, апелюють до почуттів адресата й вживають реквестивні директиви.

Серед інтелектуальних виділяють комп'ютерні ігри, які є частиною сучасної дитячої субкультури. Граючи в них, дитина використовує прескриптивні директиви, її висловлювання характеризуються стислістю, динамічністю, переривчастістю. Спостерігаючи за іншими, переймаючись ходом гри, учасники дають поради, рекомендації один одному.

Спілкування дітей під час інтелектуальних ігор відбувається у відносно спокійній атмосфері, тому прескриптивних директивів у такій ситуації найменше - 23 %, реквестиви та сугестиви за відсотковими показниками розподіляються майже порівну й становлять 37 % та 40 % відповідно.

У рухливих іграх вербальні та невербальні дії дітей зорієнтовані на результат і виграш. За таких обставин їхнє мовлення є емоційним, у ньому багато висловлювань прескриптивного типу, особливостями яких є стислість, динамічність, конфронтативність. Напр.:

Максим М. (9): Чого став? Біжи до воріт //

(Олег розгубився, тому побіг до воріт противника - авт.)

Олександр С. (9,1): От ґава // Ти куди?То ж не наші ворота//

(Олег побіг у протилежний бік - авт.)

Максим М.: Стій тут // (шарпнув за руку Олега - авт.)

Олександр С.: Уйди з поля / партач //

Сугестивні директиви (пропозиції та поради) діти висловлюють у разі необхідності підтримки друзів, координації дій. При цьому вибір типу директива більшою мірою залежить від умов комунікативної ситуації, ніж від соціального статусу адресата.

Для рухливих ігор найбільш характерними є прескриптивні типи директивів - 58 %, реквестивні та сугестивні директиви у таких ситуаціях становлять 14 % та 28 % відповідно.

Конструктивні ігри не пов'язані з агресією, вони вимагають від гравців зосередженості з метою уявити, придумати та відтворити предмет. Розуміючи важливість співпраці в реалізації задумів, діти йдуть на компроміси та вживають директиви з прагматичними ознаками реквестивів, а також адресують друзям свої пропозиції та поради за допомогою директивів сугестивного типу. Напр.:

Поліна Д. (8,4): Дивись// Береш такий/ чорний чи білий/ такий/ білий/ чорний// Дивишся// Що ти хочеш/ білий чи чорний?

Яна Х. (8,3): Чорний//

Поліна Д.: Значить береш сначала це/ потом це//

У конструктивних іграх дітей превалюють реквестивні директиви - 61 %, сугестиви становлять 26 %, прескриптиви - 13 %.

Отже, для навчальної діяльності найбільш характерними є реквестивні типи директивів, у побутових та ігрових ситуаціях діти використовують директиви різного ступеня категоричності майже з однаковою частотністю.

Четвертий розділ «Форми реалізації директивів в усному мовленні дітей» містить характеристику експліцитних й імпліцитних засобів вираження директивів, а також ситуативно-прагматичний аналіз діалогів.

За способами мовного вираження директиви можна поділити на прямі мовленнєві акти, коли адресант використовує мовні засоби, ілокутивна сила яких легко розпізнається слухачем, та непрямі мовленнєві акти, коли волевиявлення передається неспеціалізованими формами, для яких функція спонукання є вторинною, транспонованою.

Прямим експліцитним способом вираження директивів є перформативні дієслова, які можуть мати такі форми:

1) теперішній час дійсного способу в поєднанні з займенниковим підметом 1 особи однини / множини:

· Вікторія І. (7,5): Ну будь ласочка/ папуля/ пліз/ я тебе дуже прошу//

· Олег С. (7,2): Я ж тобі сказав / не трогай// Ми забороняємо туди тобі заходити//

2) умовний спосіб у поєднанні з займенником 1 особи однини:

Віка П. (9,4): Я совєтовала б тобі Шепельку не запрошувати на День народження //

Домінантою плану вираження директивів виступає категорія імперативної модальності та її ядро - наказовий спосіб (2-а особа однини / множини). Це основний засіб вираження спонукання і для прескриптивних, і для реквестивних та сугестивних мовленнєвих актів, оскільки у відповідних умовах він може відтворювати будь-який директивний тип - від наказу до благання:

1) наказ: Владислава В. (8,7): Беріть свої фішки і ставте на старт//

2) заборона: Володимир П. (8,3): Та Вітка / не кричи на вухо //

3) вимога: Анна Т. (8,2): Хлопці/ затихніть//

4) порада: Ігор В. (9,5): Дім / ти подивись уважно / подивись / там же осьо пєшка//

5) прохання: Єлизавета С. (7,11): Подай мам / будь ласка / оту сіреньку штучку / бач / тут таке є //

6) умовляння: Тетяна О. (8,5): Мам / ну пограй зі мною / ну будь ласка / пограй хоч трошечки / будь ласка//

Проаналізований матеріал свідчить, що в побутових ситуаціях для передачі спонукання діти використовують інфінітивну форму предиката. Один і той самий мовленнєвий акт з такими конструкціями набуває різних виявів категоричності відповідно до ситуації мовлення:

1) запрошення: Яна Г. (8,9): Тато / їсти //

2) заборона: Наталя О. (8,7): Не співати на уроці //

3) наказ: Ксенія П. (8,5): Ось сюди треба одьожки класти//

Важливою граматичною ознакою експліцитних директивів є вид дієслова. Мовленнєвий акт з дієсловом доконаного виду має більший ступінь категоричності, ніж з дієсловом у формі недоконаного виду.

На посилення/послаблення категоричності каузованої дії впливають «дискурсивні слова» (Бацевич, 2010) як носії семантико-прагматичного значення пропозиційного змісту висловлення (частки - ну, ану, давай; вигуки - марш, цить; прислівники - зараз, бігом тощо).

У досліджуваному матеріалі наявні зразки реалізації директивів формами 1-ї особи множини теперішнього часу. Такими засобами можуть передаватися:

1) пропозиції: Анастасія Л. (7,8): І-і-і/ ідемо до Польки/ може в неї якісь касети є//

2) запрошення: Яна Г. (8,9): Ксюш / беремо печиво з чаєм//

3) некатегоричний наказ: Лілія П. (8,0): Так/ рахуємо/ скільки у кого грошей і закінчуємо//

Більшість непрямих директивів мають форму питальних конструкцій, які активно використовуються в діалогах. Аналіз таких висловлювань засвідчив, що вони містять запити:

1) щодо можливості адресата виконати бажану дію: Ілля К. (6,5): Ти можеш мені / заразному / купити щось солоденьке?

2) щодо бажання адресата виконати необхідну дію: Михайло М. (8,5): Хочеш поганяти в футбол/ чи хочеш пограти на компі?

3) щодо наявності об'єктів, необхідних для виконання бажаної дії: Єлизавета С. (7,11): Мам / у нас є канфєтка?

4) щодо майбутніх дій адресата, у виконанні яких зацікавлений мовець: Ростислав І. (9): Будеш дивиться кіно/ Костікоєв?

Ще однією формою передачі непрямих (імпліцитних) директивів є висловлювання-натяки, прагматичне значення яких зрозуміле з контексту. Найбільш характерними вони є для таких ситуацій:

1) вимоги:

Олександр Ш. (9,11): Міха / Міха/ ти яку фотку візьмеш?

Софія Т. (9,8): Сашка / нєт щоб помовчати //

Олександр Ш.: Ага /ага//

2) заборони:

Віталій М. (8,7): Граємо в десятки?

Ольга: М.: Так той м'яч тільки заклеїли // Він ще не застив//

3) прохання:

Анастасія К. (7,3): Щось так хліба з маслом захотілось //

Тітка: Настюш / ти їсти хочеш?

Анастасія К.: Та просто по телевізору показують / як в ресторані готують бутерброди //

Таким чином, форма директива залежить від ситуацій спілкування дітей. Для прямих директивів найпоширенішим засобом вираження є дієслівна форма наказового способу 2-ї особи однини чи множини. Для імпліцитних директивів найхарактернішими є натяки, за допомогою яких дитина-мовець передає свої інтенції.

З метою детального аналізу директивних мовленнєвих актів дітей було здійснено ситуативно-прагматичне дослідження діалогів із різними співрозмовниками. Засвідчено, що залежно від статусу комунікантів діти використовують різні комунікативно-ситуативні стратегії і тактики поведінки. Вибір форми мовленнєвого акту зумовлюється ситуацією. Так, під час спілкування з комунікантами старшого віку діти найчастіше вживають реквестивні директиви, реалізовані експліцитними (прохання, вмовляння, благання) та імпліцитними формами (питання). Прескриптивні директиви дитина пом'якшує різноманітними поясненнями, сугестиви в таких діалогах становлять найменшу кількість. Аналіз комунікації дітей у ситуації гри свідчить, що обидва учасники мають активну комунікативну позицію. Оскільки метою кожного є здобуття перемоги, то й мовленнєві акти обох комунікантів - це переважно прескриптивні директиви, що характеризуються високим ступенем категоричності та спонукають адресата до негайних дій.

У Висновках сформульовано основні положення дисертації та представлено узагальнені результати вирішення наукового завдання.

За прагмасемантичними параметрами директиви розмежовано на прескриптиви (наказ, вимога, заборона), реквестиви (прохання, благання, умовляння) і сугестиви (порада, пропозиція, запрошення). Ініціатором прескриптивних директивів виступає адресант, зацікавлений у виконанні каузованої дії, яка для нього є бажаною та бенефактивною, а його домінантна позиція надає йому право контролювати виконання дії адресатом. Ініціатором реквестивних директивів теж є зацікавлений у досягненні результату адресант, але його позиція не є пріоритетною порівняно з позицією адресата, тому каузована дія не обов'язкова для виконання. При вживанні сугестивів мовець займає домінантну позицію. Шляхом вербального впливу він переконує співрозмовника в необхідності виконати каузовану дію, оскільки вважає, що вона є для адресата бенефактивною, але останній сам приймає рішення щодо її реалізації.

Узагальнення бази знань про перші мовленнєві акти дітей засвідчує, що директиви є засобом впливу на близьких людей ще на ранніх етапах мовленнєвого розвитку дитини.

Визначення специфіки ініціювання директивів засвідчило, що діти 6 - 10 років, досягаючи певного рівня мовної та комунікативної компетенції, здатні добирати необхідні типи директивів залежно від офіційності / неофіційності ситуації. У навчальній ситуації, коли позиція адресанта є непріоритетною, учні висловлюють некатегоричні типи директивів. Для досягнення комунікативної мети в неофіційних ситуаціях майже з однаковою частотністю діти використовують різнотипні директивні мовленнєві акти. Вибір директивів у ігровій ситуації залежить від виду гри: прескриптивні директиви характерні для рухливих ігор, сугестиви поширені в сюжетно-рольових та інтелектуальних, реквестиви превалюють у конструктивних іграх.

Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що з метою передачі спонукальності діти вживають прямі та непрямі директиви. Кожна конкретна ситуація спричинює використання певних вербальних засобів. Найбільш поширеним способом передачі прямих директивів є спонукальні конструкції. Для передачі своїх інтенцій у непрямий спосіб дитина використовує питальні конструкції та вдається до стратегій натяку.

Ситуативно-прагматичне дослідження діалогів дітей дає підстави стверджувати, що діти молодшого шкільного віку здатні об'єктивно оцінювати ситуацію спілкування й уміло добирати такі мовні засоби, які сприяють досягненню комунікативно-прагматичної мети.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Боть Л. П. Психолінгвістичний аспект дитячого мовлення / Л. П. Боть // Актуальні проблеми менталінгвістики : науковий збірник. - Черкаси : Видавничий відділ ЧДУ, 2001. - Ч. 2. - С. 3 - 5.

2. Боть Л. П. Етикетні форми вітання при спілкуванні дітей / Л. П. Боть // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Україна наукова'2003». - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2003. - Т. 9. Філологія. - С. 31 - 33.

3. Боть Л. П. Поетапна еволюція форм дитячої комунікації (теоретичний аспект) / Л. П. Боть // Вісник Черкаського університету. - Серія «Філологічні науки». - Черкаси, 2004. - Вип. 59. - С. 144 - 149.

4. Боть Л. П. Характеристика директивних мовленнєвих актів наказу в спілкуванні дітей 6 - 10 років (на матеріалі дитячої літератури другої половини ХХ ст.) / Л. П. Боть // Актуальні проблеми менталінгвістики : зб. наук. ст. за матеріалами IV Міжнародної наукової конференції. - Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. - С. - 236.

5. Боть Л. П. Директивні висловлювання в діалогах дітей молодшого шкільного віку / Л. П. Боть // Мовознавчий вісник: зб. наук. пр. / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси : Брама-Україна, 2006. - Вип. 3. - С. 274 - 279.

6. Боть Л. П. Мета використання директивів у діалогах дітей молодшого шкільного віку / Л. П. Боть // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. пр. / [відп. ред. Н. М. Корбозерова]. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2006. - Вип. 17. - С. 32 - 37.

7. Боть Л. П. Прагматичні типи директивних актів під час ігор дітей молодшого шкільного віку / Л. П. Боть // Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси : Брама-Україна, 2007. - Вип. 4. - С. 231 - 238.

8. Боть Л. П. Вивчення дитячого мовлення : історія та напрямки дослідження / Л. П. Боть, О. І. Малишева // Культура народов Причерноморья. Научный журнал / [отв. ред. Ю. А. Катунин]. - Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2007. - № 120. - С. 63 - 67.

9. Боть Л. П. Функціонування часток в директивних мовленнєвих актах дітей молодшого шкільного віку / Л. П. Боть // Мовне обличчя міста : Черкаси-2007 : матеріали наук.-практ. конф. / [відп. ред. Л. І. Мацько]. - Черкаси : Брама-Україна, 2008. - С. 96 - 99.

10. Боть Л. П. Дотримання принципу ввічливості в директивних мовленнєвих актах ( на матеріалі усного мовлення дітей молодшого шкільного віку) / Л. П. Боть // Культура народов Причерноморья. Научный журнал / [отв. ред. Ю. А. Катунин]. - Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2008. - № 144. - С. 102 - 106.

11. Боть Л. П. Прагматические особенности речи детей младшего школьного возраста / Л. П. Боть // Проблемы онтолингвистики - 2009 : материалы междунар. конф. / [отв. ред. Т. А. Круглякова]. - СПб. : Златоуст, 2009. - С. 239 - 243.

12. Боть Л. П. Стереотипи мовної поведінки дітей молодшого шкільного віку: типологія звертань / Л. П. Боть // Мовне обличчя міста: Черкаси-2008 : матеріали наук.-практ. конф. - Черкаси : Брама-Україна, 2009. - С. 132 - 136.

13. Боть Л. П. Прагматичні особливості усного мовлення дітей молодшого шкільного віку / Л. П. Боть // Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси, 2010. - Вип. 11. - С. 202 - 205.

14. Боть Л. П. Директивні мовленнєві акти прохання в дитячих листах Лесі Українки / Л. П. Боть // Феномен Лесі Українки: літературознавчий, лінгвістичний, історіософський, філософський та педагогічний аспекти : зб. наук. праць / [уклад. І. З. Тарасинська]. - Київ; Новоград-Волинський; Житомир; Черкаси, 2010. - С. 134 - 136.

15. Боть Л. П. Перші мовленнєві акти дітей / Л. П. Боть // Українська філологія : теоретичні та методичні аспекти вивчення : зб. пр. наук.-практ. читань до 85-річчя Г. Р. Передрій. - Черкаси, 2010. - С. 225 - 230.

16. Боть Л. П. Своєрідність мовленнєвої субкультури дітей 9 - 10 років / Л. П. Боть // Мовне обличчя міста : Черкаси-2010: матеріали наук.-практ. конф. / [відп. ред. Л. І. Мацько]. - Черкаси : Брама-Україна, 2010. - С. 135 - 138.

Анотація

Боть Л. П. Директиви в усному мовленні дітей молодшого шкільного віку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації, присвяченій дослідженню директивних актів у спонтанному мовленні дітей 6 - 10 років, розглянуто теоретичні засади, поняття та категорії прагмалінгвістики, теорії мовленнєвих актів, проаналізовано комунікативну поведінку та прагматичні особливості мовлення дітей, описано частотність використання різних видів мовленнєвих актів, досліджено прагмасемантичні типи директивів, які висловлюють молодші школярі в різних ситуаціях спілкування (сімейне спілкування, навчальна та ігрова діяльність), досліджено імпліцитні та експліцитні засоби їх вираження. Проведено ситуативно-прагматичний аналіз діалогів між дитиною й дорослим та між двома дітьми з метою встановлення місця директивів в усному спонтанному мовленні.

Ключові слова: мовленнєвий акт, розмовний дискурс, директив, прескриптивні директиви, реквестивні директиви, сугестивні директиви, перлокутивний ефект.

Аннотация

Боть Л. П. Директивы в устной речи детей младшего школьного возраста. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации, посвященной исследованию речи детей младшего школьного возраста, анализируются директивные речевые акты, которые используют в своих высказываниях дети 6 - 10 лет, общаясь со взрослыми и сверстниками в разных коммуникативных ситуациях.

Актуальность диссертации обусловлена необходимостью изучения коммуникативно-прагматического аспекта устного разговорного дискурса детей младшего школьного возраста, в том числе директивных речевых актов, их семантических, структурных и коммуникативно-прагматических характеристик.

Материалом исследования послужили данные магнитофонных и блокнотных записей детской речи, сделанные в разных ситуациях общения. Общий объем фактического материала составляет около 35 часов звучания. Все материалы представлены на 187 страницах Приложения.

Первый раздел «Директивные речевые акты в коммуникативно-прагматическом аспекте изучения» посвящен теоретическим вопросам коммуникативной лингвистики, прагмалингвистики, теории речевых актов. В нём представлен анализ моделей коммуникации, раскрываются особенности разговорного дискурса, ролевые и коммуникативные позиции участников общения, а также классификации речевых актов и группы прагмасемантических типов директивов.

Во втором разделе «Коммуникативно-прагматические особенности речи детей» рассмотрено историю изучения детской речи, определен статус директивов среди первых речевых актов детей, проанализировано коммуникативное поведение и прагматические особенности речи детей младшего школьного возраста, подано процентное соотношение разных видов речевых актов.

В третьем разделе «Директивные речевые акты детей в официальных и неофициальных ситуациях общения» продемонстрировано использование директивов детьми 6 - 10 лет в учебной, бытовой и игровой ситуациях. Особое внимание обращено на зависимость степени категоричности директивов от ситуации, адресата и коммуникативного намерения адресанта. Приведены данные о частотности употребления директивов разных прагмасемантических типов.

Четвертый раздел «Формы реализации директивов в устной речи детей» содержит анализ эксплицитных и имплицитных средств выражения директивов и ситуативно-прагматический анализ диалогов детей в разных коммуникативных ситуациях.

В выводах обобщены результаты проведенного исследования.

Ключевые слова: речевой акт, разговорный дискурс, директив, прескриптивные директивы, реквестивные директивы, суггестивные директивы, перлокутивный эффект.

Annotation

Bot L. P. Directives in oral speech of junior school children. - Manuscript.

Thesis for the candidate degree in philology: specialty 10.02.01 - the Ukrainian language. - Taras Shevchenko National University at Kyiv. - Kyiv, 2011.

...