Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 811.161.2'42

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю (на матеріалі поетичних творів В. Коломійця та П. Мовчана)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Строкаль Олександр Миколайович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис словотвірний авторський мова

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови словотвірний авторський мова

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Стишов Олександр Анатолійович, Український мовно-інформаційний фонд НАН України, головний науковий співробітник

кандидат філологічних наук, доцент Кравець Лариса Вікторівна, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, професор кафедри стилістики української мови

Захист відбудеться «15» квітня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12).

Автореферат розіслано «10» березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор І. О. Голубовська

Загальна характеристика дисертації

Проблема поетики як об'єкта досліджень лінгвістичної науки в останні десятиліття набула особливої актуальності. Зокрема, в сучасних наукових студіях, присвячених взаємодії мовної і концептуальної картин світу, ідіостилістичним особливостям письменників, індивідуально-авторським інноваціям, практично неможливо оминути питання засобів вербалізації художніх і світоглядних інтенцій автора. Саме поетика як єдність мовно-художніх засобів і принципів, використаних з поетичною метою, узагальнює, поєднує в собі основні лінгвостилістичні особливості творчості письменника, цілих художніх течій і напрямків, уводить в контекст наукових досліджень індивідуально-авторські утворення, які не лише відображають процеси взаємодії й динаміки художнього тексту як фрагмента мовної картини світу митця, але й виступають семантично місткими одиницями мови з виразним конотативним значенням.

У сучасному мовознавстві вивчення стилістичних властивостей деривації відбувається в межах досліджень, присвячених особливостям функціонування словотвірних моделей у мові поезії (В. Ґрещук, В. Ковалів, А. Коваль, А. Мойсієнко, А. Павленко), експресивних потенцій префіксації, суфіксації та словоскладання (І. Білодід, В. Ващенко, В. Ґрещук, І. Чередниченко), використання механізмів словотвору як стилістичних засобів (Ю. Апресян, Т. Біленко, К. Городенська, М. Кравченко) та формування ідіостилів на основі індивідуально-авторських утворень (О. Блінова, В. Герман, А. Гливінська, І. Принцевський, П. Тимошенко та ін.). Перспективним у лінгвістичних студіях цього наукового напряму є дослідження мовної картини світу митця через призму активності в художньо-поетичних текстах індивідуально-авторських одиниць, утворених за продуктивними й непродуктивними дериваційними моделями.

Актуальність дослідження. Питання словотвору займають важливе місце в мовознавчих дослідженнях як українських, так і зарубіжних лінгвістів. Особливе місце в дериватологічних розвідках посідають наукові студії, присвячені явищам індивідуально-авторського словотвору. Увагу дослідників привертають не лише структурні, але й семантико-стилістичні особливості авторських неолексем, пов'язані з проблемою індивідуально-авторської мовної картини світу. Незважаючи на розроблену когнітивною лінгвістикою теорію мовної та концептуальної картин світу, в українському мовознавстві недостатньо повно висвітлені питання вербалізації в поетичних текстах індивідуально-авторських мовних картин світу. Практично не представлений на терені вітчизняних студій аналіз індивідуально-авторських лексичних утворень як активних мовних репрезентантів авторського світобачення та порівняльний аспект таких новотворів у контексті різних художніх ідіостилів.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами і темами.

Дисертаційне дослідження є частиною наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні проблеми філології» (№ 02БФ044-01). Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дослідження є виявлення словотвірних механізмів мови індивідуально-авторських структур, а також семантико-стилістичний аналіз неолексем в ідіостилях Володимира Коломійця й Павла Мовчана та визначення особливостей репрезентації індивідуально-авторських утворень у мовно-образних картинах світу поетів.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання комплексу завдань:

— висвітлити історичні етапи в означенні поетики як лінгвістичної науки на основі досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців;

— провести лінгвістичний аналіз авторських текстів В. Коломійця й П. Мовчана як репрезентантів складної системи, характер взаємозв'язку між компонентами якої визначається через індивідуальну словесно-мовну структуру, образ автора;

— здійснити аналіз за словотвірними моделями, частиномовною належністю і кількісним співвідношенням лексичних новотворів у поезії Володимира Коломійця та Павла Мовчана;

— схарактеризувати функціонування афіксальних морфем в системі деривації, культивованої в творчості досліджуваних авторів;

— дослідити активність використання поетами таких способів словотвору, як композиція і словоскладання;

— з'ясувати роль індивідуально-авторських лексичних утворень у мовно-образних картинах світу поезії Володимира Коломійця й Павла Мовчана.

Об'єктом дослідження є лексичні індивідуально-авторські утворення в поезії В. Коломійця та П. Мовчана.

Предмет дослідження - структурні й семантико-стилістичні особливості неолексем у індивідуальних мовних картинах світу Володимира Коломійця та Павла Мовчана.

Джерельна база дослідження сформована на основі поетичних творів В. Коломійця (День творення: Лірика. - К.: Молодь, 1975. - 175 с., Поміж чуттями і дивами: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1969. - 142 с., Семигори. - К., 1990. - 419 с.) та П. Мовчана (Твори в трьох томах. - К.: Вид. центр «Просвіта», 1999. - 640 с., Вибрані твори. Поезія. - К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. - 536 с.). Безпосереднім джерелом для вивчення похідних дериватів стала укладена картотека неолексем обсягом близько 500 одиниць.

Методи дослідження. З огляду на проблематику зазначеного дослідження, одним із основних методів обрано описовий, використано також зіставний метод та метод кількісних підрахунків (для проведення порівняльного аналізу авторських новотворів В. Коломійця та П. Мовчана), застосовувалися лінгвістичні методики контекстуального аналізу (з метою з'ясування особливостей функціонування індивідуально-авторських дериватів у мові поезії та їх семантико-стилістичних функцій у поетичному контексті) й метод словотвірного аналізу (з метою опису словотвірних моделей індивідуально-авторських утворень).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві досліджено індивідуально-авторські новотвори в поетичній мові В. Коломійця та П. Мовчана, описано механізми творення таких одиниць, означено роль розгляданих лексичних утворень у мовно-образних картинах світу досліджуваних авторів та з'ясовано семантико-стилістичні особливості функціонування авторських неолексем в індивідуальних стилях митців.

Теоретичне значення. Основні дисертаційні положення сприятимуть розвитку засадничих принципів аналізу художніх ідіостилів з урахуванням системи індивідуально-авторського словотворення, поглибленню наукових знань про особливості функціонування індивідуально-авторських неолексем у мовних картинах світу поетичних ідіолектів.

Практична цінність. Матеріали дисертації можуть бути використані при описі явищ деривації, в навчальних курсах вищої школи з проблем словотвору, лексикології сучасної української мови, у спецкурсах з питань поетики, ідіостилістики, а також у лексикографічній практиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, міжнародних наукових конференціях «Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови» (Київ, 2006, 2008, 2009 рр.), «Взаємодія етнічних і планових мов у контексті європейської інтеграції» (Луцьк, 2008), «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення й висновки викладено в п'яти одноосібних публікаціях, чотири з яких - у виданнях, які увійшли до переліку ВАК України. Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (221 позиція) і додатку у вигляді словника індивідуально-авторських утворень. Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, основні завдання та методи лінгвістичного аналізу, розкриваються наукова новизна, теоретичне значення і сфери практичного застосування, вказуються джерельна база та форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Поетика індивідуально-авторського творення», який складається з трьох підрозділів, розглядаються питання дослідження поетичної мови, особливості вербалізації концептуальної картини світу в художньому тексті, індивідуально-авторські утворення, які виступають важливими маркерами мовно-образної картини світу художнього ідіолекту.

У підрозділі 1.1 «Поезія як текст» зазначається, що текст як словесний вияв художніх інтенцій автора, передаючи його думки та почуття, набуває комунікативної та естетичної функцій і забезпечує осмислення явищ дійсності в конкретно-чуттєвих формах образів. Образ автора виступає стрижнем стилістичної та композиційної системи твору, визначає комбінації сцен і персон та відношення зіставлень і протиставлень. У діалозі «автор-читач» образ автора набуває рис універсального адресанта, зорієнтованого на пошук гнучких художніх форм, розкриття внутрішньої форми слова. Мовні форми як матеріальні виразники мистецької індивідуальності в цьому діалозі використовуються з метою адекватної рецепції тексту читачем, орієнтування його на певну інтерпретаційну модель художніх образів. Інтерпретація лінгвальних засобів є читацьким тлумаченням і переосмисленням мовної картини світу, розкриттям особливостей творчого методу письменника. Розуміння тексту реципієнтом залежить як від ідіостилістичних особливостей мови автора, так і від уявлення про них в індивідуальній мовній картині читача, від його загальної підготовки. Під час читання власне ліричних текстів на рівні діалогу «автор - читач» спостерігається явище певної «співтворчості» адресанта й адресата, яке визначається як домінантний складник розуміння ліричної колізії й виявляється чи не єдиним ключем до мистецького пізнання цілісного твору. Таким чином, поетичний текст, виступаючи носієм власне текстових ознак вираженості і структурності, постає складною організацією мовної матерії і набуває металінгвістичної функції - кодування певної інформації. Ускладнена художніми засобами структура поетичного тексту створює можливість трансляції значно) більшого обсягу інформації, ніж будь-яка елементарна мовна структура, адже в побудові художнього твору граматичні, лексичні, словотвірні та інші мовні засоби підпорядковано поетичній функції та єдиному художньому завданню.

У підрозділі 1.2. «Проблеми аналізу поетичної мови» зроблено огляд історії дослідження явища поетики у світовій науковій думці. З'ясовано, що початки дослідження філософії слова простежуємо ще з часів Стародавньої Індії. За часів Стародавньої Аттики цю проблему порушували Трасимах Халкидонський, Горгій, Аристотель. Саме в тогочасних студіях уперше здійснювалася спроба дати відповіді на питання, які турбували просвітителів: що є суттю поезії як мистецтва слова, як визначити особливості якісної мови, принципи поєднання слів у висловлюванні. На теренах України питання теорії поетичної мови вперше було поставлено в XVI-XVIIст. у «Поетиках» і «Риториках» різних авторів. Такі дослідження знаходимо в І. Галятовського («Наука, альбо Способ зложення казання»), Ф. Прокоповича («De arte poлtica libri III»), Г. Сломинського («De arte poetica praecepta cum pernecessariis observationibus ex probatissimis autoribus summatim collecta…»), М. Довгалевського («Liber artis poeticae») та М. Петрова («Poeticorum institutionum breve compendium», «Fons Constalius»). Вони присвячені як загальним проблемам поетики (предмет поезії, її визначення, мета поезії, роль вимислу в поезії), так і частковим (види тропіки). З кінця XIX ст. простежується зближення поетики та лінгвістики в дослідженнях В. фон Гумбольдта, О. Потебні, О. Веселовського. Погляд О. Потебні на поетику як мистецтво слова з його образною природою сприяв глибшому проникненню в сутність мови художнього твору як результату творчої діяльності митця. Двадцяте століття ознаменоване появою численних мовознавчих праць, присвячених дослідженню явища поетики в системі лінгвістичної науки. Зокрема, це наукові студії В. Жирмунського, Ю. Тинянова, Б. Томашевського, Р. Якобсона, В. Виноградова, Б. Ларина, Л. Булаховського, Ю. Лотмана, В. Григор'єва, С. Єрмоленко та інших. У дослідженнях, присвячених проблемам поетики як лінгвістичної категорії, порушується питання природи словесного матеріалу, що формує текст, а сама поетика розуміється як складне системно-структурне утворення засобів мови, словесно-образна система, для якої характерні численні стилістичні прийоми, що знаходять свій вияв у організації текстових структур. Поетика постає не лише як мистецтво творення тексту, але і як певна лінгвістична категорія, що узагальнює сукупність мовно-стилістичних засобів і визначає особливості певного ідіостилю.

У підрозділі 1.3. «Ідіостиль письменника і авторські новотвори» значну увагу приділено проблемі лінгвістичного тлумачення поняття «стиль» та пов'язаним з ним стилетвірним факторам, проаналізовано співвідношення понять «ідіостиль» / «ідіолект», висвітлено роль авторських утворень як важливих репрезентантів індивідуальних стилів письменників.

Поняття «індивідуально-художнього стилю» з тим змістом, який вкладають у нього сучасники, починає формуватися в літературі XVII-XVIII ст. і пов'язане з розширенням і вдосконаленням суспільних взаємовідносин, внаслідок чого індивідуальні засади в художній творчості також стають дедалі виразнішими. Категорія індивідуального стилю в теорії романтичного і реалістичного мистецтва в XIXст. визначає розуміння сутності художньої творчості. На початку ХХ ст. в контексті семіотичного аналізу стиль вивчали структуралісти. Як мовознавча й літературознавча проблема він представлений у сучасних дослідженнях Л. Гнатюк, А. Григоряна, Т. Довжикової, К. Долініна, С. Єрмоленко, В. Іванова, Ю. Караулова, М. Кожиної, М. Коцюбинської, А. Лосєва, О. Ликова, В. Марко, Л. Мацько, А. Мойсієнка, Н. Мухіна, Д. Наливайка, О. Невзглядової, Л. Новиченка, М. Пилинського, В. Пищальнікової, М. Полякова, О. Преснякова, Л. Скупейка, В. Фащенка, О. Чичеріна Л. Шевченко та ін.

Стилетвірні фактори розглядаються як основні рушійні сили стильового розвитку творчої індивідуальності, які включають у себе зміст, характер життєвого досвіду письменника, роль індивідуальних відмінностей світовідчуття, орієнтацію письменника на традиції, на певний досвід сучасників, соціально-історичні умови й панівні в суспільстві політичні ідеї, фактори, що випливають з естетичної природи літературного твору (традиції і новаторство, родові й жанрові ознаки, творчий метод і естетичний ідеал, тональність розповіді), результат взаємодії мистецтв та суб'єктивні чинники - світогляд, талант митця.

Індивідуальний стиль, таким чином, постає як своєрідна, історично зумовлена система засобів і форм словесного вираження. Іншими словами, ідіостиль письменника - це сукупність тих чи інших засобів, за допомогою яких автор втілює в мовну реальність певні інтенційні домінанти, вербалізує певні художні ідеї, які можна висловити лише особливим сполучуванням слів і звуків, що становлять істинний зміст мистецького твору. Поняття «ідіостиль» та «ідіолект» в ряді наукових праць ототожнюються. Деякі учені вважають, що термін «ідіолект» зумовлений психофізіологічною організацією та особливостями життєдіяльності конкретного носія мови і має соціальну детермінованість, а отже, не тотожний поняттю «ідіостиль». Тобто ідіостиль є своєрідним продуктом ідіолекту, результатом свідомого моделювання художнього світу, що викликає в реципієнта ті чи інші асоціативно-образні уявлення, почуття, переживання, бачення. Таким чином, ідіостиль постає як спосіб репрезентації індивідуального бачення світу, що певним чином входить у загальнокультурну парадигму, визначає особливості поетичного висловлювання.

Розглядаючи явища ідіостилю і такі його важливі репрезентанти, як індивідуально-авторські утворення, в дисертації висвітлюємо питання «норми» та її порушень. «Норма» як поняття історичне, рухливе в часі постає експліцитно зафіксованою системою певних положень. Оскільки в багатьох випадках вимоги поетичної структури виходять за межі можливостей нормативних лексичних та ідіоматичних засобів мови, виникає потреба в нових, незафіксованих в узусі одиницях. Лексичні новотвори, незважаючи на одноразовість вживання та індивідуально-авторську належність, є повноправними елементами тексту. Утворені шляхом невідомих чи маловідомих узусу поєднань морфем, такі лексичні одиниці тісно пов'язані з системою мови, зокрема на лексико-семантичному, словотвірному рівнях. Як правило, індивідуально-авторські неолексеми поділяють на дві групи - утворені за продуктивними моделями словотвору так звані «потенціоналізми» та непродуктивними - оказіоналізми. У художніх текстах найбільш активно функціонують індивідуально-авторські деривати, утворені за продуктивними моделями, а власне оказіональні неолексеми мають поодиноку репрезентацію, що зумовлено унікальністю їхніх дериваційних моделей.

У другому розділі «Особливості творення неолексем у поезії В. Коломійця та П. Мовчана» розглядається дериваційний аспект індивідуально-авторських утворень. Серед словотворчих засобів, використаних митцями, продуктивними виступають афіксальні, що є типовим для системи української мови. Також поширені слова, утворені шляхом словоскладання, що, очевидно, можна пояснити більшою семантичною, комунікативною й експресивною місткістю складних слів порівняно з простими (афіксальними). Зазначений розділ складається з чотирьох підрозділів, присвячених іменниковим, прикметниковим, дієслівним та прислівниковим неолексемам.

У підрозділі 2.1. «Іменникові утворення» зазначено, що субстантивний словотвір є предметом розгляду багатьох наукових студій. Зокрема, особливості явища номінації досліджують Н. Арутюнова, Т. Вільчинська, Л. Жаркова, В. Калько, А. Капська, А. Мойсієнко. Словотвірно-семантичному та стилістичному аспектам аналізу субстантивів присвячено наукові студії В. Пономаренко, В. Герман, Т. Юрченко. В поезії досліджуваних авторів іменникові неолексеми мають найвиразнішу репрезентацію: у текстах В. Коломійця - 135 утворень, у текстах П. Мовчана - 114. Серед способів словотвору, використаних митцями, представлено суфіксацію - найпродуктивніший спосіб деривації серед афіксальних - 34 неолексеми в поезії В. Коломійця та 67 - у П. Мовчана. Так, у поезії обох авторів репрезентовано субстантивні авторські деривати, утворені за допомогою суфіксальних морфем, до яких належать -ш- , -ш- /

-*j-/, -ан/ок-, -ін'_, -іст'-, -от-, -ин'н'-, -ец'- (-л/ец'-), -ин-, -к-, -ен'-, -иц'-, _ик-: накрапи (ПМ), жалля (ВК), кружанок (ПМ), чудінь (ВК), вилузаність (ПМ), гарячнота (ВК), дуплиння (ПМ), смагці (ВК), здряпини (ПМ), місячко (ВК), окладень (ПМ), тремтиця (ВК), обладники (ПМ).

Серед суфіксальних морфем у текстах В. Коломійця найпродуктивнішими є афікси -в-, -ев-, -ан-, -ств-, -івн-, -ат-, -ечк-, -очк-, _н'к-, -ис'к-: грайво, мрієво, Добрян, сковородинство, зорівна, зірчата, ключечки, словеняточка, ходеньки, чагарисько.

У поезії П. Мовчана активно представлені деривати з формантами -ін'н'-, -н'н'-, -еч-, -л'ц-, -инк-, -j-, -ишч-, -овишч-, -овин-: облетіння, пам'ятання, пустеча, невидальце, солодинка, кульбаб'я, кам'янище, струмовище, горовина.

Префіксальний словотвір у поезії Володимира Коломійця та Павла Мовчана представлено менш виразно, що, власне, й визначає його як один із непродуктивних способів деривації, зокрема в поезії В. Коломійця утворено неолексеми на основі префіксів не-, пере-, по-, з-/не-: нешелестінь, пересон, пошелест, знебуття, а в П. Мовчана - за допомогою єдиного префікса про- - пролійки. Значна частина іменникових утворень має структуру конфіксальних дериватів. Так, у текстах обох авторів представлено конфіксальні неолексеми, утворені за допомогою префіксально-суфіксального комплексу роз-…-ш-/-*j-/ роздалля (ПМ), розлуння (ВК). У поезії Володимира Коломійця маємо неолексеми, утворені за допомогою таких словотвірних формантів: про-…-ш-, пере-…-ш-/-*j-/: прозим, перелуння. У текстах Павла Мовчана функціонують деривати з конфіксами: о- … -ок- (оплавок), па- … -ш- (пахолодь), перед- … -ок- (передзимок).

Новотвори-композити досить широко представлено в поетичній мові обох авторів: у своєму значенні поєднують семантику кількох лексем-складників, що сприяє яскравішому смисловому і стилістичному увиразненню тексту. У мові поезій обох авторів зустрічаємо іменникові, прикметниково-іменникові та дієслівно-іменникові складні неолексеми: грозовіття (ВК), білопташшя (ПМ), людопад (ВК). У Володимира Коломійця одиничні деривати утворено за допомогою числівниково-іменникового основоскладання - першогрім.

Складені неолексеми в поетичній мові досліджуваних авторів утворено за допомогою іменникового словоскладання - гаддя-коріння (ПМ), батечко-степ (ВК).

У підрозділі 2.2. «Прикметникові утворення» з'ясовано, що основними способами творення неолексем-прикметників є афіксація й основоскладання. У поезії В. Коломійця та П. Мовчана репрезентовано деривати, утворені за допомогою суфіксів: -ан-, -ен-, -ист-, -лив-, -н-, -к-, -л-: криляний (ПМ), звисочений (ВК), цвяшистий (ПМ), гіркливий (ВК), шаблючний (ПМ), мерехткий (ВК), розтислий (ПМ).

Для поезії Володимира Коломійця характерні також неолексеми, утворені за допомогою суфіксів: -ов-, -ев-: іровий, чорнобривцевий; натомість у мові поезій Павла Мовчана натрапляємо на деривати з суфіксальними словотворчими формантами - -ав-, -л?н-, -аст-, -ач-, -чат-, _ч/аст-, -ч-, -уч-, -ан/с'к-, -т-: безоднявий, воскресальний, попільнастий, лопатячі, отвірчатий, нагайчастий, перевтільчий, поїдучий, відпочиванський, відхлянутий.

Префіксальних утворень з-поміж досліджених прикметникових дериватів значно менше, вони є малопродуктивними в поетичних структурах. Уживані префікси зазвичай мають узусне, загальноприйняте значення. Зокрема, ряд індивідуально-авторських неолексем у текстах В. Коломійця і П. Мовчана репрезентовано словотвірною активністю префікса не- нелетючий (ПМ), нежебротний (ВК).

Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення хоч і представлено в поезії Павла Мовчана різноваріантними словотвірними моделями, проте не є яскраво вираженим та поширеним. Так, індивідуально-авторські одиниці в мовотворчості письменника утворено за допомогою конфіксів без-/од- … нульовий суфікс, під- … -н-, за- … -н-, -ош/н-, серед- … -н-: безодголосий, підстільний, завіконний, залітошний, середлітній.

Композитні ад'єктиви, виступаючи в ролі епітетів, несуть значне смислове й естетичне навантаження в художньому творі. В поетичній мові обох митців знаходимо складні неолексеми, що мають відприкметникове, прикметниково-іменникове, та прислівниково-прикметникове походження: білющо-білий (ПМ), дзвінколезий (ВК), швидкопінявий (ПМ). У Володимира Коломійця представлено займенниково-іменникові новотвори (айстроокий, всеаршинний); у Павла Мовчана - дієслівно-іменникові, прислівниково-дієслівні та числівниково-іменникові: вогневладний, тугомовний, дворотий.

У підрозділі 2.3. «Дієслівні утворення» проаналізовано особливості деривації індивідуально-авторських вербативів у поетичній мові В. Коломійця та П. Мовчана. Варто зазначити, що хоча, порівняно з іменниками й прикметниками, дієслівних одиниць-новотворів як у П. Мовчана, так і в В. Коломійця, значно менше (87 неолексем), проте використання різних словотворчих засобів для їх творення заслуговує на ґрунтовний аналіз. Так, у мовотворчості обох авторів ряд лексичних одиниць утворено на базі суфіксів -і-, -и-: глибіти (ВК), каруселити (ПМ), а також за допомогою суфікса -и- й постфікса -с'а: незграбитися (ПМ), броститися (ВК). У поезії В. Коломійця активно функціонують неолексеми з суфіксом -ев-і- (осеневіти), а П. Мовчана - з суфіксами -ува-, -ав-і-: знакувати, іскравіти. Поміж префіксальних словотвірних афіксів найбільш яскраво в поезії митців репрезентовано форманти ви-, на-, пере-: виневолити (ВК), насльозити (ПМ), перенаректи (ВК). В індивідуально-авторських вербативних утвореннях Володимира Коломійця вживаються префікси од- (одпахнути) та за- (зазорювати), а Павла Мовчана - афікси в-, роз-, за-, про-, від-: влатати, розкресати, заповіститися, прокільчитися, пронурити, відхилитатися. Численними моделями словотвору репрезентовані в текстах митців авторські неолексеми, утворені на базі конфіксальних конструкцій. Зокрема, в обох поетів використовується конфікс по- … -ува- / -і-: поластовіти (ВК), познакувати (ПМ), у В. Коломійця - конфікси ви- … -с'а, роз- … -и-, роз- … -с'а, з- … -і- , пере- … -ну-, про- … -и-, при- … -и-: виколядуватися, розмогилити, розпбхнутися, зосеніти, переспрагнути, прокопитити, прикрилити; у П. Мовчана - конфікси ви-…-н/ува-, -ува-, ви-…-ува-… -с'а, в-…-а-…-с'а, в-…-и-…-с'а, збез-…-с'а, обез-…-і-, від-…-с'а, о-…-і-, роз-…-с'а, роз-…-ува-…-с'а, з-…-и-, у-…-ува-…-и-, пере-…-с'а, під-…-ува-: вибожнювати, вилунювати, викраплюватися, вхрясати, внизуватися, впотужнитися, збезважитися, обезважніти, відсніжитися, округлявіти, розтеслятися, розплощуватися, зрожевити, усріблювати, ухутрити, перебарвитися, підцинобрювати.

Складені дієслівні деривати, які мають девербативний характер словотворення, найяскравіше представлено у творчому доробку Володимира Коломійця й поодиноко - у Павла Мовчана: … зчудувались-подивувалися: / повна райдуга - через небо, / і додолу веселонька впала…(ВК), Глянь, мов крізь дим, / в сторіч вулканну далеч - / і ти узриш: ідуть-грядуть навстріч…(ВК), По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, / і коршак у пошуках суші заточує лет…(ПМ).

У підрозділі 2.4. «Прислівникові утворення» простежено особливості словотвору індивідуально-авторських неолексем-адвербативів і зроблено висновок про те, що прислівникові неолексеми чисельністю 65 одиниць у мовотворчості В. Коломійця та П. Мовчана утворено переважно за допомогою суфікса -о-: віхольно (ВК), кайданно (ПМ), грайно (ВК), мисливно (ПМ) та словоскладання: байдуже-зверхньо (ВК), іздалека-ізблизька (ПМ), розгублено-здивовано (ВК), ліниво-терпляче (ПМ). В поетичній мові Павла Мовчана також зустрічаємо індивідуально-авторські утворення суфіксального (афікси -ок, -ма: навздогонок, кричма), префіксального (до-, по-, пере-: дотуді, наповіщо, перйслідом) та конфіксального (на- … -ці, нав- … -ки, на- … -ш-: напригінці, навперекидьки, нарозбіж) характеру.

Таким чином, слід зазначити, що при утворенні іменникових, прикметникових, дієслівних та прислівникових неолексем найвиразніше представлено суфіксальний спосіб деривації та осново- і словоскладання. В поетичних текстах В. Коломійця переважають індивідуально-авторські неолексеми, утворені шляхом осново- і словоскладання - 136 од. (у П. Мовчана - 77 од.); а в текстах П. Мовчана - неолексеми, утворені за допомогою суфіксації - 180 утворень (у В. Коломійця - 76 од.) Порівняно з іншими частинами мови, найбільш активно в творчості досліджуваних авторів функціонують іменникові та прикметникові індивідуально-авторські утворення.

У третьому розділі «Лексичні новотвори в мовних картинах світу поезії В. Коломійця та П. Мовчана», який складається з трьох підрозділів, зазначено, що поняття картини світу належить до фундаментальних понять, здатних виражати специфіку буття людини в її взаємозв'язку зі світом. Образ світу має свою особливу репрезентацію в міфології, релігії, філософії, мистецтві, науці, що зумовило й появу термінів «релігійна картина світу», «наукова картина світу», «поетична картина світу». Питанню мовної картини світу в лінгвістиці присвячено ряд досліджень в українському мовознавстві (І. Голубовська, Л. Гнатюк, В. Жайворонок, В. Кононеко, Л. Лисиченко, Г. Межжеріна, Ю. Мосенкіс, Т. Радзієвська, О. Снитко, Н. Слухай, Л. Шевченко, Г. Яворська) та зарубіжному (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, Т. Булигіна, А. Вежбицька, В. Гак, Г. Колшанський та ін.).

З поняттям «мовної картини світу» тісно пов'язане поняття «концептуальної картини світу». Концептуальна картина світу - це система поглядів певного колективу, людства в цілому на організацію об'єктивної дійсності, які відображені в наукових поняттях і мають світоглядний характер. Мовна картина світу - це відображена в категоріях, одиницях і формах мови як комунікативного коду система знань, ідей, понять і суджень про явища, процеси, які відбуваються в об'єктивній дійсності. Зазначено, що поетична картина світу митця як складник загальномовної картини світу є виразником внутрішнього стану та світовідчуття автора, в яких домінує емоційно-суб'єктивне в поєднанні з позицією автора-митця.

У підрозділі 3.1. «Номінації на позначення часопросторових понять» йдеться про репрезентацію хронотопу в поетичних текстах Павла Мовчана та Володимира Коломійця як осмисленої ліричним героєм об'єктивної реальності, яка визначає його «художнє буття». З'ясовано, що рецепція ліричним героєм часу та простору відбувається шляхом вироблення оцінних маркерів на позначення певного досвіду, набутого ліричним героєм у процесі пізнання світу. Час і простір у художніх творах авторів відображено за допомогою неолексем на позначення численних понять хронотопу. Так, у поетичних текстах Володимира Коломійця й Павла Мовчана часові номінації понять беруть участь у репрезентації філософського поняття часу (рухоминання (ПМ), часолет (ВК)), певної пори року й часу доби. Зокрема, у В. Коломійця значно актуалізовані неолексеми на позначення осінньої пори, у П. Мовчана- весняної та літньої, порівняймо - зосеніти (ВК), розвеснянілий (ПМ), середлітній (ПМ). Час доби в текстах В. Коломійця представлено номінаціями на позначення світанку (Роздув коваль-світанок горно: / хай проясніє… щезне мла. (ВК)). У П. Мовчана він репрезентується як певна синкретична даність, наприклад: «Нема мене до подиху, нема, /… де ноче-день безбарвний і ніякий, / де на окремість жодної ознаки…» (ПМ). Деякі неолексеми з семантичною вказівкою на образи води в текстах В. Коломійця художньо відображають часорух людського життя, що надзвичайно проникливо постає у спогадах ліричного героя, наприклад: Скільки див було - моїх коханнів! / Та - мов стріль-вода - все плине, рине… / і лишається - єдине - перше і останнє: / «Батьківщина! Батьківщина!...» (ВК).

Категорія простору в поезії В. Коломійця та П. Мовчана реалізується в дериватах, які здебільшого семантично пов'язані з горизонтальною та вертикальною площинами. Проте, якщо у В. Коломійця переважають неолексеми зі значенням верхніх ярусів вертикальної площини (пор. небовись, Заповітні обрії - у квітні: / ожива трава… ясніє небовись; / і зустрічних усмішки привітні… (ВК), то в П. Мовчана зустрічаємо деривати з семантикою «нижнього ярусу», поодинокі номінації на позначення вертикальної й горизонтальної площин одночасно, наприклад: ушир-глибину, …вилущи зрілу бруківку, / щоб час розступився ушир-глибину, / щоб легко було проростать, мов зерну, / ногами торкнувшись долівки. (ПМ). В поетичних текстах Павла Мовчана простежуємо тісний взаємозв'язок категорій часу й простору в семантиці неолексем. Ці категорії в поетично-образній системі проектуються на життя й внутрішній стан ліричного героя: Невже ж ти спустошишся так, як шпаківня… Пронурив життя, як негоду осінню (ПМ).

Індивідуально-авторські неолексеми зі значенням просторовості в поезії В. Коломійця увиразнюють семантику «безмежності», а в П. Мовчана ідеалізують довколишній простір, підкреслюють інтенсивність поширення певного явища та вказують на місце знаходження в просторі певного предмета, пор. Всім єством / у світовій навстіжності / припадаю до Тарасових слідів. (ВК), … перецвіта / навкружниця у колір диму… / і в житла спокій затіка / дрімотою - безперестанно…(ПМ), Та що це? - у вікні супротнім / з'явилась птича голова. (ПМ).

Підрозділ 3.2. «Номінації на позначення предметних понять». У поетичних текстах В. Коломійця і П. Мовчана представлено номінації на позначення предметних понять, пов'язаних із побутовими реаліями, рельєфом, частинами музичних інструментів, елементами одягу, зброї тощо (окладень (ПМ), гора-затула (ПМ), струни-леза (ПМ), стріччя (ВК), шаблюка-гадюка (ВК)). У поетиці Володимира Коломійця неолексеми зі значенням предметності моделюють концептосферу дому, яка виступає універсальним топосом, місцем постійної взаємодії трансцендентного й пізнаваного Всесвіту, наприклад - Часто бачу я далеч теплу: / пісні мрійної дим, / хату - ніжний мій дім, / потемнілий поріг-перечепу… (ВК).

Неолексеми на позначення світу флори в поетичних текстах В. Коломійця та П. Мовчана використовуються з метою метонімічно-образних номінацій рослин та називання їх за функціональними характеристиками і семантикою збірності, наприклад: вуса-антени, Скільки зерну / потрудитись треба, / поки виросте! / …Потім пнутись, пнутись… / пружностебло / переймать на себе хвилю теплу… / Теплу, стерплу! - / вусами-антенами промені ловити… (ВК), цар-колосся, Лягають зерна у надію, / в мережу власних корінців. / Ляга в майбутнє цар-колосся… (ПМ), гаддя-коріння, В поле сповзається гаддя-коріння…(ПМ). Деякі неолексеми фауносемантичної групи в текстах В. Коломійця виступають метонімічними номінаціями великої сукупності людей: многоколос - зал принишк… / мов не зал хитнувсь - многоколос, / колихнув його / старця речитатив…(ВК). Світ фауни репрезентовано лексемами, які містять семантичну вказівку на істот-представників груп комах та свійських тварин - джмелі-листоноші (ВК), рій-заблука (ПМ), півень-імператор (ПМ), коник Добрян (ВК).

У підрозділі 3.3. «Номінації за оцінною ознакою» зазначено, що індивідуально-авторські новотвори із семантикою оцінки певних предметів чи явищ відзначаються виразним емоційно-експресивним забарвленням. Серед неолексем із оцінною семантикою у поетичній мові Володимира Коломійця та Павла Мовчана представлені деривати зі значенням позитивної та негативної оцінки. У поезії П. Мовчана неолексеми з позитивним значенням містять семантичну вказівку на образ сонця та пов'язані з ним характеристики, наприклад: Черкаєш крилом, і співає блакить, / душа сонцеповна над світом летить. (ПМ). У поетичних текстах В. Коломійця деривати з позитивним оцінним значенням використовуються для поетично-образного вираження внутрішнього стану ліричного героя - думки-бджолята, наприклад: Пастух бджолиний - між долин / пасу думки-бджолята. (ВК). Індивідуально-авторські деривати з від'ємною оцінною семантикою функціонують у текстах В. Коломійця й П. Мовчана з метою художнього відображення негативних моментів історії, змалювання негативних характеристик людей, пор. Чавунно вік за віком сунув… (ВК); … лоби перенаїджені - / і проти них сопілки свіжий голос… (ВК), Кривомовці, облудники, ремесло ваше - смерть (ПМ), гвалтівні сподівальники, / пам'ять ваша в вузлах? (ПМ). Окрім зазначеного, в поетичних текстах Павла Мовчана індивідуально-авторські утворення з позитивною та негативною оцінною семантикою можуть передавати інтенсивність вияву ознаки, наприклад: Впотужнилась вода - уже й не перейнять… (ПМ); Срібні копита / брови толочать, / срібні підкови / на срібних руках, / ніби шаблюки простір списали, / ніби мене розкресали в дим. (ПМ).

Номінації з колористичною семантикою в поетичних текстах В. Коломійця та П. Мовчана беруть участь у моделюванні певних абстрактних образів і понять - зоревінь (ВК), зеленість (ПМ), вказують на відтінки кольорів, ступінь інтенсивності, яскравості певного кольору - просиво-зелені (ВК), сонячно-білий (ПМ), шовковисто-біліший (ПМ) та виконують функцію емоційного підсилення певної ознаковості предметів і явищ: вогко-голубий, Кохання поклик - вогко-голубий. / Аж поштовхами крові тьохка: полюби… / Аж рине / в серце стримане: / - Полюби мене! / Улий уста в уста мені, / упийся іменем. (ВК), відкрито-зелений, Придобно живу під листком, наче пташка: / відкрито-зелена селитьба моя; / щоденно листок шелестить для острашки, / звивається поруч піщана змія. (ПМ). У мові поезії Павла Мовчана номінації такого типу функціонують також зі значенням «набуття колористичної ознаки», відображаючи плин часу життя, наприклад: Був поклик солодкий, солодкою - мука. / Вода у відерці затвердла на лід, / у товщу густого повітря рука твоя стука…/ О, скільки ж я спав, якщо перебарвився світ! / Марі-є-є… (ПМ).

Індивідуально-авторські неолексеми на позначення акустичних явищ у текстах В. Коломійця характеризують стан довкілля, природи, який своєю чергою визначає внутрішні почуття ліричного героя, наприклад: Шовковим пошелестом щастя сниться… (ВК). За допомогою оказінальних номінацій із семантичною вказівкою на мінусацію акустичних ознак довкілля автор зображує сприйняття ліричним героєм оточуючої дійсності як процесу певних динамічних змін, станових взаємопереходів тощо: Медові зорі котяться в отави, / і стигне золота нешелестінь. / Та враз мечі - од наглої заграви. / Горить… І дзвін ударить: - Дінь! Дінь! Дінь! (ВК). П. Мовчан використовує новотвори зі «звуковою» семантикою з метою акцентуації на певних процесах, інтенсивності їх тривання, фазовості тощо (вилунювати, лунити, зашумовувати ).

Отже, індивідуально-авторські новотвори досліджуваних текстів, що є виразними актуалізаційно-стилістичними чинниками художніх структур, виступають важливими складниками мовно-образних картин світу в поетичних ідіостилях В. Коломійця і П. Мовчана.

У висновках узагальнено результати дослідження. Зазначено, що аналіз поетики як мистецтва слова бере початок з часів Стародавньої Індії та Аттики. На теренах України питання теорії поетичної мови вперше були розглянуті в XVI-XVIIст. у студіях І. Галятовського, Ф. Прокоповича, Г. Сломинського, М. Довгалевського. Активізація теоретичних розробок з поетики в кінці XIX-XX ст. сприяла виробленню засадничих принципів нової лінгвістичної дисципліни, спрямованої на дослідження поетики мови, - лінгвістичної поетики.

Художній текст виступає універсальною системою взаємозв'язків образно-смислової, ідейно-естетичної та власне мовної структур. Як домінанта художньо-мистецької комунікації, текст забезпечує осмислення читачем певних явищ об'єктивної дійсності в конкретно-чуттєвих образних формах. Образ автора в художньому тексті функціонує як словесно-мовна структура, довкола якої вибудовується вся стилістична система твору. Він визначає взаємозв'язок і взаємодію всіх елементів тексту, відображає нерідко елементи художньо перевтіленої біографії автора, його авторських інтенцій.

На основі концептуальної картини світу митець створює в тексті художню систему образів, дає оцінку явищам і процесам, вибудовує індивідуальну поетико-символічну структуру. Концептуальна картина світу - це система певних світоглядних констант (ідей, понять, суджень), що сформувалися на основі набутого теоретико-емпіричного досвіду, знань про світ реальний та ідеальний. Використання в поетичному тексті різного типу лінгвальних засобів визначає особливості індивідуальної мовної картини світу письменника, яку розуміємо як відображення мовними засобами набутого індивідуального чи загальнолюдського досвіду про світ, діалектику буття, гносеологічні практики, соціум, особистість. Мовна картина світу виконує функцію вербалізації концептуальної картини світу в творчості письменника за допомогою різних ідіостилістичних засобів.

Ідіостиль письменника як сукупність стилістичних ознак, властивих його мові, виступає своєрідною системою, певною формотворчою основою, яка визначає внутрішній закон мовної організації художнього тексту. Одним із важливих маркерів ідіостилю є індивідуально-авторські лексичні новотвори, які відіграють значну роль у смисловому і стилістичному увиразненні текстової структури.

Індивідуально-авторські лексеми (близько 500 одиниць) у поезії Володимира Коломійця та Павла Мовчана утворено здебільшого за продуктивними моделями деривації, репрезентованими афіксацією та осново- і словоскладанням.

У межах морфологічного словотвору найпродуктивнішими є деривати, утворені за допомогою афіксального способу словотвору (342 одиниці; в поетичній мові В. Коломійця - 107, у мові поетичних творів П. Мовчана - 235 неолексем) . За допомогою основоскладання утворено 113 одиниць, з яких 65 - у поезії В. Коломійця та 48 - у поетичній мові П. Мовчана. Серед індивідуально-авторських утворень домінують субстантивні (249 неолексем - 135 у В. Коломійця, 114 - у П. Мовчана) та ад'єктивні (167 одиниць - 61 у В. Коломійця, 106 - у П. Мовчана).

Індивідуально-авторські деривати в мовних картинах світу В. Коломійця та П. Мовчана беруть участь у створенні художніх образів, пов'язаних з категоріями часу й простору, світом речей, оцінкою осіб, явищ, подій та акустико-колористичними характеристиками, які в поетичному тексті виступають як лінгвальні репрезентанти духовного та емпіричного досвіду ліричного героя.

Для мовної картини світу поезії В. Коломійця є характерним введення ряду художніх образів, пов'язаних з категорією хронотопу як системою постійних метаморфоз життя людей, парадигмою змін їхніх вікових показників та світогляду. У П. Мовчана часопростір репрезентовано як певну інтелектуально-рецептивну модель освоєння автором таємниць буття, через призму якої активно виявляється внутрішній світ ліричного героя. У текстах В. Коломійця предметний світ речей виявляється особливо промовисто через концепт «дім», а в П. Мовчана постає як своєрідна національно-культурна, міфологічна модель світу, в якій ліричний герой виступає активним суб'єктом, певним співучасником міфічних дійств. У мові поезії В. Коломійця оцінні характеристики істот, топосу, стану довкілля позначаються на відображенні настрою, психологічного стану, почуттів ліричного героя. У поезії П. Мовчана неолексеми з оцінною семантикою беруть участь у створенні численних образів конкретних людських життів з усіма складнощами й тривогами сучасного світу.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Нульсуфіксальні іменникові новотвори як засіб стилістичної маркованості в поезії Павла Мовчана / О. М. Строкаль // Мовознавчі студії. Збірник наукових праць. - К: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - Ч. ІІ. - С. 97-99.

2. Афіксальна деривація оказіональних субстантивів у поезії П. Мовчана та В. Коломійця / О. М. Строкаль // Філологічні науки. Науковий вісник ВНУ ім. Л. Українки. - Луцьк: Редакційно-видавничий відділ «Вежа» ВНУ ім.Л.Українки, 2008. - №2. - С. 168-171.

3. Стилістичні функції ад'єктивів-композитів у поезії П. Мовчана і В. Коломійця / О. М. Строкаль // Мовні і концептуальні картини світу / Київський Національний університет імені Тараса Шевченка; Відповід. ред. О.І. Чередниченко. - 2009. - Вип.26. Ч.3. - С.216-219.

4. Суфіксальна деривація оказіональних ад'єктивів у поезії П. Мовчана та В. Коломійця / О. М. Строкаль // Філологічні науки: збірник наукових праць. - Суми: Видавництво СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - С. 137-142.

5. Іменникові оказіоналізми-маркери увиразнення народнопоетичної стихії в поезії В. Коломійця / О. М. Строкаль // Українське мовознавство: збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 39/1. - К.: Університет ім. Т. Шевченка, 2009 - С. 502-507.

Анотація

Строкаль О. М. Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю (на матеріалі поетичних творів Володимира Коломійця та Павла Мовчана). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2011.

Дослідження присвячено з'ясуванню ролі індивідуально-авторських утворень у мовній картині світу В. Коломійця та П. Мовчана. У роботі здійснено огляд історії лінгвістичних студій, присвячених проблемам поетики, художнього ідіостилю, мовної і концептуальної картин світу та індивідуально-авторських інновацій; проведено словотвірний аналіз неолексем з урахуванням індивідуальних особливостей деривації в поезії В. Коломійця й П. Мовчана; досліджено функціональні особливості новотворів як ідіостилістичних засобів у формуванні індивідуальної мовної картини світу письменника; описано авторські лексичні утворення в мовних картинах світу поетів, що відображають концепти, пов'язані з категоріями хронотопу, предметності, оцінних характеристик.

Ключові слова: поетичний текст, ідіостиль, неолексема, неологізм, оказіоналізм, мовна картина світу, концептуальна картина світу, індивідуально-авторська картина світу.

Аннотация

Строкаль О. М. Индивидуально-авторское слово в системе художественного идиостиля (на материале поэтических произведений Владимира Коломийца и Павла Мовчана). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2011.

В диссертации исследована роль индивидуально-авторских лексических новообразований в языковой картине мира В. Коломийца и П. Мовчана. Осуществлен обзор истории лингвистических исследований, посвященных проблемам поэтики, художественного идиостиля, языковой и концептуальной картин мира, индивидуально-авторских инноваций в поэтическом тексте. Поэтический текст рассматривается как усложненная художественными средствами структура организованной языковой материи с ярко выраженным эмотивным компонентом. Такое понимание поэтического текста, а также четкое разграничение между понятиями «концептуальная картина мира» и «языковая картина мира» позволило раскрыть сущность понятия «поэтическая картина мира». Поэтическая картина мира как компонент общеязыковой картины мира выступает репрезентантом индивидуально-авторского видения действительности во всем многообразии грамматических и стилистических форм художественных стилей.

В исследовании проведен деривационный анализ новообразований с учетом индивидуальных особенностей словотворчества в поэзии В. Коломийца и П. Мовчана. На основе указанного анализа сделан вывод, что наиболее продуктивным в процессе образования имен существительных, имен прилагательных, глаголов и наречий является суффиксальный способ деривации, превалируемый в творчестве П. Мовчана. Способ осново- и словосложения более продуктивен в словотворчестве В. Коломийца. В поэзии двух авторов активно используются субстантивные неолексемы, среди которых особое место в структурном и смысловом плане занимают сложные образования. Адъективные новообразования малочисленны, однако неолексемы этого типа являются яркими, экспрессивно наполненными репрезентантами авторской оценки действительности. Наиболее активно такие лексические единицы используются для обозначения акустических и вкусовых оценок, в основном это суффиксальные и сложные новообразования в поэзии Владимира Коломийца, в поэзии Павла Мовчана новообразования служат для номинации атрибутивных характеристик пространства и времени (авторские неологизмы конфиксального типа словообразования). Для образования вербиальных и адвербиальных неолексем поэты используют различные способы деривации, среди которых наиболее частотным является префиксально-суффиксальный. Единицы данного типа наполнены семантикой интенсивности, кратности и векторности.

В диссертации иссследованы функциональные особенности авторских неолексем как идиостилистические средства формирования индивидуальной языковой картины мира писателя. Описаны лексические новообразования в индивидуально-авторской картине мира, отражающие концепты, связанные с категорией хронотопа, предметным миром, оценочными характеристиками.

Ключевые слова: поэтический текст, идиостиль, новообразование, неологизм, окказионализм, языковая картина мира, концептуальная картина мира, индивидуально-авторская картина мира.

Summary

Strokal A. N. Individual-author's word in system of idiastyle art (on a material of Vladimir Kolomiet's and Pavlo Movchan's texts poetic). - Manuscript.

The thesis for candidate degree 10.02.01 - Ukrainian language. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

Research is devoted to definition of a role of individual author's lexical formations in a language picture of the world of V.Kolomiets and P.Movchan. In work the review of the linguistic researches's history, devoted to problems of poetics, idiastyle, language and conceptual picture of the world, and also of author's individual innovations. The derivational analysis of new words has been lead in view of specific features of V. Kolomiets and P. Movchan's word-formation. Functional features of new words as idiastyle means of formation of an individual language picture of the world of the writer have been investigated. It has been determined, that author's neologisms in a language picture of the world of poets display concepts, connected with categories of time and space, the subject world, with an estimation.

Key words: text poetic, idiastyle, new word, neologism, occasionalism, language picture of the world, conceptual picture of the world, writer's picture of the world.

Размещено на Allbest.ru