Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Антропоцентричний підхід до мови зумовив зацікавлення діалектним текстом, у якому відтворено ментальність нації, відомості про трудову діяльність, селянський побут, звичаї та обряди, ціннісні орієнтири народу, духовні скарби і набутки, отримані від попередніх поколінь.

Виокремлення діалектного тексту як нового об'єкта дослідження зумовлено тим, що вся діалектна система з її лексичними, фонетичними та граматичними особливостями найповніше представлена саме в текстовому матеріалі. З цього приводу П. Ю. Гриценко зауважує: „Діалектні тексти репрезентують реальне буття мови, склад, функції мовних одиниць, динаміку їх форми і змісту; це реальність мови, не затиснена і не трансформована вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, як у літературному різновиді мови. Свобода мовної самореалізації діалектоносія дозволяє співіснувати на паритетних засадах архаїчних та інноваційних, питомих і засвоєних елементів, узуальних для системи говірки і функціонально обмежених одиниць”.

Діалектний текст - це ідеальне поле для міждисциплінарних розвідок. Особливо актуальними залишаються етнолінгвістичні студії. В автентичних текстах, у яких зафіксовано говіркове мовлення, вербалізовано „різноманітні свідчення про фрагменти культури діалектоносіїв”2, зокрема представників української нації.

Текст як найскладніший об'єкт філології можна досліджувати в різноманітних ракурсах: онтологічному (сутність тексту як лінгвістичної реальності, його статус та специфіка серед інших мовних одиниць); гносеологічному (відображення об'єктивної дійсності, а точніше, знань про духовну і матеріальну культуру); прагматичному (ставлення автора до змістового матеріалу тексту); лінгвістичному (мовне оформлення знань: внутрішньотекстова структура та семантика мовних одиниць).

Нині відзначаємо особливу увагу науковців до тексту в лінгвокогнітивному та прагматичному аспектах, оскільки перший залучає до наукового аналізу комплекс відомостей, об'єднаних поняттям „національна картина світу”, стосується фундаментальної проблеми взаємозв'язку мови - мислення - культури, другий же зосереджує увагу на не менш важливій проблемі антропоцентризму мови.

Отже, актуальність дисертаційної праці зумовлена комплексним аналізом говіркового мовлення, представленого реальними фрагментами комунікативної практики діалектоносіїв; увагою до усної народної мови в її текстовій реалізації, що відображає поняття „діалектний текст”; потребою осмислення філософсько-гуманітарного (лінгвістичного, комунікативного, культурологічного, когнітивного, психолінгвістичного, антропоцентричного тощо) змісту діалектного тексту, а також недостатнім вивченням діалектних текстів Буковини.

Мета дослідження - аналіз діалектного тексту в аспектах лінгвокогнітології та прагматики.

Досягнення мети дослідження потребувало виконання таких завдань:

з'ясувати лінгвальну природу діалектного тексту, окреслити його специфіку та типологію;

обґрунтувати онтологічний статус діалектного тексту як лінгвістичної одиниці, визначити та описати його категорійну стратифікацію;

простежити взаємозумовленість прагматичних та когнітивних чинників щодо їхнього впливу на структурно-семантичні особливості діалектного тексту;

випрацювати методику дослідження діалектних текстів;

схарактеризувати господарську, релігійну, екзистенційну парадигми знань діалектоносіїв та описати їх реалізацію в діалектних текстах;

визначити специфіку категоризації та концептуалізації мовомислення буковинських діалектоносіїв;

вивчити специфіку мовного оформлення діалектних текстів буковинських говірок;

запропонувати функціонально-прагматичну типологію структурних одиниць діалектного тексту.

1. Теоретичні засади дослідження діалектного тексту

Становить основу наукової парадигми, концепції та термінологічної бази роботи.

У визначенні ДТ увиразнено тезу про єдність мови і мислення: ДТ - результат миттєвої вербалізації свідомості у формі мовної семіотичної одиниці, що відповідає прагматичній настанові комунікації.

Типологія ДТ у дослідженні представлена трьома різновидами: ДТ1 - вільні спонтанні тексти, ДТ2 - тексти з фольклорними ілюстраціями, ДТ3 - фольклорні тексти (далі - ФТ). ДТ1 - розповіді про господарювання, обряди та особисте життя діалектоносіїв - віднесено до непродукованих; ДТ2 - до частково продукованих;

ДТ3 - до продукованих. Відзначено, що ДТ перебуває в одному ряді з фольклорним і художнім текстами, має з ними як спільні, так і відмінні риси.

Усний характер ДТ визначає його подвійну форму: первинну - у звуковому варіанті та вторинну - графічну, що уможливлює виокремлення двох структурних одиниць: синтагми та висловлення.

Багатовимірна реальність ДТ полягає в тому, що він є одночасно різновидом тексту, говірковим мовленням та дискурсом. ДТ - це живе діалектне мовлення, породжене комунікативною метою, специфіку якого, з одного боку, визначають особливості розмовного мовлення, а з другого, - мовної системи говірок. ДТ - розмовний побутовий дискурс, неінституційний, особистісно орієнтований.

У вивченні ДТ потрібно враховувати дві площини, зумовлені прагматичними чинниками: ДТ - діалектоносій та ДТ - слухач. Функція ДТ у першій площині - епістемічна (функція збереження знань); у другій - гносеологічна (функція отримання знань).

ДТ у мовній системі говірок формують рівень тексту, що обґрунтовано функціональним та когнітивним підходами. Дихотомія текстема - текст є виявом філософської єдності „абстрактне - конкретне” і завершує протиставлення узагальненої та конкретної одиниці на всіх рівнях мовної системи. Проміжною ланкою між текстемою і ДТ є надтекст (тексти на одну тему).

Лінгвокогнітивний та прагматичний аспекти зумовлюють специфіку дослідження ДТ. Прагматичний уможливлює екстратекстові чинники, передовсім комунікативну ситуацію, яка виокремлює предмет дослідження та проектує структурно-семантичну організацію ДТ. Комунікативна ситуація становить розгалужену систему складників.

Процес породження ДТ пов'язаний із діалектоносієм-інформатором, пересічним носієм буковинських говірок, людиною старшого віку, здебільшого жіночої статі. Слухач-інтерпретатор - збирач діалектного матеріалу, зазвичай малознайома інформатору людина, значно молодша за віком. Зіставлення когнітивних баз учасників комунікативного ланцюга дає підстави говорити про аперцепційну базу членів комунікативного акту. Унікальність комунікативної ситуації, у якій функціонує ДТ, полягає в тому, що власної комунікативної мети діалектоносій не має. Він виконує комунікативну мету, яку пропонує йому слухач. Основним стимулом мовленнєвої діяльності діалектоносія є рекреативна потреба. Діалектоносій задовольняє прохання дослідника: „Розкажіть про своє господарство”, „Розкажіть про обряди”, „Розкажіть про своє життя”. Вербальна комунікація, в якій функціонує ДТ, має такі характерні ознаки: усність, монологічність, аксіальність, інформативність та рекреативність.

Когнітивний аспект пов'язаний з інтратекстовими чинниками, формує когнітивну схему аналізу: ментальний континуум - парадигма мислення - когнітивна модель - ДТ, згідно з якою здійснено опис буковинських говірок.

До аналізу залучено господарські, обрядові, екзистенційні відомості носіїв буковинських говірок, названі відповідно парадигмами мислення. На позначення цих знань використано термін ментальний континуум (рис. 2.). Потреби аналізу спричиняють два умовні рівні ментального континууму: мисленнєвий та мовний. Визначальними рисами ментального континууму на рівні мислення є прагматизм і магічність. Характерна ознака ментального континууму на рівні мови - примітивізм, суть якого полягає в безпосередньому (реалістичному) відтворенні дійсності, простоті та ясності. Примітивізм ментального континууму реалізує автологія - мовлення, що ґрунтується на використанні слів у прямих значеннях (мовлення, позбавлене тропів).

Найменшою одиницею ментального континууму (і парадигми мислення) є когнітивна модель (далі - КМ). Одна КМ може бути матеріалізована у великій кількості ДТ, об'єднаних у надтекст.

У лінгвальній системі координат ДТ реалізує вертикальний та горизонтальний зрізи. Вертикальний зріз представлений єдністю глибинної та поверхневої структур. Поверхневу структуру формують три рівні: синтагматичний, граматичний, дискурсивний. Горизонтальний зріз репрезентує когнітивна матриця, яку становлять поняттєві блоки.

2. Категорійна структура текстів буковинських говірок

Акцентовано увагу на визначенні конститутивних ознак - текстових категорій. Виокремлено три типи текстових категорій: системні, антропоцентричні, мисленнєві.

Як системні текстові категорії розглянуто зв'язність та цілісність, до останньої на правах субкатегорії входить завершеність.

Для ДТ характерні два типи зв'язності: лексична та логіко-граматична. Лексична зв'язність представлена абсолютними повторами, спільнокореневими словами та синонімами. Специфіку діалектного мовлення становлять абсолютні повтори - надлишкові засоби, які виконують низку функцій: виступають засобом зв'язності, засобом актуалізації важливої інформації та допоміжним засобом переліку. Пор.: Д'іў'чата/ 'д'ійте 'перву ст'рул'ку / 'перву ст'рул'ку ту ми ў 'баночку а то ўже 'решту / а ту ст'рул'ку / то вили'вайім / бо то тки д'іст'в'іт'ел'но д'іст'в'іт'ел'но 'було г'р'азне моло'ко // то 'було г'р'азне моло'ко // 'перва ст'рул'ка // ми так с 'кожнойі 'д'ійки 'церкали / 'церкали / тай зноў // та ми так і до'йіли / так // (с. Бабин Кельм.). Повтори формують стилістичні прийоми нанизування, підхоплення та анадиплосис як різновид останнього. Повтори виявляють свою амбівалентну сутність: сприяють послідовному викладу інформації та створюють синтаксичну невпорядкованість. Такі засоби зв'язності, як спільнокореневі слова, увиразнюють словотвірний потенціал говірок: Ма'леча і?де зво'нити ў з'вони / на зв'і'ниц'у / до 'вечера / 'поки ни нач'і'найіси ве'ч'ірн'а / 'д'іти з'вон'а // (с. Банилів Вижн.).

Засобами художньої виразності є синоніми, що врізноманітнюють виклад інформації, акцентують найважливіший квант інформації, конкретизують елемент висловлення. Характерними типами синонімії в ДТ є літературно-діалектні дублети (Цей воротн'і'чок / 'коўн'ір /?шийут х'рестиком // (с. Митків Заст.) та гіперо-гіпонімічні синоніми (Ма'л'і х'лопц'і л'у'били ло'вити коўб'л'іў ў ко'нопл'ах // 'риба йшла 'йісти с ко'нопл'іў на'с'ін'е і там йі ло'вили // (с. Лашківка Кіцм.).

Логіко-граматична зв'язність представлена проформами та юнктивами. Означальний займенник у формі середнього роду ўс'о в анафоричній функції виражає значення множини: 'Л'уди пос'і'дали / на'сипали вс'ім / по ста'канчикови / по к'рушк'і / 'кави // 'каву 'в'іпили / вс'о до сто'доли гу'л'ати / гу'л'айут 'к'іл'ко 'хочте // (с. Берегомет Вижн.). Типовим явищем для діалектного мовлення є використання в анафоричній функції вказівного займенника цей у певній відмінковій формі: Т'рубочку вмо'ч'ейут ў рос'топлений в'іск і ма'л'уйут ўз'ір // 'п'ісл'а 'цего йей'це за'нур'уйут ў са'му с'в'ітлу 'фарбу // (с. Зеленів Кіцм.). До засобів юнкції належать сурядні й підрядні сполучники. Арсенал підрядних сполучників у буковинських говірках менший, ніж у літературній мові. До поліфункціональних належать сполучники шо, йак, ко?ли, до однофункціональних - бо, йак?шо, ?поки із фонетичним варіантом ?пок'іў.

Одна із системних текстових категорій - цілісність - забезпечує єдність ініціальної та фінальної частин ДТ, його семантичної структури. Як субкатегорія до цілісності входить завершеність. Відкритий характер ДТ дає підстави говорити про різний ступінь завершеності ДТ. Виділяємо чотири ступені завершеності ДТ. До першого ступеня відносимо ДТ, які закінчуються маркерами кінця тексту: от // та'ке; ну шо хоч; шо 'хочеш; шо ну; ну тай ўс'о: 'Кон'і году'вали 'йак? //…ну // а 'рано б'рали т'рохи 'с'ічки / даст // от // та'ке // (с. Мамаївці Кіцм.); до другого - ДТ, фінальною частиною яких є апофегми: …в'і'т:ак в'ін п'і'шоў ў 'К'іцман' ро'бити голо'воў кол'гозу / в'ін доў'го ни на'буў / так йо'го голо'ва п'іш'ла // йак хто 'роби/ так і й?де // Бог зап'лату да'йе // т'реба 'добре л'у'дин'і зро'бити а'би Бог даў 'добре // (с. Мамаївці Кіцм.), до третього - тексти, що мають часову рамку: Ну / шо ска'зати? // 'ран'че т'ранспорт це буў в осноў'ном во'ли //… ну шо то йе? / чи руч'на / чи йа'ка // то вс'о наба'гато 'лехше // а 'зари 'д'акувати 'Богу / ко'би так 'дал'і // ( м. Заставна); до четвертого - ДТ, які завершені висловленнями, пов'язаними з ініціальною частиною, однак останнє не сприймається як підсумок: Йа проро'била т'риц'іт' шт'ири 'годи на 'ферм'і … ми п'ідми'вали ко'рови / с'і'дали / п'ідми'вайем ко'рови // (с. Бабин Кельм.).

Семантичну структуру ДТ формує сукупність підтем, які в уяві дослідника утворюють певну схему.

Як антропоцентричні текстові категорії охарактеризовано інформативність та комунікабельність. Категорію комунікабельності репрезентовано субкатегоріями адресантності та адресатності.

У роботі відзначено, що в ментальному континуумі носіїв буковинських говірок переважає раціональна інформація. Експресивний виклад інформації має природну основу і засвідчує творчий характер мовленнєвої діяльності діалектоносіїв. Зазвичай інформація відтворена експліцитно. Імпліцитно виражені морально-етичні відомості та інформація про надприродні істоти. Наявна лише змістово-фактуальна інформація, реалізована культурологічними, етнографічними, господарськими, історичними, релігійними, магічними, морально-етичними, мовними відомостями.

На присутність діалектоносія в ДТ вказує категорія адресантності. Висловлення з опорою на дієслова мовлення, ужиті на початку тексту, репрезентують тему розповіді (є засобом антиципації) та маркують бажання діалектоносія спілкуватися: Йа 'буду рос'казувати за 'даўн'і ча'си / шо йа запамн'а'тала // йа / наро'диласи ў / ба'гат'і с'і'м'і / ў 'тата 'було т'ройе д'і'тий // (с. Михальча Стор.). Суб'єктивний характер ДТ відтворюють вигуки різної будови та походження, конструкції зі значенням аксіологічної раціональної оцінки: Йой / ш 'чого зач'і'нати?/ на Р'ізд'во ни мож 'було нази'вати мак // (с. Митків Заст.). На інтенсивність інтелектуальної діяльності діалектоносія в момент продукування тексту вказують парентетичні висловлення з опорою на дієслова ментальної дії (при?гадувати, памн'а?тати) та парентези у формі вигуків. Внутрішні роздуми й вагання діалектоносія вербалізують парентези - вставні слова та конструкції, що ґрунтуються на дієсловах з?нати, ?думати: 'Али то ни'ма два'нац'іт' // ну // йа з'найу 'к'ілко?/ де два'нац'іт'? (с. Рідківці Нов.). Візуально-слуховий канал зв'язку між діалектоносієм-інформатором та слухачем-інтерпретатором зумовлює наявність паралінгвістичних засобів передавання інформації - жестів. У вторинній формі ДТ активність діалектоносія засвідчують вказівні частки, що є маркерами жестів: отут'во, ту'то та'ко, тут, су'да: Ў нас 'були 'в'іўц'і / 'була ко'шара / отут'во // та'ка ви'лика ко'шара // (с. Мамаївці Кіцм.).

Категорія адресатності в ДТ пов'язана з двома планами тексту: авторською розповіддю й діалогом діалектоносія та слухача. Категорія адресатності виявлена у зверненнях, що можуть мати різне граматичне оформлення, як-от: наказова форма дієслова, спонукальна частка а'ди, дієслово з'нати у формі 2-ої ос. одн. або множ. дійсного способу, іменники у формі кличного відмінка (ди'тинко, 'дочко).

У ДТ виділено два типи мисленнєвих текстових категорій - релятивні та модальні. Релятивні текстові категорії, що відтворюють відношення між об'єктами навколишнього світу, бувають рівноправними та нерівноправними. Рівноправні мають характерні ознаки адитивності, альтернативності, протиставності. Адитивні відношення передають єднальні сполучники і, тай. Різновидом адитивних є відношення часової послідовності. Їх увиразнють слова то'ди, тог'ди, в'і'так, 'потим, по'тому. Специфічним засобом альтернативних відношень, крім розділових сполучників, є сполучення слів а н'е, а йак н'е, а н'е то: Ди'с'атий 'номир/ три'ц'атим сну'вала / а ди'с'атим т'кала // і на т'ім в'іши'вала// а н'е то / два'ц'ат'ім на два'ц'ат'ім / то май к'ругл'і кв'іт'ки в'іхо'дили // (с. Товтри Заст.). Значення вибірковості реалізують синтаксичні конструкції, що функціонують у буковинських говірках як мовленнєві штампи: 'В'ішита на два 'пал'ци на три 'в'ішиўка ц'ат'ками ци нит'ками / хто йак хо'т'іў // (с. Митків Заст.). Специфічним засобом протиставлення в буковинському мовленні є заперечна частка н'е: Т'реба за цим 'дужи сл'ітку'вати // 'шоби ни 'було / ни 'було жи'л'ізного шос там ў т'ім // ни 'було та'ке вс'о // бо / то б'і'да // к'ін' / н'е //к'ін' ни оз'ме // к'ін' пириби'райе // пириби'райе там а'би шо 'було // (м. Заставна).

Нерівноправні релятивні текстові категорії вербалізовані з'ясувальними, означальними та обставинними відношеннями. Специфічною архаїчною діалектною рисою є сполучники шос, шости, які реалізують з'ясувально-об'єктні відношення: П'рийде вис'на / тай спи'та // шос ро'биў ц'і'лу 'зиму? // (с. Вікно Заст.). Серед нерівноправних відношень у буковинських говірках найширше представлені відношення мети. Для передавання цього значення у говірках сформовано чимало мовних засобів: ?шоби, шоб, аби, би, бис, ?бисте: А газ'дин'а 'лагодила ?йісти / бис 'було чим прий'мити л'у'дей// (с. Дубівці Кіцм.); Здо'роўйу доч'і'кали / а'бисти ў ш'чaс'т'у / здо'роўйу в'ітпро'вадили / в'іт сто л'іт до сто л'іт / 'пок'іў пан Бог назна'чиў в'ік / а'бисти доч'і'кали в'іт 'тепир за р'ік / а'би вам с'о'год'н'ішн'і п'іс''н'і і за'бави 'були па'хушчими йак с ка'дила дим/ а'би шча м'ногайа л'іт про'жили і на в'і'нец йо'го 'царства заслу'жили/ 'бисти си з'іс'тали 'житил'ами ни'бесного 'райу // (с. Митків Заст.).

Модальні текстові категорії, реалізуючи відношення змісту висловлення до дійсності, мають вияви в субкатегоріях заперечення, необхідності та невизначеності.

Заперечення в буковинських говірках представлено експліцитною та імпліцитною формами вираження. Засоби заперечення можуть реалізувати точне визначення кількості, нейтральне та категоричне заперечення. Семантику нейтрального заперечення відтворюють фактуальні висловлення, конструкції ідентифікації та мовні кліше. Заперечення бере участь у формуванні акротези: Ми ко'лис ни купу'вали полот'но / йак ти'пер ку'пуйут на 'разну 'разницу / а 'мали с'войе // (с. Недобоївці Хот.). Категоричне заперечення виражають мовленнєві кліше з опорним словом Бог: Най Бог бо'роне шоб 'була п'л'іс'н'іўка // (м. Заставна). Заперечні структури нерідко супроводжують конструкції стверджувального або питального характеру: Бо кам'поти то'ди ни закри'вали // хто то'ди знаў ц'і кам'поти? // (с. Бабин Кельм.). Заперечення бере участь у поширеному структурному прийомі ДТ - зіставленні за часовою віссю „колись - тепер”: Ха'т'іў то'ди та'ке комна'т'іў ни 'було ба'гато йак 'зариз ўс'о // т'і ха'ти май ст'ройат // (с. Бабин Кельм.). У діалектному дискурсі трапляється декілька заперечних конструкцій різної природи, що дає підстави твердити про конвергенцію заперечних засобів.

У буковинських говірках сформовано засоби категорії невизначеності: займенники, частки, вставні слова, фразеологізовані конструкції різної природи. Значення приблизності в синтаксичних конструкціях може передавати вказівний займенник та?кий: То 'л'уди вс'і зго'нили // ро'били / та'кий бу'тей // ўсе си'ло зго'нили 'в'іўц'і // (с. Мамаївці Кіцм.). Множинну невизначеність відтворюють мовленнєві кліше: Би'ру ко'шалик і зби'райу ўс'о шо т'раба ў 'него // (с. Топорівці Нов.). Особливістю діалектного мовлення можна вважати парентези, які ґрунтуються на способових формах дієслова з?нати: Ймиў три л'аш'ч'і // ну йа з'найу // по т'риста грам / по ш'тириста грам // (с. Мамаївці Кіцм.).

Значення необхідності виражають прислівник т?реба та допоміжні дієслова з модальним значенням ?мати, ?мусити, які формують предикативний центр у різних за будовою синтаксичних конструкціях. Найпоширенішим мовним засобом на позначення потреби є предикативний прислівник т?реба, зафіксований у буковинських говірках у варіативних формах т?раба, т?риба, тра, тре. Допоміжне дієслово ?мусити та предикативний прислівник ?можна функціонують в усіченому варіанті мус і мож: 'Було на по'ч'етку листо'пада // на дво'р'і так 'холодно / шо за'ход'е 'запар'і в 'пал'ц'і // аж мус і'ти // (с. Репуженці Заст.); 'Робйа сир / а мож і будз // (с. П'ядиківці Кіцм.).

ДТ має виразну специфіку, оскільки в ньому зафіксована розмовна регіональна мова, що відображає мовомислення носіїв говірок. Категорійний апарат діалектних текстів відтворює рисунок 4.

3. Когнітивні виміри текстів буковинських говірок

Присвячено типології знань носіїв буковинських говірок та опису їхньої текстової реалізації.

Парадигма господарського мислення складається з КМ: „Худоба і догляд за нею”, „Господарювання на землі”, „Колективна праця”, „Одяг”, „Будівництво хати”, „Страви”, „Ремесла”. КМ цієї парадигми мислення стереотипні, реалізовані у ДТ1, ДТ2, ДТ3 (останній тип репрезентують загадки).

Семіотичний характер ДТ зумовлює аналіз глибинної та поверхневої структур. Глибинна структура зазвичай має мозаїчну будову, оскільки складається з низки підтем, які входять до основної теми. Єдність глибинної та поверхневої структур забезпечують різні прийоми - способи організації текстового простору - квазідіалог, висування, зіставлення, порівняння, катафорично-анафоричний принцип організації тексту. Поверхнева структура засвідчила поширення мовних засобів субкатегорії заперечення та рівноправної релятивної категорії (конструкції з альтернативними і протиставними відношеннями).

Оперування поняттям ментальний континуум передбачає визначення рис національного характеру буковинців. Закономірно, що основним концептом господарської парадигми мислення діалектоносіїв є працьовитість, яку відтворюють мовні одиниці, зокрема й фразеологізми, на позначення важкої, виснажливої праці, мовні одиниці з „константним” темпоральним значенням, що підкреслює регулярний характер роботи, предикати у формі множини, що вербалізують типовість позамовної ситуації.

ДТ з ущільненою інформацією (відтворено річний цикл робіт) реалізують концепт хазяйновитість.

Текстовий простір об'єкта аналізу увиразнює побожність носіїв говірок: мовлення буковинців рясніє виразами 'д'акувати 'Богу, ко?би Бог по?м'іг, ?Боже пома?гай тощо.

Важливі риси національного характеру буковинців - колективізм, взаємодопомога. У буковинських говірках засвідчено чимало мовних одиниць із семою `спільно, разом виконувати роботу':'симбр'a, симбру'вати, к'лака, то'лока, ро'били кла'ками, 'разом ў гур'т'і, йти до кага'ну.

Хоча основною ознакою ментального континууму носіїв говірок на рівні мовлення є примітивізм, однак воно не позбавлене креативності, що має природну основу, ґрунтується на мовному чутті діалектоносіїв. До найтиповіших виражальних засобів ДТ належать слова з демінутивними суфіксами, повтори спільнокореневих слів, діалектизми, оказіоналізми, фразеологізми. Витоки багатьох стилістичних фігур знаходимо в діалектному мовленні.

Дослідження когнітивної природи загадок передбачає врахування їхньої формально-структурної організації. Зазвичай суб'єкт у гуцульських загадках про знаряддя праці виражений іменниками на позначення людей, тварин, оказіоналізмами: пан, хлоп, 'пан'а, па'н'анка, паруп'ки, ху'доба, к'ін', 'коник, в'іл, пес, ку'т'уга, зу'било, маца'пура, ка'вул'а, кри'вул'а, ми'гул'а, ш'турбица, 'риж'ек: 'Ходит пан по 'пол'у / перевер'тат 'земл'у дого'ри 'лабами // (Плуг). За'л'ізний к'ін' ў 'пол'і па'сетси / де си з'йевит / там зем'л'а о'ретси // (Трактор). Зу'бате зу'било ў'с'у 'земл'у пере'рило // (Трактор). Серед загадок чималу групу становлять дейктичні, тобто в ролі підмета виступає займенник в'ін: По 'нему 'гепайут, а в'ін ў'се си хо'вайе, ў шо в?л'ізет / то роз'колит над'войе //. Евристичну функцію виконують різні поширювачі: Хто гри'зет без зу'б'іў? (Пилка). Антропоморфний характер мають міні-тексти, у яких вербалізована процесуальна ознака людини: 'Борзо гри'зет / д'р'ібно ж'вачит / а ни'ч'о ни ґли'ґайет // (Пилка). Креативний характер загадок репрезентують засоби художньої виразності: метафора, словотвірна тавтологія, порівняння, протиставлення тощо. Діалектизми надають загадкам неповторного локального колориту.

Парадигму релігійно-обрядового мислення формують архетипні КМ „Пасха”, „Різдво”, представлені в ДТ1, ДТ2, ДТ3 (останній тип - колядки).

Горизонтальний зріз (структура) ДТ - царина когнітивного виміру дослідження. Одиницею горизонтальної структури виступає поняттєвий блок як структуроване за принципом тезаурусу знання діалектоносіїв. Ментальний простір, у нашому тлумаченні, - це `поняттєвий блок + його супровідне тло', тобто інтерпретація поняттєвого блоку. Так, великий обсяг у надтексті „Пасха” охоплюють розповіді про споживання великодньої їжі. До аналізу залучено ментальний простір матеріальної культури „їжа”, який ґрунтується на трьох поняттєвих блоках: 1) „їжа, яку споживають під час посту”; 2) „їжа пасхального кошика”; 3) „їжа, яку споживають під час Пасхального циклу”. Ідея „спільного споживання їжі” як основа будь-якого ритуалу зумовлює мовні одиниці зі значенням `пригощати': прий'мати, к'ласти за ст'іў, прий'матиси, пов'і'ч'ер'ати, пригош'чати л'у'дий, ч'істу'вати. Аналіз супровідних чинників засвідчив роль діалектоносія у відтворенні референтної ситуації, проілюстрував різні способи викладу тотожної інформації. ДТ реалізують залишки попередніх світоглядних систем, релікти патріархального мислення, залишки магічного мислення, асоціативного у своїй основі, усталеність знаковості в народно-релігійній обрядовості.

Концепт різдвяні розваги вербалізує розваги світського характеру (танці) та релігійно-світського (колядування, маланкування). У буковинських говірках наявна система культурних термінів зі значенням `розпочинати танці': роз?вести 'даниц, вис'ти пи'рет, да'вати 'сабаш. Інтертекстуальний характер ДТ виявляють мовні кліше-віншування. Однією з розваг, що не відповідає ідеї Різдва - вшановувати народження Ісуса Христа, є „Маланка”, яка ілюструє залишки двовір'я в українській культурі.

Магічне мислення носіїв буковинських говірок - основа наївної картини світу - характеризують два вияви: дієвий та вербальний. Обом властива вторинна форма існування, оскільки з'ясовані за ДТ. Дієва магія представлена імітативним та контагіозним різновидами. Вербальна форма магічного мислення - табу. Під час Різдвяних свят носіям буковинських говірок заборонялося вимовляти слово мак: На Р'ізд'во ни мож 'було нази'вати мак / а 'зерн'атка // мак 'терлоси до пши'ниц'і / 'али ?шоби н'іх'то ни зга'даў ў 'хат'і // лиш то'ди ко'ли 'можна зам'і'шати с пши'ницеў / то'ди 'можна ка'зати / шо пши'ница з 'маком / а йак в'ін ш'е ни 'тертий / то ни 'можна йо'го нази'вати // чо'гос ни 'можна ка'зати // ни з'найу // 'будиш см'і'йатиси // би 'вушей / би бл'ох'іў ни 'було // (с. Митків Заст.). Вербальний вияв магічного мислення пов'язаний з фідеїстичними текстами - молитвами. Згадка про молитву „Отче наш” становить згорнутий прояв інтертекстуальності: Йак ўс'і з'ійш'лиси до с'толу / чи'тайут мо'литву Оче'наш // вс'і би'рут по 'лосц'і ку'т'і // (с. Глинниця Кіцм.).

Вербальна частина різдвяної обрядовості представлена ФТ - колядками. Як один із фольклорних жанрів, колядка пройшла довгий шлях розвитку і становлення, у ній відображені різні історичні епохи та світоглядні системи. Так, про архаїчність однієї з колядок, записаних у с. Стебні Путильського р-ну Чернівецької обл., свідчить згадка про Дунай, річку, по якій Святий Миколай перевозить душі померлих: Ізне'раў же ж йа три 'рази до д'на / ў 'тихий Ду'най / сту'дену 'воду / ой 'тоту 'душку 'вир'атуваў йа //. Ряд колядок подано без заголовків, інші мають назву, яка вказує на їх тему („Петро”, „Парує воли”), на адресата тексту („Одовиці”, „Хлопцеви”, „Дівчині”, „Господареви”, „Умерска”, „Столови”), на прагматичну мету дійства („Коліда під вікном”). Віншування як обов'язковий композиційний компонент колядки може мати різні текстові вияви. Однією з особливостей віншувань є відтворення в них циклічного сприйняття часу, наявність вказівки на завершення часового кола - 'нарик. Побажання довгих років життя передає фольклорний штамп М'ного л'іт диж'дати і 'нарик доч'і'кати //. Біблійний підклад колядок по-різному відтворений, проте його характеризує високий ступінь поетичності, образності. Особливість біблійних оповідей - пристосування їх до географічних умов рідного краю. Так, біблійна оповідь про народження Христа перенесена на рідний ґрунт, унаслідок чого виникає умовність твору, яка супроводжує і породжує поетичність тексту. Типовим для гуцульських та буковинських колядок є мотив гріха, який увиразнює дидактичне навантаження жанру. Колядки передбачають низку стилістичних прийомів, властивих усім фольклорним жанрам: анафору, гіперболізацію, ходи „питання - відповідь”. Характерна стилістична особливість колядок - анадиплосис - сприяє уповільненому викладу інформації, створює своєрідний ритм твору: А ў Вефли'йем'і 'темнайа 'н'ічка / Пре'чиста 'Д'іва ў Вефли'йем прийш'ла / ў Вефли'йем прийш'ла / 'м'істом хо'дила / 'м'істом хо'дила / н'іч'л'іг шу'кала //. Як данину фольклорній традиції можна сприймати прикметники у зменшено-пестливій формі, дистантне розташування компонентів словосполучення: Йек 'вин'іс Хрес'тос той т'а'жен'кий хрест на 'тоту 'гору тай на О'леўну //.

У парадигмі екзистенційного мислення реалізовані КМ „Розваги”, „Особисте життя”, „Історичні події” - різнорідні за своєю сутністю, їх об'єднує те, що вони характеризують буття людини у світі. КМ парадигми екзистенційного мислення відтворено у ДТ1 і ДТ3 (останні - фольклорні тексти оповідного жанру - казки, легенди, у яких висвітлені історичні події).

Із розповідей про особисте життя постає образ буковинської жінки старшого віку, її важкої виснажливої праці впродовж усього року, непростого становища в суспільстві та родині. Етичні відомості реалізують духовний світ буковинки, розуміння любові та щастя. Ключовою лексемою аксіологічної оцінки в аналізованих ДТ виступає інтенсифікатор ознаки 'к'ежко: 'К'ешко за Ру'мун'ійі 'було 'жити // гро'шей ни 'було /'к'ежко // т'раба 'було году'вати і'кес те'л'а ци поро'с'а / р'ік году'вати /'шоби про'дати / би 'шос ку'пити уб'ратиси // (с. Кам'янка Глиб.).

Категорії часу в ДТ мемуарного характеру „Про своє життя” властива часова проспекція „колись - тепер”. Перцептивний, індивідуальний час ДТ - реальний, суб'єктивний, психологічний. За способом розгортання часова модель ДТ може бути лінійною, циклічною, паралельною. У лінійній часовій моделі події ДТ відтворені в хронологічній послідовності і відкладені на прямій, незворотній лінії часу. Функцію пунктів відліку на прямій часу виконують мовні одиниці зі значенням часової визначеності: в'і'д:аласи йа ў п'ік'найцік' 'рок'іў; та й жал' ми'н'і ти'пер шо са'ма си ли'ш'ійу на с'тар'іс'т'. Основу лінійної часової моделі становлять сюжетні дієслова - перфектні форми минулого часу: в'і'д:аласи… догово'рилиси… прийш'ли… 'в'іпили… зас'ватали… зро'били… покло'нили кола'ч'і… 'дали 'в'іно… обда'рували… заб'раў… ўс'тали… збу'дила…. Зазвичай лінійна часова модель ускладнена циклічною, засобами вираження якої можуть бути перфектні форми майбутнього часу кількісного (максимального) способу реальної дії: пона'вар'уйу… пона'нос'уйу… пов'і'ходимо… пов'і'носимо. Відтворенню циклічності часу сприяють і маргінальні засоби, до яких належать сурядні ряди присудків, що реалізують послідовність, розміреність, відповідно, повторюваність дій: 'ж'інка 'муси 'досв'іта ўс'тати / ў пе'чи роcто'пити …то йа ўже з'веч'іра п'іч 'в'ітопл'у / 'нач'інки зако'лочу / нак'ручу галу'шок / на'мочу фасу'л'ок/ з'лагод'у бор'шу ў ба'н'ек / та й то ўс'о ў п'іч // (с. Лашківка Кіцм.). Час у діалектних текстах про минуле психологічний: мовець дає оцінку тому, про що йдеться: 'К'ешко ко'лис си 'жило / 'к'ешко // 'к'ежко ро'бити // шо ро'били / ро'били // (с. Вікно Заст.). Паралельна часова модель властива ДТ, у яких зіставлений минулий часовий план із теперішнім. Зіставлення проходить на вісях „колись” і „тепер”. Дієслівні форми увиразнюють часову перспективу розповіді, пропонують широку панораму минулого. Різноманітні за жанровою характеристикою історичні ДТ (ДТ1 і ДТ3) об'єднує аксіологічна система координат. ДТ на історичну тему відзначає інформаційна неповнота, яку компенсує емоційне перенасичення. На тлі враження від спогадів пунктирно з'являється інформація наукового плану. Основу кожної підтеми формують мовні одиниці різної морфологічної природи з оцінно-буттєвим значенням, підсилені прислівниками міри і ступеня вияву ознаки: шо 'дуже 'дуже ?т'ашко; шо 'то ни 'було доб'ро// та й'ке то 'було доб'ро; но в'ід'так ў'же 'було і 'л'іпше; 'также з'разу 'була б'і'да / б'і'да 'була з'разу; 'бо та'к'і б'і'да 'була; 'муч'ілиси; 'йак 'тото 'було // ст'рашно си пос'лухати // ти ни 'думай / шо 'то 'лехко / то 'к'ежко 'було; 'може 'Бог по'може / 'шо 'буде 'л'іпше. Раціональну оцінку в ДТ реалізують передовсім висловлення-сентенції. У них відтворена мудрість народу: одвічна терпимість, оптимізм, побожність. Фатальність, незворотність долі, навіть приреченість увиразнюють риторичні запитання: 'То це 'дуже 'г'ірко си пирижи'вало // 'тай шо ро'бити? // хто пири'жиў пири'жиў / а хто ни пири'жиў тай ў'мер //бо с 'того йму с'мерт' 'мала 'бути// а 'к'іл'ко ни пири'жили / бо то 'так // так 'мус'іло 'бути і 'шо ро'бити 'було? // ни 'було ро'боти // но і шо ро'бити? / і 'мус'іли 'жити // (с. Мамаївці Кіцм.). Колективній свідомості притаманне позитивне спрямування; вона спирається на загальнолюдські цінності: Йак хто 'роби / так і й'де // Бог зап'лату да'йе // т'реба 'добре л'у'дин'і зро'бити а'би Бог даў 'добре // (с. Мамаївці Кіцм.).

Історичні відомості людей старшого віку, свідками яких вони не були, викладені неточно. Брак освіти зумовлює й мовну невправність. Події ХХ століття, очевидцями яких були інформанти, реалізують їхнє суб'єктивне бачення історичних подій. На тлі констатації факту конкретної історичної події вибудована документальна розповідь, увиразнена власними назвами.

4. Прагматичні виміри діалектних текстів

Запропоновано функціонально-прагматичну типологію структурних одиниць ДТ.

ДТ має дві структурні одиниці: синтагму, спричинену первинною формою ДТ, та висловлення, зумовлене його вторинною формою реалізації.

Синтагмою в ДТ може бути слово, навіть службове, словосполучення, частина речення, окреме речення. Спонтанність, емоційність та експресивність діалектного мовлення зумовлюють „пошкоджені” семантичні відношення, обірвані синтаксичні зв'язки, різноманітні повтори, синтагми-слова. Для того, щоб слухач сприйняв інформацію, його свідомість повинна здійснити низку психофізичних операцій, спрямованих на відновлення логіко-синтаксичних зв'язків. ДТ нерідко формують ключові слова, пор.: Сп'ід'ниц'а 'файна 'була // ўс'о з'вер'ху там вже / со'рочка // 'шили 'тоже с полот'на / 'тоже ро'били полот'но / т'кали // бом'бак б'рали / тай ш'пул'ка тай то // ос'нова с шпу'л'ок/ а бом'бак той т'кан'е // тай вс'о // тай то так ро'били // тай с 'того 'шили сороч'ки // бо 'мала су'б'і вс'о зро'бити са'ма су'б'і 'в'ішити / са'ма су'б'і вс'о зро'била // на с'в'ето ў'же 'мали горбот'ки / роб'лен'і // горбот'ки ро'били // т'кала т'і 'горботки // (с. Банилів Вижн.). Особливістю діалектного мовлення є дієслівні синтагми, які, з синтаксичного погляду, становлять синтаксеми, виражені дієсловами та дієслівно-іменниковими словосполученнями: Ко'лис тра зач'і'нати / шоп со'рочку 'мати / то тра зач'і'нати 'с'ійати ко'лопн'і // 'с'ійати // 'микати// мо'чити // су'шити // к'і'пати// п'р'асти / б'і'лити / т'кати / а пу'тому / зноў б'і'лити полот'но / і тог'ди зач'і'нати доби'рати ни'ток і то ч:е/ так // (с. Митків Заст.). Однотипні ряди синтагм створюють ізоколон: Би'рут ба'н'ек / ч'іву'нок / на'сип'е во'ди / 'дал'і кла'дут на ш'паргат / на 'кулко// во'да 'майе зак'і'п'іти і 'дал'і 'сипйе ку'руз'іну му'ку // кур'і'ш'ілем м'і'ш'ейут / і ни забу'вайут 'дати 'пушку 'соли // (с. Банилів Вижн.). Виокремлення інформативно навантаженого компонента часто призводить до порушення синтагматичних зв'язків у межах висловлення: А з ко'роўкойу йа / с'лава 'Богу в'іт 'сорок п'йатого 'року по 'содн'ішний ден'// (с. Рідківці Нов.). Оформлення граматичних засобів зв'язності - сполучників або мовних одиниць, які виконують цю функцію, в одну синтагму - типове явище для ДТ, до того ж актуалізовані відношення, виражені граматичними засобами: На Ви'лиґден' 'кождий ста'раўси / п'ік 'паску / і / з'вечира іш'ли на ўсе'ношни // (с. Зелений Гай Нов.). Зазвичай синтагма має певне семантичне навантаження. Однак у ДТ є чимало так званих „порожніх” синтагм, позбавлених останнього. При цьому вони „розводять” у часі процеси мислення та мовлення: Йак йа п'іш'ла з д'е'дома / і тий'во / і ш'іш'нац'іт' ко'роў до'йіла // (с. Бабин Кельм.).

Основна одиниця комунікативно-прагматичного рівня тексту висловлення має різні тлумачення, однак незаперечною є єдність думки та її мовного оформлення. Співвіднесеність висловлення з реченнєвою структурою уможливлює аналіз граматичної структури ДТ. Семантико-синтаксичну структуру речення утворюють такі компоненти: предикатний, суб'єктний, об'єктний, обставинні компоненти різних типів, означальний. Суб'єктний компонент - породжувальний чинник ДТ. Він є головним, активним, множинним. На позначення узагальненого, множинного суб'єкта можуть бути використані іменники 'л'уди, чулув'і?ки, ж'ін'ки, се'ло: То 'л'уди вс'і зго'нили // (с. Мамаївці Кіцм.). Множинність суб'єкта виражає субстантивований займенник ?кождий у формі середнього роду: ?Кожде су?б'і йш?ло б?рало до?ри // (с. Мусорівка Заст.). Текстотвірну функцію в граматичній структурі ДТ виконує предикатний компонент. Типовим виразником предиката є дієслово, тому й найважливішу роль у створенні ДТ виконує саме ця частина мови. За семантикою предикати належать до чотирьох груп: предикати конкретної фізичної дії, аксіологічної ознаки, характеристики, наявності. Основні предикати конкретної фізичної дії виражені особовими формами (зазвичай множиною) теперішнього або минулого часу, з-поміж останніх трапляються архаїчні форми, як-от: Нучу'валим ў 'поли // (с. Рідківці Нов.).

Необхідним компонентом граматичної структури ДТ є об'єктний компонент, виражений відмінковою або прийменниково-іменниковою формою. Він виконує важливу роль у формуванні граматичної структури ДТ, часто є передбачуваним і обов'язковим. Обставинний компонент у ДТ може мати семантику часу, місця, мети, причини, способу дії. У відтворенні локальних відношень прийменниково-іменникові форми продуктивніші, ніж прислівники. У ролі обставинного компонента зі значенням мети послідовно виступає інфінітив при дієсловах руху (колишній супін), для якого характерна позиційна рухливість: Мама с 'татом 'йідут на ба'зар // 'йідут на ба'зар прода'вати сир / сми'тану // (с. Михальча Стор.). Найменш важливий і, відповідно, обмежено представлений у ДТ означальний компонент, виражений прикметниками, займенниками та прийменниково-іменниковими формами (останні здатні передавати не лише суто означальні, а й синкретичні відношення, з опорою на означальні), до того ж, за нашими спостереженнями, займенники в цій функції трапляються значно частіше. Вказівний займенник та'кий може входити до складу порівняльної конструкції: А взи'м'і ко'жух с тхо'р'ами / та'кий йак ти'пер 'майут // (с. Митків Заст.), нерідко саме він спричиняє конкретизацію поняття: А в'ід'разу 'шили та'к'і наг'рудники / ўк'райінск'і / шо ли'шен' 'коло рука'ва і ту'то ўдо'лин'і на г'руд'ах // (с. Митків Заст.).

До дискурсивної структури ДТ входять два типи висловлень: автосемантичні та синсемантичні. Автосемантичні охоплюють конструкції порівняння, висловлення-побажання, риторичні запитання, конструкції „текст у тексті”, примітивні визначення.

Порівняння увиразнюють поетичність, оригінальність світобачення діалектоносіїв. Зіставлення за часовою віссю в діалектному дискурсі має специфічну форму вияву - порівняння-заперечення. Усталена в діалектному мовленні конструкція ко'лис 'було ни так / йак ти'пер (зари). Порівняльний зворот формують сполучник йак (?тайак) і прислівники ти?пер, ?зари, які акцентують заперечну конструкцію. Змістом таких мовних одиниць є зіставлення, а формою - порівняння: Шос це пирикру'тилоси вс'о // ни так йак ко'лис 'було // вс'о то си пирикру'тило // (с. Топорівці Нов.).

Висловлення-побажання - це зазвичай сталі мовні штампи, що уможливлюють видозміну. Формальним показником висловлень-побажань є спонукальні частки а'би, ко'би, шоб, до їх складу нерідко входить слово Бог: Би'ру ло'пату і кла'ду на 'нейі хл'іб / х'рис'т'у йе'го/ шоб Бог по'м'іг 'файний 'в'ійшоў і в'сажуйу ў са'мий к'і'нец 'печи // (с. Замостя Вижн.).

Риторичні запитання в ДТ виконують низку функцій: текстотвірну, формуючи квазідіалог, художньо-виражальну (риторичні та деліберативні запитання), вираження заперечення та запитання. У ДТ поширені риторичні запитання, які за формою є висловленнями з питальним займенником у препозиції, з питальною інтонацією, а за змістом - розповідні, загальнозаперечні конструкції з імпліцитною інформацією: То ко'ли так д'іў'ки так хо'дили йак ти'пер? (с. Мамаївці Кіцм.).

Конструкції „текст у тексті” - це цитування-вставлення з інших текстів. У наративні мініатюри часто уводять як ілюстрації елементи високого стилю діалектного мовлення - паремії, обрядові кліше, рядки з народних пісень, напр.: Но про то шо си бо'йали ўс'о р'іў'но ?ґ'іти ро'били // то то хто 'хоче пса ў'дарити / то 'бука 'найде // (с. Мамаївці Кіцм.).

Примітивні визначення усувають культурологічні лакуни в аперцепційній базі слухача. Вони вербалізують ознаки поняття (здебільшого за матеріалом, за функціональним призначенням). Способи параметризації в діалектному мовленні різноманітні, однак найхарактернішими є родові поняття, синоніми, описові конструкції. Так, у примітивному визначенні каз'і'йін мовець диференціює ознаки: 1) родову характеристику речовини (сир); 2) спосіб приготування (сушити); 3) призначення (використання в літакобудуванні): 'Робл'а каз'і'йін / та'кий сир / 'суша /і 'робл'а каз'і'йін та'кий / с 'того / ка'зали / йа пи'тала / 'нашо 'того 'сиру / су'шеного / 'робл'а с 'того ў само'л'от'іў к'рила с 'того каз'і'йіну // (с. Бабин Кельм.).

Синсемантичні висловлення формують структури з елементами мовних кліше і залежні від тексту дискурсивні висловлення. Зокрема, впевненість у виконанні роботи відтворюють конструкції з мовленнєвим кліше хоч би 'шо: 'В'ірила/ шо з'можу це ро'бити хоч би шо // (с. Виженка Вижн.). За нашими спостереженнями, у буковинських говірках відзначене частотністю дієслово 'мати, що входить до складу усталеного сполучення слів мала + шо + дієслово: Кот'ра ни 'мала за шо ку'пити // (с. Банилів Вижн.). Продуктивними в діалектному мовленні є конструкції, у яких поряд трапляються два займенники хто йа'кий ('хоче): Ко'лис 'було ба'гато Іва'н'іў і ти'пер // хто йа?кий 'хоче та?кий св'ат'куйе // (с. Черепківці Глиб.). У такий спосіб на засадах економії мовних засобів реалізовані альтернативні відношення.

Отже, ДТ - це складна лінгвістична одиниця, яка потребує мультидисциплінарного підходу до її вивчення. Прагматичні та лінгвокогнітивні параметри спричиняють новий підхід до діалектного матеріалу, новий опис говірок - текстоцентричний. Це дає підстави характеризувати ДТ не лише з погляду його особливостей як мовної системи, а й оцінювати ментальність нації, особливий спосіб світобачення та світосприйняття діалектоносіїв.

Висновки

семантичний діалектний буковинський

Діалектний текст - знакове утворення, що має когнітивно-прагматичну основу; це ретранслятор певного типу інформації. Типологію ДТ буковинських говірок складають: ДТ1 - вільні спонтанні; ДТ2 - узуальні (частково регламентовані), ДТ3 - жорсткі, клішовані. ДТ1 і частково ДТ2 репрезентують нейтральний стиль буковинських говірок, ДТ3 і частково ДТ2 - високий стиль. ДТ1 і ДТ3 - функціонально-стилістичні гомогенні, ДТ2 - гетерогенні. За жанровою характеристикою ДТ1 належать до реалістичних наративних мініатюр. Усно-спонтанний характер ДТ визначає його подвійну форму.

Онтологічний статус ДТ зумовлює визначення трьох типів структурних текстових категорій: системних, антропоцентричних та мисленнєвих. До системних належать зв'язність та цілісність. Категорія зв'язності представлена двома типами зв'язку - лексичним та логіко-граматичним. Категорію цілісності формують субкатегорія завершеності та семантична структура ДТ.

Як антропоцентричні текстові категорії слід розглядати інформативність та комунікабельність (останню формують субкатегорії адресантності та адресатності).

Мисленнєві текстові категорії реалізовані релятивними (рівноправними та нерівноправними) й модальними типами. Рівноправні релятивні категорії представлені адитивністю, альтернативністю та протиставністю. Нерівноправні відтворюють з'ясувальні, означальні, обставинні відношення. Модальні категорії мають вияв у субкатегоріях заперечення, невизначеності та необхідності.

Лінгвокогнітивний та прагматичний аспекти взаємозумовлені. Прагматичні, екстратекстові, чинники виокремлюють об'єкт дослідження. Комунікативна ситуація спричиняє залучення до наукового аналізу розповіді про господарювання, релігійні обряди та про особисте життя діалектоносіїв. Вона впливає на зовнішню організацію ДТ (категорії інформативності та комунікабельності) і на його внутрішню сутність (мисленнєві текстові категорії). Лінгвокогнітивні чинники (інтратекстові) визначають ієрархію залежностей (ментальний континуум - парадигма мислення - когнітивна модель), формують нові парадигми дослідження говірок.

ДТ у лінгвальній системі координат окреслюють вертикальний і горизонтальний зрізи. Вертикальний зріз становить єдність глибинної та поверхневої структур. Поверхневу структуру формують три рівні: синтагматичний, граматичний, дискурсивний. Горизонтальний зріз - це тематична матриця, тобто сукупність поняттєвих блоків. Категоризація мовомислення діалектоносіїв реалізується у вертикальному зрізі, концептуалізація - у горизонтальному.

Ментальний континуум носіїв буковинських говірок репрезентують парадигми господарського, релігійно-обрядового та екзистенційного мислення. Найменша одиниця ментального континууму і кожної парадигми мислення - когнітивна модель. Визначальними рисами ментального континууму на рівні мислення є прагматизм, магічність. Основна характеристика ментального континууму в мові - примітивізм, який реалізує автологія. Проте креативність діалектного мовлення так само має природну основу, ґрунтується на чутті мови діалектоносіїв.

Категоризацію мовомислення реалізують мисленнєві текстові категорії - релятивні та модальні. Аналіз діалектного текстового простору засвідчив поширеність релятивних рівноправних категорій (конструкції з єднальними та розділовими значеннями), нерівноправної релятивної (структури з відношеннями мети) та модальної категорії (мовні засобі заперечення). Риси національного характеру буковинців презентують у текстовій тканині концепти працьовитість, хазяйновитість, побожність, взаємодопомога.

ДТ притаманні амбівалентні характеристики: плеоназм та економія мовних засобів. Надлишкові засоби відтворення інформації створюють повтори різної природи, синонімічні пари, сполучні засоби, сформовані на основі редуплікації тощо. Водночас існує чимало способів економії мовних засобів: сурядні ряди словоформ, неповні речення, редукція квазідіалогів тощо. Економією мовних зусиль зумовлені фонетичні процеси в структурі слова: синкопа, афереза та апокопа.

Особливістю діалектного мовлення є вільне поводження носіїв говірок з мовним матеріалом, що спричиняє більшу, ніж у літературній мові, кількість способів відтворення логічної операції порівняння, асиметрію форми і змісту висловлення (конструкції, що мають форму порівняльного звороту, виражають синонімічні відношення; запитальні речення з непитальним модальним значенням тощо). Діалектоносії надають словам нових, зазвичай метонімічних, значень, утворюють на їхній основі культурні локальні терміни, посилюють словотвірний потенціал останніх.

Мовомислення діалектоносіїв тяжіє до прозорості: локальні культурні терміни та фразеологізми мають прозору етимологію. Народна свідомость адаптує запозичені слова (з непрозорою внутрішньою формою), використавши народну етимологію. Незрозумілі або запозичені слова посилюють творчий елемент у мові носіїв говірок.

ДТ відтворюють варіативність лексики в межах буковинського ареалу. Діалектному мовленню притаманні інтерферентні явища.

Висловлення як основна одиниця комунікативно-прагматичного рівня виявляє специфіку в поверхневій структурі ДТ: синтагматичній, граматичній та дискурсивній.

У виділенні синтагми пріоритет має фонетичний чинник. Основна риса синтагматичної структури ДТ - різноманіття вияву структурної одиниці. Синтагмою може бути слово, словосполучення та речення.

До складу граматичної структури ДТ входять суб'єктний, предикатний, об'єктний, обставинний та означальний компоненти, кожен з яких має свою специфіку вираження порівняно з літературною мовою.

Дискурсивна структура становить розгалужену класифікацію: її формують автосемантичні та синсемантичні висловлення. До автосемантичних належать конструкції порівняння, висловлення-побажання, риторичні запитання, конструкції “текст у тексті”, примітивні визначення, до синсемантичних - конструкції з елементами кліше та залежні від тексту дискурсивні висловлення.

Дослідження ДТ у лінгвокогнітивному та прагматичному аспектах має перспективний характер - сприятиме формуванню та розвиткові нових напрямів діалектології, а саме: лінгвістики діалектного тексту, у межах якої знайдуть відображення конститутивні ознаки різних типів ДТ; когнітивної діалектології, що вивчатиме мисленнєві процеси носіїв наївної картини світу, матеріалізованої в тексті; етнопсиходіалектології, що розкриватиме ментальність носіїв говірок, мовний світ діалектоносіїв.

Література

1. Руснак Н.О. Лінгвокогнітивні та прагматичні виміри діалектних текстів буковинських говірок : монографія / Руснак Н.О. - Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2009. - 448 с.

2. Буковинські говірки : хрестоматія діалектних текстів / [уклад. : Н. Руснак, Н. Гуйванюк, В. Бузинська]. - Чернівці : Рута, 2006. - 383с.

3. Руснак Н.О. Запозичення з української мови у структурі тезауруса-словника носіїв російських говірок на території Чернівецької області / Н.О. Руснак // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць / наук. ред. Б.І. Бунчук. - Чернівці : ЧДУ, 1997. - Вип. 13 : Слов'янська філологія. - С. 91 - 97.