Семантична нівеляція сполучників у складних реченнях української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

“Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.02.01 - українська мова

СЕМАНТИЧНА НІВЕЛЯЦІЯ СПОЛУЧНИКІВ У СКЛАДНИХ РЕЧЕННЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Роїк Ольга Юріївна

Івано-Франківськ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

В останні десятиріччя помітно посилилась увага дослідників до вивчення сполучників української та інших слов'янських і неслов'янських мов у різних аспектах (Т.В. Бєляєва, Л.А. Булаховський, І.Р. Вихованець, К.Ф. Герман, К.Г. Городенська, В.В. Жайворонок, А.П. Загнітко, М.У. Каранська, Л.І. Коломієць, В.І. Кононенко, О. Кухарчук, Ф.П. Медвєдєв, А.В. Гладкий, Л.И. Каплан, Е.С. Кубрякова, Р.Д. Оганесова, М.В. Панов, М.Н. Петерсон, Л.В. Пузанко, О.Т. Черкасова). В українській мовознавчій науці у їхньому дослідженні переважає функціонально-семантичний підхід. Цей аспект дав змогу визначити статус сполучників як аналітичних синтаксичних морфем, виразників релятивної семантики (І.Р. Вихованець). Граматичний аспект посприяв виокремленню двох граматичних функцій сполучників: формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної. Ці функції сполучники реалізують насамперед у двох ярусах складного речення: формально-синтаксичному, де вони виражають синтаксичні зв'язки між предикативними частинами або між предикативною частиною і опорним компонентом головної частини, та семантико-синтаксичному, де вони безпосередньо передають семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами або лише вказують на них (К.Г. Городенська).

Проблема вираження сполучниками синтаксичних зв'язків між предикативними частинами складного речення в традиційному мовознавстві в основному розв'язана, у той же час вивчення функцій сполучників у вираженні семантико-синтаксичних відношень у сучасній інтерпретації вимагає подальшого обґрунтування багатовимірності структури речення, виокремлення його власне-семантичного, семантико-синтаксичного, формально-синтаксичного та комунікативного рівнів (ярусів). Дослідження семантико-синтаксичної структури речення створили засади теорії семантико-синтаксичних відношень, у якій сполучник з-поміж наявних у мові зв'язкових елементів, що поєднують елементарні речення в семантично складні конструкції, визнаний аналітичною синтаксичною морфемою. Розвиваючи концепцію сполучника як виразника семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами в складному реченні, І.Р. Вихованець і К.Г. Городенська зробили висновок, що у своєму типовому функціональному вияві сполучники виконують обидві (формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну) граматичні функції і що семантико-синтаксична функція сполучників не має всеохопного характеру. За здатністю самостійно виконувати семантико-синтаксичну функцію у складному реченні підрядні сполучники було поділено на семантичні та асемантичні, а сурядні - на семантичні, асемантичні та частково асемантичні.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на традицію досліджень складних речень у системі мови, в сучасній україністиці вивчення семантичної нівеляції сполучників у структурі складного речення ще не знайшло свого ґрунтовного наукового висвітлення. Актуалізація досліджень різноманітних аспектів синтаксису останніми десятиліттями виявляє чимало сторін синтаксичної будови мови, які потребують ґрунтовного наукового аналізу. Однією з них залишається проблема так званих асемантичних сполучників - специфічних засобів зв'язку частин складного речення, які зазнають семантичної нівеляції і чітко не виражають певних семантико-синтаксичних відношень між цими частинами. У вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці асемантичним сполучникам приділялася певна увага (І.І. Слинько, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Р.Д. Оганесова, Л.В. Пузанко, Г.В. Скринник), однак досі залишаються не з'ясованими природа їх семантичної нівеляції, специфіка семантико-синтаксичної структури речення, яке містить такий сполучник.

Проблемним виявилося семантико-синтаксичне розмежування сурядних сполучників, що зумовлено комплексністю засобів реалізації семантико-синтаксичних відношень між сурядними частинами. Це означає, що проблема сполучникової реалізації семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядному та складносурядному реченнях не розв'язана в українському мовознавстві, що зумовлює актуальність дисертаційного дослідження і дає можливість у цілому представити структурні, семантичні та функціональні особливості процесу нівелювання сполучників у складних реченнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає профілеві наукових планів кафедр української мови та загального і германського мовознавства “Закономірності історичного розвитку і функціонування української мови” у ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”. У ширшому плані дослідна робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої вивчають в Інституті української мови НАН України. Тему дисертації затверджено на засіданні Наукової ради НАН України “Українська мова” (протокол № 43 від 3 липня 2008 р.).

Мета дисертаційної праці - визначити причини та ступені семантичної нівеляції сполучників у складнопідрядних і складносурядних реченнях, запропонувати семантико-синтаксичну диференціацію підрядних і сурядних сполучників в українській літературній мові.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- обґрунтувати єдність формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної функцій як граматичних функцій сполучників;

- з'ясувати сутність понять “семантичний сполучник” та “асемантичний сполучник” у структурі складного речення, визначити критерії їх виділення;

- установити зв'язок підрядних сполучників із семантико-синтаксичною структурою складного речення, розмежувати їх на семантичні та асемантичні;

- дослідити причини семантичної нівеляції підрядних сполучників, визначити склад асемантичних підрядних сполучників;

- установити специфіку зв'язку сурядних сполучників із семантико-синтаксичною структурою складного речення та причини їх семантичної нівеляції;

- обґрунтувати поділ сурядних сполучників на семантичні, асемантичні та частково асемантичні;

- визначити семантико-синтаксичні сполучникові домінанти в складнопідрядних і складносурядних реченнях.

Об'єктом дослідження є сполучникові складнопідрядні та складносурядні речення в сучасній українській літературній мові.

Предмет дослідження - чинники та механізми семантичної нівеляції підрядних і сурядних сполучників у складних реченнях.

Методи дослідження зумовлені метою та завданнями, поставленими в дисертаційній роботі. Основним є описовий метод, що дав змогу систематизувати та докладно проаналізувати складнопідрядні та складносурядні речення з різними ступенями семантичної нівеляції їхніх сполучників. Частково використано метод моделювання і методику трансформаційного аналізу.

Матеріалом дослідження слугувала укладена автором картотека, що налічує близько 4000 складних речень, у структурі яких наявні асемантичні та частково асемантичні сполучники. Основними джерелами добору матеріалу були художні твори сучасної української літератури. Частково використані публіцистичні тексти.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вона є першою спробою цілісного аналізу сполучникової реалізації семантико-синтаксичних відношень у складних реченнях. На засадах функціональної граматики досліджено здатність підрядних і сурядних сполучників самостійно виражати семантико-синтаксичні відношення у складнопідрядних і складносурядних реченнях, обґрунтовано розмежування їх на семантичні, асемантичні та частково асемантичні, встановлено причини й вияви семантичної нівеляції сполучників підрядності та сурядності, умотивовано домінанту детермінантних складнопідрядних речень із семантичними сполучниками та складносурядних речень із частково асемантичними сполучниками в сучасній українській літературній мові.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в подальшому поглибленні теорії складного речення та концепції сполучника як релятивної одиниці, в обґрунтуванні семантико-синтаксичної неоднорідності сполучників в українській літературній мові, що слугуватиме матеріалом для типологічних граматичних студій і сприятиме уточненню деяких положень традиційної граматики.

Практична цінність одержаних результатів виявляється в можливості використання їх для створення нових теоретичних курсів, підручників і посібників із синтаксису, в практиці викладання української літературної мови. Матеріали та зроблені узагальнення прислужаться в лексикографічній практиці, у лінгводидактиці та в науково-пошуковій роботі аспірантів і студентів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення кандидатської дисертації виголошені на Міжнародній науково-практичній конференції “Українська мова - мова державна” (Донецьк, 11 - 12 грудня 2008 р.), Всеукраїнському науковому семінарі “Пріоритетні напрями сучасних мовознавчих досліджень” (Чернівці, 12 грудня 2009 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції “Гуцульський діалект: минуле і сучасність” (Коломия, 13 - 14 травня 2010 р.), наукових семінарах і засіданнях кафедри загального та германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника протягом 2006 - 2010 рр.

Публікації. Науково-теоретичні та практичні результати дослідження викладено в шести одноосібних статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 220 праць, та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційної праці - 205 сторінок, основного тексту - 176 сторінок.

семантичний граматичний сполучник речення

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність дослідження, проаналізовано стан вивчення наукової проблеми, визначено предмет і об'єкт, сформульовано мету й завдання, окреслено методи й прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв'язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, у якій виконано працю, з'ясовано форми апробації результатів.

У першому розділі “Семантико-синтаксична сфера складного речення та наукові підходи до її вивчення” подано характеристику складного речення, проаналізовано основні концепції у трактуванні досліджуваних мовних одиниць у мовознавстві, з'ясовано неоднорідність природи семантико-синтаксичних відношень у складному реченні, основні засоби вираження цих відношень, із яких центральним функтивом є сполучник, наголошено на асемантизації сполучників у складносурядних і складнопідрядних реченнях.

Складне речення та його семантичний аспект як об'єкт лінгвістичного дослідження неоднозначно трактувалися в лінгвістиці. Неусталеність підходів до визначення понять “синтаксичне значення”, “синтаксична форма”, “синтаксична категорія”, що спостерігаємо в сучасних лінгвістичних студіях, зумовлює також неоднозначне трактування формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структур речення. Відомі намагання досліджувати основні аспекти речення автономно, однак при цьому виявляється незаперечна взаємодія власне синтаксичних і семантичних ознак.

Актуальним для синтаксичної теорії є вивчення значеннєвого аспекту речення з опорою на поняття семантико-синтаксичної структури та семантичних відношень. Складне речення витлумачують як поліпредикативну одиницю, що виражає характер і спосіб думки, спрямованої на відображення двох або більше ситуацій, має предикатну (модально-часову) семантику та являє собою єдність кількох структурно-семантичних компонентів. Семантико-синтаксична структура речення - один із його аспектів, що передає загальну семантику з урахуванням мовно-мовленнєвої тріади: граматична модель речення; його семантична модель; комунікативна структура висловлення. Семантико-синтаксична структура (значення) складного речення зводиться до вивчення семантико-синтаксичних відношень, які існують між його компонентами.

Розглядаючи корпус складних речень з позицій семантико-синтаксичних відношень, які можуть встановлюватися між компонентами складного речення, наголосимо, що такі відношення неоднорідні, саме завдяки їх виокремленню створено більш-менш усталену типологію складних речень. На противагу синтаксичним зв'язкам, які спрямовані у внутрішню структуру синтаксичних одиниць і відбивають характер формальних граматичних відношень, семантико-синтаксична взаємодія має зовнішнє спрямування, що виявляє себе у взаєминах референтів, вказуючи на значеннєві (смислові) відношення поєднаних певним синтаксичним зв'язком синтаксичних одиниць. Зіставлення синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень засвідчило, що певний синтаксичний зв'язок включає в себе доволі різнорідні семантико-синтаксичні відношення. Семантико-синтаксичні відношення та синтаксичні зв'язки перебувають у складних взаємовпливах. З-поміж їх ознак вирізняють такі, як: а) нетотожність; б) паралельне функціонування; в) специфічність вияву в різних синтаксичних одиницях. Таким чином, синтаксичним зв'язкам і семантико-синтаксичним відношенням притаманна різнобічна спрямованість.

У сучасному українському синтаксисі спостерігається свого роду корелятивність між тим або іншим типом синтаксичного зв'язку та різновидом семантико-синтаксичних відношень. Складносурядні та складнопідрядні частини як ядро складного речення розрізняються своїми семантико-синтаксичними відношеннями, хоча нерідко трапляються випадки їх взаємної трансформації. Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на власних формальних репрезентаціях. Кожна реалізація сурядного синтаксичного зв'язку характеризується розгалуженим спектром семантики, на яку суттєво впливають лексичне наповнення предикативних частин, видо-часове співвідношення дієслів-присудків та ін. Підрядність як різновид синтаксичного зв'язку включає в себе різні типи семантико-синтаксичних відношень, які встановлюються між компонентами складнопідрядних речень. Сутність підрядних семантико-синтаксичних відношень, їх зумовленість є різними залежно від типів підрядності.

Дослідження семантико-синтаксичних відношень у складному реченні передбачає виявлення типових засобів вираження семантико-синтаксичних відношень. Узагальнюючи різні типи складних речень, як сполучникових, так і безсполучникових, можна окреслити основні засоби вираження синтаксичного зв'язку та семантико-синтаксичних відношень. За допомогою різних мовних засобів вираження семантико-синтаксичних відношень і синтаксичних зв'язків між предикативними частинами досягається структурно-композиційна цілісність складного речення.

Одним з головних засобів маркування різного типу семантико-синтаксичних відношень є сполучник. Сполучники, як і інші класи слів, не мають єдиного потрактування в системі частиномовних і не-частиномовних класів одиниць. В українському мовознавстві використано різні підходи до визначення їхнього лінгвістичного статусу.

Сполучники як виразники семантики відношень виконують дві основні граматичні функції: формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну. Суть формально-синтаксичної функції полягає у вираженні синтаксичних зв'язків між предикативними частинами або між предикативною частиною та опорним компонентом головної частини в складному реченні. Семантико-синтаксична функція сполучників має два вияви: вони передають семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами або лише вказують на ці відношення. Сполучники, які безпосередньо виражають семантико-синтаксичні відношення, є семантичними, а ті, що лише вказують на них, - асемантичними. Ядро підрядних і сурядних сполучників становлять семантичні сполучники.

Статус асемантичних мають підрядні сполучники, що лише синтаксично пов'язують прислівну об'єктно-з'ясувальну та порівняльно-об'єктну підрядну частину з опорним предикатним компонентом або співвідносним займенниковим словом у головній частині складнопідрядного речення, указуючи на об'єктні семантико-синтаксичні відношення між ними, чи прислівну атрибутивну підрядну частину з опорним субстантивом або співвідносним займенниковим словом головної частини, указуючи на атрибутивні (означальні) формально-синтаксичні відношення між ними.

Найтиповішим асемантичним підрядним сполучником учені вважають що. Семантико-синтаксичного навантаження позбавлені й підрядні цільові щоб, аби, порівняльні мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, як, умовні якщо, якби, підрядний чи, які, спеціалізуючись на своїй первинній функції, транспонуються в об'єктну семантико-синтаксичну сферу.

Сурядні сполучники свою семантико-синтаксичну функцію виявляють загалом слабкіше, ніж підрядні, тому що семантико-синтаксичні відношення між сурядними частинами формують не лише сурядні сполучники, а й характер лексико-семантичного та граматичного оформлення предикативних частин, а саме: лексичні значення компонентів сурядних частин і граматичні (видо-часові) значення їхніх дієслівних присудків. Зважаючи на це, деякі мовознавці поділяють сурядні сполучники на семантичні, асемантичні та частково асемантичні. Крім єднальних асемантичних (одиничних і, й, та, повторюваних і… і, й… й, та… та) виокремлюють частково асемантичні (повторювані ні… ні, ані… ані, оскільки вони, виконуючи формально-синтаксичну функцію, ще й посилють заперечення у заперечних складносурядних реченнях). Частково асемантичні - це ті сурядні сполучники, що виражають певні семантико-синтаксичні відношення разом з іншими засобами, а не самостійно. Серед них - такі сполучники, які є засобами вербалізації типів семантико-синтаксичних відношень, що диференціюються залежно від значень компонентів сурядних частин, зокрема зіставний сполучник а, який за відповідного наповнення сурядних частин може передавати зіставні та протиставні семантико-синтаксичні відношення; протиставні сполучники а, але, проте, однак, зате, у формуванні протиставних відношень яких певну роль відіграє лексичне наповнення предикативних частин з контрастним характером значень, сполучники а ще, а ще й, та ще, та ще й, ще й і под., градаційні та приєднувальні відношення яких залежать від лексико-семантичного наповнення поєднуваних компонентів тощо.

У другому розділі дисертації “Типи складнопідрядних речень з асемантичними сполучниками” виявлено причини та умови семантичної нівеляції сполучників у прислівних складнопідрядних реченнях, визначено типові асемантичні та асемантизовані сполучники у з'ясувально-об'єктних, порівняльно-об'єктних складнопідрядних реченнях, у складнопідрядних реченнях із синкретичним з'ясувально-об'єктним і означальним відношенням.

Основним типом складнопідрядних речень із валентно зумовленими прислівними підрядними частинами є з'ясувально-об'єктні речення. Їх підрядна частина виражає з'ясувально-об'єктні семантико-синтаксичні відношення, які ґрунтуються на правобічній об'єктній валентності предиката дії головної частини, який виражений переважно дієсловами, та предиката стану, що експлікується одиницями різних частин мови - дієсловами, відприслівниковими дериватами, якісними прикметниками тощо.

У ролі опорного предикатного компонента головної частини виступають дієслівні предикати, які за своєю лексико-семантичною групою є різноманітними, оскільки від значення опорного предикатного слова залежить уживання асемантичного сполучника, насамперед типового що та цільових щоб, аби.

Сполучник що приєднує підрядну з'ясувально-об'єктну частину з дієсловами мовлення, передавання інформації; мислення, розумової діяльності; сприймання, відчуття; сподівання, віри; психічного й емоційного стану; буття і виявлення (екзистенційні); узагальнення тощо. Асемантичність сполучника що залежить також від об'єктних семантико-синтаксичних відношень, які встановлюються між предикатом головної частини речення і підрядною з'ясувальною частиною. Сполучники потрапляють у сферу семантико-синтаксичного відношення тому, що приєднують таку підрядну частину з опорним предикатним словом підрядним прислівним зв'язком. Саме об'єктна валентність опорного предикатного слова унеможливила виконання цими сполучниками семантико-синтаксичної функції, бо вона визначила об'єктне семантико-синтаксичне відношення між підрядною частиною і опорним предикатним компонентом у складнопідрядному реченні, спричинила семантичну нівеляцію таких сполучників.

У головних частинах, побудованих за структурою односкладних речень, предикат може бути виражений формою наказового способу або безособовою формою дієслова: … - Чубенко, поясни йому, що тепер він Червона гвардія… (Ю. Яновський); Почувається, що в такого не відпросишся, такий і над рідним братом не змилосердиться (О. Гончар). Інфінітивна форма дієслів інформативно-недостатньої семантики може входити до складу дієслівного складеного присудка, як-от: А Горпина стала помічати, що з Петром робиться недобре щось (Б. Грінченко). Серед іменних складених присудків головної частини, до яких відноситься валентно зумовлена підрядна з'ясувальна частина, засвідчуємо присудки з іменною частиною - прикметником (певен, певний, рад, радий): Рад, що саму дівчину застукав на полі… (Панас Мирний). З-поміж предикатів безособових речень трапляються складені, до складу яких входить інфінітив зазначеної семантики та модальне слово треба, можна, слід, необхідно і под., наприклад: Треба вам сказати, що я мав уже до неї велику симпатію (В. Самійленко). Валентно зумовленими є також підрядні частини, опорним компонентом для яких виступають фразеологізовані сполуки-предикати: Тоді вона і в думці не мала, що віддасться за Лавріна (М. Стельмах).

Крім основної придієслівної об'єктної позиції, залежної від дієслівного предиката дії або стану, асемантичний сполучник що може виступати у позиції об'єкта стану, зумовленій предикатами стану різної частиномовної належності: сприймання, відчуття; інтелектуального стану; емоційного, внутрішнього стану; з оцінним значенням, наприклад: Відомо, що картопля - другий хліб українців (З газети); І йому жалко було, що про Василя не було ніякої чутки… (Г. Квітка-Основ'яненко).

Цільові сполучники щоб, аби приєднують підрядним прислівним зв'язком підрядну частину з дієсловами волевиявлення, спонукання; позитивного / негативного ставлення, почуття; піклування тощо: … мені так хотілося, щоб у хаті до пари мені був братик або сестричка, але тепер - мені було не до неї (Б. Антоненко-Давидович); Я люблю, аби були великі і пишні квіти… (М. Матіос).

Сполучник щоб посідає у класифікації асемантичних сполучників особливе місце, що зумовлено, на думку вчених, неповною його семантичною нівеляцією. Як зазначає М.У. Каранська, сполучник щоб у сучасній українській мові “продовжує розвивати з'ясувальну і з'ясувально-наслідкову функції, але йому мало властиві ті функції, які звужує або втратив сполучник що (порівняльна, умовна, допустова)”.

Порівняно з типовим асемантичним сполучником що, вживання асемантичних сполучників щоб, аби більш обмежене, вони не можуть поєднувати підрядну частину з'ясувально-об'єктної семантики з опорним предикатним компонентом головної частини, вираженим віддієслівним іменником із семантикою дії або стану, відприслівниковим дериватом, якісним прикметником на позначення різних станів. Але асемантичні сполучники щоб, аби - єдині формально-синтаксичні засоби приєднання підрядної з'ясувально-об'єктної частини до опорного предикатного компонента з модальною семантикою обов'язковості (треба, потрібно, необхідно), бажаності (варто, бажано), доцільності (доцільно, доречно, важливо), можливості (можна). Пор.: Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?(Л. Костенко); Як важливо, щоб людина не стратила віри, не розгубила надій (О. Гончар).

Типовою асемантичною позицією сполучника щоб є позиція у складнопідрядному реченні прислівного типу з валентно зумовленою підрядною об'єктною частиною. У таких синтаксичних конструкціях щоб втрачає власне цільову семантику і зазнає семантичної нівеляції. Рідше в ролі предиката вживаються дієслівні форми (інфінітив, безособові форми на - но, - то), прикметники, іменники та предикативні прислівники з відповідним значенням (предикативи з оцінним або емоційним значенням). Наприклад: Годі було сподіватися, щоб він прийшов вчасно (Розм.); Наказано, щоб до світання сигнал розвідка подала (П. Дорошко); Колектив зацікавлений, щоб новачки якнайшвидше оволоділи професією (З газети); Дивно, щоб таке сталося… (М. Коцюбинський).

Однією з граматичних умов, що впливає на семантичну нівеляцію сполучника щоб у з'ясувальних реченнях, є заперечна форма предиката, що підсилює його ірреальне значення: Я не можу сказати, щоб вона була мені дуже близька (Леся Українка); Щось я не пригадую, щоб вона кудись виїжджала з батьківської хати (М. Стельмах). У ролі опорного слова можуть уживатися також віддієслівні іменники (девербативи). Зокрема, це іменники зі значенням повідомлення, мислення, сприймання, волі, почуття тощо: Не було й гадки, щоб пускатись у дорогу в таку пітьму в невідомій стороні (М. Коцюбинський).

У сфері об'єктних семантико-синтаксичних відношень між підрядною частиною і опорним дієслівним предикатним компонентом головної частини часто функціонують як асемантичні порівняльні сполучники ірреальності, подібності, невпевненості, сумніву, припущення (мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, ненечебто, ніби, нібито, буцім, буцімто). Вони поєднують такі самі семантичні класи опорних дієслів-предикатів, що й типовий асемантичний сполучник що, наприклад: … викликав Лейба такою чистою українською мовою, що, заплющивши очі, можна було б подумати, нібито викликає на ярмарку якийсь дід (І. Нечуй-Левицький); А це сю ніч і в сні вона бачила, наче в дворі бур'яну вже немає, розчищено, і сохи вже наші закопують (А. Головко); … виявилося, буцімто й правду говорив… (О. Кобилянська); Причулося, немовби десь мої хрещеники голосять: “Тату, укрийте нас!” (С. Васильченко).

Асемантичний порівняльний сполучник як транспонується у сферу об'єктних відношень зі сфери порівняльних семантико-синтаксичних. На відміну від порівняльних сполучників подібності, ірреальності, невпевненості він вирізняється конотацією справжності. Саме це уможливлює використання асемантичного сполучника як для приєднання підрядної з'ясувальної частини в основному з тими лексико-семантичними групами опорних дієслівних предикатів, із якими їх поєднує асемантичний сполучник що. Наприклад: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмірнім людськім горі?... (Леся Українка); І снилось, як гаряче дихають дні (А. Малишко); Добрий був пан, він любив, як я сміялася! (О. Кобилянська). Серед значеннєвих груп основною виступає група дієслів сприймання.

Функцію асемантичного сполучника в сфері об'єктного відношення виконує підрядний сполучник чи. Він відрізняється значним звуженням лексичної групи опорних предикатів головної частини, крім того, обмежений у виборі граматичних форм дієслів: Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників (В. Самійленко); Побачимо, чи схоче ще вiн дiстати життя цiною алмаза панi (І. Кочерга). У заперечній формі ще виступає опорний предикатний компонент із семантикою стану, що має конотацію невпевненості суб'єкта в чомусь: … невідомо, чи завтра настане краще життя (З газети).

До асемантичних сполучників, що функціонують у сфері об'єктних семантико-синтаксичних відношень, належать і підрядні умовні сполучники якби, якщо, основне призначення яких указувати на умову. Ці сполучники відрізняються від інших переважно оцінним наповненням опорного слова, що реалізується відприслівниковими дериватами на кшталт добре, ліпше, краще, гірше, погано. Наприклад: Коли се конче мусить бути, то йди, - сказала сумно мати, - та ліпше було би, якби-сь лишився дома (О. Кобилянська); Погано буде, якщо до влади прийдуть необізнані й некомпетентні люди (З газети).

До другого типу складнопідрядних речень з валентно зумовленими прислівними підрядними частинами належать порівняльно-об'єктні складнопідрядні речення. Порівняльно-об'єктні складнопідрядні речення описово позначають один із об'єктів порівняння. Підрядна частина цих речень виражає порівняльно-об'єктні відношення, які ґрунтуються на правобічній валентності об'єкта порівняння, яку відкриває опорний предикат стану-відношення у головній частині. Цей предикат виражається компаративним прикметником або компаративним прислівником (формами вищого ступеня порівняння якісних прикметників і якісно-означальних прислівників, що мають оцінну семантику): кращий, ліпший, гірший, важчий, легший, вигідніший; краще, ліпше, гірше, важче, легше, вигідніше і т. д., і прислівники міри та ступеня більше, менше. Предикативна ознака, яка функціонує як основа порівняння, доповнюючись семою компаративності й експлікуючись у формі вищого ступеня у головній частині, сигналізує про переважаючу сутність змісту головної частини стосовно означуваних реалій підрядної частини за ступенем кількісного вияву їх предикативних ознак.

Компаратив як предикат із семантикою співвідносної міри ознаки вирізняється додаванням правобічної валентності: він зберігає значення якості, наявне у вихідному предикаті якості, й набуває значення зіставлення, порівняння, що безпосередньо впливає на збільшення його валентних позицій. Позицію об'єктної синтаксеми заступає у порівняльно-об'єктному складнопідрядному реченні підрядна частина, яка поєднується з опорним компаративним компонентом за допомогою асемантичних сполучників ніж, аніж (в розмовній мові та фольклорі - як, чим). Наприклад: … я бачу, що є стільки горя на світі, що мені й у злиднях все ж легше буде доживати віку, ніж тим нашим лицарям на далекій чужині (В. Самійленко); Чужа жінка все здається кращою, ніж справді вона є (І. Карпенко-Карий); Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі - морально і фізично (І. Багряний); Краще мовчати, ніж брехати (Нар. тв.); Ліпше з водою злучитись, чим з нелюбом заручитись (Нар. тв.). Крім компаратива, конструкцію прикомпаративного типу формують деякі слова, у лексичному значенні яких наявна вказівка на порівняння, зокрема інакше, інший, по-іншому, вживані як функціональні варіанти компаративних форм: А тепер мали б полягти іншою смертю, ніж їх предки, що повалились самі від старості або від блискавиць? (О. Кобилянська).

Третій тип складнопідрядних речень становлять синкретичні з'ясувально-означальні складнопідрядні речення, підрядна частина яких має подвійний формально-граматичний і семантико-синтаксичний зв'язок з опорним предикатним компонентом у головній частині, що зумовлено його морфологічною належністю. На противагу з'ясувально-об'єктним і порівняльно-об'єктним складнопідрядним реченням, у яких наявність підрядних частин зумовлена семантико-синтаксичною валентністю предикативного слова, група з'ясувально-означальних складнопідрядних речень охоплює складнопідрядні речення з підрядним зв'язком невалентного характеру.

Підрядна частина, з одного боку, граматично підпорядковується опорному віддієслівному іменнику, який у результаті успадкування об'єктної семантико-синтаксичної валентності свого базового дієслівного предиката вступив з підрядною частиною в підрядний прислівний зв'язок, і об'єктне семантико-синтаксичне відношення. З другого боку, така підрядна частина, виступаючи в постпозиції до опорного іменника, пов'язується з ним підрядним прислівним зв'язком невалентного характеру, і саме цей підрядний зв'язок є передбачуваний у формальному плані граматичними особливостями іменника як частини мови і валентно не зумовленим означальним формально-синтаксичним відношенням.

Виникнення синкретичних складнопідрядних речень пояснюється морфологічною природою опорного слова головної частини, що зумовлює подвійні семантико-синтаксичні відношення між частинами складнопідрядних речень, переміщуючи складні конструкції на межі поширення як атрибутивного, так і з'ясувального поля. Основними засобами поєднання підрядної з'ясувально-означальної частини з опорним предикатним віддієслівним іменником є асемантичні сполучники що, порівняльні мов, мовбито, немов, наче, неначеб, ніби, нібито, цільові щоб, аби. Опорний девербатив виражається лексемами мовлення (доповідь, повідомлення, запитання, порада); мислення (думка, спогад, здогад, вигадка, міркування, прогнози, гіпотеза); внутрішнього стану, почуття (хвилювання, надія, сподівання, захоплення); сприйняття, відчуття (чутка, брехня, звістка, спостереження, поговір); впевненості, результативності (твердження, доказ, переконання, запевнення, висновок); невпевненості, припущення, можливості (уява, припущення, натяк); волевиявлення, спонукання, необхідності виконання дії (наказ, прохання, вимога, бажання, заклик, обіцянка, клятва); назви паперів, ділового листування (довідка, заява, розпорядження, доручення). Наприклад: Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлось і чигає на мене? (М. Коцюбинський); Я вийшов з провулка на вулицю в надії, чи не йде хто-небудь (О. Довженко); Адвокатом була подана заява, щоб суд прискорив розгляд справи і нарешті прийняв остаточне рішення (З газети); Про його тоді балачки ходили, мов він у бога не вірує, у церкві поклонів не б'є, свічки не ставить та не часто й буває у їй… (А. Тесленко).

У третьому розділі дисертаційної роботи “Складносурядні речення з асемантичними сполучниками” проаналізовано основні чинники семантичної нівеляції сурядних сполучників; розглянуто складносурядні реченнями з асемантичними єднальними сполучниками; досліджено асемантичні єднальні сполучники у сфері темпоральних, причиново-наслідкових, умовно-наслідкових семантико-синтаксичних відношень; визначено специфіку семантичної нівеляції градаційних сполучників у складносурядному реченні.

На відміну від асемантичних підрядних сполучників, асемантичність сурядних сполучників зумовлюють чинники, які діють комплексно й індивідуально в межах певних семантико-синтаксичних відношень. Як відзначають мовознавці, семантико-синтаксичну функцію сурядних сполучників нівелює семантика сурядних частин, а особливо значення їхніх предикатів, видо-часові форми дієслів, що виражають ці предикати, лексико-семантичне наповнення інших компонентів тощо.

До сурядних асемантичних сполучників належать єднальні одиничні і (й), та (у значенні і), повторювані (і… і, й… й, та… та) сполучники. Наприклад: Вона пiдвелась, скинула з себе турецьку шалю, з якою не розлучалась нiколи, й урочисто заговорила… (В. Підмогильний); А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко).

Частково асемантичними є повторювані сполучники ні… ні, ані… ані, що вживаються у заперечних формах складних конструкцій, оскільки для української мови є типовим подвійне заперечення: Земля тоді була пустельна. Ні билиночки на ній не росло, ані травиночка не красила її чорної кори… (Панас Мирний).

Семантико-синтаксичну функцію сурядні сполучники виявляють неоднаково, що характеризує їх граматичну неоднорідність. Складносурядні речення з асемантичними сполучниками відрізняються від складносурядних речень із семантичними сполучниками своєю синтаксичною організацією. Асемантичні сполучники лише поєднують сурядним зв'язком дві предикативні частини в складносурядному реченні, а вираження єднального семантико-синтаксичного відношення беруть на себе інші елементи речення.

За допомогою таких асемантичних сполучників можуть бути поєднані дві сурядні частини, пов'язані темпоральними семантико-синтаксичними відношеннями одночасності: У голубому небі прорізувались срібні зорі, і з ріки зайчиком плигав тендітний і легкий вітерець (М. Хвильовий); Журився цвіркун під пічкою, та нещасна мати тихо оплакувала свого старшого сина (О. Довженко); послідовності: Лиш виплив місяць, і незнані сили Все обняли і просякли наскрізь (Є. Маланюк); Проте Марту розважало його буркотіння, на його злостивість вона часом і радо сміялася, і він невдовзі зробився вечірнім завсідником у її кімнаті (В. Підмогильний); причиново-наслідковими: Білий туман піднявся над полем, і поле уже не видавалося таким чужим (В. Дрозд); За роботою забула підкинути у грубку дров, і вогонь погас (Ірина Вільде); умовно-наслідковими: Сколихнуть тишу музики, й сколихнеться моє серце (Ю. Мушкетик); Та спекатись тієї ями, податись од тієї гнилі - і небо згорнеться над нами, і ми сконаємо в знесиллі (В. Стус) та ін.

Зіставні семантико-синтаксичні відношення, які відбивають взаємини між двома ситуаціями, крім зіставного сполучника а, певною мірою формують компоненти предикативних частин, оскільки їхні лексичні значення мають неконтрастний характер, що вказує на послаблення семантико-синтаксичної функції сполучника а, тобто на його нівеляцію, наприклад: Дівчина спить тихо в кімнаті, а місяць промінням тремтить (Леся Українка).

Протиставні сполучники виокремлюються на основі протиставних семантико-синтаксичних відношень, що встановлюються між предикативними частинами складносурядного речення, які виражають контрастні значення. Саме тому в формуванні протиставних відношень, так само як і зіставних, певну роль відіграє лексичне наповнення предикативних частин, що слугує підставою кваліфікувати протиставні сполучники а, але, проте, однак, зате, та як частково асемантичні: Розкішні наші бори, гаї, зелені луки та оболоні, однак на них вже добряче погуляв двадцятий вік (Ю. Мушкетик).

Зв'язок градаційних сполучників із градаційними семантико-синтаксичними відношеннями між предикативними частинами в складносурядному реченні в наукових працях мовознавців тлумачиться по-різному, часом суперечливо. Одні дослідники вважають названі сполучники безпосередніми виразниками градаційних відношень, тобто семантичними, інші трактують їх як частково асемантичні або як сполучники з послабленою семантико-синтаксичною функцією, оскільки в формуванні та вираженні градаційних відношень важливу роль відіграє комплекс граматичних і смислових засобів (специфічні сполучні засоби, лексична співвідносність певних слів, порядок розміщення предикативних частин тощо).

Лексико-семантичне наповнення компонентів, що поєднані градаційними сполучниками, на думку К.Г. Городенської, не однопланове, тому що значення другого компонента підсилює або послаблює значення першого, при цьому кількісно чи якісно модифікує виражену ознаку. Наприклад: Після народження дітей чи онуків народжуються не просто наші нові ролі чи іпостасі, але й ми дивовижно оновлюємося… (З газети). Звідси випливає, що в формуванні й вираженні градаційних семантико-синтаксичних відношень між сурядними частинами складного речення, що поєднані за допомогою складених парних градаційних сполучників, одночасно беруть участь два головні чинники: лексико-семантичне наповнення протиставлюваних складників і самі градаційні сполучники, що призводить деякою мірою до послаблення їхньої семантичності: А їх не стільки для змагань готували, як комусь треба було вдовольнити свою цікавість (З газети). Залежно від лексико-семантичного наповнення другої предикативної частини складносурядного речення градаційно-приєднувальні сполучники (а ще, а ще й, та ще, та ще й, ще й, а до того ж) можуть бути як частково асемантичні виразники градаційно-приєднувального відношення або тільки приєднувального семантико-синтаксичного відношення.

Отже, градаційні сполучники української мови належать до частково асемантичних, тому що виражають градаційні семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складносурядного речення не самостійно, а в комплексі з лексико-семантичним наповненням їх складників. Переважають як асемантичні градаційно-приєднувальні сполучники.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено теоретичні узагальнення і основні результати дослідження:

1. Сполучники - це окремий тип релятивних слів-морфем, що виражає синтаксичні зв'язки та семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складного речення.

Ядро сполучників, що спеціалізуються на вираженні релятивної семантики, становлять ті, які виконують дві основні граматичні функції - формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну. На основі типів вираження синтаксичних зв'язків виділяють підрядні та сурядні сполучники.

2. Семантико-синтаксична функція сполучників не має загального характеру. За здатністю самостійно виражати семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами в складному реченні сполучники підрядності та сурядності поділяють на семантичні та асемантичні. Домінанту становлять семантичні сполучники.

3. Семантичні підрядні сполучники вживаються у складнопідрядних реченнях з підрядними детермінантними частинами, де вказують на синтаксичну залежність підрядної детермінантної частини від головної в цілому та виражають детермінантні семантико-синтаксичні відношення між ними (причинові, наслідкові, часові, умовні, цільові, допустові, порівняльні та ін.). У складносурядних реченнях семантичні сурядні сполучники виконують як формально-синтаксичну, так і семантико-синтаксичну функції. Семантичні сурядні сполучники поєднують сурядним зв'язком предикативні частини, пов'язані єднальними, зіставними, протиставними, розділовими, приєднувальними та градаційними відношеннями.

4. Підрядні сполучники, які безпосередньо (самостійно) не виражають семантико-синтаксичних відношень між підрядною та головною частиною складнопідрядного речення, є асемантичними, тобто семантично знівельованими.

Сполучники потрапляють у сферу об'єктного семантико-синтаксичного відношення завдяки тому, що вони можуть приєднувати підрядну частину з опорним предикатним словом підрядним прислівним зв'язком. Цей зв'язок є неоднорідний, що зумовлено граматичними та семантичними особливостями опорних слів.

5. Семантична нівеляція підрядних сполучників зумовлена правобічною об'єктною семантико-синтаксичною валентністю опорного предикатного слова в головній частині прислівного складнопідрядного речення (оскільки тут наявний інший підрядний зв'язок - прислівний). Ця валентність визначає тип об'єктних відношень між підрядною частиною і опорним предикатним компонентом.

6. З'ясувально-об'єктні складнопідрядні речення є основною сферою вживання асемантичних підрядних сполучників: крім типового асемантичного сполучника що, широко використовуються асемантичні сполучники, які в своєму типовому функціонуванні є семантичними цільовими (щоб, аби), порівняльними (як, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто), умовними (якби, якщо), а також непрямо-питальний сполучник чи.

У ролі опорних слів головної частини виступають дієслівні предикати, відприслівникові та відіменниково-відприслівникові деривати (безособові слова), компаративи, девербативи, субстантиви, що є структурними конституентами складнопідрядних речень прислівного типу.

7. Дієслівні предикати в ролі опорного компонента головної частини прислівних складнопідрядних речень досить різноманітні за своїм лексико-семантичним наповненням: дієслова мовленнєвої діяльності; інтелектуальної діяльності; психічної, емоційної діяльності; волевиявлення, спонукання; відчуття, сприймання; сподівання, віри; буття та виявлення (екзистенційні); зацікавлення, піклування тощо.

Від лексичного значення опорного предикатного слова насамперед залежить уживання цих сполучників, які підпорядковують йому підрядну з'ясувальну частину з об'єктною семантикою.

8. Нерідко опорним компонентом у головній частині з'ясувальних конструкцій виступають дієприслівники. Незначну групу становлять складнопідрядні з'ясувально-об'єктні речення з опорними словами психічного, емоційного значення, що виражаються предикативними прикметниками та дієприкметниками. Менш частотними в ролі опорного компонента головної частини є предикати з оцінним значенням.

Предикат головної частини складнопідрядних з'ясувально-об'єктного речення може мати двоскладну структуру з дєслівним присудком у формі будь-якого часу дійсного способу або умовного способу. У головних частинах, побудованих за структурою односкладних речень, предикат може бути виражений формою наказового способу або ж безособовою формою дієслова. Неозначена форма дієслів інформативно недостатньої семантики може входити до складу дієслівного складеного присудка. Серед іменних складених присудків головної частини, до яких належить валентно зумовлена підрядна з'ясувальна частина, засвідчуємо присудки з іменною частиною - прикметником (певен, певний, рад, радий). З-поміж предикатів безособових речень трапляються складені, що містять інфінітив і модальні слова треба, можна, слід, необхідно тощо. Прислівниками, що передбачають об'єктно-з'ясувальні відношення підрядної частини, є: відомо, зрозуміло, чутно, видно, прикро, жаль, байдуже, шкода, сором, добре, біда та ін. Валентно зумовленими є підрядні частини, опорними компонентами у яких вживаються фразеологізовані сполуки-предикати (в думці не мала, на думці).

9. Другий тип складнопідрядних речень із валентно зумовленою прислівною частиною становлять порівняльно-об'єктні речення. Прикметникові та прислівникові компаративні предикати (форми вищого ступеня порівняння кращий, ліпший, гірший, важчий, легший, вигідніший, краще, ліпше, гірше, важче, легше, вигідніше, прислівники міри й ступеня більше, менше) із семантикою стану-відношення мають правобічну валентність об'єкта порівняння, яка спричинила об'єктно-порівняльні семантико-синтаксичні відношення підрядної частини. Цей значеннєвий різновид об'єкта породжений особливою семантикою компаративного предиката, яка передбачає встановлення якісної або кількісної переваги суб'єкта порівняння над об'єктом порівняння. У порівняльно-об'єктних прикомпаративних складнопідрядних реченнях як асемантичний уживається сполучник ніж (аніж), у розмовній мові - асемантичні сполучники чим, як.

10. Окремий тип складнопідрядних речень із асемантичними сполучниками творять ті, в яких підрядна частина має подвійний формально-граматичний і семантико-синтаксичний зв'язок із опорним предикатним компонентом у головній частині. Це синкретичні з'ясувально-означальні складнопідрядні речення, у яких поєднано з'ясувально-об'єктні та означальні відношення.

11. Причиною виникнення синкретичних конструкцій є морфологічна природа опорного слова, тобто віддієслівного іменника - девербатива, який зберігає як здатність до керування об'єктним поширювачем, так і можливість узгоджуватися з підрядною частиною. Лексико-семантичне наповнення девербативного компонента є таким, як у його базового дієслова (твердження, повідомлення, думка, прогнози, чутка, брехня, наказ, бажання тощо). Основним засобом поєднання синкретичної підрядної частини з'ясувально-об'єктної та означальної семантики з опорним предикатним віддієслівним іменником є асемантичний сполучник що, а також асемантичні порівняльні та асемантичні цільові сполучники щоб, аби.

12. У складносурядному реченні сурядні сполучники уподібнюються до підрядних тим, що одні з них самостійно виражають певне семантико-синтаксичне відношення, а інші - лише вказують на нього. За участю у вираженні єднальних, зіставних, протиставних, розділових, приєднувальних і градаційних семантико-синтаксичних відношень сурядні сполучники є неоднорідні, тому розподіляються на три групи: 1) семантичні, які самостійно виражають однойменні семантико-синтаксичні відношення (розділові та власне-приєднувальні сполучники); 2) асемантичні, які стосуються лише формально-синтаксичної семантики і не відображають відношень позамовної дійсності (єднальні сполучники і, й, та, і… і, й… й, та… та); 3) частково асемантичні сполучники, які виражають семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами не стільки самі, скільки разом з іншими компонентами, зокрема певну роль відіграє лексичне наповнення сурядних частин (єднальні заперечні ні… ні, ані… ані, зіставний а, протиставні, власне-градаційні та приєднувально-градаційні сполучники).

13. Складносурядні речення з асемантичними сполучниками відрізняються від складносурядних речень із семантичними сполучниками своєю синтаксичною організацією. Асемантичні сполучники лише поєднують сурядним зв'язком предикативні частини, внаслідок чого їх значення формують темпоральні (одночасності, часової послідовності), причиново-наслідкові, умовно-наслідкові та інші семантико-синтаксичні відношення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Роїк О. Ю. Асемантичні сполучники в українській мові / О. Ю. Роїк // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. - Донецьк: ДонНУ, 2009. - Вип. 19. - С. 98-102.

2. Роїк О. Ю. Семантико-синтаксична структура речення з асемантичним сполучником що / О. Ю. Роїк // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2009. - Вип. 475-477: Слов'янська філологія. - С. 185-190.

3. Роїк О. Ю. Семантична нівеляція сполучника щоб у складнопідрядних реченнях / О. Ю. Роїк // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія: зб. наук. праць. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2009-2010. - Вип. 23-24. - С. 320-324.