Реалізація державної мовної політики на Півдні України в кінці ХХ – на початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

мовний український лінгвістичний

Дисертацію присвячено висвітленню реалізації державної мовної політики з упровадження української мови на Півдні України (Миколаївська, Одеська, Херсонська області за період із серпня 1991 р. до грудня 2004 р.) органами центральної та регіональної влади.

Мовна політика належить до перспективних напрямів соціолінгвістичних досліджень. Мовна політика в українському мовознавстві почала розвиватися на початку ХХ ст. Це можна простежити у працях І. Я. Франка, М. С. Грушевського, С. О. Єфремова, А. Ю. Кримського, О. Б. Курило, І. І. Огієнка, В. М. Самійленка, В. І. Сімовича, Р. С. Смаль-Стоцького, Є. В. Тимченка. Активно опрацьовують проблеми сучасної мовної політики в Україні лінгвісти М. А. Жовтобрюх, О. В. Зарецький, Л. О. Лазаренко, Л. Т. Масенко, Н. Ф. Непийвода, В. В. Німчук, О. Д. Пономарів, Т. В. Радзієвська, В. М. Русанівський, О. В. Сербенська, О. О. Тараненко, О. Б. Ткаченко, В. Ф. Чемес, Н. П. Шумарова, Г. М. Яворська та ін. Становлення теорії мовної політики пов'язують з такими іменами західноєвропейських та американських мовознавців як Л. Л. Аюпова, М. М. Бахтін, Р. Т. Белл, У. Лабов, Е. Хауґен. Дослідженням різних аспектів мовної політики в Україні, яку здійснювали Президенти України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст., стали праці В. В. Барладяну-Бирладника, О. І. Бондаря, М. М. Гінзбурга, О. І. Гринів, І. М. Дзюби, С. Я. Єрмоленко, Г. Л. Залізняка, О. В. Козулі, А. В. Коржа, І. О. Кресіної, О. М. Куця, В. М. Мокієнка, О. Д. Пономарева та ін.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена потребою поглибленого та всебічного дослідження впливу суспільних явищ і процесів на розвиток та функціонування української мови в лінгвосоціумі Півдня України в кінці ХХ - на початку ХХІ століття. Аналіз діяльності органів публічної влади Півдня України з упровадження української мови в Миколаївській, Одеській та Херсонській областях проведено для залучення їхнього досвіду в розв'язанні проблемних аспектів мовної ситуації в Україні, визначеного як зовнішніми (географічне положення, економічний рівень), так і внутрішніми (насамперед - поліетнічний склад населення) факторами.

Хронологічні межі проаналізованого фактичного матеріалу пов'язані з необхідністю вивчення державної мовної політики незалежної України від початку її існування - з 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, і до 2004 року, оскільки в центрі уваги дослідження перебувають особливості проведення мовної політики двома першими Президентами України - Л. М. Кравчуком та Л. Д. Кучмою. Ситуація досліджуваного періоду може бути визначена як стадія зародження власне української мовної політики. Проте вчені в цьому аспекті виокремлюють низку негативних тенденцій, до яких уналежнюють: брак об'єднавчого значення мовного чинника, що істотно впливає на перебіг процесів духовного відродження українського народу; повільне перетворення освітньо-наукової системи в національно-зорієнтовану; недостатню кількість українськомовних засобів масової інформації, художньої літератури; зниження соціопрестижного статусу української мови у великих містах Півдня і Сходу України, де російське мовлення все ще цілковито домінує; відсутність здійснення на всіх рівнях та в усьому соціокультурному просторі (в усіх стратумах суспільства та відповідних лінгвокомунікативних середовищах) державної програми деколонізації культурно-цивілізаційного середовища України тощо. Надання Конституцією України українській мові статусу державної вимагає підвищення культури її використання насамперед представниками органів публічної влади. Конституційний Суд України в 1999 році зазначив, що положення Статті 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя належно не виконується, і постановив, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування в Україні при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Але невідповідність юридичного статусу української мови як державної фактичній соціолінгвістичній ситуації залишається головною проблемою сьогодення, що зумовлює необхідність наукового опрацювання й коригування наявних проблемних питань, увиразнюючи актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації відповідає профілю досліджень, які проводяться кафедрою української мови філологічного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова "Дослідження етносоціопсихолінгвістичних аспектів функціонування української мови в синхронії і діахронії" (номер державної реєстрації 0106U008144). Дисертаційну тему затверджено на засіданні вченої ради філологічного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова (протокол № 5 від 25 лютого 2009 р.) та координаційною радою Національної Академії наук України "Українська мова" (протокол № 48 від 14 квітня 2009 р.).

Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні результатів упровадження української мови на Півдні України, зафіксованих у загальнодержавних актах за період із серпня 1991 р. до грудня 2004 р. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

визначити наукове розмежування соціолінгвістичних понять "мовна політика", "мовне планування", "мовне будівництво";

розробити модель державної мовної політики та методику впровадження її на регіональному рівні з урахуванням лінгвокультурних традицій;

- розкрити особливості мовної політики центральних органів влади з упровадження української мови в аспектах її ефективності, наступності та послідовності;

- схарактеризувати мовне будівництво органів публічної влади Півдня України на рівні документальної бази і в аспекті практичного використання української мови, визначити відповідність документів місцевої влади прийнятим загальнодержавним документам з мовної політики, з'ясувати які труднощі та помилки перешкоджали впровадженню української мови в лінгвосоціумі Півдня України (Миколаївській, Одеській, Херсонській областях);

- висвітлити специфіку мовної ситуації досліджуваного регіону шляхом проведення соціолінгвістичного експерименту, встановити спільні та відмінні лінгвістичні характеристики досліджуваних підрегіонів Півдня України;

- сформувати практичні рекомендації щодо оптимізації мовної політики на загальнодержавному та регіональному рівнях щодо впровадження української мови.

Об'єктом дослідження є мовна політика в Україні щодо впровадження української мови на загальнодержавному і місцевому рівнях.

Предметом дослідження є реалізація мовної політики на Півдні України (Миколаївська, Одеська, Херсонська області за період із серпня 1991 р. до грудня 2004 р.) органами центральної та регіональної влади.

Матеріал дослідження представлено чинними законодавчими актами, які стосуються проблем мовної політики, виданими за період із серпня 1991 року до грудня 2004 року: укази та розпорядження Президентів України, рішення Конституційного Суду України, закони України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення сесій Миколаївської, Одеської, Херсонської обласних та міських рад, розпорядження голів Миколаївської, Одеської, Херсонської обласних державних адміністрацій та міських голів, офіційні матеріали Міністерства освіти і науки України, Статистичні щорічники України (всього - 4038 сторінок). Також застосовано результати соціолінгвістичного експерименту (анкетування мешканців досліджуваних областей), у якому взяли участь 930 респондентів.

Загальнонауковим методологічним підґрунтям роботи є наукова соціолінгвістична теорія визначення мовної політики як цілісної системи заходів держави щодо розв'язання питань розвитку мови у лінгвосоціумі (В. М. Алпатов, С. М. Істман, Л.-Ж. Калве, А. В. Корж, Л. О. Лазаренко, Л. Т. Масенко, Е. Хауґен), теорія визначення мовної ситуації, одного з найважливіших об'єктів соціолінгвістики, як притаманний суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох мов (В. М. Брицин, В. М. Демченко, О. О. Селіванова, У. Стюарт, О. Б. Ткаченко, Ч. Фергюсон), теорія досліджень національно-мовних проблем та конфліктів (І. О. Кресіна, І. П. Лопушинський), теорія лінгвогеографічного розділу України за ступенем активності україномовного спілкування (І. Г. Матвіяс, О. О. Тараненко, М. Ю. Рябчук).

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети і завдань у роботі використано загальнонаукові методи дослідження: системно-структурний та описовий методи застосовано для впорядкування джерельної бази та класифікації характерних лінгвістичних явищ у мовній політиці; індуктивний метод прислужився в узагальненні конкретних положень документальної бази з проблем мовної політики щодо впровадження української мови як на загальнодержавному рівні, так і на Півдні України зокрема. Серед спеціальних соціолінгвістичних методів застосовано: кількісний метод - для з'ясування динаміки аналізованих лінгвістичних фактів та релевантних екстралінгвальних показників; методи польового дослідження - для збирання фактичного матеріалу; через невключене спостереження відстежено комплекс особливостей управлінського дискурсу, що визначають специфіку предмета дослідження; кореляційний аналіз - для встановлення взаємозв'язків мовних явищ та соціальних ознак, їхню функціональну залежність; метод анкетування - для визначення рівня користування українською мовою та особливостей її функціонування в широкому спектрі комунікативних ситуацій на Півдні України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше до наукового обігу введено чинні законодавчі акти, здійснено їхній соціолінгвістичний аналіз. Запропоновано модель мовної політики як комплексу заходів упровадження української мови, що містить такі складники: мовне планування - оцінка стану мови, формулювання мети; власне мовна політика - розроблення відповідного комплексу заходів, спрямованих на створення системи нормативних законодавчих актів; мовне будівництво - впровадження мети, проектів у практику за допомогою законодавчих актів. Застосовано комплексний підхід до розв'язання сучасних проблем мовної політики з упровадження української мови в усі сфери діяльності країни, а також комплексний аналіз упровадження мовної політики на Півдні України як об'єкта макросоціолінгвістики.

Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що вона присвячена одній з актуальних та мало вивчених проблем реалізації державної мовної політики на Півдні України, детальне опрацювання якої сприятиме поглибленню теоретичних аспектів соціолінгвістики, насамперед питань, пов'язаних з формуванням оптимальних стратегій мовного будівництва, визначенням концептуальних засад результативної мовної політики з упровадження української мови в усі сфери суспільного життя, виокремленням та доланням негативних факторів упливу на процеси функціонування української мови в Україні в цілому та її регіональних сегментах. Важливість дослідження зумовлена й необхідністю узагальнення теоретичних напрацювань українських мовознавців та дослідників інших галузей знань з окресленої проблематики. Введення до наукового обігу документів, на яких ґрунтувалися мовнореформаторські процеси зазначеного періоду, відкривають перспективи комплексного аналізу мовної політики.

Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості їхнього використання в процесі викладання навчальних курсів як із власне мовознавчих дисциплін ("Соціолінгвістика", "Комунікативна лінгвістика", "Українська мова в соціолінгвістичному аспекті", "Українська мова у професійному спілкуванні"), так і у відповідних напрямах галузі державного управління ("Національна безпека", "Державна політика: аналіз та механізми впровадження", "Теорія та історія державного управління", "Кадрова політика і державна служба", "Управління соціальним і гуманітарним розвитком", "Гуманітарна і культурна політика в Україні", "Етносоціальні та етнополітичні процеси в сучасній Україні", "Державна політика й управління в освіті"). Матеріали дисертації стануть також у нагоді при розробці методичних рекомендацій із зазначених курсів, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт, у дослідницькій практиці студентів та аспірантів філологічних та управлінських спеціальностей. Основні теоретичні положення й експериментально обґрунтовані результати прислужаться при укладанні підручників, посібників і навчальних матеріалів, а також у професійно-орієнтованому викладанні української мови. Висновки дисертаційного дослідження стануть у нагоді також соціологам, історикам, політологам, філософам, фахівцям з державного управління та соціальних комунікацій.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення та результати дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Основні висновки дослідження апробовано на науково-практичних конференціях і семінарах, а саме: на науково-практичній конференції "Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження" (Одеса, 2006), ХІ та ХІІ міжнародних наукових конференціях "Българите в Северното Причерноморье" (Одеса, 2007; Ізмаїл, 2008), науково-практичній конференції "Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації" (Одеса, 2007), науково-практичній конференції за міжнародною участю "Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування" (Львів, 2008), науковій конференції "Пріоритети економічного та соціального розвитку регіонів України" (Одеса, 2008), міжнародному науково-практичному семінарі "Управління навчальними закладами в контексті модернізації системи професійного навчання" (Одеса, 2008), міжнародній науковій конференції "Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі" (Київ, 2008), міжнародній науково-практичній конференції "Українська мова - мова державна" (Донецьк, 2008), науково-практичній конференції "Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин: перспективи реалізації в Україні" (Одеса, 2008).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження викладено в 12 публікаціях, з яких 7 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (588 позицій), переліку документів джерельної бази (142 позиції) та двох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 305 сторінок, в тому числі основна частина - 207 сторінок. Дисертація містить 11 таблиць, 8 графіків і 3 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено ступінь наукової розробки проблеми, вказано на її зв'язок з напрямами сучасних наукових досліджень, а також сформульовано мету і завдання роботи, її об'єкт, предмет, висвітлено наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Мовна політика та мовне будівництво як об'єкт наукових досліджень" розглянуто основні засади теорії мовної політики у найважливіших працях вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, визначено сутність досліджуваної проблеми, окреслено й уточнено терміносистему соціолінгвістики, релевантну для дисертаційної проблематики.

Становлення теорії мовної політики пов'язують з іменами західноєвропейських та американських мовознавців Р. Т. Белла, Д. Істмана, У. Лабова, Е. Хауґена та ін. Учення про мовну політику в українському мовознавстві складається на початку ХХ ст., про що свідчать праці І. Я. Франка, М. С. Грушевського, М. П. Драгоманова, І. І. Огієнка та ін. Неабияку цінність мають роботи Л. А. Булаховського, Л. В. Щерби, Б. А. Ларіна. Активно опрацьовують питання сучасної мовної політики в Україні лінгвісти О. І. Бондар, В. Брицин, І. М. Дзюба, О. В. Козуля, А. В. Корж, О. М. Куць, Л. О. Лазаренко, Л. Т. Масенко, О. Д. Пономарів, О. О. Селіванова, О. Б. Ткаченко та ін.

Як свідчать розробки соціолінгвістів, на ефективне впровадження державної мови в усі сфери суспільної діяльності впливає низка чинників, а саме: соціально-економічні, демографічні, географічні, психологічні, політичні, релігійні, освітянські й ін. Одним із головних чинників мовної політики є освіта, здійснювана державною мовою. Важливим фактором, що впливає на ефективне впровадження державної мови, є стимул, яким може стати вимога знання державної мови для влаштування на роботу в державні установи, відмова у ліцензуванні навчальних закладів, де викладання ведеться неукраїнською мовою, ліцензування газет та журналів, уведення складання іспиту з української мови в межах, необхідних для елементарного спілкування при наданні українського громадянства.

Характерною рисою сучасної мовної ситуації України є поширення на її території двох мов - української та російської, а також різних форм українсько-російського білінгвізму й диглосії. Українсько-російська двомовність сформувалась у період перебування України у складі Російської імперії в обох її формах - самодержавній і комуністичній. Сучасну мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами - українською і російською.

У другому розділі "Особливості соціолінгвістичної ситуації на Півдні України в порівнянні з іншими регіонами" здійснено комплексний аналіз ступеня функціонування і поширення української мови. Територія України неоднорідна в соціолінгвістичному плані, у межах якого її умовно поділяють на три великі регіони - Захід, де українська мова функціонує повною мірою, Центр, де українська і російська мови функціонують рівноправно, та Південний Схід, де виразно переважає функціонування російської мови. В кожному із цих регіонів можна виокремити підрегіони. В досліджуваному Південно-Східному регіоні існують три підрегіони: Південь, Схід та Крим.

Відмінність між цими регіонами та підрегіонами полягає: а) у різному ступені української національної самосвідомості та державотворчої активності і, відповідно, в опорі політичній та культурно-мовній експансії сусідніх держав, насамперед, русифікації, б) у наявності різних літературно-мовних традицій - наддніпрянської, наддністрянської, русинської, в) у мовних традиціях представників зазначених територій.

В Україні дотепер зберігається невідповідність між національним складом населення та кількістю закладів навчання українською мовою. За даними Статистичних щорічників України українською мовою виховувалося: в 1991 році - 50,8 % дітей; у 1995 році - 66 %; у 2000 році - 78 %; у 2004 році - 83,1 %. Дошкільних закладів на Півдні 1729, у яких виховується 104500 дітей, з них 80,6 % - українською мовою. На Заході 2636 дошкільних закладів, де утримується 165700 дітей, 97,2 % з них виховується українською мовою. В Центрі 5303 дошкільних закладів, у яких 287100 дітей, 99,4 % із них виховується українською мовою. На Сході в 3867 дошкільних закладах - 323400 дітей, з яких 70,6 % виховується українською мовою.

Відповідно до законодавства України українську мову як державну вивчають у всіх без винятку загальноосвітніх навчальних закладах. На Півдні у 2208 школах навчається 609000 учнів, із них 70,4 % - українською мовою. На Заході у 5931 школі 1343000 учнів, із них 95,8 % навчається українською мовою. В Центрі в 7522 школах 1579000 учнів, із них 97,3 % навчається українською мовою. На Сході в 4815 школах 1644000 учнів, із них 50,8 % навчається українською мовою. Крім української, в цих регіонах працюють школи та класи, в яких навчання ведеться російською мовою.

В галузі вищої освіти на Півдні 33 вищих навчальних заклади, де 181100 студентів, із них 77,6 % навчається українською мовою. На Заході 63 вищих навчальних заклади, в яких навчається 211200 студентів, 99,7 % із них навчається українською мовою. В Центрі 54 вищих навчальних заклади, в яких 325300 студентів, 98,3 % із них навчається як українською, так і російською мовою. На Сході 113 вищих навчальних закладів, в яких 700000 студентів, 68,5 % із них також навчається українською та російською мовами.

В західних областях, де русифікація тривала значно коротший період, уживанню української мови властива територіальна і функціональна поширеність. У східному напрямі ситуація поступово змінюється і гомогенне мовне середовище змінюється двомовним і диглосним, що спричиняє домінування російської мови. Звуження сфер уживання української мови і потужний інтерферентний вплив російської призвів до утворення мішаних українсько-російських форм побутового усного мовлення.

У третьому розділі "Правові засади реалізації мовного будівництва та мовної політики в Україні в кінці ХХ - на початку ХХІ століття (серпень 1991 року - грудень 2004 року)" теоретично обґрунтовано, що за досліджуваний період незалежності України (із серпня 1991 року до грудня 2004 року) найвищі посадові особи країни - Президенти України (Л. М. Кравчук та Л. Д. Кучма) практично не займалися відродженням української мови, не порушували питань захисту української мови як державної. Рада з питань мовної політики при Президентові України не впливала на впровадження української мови. Низка указів і розпоряджень Президентів України з мовного будівництва видавалися під тиском громадських організацій та рухів і переважно мала формальний характер. Президентами України не було створено комплексної мовної політики з упровадження української мови як фундаментальної складової національної політики України.

Верховна Рада України - законодавчий орган держави - утвердив державний статус української мови лише 1996 року Конституцією України. За період незалежності (серпень 1991 р. - грудень 2004 р.) не було прийнято Закону України "Про розвиток і застосування української мови в Україні як державної". Парламентські слухання "Про функціонування української мови в Україні" було проведено тільки у 2003 році. Рекомендації цих слухань не було виконано.

Конституційний Суд України за поданням народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України 1999 р. розглянув питання щодо застосування української мови як державної органами публічної влади та використання її в навчальному процесі, навчальних закладах України. Було зазначено, що положення статті 10 Конституції України належно не виконуються. Не існує також державного органу, який контролював би його виконання.

Кабінетом Міністрів України були затверджені Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови та Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. Програми були профінансовані, але очікуваних результатів, пов'язаних з упровадженням державної мови в усі сфери суспільного життя, не мали. Відсутність взаємодії між головними виконавцями, програмами, хаотичність проведення окремих заходів державними органами не відповідають вимогам сьогодення, не задовольняють інформаційні та духовні потреби українців.

Фінансування мовної політики щодо впровадження української мови досліджуваного періоду було недостатнім та нестабільним. У Законі України "Про Державний бюджет України" лише з 1996 року були передбачені кошти на відродження української мови. Не було здійснено контролю за використанням коштів та аналізу розвитку мовної політики в країні за результатами прийнятих документів.

Отже, наведений матеріал свідчить про незадовільний рівень підготовки та реалізації державної мовної політики в масштабі країни, що, безперечно, відбиватиметься і на рівні регіональних тенденцій.

У четвертому розділі "Особливості мовного будівництва та впровадження державної мовної політики на Півдні України в кінці ХХ - на початку ХХІ століття (серпень 1991 року - грудень 2004 року)" зазначено, що державну мовну політику з упровадження української мови на Півдні України в зазначених хронологічнх межах у Миколаївській, Одеській, Херсонській областях реалізовували неоднаково, оскільки на неї впливало багато чинників.

Для отримання об'єктивних даних щодо мовної ситуації на Півдні України в роботі застосовано спеціальні соціолінгвістичні методи дослідження, зокрема анкетування з використанням питальників. Кожна анкета складалася з 36 питань. Це дало змогу визначити особливості мовної поведінки жителів зазначених регіонів, висвітлити спектр комунікативних контекстів активного й пасивного функціонування української мови, виявити певну залежність між низкою характерологічних ознак інформантів та їхніми мовними вподобаннями, здійснити моніторинг реального функціонування української мови в освітніх установах, владних структурах, фахових об'єднаннях, ЗМІ тощо, описати специфіку взаємодії в ситуаціях білінгвізму, з'ясувати ставлення представників зазначених областей до проблем мови та ін. В анкетуванні взяли участь 930 респондентів (310 - з Миколаївської області, 310 - з Одеської області, 310 - з Херсонської області), для яких є характерною наявність вищої освіти, володіння українською мовою, вікова амплітуда від 25 до 55 років, ґендерна репрезентативність (із незначною перевагою осіб жіночої статі), професійна полівимірність (гуманітарний, технічний та ін. фахові профілі), локальна неоднорідність (мешканці міст, сіл та ін.), етнічне розмаїття тощо. Зокрема результати соціолінгвістичного експерименту показали, що в цілому мовні пріоритети не збігаються з Конституційними вимогами, бо демонструють досить чітке розмежування між орієнтацією респондентів на ту чи іншу мову з двох найпоширеніших у Південному регіоні: українську та російську, що, у свою чергу, визначається комплексом екстралінгвальних, власне лінгвістичних та особистісно-соціальних факторів.

У Миколаївській області жителі у повсякденному спілкуванні, в неофіційній обстановці, у громадських місцях (в ресторанах, в кафе, в магазинах, у транспорті, на ринках) та в сім'ї розмовляють переважно російською мовою - 12,1 %, користуються обома мовами - 18,1 % і 69,8 % - українською мовою. В цій області не було надано коштів на здійснення мовного будівництва з упровадження української мови. Аналіз діяльності органів публічної влади області та м. Миколаїв відображає аморфність і загальну слабкість мовної політики щодо впровадження української мови в державі в цілому.

У Херсонській області також зафіксовано проблемний стан мовного будівництва з української мови. В цій області у повсякденному житті, в неофіційній обстановці, у громадських місцях та в сім'ї 11,6 % жителів користуються обома мовами однаковою мірою, розмовляють переважно російською мовою - 9,1 %, і 79,3 % - українською. Для долання негативного ставлення населення до володіння державною мовою органам публічної влади області пропонуємо перетворити заклади освіти в національно-зорієнтовані, збільшити кількість українськомовних засобів масової інформації, друкувати українськомовну художню літературу, підвищити соціопрестижність української мови тощо. Такі заходи забезпечили б життєву потребу знання української мови, уприроднили б пріоритетність її функціонування. На мовне будівництво з упровадження української мови за досліджуваний період витрачено недостатньо коштів.

Краща ситуація з реалізації державної мовної політики щодо впровадження української мови досліджуваного періоду в порівнянні з Миколаївською та Херсонською областями склалася в Одеській області. На це вплинуло вигідне географічне положення, завдяки чому область є важливим транспортним вузлом і центром зовнішньоекономічної діяльності. Етнічний склад жителів області дуже розмаїтий: тут мешкають представники 133 національностей. Жителі Одеської області у повсякденному житті, в неофіційній обстановці, у громадських місцях та в сім'ї користуються обома мовами однаковою мірою - 28,1 % респондентів, 15,2 % розмовляють переважно російською мовою, і 56,7 % - українською. Аналіз відповідних документів дає підстави зробити висновок, що керівництво області намагалося впровадити українську мову в органи публічної влади, але наради, засідання сесій депутатів і надалі ведуться російською мовою. Ця мова від часів Радянського Союзу стала міжнаціональною серед жителів багатонаціонального міста Одеса. За роки незалежності держави в Одеській області зроблено значно більше з упровадження української мови, ніж у Миколаївській та Херсонській, проте здобутки з її вкорінення теж скромні. Причина в тому, що як на вищому, так і на місцевому рівнях не було контролю за виконанням актів місцевого рівня та відповідних фінансових витрат з упровадження української мови. Повного впровадження української мови як державної в Одеській області не відбулось, оскільки державна мовна політика стосовно української мови в Україні досліджуваного періоду була нестабільною і невимогливою. На впровадження української мови в Одеській області було надано найбільше коштів, але їх не контролювали, що унеможливило перевірку їхніх витрат за призначенням, а отже, фінансування значного впливу не мало.

Діяльність органів публічної влади Півдня України можна поділити на три етапи: етап інтенсивної законотворчості (1991 - 1994 роки), етап переходу від посильного опору відродженню української мови до агресивних наступальних дій, які часто суперечать Конституції України (1994 - 2000 роки), сучасний етап - масовий білінгвізм в області (2000 р. - грудень 2004 р.).

За підсумками анкетування можна простежити, що ступінь функціонування української мови на Півдні України в зонах з українським населенням і змішаних зонах визначається за таким параметром: велике місто - середнє місто - невелике місто - село. У великих і більшості середніх міст різко переважає функціонування російської мови (тільки російською мовою спілкуються 79 % одеситів, 53 % - жителів Миколаєва і 47,9 % - Херсона), у меншій частині середніх міст і в частині невеликих міст та селищах міського типу функціональна перевага російської мови менш очевидна, а в частині невеликих міст та селищ міського типу незначну перевагу у функціонуванні має українська мова (у невеликих містах та селищах міського типу спілкуються українською - 72,4 % респондентів). В українських селах виразно переважає українська мова або функціонує тільки вона (88,7 % респондентів), що вказує на глибокі процеси русифікації, вимагаючи відповідних державних заходів урегулювання. Наслідки русифікації радянського періоду, що виявились у поступовому збільшенні комунікативної потужності російської мови, засвідчують показники вживання мов у родинному спілкуванні трьох поколінь. Члени родин старшого віку (бабусі, дідусі) спілкуються між собою переважно українською мовою - 43,7 %, українською і російською - 29,1 %, переважно російською - 21,8 %, суржиком - 5,4 %. Представники середнього віку (батьки) спілкуються переважно українською мовою - 38,6 %, українською і російською - 21,0 %, переважно російською - 36,0 %, суржиком - 4,4 %. Представники молодшого покоління (діти) спілкуються переважно українською мовою - 29,9 %, українською і російською - 16,2 %, переважно російською - 50,5 %, суржиком - 3,4 %. Середньостатистичні дані засвідчують зменшення україномовного родинного спілкування від старшого до молодшого покоління на 2,3 % і зростання російськомовного на 9,3 %, причому певна частка респондентів перейшла від української до російської мови через етап двомовного спілкування в родині середнього покоління.

Працівники органів публічної влади Півдня України на роботі спілкуються переважно українською мовою (97,8 %), читають спеціальну літературу, виступають з промовами також у більшості випадків українською мовою (98,7 %).

Як у селах, так і у великих містах 98,2 % жителів дивляться телепередачі та слухають радіо, читають газети, художню літературу, переглядають вистави українською і російською мовами однаковою мірою і вважають, що українська мова почасти поширена в закладах освіти, в друкованих засобах масової інформації, в програмах радіомовлення, на телебаченні, в рекламі. Шестеро з десяти респондентів, які усвідомлюють себе українцями, вважають, що пріоритетом у державній мовній політиці має стати надання ширших можливостей для вживання української мови.

Результати аналізу проведення мовної політики на Півдні України засвідчують низький рівень її реалізації, що увиразнює необхідність негайного застосування відповідних державних заходів із залученням результатів сучасних соціолінгвістичних досліджень.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано і по-новому вирішено одне з актуальних наукових завдань сучасного розвитку державної мовної політики щодо української мови. Запропоновано розв'язання наукової проблеми, яке полягає в аналізі чинної законодавчої бази та її впровадженні в документах місцевих органів влади на Півдні України (Миколаївській, Одеській, Херсонській областях), їхньому впливі на мовну ситуацію на регіональному рівні як передумові здійснення державної мовної політики щодо української мови. Відповідно до поставленої мети і завдань дослідження його результати дають змогу зробити такі теоретичні узагальнення та сформулювати низку практичних рекомендацій.

Зіставлення соціолінгвістичних понять "мовна політика", "мовне планування" і "мовне будівництво" дозволяють чітко розмежовувати їх. Науковий аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних учених свідчить, що мовну політику розуміють як комплекс заходів впливу на стосунки між мовою та суспільством. Мовна політика як загальне поняття включає в себе три складники: мовне планування, власне мовна політика (мовна політика у вузькому розумінні) і мовне будівництво. Мовне планування - це вивчення стану мовної ситуації, схвалення рішень про те, яке функціонування мови відповідає потребам певних мовних колективів. Завданням мовного планування є з'ясування характеру мовної поведінки для успішного взаєморозуміння в колективі та опрацювання рекомендацій щодо проведення мовної політики як складника національної політики. Власне мовна політика покликана розробити відповідний комплекс заходів, спрямованих на створення системи нормативних законодавчих актів. На етапі мовного будівництва розроблену нормативно-законодавчу базу (акти центральних та регіональних органів влади) впроваджують у життя.

Пропонуємо впровадити на рівні держави та на регіональному рівні вищезазначену модель мовної політики як комплексу заходів упровадження української мови, що містить складники: мовне планування, власне мовну політику та мовне будівництво. Ця модель ґрунтується на зарубіжному досвіді з урахуванням української історико-культурної традиції, що має на меті до кожного нормативного акту центральних органів влади приймати відповідні нормативні акти на регіональному рівні з урахуванням лінгвокультурних традицій. Не тільки приймати нормативні і законотворчі акти, а й слідкувати за їх виконанням.

Нормативні акти та заходи Президентів України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України за період із серпня 1991 р. до грудня 2004 р. стосовно впровадження української мови були непослідовними, тому не гарантували безпеку та захист державної мови. Рада з питань мовної політики при Президентові України не надавала керівництву держави пропозицій щодо формування мовної політики на користь української мови та не змогла створити необхідні умови для вільного розвитку та належного функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, що визначило неефективність її роботи. Рішення Конституційного Суду України 1999 р. не виконувалося через відсутність мовного Кодексу, який указував би на адміністративну відповідальність за невиконання законодавчих актів з мовної політики щодо використання української мови в Україні. Верховна Рада України не прийняла законодавчих актів з мовного будівництва та поліпшення мовної політики стосовно користування українською мовою. Відсутні дієві контрольно-регулятивні механізми, що також послабило виконання законодавчих норм. Законодавча база з використання української мови потребує вдосконалення й створення сприятливих умов для впровадження її в життя мовців. Уряд не створив у державній вертикалі повноцінного спеціалізованого центрального органу для здійснення в Україні політики в галузі мовного планування та мовного будівництва. Фінансування державної мовної політики щодо впровадження української мови досліджуваного періоду проводилося нестабільно і в незначному обсязі. Кабінет Міністрів України двічі фінансував державну мовну політику з української мови: на початку досліджуваного періоду у 1991 році і наприкінці - у 2003 році. Верховна Рада України фінансувала державну мовну політику щодо впровадження української мови тільки через Закон України Про "Держаний бюджет України", в якому за 14 років досліджуваного періоду було профінансовано лише 4 роки (в 1996 р., 1997 р., 1998 р., 2004 р.), що є недостатнім. Президенти України практично не фінансували державну мовну політику щодо впровадження української мови. Така ж ситуація притаманна і Півдню України (Миколаївській, Одеській, Херсонській областям). Державна мовна політика досліджуваного періоду була неефективною та непослідовною. Відбулося зростання етнополітичної напруги навколо проблем реалізації конституційних вимог стосовно розвитку й застосування української мови в Україні, головна причина якого - повільне впровадження владних управлінських рішень щодо української мови як державної в усі сфери суспільного життя, насамперед - у зросійщених регіонах Півдня.

Результати проведеного соціолінгвістичного експерименту дали змогу визначити особливості мовної поведінки жителів Півдня України, висвітлити спектр комунікативних контекстів активного й пасивного функціонування української мови, виявити певну залежність між низкою характерологічних ознак інформантів та їхніми мовними вподобаннями, здійснити моніторинг реального функціонування української мови в освітніх установах, владних структурах, фахових об'єднаннях, ЗМІ тощо, описати специфіку взаємодії в ситуаціях білінгвізму, з'ясувати ставлення представників зазначених областей до проблем мови та ін. Так, мовці Миколаївської області переважно користуються російською мовою. Діяльність місцевої влади відображає зредукованість мовної політики в державі в цілому. Це єдина область із досліджуваних регіонів, в якій не було надано коштів на мовне будівництво. В Херсонській області на мовне питання також було звернуто мало уваги. Коштів на реалізацію державної мовної політики щодо впровадження української мови надано недостатньо, конкретними питаннями мовного будівництва стосовно української мови обласна влада практично не займалася. Серед Південних регіонів найкраща ситуація з реалізації державної мовної політики досліджуваного періоду в порівнянні з Миколаївською та Херсонською областями склалася в Одеській області. Керівництво області намагалося впровадити українську мову в органи місцевого самоврядування, але російська мова залишається міжнаціональною серед жителів 133 національностей області. За роки незалежності держави в Одеській області зроблено значно більше з упровадження української мови, ніж у Миколаївській та Херсонській, проте здобутки з утвердження української мови теж незначні. Причина полягає у відсутності контролю за виконанням актів щодо використання української мови як на державному рівні, так і на місцевому. Мовному будівництву в Одеській області притаманні стихійність, безплановість і спрямованість переважно на збереження російської та мов інших національних меншин. Державна мовна політика щодо української мови в країні та в Одеській області також виявилася недієвою. На впровадження державної мовної політики щодо української мови в Одеській області було надано найбільше коштів, але значного впливу вони теж не мали через брак контролю за їх використанням. Аналіз архівних матеріалів (документів, публікацій, тогочасної періодики) дає підстави для висновку про недостатній рівень ефективності мовної політики країни з упровадження української мови в усі сфери діяльності та її нестабільність на Півдні України.

Результати проведеного анкетування також дали змогу визначити показники комунікативної потужності української та російської мов на Півдні України (Миколаївська, Одеська, Херсонська області), специфіку українсько-російського білінгвізму, а також виявити регіональні особливості у вживанні двох мов. В анкетуванні взяли участь 930 респондентів (310 - з Миколаївської області, 310 - з Одеської області, 310 - з Херсонської області), характерологічні ознаки яких уможливлюють отримання об'єктивних даних щодо зазначених аспектів, зумовлених комплексом екстралінгвальних, власне лінгвістичних та особистісно-соціальних факторів. Дослідження підтвердило майже синхронний мовний розвиток підрегіонів Півдня України, де в усіх сферах спілкування домінує російська мова. Спостерігаються також значні відмінності в розподілі використання української та російської мов у міських та сільських середовищах. У невеликих містах і селах переважає україномовне спілкування, у великих містах - російськомовне. У великих містах зафіксовано випадки штучного уповільнення процесів мовного будівництва, спрямованого на захист і підтримку української мови як державної, долання якого становить одне з найактуальніших завдань державної мовної політики.

Необхідно усвідомити об'єднавче значення мовного чинника, що істотно впливає на процеси духовного відродження українського народу, залежить від соціально-економічних, демографічних, географічних, психологічних, політичних і релігійних факторів. З огляду на зазначене в дисертаційному дослідженні обґрунтовано необхідність створення державного органу з мовної політики щодо впровадження української мови, який аналізував би мовну ситуацію, виробляв би стратегію і тактику мовного планування, координував і контролював би виконання прийнятих планів, що, наприклад, і здійснює Вищий комітет у справах французької мови, Британська рада, Робоча група у справах німецької мови тощо. Вони контролюють виконання прийнятих у державі законів щодо функціонування мов і накладають штрафні санкції у випадку їх порушення. В цьому ж аспекті у роботі також обґрунтовано доцільність створення при всіх обласних адміністраціях комісій з питань функціонування української мови. У роботі запропоновано скоригувати мовний режим владних структур України так, щоб найвищі посадові особи держави, використовуючи свій авторитет і особисті контакти з масами, тактовно пропагували серед них повернення до духовних витоків свого роду і самі подавали приклад бездоганного володіння державною мовою. Ураховуючи те, що українська мова сьогодні й у перспективі є потужним засобом консолідації українського суспільства в націю, запропоновано прискорити прийняття Закону "Про розвиток і застосування української мови в Україні як державної", що повністю забезпечить всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України. Для успішної реалізації державної мовної політики щодо впровадження української мови в регіонах країни у роботі обґрунтовано необхідність урахування закономірностей мовного розвитку й функціонування української мови, вплив мов в одному соціумі, формування мовних ситуацій та специфіку мовних контактів на регіональному рівні. Такий підхід передбачає спільну співпрацю уряду України з Національною академією наук щодо вироблення методики впровадження соціолінгвістичних досліджень у практику центральних органів та органів публічної влади для проведення якісної мовної політики з упровадження української мови в Україні на регіональному рівні.

Подальше розроблення проблемних питань мовної політики з урахуванням регіональної специфіки є перспективним як для поглиблення загальних теоретичних засад соціолінгвістичної науки, так і для безпосереднього розв'язання її нагальних практичних завдань, що оптимізуватиме соціолінгвістичну ситуацію в Україні в цілому.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Стойкова Г. Г. До питання розвитку української мови в діаспорі / Г. Г. Стойкова // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. - Одеса : Астропринт, 2007. - Вип. 17. - С. 116-127.

Стойкова Г. Г. До питання мовного будівництва в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування міста Миколаєва в кінці ХХ - на початку ХХІ століття / Г. Г. Стойкова // Наукові записки. - Серія "Філологічні науки (мовознавство)". - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Вип. 75 (2). - С. 324-327.

Стойкова Г. Г. Мовне будівництво в Одеській області в кінці ХХ - на початку ХХІ століття / Г. Г. Стойкова // Вісник Київського славістичного університету. - Серія "Філологія". - К. : Київський славістичний університет, 2008. - Вип. № 37. - С. 176-180.

Стойкова Г. Г. Проблеми українського правопису в Україні в 90-х роках ХХ століття / Г. Г. Стойкова // Наукові записки. - Серія "Філологічні науки (мовознавство)". - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Вип. 80. - С. 157-164.

Стойкова Г. Г. Функціонування державної мови в м. Одесi в кінці ХХ ст. - на початку ХХІ століття / Г. Г. Стойкова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Донецьк : ДонНУ, 2009. - Вип. 19. - С. 15-18.

Стойкова Г. Г. Особливості комунікації в місті Одесі в кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. / Г. Г. Стойкова // Мовні і концептуальні картини світу. - К. : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2009. - Вип. 26. - Ч. 3. - С. 203-207.

Стойкова Г. Г. Щодо функціонування державної мови в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування Миколаївської та Херсонської областей в кінці ХХ - на початку ХХІ століття / Г. Г. Стойкова // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. - Одеса : Астропринт, 2009. - Вип. 18. - С. 355-362.

Стойкова Г. Г. Мовна політика в державному управлінні України в 90-ті роки ХХ століття / Г. Г. Стойкова // Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження // Науково-практична конференція (Одеса, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 31 жовтня 2006 р.). - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 251-253.

Стойкова Г. Г. Викладання державною мовою як органічний компонент національного виховання та мовного будівництва в галузі освіти / Управління навчальними закладами в контексті модернізації системи професійного навчання / Г. Г. Стойкова // Матеріали міжнародного науково-практичного семінару "Управління навчальними закладами" (Одеса, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 1-4 липня 2008 р.). - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 6-8.

Стойкова Г. Г. Застосування державної мови в інформаційних технологіях управлінської практики та навчальному процесі / Г. Г. Стойкова // Матеріали науково-практичної конференції "Пріоритети економічного та соціального розвитку регіонів України" (Одеса, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 30 травня 2008 р.). - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 93-94.

Стойкова Г. Г. Державне управління та місцеве самоврядування / Г. Г. Стойкова // Матеріали ІХ Міжнародного конгресу (Одеса, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 26-27 березня 2009 р.). - Харків : ХарРІ НАДУ "Магістр", 2009. - С. 319-320.

Стойкова Г. Г. До проблем підвищення мови: синхронні та діахронні чинники / Г. Г. Стойкова // "Българите в Северното Причерноморие: Изследования и матеріали". - Одеса - Велико Търново : "Фабер", 2009. - Т. 10. - С. 509-512.

АНОТАЦІЯ

Стойкова Г. Г. Реалізація державної мовної політики на Півдні України в кінці ХХ - на початку ХХІ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. - Одеса, 2011.

В дисертації досліджено актуальні напрями та результати процесів мовного будівництва на Півдні України, здійснені у зв'язку із загальнодержавними актами, прийнятими Верховною Радою України, постановами уряду України та розпорядженнями Президентів України - Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми. В роботі проаналізовано мовну ситуацію, реалізацію урядових директивних документів із мовної політики органами публічної влади Півдня України, мовне будівництво в Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, проведено соціолінгвістичний експеримент, скерований на з'ясування проблем функціонування української мови на Півдні України. Запропоновано рекомендації щодо поліпшення мовної політики в Україні з урахуванням мовної ситуації лінгвосоціумів, а саме: обґрунтовано необхідність створення державного органу з мовної політики щодо впровадження української мови, прискорення прийняття Закону України "Про розвиток і застосування української мови в Україні як державної", наголошено на необхідності залучення наукових досліджень у галузі соціолінгвістики в практику центральних органів публічної влади для проведення якісної мовної політики з упровадження української мови та реалізації її в регіонах України за допомогою спільних зусиль уряду разом із Національною академією наук України.

Ключові слова: мовне будівництво, мовна ситуація, органи публічної влади Півдня України, українська мова, мовна політика.

АННОТАЦИЯ

Стойкова Г. Г. Реализация государственной языковой политики на Юге Украины в конце ХХ - в начале ХХI столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова. - Одесса, 2011.

Работа посвящена исследованию реальных процессов языкового строительства на Юге Украины, осуществлённых в связи с общегосударственными актами. Выбор хронологических рамок исследования (с августа 1991 года по декабрь 2004 года) обусловлен необходимостью изучения государственной языковой политики независимой Украины от начала её существования - с 24 августа 1991 г., когда Верховный Совет УССР принял Акт провозглашения независимости Украины, и до декабря 2004 г. (проанализировано проведение языковой политики двумя первыми Президентами Украины - Л. М. Кравчуком и Л. Д. Кучмой). Произведён анализ языковой ситуации, реализации правительственных документов, касающихся языковой политики органов публичной власти Юга Украины, а также языкового строительства в Николаевской, Одесской, Херсонской областях. Проведение социолингвистического эксперимента дало возможность идентифицировать проблемные зоны функционирования украинского языка на Юге Украины. В работе определены основные достижения и просчёты языковой политики как составляющей общегосударственной политики. Для получения объективных данных языковой ситуации на Юге Украины в работе использованы специальные социолингвистические методы исследования - анкетирование с использованием вопросников. Каждая анкета состояла из 36 вопросов. Это дало возможность определить особенности языкового поведения жителей определённых регионов, осветить спектр коммуникативных контекстов активного и пассивного функционирования украинского языка, увидеть определённую зависимость между рядом характерологических определений информантов и их языковым выбором, осуществить мониторинг реального функционирования украинского языка в образовательных учреждениях, властных структурах, СМИ и т. п., описать специфику взаимодействия в ситуациях билингвизма, определить отношения представителей исследуемых областей по языковым проблемам и т. д. В анкетировании участвовали 930 респондентов (310 - из Николаевской области, 310 - из Одесской области, 310 - из Херсонской области), для которых свойственно высшее образование, владение украинским языком, возрастная амплитуда - от 25 до 55 лет, гендерное представитество с незначительным преимуществом женского пола, по профессиям - гуманитарные, технические и др., локальная неоднородность - жители городов, сел и др., этническое разнообразие. Результаты социолингвистического эксперимента показали, что в целом языковые приоритеты не совпадают с Конституционными требованиями, поскольку демонстрируют чёткое рапределение между ориентацией респондентов на тот или иной язык из двух наиболее распространённых в Южном регионе: украинского и русского, что, в свою очередь, определяется комплексом лингвистических и личностно-социальных факторов. С учётом языковой ситуации лингвосоциумов разработаны рекомендации по улучшению языковой политики в Украине, которые в частности предусматривают необходимость создания государственного органа, который должен анализировать языковую ситуацию, определять стратегию и тактику языкового планирования, координировать и контролировать выполнение принятых планов по реализации государственной языковой политики; ускорение принятия Закона Украины "О развитии и использовании украинского языка в Украине как государственного", который полностью обеспечит развитие и функционирование украинского языка во всех сферах общественной жизни Украины; акцентировано на необходимости широкого внедрения научных исследований в области социолингвистики в практику центральных органов публичной власти для проведения качественной языковой политики, касающейся украинского языка, и её реализации в регионах Украины при содействии правительства и Национальной академии наук Украины.