Лінгвостилістичні особливості передорученої оповіді від 1-ої особи (на матеріалі англомовної прози ХХ-ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДОРУЧЕНОЇ ОПОВІДІ ВІД 1-ОЇ ОСОБИ

(на матеріалі англомовної прози ХХ - ХХI ст.)

ВДОВЕНКО ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Херсон - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Рецензована дисертація присвячена встановленню взаємозалежності між типом наратора та специфікою лінгвостилістичного втілення способів організації оповіді в англомовних художніх текстах різних жанрів.

Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми оповіді в наратології ґрунтуються на центральному положенні про поняття "точка зору" (focalization), яке було введене Г. Джеймсом, систематизоване П. Лаббоком і досліджене такими вченими, як Ж. Женнет, З. Ньютон, Б. Успенський. Проблема оповіді в наратології досліджувалась з позицій семантики та лінгвістики наратива (О.В. Падучева, Н.А. Кожевникова). Спосіб організації оповіді через підставного оповідача слугував об'єктом дослідження численних наукових розвідок (Л.В. Борисова, М.П. Брандес, О.П. Воробйова, О.В. Давидова, К.А. Долинін, А.Б. Єсін, Г. Кук, В.А. Кухаренко, О.М. Шамраєнко, В. Шкловський, В. Шмід). Незважаючи на об'ємність і змістовність наукового доробку вітчизняних та зарубіжних учених у сфері наратології, недостатньо вивченою залишається проблема лінгвістичної характеристики типів наратологічної оповіді, до якої, безперечно, належить і питання про лінгвостилістичні особливості передорученої оповіді (далі ПО) від 1-ої особи в сучасній англомовній прозі. Зокрема, на увагу науковців заслуговують структурно-синтаксична організація, лексична специфіка, графічне й пунктуаційне оформлення передорученої оповіді.

Актуальність дослідження зумовлена її відповідністю загальним спрямуванням сучасних наратологічних студій на встановлення наративних категорій, способів і прийомів організації художньої оповіді та необхідністю виокремлення і систематизації типів нараторів, з'ясування лінгвостилістичної специфіки типів оповіді, передорученої оповіді від 1-ої особи зокрема, що сприяє комплексному аналізу художньої комунікації.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано у відповідності до плану науково-дослідної роботи і програми Інституту іноземної філології Херсонського державного університету, об'єднаними в межах теми "Лінгвостилістичний аналіз тексту та проблеми його перекладу", що розробляється кафедрою романо-германських мов і затверджена вченою радою Херсонського державного університету 5 січня 2004 року (протокол №5).

Мета дослідження полягає у виявленні лінгвостилістичної специфіки організації ПО від 1-ої особи в англомовних художніх текстах XX-XXI ст. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- здійснити класифікацію нараторів у текстах з ПО від 1-ої особи;

- установити залежність жанру твору з ПО від 1-ої особи від типу наратора;

- виявити лінгвостилістичну специфіку нараторів у фоно-графічному контексті;

- описати лінгвостилістичну специфіку мовлення нараторів у лексичному контексті;

- визначити основні лінгвостилістичні засоби мовлення нараторів у синтаксичному контексті;

- з'ясувати особливості функціонування композиційно-мовленнєвих форм (далі - КМФ) у мовленні нараторів.

Об'єкт дослідження - ПО від 1-ої особи в англомовних художніх текстах.

Предмет вивчення становлять особливості фоно-графічної, лексичної та синтаксичної організації англомовної ПО від 1-ої особи, зумовлені типом наратора.

Матеріалом дисертаційного дослідження слугували 22 художніх тексти американської та англійської літератури ХХ-ХХІ ст., організація оповіді яких представлена ПО від 1-ої особи. Загальний обсяг вибірки становить 6302 умовних сторінки.

Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні загальнонаукових і лінгвістичних методів, що зумовлено метою та конкретними завданнями. Дослідження здійснено на засадах загальнонаукових (узагальнення, індукція, дедукція) й емпірико-теоретичних (аналіз, синтез) методів з метою опису загального стану проблеми ПО від 1-ої особи в художній комунікації. Метод контекстуального аналізу слугує для виявлення особливостей функціонування базисних одиниць у фоно-графічному, лексичному та синтаксичному контекстах. Текстово-інтерпретаційний метод уможливлює з'ясування особливостей мовлення різних типів нараторів. Диференційний метод надає змогу вичленувати спільні та специфічні параметри мовної й комунікативної специфіки мовлення нараторів. Методика дослідження передбачає також використання кількісного аналізу, що уможливлює виділення об'єктивних кількісних даних, інтерпретація яких забезпечує достовірність і неупередженість висновків.

Наукова новизна реферованого дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- запропоновано класифікацію на антропологічні та неантропологічні типи нараторів;

- окреслено лінгвостилістичну специфіку організації ПО від 1-ої особи з огляду на тип наратора;

- установлено залежність жанру твору з ПО від 1-ої особи від типу наратора.

Теоретична значущість дослідження визначається її внеском у лінгвістику текста (окреслення лінгвостилістичної специфіки мовлення нараторів), у теорію композиції тексту (опис особливостей функціонування різних видів КМФ), у наратологію (класифікація типів нараторів англомовних художніх текстів), у теорію жанрів (установлення взаємозалежності між жанром художнього тексту і типом наратора).

Практична цінність. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при викладанні теоретичних і практичних курсів зі стилістики англійської мови (розділи "Фонетична стилістика", "Стилістичний аналіз графіки", "Лексична стилістика" й "Синтаксична стилістика"), інтерпретації тексту (розділи "Актуалізація мовних одиниць лексичного (фоно-графічного, синтаксичного) рівнів у художньому прозовому тексті"), історії літератури Великобританії та США (розділи "Жанрова специфіка художньої прози Великобританії ХХ-ХХІ ст.", "Жанрова специфіка художньої прози США ХХ-ХХІ ст."), спецкурсів з аналізу художнього тексту й лінгвістики тексту та при написанні науково-практичних робіт різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження були предметом наукових доповідей та обговорення на 11 конференціях: Міжнародній науковій конференції "Іноземна філологія на межі тисячоліть" (Харків, 2000); Міжнародній конференції "Сучасні технології професійної підготовки учителів іноземних мов" (Ізмаїл, 2002); Х Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики "Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації" (Ялта, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми і технології філологічних досліджень та навчання іноземним мовам" (Ізмаїл, 2005); Всеукраїнській науковій конференції "Vivat Academia" (Львів, 2001); обласній конференції "Сучасна професійна іноземна мова та всесвіт" (Одеса, 2007); ХІ науково-практичній конференції "Переклад і Філологія" (Ізмаїл, 2008); ХІІ науково-практичній конференції "Філологія, переклад" (Ізмаїл, 2009); ХІІІ науково-практичній конференції "Філологія, переклад" (Ізмаїл, 2010); конференціях "Функціональна лінгвістика. Мова. Людина. Влада" (Ялта, 2001) і "Функціональна лінгвістика. Підсумки і перспективи" (Ялта, 2002).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 21 одноосібних публікаціях. З них 10 статей опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і 11 у матеріалах конференцій різних рівнів.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку аналізованих текстів та їх умовних позначень, списку використаної наукової літератури (336 найменувань) українською, російською, англійською та німецькою мовами, додатків. Основний текст дисертації викладено на 176 сторінках машинописного тексту й містить 3 схеми та 2 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

лінгвостилістичний передоручений оповідь наратор

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методику дослідження.

У першому розділі "Теоретичні передумови дослідження передорученої оповіді" здійснено теоретичний огляд основних напрямів дослідження тексту як комунікативної одиниці, вмотивовано правомірність розгляду ПО від 1-ої особи як окремого типу оповіді. Розмежовано поняття "оповідь від 1-ої особи", "передоручена оповідь від 1-ої особи" і "сказання"; теоретично обґрунтовано категорію суб'єкта нарації; установлено взаємозалежність жанру творів з ПО від 1-ої особи й типу наратора.

Художній текст розуміють як серединну ланку в тріаді "адресант - повідомлення - адресат" і тому його всебічний аналіз проводиться з урахуванням особливостей художньої комунікації. У складі останньої розрізняють комунікацію автора і читача і зображену / фіктивну комунікацію персонажа з персонажем (І.В. Арнольд, Н.Я. Дьяконова, І.М. Колєгаєва). У зображеній (фіктивній) комунікативній ситуації функція оповідача може бути передоручена героєві-розповідачеві. Такий різновид оповіді визначається як "сказання", підґрунтя теорії якого було закладено у 20-ті роки ХХ-го століття Б. Ейхенбаумом і згодом розвинуто у працях російського вченого В.В. Виноградова.

У реферованій дисертації на основі критичного аналізу наукового доробку з наратології з'ясовано, що у вітчизняній, російській і зарубіжній філології немає термінологічної визначеності щодо поняття "передоручена оповідь". Так, дослідники К.А. Долинін, М.В. Кашуба, В.А. Кухаренко, С.І. Сорокопуд послуговуються терміном "передоручена оповідь" на позначення викладу, організованого позицією розповідача, що передбачає "відмову автора від явної присутності у творі й передачу викладу вигаданому розповідачеві". У російському науковому обігові закріпилися терміни "повествование от 1-го лица" і "сказ" (І.В. Арнольд, М.М. Бахтін, В.П. Важеніна, В.В. Виноградов, К.А. Долинін, Г.В. Сепік, Б.М. Ейхенбаум). Українські дослідники використовують терміни "оповідь від 1-ої особи" і "сказання" (Є.П. Кирилюк, В.А. Кухаренко, Р.С. Міщук). У зарубіжній філології вживаються переважно "First-Person Narration", "skaz", "entrusted narration", "Ich-Roman", "Ich-Erzahlung", "Ich-Form" (G. Cook, W. Edmiston, W. Fleisher, W. Schmid, W. Shwenke, F. Stanzel).

У нашому дослідженні розмежовано терміни "оповідь від 1-ої особи", "передоручена оповідь" і "сказання", оскільки "оповідь від 1-ої особи" лише наголошує на формальному аспекті викладу, в основу поняття "передоручена оповідь" закладено комунікативну спрямованість, а термін "сказання" передусім визначає форму викладу. Відповідно до сучасних тенденцій у лінгвістиці аналіз тексту в роботі здійснюється з позицій функціонального, комунікативного підходу, тобто текст розглядається як складний комунікативний механізм, посередник комунікації, що фіксує стратегічну програму адресанта, яка сприймається й інтерпретується адресатом (В.А. Кухаренко, О.П. Воробйова).

Передоручене мовлення є прикладом оповіді, що змінює характер художньої комунікації. Уведення розповідача перетворює комунікацію "автор - читач" на опосередковану (комунікативний ланцюжок "автор - читач" набуває вигляду "автор - персонаж - читач"). У межах ПО ймовірне ускладнення комунікативного ланцюжка, що базується на суміщенні одного акту комунікації з іншим: автор > розповідач > повідомлення > (нарататор) > читач.

Жанр та ідіостиль перебувають у відношеннях взаємозумовленості, що виявляється і в орієнтації авторів на жанрову домінанту при відборі стилістичної стратегії, і в модифікації жанрової структури художнього твору, що зумовлюється індивідуальними особливостями стилю письменника (М.П. Брандес, В.В. Виноградов, О.О. Гончарова, Ю.М. Тинянов).

Тип наратора справляє певний вплив на вибір жанру твору. Так, антропологічний наратор передбачувано актуалізується в жанрі мелодрами, детективу, повісті тощо. Для неантропологічного наратора діапазон жанрів творів набагато ширший - від трилера до фентезі. Наприклад, для вампіра чи перевертня вірогіднішим є трилер, для тварини - повість, для штучного інтелекту - фантастика, для гномів - жанр фентезі.

У другому розділі "Типологія нараторів у англомовному художньому тексті ХХ-ХХІ ст." здійснено класифікацію нараторів у ПО від 1-ої особи, окреслено параметри особистості антропологічних нараторів, виявлено основні характеристики неантропологічних нараторів, відзначено своєрідність просторово-часової організації наратива аналізованого типу.

У сучасній художній літературі зафіксовано дві тенденції: з одного боку, ускладнюється структура і збільшується обсяг творів з ПО від 1-ої особи; з іншого - автори породжують нові види нараторів. У зв'язку з цим постає необхідність типологізації нараторів. Створення такої типології допоможе, на наш погляд, виявити характерні особливості використання ПО від 1-ої особи, визначити інваріантні й варіативні риси нараторів, окреслити тенденції використання авторами певних типів нараторів.

Поняття "наратор" уживають у широкому смислі на позначення "центру орієнтації", яким є наратор як оповідна інстанція. У літературознавстві наратором називають адресанта фіктивної нараторської комунікації (В. Шмід). Пропоновані вченими (Л.В. Борисовою, А.І. Домашневим, О.В. Падучевою, О.М. Шамраєнко) класифікації нараторів базуються на такому підході до аналізу оповіді, який передбачає, що у ролі оповідача виступає сам автор, натомість в ПО від 1-ої особи автор не фігурує, а передає функцію оповідача "повноважному представникові". Це принципово інший підхід до аналізу художнього тексту, адже йдеться про нові способи відображення авторського задуму. Слідом за В. Шмідом ми виділяємо такі типи нараторів: експліцитний - імпліцитний; дієгетичний - недієгетичний; первинний - вторинний - третинний; сильно - слабко виявлений; особовий - безособовий; антропоморфний - неантропоморфний; єдиний - розсіяний; об'єктивний - суб'єктивний; всезнаючий - обмежений у знаннях; всюдисущій - обмежений за місцезнаходженням; внутрізнахідний - позазнахідний; професійний - непрофесійний; ненадійний - надійний.

Виокремлення типу наратора за принципом антропоморфності / неантропоморфності характеризується певним протиріччям з огляду на недостатню обґрунтованість його введення, що виявляється, зокрема, в лакунарності висвітлення всього спектра нараторів. За альтернативу ми пропонуємо термін "антропологічний / неантропологічний" саме тому, що ця ознака охоплює всі можливі типи нараторів, актуалізовані в художньому тексті. Причому варто наголосити, що неантропологічні наратори завжди є антропоморфними. Адже нараторами можуть бути не лише люди, а й тварини, фантастичні створіння й навіть предмети. Антропоморфний наратор (тобто уподібнений людині) може бути представлений не тільки твариною-оповідачем (кінь, собака), а й фантастичним створінням (гноми, штучний інтелект, душа померлого), міфологічними істотами (вампір, перевертень) і навіть предметами речового світу чи артефактами - ваза, пляшка тощо. З огляду на викладене, ми пропонуємо класифікувати нараторів на антропологічних і неантропологічних, що в такому разі пояснює розмежування корпусу оповідачів, умовно кажучи, на людей і не-людей.

Типологію нараторів В. Шміда пропонуємо доповнити відповідно до критерію, який передбачає, що всіх нараторів у ПО від 1-ої особи можна розділити на дві групи з огляду на їх динамічність чи мобільність. Відтак весь корпус нараторів поділяється на мобільних нараторів (людей, тварин, фантастичних і міфологічних створінь), що вільно переміщуються в просторі, і статичних нараторів (предмети, артефакти), які через фізичні особливості не можуть пересуватися й тому відтворюють лише те, що потрапляє в поле їх зору.

У реферованій дисертації класифікація нараторів представлена у такий спосіб (рис.1).

Рис. 1. Типи нараторів у передорученій оповіді від 1-ої особи

Антропологічний наратор, якщо він психічно адекватний, є відносно передбачуваним у своєму світосприйнятті, тоді як психічно неадекватний наратор, якому притаманне нестандартне бачення ситуації, здатен порушити читацькі очікування. До психічно неадекватних нараторів належить широкий спектр оповідачів: люди з відхиленнями у психіці (душевнохворі), люди з роздвоєнням особистості, фобією, аутисти та ін.

Антропологічними психічно адекватними нараторами постають звичайні люди, які дотримуються соціальних норм. На відміну від них, психічно неадекватні наратори можуть, незважаючи на неадекватність відображення реальності з точки зору загальноприйнятих норм, більш адекватно відображати дійсність, ніж психічно адекватні наратори. Це зумовлено тим, що антропологічні психічно адекватні наратори через різні причини соціального характеру здебільшого свідомо спотворюють реальність, приховують свою думку і таке ін., що не властиво психічно неадекватним людям.

Неантропологічні оповідачі представлені антропоморфними нараторами (анімалістичними; фантастичними створіннями; предметами-нараторами). Тварини осягають світ своєю логікою, тлумачать реальність по-своєму, не так як люди. Специфіка світосприйняття неантропологічних нараторів відтворюється особливою лінгвістичною організацією наратива. Для окремих типів наратора (фантастичні створіння, міфічна істота) світ надприродного є реальним.

Прикладом неантропологічних оповідачів слугують суб'єкти метафізичних явищ: душа померлої людини, привиди тощо. У такий спосіб досягається оновлений погляд на все давно знайоме й повсякденне, відбувається розмитість змістових меж "опису світу", руйнуються шаблони сприйняття. Автор, залучаючи неантропологічного наратора, прагне показати іншу картину світу, іншу логіку, іншу систему стосунків.

Неантропологічні наратори у 20% випадків є периферійними персонажами (предмети, артефакти). Їх основний рольовий статус - спостерігачі подій. Тварина-наратор і фантастичні створіння найчастіше є центральними персонажами.

Неантропологічний наратор здатен показати різноманітність світу, збагатити уявлення читача про довкілля, а саме - розширити часові рамки, відтворити події, що охоплюють період більший за життя антропологічних нараторів.

Незвичність "очуднення" як типу оповіді передбачає спотворення художнього простору через суб'єктивність сприйняття антропологічним / неантропологічним наратором об'єктивного світу.

Передаючи оповідь неживим предметам, автор має на меті уникнути стереотипності у світосприйнятті читача, висвітлити зображувану дійсність у непередбачуваному ракурсі.

У третьому розділі "Антропологічні наратори в англомовній прозі ХХ-ХХІ ст.: лінгвостилістична ідентифікація" визначено специфіку лінгвостилістичної організації мовлення антропологічних нараторів у фоно-графічному, лексичному й синтаксичному контекстах (структура й довжина речень, способи міжфразового зв'язку, абзацне сегментування), а також співвідношення композиційно-мовленнєвих форм і пунктуаційного оформлення мовлення.

Різноманіття фоно-графічних, лексичних і синтаксичних засобів мови в усьому розмаїтті їхніх взаємовідношень і сполучуваності в аналізованому типі оповіді, орієнтованому на книжно-писемне й усне мовлення, дозволяють, з одного боку, говорити про індивідуальну художню манеру письменника, зумовлену його світоглядом, впливом естетики епохи й літературної школи, з іншого - свідчать про специфіку мовної організації ПО від 1-ої особи залежно від типу наратора.

ПО від 1-ої особи може бути представлена у формі писемного мовлення (щоденники, листи, мемуари), або ж - зображеного усного монологу особи-оповідача. Тип мовленнєвої діяльності наратора (розмовний/літературний) суттєво впливає на мовленнєву організацію викладу в ПО від 1-ої особи. В імітації особливостей розмовного мовлення у складі ПО від 1-ої особи з антропологічним наратором задіяні графон, капіталізація, курсив, розбивка, дефісний напис і редуплікація літер.

У мовленні наратора графон актуалізується лише в чотирьох творах. За місцеположенням графони в мовленні нараторів поділяються на інтеріорні "ne'er" - never (A. Christie) і контактні: "wuddaya" - what do you (L. Sanders), "outta" - out of (K. Kesey). Серед різновидів графонів, що використовуються в мовленні антропологічних нараторів, у розглядуваних творах найчастіше зустрічаються: 1) стійка заміна одних звуків іншими "toons" = tombs (L. Sanders); 2) редукція закінчення, пов'язана в основному з відсіченням голосних: "hon' " = honey (J. Salinger); 3) усічення кінцевого -"g" в "-ing" формах, за якого відбувається якісна зміна залишеного звука [n] - [n]: "sleepin' " = sleeping (J. Salinger).

Лінгвостилістичний аналіз матеріалу засвідчив, що курсив, яким маркують інтенсифікацію чи перенесення фразового наголосу на виділене слово та передачу емоційного стану мовця в момент мовлення, зустрічається в усіх творах з антропологічним наратором. Курсивом виділяються різні частини мови: іменники (28%), прикметники (16%), прислівники (9%), дієслова (7%), але частіше - службові слова та займенники (40%), насамперед особові (you, him, himself, her, their, they) й неозначені як, наприклад, some, all, every. Окрім позначення всього слова, курсивом виділяються й певні частини слова для логічного наголосу й відтворення емоційного стану наратора. Іноді курсивом маркується все речення: See, I told you so (A. Martin).

Імітації усної форми викладу сприяє також капіталізація, що надає слову чи всьому висловленню емфатичного підсилення й зустрічається в усіх творах з антропологічним наратором. У наступному прикладі слово "NOW" виконує функцію команди: I'll count down. Five, four, three, two, one…NOW! (L. Sanders) Однак автори творів з антропологічним наратором широко використовують капіталізацію і в писемному мовленні: I am a BEAST (J. Webster); THE PAST IS PROLOGUE (K. Vonnegut); WINDSURF, CORFU (M. Haddon).

Дефісація, як правило, використовується для відтворення сильного збудження персонажа або відображає такий дефект мовлення як заїкання. У матеріалі нашого дослідження такого графічного засобу в мовленні антропологічного наратора не виявлено.

Розбивка є одним із графічних засобів, що використовується автором для передачі емфази в мовленні антропологічного наратора: "G - o - d" (H. Lee). У нашому дослідженні представлено лише один випадок його застосування.

Мультиплікація в багатьох випадках імітує стан емоційного збудження: Nooo (L. Sanders); mooooooooooooon (K. Vonnegut); SKREEETCH (A. Martin). Мультиплікація зафіксована в мовленні трьох антропологічних нараторів.

Отже, зміна шрифту й "щільності ряду" графем може відображати зміну інтонації й наголосу, тобто виконує функцію передачі емоційного стану наратора в момент мовлення, свідчить про фізичний дефект мовлення персонажа, та є важливим сигналом зламу в часовому континуумі оповіді - від безпосереднього теперішнього до минулого. Таким чином доходимо висновку, що графічне виділення відіграє неабияку роль у підсиленні емоційності мовлення антропологічних нараторів у ПО від 1-ої особи.

Залежно від орієнтації на літературне чи розмовне мовлення лексичне наповнення творів з антропологічним наратором у ПО від 1-ої особи варіюється від низького (розмовного) до високого поетичного стилю. Прикладами розмовного стилю слугують: твір Дж. Селінджера "Над прірвою в житі": ratty, kiddy, boozy, dopy, junk, knockers; К. Воннегута "Фарс": gaga, poops, flu, famish, жаргону і сленгу (crook, stinks bum, snotty, holler) з використанням грубих слів - вульгаризмів: (tail, can, turd, fart, crumb). Високим поетичним стилем викладу характеризується текст Л. Сандерс "Витівка" (opulence, physiognomy). Незвичайні персонажі-наратори художньої літератури надають найдивовижніші приклади індивідуальних варіацій людської психіки. Так, лексикон наратора-злочинця Чета Карсона в романі Дж. Чейза "Легко приходять - легко уходять" представлений як розмовною лексикою (chic, piker, to ditch, to chuck), так і історичною: mandarin - мандарин, китайський чиновник; біблійною: Jezabel - Иезавел, розпусна, нахабна жінка. Чет - спеціаліст по сейфах, відповідно, його мовлення рясніє технічними термінами (peeling machine, ear-splitting blasts), найменуваннями інструментів (tool kit, pick-axe).

Зазначимо, що писемно-орієнтоване мовлення антропологічних нараторів є взірцем мовлення, в якому дотримано лексичних і граматичних норм англійської мови.

Мовлення антропологічних психічно неадекватних нараторів залежить від типу їх аномальності. Відповідно до власних особливостей такі наратори обмежені у виборі лексичних засобів. Загалом, головна функціональна особливість мовлення психічно неадекватних нараторів - підвищена емоційність. Отже, на лексичний склад антропологічних нараторів впливають їх індивідуальні особливості й тематична спрямованість творів.

Середня довжина речення в мовленні нараторів становить 19,9 слова. Мінімальна довжина речення в мовленні антропологічного наратора зафіксована у творі Е. Мартіна "Навиворіт" (11,9 слова), де наратором виступає дитина. Максимальна довжина - у романі Дж. Х. Чейза "Легко приходять - легко уходять" (30,4 слова). Як бачимо, розбіжності між окремими творами за показником середньої протяжності речення у складі мовлення антропологічного наратора можуть бути досить значними. На показник довжини речення впливає й емоційний стан наратора. Так, у наратора-злочинця довжина речення (30,4) зумовлена його емоційним станом, невпорядкованим характером мовлення. Отримані дані свідчать про те, що речення середнього розміру (від 11 до 30 слів) у мовленні наратора характеризуються високою частотністю функціонування (63,4% у творі К. Воннегута "Фарс"); кількість коротких речень у мовленні антропологічного наратора варіює від 24,6% у творі К. Кізі "Пролітаючи над гніздом зозулі" до 58% в оповіді наратора-дитини з роману Е. Мартіна "Навиворіт".

Довгі речення охоплюють діапазон від 3,4% у творі Дж. Х. Чейза "Легко приходять - легко уходять" до 25,7% у романі К. Кізі "Пролітаючи над гніздом зозулі" (наратор - псевдобожевільний). Низька частота використання довгих речень характерна мовленню порушників закону: убивці з роману А. Крісті "Убивство Роджера Екройда" - (4%) і злочинця в романі Дж. Х. Чейза "Легко приходять - легко уходять" (3,4%).

Мовленню антропологічних нараторів не властивий наддовгий синтаксис (наддовгі речення зустрічаються лише в чотирьох творах). Максимальне використання наддовгих речень (1,7%) зафіксовано в романі К. Кізі, де вживання наддовгих структур зумовлене писемним варіантом мовлення грамотної дорослої людини й почасти ідіостилем автора, що тяжіє до "довгого" синтаксису.

У мовленні антропологічних оповідачів протяжність багатьох речень перебуває поблизу відмітки середнього розміру речення (48-63%). Винятком є роман Е. Мартіна "Навиворіт" (36%). Прості речення переважають у мовленні наратора-дитини у творі Е. Мартіна "Навиворіт" (63%), підлітка в романі Дж. Вебстер "Довгоногий дядечко" (58%). У мовленні психічно неадекватних нараторів прості речення домінують у творі Дж. Лондона "До Адама" (58%), що пояснюється нездатністю наратора бачити події у їх причиново-наслідковому зв'язку та у творі А. Крісті "Убивство Роджера Екройда" (62%), що спричинено нервовим напруженням наратора-вбивці через його острах бути звинуваченим. Істотні розбіжності відзначено за індексом складності. Отримані дані свідчать про те, що найвищий індекс складності зафіксовано в мовленні наратора з роману М. Хеддона "Дивна подія, що сталася вночі з собакою" (1,9), де синтаксичне ускладнення виражається у збільшенні кількості не сурядних, а підрядних структур. Найнижчий індекс складності зафіксовано в романі Л. Сандерс "Витівка" (0,6) і в мовленні наратора з твору А. Крісті "Убивство Роджера Екройда" (0,6).

Підводячи підсумки проведеного лінгвостилістичного аналізу, зазначимо, що структура й довжина речення характеризують тип наратора, створюють його образ, дозволяючи приблизно встановити його вік, культурний і освітній рівень тощо. Синтаксичний лад мовлення безпосередньо пов'язаний із вираженням думок і почуттів. Короткі, еліптичні речення, оклики, інверсія є ознаками емоційного мовлення, водночас, довгі, формально завершені структури сприяють спокійному, розважливому вираженню спостережень і думок наратора. Загалом у антропологічних нараторів ПО від 1-ої особи наддовгі речення представлені маргінально, а в семи творах і зовсім відсутні.

В імітації розмовного мовлення безпосередність спілкування виключає можливість попереднього обдумування, і тому мовлення характеризується граматичними відхиленнями від норми, пропусками, повторами, інтонаційними виділеннями окремих одиниць, асоціативним додаванням нових фактів і думок. Ця особливість усного мовлення відображена в мовленні наратора з роману Л. Сандерс "Витівка", де використання полісиндетону є характерною рисою усного мовлення: The third of a Big Caper thriller is spent gathering the personnel: delineating their strength, weakness, and their relationships to each other, and planning the caper. Нерідко сполучник "and" виступає єднальним як усередині абзацу, так і в міжабзацному сполученні. Так, до прикладу сполучник "and" актуалізується 16 разів поспіль для поєднання абзаців: <…they grabbed hold of me, and then I saw a lady on the other side of the street with a baby in a pushchair and a little boy with a toy elephant, so I decided to ask her. And this time I looked left and right and left again so that I wouldn't be run over by a car, and I crossed the road…> Сполучник "and" використовується для з'єднання не лише речень у межах абзацу, а й однорідних членів речення з метою асоціативного додавання нових фактів і думок. Подібне явище спостерігаємо в мовленні наратора-аутиста з роману М. Хеддона "Дивна подія, що сталася вночі з собакою" практично на кожній сторінці. Проте наявність елементів міжфразового зв'язку не є обов'язковою для організації ПО від 1-ої особи з антропологічним наратором. Наприклад: So we made no effort to identify the actual owner of Brandenberg & Sons. /A bad mistake. У наведеному прикладі з твору Л. Сандерса «Витівка» оповідачка не використовує жодних засобів для зв'язку цих речень, а формує з них окремий абзац, що характеризує її як неврівноважену особистість.

Інтродуктивний абзац у ПО від 1-ої особи може виконувати три функції: 1) уведення наратора; 2) уведення місця дії; 3) уведення часу дії. Проте залежно від типу наратора суб'єктно-просторова й темпоральна структура вступних абзаців неоднакова. Для антропологічних оповідачів властиво введення суб'єкта нарації. Згадування часу нарації зустрічається частіше, ніж згадування місця локації в усіх типів антропологічних нараторів. Указівка місця нарації за частотою вживання перебуває на третьому місці після суб'єкта й часу нарації.

Поєднання всіх трьох зазначених складових в одному абзаці трапляється надзвичайно рідко (лише в антропологічного психічно адекватного наратора з твору Дж. Селінджера "Над прірвою в житі"). Найчастіше антропологічні наратори в інтродуктивному абзаці вводять суб'єкт нарації. У проаналізованих інтродуктивних абзацах суб'єкт нарації вводиться у 82% випадків. Позначення наратора здійснюється через власну назву, загальну назву чи займенник. Частіше суб'єкт нарації представлений імпліцитно: Mrs Ferrars died on the night of the 16th-17th September - a Thursday. I was sent for at night at eight o'clock on the morning of Friday the 17-th. There was nothing to be done. She had been dead some hours. / - Is that you, James? (A. Christie) (ім'я головного героя стає відомим зі слів його сестри).

Лінгвостилістичний аналіз засвідчив значне розходження у протяжності інтродуктивних абзаців від 1 до 23 речень. Діапазон слововживань у складі інтродуктивного абзацу коливається від 3 до 338. Найменша кількість слів у вступному абзаці зафіксована у творі К. Кізі "Пролітаючи над гніздом зозулі" (3 слова): They're out there. Перше речення роману не виділено червоним рядком і створює враження так званого "початку зсередини".

Найбільший текстовий обсяг (338 слів) інтродуктивного абзацу відзначено в наратора-підлітка з роману Дж. Селінджера "Над прірвою в житі". Розростанню абзацу сприяє пояснення наратором причини, з якої він збирається повідати свою історію. Однак, залежно від типу наратора суб'єктно-просторова й темпоральна структура інтродуктивних абзаців різняться. Для антропологічних оповідачів притаманне експліцитне введення суб'єкта нарації: My name is Plato. I am a very beautiful dog. I am also remarkably clever, and thoroughly gentle, and perfectly obedient (L. Cornwall) (виняток становить роман К. Воннегута і твір К. Кізі, наратори яких, в обох випадках - психічно неадекватні).

Результати лінгвостилістичного аналізу засвідчують, що на розподіл КМФ у ПО від 1-ої особи впливає тип наратора. У мовленні антропологічного психічно адекватного наратора присутні всі три КМФ: оповідь, опис і міркування. Для мовлення антропологічного психічно неадекватного наратора характерними є дві КМФ: оповідь (69, 6% - 98,5%) і опис (1,2% - 18%). КМФ "міркування" відсутнє у творі, де наратором є псевдобожевільний, що веде оповідь у романі К. Кізі "Пролітаючи над гніздом зозулі". Через неспроможність надати оцінну характеристику тому, що відбувається, він лише споглядає реальність.

Пунктуаційне оформлення має в мовленні всіх типів антропологічних нараторів велике функціональне навантаження: воно свідчить про психофізичний стан наратора, що виявляється найбільш очевидно в тих випадках, коли оповідь ведеться від імені вбивці, душевнохворого, і слугує створенню образу наратора. Численні питальні й заперечні речення сприяють відтворенню емоційного стану антропологічного наратора, що виявляється в моменти найбільшої сюжетної напруги. Пунктуація в ПО від 1-ої особи з антропологічним наратором використовується двояко: і як засіб сприяння ритміко-мелодійної побудови тексту, пов'язаної зі специфікою форми оповіді (літературної чи орієнтованої на розмовне мовлення), і як засіб, що формує образ наратора.

Кожен антропологічний наратор створює свою художню систему, у якій "пристосовує" одиниці мови до виконання певного літературного завдання.

Четвертий розділ "Неантропологічні наратори в англомовній прозі ХХ-ХХІ ст.: лінгвостилістична ідентифікація" присвячений дослідженню лінгвостилістичної специфіки мовлення неантропологічних нараторів. Розглянуто специфіку лінгвостилістичної організації мовлення неантропологічних нараторів у фоно-графічному, лексичному й синтаксичному контекстах (структура й довжина речень, способи міжфразового зв'язку, абзацне сегментування) та співвідношення КМФ і пунктуаційного оформлення мовлення. Класифікація неантропологічних нараторів, за нашою вибіркою, представлена у такому вигляді:

Таблиця 1. Класифікація неантропологічних нараторів

Специфіка світосприйняття неантропологічних оповідачів у ПО від 1-ої особи полягає в тому, що розповідачі, прагнучи осягнути навколишній світ і взаємостосунки людей у ньому через власні відчуття, міркування намагаються пізнати навколишній світ і, зокрема, людей.

Проведений лінгвостилістичний аналіз засвідчив, що мовлення неантропологічних нараторів характеризується низькою частотою актуалізації фоно-графічних засобів, найчастотнішим з яких є курсив (у середньому 1 слово на сторінку), менш частотні капіталізація, мультиплікація sixty twoooooo (T. Fisher); Ooooooff come the hands (T. Fisher); aaaaall (J. Harris) (характерна лише для мовлення предметів-нараторів), графон.

Лінгвостилістичний аналіз продемонстрував широкий діапазон лексичного наповнення неантропологічних нараторів у ПО від 1-ої особи: від низького розмовного стилю й жаргону до високого поетичного стилю. Через оцінку інших персонажів, манеру викладу читач розкриває позицію, пристрасті, риси характеру як позитивні, так і негативні.

Анімалістичні наратори (тварини) й фантастичні створіння можуть мати філософський світогляд. Тварини-оповідачі, наділені широкими перцептивними можливостями, натомість обмежені у відтворенні кольоропозначень, разом з тим, їх мовлення рясніє зоосемізмами, що пояснюється середовищем їх перебування й інтересами.

У зображенні предметів-нараторів виявляється прагнення авторів наділити нараторів-не-людей аналітичними здібностями. Вони, здебільшого, досить розумні, кмітливі, спостережливі, ерудовані, хоча належать або до представників тваринного світу, або уособлюють предмети побуту. У наступному прикладі з роману Т. Фішера "Колекційна річ" повтор лексеми "cheap-popular" (5 разів) характеризує непримітність і буденність зовнішності злодіїв, які прагнуть розчинитися серед звичайних людей, щоб їх не впізнали після скоєння злочинів. Те, що оповідач-ваза викриває їхні наміри, підкреслює її аналітичний розум, а також здатність розпізнавати устремління тих чи інших груп людей. У наведеному фрагменті ваза із сарказмом описує крадіїв, навмисно повторюючи слово "cheap-popular: Their clothes are carefully chosen, cheap-popular trainers, cheap-popular jeans, cheap-popular blousons, cheap-popular baseball caps, roomy so you would have a hard time saying anything definite about their build. They are so nondescript as to be invisible. Only now, presumably, have they donned the balaclavas to make their faces those of cheap-popular killers (T. Fisher).

Предмет-наратор зручний тим, що спостережувані не здогадуються, коли за ними стежать. Вони діють не приховуючись, що дозволяє висвітлити всю їх непринадність. Спостережувані не очікують контролю за своїми вчинками, натомість, предмети-наратори відрізняються спостережливістю, кмітливістю, насамперед, щодо зовнішності людей. Ваза-оповідачка (у романі Т. Фішера "Колекційна річ") у своєму мовленні послуговується сомасемізмами (лексикою, на позначення частин тіла людини): nose, eye, beard, navel, bosom, buttock тощо.

У мовленні оповідача-предмета (неістоти) винної пляшки наявні ботосемізми (номінація об'єктів рослинного світу): hemlock, parship, willowherb, goose-grass (J. Harris).

Загалом, уживання поетичної, книжної, біблійної, міфологічної лексики, слів знижено-розмовного стилю, сленгу, жаргонів та інших експресивно-стилістичних одиниць створює безмежні можливості для індивідуалізації мовлення неантропологічних нараторів і формування їх образу.

Предмет-наратор (ваза) наділений надзвичайною спостережливістю, насамперед, щодо зовнішності людей і навіть поділяє останніх на види й типи за частинами тіла, послуговуючись сомасемізмами, наприклад: Of bosom, there are two hundred and twenty styles, of buttocks, two hundred and eighty-four. I order. I know. I do my job… Her navel is type sixty seven of two thousand, two hundred and thirty-four, the buried bald man (T. Fisher).

To date I have catalogued twenty-five assorted dirt-pushers, nineteen unknowns, fifteen herdsmen, fourteen warriors, ten maids, nine seamstresses, seven bakers, six strumpets, five cooks, five members of the nobility or lugalling classes, three discoboli, three singers, three users of ink, two ferrymen, two flute players, two lace makers, two monarchs, two slaves... (T. Fisher). Така незвична класифікація, яка надається з боку неістоти, змушує читача критично оцінити себе через призму людських слабостей та вад. Звертає на себе увагу і розмаїття кольорів та відтінків, які наратор-ваза може розрізнювати, наприклад: For irises, there are ten thousand, nine hundred and forty-nine principal hues. Rosa has mostly the grey I term mullet grey (T. Fisher).

Мовлення неантропологічних нараторів має специфічне абзацне сегментування, яке обумовлене уривчастістю і фрагментарністю сприйняття неантропологічних оповідачів (наприклад, роман А. Райс "Вітторіо, вампір"), що виникають як наслідок незвичного ракурсу - просторово-часові рамки вампіра ширші, ніж у антропологічного наратора; предмети - статичні, вони бачать лише те, що потрапляє в поле їх зору.

Для творів з неантропологічним наратором притаманна відкритість фінальних абзаців, що сприяє залученню уяви читача для інтерпретації кінцівки твору.

Мовленню неантропологічних нараторів характерні відповідно КМФ оповідь, КМФ опис і КМФ міркування. За допомогою портрета, як різновиду КМФ опис, читач із мовлення неантропологічного наратора робить висновки про самого наратора, особливості його світосприйняття та формує уявлення про розповідача, створюючи його власний образ і образ персонажів.

Пунктуаційне оформлення мовлення неантропологічних нараторів має значне функціональне навантаження: воно свідчить про психофізичний стан розповідача, що найяскравіше виявляється тоді, коли наратором виступає вампір і слугує створенню образу наратора.

Перебуваючи в ролі "спостерігача", неживі предмети-оповідачі ("бездушні" ваза і пляшка) наділяються людськими властивостями, більше того, вони індивідуалізуються і як люди мають свої сильні й слабкі сторони. Вражає, наприклад, широта звукової гамми, що її розпізнають предмети-наратори. Так, у наратора-вази гамма нараховує мільярди звуків: …In the index of the billions of vocalisations I have catalogued, this is the import that occurs most often. A sound that's been around, too. Unripe apples here, soul's sigh there. If you wait long enough any word or sound gets to mean everything (T. Fisher). Можна розрізняти не тільки звук неспілого яблука, голосу, мовлення, але також і подих душі. Так, наратор-пляшка уловлює відтінки сміху: Inside the bottle I could hear soft laughter (J. Harris).

Незважаючи на удавану відсутність душі та почуттів, предмети-наратори дуже сенситивні: This is a touch I've never experienced before; it is much more than a touch. Imagine you've been living alone for a long time and suddenly you hear the door open when it shouldn't, you hear footsteps in your bedroom where you know there shouldn't be any. A light comes on by itself, your clothes fall off by themselves, a breeze trespasses. For the first time I know what it is to be naked (T. Fisher). У цьому прикладі описуються відчуття вази після дотику до неї експерта Рози: предмет-наратор не очікує, що буде сприймати цей дотик інакше, ніж у попередній раз.

Якщо антропологічні наратори обираються авторами для відображення в основному того, що відбувається безпосередньо, повсякденно, буденно, то неантропологічні, як це не парадоксально, створюються для глибшого осмислення світобудови, пошуку сенсу життя, і багато в чому наближаються до очудненого, "всезнаючого" розповідача в оповіді від 3-ої особи.

На відміну від антропологічних оповідачів - звичайних людей, що дотримуються певних соціальних норм, неантропологічні наратори можуть відображати реальний світ більш правдоподібно й адекватно, позаяк не приховують своїх думок, не бояться глузування, не залежать від зовнішніх суджень і позбавлені комплексів, пов'язаних із соціальними умовностями.

ВИСНОВКИ

У зв'язку зі зміною характеру художньої комунікації в ПО від 1-ої особи з'являється додаткова ланка наратора й імовірного імпліцитного внутрішньотекстового адресата - нарататора, що уможливлює розширення комунікативного ланцюга й представлення його таким чином: автор > наратор > повідомлення > (нарататор) > читач.

Повідомлення адресується як комуніканту, що входить до зображеної комунікації (тобто фіктивній особі), так і комуніканту, що представляє ланку реальної комунікації (читачеві). Таким чином, у роботі обґрунтовується розмежування термінів "оповідь від 1-ої особи", "передоручена оповідь" і "сказання".

Уведення фігури наратора, незалежно від його типу, уможливлює усунення автора, створення "очудненої" картини світу й уникнення необхідності нав'язування читачеві суб'єктивних оцінок. Водночас висока персональність і емоційність, притаманні ПО від 1-ої особи, слугують засобом досягнення необхідного перлокутивного ефекту на читача. Передаючи виклад наратору-предмету, автор використовує прийом "очуднення", що дозволяє оцінювати текст більш "об'єктивно".

У роботі запропонована класифікації нараторів на антропологічних і неантропологічних. Антропологічні наратори представлені двома підтипами: психічно адекватні й психічно неадекватні наратори. У свою чергу неантропологічні наратори вводяться через анімалістичні (тварини), фантастичні створіння (вампіри, перевертні, штучний інтелект) і предмети-наратори (ваза, пляшка). Наратор може бути і колективним оповідачем.

Наратор, незалежно від типу (антропологічний, неантропологічний), завжди є центральною точкою, навколо якої організуються й реалізуються всі просторово-часові відношення. Проте, з огляду на тип наратора суб'єктно-просторова й темпоральна структура інтродуктивних абзаців неоднакова.

Тип наратора впливає і на жанр твору. Антропологічний наратор частіше фігурує в таких жанрах, як мелодрама, детектив, повість та ін. Неантропологічний наратор імплікується у ширшому діапазоні жанрів: для вампіра чи перевертня ймовірнішим є трилер, для тварини - повість, для штучного інтелекту і гномів - жанр фантастики й фентезі відповідно. Отже, до основних жанрів творів з ПО від 1-ої особи належать мелодрами, детективи, повісті, трилери, фантастика, фентезі.

Фоно-графічні стилістичні засоби відтворюють процес роботи підсвідомості наратора, допомагають читачеві прослідкувати розвиток думок і почуттів оповідача. Використання графону, курсиву, великої літери, дефісації та, навпаки, їх відсутність допомагають авторові у зображенні квазіреального світу через свідомість наратора.

Різним типам нараторів притаманні свої особливості мовлення. Так, для лексики антропологічного наратора характерним є широкий діапазон від низького розмовного до високого поетичного стилю в поєднанні з нейтральною лексикою. В оповіді, організованій точкою зору тварин, використовується в основному нейтральна лексика. Мовлення предметів-нараторів широко реалізує лексику різних стилістичних шарів (розмовна, книжна, поетична, терміни різних галузей знань і різних мов). На лексичну специфіку мовлення нараторів аналізованих текстів впливає жанр твору, емоційний і психічний стан нараторів, середовище перебування типу наратора та тематика творів.

Аналіз синтаксичної організації ПО від 1-ої особи здійснено з позицій відмінних між собою антропологічних /неантропологічних типів нараторів. Основними засобами зв'язку між реченнями в мовленні нараторів є займенникова субституція та лексичні повтори. Аналіз довжини речень у мовленні антропологічних нараторів висвітлив перевагу в ньому складних речень. У неантропологічних нараторів прості речення характерні для мовлення предметів-нараторів і наратора, представленого штучним інтелектом.

Пунктуаційне оформлення мовлення нараторів інформує про психофізичний стан наратора, допомагаючи, таким чином, у створенні його образу. Мовленнєва партія наратора, його оцінки, судження є основним джерелом інформації в ПО від 1-ої особи. Незалежно від типу наратора, в аналізованих творах магістрально реалізується КМФ оповідь, КМФ опис, КМФ міркування.

Специфічними особливостями ПО від 1-ої особи як особливого типу літературного повідомлення є: 1) передоручення оповіді вигаданому наратору; 2) суб'єктивна манера викладу й оцінність; 3) імовірні відхилення від норм літературної мови на всіх її рівнях для створення ілюзії непідготовленого мовлення; 4) відкритість фінальних абзаців.

Відтворення образу наратора тісно пов'язане з соціокультурними традиціями й уподобаннями автора, що окреслює перспективи подальших досліджень. Залишається відкритим і питання про лінгвостилістичні особливості оповіді залежно від статі наратора. Актуальним убачається зіставлення лінгвостилістичної організації передорученої оповіді в різних лінгвокультурах з метою виявлення лінгвальних і екстралінгвальних особливостей, притаманних різним жанрам художньої літератури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пилипенко Т. О. Засоби графічного оформлення в передорученій розповіді від першої особи / Т. О. Пилипенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Вип. 7. - Ізмаїл: ІДПІ, 1999. - С. 134-137.

2. Пилипенко Т. О. Особливості пунктуації у передорученій розповіді від першої особи / Т. О. Пилипенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Вип. 10. - Ізмаїл: ІДПІ, 2001. - С. 176-181.

3. Вдовенко Т. А. Особенности повествования от лица необычного рассказчика / Т. А. Вдовенко // Нова філологія №1 (12). - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - С. 120-125.

4. Вдовенко Т. А. Особенности композиционно-речевых форм в составе перепорученного повествования / Т. А. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 12. - Ізмаїл: ІДГУ, 2002. - С. 100-105.

5. Вдовенко Т. А. Особенности восприятия окружающего мира антропоморфным и аномальным рассказчиками / Т. А. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 13. - Ізмаїл: ІДГУ, 2002. - С.103-107.

6. Вдовенко Т. О. Передоручена оповідь як особливий вид комунікації / Т. О. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 17. - Ізмаїл: ІДГУ, 2004. - С. 62-66.

7. Вдовенко Т. О. Особливості міжфразового зв'язку в передорученій оповіді / Т. О. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 19. - Ізмаїл: ІДГУ, 2005. - С. 125-129.

8. Вдовенко Т. О. Нетрадиційні оповідачі в англомовних прозових творах / Т. О. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 22. - Ізмаїл: ІДГУ, 2007. - С. 134-139.

9. Вдовенко Т. А. К вопросу о типологизации нарраторов в ПП от 1-го лица / Т. А. Вдовенко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 26. - Ізмаїл: ІДГУ, 2009. - С. 76-81.