Автономістсько-федералістські погляди Михайла Грушевського: формування, втілення, трансформація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут історії України

УДК 316.64/65 М.Грушевський

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Автономістсько-федералістські погляди Михайла Грушевського: формування, втілення, трансформація

07.00.01 - історія України

Корольов Геннадій Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Пиріг Руслан Якович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 років.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Колесник Віктор Федорович, Національний університет імені Т.Г. Шевченка, декан історичного факультету;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Гирич Ігор Борисович, Інститут археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, завідувач відділу джерел з історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Захист відбудеться 30 жовтня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту історії України НАН України: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий 28 вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах розвитку державотворчих процесів, які відбуваються під час глибокої суспільної трансформації в Україні, зростає роль національних лідерів, чиї погляди та світоглядні позиції є визначальним чинником формування національної свідомості, створення системи культурних та політичних цінностей, адекватних викликам модерного світу.

Науковий інтерес до політичних поглядів М. Грушевського пов'язаний з усвідомленням специфіки розвитку історичної науки, філософського мислення в вітчизняній інтелектуальній культурі, їх впливу на сучасний процес розбудови державності. Зокрема, з актуалізацією проблеми федералізації українських земель у нинішньому політичному житті.

Історична постать М. Грушевського, як дослідницький об'єкт, у методологічному вимірі знаходиться на межі політичної, соціальної, інтелектуальної історії. В українській історичній науці досі немає спеціального дослідження, присвяченого автономістсько-федералістським поглядам ученого і політика. Водночас, це досить актуальна і складна проблема історичного дискурсу.

Вироблення нового бачення історичного значення політичних поглядів та світогляду М. Грушевського, яке позбавлене тенденційності та політичної кон'юнктури, є важливим науковим завданням. Актуальне осмислення автономістсько-федералістських поглядів вченого відбувається в просторі, на який впливають не лише наукові чинники. Життя і діяльність М. Грушевського становлять інтерес для дослідників саме тому, що стали помітним явищем в історії вітчизняної суспільно-політичної думки кінця ХІХ ст. - першої третини ХХ ст. і адекватно відповідали напрямкам та тенденціям розвитку української політичної традиції. Погляди М. Грушевського цікаві тим, що в них відбиті пошуки відповідей на питання, котрі ставило політичне життя Російської та Австро-Угорської імперій, основні закономірності і суперечності поступу української модерної нації, перебіг революційних процесів в Україні 1917-1921 рр. Йому належить роль визначного ідеолога українського визвольного руху початку ХХ ст. і, разом з цим, піонера нової стадії розвитку української федералістської концепції, ідей демократичної та соціалістичної федерації у світовому масштабі. Універсальність та комплексність поглядів М. Грушевського дозволяють говорити про існування цілісного бачення перспектив розвитку української державності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності з тематикою наукової роботи відділу історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України в рамках комплексної теми «Українські державотворчі проекти 1917-1921 років: політичний, соціокультурний, етнічний виміри» (Державний реєстраційний № 0109U001613).

Об'єктом вивчення є концепція українського федералізму, політичні ідеї, програми соціально-політичних перетворень і національного визволення М. Грушевського.

Предмет дослідження - становлення і розвиток політичного світогляду, спроби реалізації федералістської концепції та зміни автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського.

Хронологічні рамки теми обмежені, насамперед, роками творчого життя і діяльності М. Грушевського. Втім, дотримання таких чітких часових меж насправді умовне. Адже досліднику доводиться враховувати те, що учений звертався до історії, ідей, політичних і філософських проблем більш раннього періоду. Фактично дослідження завершується 1924 р. - часом повернення М. Грушевського в радянську Україну.

Географічні рамки дисертації визначаються територіями, на яких протікали основні віхи життя і діяльності М. Грушевського.

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити формування, розвиток та трансформацію автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського та вплив на них світоглядних мотивацій, політичних процесів початку ХХ ст., революції 1917-1921 рр., форм національної та радянської державності.

Мета, об'єкт і предмет дослідження визначили такі наукові завдання:

· Подати аналіз історіографічної та джерельної бази дослідження, а також, окреслити методологічні засади розв'язання проблеми;

· Вивчити становлення історичних поглядів М. Грушевського та їх зв'язок з формуванням його політичного світогляду;

· Виявити ідейно-політичний вплив федералізму ХІХ ст., особливо ідей М. Костомарова і М. Драгоманова на розвиток федералістських переконань історика;

· Розглянути теоретичні погляди вченого на «українське питання», зокрема, на проблему формування української нації в імперському контексті;

· Проаналізувати федералістську концепцію і конституційний проект перебудови Російської імперії М. Грушевського як іманентну потребу українського національного руху початку ХХ ст.;

· Визначити оригінальний внесок мислителя у зміну парадигм української національної ідеології, трансформацію української ідеї, його бачення автономістсько-федералістського шляху модернізації українського суспільства.

· Розкрити відстоювання М. Грушевським автономістських позицій на чолі Центральної Ради;

· З'ясувати причини переходу від автономізму до самостійництва у рецепції політика;

· Обґрунтувати закономірність трансформації автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського після поразки Центральної Ради і в добу еміграції 1919-1924 рр.

· Показати вплив федералістських переконань на пошук компромісу з більшовицькою владою та рееміграцію вченого.

Методи дослідження. Основу вивчення теми склали принципи історизму та раціональної (об'єктивної) реконструкції політичної спадщини М. Грушевського, що формувалась і визначалась російським, українським, східноєвропейським інтелектуальним і політичним середовищем. Автор використовував методи: історико-проблемний, порівняльного, текстологічного аналізу та інші. Міждисциплінарний підхід, історіософський погляд сприяли застосуванню у роботі категоріального апарату історії філософії, політології, історії суспільної думки тощо. Головним методом виступав дескриптивний аналіз, який сприяв поглибленому поясненню багатьох аспектів. Біографічний принцип дозволив висвітлити історичні явища і процеси крізь призму життя та діяльності провідних представників епохи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає: по-перше, у виробленні нового трактування політичних поглядів М. Грушевського як автономістсько-федералістських. Саме вони характеризують його, як людину дихотомної ментальності та роздвоєної самоідентифікації.

По-друге, висвітлено амбівалентність політичного світогляду вченого, в основі якого лежить народницьке розуміння історії й принципи соціалістичної ідеології європейського ґатунку .

По-третє, дисертація автора складає певний внесок у розгляд політичного світу М. Грушевського, а відтак й важливу справу створення наукової біографії ученого.

По-четверте, виходячи з недостатнього ступеня наукової розробленості, вперше широко висвітлено проблему трансформації федералістських поглядів в добу еміграції, що стало головною причиною повернення в УСРР.

По-п'яте, суттєво доповнено теоретичний аналіз його федералістської концепції, показано напрями її еволюції. Запропонована періодизація формування та розвитку політичного світогляду мислителя, визначені етапи його суспільно-політичної діяльності.

По-шосте, здійснено аналіз європоцентристської тенденції федералізму М. Грушевського, розкрито розуміння ним принципів державної самостійності.

Практичне значення. Результати і висновки дослідження дозволяють концептуально доповнити історіософський та історіографічний аналіз української, російської та східноєвропейської суспільно-політичної думки кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. Вони можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць та викладанні історії української і російської політичної думки, історії Східної Європи, історії України, спецкурсів з грушевськознавства та історії політичної еміграції 20-30-х рр. ХХ ст. Отримані матеріали можуть прислужитися в інших сферах наукової та науково-педагогічної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження пройшли різнобічну апробацію. Вони обговорювалися на засіданнях відділу історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України. Крім того, найвагоміші наукові здобутки автора були представлені у доповідях на наукових конференціях, круглих столах: І міжвузівській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців «Михайло Драгоманов у контексті європейського просвітницького руху» (м. Київ, 27 лютого 2007 р.); Круглому столі, присвяченому 90-річчю УЦР «Українська Центральна Рада: від громадської організації до парламенту УНР» (м. Київ, 17 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ століття» (м. Київ, 20-21 листопада 2007 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 рр.» (м. Кам'янець-Подільський, 6-7 грудня 2007р.); Всеукраїнській науковій конференції «Другі Всеукраїнські драгоманівські читання молодих істориків: актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (м. Київ, 14 березня 2008 р.); Шостій Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна» (м. Київ, 20-21 березня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Соборність як чинник українського державотворення» (м. Київ, 21 січня 2009 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Постать Симона Петлюри в історії і національній пам'яті» (м. Полтава, 20-22 травня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображені у шести наукових статтях у фахових виданнях і у чотирьох публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура роботи. Мета і завдання роботи зумовили наукову конструкцію дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, одинадцяти підрозділів, висновків (193 с.), списку використаних джерел і літератури (276 позицій). Повний обсяг дисертації - 220 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, хронологічні та географічні межі, сформульовано методологічні принципи дослідження, об'єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання, розкрито практичне та теоретичне значення дисертації.

Перший розділ роботи - «Історіографія, джерела та методологія дослідження» присвячений аналізу літератури з проблематики дисертації, класифікації джерельної бази і визначення методологічних засад висвітлення теми. Основна характеристика історіографії автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського - це побіжне та моноаспектне висвітлення з апелюванням до його історичної концепції, публіцистичної спадщини, державотворчої діяльності. При цьому виявляється фактична відсутність наукових робіт, присвячених політичним поглядам ученого у радянській історіографії, де оцінки його діяльності залежали від політичної кон'юнктури, рівня ідеологізації суспільного життя, кампаній боротьби на «історичному фронті».

Автор свідомо обрав концептуальний підхід до висвітлення сучасної історіографії автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського. Це в першу чергу викликано провідною тенденцією історіографії політичних поглядів вченого, яка полягає в їх науковому виокремленні та розгляді на засадах його історичної концепції. Слід констатувати, що більшість учених визнають наявність у М. Грушевського автономістсько-федералістських поглядів. Певну ясність до історіографічної розробки теми вніс Р. Пиріг, який вивів комплекс підстав формування політичних поглядів та предметно окреслив модель федералізму вченого. За науково-практичний критерій у роботі обрано дилему: «М. Грушевський був самостійником чи федералістом?». Такий підхід вважаємо резонним, враховуючи постановку оцінки мислителя як ученого і політика, запропоновану Я. Дашкевичем.

Розгляд історіографічного доробку теми неможливий без врахування теоретичного і практичного внеску вчених українського зарубіжжя. О. Оглоблин розкрив іманентний зв'язок між народницьким історіописанням і федералістською ідеєю, що виступають як світоглядна синтеза М. Грушевського. Він стояв біля витоків дослідження політичних поглядів М. Грушевського, оцінюючи його не лише як видатного історика, а й політичного діяча. О. Пріцак доводить, що М. Грушевський був «сином своєї епохи», формування світогляду якого відбувалося під впливом суспільно-політичних концепцій, культурного середовища російської інтелігенції, православного світосприйняття. Один з фундаторів грушевськознавства Л. Винар приходить до аналізу федералізму вченого у процесі відтворення його історіографічних, історіософських концепції та діяльності на чолі Центральної Ради. Т. Приймаку належить спроба дослідити генезис автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського, звернувши особливу увагу на його конституційну складову. У студіях А. Жуковського й А. Процик наголошено на живильності федералізму в світогляді вченого, що зазнавав трансформацій. Прикладом негативістської оцінки політичної діяльності М. Грушевського у діаспорній літературі можуть слугувати праці Р. Млиновецького.

У сучасній українській історіографії концептуально виділяється кілька поетапних напрямків дослідження автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського: формування світогляду вченого (В. Тельвак, І. Гирич, Л. Зашкільняк, М. Кармазіна) , період демократичної революції 1905-1907 рр. (В. Ідзьо, В. Кухар, В. Крот, В. Доморослий ), доба Центральної Ради (В. Верстюк, В.Колесник, О. Копиленко, В. Солдатенко та ін.), еміграційний період 1919-1924 рр. та причини повернення в УСРР (Р. Пиріг, В. Пристайко і Ю. Шаповал, В. Трощинський, В. Потульницький, В. Піскун.). Це дозволяє згрупувати праці дослідників, виокремити у них спільне та відмінне. Такий поділ видається резонним у контексті наукової постановки проблеми. Автор ставить за мету відтворити історіографічні положення, які пояснюють генезис автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського на прикладі його публіцистики та державотворчої діяльності. Комплексний історіографічний аналіз проблеми дозволив виявити основні позиції політичних поглядів М. Грушевського. Їх характеристика як автономістсько-федералістських є домінуючою.

Дослідження обраної теми вимагає ґрунтовного опрацювання джерельної бази. Застосовуючи метод системно-структурного аналізу, автор виділяє такі основні комплекси джерел:

1) історичні твори М. Грушевського; 2) його публіцистика політичного та історіософського характеру; 3) щоденники, автобіографії та спогади; 4) мемуари сучасників; 5) опубліковане листування вченого з відомими громадськими та науковими діячами; 6) архівні матеріали; 7) тогочасна преса.

Перший комплекс - історіографічні джерела - достатній для відтворення головних моментів формування наукового світогляду та історичних поглядів вченого. До нього слід віднести: історичні праці узагальнюючого плану («Історія України-Русі», «Ілюстрована історія України»), спеціальні наукові дослідження («Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття», «Громадський рух на Вкраїні-Руси у ХІІІ віці» тощо), рецензії та статті, лекційні матеріали, студентські розвідки й реферати.

Важливим джерельним комплексом є публіцистика політичного й історіософського характеру, яка з'являється після внутрішнього переосмислення набутих історичних та гуманітарних знань, зміни в житті самого вченого (переїзд до м. Львова), з початком суспільно-політичної діяльності науковця.

Публіцистичні праці М. Грушевського (Збірки «З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905-1906 років» «Визволення Росії і українське питання»; статті «Конституційне питання і українство в Росії», «Українство і питання дня в Росії», «Дума і національне питання», «Національне питання й автономія» та інші) відображають розвиток ідейних поглядів вченого, розкривають вплив на них різних суспільно-політичних доктрин.

Закономірною виглядає публіцистика М. Грушевського періоду Української революції 1917-1921 рр. Її лідер намагався концептуально оформити політичні завдання національно-визвольного руху. Назви праць співзвучні з дореволюційними - цикл статей під загальною назвою «Велика Україна», брошури «Звідки пішло українство і до чого воно йде», «Якої ми хочемо автономії й федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть» та інші.

Наступну групу джерел становить мемуарна література - це щоденники, автобіографії, спогади. Мемуари допомагають розкрити особистісне ставлення авторів до подій суспільного життя, до оточуючих людей, виявити внутрішні спонуки діяти певним чином. До цього типу джерел слід зарахувати праці Д. Дорошенка, П. Христюка, М. Ковалевського, О. Шульгина.

Найбільш чисельним комплексом джерел є епістолярна спадщина М. Грушевського. Листи дозволяють усвідомити реакцію вченого на актуальні події, доповнюючи його політичні погляди потрібною переконаністю і констатацією. А листи до нього розкривають та персоніфікують інтелектуальне середовище ученого.

Архівні матеріали займають одне з провідних місць у фактологічному забезпеченні даної роботи. Найбільшу кількість документів щодо життя і діяльності М. Грушевського міститься у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. У фонді 1235 «Грушевські - історики, філологи» зберігаються перші наукові роботи М. Грушевського, щоденники, машинописи та автографи статей.

У Центральному державному історичному архіві у м. Львові у фонді 401 «Редакція журналу «Літературно-науковий вісник (1897-1939 рр.)» також містяться рукописи статей. Неабияке значення мають матеріали наукової повсякденності - відгуки, замітки, бібліографія тощо. Інформація про реакцію польської інтелігенції на політичні позиції М. Грушевського відклалася у матеріалах слідства фонду «Вищої державної прокуратури м. Львова».

В Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського зберігаються листи ученого до київських професорів, наукові і політичні статті.

Матеріали фонду 1115 «Українська Центральна Рада (1917-1918 рр.)» Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України дозволяють прослідкувати діяльність М. Грушевського як голови Центральної Ради. У фонді 3563 знаходиться лист голови Закордонної Делегації УПСР М. Грушевського до М. Шаповала та І. Шрага від 15 липня 1920 р., в якому викладені політичні трансформації світогляду ученого.

Документи Державного архіву м. Києва, фонд 16 «Київський університет св. Володимира» зберігають студентські наукові праці М. Грушевського, що розкривають народницькі принципи історіописання.

Особлива роль преси, в якій публікувалися політичні статті М. Грушевського, а також висвітлюються аспекти автономістського курсу Центральної Ради та Генерального Секретаріату («Нова Рада», «Вісти з Центральної Ради», «Вістник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки»). Вагоме джерелознавче місце займає орган Закордонної делегації УПСР журнал «Борітеся - поборете!» (вересень 1920 - лютий 1922 рр.), що редагувався М. Грушевським. Джерелознавчий аспект автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського є стрижневим в дослідницькій стратегії, оскільки акумулює особистісні, світоглядні, об'єктивні фактори історичної реальності.

Розгляд методологічних основ дослідження автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського дозволив усвідомити важливі дослідницькі пріоритети та виявити різні інтерпретації його світобачення, поглядів, діяльності. У центрі уваги роботи є політичний світогляд, його розвиток і трансформації, що є предметним полем інтелектуальної і політичної історії.

Другий розділ роботи - «Постать М. Грушевського в контексті тенденцій історичного розвитку ХІХ - початку ХХ ст.» - складається з двох підрозділів і присвячений формуванню світогляду М. Грушевського, а також ідейного впливу на нього федералізму ХІХ ст.

Формування особистості цієї доби у підросійській Україні позначене двоїстим характером її культурної та етнічної самоідентифікації, а також особливістю складання політичних поглядів. М. Грушевський не був винятком, хоча в подальші роки життя постійно намагався довести протилежне, виступаючи носієм української ідентичності.

Історичні погляди вченого утвердилися, пройшовши кілька етапів розвитку. Перший - склали роки, проведенні у Тифліській гімназії, де відбулася переорієнтація з літературного письменства до бажання займатися історичною наукою. Другий - роки студіювання історії в університеті. Загальні знання вчений отримував із офіційних курсів, спеціальні - відвідуючи семінарські заняття та факультативи. На них він усвідомлював важливість наукових підходів до інтерпретації суспільного й державного життя. Тоді молодим вченим були підготовлені перші студії, присвячені давньоруській історії. Як професійний історик М. Грушевський сформувався вже під час навчання у Київському університеті.

Третім етапом стало спілкування та наукові взаємини з В. Антоновичем. Належність до його київської документальної школи потребувала від молодого науковця поглибленого вивчення історіографічної літератури та першоджерел. Завдяки інтелектуальним впливам професора М. Грушевський комплексно сформував систему історичних поглядів. Перші студентські праці позначені переважаючим впливом історичної концепції В. Антоновича, його народницьких та позитивістських позицій. Ранні студії подають М. Грушевського в іпостасі типового прихильника народницького напрямку в історіографії.

Розвиток федералістської ідеї в українському національному русі має в історії ХІХ - початку ХХ ст. свою періодизацію. Перший - часи Кирило-Мефодіївського братства, їх ідеологічної платформи, в якій сформульована ідея слов'янської федерації, що була обґрунтована на основі демократичних цінностей. Другий етап пов'язаний з іменем М. Драгоманова, котрий розвинув ідею федералізму, наповнивши її принципом децентралізації державної структури. М. Драгоманов обґрунтовував ідею автономії українців в етнографічних межах. Третій етап характеризується пануванням ідеї автономії і федерації серед української інтелектуальної еліти, які розглядають перебудову Російської імперії на федеративних засадах та створення української автономії.

Досліджуючи розвиток суспільно-політичної української думки ХІХ ст., М. Грушевський підкреслював його особливість, яка полягала у взаємопов'язаності національних та соціальних інтересів. Ідея федералізму виникла як відповідь російському централізму. Вперше цей постулат фігурує у замітках М. Грушевського одразу після приїзду до Львова. Учений розглядав федералізм як основоположний принцип відносин між народами, що стирає «антагонізми».

Федералістська концепція М. Грушевського виступала як політичний проект об'єднання українських земель Російської держави в одну область, одну національну територію, продукуючи вимогу автономії. Учений був переконаний, що самостійність у межах «свобідної і демократичної федерації» є послідовним завершенням національного розвитку українців. Першочерговим завданням на початку ХХ ст. визначалася побудова демократичної Російської федерації, в якій Україна мала отримати статус національно-територіальної автономії. Охарактеризовані ознаки федералізму М. Грушевського свідчать про високий рівень впливу на його формування народницької ідеології та української політичної традиції ХІХ ст.

Третій розділ праці - «Розвиток М. Грушевським ідей автономізму і федералізму в нових політичних умовах (1905-1917 рр.)» - присвячений усвідомленню української ідеї вченим і аналізові конституційного проекту М. Грушевського. Федералізм М. Грушевського утверджувався як ідеологія вирішення «українського питання», виступивши історіософською моделлю вітчизняної історії кінця ХІХ - початку ХХ ст. та політичною основою розвитку національно-визвольного руху. Особливістю української ідеї в усвідомленні М. Грушевського була її дихотомія як основа його політичних поглядів. Сповідуючи історіософську традицію української народницької історіографії та політичної думки ХІХ ст. про наявність української ідеї, М. Грушевський у своїй історичній концепції та політичній публіцистиці на початку ХХ ст. вивів дві вихідні точки у розумінні історичного шляху української нації.

Першим концептом у творчій спадщині вченого є козацька ідея, яка окремо не моделюється, а виділяється лише в контексті звернення до історії козацтва як найбільш повної реалізації української політичної традиції. Ця ідея містила історичне право українського народу на національно-територіальну автономію, тим самим визначалося, що в історії України відсутня єдина державно-політична традиція, проте є перманентний історичний розвиток українського народу. Така інтерпретація не акцентувала право українців на побудову власної держави, але обґрунтовувала етнічний характер їх окремішності

Іншою ідеєю, що розвивала попередню і не може виступати самостійно, без відриву від козацької, є ідея слов`янської єдності, яка була всеохоплюючою і позанаціональною. Якщо козацька ідея виступала концептом висвітлення історії, то слов'янська ідея у М. Грушевського це засіб формулювання політичних вимог української нації з погляду історичності. Слов'янська ідея передбачала розв'язання проблеми бездержавності українського народу шляхом організації федерації слов'янських народів.

Дуалістичність української ідеї, як засада федералізму М. Грушевського, дозволила встановити взаємозв'язок між історичними і політичними поглядами вченого, визначити цілісність між політичними вимогами автономії та федерації, інтерпретувати ідею автономізму через акцентування ним важливості врахування історичних реалій і політичних цілей. грушевський політичний конституційний

Аналіз М. Грушевським українського національного руху і потреб російської передової еліти в контексті подій демократичної революції 1905-1907рр., дозволив запропонувати проект національно-територіальної децентралізації Росії, що став основою його федералістської ідеї на початку ХХ ст. Розробляючи свої пропозиції, він відштовхнувся від постулату обласного та національно-територіального самоврядування.

При цьому виявляється потужний вплив М. Грушевського на діяльність української депутації Державної Думи, результатом чого стала розробка «Декларації про автономію України». Процес її появи зв'язаний з виходом низки статей М. Грушевського в «Украинском вестнике», головні ідеї яких були покладені в основу «Декларації». Цей документ вперше прописував чіткий механізм розмежування повноважень між центральними і місцевими органами влади.

М. Грушевський стратегічно «не виокремлював вирішення українського питання з більш загальної проблеми перебудови Росії в національній площині, що забезпечує свободу самовизначення і розвитку її народностей». Проте саме в цей час ним була сформульована принципова і далекоглядна думка про те, що прилучення Росії до демократичних процесів та перетворення на правову державу відбудеться лише після розв'язання «українського питання».

Конституційний проект 1905 р. продовжував розвивати українську політичну традицію ХІХ ст. У ньому М. Грушевський віддзеркалив основні політичні вимоги кирило-мефодіївців, М. Драгоманова та В. Антоновича. Однак, саме йому вдалося перенести «романтичний» федералізм своїх попередників на реальний ґрунт суспільних відносин, доповнивши його конституціоналізмом та новим розумінням важливості досягнення Україною незалежності.

У четвертому розділі - «Державотворча праця М. Грушевського в добу Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.)» - досліджується реалізація М. Грушевським федералістської концепції у умовах Української революції 1917-1921 рр. Час динамічних змін у суспільно-політичному житті дозволив йому реалізувати свою федералістську концепцію на практиці, тому іншого шляху діяльності Центральної Ради, як боротьба за утвердження автономного устрою України, він не мислив. Автономія України тісно пов'язувалася ним з децентралізацією Росії, перетворенням її у федеративну, демократичну республіку.

М. Грушевський весною 1917 р. сформулював політичні завдання Центральної Ради. Здобуття Україною національно-територіальної автономії в складі демократичної федеративної Росії стало основним гаслом революційної боротьби. У той час вчений був повністю в полоні своєї концепції федералізму, яка інтерпретувала майбутнє України лише в російському контексті.

Відстоювання автономістських позицій М. Грушевським після прийняття ІІ Універсалу досягло апогею. Він не лише реалізовував проект здобуття Україною національно-територіальної автономії, а також наповнив його новими сенсами, які були породжені переоцінкою багатьох аспектів революційного процесу в Україні березня - липня 1917 рр. та виробленням нових підходів до розуміння перспектив української державності. Федералізм М. Грушевського враховував поточний історичний момент, що підтверджується виступами вченого на З'їзді народів Росії. Останній засвідчив намагання перетворити Центральну Раду на центр боротьби за перебудову Росії на федеративних засадах.

Прийняття ІІІ Універсалу продовжувало автономістську традицію, а проголошення Української Народної Республіки поклало початки впровадженню в життя ідеї федеративістського союзу, яким Центральна Рада бажала перебрати на себе роль конструктора нової демократичної Росії. Цей акт подавав проект розвитку автономії України, кардинально відмінний від попередніх.

М. Грушевський запропонував нову формулу державотворчого процесу, суть якої полягала в можливості проголошення самостійності УНР: «рішучо відтяти всякі двозначности й неясности та відложивши федерованнє (підкреслено нами - авт.) до того часу, коли буде ясно, коли і з ким федеруватись, зараз стати твердо на прінціпі повної самостійності Української республіки». Саме ці принципи й були задекларовані у ІУ Універсалі Центральної Ради.

Основоположною тенденцією державотворчої діяльності Центральної Ради в листопаді-грудні 1917 р. став відхід від автономістської орієнтації та поступове усвідомлення необхідності самостійницького курсу. Жовтневий переворот у Росії та динамічний розвиток міжнародної ситуації стали каталізатором постання незалежної української держави.

У п'ятому розділі - «Трансформації федералістської концепції М. Грушевського (1918-1924 рр.)» - висвітлюється еволюція автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського після поразки Центральної Ради і в еміграції. Більшовицька експансія та репресії взимку 1918 р. стосовно українського руху стали визначальною причиною кардинальної зміни поглядів М. Грушевського від російськофільських федералістських позицій до жорстких антиросійських заяв. Збірник «На порозі нової України» вибудовував національну державницьку перспективу поза російським контекстом та був насичений самостійницькими інтенціями. У цей час М. Грушевський інтелектуально займається пошуком можливих союзників УНР та мотивацій нового геополітичного вибору.

Вчений почав обґрунтовувати моделі можливого федеративного союзу за участю України. Саме в цей час з'являються ряд публікацій М. Грушевського з прикметними назвами: «Наша західна орієнтація», «Чорноморська орієнтація», «Нові перспективи», в яких висвітлені трансформації федералістської концепції вченого. В їх основі лежить розуміння «Нової України», яка має відійти від безмежної віри у організацію спільного державного організму з Росією. Закономірним видається обґрунтування істориком підстав та значущості небільшовицької орієнтації. Саме ця думка лежить в основі конструювання варіантів і перспектив майбутньої української державності. Підсумком публіцистичної й політичної праці М. Грушевського на початку 1918 р. стало виявлення конфедеративістської тенденції у державотворчій концепції. На практиці, виступаючи жорстким противником самостійництва і націоналізму, в ідейному плані він намагався об'єднати ідеї федералізму і самостійності, шукаючи підстави в історичному розвитку.

Революційно-соціалістична і федералістська тематика у поєднанні з ґрунтовними суспільствознавчими дослідженнями характеризують творчий доробок М. Грушевського в еміграції. У партійній публіцистиці вченого виділяється кілька основних концептів його політичної програми. Вона складалася з ідеї європейської федерації, віри у соціалістичну революцію, антиантантівської позиції, звинувачення Директорії УНР у «зраді» батьківщини на користь поляків, прихильного сприйняття радянської форми державності, визнання за більшовиками ролі провідників революції та соціалізму.

Аналіз праць пореволюційного періоду М. Грушевського дозволяє виокремити два основоположних принципи федералістської концепції. Перший - це розуміння федералізму в контексті світової революції, який отримав свій розвиток від ідеї Всеросійської федерації та соціалістичних переконань М. Грушевського. Другий - обґрунтування конфедеративної моделі союзу держав, яка б спиралася на поступову конотацію терміну «федерація», а також посилення радянофільських настроїв в системі політичних поглядів історика.

Народницький світогляд живив федералістську ідею М. Грушевського в еміграції більше, ніж досвід державотворчої діяльності в період Центральної Ради. Тому визнання М. Грушевським більшовицької влади та радянської України, його повернення до Києва у 1924 р. не було випадковим кроком. Йому були властиві народницькі погляди, федералізм, віра у світову революцію і соціалізм.

Висновки

Формування та еволюція світогляду М. Грушевського є складною багатомірною науковою проблемою. Системне дослідження його політичних поглядів дозволяє стверджувати, що найсуттєвішою була їх автономістсько-федералістська складова. Така кваліфікація витікає з його світоглядних засад, наукової, публіцистичної спадщини та реальної державотворчої діяльності.

Історіографічний аналіз проблеми дозволив виявити основні позиції визначення політичних переконань М. Грушевського. Їх характеристика як автономістсько-федералістських є домінуючою. Однак, дослідники по-різному інтерпретують їх генезис: від народницьких основ світогляду, через популярність класичного федералізму ХІХ ст. до різновиду самостійницької ідеології в завершальну добу Центральної Ради.

Джерелознавчий аспект автономістсько-федералістських поглядів ученого є стрижневим в дослідницькій стратегії. При цьому особливе місце відводиться розгляду наукової спадщини М. Грушевського як важливого історіографічного джерела, а також політичній публіцистиці як «конкретного тексту», що відтворює різні аспекти його світоглядної еволюції. Архівні та археографічні сегменти тематичного джерельного комплексу використані як для виявлення первинної інформації, так й для верифікації фактологічного матеріалу.

Вивчення методологічних засад дозволило встановити, що М. Грушевський наближався до формування цілісної системи поглядів на українську державницьку перспективу. Вказане розуміння дозволяло співставити інтелектуальний текст і його діяльність з об'єктивно-історичними закономірностями.

Формування історичних поглядів М. Грушевського було складним і суперечливим процесом, який поєднав у собі специфіку ментальності людини роздвоєної самоідентифікації, обставин і способу життя, тенденцій політичного та культурного розвитку другої половини ХІХ ст. в Російській імперії. Історичний світогляд став визначальним чинником генезису політичних поглядів вченого, особливо їх автономістсько-федералістського компоненту.

Складання федералістських переконань М. Грушевського відбувалося в традиціях політичної думки і суспільного руху ХІХ ст.: від кирило-мефодіївців він взяв на озброєння ідею слов'янського федеративного союзу, від В. Антоновича - народницькі ідеали політичної побудови держави, від М. Драгоманова - спробу досягнення європейської федерації та концептуальний підхід. Федералізм ученого був якісним продовження федералістської візії вітчизняної політичної думки, перетворивши його на реальну й перспективну програму через запровадження у державному устрої Російської імперії конституційних змін.

Автономістсько-федералістські погляди М. Грушевського стали ідеологічною концепцією українського визвольного руху початку ХХ ст. Федералістська платформа ґрунтувалася на синтетичному єднанні української ідеї як основи національного самоусвідомлення та провідної ролі інтелігенції у політичному житті суспільства. Дихотомія української ідеї у рецепції вченого визначила й подвійність державотворчого характеру політичних поглядів, які відповідали тенденціям історичного розвитку того часу. Учений спробував кардинально змінити парадигму національної ідеології в бік конституційного федералізму, конкретизувавши прогресивною вимогою національно-територіальної автономії та закликом до активної політичної роботи у всеросійському масштабі.

На кінець ХІХ - початок ХХ ст. російський контекст зіграв вирішальну роль у появі федералістської ідеї, доповнивши її демократизмом і гуманізмом. Конституційний проект 1905 року був пропозицією правлячій російській еліті стати на шлях дійсної легітимації. У ньому М. Грушевський віддзеркалив основні політичні вимоги кирило-мефодіївців, М. Драгоманова та В. Антоновича. Він відображав завершення певної стадії ґенези федералізму М. Грушевського.

Мислитель постійно займався пошуком оптимального шляху розвитку свого народу, тому закономірними стали намагання втілити федералістську концепцію в роки політичного керівництва Центральною Радою (березень 1917 - квітень 1918 рр.). Аналіз його державотворчої діяльності дає змогу стверджувати, що М. Грушевський не лише реалізовував підготовлений проект здобуття Україною національно-територіальної автономії, а також наповнив його новими сенсами та ідеями. Автономістсько-федералістські погляди вченого стали базою внутрішньополітичного курсу Центральної Ради, визначали тональність основного масиву виданих нею документів, розкривали смислове наповнення конкретних політичних дій провідників українського руху. Період Центральної Ради свідчить про прагматизм політичного світогляду М. Грушевського. У час українсько-більшовицької війни він зумів переосмислити колишні федералістські постулати і сприйняти необхідність незалежної України. Перехід від автономізму до самостійності у сприйнятті політика розкриває суперечливість державотворчих підстав функціонування Центральної Ради, незрілість політичної еліти, відірваність української влади від народу, вирішальну роль зовнішнього чинника.

Після прийняття IV Універсалу федералізм перемістився зі сфери зовнішніх стосунків з Росією до внутрішнього життя Української Народної Республіки як модель її територіального конституювання та внутрішнього устрою. У підсумку - федералістські орієнтації М. Грушевського, що мали значний вплив на вітчизняну еліту, зіграли вирішальну роль у проголошенні самостійності на противагу боротьбі за автономію.

Доба Центральної Ради була періодом одночасного утвердження та глибокої трансформації автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського. Вихід серії публіцистичних статей, в яких він виступив прихильником самостійності УНР у тогочасних умовах та ворогом більшовизму, характеризує наявність спільного ідейно-політичного знаменника - бачення федеративної України поза російським контекстом. Від цього вже йшли інтелектуальні конструкції європейської й чорноморської федерації. Якісно новим твердженням М. Грушевського стала ідея внутрішньої федералізації України в її етнічних межах.

Трансформації автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського в добу еміграції (1919-1924 рр.) детерміновані його бажанням повернутися до активної громадсько-політичної та наукової діяльності. Ідея федералізму в нових умовах була концептуально розвинена та доповнена потребою у встановлені не лише федеративної форми у відносинах між народами, а також необхідністю внутрішнього суспільного устрою України. У цей час він вже рішуче відходить від ідеї автономії України у складі демократичної федеративної Росії. Місце ідей доби Центральної Ради займає самостійність України у конфедеративному союзі держав. Якщо перший ґрунтувався на історичному досвіді, то другий - на вірі у соціалістичну перспективу Європи .

Рееміграція М. Грушевського до УСРР у березні 1924 р. була свідомим кроком, обумовленим народницьким світоглядом, неподоланим федералізмом, соціалістичним догматизмом, вірою у потенціал радянського ладу. Вивчення еміграційного життя свідчить про те, що вчений постійно направляв свою діяльність на пошук комбінацій повернення на батьківщину. Аналіз внутрішньопартійної практики та політичної публіцистики дозволяє відстежити складний і болісний процес формування внутрішніх підстав компромісу вченого з більшовицькою владою.

Сучасний вимір автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського розкриває особливості протікання державотворчих процесів в Україні. Їх сенс полягає у глибинному розумінні ученим українського партикуляризму, який склався у процесі становлення нації. Сьогодні він отримав форму регіоналізму. Цінним є погляд мислителя на самостійність, як доконаний факт історичного процесу. Усвідомлення української суверенності суперечливо відбилося в діяльності політика, однак при цьому варто наголосити, що розвиток революційних процесів остаточно переконав його у потребі державного унезалежнення.

М. Грушевський мав складний політичний світогляд. У прагненні здобуття самостійності України він є цілісним, в шляхах реалізації цієї мети - суперечливим і неоднозначним. Ідея автономізму і федералізму були надбаннями східноєвропейського політичного та інтелектуального процесу, тому їх домінування у політичній концепції вченого є закономірним явищем тієї епохи.

Основні положення дисертації відображені у публікаціях автора

1. Корольов Г.О. Федералістські основи ідеології Центральної Ради / Г.О. Корольов // Наукові записки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - Вип. 70. - Серія: педагогічні та історичні науки. - К., 2007. - С. 243-248.

2. Корольов Г.О. Федералізм в конституційному проекті М. Грушевського на початку ХХ ст. / Г.О. Корольов // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Відп.ред. О.П. Реєнт. - Вип. ХІV. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. - С. 173-180.

3. Корольов Г.О. Дихотомія української ідеї як основа автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського / Г.О. Корольов // Український історичний збірник. / Гол. ред. Т.В. Чухліб. - Вип. 11. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. - С. 369-382.

4. Корольов Г.О. Федералістські тенденції у державному будівництві Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918 рр.) / Г.О. Корольов // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К, 2008. - Вип. 11. - С. 228-233.

5. Корольов Г.О. «Відложивши федерованнє…»: Михайло Грушевський у контексті державницької політики Центральної Ради / Г.О. Корольов // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К, 2009. - Вип. 20. - С. 43-49.

6. Корольов Г.О. Трансформації федералістської концепції М. Грушевського в роки еміграції (1919-1924) / Г.О. Корольов // Історичний журнал. - 2009. - № 2. - С. 64-70.

7. Корольов Г.О. Теорія українського федералізму в інтелектуальній розробці М. Грушевського: розвиток драгоманівських концептів / Г.О. Корольов // Михайло Драгоманов в контексті українського просвітницького руху. - Матеріали І міжвузівської наук. конференції студентів, аспірантів, молодих вчених. - К.: НПУ ім. М. Драгоманов, 2007. - С. 41-46.

8. Корольов Г.О. Федералізм та соборність: пошук історичної перспективи 1917-1918 рр. / Г.О. Корольов // Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 рр.: Матеріали Всеукр. наук. конференції. -Кам'янець-Подільський, 6-7 грудня 2007 р. / Ред. кол. Смолій В.А. (співголова), Завальнюк О.М. (співголова) та ін. - Камянець-Подільський, 2008. - С. 100 - 103.

9. Корольов Г.О. Федералістська ідея Михайла Грушевського в контексті «довгого ХІХ століття» / Г.О. Корольов // Актуальні проблеми світової і вітчизняної історії: Матеріали Других драгоманівських читань молодих вчених і аспірантів. / Відп. ред. О.В. Потильчак. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. - С. 55-58.

10. Корольов Г.О. Українська державницька перспектива у рецепції М. Грушевського / Г.О. Корольов // Соборність як чинник українського державотворення (до 90-річчя Акту злуки): Матер. Всеукр. наук. конференції, 21 січня 2009 р. / Відп.ред. Р.Я. Пиріг. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. - С. 197-210.

Анотація

Корольов Г.О. Автономістсько-федералістські погляди Михайла Грушевського: формування, втілення, трансформація. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2009.

Робота присвячена дослідженню генезису автономістсько-федералістських поглядів М. Грушевського у історичному контексті ХІХ - початку ХХ ст. Реконструюються особливості формування історичного світогляду та подана взаємообумовленість із політичними поглядами, відтворено ідейно-політичний вплив федералізму на вченого. Досліджено розвиток дихотомії української ідеї в усвідомленні М. Грушевського і висвітлено основні риси його конституційного проекту федеративної перебудови Росії. Державотворча праця вченого показана на основі відстоювання автономістських позицій і закономірного переходу до самостійництва. Федералістські погляди (1918-1924 рр.) розглядаються на ґрунті двох головних концептів: розуміння федеративної України поза російським контекстом і трансформації ідеї федерації від європейської до радянської. Підкреслено, що автономістсько-федералістська складова політичного світогляду М. Грушевського була найсуттєвішою.

Ключові слова: М. Грушевський, федералізм, національно-територіальна автономія, самостійність, соціалістичні погляди, трансформація.

Аннотация

Королёв Г.А. Автономистско-федералистские взгляды Михаила Грушевского: формирование, воплощение, трансформация. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2009.

Работа посвящена исследованию генезиса автономистско-федералистских взглядов М. Грушевского в историческом контексте ХІХ - начала ХХ ст. Их современное осознание раскрывает особенности протекания процессов государственного строительства в Украине. Их смысл заключается в глубоком понимании ученым украинского партикуляризму, который сложился в процессе становления нации.

Историографическое значение работы заключается в попытке сформировать парадигму политических ориентаций украинских деятелей ХІХ - начале ХХ ст., а также новом виденье места и роли идеи федерализма в общественно-политической жизни Украины.

В диссертации акцент сделан на решающем влиянии мировоззренческих мотиваций, политических процессов начала ХХ ст. в Российкой империи и Восточной Европе, Украинской революции 1917-1921 гг. и вытворенных ею форм национальной государственности, а также особенностей становления советского государства. Впервые в украинской исторической науке воспроизведена концепция федерализма М. Грушевского, а также подано ее сосуществование с идеей государственной самостоятельности в понимании политика.

В работе анализируется становление исторического и политического мировоззрения М. Грушевского; освещается идейно-политическое влияние федерализма ХІХ ст. на формирование и развитие федералистских взглядов; рассматриваются теоретические рассуждения мыслителя относительно «украинского вопроса» и конституционного проекта перестройки Российской империи как главного пути его решения; определяется влияние М. Грушевского на трансформацию украинской идеи в реалистический проект национального движения; выясняются причины перехода от автономизма к идее независимого государства в рецепции политика; подаются причины реэмиграции ученого в УССР.

Исследовано развитие дихотомии украинской идеи в осознании М. Грушевского и отражены основные черты конституционного проекта федеративной перестройки России. Государственническая работа ученого показана на основе отстаивания автономистских позиций и закономерного перехода к самостийництву. Федералистские взгляды после поражения Центральной Рады (1918-1924 гг.) рассматриваются на почве двух главных концептов: понимания федеральной Украины вне российского контекста и трансформации идеи федерации от европейской к советской.

...