Етнолінгвістика як галузь мовознавства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра російської мови

Реферат на тему:

«Етнолінгвістика»

Київ-2015

Предмет і об'єкт етнолінгвістики

У сучасному світі, коли народи намагаються визначити власне обличчя, глибше пізнати національний характер, менталітет, культуру, мову, яка фіксує дух народу, широкі перспективи отримує етнолінгвістика- маргінальна галузь мовознавства, спрямована на вивчення віддзеркалення в мові й мовленнєвій діяльності етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу[1].

Із приводу вивчення етнолінгвістики в різних етнолінгвістичних школах світу точаться дискусії. Фундатор Московської етнолінгвістичної школи М. Толстой дав етнолінгвістиці два тлумачення: широке й вузьке. Перше кваліфікує її як комплексну дисципліну, предметом вивчення якої є весь план змісту культури, народної психології й міфології незалежно від засобів і способів їхнього формального втілення. Друге звужує цю галузь до етнолінгвістичного напряму в мовознавстві, що орієнтує дослідника на розгляд співвідношення мови й духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їхнього взаємозв'язку та різних типів їхньої кореспонденції [1].

Об'єктом вивчення етнолінгвістики є не лише сама мова (хоч вона й визначається головним виразником і хранителем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, картина світу, склалася в тому, чи іншому етносі чи взагалі соціумі, тобто сприйняття людиною навколишньої дійсності, її категоризація й інтеграція.

У такому розумінні етнолінгвістика орієнтована на аналіз не лише мови як такої, а «мови культури», тобто всіх знакових продуктів культури в аспекті їхньої культури та змісту. Такий підхід ґрунтується на принципі інтегральності культури, тобто смислової єдності всіх її форм і жанрів, зумовлених єдністю картини світу людини, сприймає, осмислює світі створює культуру.

Безперечно, розділити семіотичні коди культури доволі важко, однак за умови,коли об'єктом дисципліни стає не лише мова, а й всі семіотичні продукти культури, вона повинна отримати статус етносеміотики. Етнолінгвістика ж має свій об'єкт - природну мову та її знакові продукти, взяті під кутом зору подібного з семіотикою, але обмеженого однією семіотичною системою предмета - культурно й етнопсихологічно маркованих знаків, а точніше - мовної репрезентації особливостей етнічної свідомості й культури [1].

Інтегративний принцип аналізу знакового матеріалу культури зумовлює подвійне трактування об'єкта етнолінгвістики у польській школі Є. Бартмінського: предметна кваліфікація об'єкта цієї галузі - мови й мовлення певного етносу й самого етносу як носія мови, а також суб'єктне визначення, яке полягає в тому, що етнос, не перестаючи бути об'єктом вивчення, у той самий час розглядається як суб'єкт пізнавальної діяльності, той, хто створює деяку сферу знань, «наївну» картину світу і є її носієм. Однак суб'єктна трактовка об'єкта етнолінгвістики проектує цю галузь на дослідження етнічної психології, об'єктом якої є етнос, а предметом - особливості поведінки, емоційних реакцій, психіки, характеру, а також національної самосвідомості народу.

Наведені підходи є важливим для окреслення меж етнолінгвістики , яка, з одного боку, є насамперед лінгвістичною галуззю, з іншого боку, застосовує для аналізу етнокультурної семантики мови й мовлення всю культурну інформацію певного народу, зафіксовану також в інших знакових системах. Тому дифузність об'єкта та предмета цієї дисципліни є передбачуваною й зумовленою тим, що для етнолінгвістичних досліджень одночасно актуальними є феномени мовного коду, колективної свідомості етносу, його культури й онтології. Останнє явище не можна ігнорувати, адже у природній мові екстралінгвістична реальність є світом, що береться в інтерпретації його людьми разом із їхніми відносинами один до одного, і в цьому розумінні «онтологія» явищ, як вона представлена природною мовою, визначається тим, як люди, що використовують мову, концептуалізують позамовну дійсність.

Етнолінгвістика в англо- і франкомовних країнах

етнолінгвістика мовознавство менталітет

Етнолінгвістику в сучасних слов'янських країнах зазвичай визначають у найширшому значенні як науку , що займається дослідженням зв'язків між мовними і культурними явищами [6]. Проте за цим загальним визначенням приховуються достатньо різнорідні напрями, існування яких робить слушним зауваження М. Жолковського, який характеризував етнолінгвістику як «широку дослідницьку галузь інтердисциплінарного характеру з досить неточними межами». Про це ж 30 років тому говорила Ж. Фрібур у доповіді із симптоматичною назвою «Дві етнолінгвістики?»; порівняймо також три основні існуючі концепції етнолінгвістики, які виокремив тоді ж С. Арутюнов. Втім, із того часу франкомовна (а ще раніше - англомовна) етнолінгвістика в західному науковому світі майже зникла (а те, що залишилося , подекуди звелося до вивчення діалектів екзотичних племен і народностей) [6]. У слов'янських країнах вона однак продовжує розвиватися . Один потужний етнолінгвістичний центр діє зараз у Польщі , декілька - у Росії , послідовники цього напряму є в Білорусі, Болгарії, Сербії , Україні . Окремі прихильники слов'янської етнолінгвістики є також серед славістів Бельгії , Великобританії , Франції , Швейцарії , США.

Етнолінгвістика (або антропологічна лінгвістика) як науковий напрямок зародилася на початку XXст . у США (хоча її витоки вбачають уже в працях Й . Г .Гердера і В. фон Гумбольдта). Початок етнолінгвістики пов'язують з іменем знаменитого американського етнолога німецького походження Ф. Боаса, який зробив своєрідний теоретико-методологічний переворот в етнології. Передумови етнолінгвістичного підходу, які були порушені в працях Ф. Боаса, згодом розвинув його учень Е. Сепір, а підхід останнього перейняв і радикалізував уже послідовник Е. Сепіра Б. Л.Уорф. Надалі в США етнолінгвістика успішно розвивалася протягом декількох десятиліть (особливо в 50-і роки). Можна назвати такі імена , як Х. Хойєр, Д. Лі, К . Клакхон, Ч.Вьоглін, З. С. Харріс. У межах етнолінгвістики розглядалася й етнографія мовлення Д. Хаймза. Наприкінці вісімдесятих років ця дисципліна в США фактично розпалася на кілька окремих напрямків , а сам термін уживався дуже рідко [3].

Друге життя етнолінгвістики пов'язано зі Старим Світом (втім, серед родоначальників етнолінгвістичного підходу європейські, а особливо польські, дослідники називають також Б . Маліновського), зокрема із Францією (проте, у 80 - 90-х рр. етнолінгвістика в цій країні також здала свої позиції;[3]).

Етнолінгвістика в слов'янських країнах

З 70-х років окремі галузі етнолінгвістики розвиваються в Польщі (школа Є . Бартмінського) і в СРСР (школа М. Толстого). У СРСР/Росії існували й існують різні версії етнолінгвістики , не пов'язані безпосередньо з етнолінгвістикою М. Толстого, наприклад , запропонована О . Ґердом . Вони, як і різноманітні версії російської лінгвокультурології, розглядатися тут не будуть . З американською етнолінгвістикою східноєвропейську найчастіше ріднить лише назва й визнання спільного коріння. Якщо дисципліна в її початковій версії була пов'язана, головно, із вивченням мов американських індіанців і принципово відмовлялася від розгляду генетичних аспектів мови й культури, задовольняючись синхронічним описом, то основні риси етнолінгвістики у версії М . Толстого - це перенесення лінгвістичних (по суті - загальносеміотичних) методів на дослідження народної культури слов'ян у поєднанні з акцентом на історичному і генетичному аспектах досліджень. Для М. Толстого «етнолінгвістика є розділом мовознавства або - ширше - напрямом у мовознавстві, що орієнтує дослідника на розгляд співвідношення й зв'язку мови й духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їх взаємозалежності й різних видів їх кореспонденції» [5, с.27]. У тій самій праці він говорить про етнолінгвістику в широкому й звуженому розумінні . У першому випадку вона «містить у собі діалектологію, мову фольклору й частину історії мови, пов'язану з історичною діалектологією й культурною та етнічною історією народу, нарешті, майже всі аспекти вивчення мови як соціального явища» [5, с. 32]. У вузькому розумінні етнолінгвістика - галузь мовознавства, «яка ставить і вирішує проблеми мови й етносу, мови й культури, мови й народного менталітету, мови й міфології тощо» [5, с. 34]. Зараз у цьому напрямку (на відносно «синхронічному» діалектному матеріалі ) працює, зокрема, тісно пов'язана з толстовською школою етнолінгвістична група учнів О. Л. Березович в Уральському університеті (Єкатеринбург). Однак для всіх цих варіантів центральною є проблематика співвідношення мови й культури , причому з явним акцентом на культурі традиційній , народній .

Впливом поглядів М . Толстого був значною мірою зумовлений стан і польської етнолінгвістики , серед найвидатніших представників якої варто назвати Є . Бартмінського із Любліна . Але при цьому специфіка польських досліджень достатньо відчутна . Багато в чому вони протилежні московським , а точніше - взаємодоповнюються з ними .

Серед спільних рис російської і польської версій етнолінгвістики дослідно назвати згадану вище орієнтацію на переважне дослідження народної культури і діалектної , некодифікованої мови . В обох випадках ідеєю, спільною для праць обох наукових колективів , було створення монументальних словників нового типу [6]. Проте орієнтацію російських учених на широке зіставлення всіх слов'янських традицій і - якщо це можливо - реконструкцію на цьому ґрунті праслов'янського стану системи основних концептів народної духовної культури польські етнолінгвісти , які працюють у межах переважно своєї культури протягом останніх двох століть , зі своїми російськими колегами не поділяють . Обидві школи - М . Толстого й Є . Бартмінського - зацікавлено стежили за працями одна одної , тісно контактували й - в особі своїх провідних представників - відгукувалися в пресі на діяльність колег.

Люблінська етнолінгвістика .

Центральним (але не єдиним) предметом вивчення для польських етнолінгвістів є, як уже було сказано, народна культура. Головним своїм завданням вони вважають реконструкцію традиційної, «наївної», використовуючи запозичений поляками термін Ю . Апресяна, картини світу й людини. Головним (але знову - таки не єдиним) джерелом відомостей про цю останню визнається природна мова в її народно - розмовній , діалектній іпостасі, якій відповідає мовна картина світу. Остання - це «сукупність суджень про властивості й способи існування об'єктів позамовної дійсності , суджень, тією або іншою мірою закріплених у мові, що містяться у значеннях слів або імплікуються цими значеннями» [6]. Поряд із мовою інформація черпається з даних інших кодів традиційної культури, проте польські етнолінгвісти все ж таки залишаються насамперед мовознавцями - з огляду як на предмет аналізу, так і його методи, теоретичне оснащення.

Найважливішою формою роботи на її сьогоднішньому етапі є укладання великого етнолінгвістичного словника, покликаного якщо не розв'язати остаточно завдання згаданої реконструкції , то хоча б максимально до неї наблизитися . Ідеться про «Словник народних стереотипів і символів» [6].

Задум словника виник у його редактора Є. Бартмінського ще на початку 70- х років. Тоді йшлося про створення словника мови (точніше - стійких зворотів , формул) польського пісенного фольклору. У 1980 роках був виданий пробний випуск словника зі зміненою назвою («Словник народних мовних стереотипів») і відповідно - зі зміненою концепцією. Остання еволюціонувала й далі : одиницями опису стали вважати вже не слова або словесні формули мови фольклору , а одиниці плану семантики . Як пише редактор у передмові до першого тому , « основними одиницями , представленими в SSiSL, є не слова (як у мовних словниках) і не відповідні їм реальні об'єкти (як в енциклопедіях), а семантичні кореляти , що стоять між словами й об'єктами, інакше кажучи - суспільні уявлення про предмети . Словник має ідеографічний характер . Ми вважаємо , що ці уявлення доступні завдяки даним, які містяться у мові й текстах, а також (що виходить за межі дотеперішніх зразків мовного словника) використанню записів вірувань й описів дій . Ці уявлення , що відповідають значенню в певному розумінні цього терміна, мають стереотипний характер і зазвичай символічні . Разом із лексикою , граматикою й сукупністю прагматичних правил вони складають мовну картину світу досліджуваної культури» [6].

Одним із ключових концептів майбутнього словника стало винесене в його за - головок поняття стереотипу. Під стереотипом у найбільш загальному значенні польський дослідник розуміє «уявлення про предмет , оформлене в певній суспільній рамці і таке , що визначає , чим цей предмет є , як він виглядає , як діє , як його трактує людина тощо , при цьому уявлення , закріплене в мові , доступне через мову і таке , що стосується колективного знання про світ» [6]. Раніше Є. Бартмінський також писав про стереотипи як про «стабілізовані у культурі й мові характеристики предметів , що співвідносяться з назвами» [6]. Наведу ще одне з його визначень : стереотип - це « суб'єктивно детерміноване уявлення про предмет , у якому співіснують описові й оцінні ознаки і яке є результатом тлумачення дійсності в межах соціально вироблених пізнавальних моделей»... [2, c. 7]. Стереотип - це сукупність рис , приписана об'єкту , що творить його мовно - культурний образ. Отже , стереотип певного явища - це те , що будь - який пересічний мовець відразу згадає , якщо його розбудити серед ночі . Стереотип є вираженим у сукупності стійких суджень природною мовою (на зразок «блондинки нерозумні», «японці працьовиті», «кішки ловлять мишей » і т . ін.), які , розглянуті з формального боку , становлять для Бартміньского одну з категорій мовних стереотипів ( а також - в іншому плані реальності - ментальних , що , втім , у концепції Є . Бартмінського , на відміну від точки зору московських етнолінгвістів [4, с . 49-50] суттєво не розрізняється : ментальний план , по суті , ототожнюється із семантикою ). Мовні стереотипи, таким чином , - це складні одиниці , семантично або формально стабілізовані , що закріплені й регулярно відтворюються в мовному узусі (конвенціоналізовані).

Таке розуміння стереотипу, зрозуміло, розходиться із загальноприйнятим, і насамперед, навіть не змістовно (термін цей надзвичайно багатозначний і використовується багатьма науками), а через відсутність зазвичай приписуваних цьому слову негативних конотацій (порівняймо заклики «звільнитися від стереотипів », негативну оцінку «стереотипного мислення » і т . п .). Серед джерел теорії Є . Бартмінського - концепція так званої жорсткої референції американського філософа мови ХіларіПатнема, американська когнітивна лінгвістика й психологія, семантика Анни Вежбицької та інші праці дослідниці .

З когнітивістами й А . Вежбицькою етнолінгвістику Є . Бартмінського особливо ріднить увага до типового й прототипного в мові й культурі . Власне типове й прототипне в народній культурі як основу її картини світу й покликаний у першу чергу описати «Словник народних стереотипів і символів». Для цього служить розроблений Є . Бартмінським особливий тип словникової дефініції , яка одержала назву когнітивної. Когнітивною він називає дефініцію певного явища з погляду пересічного , звичайного носія мови , яка моделює стійкий зміст , що асоціюється з цим явищем у широких культурних сферах , масовій народній свідомості . Зміст цієї дефініції закріплений в так званому мовному стереотипі явища . Межі такої дефініції відкриті , а ознаки , що в ній наводяться , можуть належати до своєї категорії більшою або меншою мірою. Дефініція такого типу відтворює зафіксовані мовою способи «наївного» пізнання людиною навколишнього світу . У її основу покладене розуміння значення слова як форми інтерпретації людиною світу . Це дає змогу вивчати способи представлення світу , відбиті в мові . Така дефініція містить аналіз великого корпусу контекстів досліджуваного поняття ( як власних вибірок , так і даних наявних електронних корпусів ), розгляд традиційних словникових дефініцій , а також практичне анкетування великих груп мовців відповідно до спеціально розроблених анкет . Роботи за цією методологією вже давно ведуться в Любліні й інших містах , вони тривають і сьогодні.

Список використаної літератури

Бараннік М. Проблема об'єкта та предмета етнолінгвістики / М. Бараннік / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/27_NNM_2009/Philologia/52979.doc.htm.

Бартминский Е. Этноцентризмстереотипа: результатыисследованиянемецких (Бохум) и польских (Люблин) студентов в 1993-1994 гг. / Е. Бартминский // Речевые и ментальныестереотипы в синхронии и диахронии: Тези конф. - М., 1995. - С. 7-9.

Кабакова Г. И. Французскаяэтнолингвистика: проблематика и методология / Г . И. Кабакова // Вопросыязыкознания. - 1993. - № 6. - С. 100-113.

Толстая С. М. Этнолингвистика в Люблине / С. М. Толстая // Славяноведение. - 1993. - № 3. - С. 47-59.

Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянскоймифологии и этнолингвистике / Н. И. Толстой. - М., 1995.

Юдін О. В. Етнолінгвістичне вивчення народної культури і проблема дефінiювання / О. В. Юдін // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - 2011. - Випуск 52. - С. 12-24.

Размещено на Allbest.ru