Мовні засоби вираження емотивності у творчості Ґабріеля Ґарсіа Маркеса

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 10.02.05 - Романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Мовні засоби вираження емотивності у творчості Ґабріеля Ґарсіа Маркеса

Андрійченко Юлія Валеріївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської та італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

КОРБОЗЕРОВА Ніна Миколаївна,

завідувач кафедри іспанської та італійської філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опонентидоктор філологічних наук, доцент

ДАНИЛИЧ Валентина Стефанівна,

завідувач кафедри іспанської філології

Київського національного лінгвістичного університету

кандидат філологічних наук, доцент

КОРОТІЧ Тетяна Анатоліївна,

доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського державного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Захист відбудеться “20” лютого 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розісланий “20” січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радик. філол. н. Клименко Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна антрпоцентрічна спрямованість лінгвістики зумовлює необхідність дослідження емоцій, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. У зв'язку з цим підвищується зацікавленість до аналізу категорії емотивності, розширюється спектр вивчення цієї проблеми. Але, незважаючи на те, що проблема емотивності привертає пильну увагу лінгвістів і в кожному з фундаментальних досліджень тексту існує вказівка на важливість студіювання його емотивного аспекту, емотивність залишається поки що одним з невизнаних чинників тексту художнього твору. Щоправда впродовж останніх двадцяти років проблемі мовних засобів вираження емотивності у текстах художніх творів приділяється пильна увага з боку науковців. Той факт, що сучасні дослідження, присвячені питанням прагматики та семантики, не можуть бути повними без урахування емоційного чинника визнає сьогодні ціла низка дослідників. Проте, названа галузь досліджень залишається найскладнішою і дискусійною. Проблема людського розуміння художнього тексту знаходиться у центрі наукових інтересів багатьох українських та іноземних лінгвістів (А.Г. Баранов, А. Вєжбицька, Г.Г. Верба, П.С. Волкова, С.В. Гладьо, С.В. Іонова, М.В. Гамзюк, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, Ю.С. Степанов, В.І. Шаховський).

Складністю і багатоаспектністю феномену текстової емотивності можна пояснити існування різноманітних підходів до його вивчення на рівні тексту (В.І Болотнов, С.В. Гладьо), дослідження реалізації категорії емотивності в різних типах тексту (О.Є. Філімонова) та на комунікативному рівні (Г.Г. Верба, Т.Є. Змієва, В.А. Маслова, С.В. Іонова). У межах названих підходів існують різні концепції текстової емотивності, певна термінологія й спеціальні методи дослідження.

Іспанськомовні тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, які відрізняються унікальним, особливим, прихованим емоційно-психічним, оцінним впливом на адресата в поєднанні з національно-культурною специфікою зображуваних реалій, концентрують у собі множинність відношень, завдяки чому стали невичерпним джерелом для дослідження.

Емотивність розглядаємо як підкатегорію інформативності, що виявляється в емоційному зарядженні модулів дискурсу та компонентів тексту (О.О. Селіванова). Під мовними особливостями вираження емотивності в текстах художніх творів ми розуміємо вивчення умов актуалізації емотивності, дослідження можливостей її вживання адресантом і адресатом, її характерні культурно-національні риси. Як мовний феномен категорія емотивності обов'язково відтворює властивості мови як частини цілісної концептуальної системи, тобто вона є одночасно полем безперервних і перервних точок. Такими перервними точками категорії, що досліджується, виступають актуальні емотиви - емотивне значення й емотивна конотація. Емотивний потенціал належить до безперервного поля. Його цінність зумовлена тим, що саме емотивний потенціал слова забезпечує можливість виходу на внутрішню форму мови, стимулює акт самосвідомості особистості. На відміну від актуальних емотивів, які мають характер готового знання, оскільки експліцитно демонструють емотивну оцінку й впізнаються без попередньої переробки у концептуальній системі мовної особистості, віртуальні емотиви (емотивний потенціал) беруть участь в конструюванні нових елементів концептуальної системи й формують готовність суб'єкта інтерпретації до опанування колективного характеру свого “Я”.

Процес комунікації передбачає наявність відправника інформації та її отримувача. Будь-який комунікативний процес складається з декількох окремих фаз: комунікативний адресант - повідомлення - кодування - образ - адресат - сприйняття - образ - декодування - інтерпретація - усвідомлення - зворотний зв'язок.

У системі адресант - адресат, окрім двох основних компонентів, існує також певна кількість елементів, які є похідними від них. Таким чином, з'являється поняття квазісуб'єкт, одним з типів якого є художній образ. Необхідно підкреслити його специфічні риси, зокрема чуттєвий характер, емоційну виразність. Специфіка художнього образу як суб'єкта комунікації полягає в тому, що він є результатом свідомої творчої діяльності уяви автора тексту художнього твору. В основі комунікативної системи знаходиться художній образ, тобто художня комунікація. До комунікативної ситуації належать автор твору і адресат, з наборами близьких за структурою кодів або естетичних моделей, які існують у їхній свідомості, текст художнього твору й оточення, а саме культурні цінності, світ природи тощо, до того ж роль адресата не зводиться до механічного декодування, а сприйняття ним твору викликає загальну реакцію. Загальне оточення впливає на адресанта й адресата, зумовлює спільність їхніх естетичних моделей, змісту, потрібності в комунікації.

На наш погляд, необхідно виділити особливу рису художньої комунікації - індивідуальне сприйняття адресатом тексту художнього твору. Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття до дійсності - естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття до дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто, художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів і являють собою результат трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена необхідністю пошуку адекватних шляхів інтерпретації такого самобутнього явища, яким є мовне вираження емоцій у творчості Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Автор, якого вважають одним з видатних письменників сучасності, в своїх творах зображує увесь спектр людських емоцій. Але, на жаль, в галузі лінгвістики ще немає присвячених цьому феномену серйозних досліджень, виконаних на високому теоретичному рівні. Іспанськомовні тексти художніх творів видатного письменника сучасності Ґабріеля Ґарсіа Маркеса завдяки складним відносинам між героями творів, їхнім почуттям і стражданням, численним сюжетним лініям, роблять можливі визначення мовних засобів емотивності художнього твору.

Філологічні дослідження творчості Ґабріеля Ґарсіа Маркеса актуальні в Україні ще й тому, що вони допомагають адекватно відтворити нову грань дослідницької парадигми лінгвістики тексту, висвітлюючи залежність імовірного емоційного впливу художніх текстів від текстової репрезентації мовних засобів.

Також дослідження зумовлено необхідністю розрізнення існуючих в лінгвістичній літературі багаточисельнних термінологічних і метафоричних визначень емотивних явищ в тексті художнього твору (емоційне навантаження, емоційне забарвлення, емотивний план, емотивний фон), що ускладнює розуміння досліджуваного явища і робить необхідною диференціацію основних понять, які відносяться до проблеми дослідження емоцій в тексті.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах затвердженої Міністерством освіти і науки України наукової теми “Європейські мови та культури в глобалізації світових процесів” (код 01БФ 0147-01), яка розробляється Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні мовних засобів емотивного впливу в художньому тексті Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

* уточнити поняття емотивність та виявити специфіку її вираження у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса;

* дати загальну характеристику сучасної соціально-культурної ситуації в іспанськомовному соціумі та виявити її вплив на формування ідіостилю Ґабріеля Ґарсіа Маркеса; емотивність маркес мовний твір

* виявити особливості актуалізації мовних засобів вираження емотивності як специфічної ознаки текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, зумовленої характером емоціогенного знання, опредметненого в них;

* дослідити мовні засоби вираження емотивності: лексичні, морфологічні, синтаксичні, використані Ґабріелем Ґарсіа Маркесом з метою відображення імпліцитної авторської оцінки для створення емотивного ракурсу відповідних текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса;

* описати індивідуальні авторські прийоми вираження емотивності в тексті та їх роль у посиленні прагматичного впливу на адресата;

* виявити прагматичний аспект емотивності в межах змістово-концептуальної інформації з огляду на адресатність художнього твору.

Об`єктом дослідження є іспанськомовні тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса.

Предметом вивчення обрано мовні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів.

Матеріалом дослідження слугували тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Відбір матеріалу здійснювався шляхом суцільної вибірки.

Мета та завдання дисертації визначили вибір таких методів дослідження: текстові методи: для встановлення емотивних тем і емотивної структури текстів використано методи цілісно-текстового аналізу й контекстуального аналізу; необхідність розгляду лінгвопрагматичних особливостей емотивності художніх творів зумовила застосування методу лінгвопрагматичного аналізу; при розгляді емотивних мовних засобів у художньому тексті були використані метод дистрибутивного аналізу та описовий метод.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше досліджено особливості мовних засобів вираження емотивності в іспанськомовному тексті художнього твору.

Уперше в дослідженні здійснена диференціація понять “емотивний фон”, “емотивна тональність”, “емотивне забарвлення” і визначено поняття емотивності тексту художніх творів через комплекс цих понять. Виявлено основні властивості емотивного профілю іспанськомовного художнього тексту прозової форми з урахуванням специфіки авторської мови Ґабріеля Ґарсіа Маркеса та його філософських поглядів.

Теоретичне значення дослідження пов'язане з певним внеском у поглиблення наукового опису лінгвістики емоцій, який включає в себе аспекти співвідношення вербальних засобів вираження емоцій, а також з подальшим опрацюванням загальних проблем лінгвістичної прагматики, зокрема вивчення мовного вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів.

У цій праці диференційовано поняття емотивного фону, тональності, забарвлення й визначення лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності іспанськомовного художнього тексту через комплекс названих понять. Виявлено також функціонально-специфічні риси емотивності, які дозволять суттєво доповнити теоретичний внесок стосовно особливості функціонування названої категорії у художньому тексті. Результати здійсненого дослідження можуть бути використані в подальших теоретичних розробках із цієї проблематики.

Практичне значення результатів дисертації полягає у тому, що матеріали й результати дослідження можуть бути використані в навчальній і реальній комунікації з метою підвищення її ефективності, у практиці роботи з текстами художнього стилю, з урахуванням їхнього впливу, в загальному аналізі художніх творів, а також у курсі стилістики та спецкурсі з лінгвістики тексту.

Апробацію дисертації здійснено на 5 наукових конференціях, у тому числі на Міжнародній науковій конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 12 квітня 2005); Міжнародній науковій конференції “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 11 жовтня 2005); Всеукраїнській науковій конференції “Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135 річчя від дня народження)” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 18 квітня 2006); Першій Всеукраїнській науковій конференції романістів “Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства” (Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича, 5-6 жовтня 2006); Міжнародній науковій конференції “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 11 квітня 2007 ).

Публікації. Основні положення, результати й висновки дисертаційного дослідження відображено у 8 наукових статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, та шести тезах доповідей на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях. Усі публікації є одноосібними.

На захист винесено такі положення:

1. Категорія емотивності є інтегральним підґрунтям текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Специфічність її вираження зумовлена культурологічними особливостями авторського стилю, комунікативними правилами і особливостями менталітету латиноамериканського соціуму та схильністю Ґабріеля Ґарсіа Маркеса до наповнення творів елементами фантастичного.

2. Емотивність тексту художнього твору є двосторонньою, вона має план змісту і план вираження. Емотивний зміст поширюється на основні рівні тексту: з одного боку, він у вигляді емотем увіходить до когнітивного змісту тексту, з іншого, є складником емоційної частини прагматичних стратегій Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Щодо плану вираження емотивність є лінійною і представленою у тексті всім набором мовних маркерів емоцій, мотивованих багаторівневим емотивним змістом.

3. Функціонально-семантична категорія емотивності в досліджуваних текстах художніх творів виявляється через комплекс понять, які відображають її зміст і форму: емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення. Лінгвопрагматичні особливості емотивного фону й емотивної тональності визначають специфіку емотивного змісту художнього тексту і у своїй сукупності створюють характер емотивного забарвлення.

4. Функціонування емотивності в текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса безпосередньо пов'язана з авторською інтенцією. Використання автором назви тексту художнього твору як одного з домінуючих емотивних сигналів першоджерела забезпечує вихід на його змістову множинність, становить загальний емотивний фон художнього тексту і дає можливість авторові передати особисте ставлення до інформації, що викладається у художньому тексті.

5. Ґабріель Ґарсіа Маркес у своїх творах вживає емотивно забарвлену лексику, яка стосується сильних, абсолютно домінуючих емоційних хвилювань, що визначає специфіку засобів її репрезентації в мові. Авторська індивідуальність Ґабріеля Ґарсіа Маркеса проявляється на лексичному та граматичному рівнях і в стилістичному аспекті, що дозволяє визначити індивідуально-авторський стиль.

6. Для посилення емоційного впливу на адресата автор вживає у своїх творах такі стилістичні прийоми, як порівняння, метафора, метонімія, які сприяють точнішому й повнішому відтворенню настроїв героїв, їхньому емоційно-оцінному ставленню до об'єкта оцінки.

Структура і обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки друкованого тексту, обсяг основного тексту - 167 сторінок. Текст дисертації містить 1 схему та 5 таблиць. Список використаних джерел нараховує 232 найменування, серед яких 64 - іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 9 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну теми дисертації, сформульовано мету й конкретні завдання дослідження, а також теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі “Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення емотивності у текстах художніх творів” представлено погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на проблеми цієї галузі, які досліджували відомі українські та зарубіжні мовознавці, висвітлено проблеми прагматичної лінгвістики:(Г.Г. Верба, С.В. Гладьо, С.В. Іонова, М.В. Гамзюк, В.І. Шаховський). Зокрема висвітлено проблеми комунікативно-прагматичного підходу в дослідженні іспанськомовного тексту художнього твору як об'єкту інтерпретації. Сформульовано визначення категорії емотивності, змістовно-підтекстової інформації, внутрішньої форми мови, співвіднесеної з поняттям емоційно-безпосереднього особистісного змісту. В процесі текстового аналізу встановлюється роль емотивності як засобу інтерпретації змісту тексту художнього твору.

Особливу роль у створенні художнього тексту відіграє авторський стиль як стійка спільність образної системи, засобів вираження, що характеризує своєрідність творчості письменника. Своєю чергою, авторський творчий стиль також є виявом більш загальних раціональних і емоційних переваг автора як особистості, вираженням авторської домінанти. При цьому сюжетне і вербальне розгортання задуму здійснюється відповідно до певних правил, які співвідносяться із психічною домінантою автора, втіленою в тексті. Отже, виявлення вищезазначених характерних рис в іспанськомовних текстах художніх творів свідчить про появу такого самобутнього явища як стиль Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, який не лише збагатив латиноамериканську прозу, а й зробив переворот в світовій літературі загалом.

Ґабріель Ґарсіа Маркес вживає емотивні теми, які являють собою численні варіації відображення універсальних емоційних ситуацій, притаманних людині, які характеризуються однаковим набором змістово-формального рівню та відповідних емоцій героїв творів: відсутність здорового глузду у героїв (“Cien aтos de soledad”, “De amor y otros demonios”); втрата чогось важливого для героя (“El coronel no tiene quien le escriba”, “Memorias de mis putas tristes”); нещасливе кохання (“El amor en el tiempo de cуlera”, “Memorias de mis putas tristes”); детальний опис смерті одного з персонажів (“La ojarasca”, “El otoтo de patriarca”); фантастичні події, які сприймаються як ординарні (“Cien aтos de soledad”). У текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса переважають негативні емоції, що свідчить про драматичну спрямованість його доробку. Як соціокультурний феномен іспанськомовні тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса є втіленням ціннісних констант даної культурної системи сучасного періоду. Як свідчить аналізований матеріал, особливість інтерпретації текстів адресатом художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса полягає в тому, що поряд з інтригою у його творах існує опис ідеального тексту-моделі, який загалом сприймається як відкритий для різних трактувань твір, здатний постійно трансформуватись. Цей текст-модель потребує від адресата особливого сприйняття. Автор намагається побудувати семантичне поле адресата і для цього додає модель ідеального трактування адресатом своїх творів. Згідно з задумом Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, адресат повинен налаштуватися на сприйняття одразу декількох історій від різних мовців (“La hojarasca”), поєднаних в одному тексті-моделі або монолозі однієї людини (“El otoтo de Patriarca”), інтерпретувати зміст яких повинен сам адресат.

У другому розділі “Особливості засобів мовної репрезентації емотивності в текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса” з'ясовано, що тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса за своєю тональністю і за високою щільністю емотивів належать до емотивних. Це підтверджується такими складниками: темами досліджуваних текстів, які є емоційними і емоціогенними; великою кількістю емоційно забарвленої і стилістично зниженої лексики, що свідчить про емоційне напруження героїв творів; добір синтаксичних засобів часто суперечить пунктуаційній нормі; наявність і опис емоційної невербальної поведінки, яка супроводжує практично кожну репліку героя твору. Унікальність емоцій, які представлені в аналізованих творах, виявляється передусім у розмаїтті мовних засобів їх вираження (відповідна лексику, фразеологізовані синтакичні конструкції, порядок слів, національні особливості). У межах розробленої теорії емоційно-прагматичної домінанти В.П. Белянін поділяє тексти художніх творів за їхнім впливом на адресата на веселі (тобто емоція радості), сумні (емоція суму), світлі (емоція спокою), активні (емоція радості боротьби), темні (емоція жаху), красиві (емоція здивування). Досліджувані тексти належать до темних текстів. Емотивна лексика так званого світлого типу не є високочастотною у досліджуваних творах. Такі концепти, як “amor”, “felicidad”, “tranquilidad”, які трапляються у текстах, свідчать, на наш погляд, скоріше про умовність жанру. В аналізованих творах частіше зустрічається лексика з негативною денотацією:

Cuando salн de ahн, el ъnico sentimiento que me quedaba en la vida eran las ganas de llorar. Un vapor raro me subiу de las entraсas. -ЎPuta!- gritй (“Memorias de mis putas tristes”, p. 38).

Pero cuando lo vio entrar en la casa confundido con la ruidosa escolta del coronel Aureliano Buendнa, y lo vio maltratado por el rigor del destierro, envejecido por la edad y el olvido, sucio de sudor y polvo, oloroso a rebaсo, feo, con el brazo izquierdo en cabestrillo, se sintiу desfallecer de desilusiуn (“Cien aтos de soledad”, p. 68).

У цьому фрагменті опис Ауреліано не збігається з емотивною оцінкою Амаранти, яка малювала його в своїй уяві як шляхетного військового, таким якого вона запам'ятала ще з давніх часів. Вона відчула велике розчарування: (образ полковника зруйновано: se sintiу desfallecer de desilusiуn), побачивши підстаркувату знесилену людину, яку дуже важко було уявити в образі безстрашного вояка.

У цілому, темна (епілоптоїдна) емоційно-змістова домінанта досліджуваних текстів художніх творів автора дозволяє говорити про негативні життєві настанови героїв, про схильність до пошуку ворогів, про агресивне ставлення оточення. Зазвичай когнітивна модель темних текстів будується на жорсткій опозиції добра і зла, але в текстах ҐабріеляҐарсіа Маркеса, на нашу думку, ця чітка грань між добром і злом розмивається.

Домінуючим емотивним сигналом досліджуваних текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, що забезпечує вихід на його змістову множинність і створює загальний емоційний фон тексту, є назва творів. Незалежно від емотивного статусу назви твору текст завжди виконує по відношенню до неї головну функцію експлікації емотивної семи і слугує головним індикатором ключової теми. Це зумовлено тим фактом, що студійовані тексти художніх творів як результат роботи цілісної концептуальної системи відображають її таким чином, що назва виступає дискретною частиною (кодом) тексту художнього твору. Наприклад, на перший погляд, лексема “soledad” назви може бути імпліцитно закладеною вже у самому намірі автора вивести це поняття на перше місце, віддаючи йому явну перевагу перед усіма іншими:

Se le oнa moverse en el cuarto con una atormentada y enloquecedora insistencia, igual que si en esas noches lo recibiera en el cuarto el fantasma del hombre que habнa sido hasta entonces, y ambos, el hombre pasado y el hombre presente, se empeсaran en una sorda batalla en la cual el pasado defendнa su rabiosa soledad, su invulnerable aplomo... (“El otoтo de patriarca”, p. 23).

Aquella noche interminable, mientras el coronel Gerineldo Mбrquez evocaba sus tardes muertas en el costurero de Amaranta, el coronel Aureliano Buendнa rasguсу durante muchas horas, tratando de romperla, la dura cбscara de su soledad (“Cien aтos de soledad”, p. 68).

У цих прикладах автор наділяє самотність рисами живої істоти і матеріальної речі (персоніфікація): la dura cбscara de su soledad (самотність може відчувати), su rabiosa soledad (навіть гніватись). Іншими словами, об'єкти реальної дійсності виступають як реальні поняття і дають змогу адресатові краще усвідомити їхнї особливості й властивості. Тому ми можемо вважати персоніфікацію одним із прийомів, до яких вдається Ґабріель Ґарсіа Маркес, і які характеризують особливості його авторського стилю, з метою привернути пильну увагу адресата і тим самим підсилити прагматичний ефект.

Однією з особливостей авторського стилю є включення фразеологізмів у назви творів і новел: “Cien aтos de soledad”, “Otro lado de la muerte”, “Amor en el tiempo de cуlera”. Наявність подібних одиниць у назвах є індикатором емоційного стану або емоційного ставлення автора. В тексті здійснюється символічне, метамовне розгортання назви твору, тобто текст виступає як розгорнута заголовна метафора. Так само здійснюється і зворотній процес: вплив тексту на назву. Як свідчить матеріал, до переліку “мовних” назв творів увіходять прямі найменування емоцій (“La mala hora”, “Amargura para tres sonбnbulos” та ін.), символічні номінації (“Cien aтos de soledad”, “Diбbolo del espejo”, “El general en su laberinto”, “El otoсo del patriarca” та ін.). Такі назви текстів художніх творів проектують свій емотивний зміст на весь текст, допомагають зрозуміти його емоційний зміст, дають ключ до підтексту, посилюють естетичний вплив на адресата. Наприклад, назва твору “La hojarasca” описує яскраву ознаку осені - пори року. В свідомості адресата чітко закріплений образ осені, який викликає настрій суму, хвилювання, передчуття кінця і тому він вже з назви налаштовується на сумний тон розповіді про поховання.

Назва художнього твору як елемент номінації дозволяє у поєднанні зі всім текстом виявити авторську модальність, яка практично не від'ємна від підтексту і дозволяє декодувати основну ідею тексту художнього твору. Метафоричний засіб демонстрації емоцій є найчастотнішим у досліджуваних текстах художніх творів. Він полягає у трактуванні емоцій через поняття конкретної сфери (як речей, орієнтирів, предметів): щастя - верх, сум - низ, гірка рідина:

Rezу con la fe exacerbada, cantу lacanciуn de la tiorba, llorу con lбgrimas de aceite ardiente que le abrasaron las entraсas (“De amor y otros demonios”, p. 69).

У цій комунікативній ситуації автор вдається до метафоричного порівняння сумного емоційного стану героїні з палаючою олією, llorу con lбgrimas de aceite ardiente, за допомогою чого відбувається інтенсифікація впливу на емоційну сферу адресата.

До мовних назв творів увіходять прямі найменування емоцій (“La mala hora”, “Amargura para tres sonбnbulos”, та ін.), символічні номінації (“Cien aтos de soledad”, “El general en su laberinto”, “El otoсo del patriarca”, та ін.) та їхні.

Отже, розмаїття лексичних засобів для відображення емоцій у досліджуваних творах дозволяє говорити про той факт, що емоційні явища можуть також позначатися декількома лексемами. А за допомогою введення емотивно маркованої лексики автор досягає посилення прагматичного впливу на адресата.

Беручи до уваги весь арсенал мовних засобів, які вживає Ґабріель Ґарсіа Маркес з метою передати емоції своїх героїв, можна констатувати, що нерідко в одному контексті здійснюється сполучення двох або трьох засобів мовної репрезентації емоційних концептів. Виходячи з цього, виділяємо такі типи актуалізації різних мовних засобів у досліджуваних текстах художніх творів для передачі певних емоцій: номінативно-описовий; описово-виразний; номінативно-виразний; номінативно-описово-виразний:

Номінативно-описовий тип полягає в тому, що в контексті, який характеризує появу, прояв або переживання певного почуття, з одного боку, використано лексеми, що номінують почуття, а з іншого, автор уживає мовні одиниці, які описують жести та міміку, що супроводжують такий душевний стан героя:

їY te dijo cuбndo te vas a morir? La niсa afirmу con los labios apretados para no llorar (“De amor y otros demonios”, p. 50).

Tan pronto como quedу libre, Sierva Marнa le saltу al cuello, y permanecieron abrazados sin hablar mientras ella lloraba (“De amor y otros demonios”, p. 68).

У наведених прикладах виділені лексеми los labios apretados, abrazados належать до мовних одиниць, які номінують емоції, а дієслово руху saltу - до тих, які описують почуття персонажа.

Описово-виразний тип мовної репрезентації емоційних концептів являє собою актуалізацію (словесну представленість) в контексті одиниць, які характеризують прояв емоцій, і лексем, які виражають певне почуття. Як свідчить матеріал, слова, які номінують емоції, в контексті відсутні:

Al conocer el nombre de la novia, sin embargo, Josй Arcadio Buendнa enrojeciу de indignaciуn “El amor es una peste -tronу-. Habiendo tantas muchachas bonitas y decentes, lo ъnico que se te ocurre es casarte con la hija del enemigo” (“Cien aтos de soledad”, p. 30).

У цьому прикладі контекст, який відображає стан Хосе Аркадіо Буендіа після того, як він дізнався про ім'я нареченої свого сина, включає мовні одиниці, які описують прояв його почуттів (ніяковість, збентеження) за допомогою лексем enrojeciу, tronу і обороту de indignaciуn, які вказують на інтенсивність процесу. При реалізації описово-виразного типу в досліджуваних текстах адресат сам вирішує, які почуття і емоції персонажів передаються відповідним контекстом.

Третій тип мовної репрезентації емоційних концептів досліджуваних текстів художніх творів - це номінативно-виразний, який полягає у вживанні лексики, яка номінує почуття, разом з уживанням мовних одиниць, які виражають цю емоцію або почуття: Una de las putitas pobres que cazan clientes de solemnidad en la calle de los Notarios me pidiу el cigarrillo de siempre, y le contestй lo mismo de siempre: Dejй de fumar hace hoy treinta y tres aсos, dos meses y diecisiete dнas (“Memorias de mis putas tristes”, p. 11).

“Eres la vergьenza de nuestro apellido”, le gritу un domingo despuйs de misa, cuando lo vio en la casa nueva jugando barajas con sus oficiales. Arcadio no le prestу atenciуn (“Cien aтos de soledad”, p. 49).

У першому прикладі за допомогою прикметника pobres і зменшувального суфікса -ita-, лексема puta з яскраво вираженим негативним змістом набуває позитивного емоційного забарвлення: адресат, за автором, співчуває тяжкій долі дівчат-повій.

Як свідчить матеріал, четвертий тип являє собою актуалізацію в контексті всіх мовних одиниць, досліджених вище, що дає найбільш чітку, але іноді надмірну характеристику емоції або почуття. Приклади актуалізації номінативно-описово-виразного типу мовної репрезентації емоційних концептів досліджуваних текстів можна проілюструвати таким контекстом:

Buscу a Aureliano en la oscuridad, le puso la mano en el vientre y lo besу en el cuello con una ternura maternal. “Mi pobre niсito”, murmurу. Aureliano se estremeciу (“Cien aтos de soledad”, p. 30).

Значно частіше Ґабріель Ґарсіа Маркес уживає ті типи мовної репрезентації емотивності, в яких функціонує лексика на позначання емоції. Це дозволяє зробити висновок про те, що мовленнєва актуалізація емоційних концептів за допомогою слів, які називають емоції, є найбільш характерною для досліджуваних текстів художніх творів.

У третьому розділі “Специфіка функціонування мовних засобів вираження емотивності в лінгвопрагматичному аспекті у творах Ґабріеля Ґарсіа Маркеса” проаналізовано прагматичні особливості авторських описів, які розглядаються на основі категорій емотивності й експресивності. Базуючись на даних проведеного дослідження іспанськомовних текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, можемо виділити такі характерні для автора групи авторських описів: персоніфікатори, кінетичні характеристики, емотивні описи.

Персоніфікатори - це такі авторськи описи, за допомогою яких визначається характер героя художнього твору через його поведінку в конкретній ситуації. Персоніфікатори надають пряму або приховану характеристику його поведінки (ваганння, рішучість, дратівливість та ін.). Для досліджуваних текстів художніх творів характерний стриманий прояв емоцій, коли Ґабріель Ґарсіа Маркес послідовно розкриває характер персонажа і дає опис не тільки його зовнішності, але й його дій і характеру. Таку тактику використовує автор для налаштування адресата, задаючи тон подальшому перебігу подій та їхньому сприйняттю. Вживання персоніфікаторів сприяє створенню емоційного контакту автора з адресатом, що зближує їхні суб'єктивні позиції та споріднює з героями “можливого світу”:

Saltу de la cama. Atravesу el convento a las volandas, y llegу hasta el patio de servicio guiбndose por la voz (“De amor y otros demonios”, p. 76).

У цьому фрагменті тексту завдяки дієсловам руху saltar, atravesar автор демонструє збуджений емоційний стан ігумені. Ця особливість притаманна усім творам автора: внутрішній світ його героїв розкривається завдяки їхнім вчинкам, дякуючи цій прагматичній інформації адресат інтерпретує подальші дії персонажу, шляхом їхнього співставлення з репліками і діями. Ґабріель Ґарсіа Маркес насамперед звертає увагу адресатане на зовнішність героїв, а на їхні дії, виражені у тексті дієсловом gritar, яке характеризує персонаж як імпульсивну “живу” людину, а в другому реченні за допомогою дієслів руху saltar, atravesar, llegar, що демонструють спонтанність дії, доводить рішучість і сміливість героя твору, тим самим надаючи фрагментові емотивності.

Друга група авторських описів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса - це кінетичні характеристики паралінгвальних засобів, ті, які передають міміку, жести і рухи персонажів твору, завдяки чому здійснюється реалізація багатозначних слів: Aquella lista habrнa permitido hacer una recapitulaciуn de veinte aсos de guerra. Habrнan podido reconstruirse con ella los itinerarios nocturnos del coronel, desde la madrugada en que saliу de Macondo al frente de veintiъn hombres hacia una rebeliуn quimйrica, hasta que regresу por ъltima vez envuelto en la manta acartonada de sangre (“Cien aтos de soledad”, p. 90).

У цьому фрагменті можна простежити найважливіші моменти життя героя - автор дотримується динамічного опису емоцій шляхом демонстрації кінесики персонажа, яка передається за допомогою двох дієслів руху salir і regresar; що є безпосередніми репрезентантами почуттів. Якщо перше дієслово ми можемо умовно визначити наступною напруженою позицією, то інше характеризує пасивне і байдуже ставлення персонажа твору до життя.

Третя група авторських описів - це емотивні описи, які демонструють, в якому емоційному стані здійснюється процес комунікації. Це реакція персонажа на подію: хвилювання, радість, страх, сильне почуття, що можуть впливати на сприйняття і оцінку висловлювання персонажа адресатом і визначити, чи є правдивим або помилковим висловлення, а також натякати на приховані дії, які можна визначити за реакцією героя. Probablemente -dijo-. Pero lo que me preocupa no es que me fusiles, porque al fin y al cabo, para la gente como nosotros esto es la muerte natural (“Cien aтos de soledad”, p. 7).

У цьому фрагменті хвилювання героя виражені дієсловом, що передає емоції preocuparse, який розуміє активну роль суб'єкта.

В дисертації розглянуто рівні текстової емотивності (емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення) та її лінгвопрагматичні особливості, що дозволило врахувати усі прояви емотивності у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Теми, багато разів відтворені в різних варіантах, що базуються на знанні прецедентних емотивних ситуацій, створюють емотивний фон тексту, який будується за принципом спільних фонових знань автора й адресата.

Емотивну тональність розглядаємо в дисертації з точки зору домінування одного з її видів, який висуває на перший план емоційність адресата, емоційну оцінку будь-яких аспектів комунікації й апеляцію до емоційності адресата, що сприяє кращому сприйняттю текстової інформації останнім. За допомогою емотивної тональності адресант скорочує психологічну відстань до адресата. Як свідчить досліджуваний матеріал, емотивна тональність егоцентричного типу не притаманна текстам худжніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса на відміну від емотивної тональності об'єктивного типу:

Al principio nadie lo tomу en serio... Pero una noche, al entrar Arcadio en la tienda de Catarino, el trompetista de la banda lo saludу con un toque de fanfarria que provocу las risas de la clientela, y Arcadio lo hizo fusilar por irrespeto a la autoridad. A quienes protestaron, los puso a pan y agua con los tobillos en un cepo que instalу en un cuarto de la escuela. “ЎEres un asesino! -le gritaba Ъrsula cada vez que se enteraba de alguna nueva arbitrariedad-. Cuando Aureliano lo sepa te va a fusilar a ti y yo serй la primera en alegrarme” (“Cien aтos de soledad”, p. 45).

Цей уривок ілюструє співвідношення фактуальної і концептуальної інформації, яке, на наш погляд, представлене досить наочно. Емотивність фонового рівня тут визначається вказівкою на емоційну ситуацію (Аркадіо отримує владу і силу у рідному Макондо), а емотивна тональність передає емоційне ставлення до цієї події і вкладається автором в уста Урсули. У цій комунікативній ситуації погроза Урсули, що Ауреліано дізнається про свавілля Аркадіо, зумовлена емоційним станом героїні твору, і в такий спосіб умотивовує її бажання зупинити Аркадіо: є той, хто прийде і зупинить це знущання.

Емотивне забарвлення досліджуваних текстів художніх творів формується не тільки завдяки емотивним засобам тексту: для відображення емоційних ситуацій Ґабріель Ґарсіа Маркес використовує нейтральну лексику, лексику емоцій, досягаючи своєї прагматичної мети:

Meme encontraba a Fernanda desesperada, matando mariposas con la bomba de insecticida. Esto es una desgracia -decнa-. Toda la vida me contaron que las mariposas nocturnas llaman la mala suerte (“Cien aтos de soledad”, p. 119).

У цьому прикладі за допомогою своїх уявлень про навколишній світ, які базуються на прикметах las mariposas nocturnas llaman la mala suerte, Фернанда переживає стан відчаю, який автор виражає за допомогою емотивно маркованого прикметника desesperada, намагається пояснити дії, які не є звичними для неї. Введення в емотивний текст прикмети, яка лунає з уст героїні, виступає засобом створення прагматичного ефекту на адресата, який, своєю чергою, порівнює свої знання про світ з уявленнями героїні.

Емотивний тон, емотивна тональність і емотивне забарвлення - всі ці прояви емотивності сприяють посиленню прагматичного ефекту, надаючи більшої яскравості тексту художнього твору. Емотивно маркована лексика в текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса налаштовує адресата на емоційне сприйняття відображених у творах подій, вчинки героїв, їхніх почуттів, що й сприяє реалізації авторських прагматичних установок. Наповнення твору емоціями сприяє розкриттю прагматичного змісту висловлювань і тексту художнього твору в цілому й дає змогу прагматично вплинути на адресата. Характерною рисою текстів художніх творів Ґабріель Ґарсіа Маркеса є їхній політематизм. Ця особливість обумовлена можливістю комбінації раціональних і емотивних тем, а також можливістю використовувати в одному творі збіг емотем різного статусу і змісту.

ВИСНОВКИ

Емотивність у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса щільно пов'язана з авторською інтенцією. Як свідчить матеріал, у досліджуваних текстах художніх творів превалюють негативні емоції, у зв'язку з чим ми констатуємо драматичну спрямованість художніх творів автора. Домінантним емотивним сигналом першоджерела, що забезпечує вихід на його змістову множинність, є назва твору, яка надає загальний емотивний фон тексту. Незалежно від емотивного статусу назви художнього твору, текст завжди виконує щодо нього головну функцію експлікації емотивної семи. Найчастотніші назви емоцій у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса Ї amor, miedo, desesperaciьn. Але основний емоційний тон досліджуваних текстів створюється не окремими, навіть частовживаними, лексемами, а найбільш розвинутими й багатокомпонентними семантичними групами слів. У досліджуваних текстах такими групами виявилися семантичні об'єднання, які виражають емоції сум / страждання та радість / кохання. Основна частина лексем, що називають емоції, є стилістично нейтральною і становить базу більшості семантичних груп. Семантичні групи з архісемами “miedo”, “compasiьn”, “disgusto” містять лише нейтральні мовні засоби. Особливу групу в художніх текстах Ґабріеля Ґарсіа Маркеса становлять фразеологізми, спрямовані на вираження почуттів, серед яких найчисленнішими є групи з архісемами “soledad”, “sufrimiento, “decaimiento”.

Характерною особливістю авторського стилю є вживання поряд з прямим визначенням емоцій їх образного уявлення, що веде до збільшення об'єму емоційної інформації у творі. Помітною рисою стилю Ґабріеля Ґарсіа Маркеса у вираженні емоцій є імпліцитний засіб їхнього представлення. У більшості проаналізованих текстів немає назв емоцій, що не перешкоджає авторові образно, об'ємно, точно передати почуття, які відчувають герої іспанськомовних текстів художніх творів.

Тексти досліджуваних художніх творів відрізняються прагненням до нестандартного розвитку руху сюжету, до підсилення прагматичної сили висловлення і нетиповості, що виявляється у вживанні прийому протиставлення емоційності раціональному рухові думок. Художні твори Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, на нашу думку, не мають надмірної емоційної виразності та експресивності, які спричинили зниження суб'єктивності тексту. Як наслідок емоція залишається пригніченою мовним матеріалом, а текст позбавляється цілісності та тієї єдиної тональності, яка визначає характер художнього твору. Ця унікальна інтонація притаманна творам автора повною мірою, і тому є всі підстави спростувати думку про так звану телеграфічність творчості видатного письменника сучасності.

Перспективу подальших досліджень ми вбачаємо у більш детальному розгляді лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів з урахуванням їхніх національно-культурних особливостей. Той факт, що не завжди можна чітко встановити взаємозв'язок між вживанням емотивно маркованої лексики в творі та авторською інтенцією, свідчить про те, що емотивність можна розглядати як мовний феномен з нечіткими межами варіативності, які можуть стати предметом для подальших лінгвістичних досліджень.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Андрійченко Ю.В. Лінгвопсихологічна характеристика героїв роману “Сто років самотності” / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Вид-во Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2004. - Вип. 11. - С. 3-6.

Андрійченко Ю.В. Вираження емотивності художнього тексту (семантико-когнітивний аспект) / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Вид-во Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2005. - Вип. 13. - С. 3-5.

Андрійченко Ю.В. Емотивність як ціннісний континуум мови художнього твору / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Вид-во Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2005. - Вип. 14. - С. 10-13.

Андрійченко Ю.В. Художній текст як об'єкт інтерпретації / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Вид-во Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2005. - Вип. 15. - С. 3-7.

Андрійченко Ю.В. Особливості вираження емотивності в художніх творах на матеріалі творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Логос, 2005. - Вип. 6. - С. 3-5.

Андрійченко Ю.В. Мовне відображення емотивних структур у складі художнього тексту / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Логос, 2005. - Вип. 7. - С. 3-5.

Андрійченко Ю.В. Емотивні змісти у семній структурі слова / Юлія Валеріївна Андрійченко // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. праць / відп. ред. Олена Степанівна Снитко. - К. : Видав. Дім Дмитра Бурага, 2005. - Вип. 16, кн. 1. - С. 18-21.

Андрійченко Ю.В. Мовні засоби вираження емотивності в текста творів Ґ.Ґ. Маркеса / Юлія Валеріївна Андрійченко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Вид-во Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2008. - Вип. 20. - С. 3-9.

АНОТАЦІЇ

Андрійченко Ю.В. “Мовні особливості вираження емотивності у творчості Ґ.Ґ.Маркеса”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. -Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено лінгвопрагматичному аналізу вираження емотивності в творчості Ґ.Ґ. Маркеса. Дискусії з приводу можливого відображення емоційного в мові мають своє історичне коріння. Визначення різноманітних функцій емотивності текстів художніх творів дає можливість з'ясувати існування факторів, які впливають на збільшення щільності емотивної тканини текстів. Ці фактори:

- прагматичний фактор, пов'язаний з необхідністю подолання емоційного бар'єру адресата при його сприйнятті емоційного змісту тексту, зміни його емоційного стану або відношення до події. Все це обумовлює актуалізацію психологічної закономірності до появи нових емоцій, яким необхідне мовне втілення;

- лінгвістичний фактор, що пов'язаний з синсемантизмом мовних знаків: жодне з засобів вираження внутрішнього хвилювання не є самодостатнім для адекватного відображення емоційного стану автору необхідно дублювати мовні засоби різних рівнів, тому у тексті можна спостерігати випадки скупчення емотивів;

- текстовий фактор, що пов'язаний з накладанням емотивів фонового і тонального рівнів тексту.

У дисертації розкрито і уточнено поняття: емотивний фон, емотивне забарвлення, емотивна тональність тексту художнього твору. Виявлено характерну авторську особливість вживання поряд з прямим визначенням емоцій їх образного уявлення, що веде до збільшення об'єму емоційної інформації у творі.

Ключові слова: художній текст, емотивність, оцінність, емотивний фон, емотивне забарвлення, емотивна тональність.

АННОТАЦИЯ

Андрийченко Ю.В. Языковые особенности выражения эмотивности в творчестве Г.Г.Маркеса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Рукопись.

Диссертация посвящена изучению эмотивности как одной из базовых категорий художественного текста, исследование которой связано с извлечением из текста эмоциогенных знаний и установлением специфики их текстового означивания. Для решения задачи по выявлению видов эмотивного содержания в тексте мы использовали положения когнитивной науки. Когнитивная лингвистика выявила, что в ментальном представлении текста выделяются принципиально различные эмоциональные явления, которые соответствуют эмотивности как объекту отражения и как способу отражения: первый тип эмоций относится к миру, описываемому в тексте, второй, связан с характером интерпретации этого мира автором.

Во введении обосновывается актуальность темы, цель и задачи исследования, его научная новизна, теоретическое и практическое значение, а также апробация результатов и положения, которые выносятся на защиту.

В первом разделе представлены теоретические положення, на которые опирается исследование. В работе использованы положения отечественной и зарубежной психологии, строящей свои представления о человеческой эмоциональности на основе признания единства эмоционального и рационального в мышлении, сознании и языке, огромной роли эмоций во всех видах человеческой деятельности. В тексте категория эмотивности отражает различные виды эмоционального содержания: с одной стороны, эмоции в виде эмотем входят в когнитивное содержание текста, с другой, составляют часть прагматических стратегий автора текста. Данные виды эмотивного содержания мы условно обозначили соответственно как эмотивный фон текста и его эмотивная тональность.

Во втором разделе в результате анализа художественных текстов показано, что эмотивные элементы содержания пронизывают все уровни тематической структуры художественных текстов Габриеля Гарсиа Маркеса. Эмотивная основная тема произведений, вынесенная в заголовок, представляет собой эмотему, основанную на знании прецедентной эмоциональной ситуации (“Смерть”). Способом ее развертывания становится сопоставление контрастных эмоций двух подтем, первая из которых (“приятная жизнь”) описывает нормы жизни героев и представлена описанием психологических состояний, отмеченных отрицательными эмоциями горе (-), безысходность (-), грусть (-), а подтема основывается на категории “ненормы”, т.к. демонстрирует привычный гармоничный уклад жизни, к которому стремятся герои художественных текстов Габриеля Гарсиа Маркеса.

В третьем разделе проанализированы художественные тексты, которые представляют собой примеры максимально высокой насыщенности их содержания эмотивными элементами и наиболее сложного переплетения уровней текстовой эмотивности. Анализ текстов производится на основании унифицированных характеристик текстовой эмотивности, а именно эмотивного фона, эмотивной тональности и эмотивной окраски. Их соотношение определяет специфику эмотивности текстов различных типов. Однако регламентирующим принципом при этом выступают функционально-стилевые нормы, которые обусловливают выявление специфичных для каждого стиля черт эмотивности.

...