Прагматика української офіційно-ділової документації XVI-XVII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

УДК 811.161.2'42

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Прагматика української офіційно-ділової документації XVI-XVII століть

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Цехмейструк Олена Григорівна

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Хрустик Надія Михайлівна, доцент кафедри української мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, професор кафедри українознавства Національного авіаційного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Нарушевич-Васильєва Оксана Вікторівна, доцент кафедри українознавства та лінгводидактики Одеської національної академії харчових технологій.

Захист відбудеться «26» листопада 2009 року о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 166.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано «19» жовтня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. П. Матузкова

Загальна характеристика роботи

Сучасна лінгвістика характеризується зростанням уваги до проблем мовленнєвої діяльності як засобу взаємодії людей. Інтерес до організації та регулювання вербальної комунікації зумовив активні пошуки концепції, що пояснювала б закономірності та умови реалізації успішного спілкування, зокрема роль мовця у цьому процесі. Всебічне дослідження людського мовлення спричиняє необхідність визначення адресанта за допомогою його комунікативних інтересів, потреб, компетенції (З. Вендлер, Т. Ю. Ковалевська, Дж. Л. Остін, Г. Г. Почепцов, О. Г. Почепцов, Р. С. Столнейкер, Дж. Р. Сьорль, Р. А. Хадсон). Значення і стилістичний ефект тексту розглядають як продукт діалогічної взаємодії між автором, текстом і контекстом, де контекст містить різноманітні соціоісторичні, культурні та інтертекстуальні фактори (М. М. Бахтін, М. П. Брандес, І. Р. Гальперін, М. Н. Кожина, С. Левінсон, Л. В. Нижникова, В. В. Одинцов, М. Л. Пратт).

Офіційно-ділові тексти не лише є власне офіційним свідченням достовірності наданої інформації, вони також допомагають регулювати відносини між членами суспільства. Основною функцією документів є регулятивна, висловлення розпоряджень та досягнення домовленостей в інституціоналізованому спілкуванні. Тому мова ділових паперів не повинна викликати сумнівів щодо однозначності написаного. Усталені сполучення слів (мовні штампи, кліше) допомагають зробити текст відповідним цій вимозі, оскільки типові форми уможливлюють розуміння та запам'ятовування зафіксованої інформації.

Документи XVI-XVII ст. укладалися за чітко визначеними принципами, з використанням традиційних висловів у кожній структурній частині, проте мали і специфічні риси, характерні для живого мовлення. Постійні та історично змінні особливості побудови українських ділових документів вимагають комплексного дослідження, оскільки комунікація з усіма її різновидами - це система, що існує в часі та просторі і розвивається з урахуванням впливу багатьох внутрішньомовних та позамовних факторів.

Актуальність дисертації зумовлена тим, що поглиблення уваги до комунікативного аспекту староукраїнської ділової документації допомагає зрозуміти особливості формування норм ділового стилю в українській мові, зокрема виникнення типових висловів, що полегшують продукування і розуміння офіційних текстів. Робота ґрунтується на методико-теоретичних засадах низки наукових праць, присвячених дослідженням різножанрових та різнотематичних пам'яток ХVI-XVII ст., здійсненим Л.В. Ажнюк, М.Г. Бережковим, О.М. Геращенко, У.Я. Єдлінською, С.М. Каштановим, І.П. Крип'якевичем, В.В. Німчуком, Ф.Є. Ткачем та іншими вченими. Проте в нашому дослідженні увагу зосереджено не лише на лінгвістичних характеристиках староукраїнських юридичних та дипломатичних документів, а передусім на їхньому прагматичному призначенні. Застосування системно-діяльнісного підходу передбачає єдність прагмалінгвістичного та семантико-функціонального аспектів. Історичні відмінності у функціонуванні мовленнєвих актів, особливості побудови різних прагмасемантичних типів ділових текстів зазначеного періоду залишаються недостатньо вивченими, що увиразнює актуальність обраної проблематики. Інтерес до дослідження іллокутивних функцій документів XVI-XVII ст. зумовлено також важливістю тогочасних подій для історії України, непересічністю постатей адресантів і адресатів та різноманітним призначенням таких текстів. Ведення ділової документації староукраїнською мовою розпочалося ще у XII-XIII ст., а протягом XVI-XVII ст. ця традиція усталилася та досягла свого розквіту, поступово витісняючи зі сфери українського діловодства латину та старопольську мову. Так, Визвольна війна прискорила процес формування української нації та національної мови, допомогла українському народу заявити про себе на світовій арені, і, незважаючи на подальшу залежність від Москви, практика створення ділових документів староукраїнською мовою безперервно продовжувалася до XVIII ст. Вплив живого мовлення на книжну традицію простежується на рівні фразеології, морфології, лексики цих текстів, тоді як їх форма відповідала загальноприйнятим у світі вимогам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з комплексною науковою темою кафедри української мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова «Дослідження етносоціопсихолінгвістичних аспектів функціонування української мови в синхронії та діахронії» (номер державної реєстрації 0106U008144). Тему дисертації затверджено координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 37 від 26 квітня 2007 р.).

Мета дисертації полягає у з'ясуванні функціональних особливостей та лексико-семантичного наповнення мовленнєвих актів у староукраїнських ділових документах на основі історико-прагматичного підходу.

Для досягнення мети розв'язано такі завдання:

· визначено належність українських ділових документів ХVI-XVII ст. до певного стилю та жанру;

· схарактеризовано значення досліджуваних документів для розвитку офіційно-ділового стилю української мови;

· виявлено особливості прагматичної спрямованості різних жанрів ділових документів;

· описано функції, які виконують іллокутивні мовленнєві акти в аналізованих текстах;

· виокремлено специфічні комунікативні одиниці та мовні формули, характерні для певного типу мовленнєвого акту, їх формальні, семантичні та прагматичні особливості;

· розкрито прагматичне навантаження елементів композиції, засобів зв'язності, стратегій увічливості в досліджуваних текстах.

Об'єкт дослідження - жанрово-стильова система української актової мови ХVI-XVII ст., представлена документами Литовської метрики, актовими книгами Житомирського, Володимирського, Київського, Луцького міських урядів, універсалами, дипломатичними листами та листами-наказами гетьманів.

Предмет дослідження - мовленнєві конструкції, призначені справляти вплив на адресата, особливості їхньої структурно-семантичної організації та комунікативно-прагматичного спрямування.

Матеріалом дослідження послужили мовленнєві акти різноманітної іллокутивної спрямованості зі староукраїнської ділової документації. Проаналізовано особливості функціонування 5000 мовних формул у різних контекстах, отриманих методом суцільної вибірки з публікацій офіційно-ділових документів XVI-XVII ст. загальним обсягом до 9000 сторінок.

Методологічною основою дослідження є системно-діяльнісний та функціональний підходи до аналізу мовленнєвої комунікації. Конкретні методи аналізу визначено метою та завданням дослідження. Для встановлення закономірностей вживання сталих висловів з урахуванням співвідношення між мовним наповненням тексту та намірами учасників комунікативного акту застосовано такі операції, як індукція і дедукція, класифікація і систематизація, зіставлення, кількісний аналіз. Для вивчення функціональних і прагматичних характеристик мовленнєвих актів використано комунікативно-інтенційний, контекстуальний аналіз, елементи логіко-семантичного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз прагматичного призначення різножанрової української ділової документації ХVI-XVII ст. Уточнено семантико-прагматичну типологію мовленнєвих актів староукраїнської мови, уявлення про характеристики простих та складних мовленнєвих актів, особливості побудови зв'язних текстів відповідно до поставленої автором мети. Розглянуто застосування стратегій увічливості в староукраїнському діловому дискурсі, а саме - в дипломатичному спілкуванні.

Теоретичне значення дослідження. Теоретичні положення, узагальнення і висновки дисертації поглиблюють уявлення про розвиток офіційно-ділового стилю і його жанрової системи в українській мові. Отримані результати становлять певний внесок до теорії комунікації, функціонально-комунікативного синтаксису, прагмастилістики та теорії мовленнєвих актів.

Практична цінність одержаних результатів. Теоретичні засади дисертації, методика лінгвістичного аналізу ділових документів та ілюстративний матеріал можуть бути використані при підготовці навчальних курсів з історії української літературної мови, мовленнєвої діяльності, ділового спілкування у вищих навчальних закладах, а також при написанні підручників і навчальних посібників з історії української мови, стилістики, прагматики, риторики, при укладанні словників, написанні студентами курсових і дипломних робіт.

Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови, на наукових викладацьких конференціях Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам'яті проф. С.П. Бевзенка (Одеса, 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Когнітивна лінгвістика: теорія і практика» (Херсон, 2006); Міжнародній науковій конференції «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка, 2006); ІХ Міжнародній науковій Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 2006); ІХ Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2006); ХV Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго «Мова і культура» (Київ, 2006); XIV Міжнародній лінгвістичній конференції «Мова і світ» (Ялта, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в десяти статтях. З них шість опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, чотири - у матеріалах наукових конференцій.

Мета і завдання дослідження визначили його структуру. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (204 позиції) та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг роботи становить 189 сторінок, основний текст - 166 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, новизну, теоретичне значення роботи, окреслено цілі та конкретні завдання дослідження, його методологічну основу та методи, деталізовано джерела фактичного матеріалу.

У першому розділі «Прагмастилістичні риси староукраїнської документації» з'ясовано теоретичні питання щодо діяльнісного компонента спілкування взагалі та прагматичної спрямованості досліджуваних документів зокрема. Для аналізу мови як засобу комунікативної взаємодії, втіленого в соціальному контексті, важливим є вивчення інтерактивного рівня спілкування, тому увагу приділено особистісним характеристикам комунікантів, їхнім цілям, стратегіям. При прагматичному підході до мовленнєвої діяльності розглядається повсякденне спілкування між людьми, оскільки мета прагматики - пояснити розбіжності між значенням речення як синтаксичної одиниці і значенням висловлення, реалізованого мовцем. Крім обміну інформацією, під час спілкування може змінюватися і тип стосунків, який склався між його учасниками, можливою є зміна деяких переконань. Прагматичні установки автора - це передумови породження будь-якого тексту, тому вибір мовних одиниць спричинено завданнями адресанта, ситуативними умовами акту спілкування та прийнятими в даному функціональному стилі способами використання мови. Деякі з речень найбільш чітко виявляють особливості мовлення як діяльності. Семантичною вершиною цих речень є дієслово-перформатив, що містить у своєму лексичному значенні компоненти, які вказують на мету мовлення і ті чи інші умови здійснення мовленнєвого акту. Специфіка перформативного речення, його відмінність від власне розповідного полягає в тому, що власне розповідне речення використовується з метою зображення певного стану справ, тобто опису, повідомлення, ствердження тощо, а перформативне речення служить не для опису дії мовця, а для експлікації того, яку саме дію він чинить. За допомогою теорії мовленнєвих актів можна дати пояснення мовленнєвим діям, які виконують комуніканти, враховуючи узвичаєні правила і конкретні особливості ситуації спілкування.

Мовні стилі змінюються від епохи до епохи, у процесі історичного розвитку були вироблені засоби висловлення, які по-різному використовуються залежно від мети спілкування. Так, піднесення престижу староукраїнської мови, вживання її як державної сприяло подальшому утвердженню та закріпленню чітких мовних стандартів для всіх важливих галузей, зокрема і для діловодства. Крім того, слід врахувати, що українська мова XVI-XVII ст. була специфічним явищем, з огляду на мовний дуалізм - у тому ж самому стилі були представлені різні типи літературної мови. З одного боку, давньоукраїнська традиція діловодства була сформована під упливом світових норм, з іншого боку, зразки українського ділового письма не повністю аналогічні до латиномовних і польськомовних документів. Як західноєвропейські, так і українські документи складалися на базі усталеної на той час традиції, але в Європі з ХVII cт. вони писалися латиною або національними мовами, а в Україні - книжною мовою з елементами живого мовлення. Прагмастилістичне дослідження текстів історичних документів вимагає врахування як змінних, так і традиційних рис мовленнєвого спілкування при виборі і застосуванні лексичних та синтаксичних засобів.

У другому розділі «Лексико-морфологічні репрезентанти іллокутивної функції в документах XVI-XVII століть» розглянуто значення іллокутивних мовленнєвих актів у документах зазначеного періоду, звернено увагу на особливості вибору лексичних засобів для реалізації певного мовленнєвого акту та найчастіше вживаних у них стратегій увічливості. У досліджуваних документах функціонують мовленнєві акти директиви (наказ, заборона, прохання, порада, застереження, дозвіл), комісиви (промісиви, менасиви), репрезентативи (повідомлення, припущення), експресиви (позитивна/негативна оцінка, похвала, подяка, побажання, неприємне здивування, догана, вибачення) та фатичні метакомунікативи (початок та завершення тексту).

Основне призначення ділових документів - висловлення розпоряджень, і найтиповішим способом реалізації цього завдання є перформатив у ролі предиката. Схематично структура перформативного речення може бути представлена так:

V _{Perform Praes} + Я + Ти/Ви + Prop,

напр., «За тыми я вашего царского величества прошу велице: повели их без забавы з своими полноценными послами в Борысовъ отпустити…» [ПКК: 420]. ПКК: Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов : [в 3 т.]. - [2-е изд.] - К. : Ун-т св. Владимира, 1898. Т. 3. - 1898. - 600 с. Дійсний спосіб, теперішній час, недоконаний вид, перша особа у перформативному реченні прагматично марковані, хоч утілення іллокутивної сили висловлення цією формулою не обмежується. Варіації в категоріях способу, часу, особи мають на меті спричинити зменшення відповідальності, зобов'язань адресанта перед адресатом.

У текстах офіційно-ділового стилю центральне місце посідають мовленнєві акти спонукання - директиви. Категоричне спонукання вказує на необхідність здійснити названу дію або змінити наявний стан речей. Основа інтенції цих мовленнєвих актів - висловлення примусу. Висловлення наказу характеризується здатністю до ієрархізації становища мовця та слухача: «…прыказуем вам, абы есте первеи вси имен(ь)я литовские с маткою своею на чотыри части розделили…» [ЛМ: 74] ЛМ: Литовская метрика 1522-1530 : 4-я книга судных дел: копия конца 16 в. / [ред. С. Лазутка]. - Вильнюс : Изд-во Вильнюсского ун-та, 1997. - 513 с.. Такий мовленнєвий акт буде успішним, якщо інтенція надходить від мовця, наділеного авторитетом. Заборона являє собою наказ не робити названої дії, тому пропозитивний зміст такого висловлення обов'язково містить заперечення. Поза тим іллокутивні дієслова та фразеологічні конструкції є аналогічними до комунікативної ситуації наказу: «Въ якомъ владЂнiю того села… абы нЂхто не чинилъ жадное найменшое … шкоди и пренагабаня, пилно мЂти хочемъ и рейментарско приказуемъ» [Унів. 2002: 430] Унів. 2002: Універсали Івана Мазепи 1687-1709 / [упор. І.Бутич]. - К. ; Львів : НТШ, 2002. - 780 с. - (Універсали українських гетьманів. Матеріали до українського дипломатарію, серія 1)..

Імперативи, що називають дію, необов'язкову до виконання адресатом (некатегоричне спонукання), пов'язані із ситуацією можливості. При висловленні дозволу адресант перебуває на пріоритетній позиції, і це дає змогу контролювати можливі дії адресата, виконавця потенційної дії: «…и волен он там прибавити и розширити, и к своему лепшому вжиточному обернути, как самъ налепей розумеючы» [ЛМ: 54]. Зміст прохання - домогтися від адресата виконання певної дії, яку адресант сам виконати не в змозі: «Єще усилне вашу милость просим, рач, ведлуг реєстру, с кождого слушную чинить справедливость…» [ДБХ: 565]. ДБХ: Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / [ред. І. Крип'якевич, І. Бутич]. - К. : Вид-во АН УРСР, 1961. - 740 с. - (Ін-т суспільних наук АН УРСР. Архівне управління при Раді міністрів УРСР). У цій ситуації мовець висловлюється увічливо, часто мотивує своє прохання, щоб досягти певної домовленості для подальшої співпраці та взаємодопомоги. Порада - це спонукання адресата до доцільної в даній ситуації (з погляду мовця) дії: «…сей лист мой до вашой милости пишучы, приятелско предлагаю …» [ЛІМ: 424] ЛІМ: Листи Івана Мазепи / [ред. В. Станіславський]. - К. : Ін-т історії України НАНУ, 2002. Т.1. - 2002. - 480 с. - (НАН України, Ін-т історії України).. За допомогою застереження мовець звертає увагу на певні можливі події, яким краще було б не відбутися, оскільки вони містять загрозу для мовця, адресата чи для обох: «Остерегаєм, жеби на вас неубезпечоних не напали тиє погане» [ДБХ: 598]. Втілення смислу при висловленні спонукання в ділових документах відзначається різноманітністю, широким вживанням живомовних елементів для надання додаткової експресії, причому недвозначне їх розуміння є ключовим для ефективного спілкування.

Ключова властивість комісивів - зобов'язати мовця до виконання певної дії або дотримування певної лінії поведінки. Комісиви поділяються на висловлення обіцянки - промісиви («…а мы ласку нашу имъ обецуемъ» [АЗР: 131] АЗР: Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею : [в 5 т.]. - СПб, 1853. Т.5. - 1633-1699. - 288 с.) і висловлення загрози - менасиви: «А если бы кто мимо сей нашъ унЂверсалъ спротивнымъ дерзнулся быти, такого без фолкги каратъ обецуемъ» [Унів. 2004: 539] Унів. 2004: Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича / [упор. І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко]. - К. ; Львів : НТШ, 2004. - 1086 с. - (Універсали українських гетьманів. Матеріали до українського дипломатарію, серія 1).. Як у XVII ст., так і тепер дієслово «обіцяти» вважається найбільш нейтральним і вживається в будь-якій ситуації, інші використовуються тоді, коли обіцянка є більш важливою для будь-кого з комунікантів або її виконання може підпадати під сумнів з боку однієї із сторін (такі модифікатори, як «щирЂ упевняемъ», «винни зостаєм», «завдячит и заслуговат повинни будем»).

Репрезентативи вживаються для запровадження нової інформації до тексту: «Ознаймуемъ тобе, ижъ тыхъ часовъ отъправили есмо толмача нашого … зъ листы нашими до Царя Перекопъского…» [КП ЛМ: 146] КП ЛМ: Книга посольская метрики Великого княжества Литовского, содержащая в себе дипломатические сношения Литвы в государствование короля Сигизмунда Августа с 1545 по 1572 год. / [изд. М. Погодин и Д. Дубенский]. - М. : Московский университет, 1843. - 480 с. - (Императорское московское об-во истории и древностей российских).. Репрезентативно-супозитивні мовленнєві акти (припущення) висловлюють упевненість, сумнів, необхідність чи можливість повідомлюваного, ступінь відповідності змісту висловлення дійсності: «А мы в том естесмо надежны…» [АЗР: 257]. Саме необхідність підкреслити прагматичну спрямованість висловлення зумовлює вживання репрезентативів, оскільки основне нейтральне дієслово «говорити» не є перформативним. Серед фраз цієї групи часто трапляються живомовні елементи («маючи», «здаюся», «сподіваємся», «уважаючи»). Такий багатий синонімічний ряд вказує на те, що, з одного боку, звороти для висловлення невпевненості ще не були усталені, а з іншого - на потребу привнесення в текст особистого ставлення до повідомлюваного.

Емоційно-оцінні висловлення (експресиви) тісно пов'язані з особливостями взаємодії між адресантом і адресатом мовлення. Мотив позитивної оцінки - цілковита, з погляду мовця, відповідність ситуації нормі: «Прето яко и наших в Войску Запорозкомъ вЂрне служачихъ, маемъ в респектЂ и оборонЂ» Унів. 2002: 88. Висловлення похвали дає адресату настанову діяти так само і надалі: «…милЂ в.м. таковое старание … похваляемъ» [АЗР: 135]. Подяка висловлює приязне, вдячне ставлення до адресата, задоволення минулими результатами стосунків: «За тое, што нас, ваша милость писмом наведит рачил, велце дякуєм» [ДБХ: 252]. Обов'язковим компонентом привітання та побажання є наявність приводу - ситуації, яку необхідно відзначити: «…и таковой фортуны въ передни часы тобе, брату нашому яко Господарю Хрестианьскому, зычимъ на неприятелей веры Хрестьяньское…» [КП ЛМ: 97].

Загальна оцінка адресантом ситуації як несприятливої, негативної також вимагає відповідного висловлення свого ставлення: «А же и товариство ваше на берегу зостаючое не хотЂли того достерегти, барзо намъ тое не мило…» [АЗР: 226]. При висловленні догани дія адресата оцінюється як абсолютно неприйнятна, причому адресант обов'язково має перебувати на вищому соціальному щаблі: «Пану Шумейкови, будучому полковникови нижинскому, тымъ писаньемъ нашимъ ганим…» [Унів. 1998: 106] Унів. 1998: Універсали Богдана Хмельницького 1648-1657 / [упор. І. Крип`якевич, І. Бутич]. - К. : Альтернативи, 1998. - 392 с. - (Універсали українських гетьманів. Матеріали до українського дипломатарію, серія 1).. Стимул для висловлення неприємного здивування - неочікувана (можливо, незрозуміла) для суб'єкта подія, розцінена негативно: «Фрасуемся тымъ не помалу, же самыхъ певныхъ вЂстiй о томъ непрiятелю… не маемо» [АЗР: 130]. За допомогою вибачення адресант намагається виправити стосунки після допущеної ним помилки: „А єжелі би мілисмо вашому хрестянину якому кривду малую учинити, тогди ми сами винними чинимося» [В ІІІ: 218] В ІІІ: Воссоединение Украины с Россией: [в 3 т.]. - К. : Изд-во АН УРСР, 1954. Т. 3. - 1954. - 648 с. - (АН УРСР. Ин-т истории).. Категорія оцінки - найбільш яскрава вказівка на внутрішній стан мовця, оскільки допомагає перевести емоцію в логічну площину і, відповідно, втілити почуття в слово. Така іллокуція не завжди передбачена жанром ділового документа, тому саме серед цієї групи найчастіше зустрічаються живомовні елементи («дай боже»,»заслуга», «ласка», «оглянувши», «прихильність», «тішитися», фразеологізм «которую яму под нами били викопали…» і подібні). З іншого боку, висловлення вибачення, привітання, подяки, які посідають особливе місце серед фраз, що вказують на емоції, є значною мірою ритуалізованими і стереотипністю свого значення та вживання наближаються до фатичних метакомунікативів. Але передусім експресиви є основою для стратегій ввічливості. Першорядне значення має обрання форми висловлення, яка надає політичним діячам можливість робити один одному попередження, не виходячи за встановлені протоколом рамки.

За полегшення сприйняття тексту відповідають фатичні метакомунікативи. У формулах встановлення контакту традиційно міститься вказівка на адресанта й адресата документа, у листах обов'язковою є також етикетна фраза: «Божїею милостїю пресвЂтлЂйшимъ и державнЂйшимъ великимъ государемъ царемъ (повний титул) вашему царскому пресвЂтлому величеству. Іванъ Мазепа гетманъ з Войскомъ вашего царского пресвЂтлого величества Запорожскимъ … смиренно челомъ бю» [ЛІМ: 427]. Адрес-титул (звертання до адресата в тексті листа) складається зі слів-регулятивів, таких самих, як ті, що виступають у початковій формулі: «брат наш», «ваше царское (пресветлое) величество», «ваша милость/вельможность». Прикінцеві формули вказують на логічне завершення тексту: «… для лЂпшой вЂры сей унЂверсалъ рукою власною подписавши, печатю войсковою ствержаемъ» [Унів. 2004: 360].

Використання різних типів іллокутивних конструкцій залежить від стилю та жанру, оскільки різноманітна структура і семантика зумовлює неоднакову участь подібних фраз у побудові тих чи інших висловлень. Індивідуалізація кліше здійснюється за ступенем увічливості та загальною емоційною тональністю. Ці мовні формули можна вважати стійкими словосполученнями, причому їхня стійкість ґрунтується передусім на частій повторюваності у відповідному стилі мовлення (у нашому випадку - офіційно-діловому), на стабільності формально-граматичної структури. Вони не є фразеологічними одиницями, оскільки переосмислення лексичного значення їхніх компонентів не відбувається, але за ступенем відтворюваності у мовленні ці фрази наближаються до фразеологічних сполучень.

У третьому розділі «Комунікативно-прагматичний аспект синтаксису староукраїнських ділових документів» досліджено характер композиції ділових текстів. Тексти документів XVI-XVII ст. будуються переважно зі складних синтаксичних конструкцій з різними видами зв'язку. Прості непоширені та поширені речення функціонують у досліджуваних документах переважно як частини складних, а також як звертання до адресата, прикінцеві формули-підписи, називання дат та адрес, тобто для оформлення комунікативної рамки тексту залежно від жанру. Прості речення могли також виконувати функцію, подібну до логічного наголосу в усному мовленні - з метою підкреслення конкретного елемента: «Котороє то очевистоє зознанє возного до книг кгродских браславских записати есми казал. И єст записано» [Док: 516] Док: Документи Брацлавського воєводства 1566-1606 років / [упор. М. Крикун, О. Піддубняк]. - Львів : НТШ, 2008. - 1217 с. - (Історичні джерела. Том 8)..

Зі складних речень найбільш характерними для аналізованих текстів є складнопідрядні з декількома підрядними. Використання складнопідрядних речень з підрядними додатковими здебільшого зумовлено особливостями семантики іллокутивних дієслів у головній частині: «Теди ми о тое просимо, аби, же тот отаман тител всіх в листі єго царского величества не іменовал, вашмост за зле не міл… [ДБХ: 135]. Складнопідрядні речення з підрядними означальними характерні передусім для оповіді та/або опису. Слабка прив'язаність підрядної частини до головної зумовлює можливість її розташування на відстані від означуваного слова: «І на далший просим, аби ваша велможност нам, слугам своїм, Войску Запорозкому, і приятелем ласкавим бит рачил, до которого се пилно отдаємо» [ДБХ: 51]. З інших підрядних найбільш уживаними є підрядні умови та причини, оскільки значна увага приділялася поясненню тих чи інших дій або намірів: «…и его ротмистра жадалемъ, абы и онъ еще поновилъ мою прозбу вложеньемся своим до его жъ коронного гетмана, поневажъ тамъ мает приступъ латвый, жебы неотложне того Соломонка моему посланцеви было выдано» [ЛІМ: 419]. В описових частинах документів часто функціонують також складносурядні та безсполучникові речення.

Широке застосування складних конструкцій з кількома підрядними частинами в усіх документах досліджуваного періоду вказує на прагнення адресантів реалізувати в межах кожного текстового фрагменту якомога більше комунікативних цілей. Складні мовленнєві акти мають єдину інтенцію, їх складники вступають між собою у відношення субординації, координації, сприяння. У комплексних мовленнєвих актах домоміжний акт, як правило, обґрунтовує головний: «Ино тобе самой добре явно ест, ижъ мужъ твой, небощик панъ Янушъ, держачи от нас тые дворы, немалую суму п(е)нязей выбрал, а однако жъ мы, хотячи тобе в томъ ласку нашу учинити, половицу гуменъ в тыхъ дворех наших .. тобе даем держать и вживат(ь), а другую половицу тых гумен ажбы еси казала заховати у целости» [ЛМ: 274]. У такі відношення вступають переважно директиви та репрезентативи, коли адресант має на меті вказати на логічність, раціональність або виправданість дії, зазначеної в головній частині. Композитні мовленнєві акти складаються з елементів, які доповнюють один одний, між ними існують відношення координації. Композитні репрезентативи виконують функцію опису, ознайомлення з обставинами справи: «Смотрели есмо тог(о) дела с п(а)ны радами н(а)шими, стояли перед нами очевисто, жаловали нам бояре Вилен(ь)ского повета…» [ЛМ: 43]. Характерним для досліджуваних документів є і вживання композитних директивів у тій частині тексту, де йдеться про бажані чи обов'язкові дії з боку адресата (адресатів): «.. абы панове полковники зъ старшиною заступали и боронили, а викрочних и непослушних, до насъ не отсилаючи, сурово карать мЂти хочемъ и повторе приказуемъ» [Унів. 2002: 215]. У результаті в тексті утворюються композитні прохання і накази. Складені мовленнєві акти будуються за допомогою одиниць метамови, що сприяють більш точному розумінню (і майбутньому виконанню) основного мовленнєвого акту у висловленні: «О чом жебы вашей милости было вЂдомо, даемъ тутъ знати, зычучи при томъ доброго здоровья» [АЗР:177]. Широке використання складних мовленнєвих актів у досліджуваних документах вказує на високий рівень розвиненості мови, зокрема сурядності і підрядності при побудові речення.

Основним формальним критерієм характеристики тексту як мовної одиниці є його структурна, семантична та функціональна цілісність, реалізаторами якої виступають різні засоби забезпечення зв'язності. Вислови, які подають інформацію про учасників, тип конструйованого дискурсу і контекст, називаються метадискурсивним аспектом тексту, вони вказують на ставлення автора до читача та до змісту тексту. Завдяки традиційним засобам зв'язності забезпечувалися цілісність композиції, адекватне розуміння змісту наказів, листів та універсалів. Функцію зв'язку може виконувати не лише сполучник, але й займенник, прислівник, а також словосполучення, модальна конструкція, частина вислову зі власним предикативним центром. Дві основні функції, виконувані названими елементами, - оформлення тексту як цілісності (текстуальний метадискурс) і висловлення націленості автора тексту на адресата (інтерперсональний метадискурс).

До текстуального метадискурсу можна зарахувати вислови, вживані на позначення уточнення, підкреслення, послідовності в тексті, джерела інформації. Уточнення, що функціонує у висловленні як вставлена конструкція, зазвичай береться у дужки: «…ныне по их царского пресветлого величества указу в поход посылающемуся войску (с надеждою учинения промыслу над неприятельми) будет мочно под Перекоп или на Каланчак заехав гостить…» [ЛІМ: 269]. Подібні вислови вказують на прагнення адресанта викласти всю можливу інформацію якомога зрозуміліше. За допомогою підкреслення вказували на важливість тієї чи іншої частини фрази: «Єжели коли, яко тепер причину мою зношу до тебе, приятеля моєго, за святійшим патриярхою константинополским…» [ДБХ :282]. Посиланням на першоджерело зазвичай вводилося нове повідомлення до тексту: «Якосмы первей через Филона Горкушу ознаймовали… такъ и теперь тое жъ поновляемъ» [ПКК: 285]. Таким чином, повідомлення набувало більшої вірогідності. Фрази на позначення послідовності допомагали побудувати текст відповідно до законів логіки: «Якое дЂло на самое ваше великих государей премудрости Божiя и разума Духа святаго полное разсмотреніе поручаю. Тут же покорне вамъ великим государем доношу и лист для вЂдома посылаю…» [ЛІМ: 396]. Усі наведені різновиди скріп-фраз мають прагматичну спрямованість, аналогічну до мовленнєвих актів-репрезентативів, і допомагають упорядкувати текст відповідно до послідовності розгортання подій.

Фрази на позначення інтерперсонального метадискурсу вказують на перебіг дії в часі, коментування, впевненість, емоційну оцінку повідомлюваного. Пояснення причин написання традиційністю пропонованих у документі заходів, посиланням на минулі контакти - типові стратегії для укладання текстів як дипломатичних листів, так і наказів, універсалів протягом усього досліджуваного періоду: «…ведьже мы, яко звыкли зъ Господари хрестианъскими, по обычаю продковъ нашихъ, згоды и покою для добра хрестианъского стеречи, и черезъ пословъ нашихъ волю нашу тобе, брату нашому, объявили» [КП ЛМ: 258]. Для ефективнішого переконання адресата у правильності повідомлюваної інформації адресант нерідко вдається до запровадження вставлених персуазивних конструкцій: «…до того ж полку и впредь он имеет належати, а с казаками Войска вашего царского пресветлаго величества Запорожского, под региментом моим общество ему (яко нам показуется) неприлично» [ЛІМ: 383]. При наданні коментаря адресант запроваджує в текст інтелектуальну оцінку повідомлюваного, висловлення власного кута зору на навколишні події: «Где атаманъ кошовый и Войско Низовое (любо нЂкоторыи тамъ же упорними голосами своими в томъ перешкожали) ихъ толмачовъ з СЂчи Запорозкой до Казикермену порядне при провожатыхъ отпустили и до бея казикерменъского о отпускъ оных до Крыму писали» [ЛІМ: 272]. Більш чи менш відверте висловлення адресантом свого ставлення до повідомлення підказує адресату, яким чином бажано було б відреагувати і якої лінії поведінки дотримуватися у майбутніх стосунках (зокрема при складанні відповіді на листа): «Чого якосмо усердно желали, такъ всемогучый желанiiу нашому поблагословити рачылъ, кгды … его милость отца Іосіфа Тукальскаго… метрополитою учинили « [Унів. 2004: 239]. Ці фрази, так само, як і директиви, здатні змінити психологічний стан і поведінку адресата, тому, незважаючи на обмеженість їх уживання у документах, вони відразу привертають до себе увагу читача.

Автор у тексті зазвичай вказує на своє ставлення до сказаного. У сприйнятті адресата формула метадискурсу виступає як певне додаткове повідомлення, що може мати різне значення відносно основного. Структура основного висловлення є самодостатньою, але автор вважає за потрібне розімкнути її та ввести додаткову інформацію, втілюючи прагматичні цілі. Вони здатні уточнювати репрезентативне висловлення з погляду джерела повідомлення, виділяти найбільш важливі, на думку мовця, компоненти, а також указувати на ставлення адресанта до своїх слів. Унаслідок цього будується тема-рематичний ланцюжок, який визначає обсяг та межі надфразової єдності і, відповідно, надає тексту комунікативної цілісності. Феномен текстової зв'язності не втрачає актуальності для історичної прагмалінгвістики, оскільки правильне витлумачення синтаксичних відносин та зв'язків допомагає глибше зрозуміти зміст, вкладений автором у текст пам'ятки.

У висновках наведено основні результати дослідження прагматичної спрямованості українських офіційно-ділових документів XVI-XVII ст.

Зафіксовані усталеним чином на папері розпорядження влади, договірні зобов'язання, записи про ділові трансакції формують поняттєвий апарат правотворчості і регулюють правотворчі процедури. Ці документи є результатом діяльності влади та основою для становлення позитивного права в державі. Використання староукраїнської мови в документах юридичного, дипломатичного і військового характеру дає змогу говорити про вироблення у ній норм офіційно-ділового стилю, а саме законодавчого (статути, привілеї), адміністративного (універсали, накази) та дипломатичного (листи, договори) підстилів. Широке функціонування української мови в цих галузях суспільного життя сприяло піднесенню її престижу як у межах держави, так і на міжнародній арені.

Визначено традиційне функціонування експліцитних та імпліцитних фраз, покликаних впливати на адресата, у листах і актових документах. В основу типології було покладено семантичні, синтаксичні та прагматичні характеристики досліджуваних висловів, а саме: їхня кінцева інтенція, відображення позиції мовця щодо слухача, категоричність звучання, емоційно-оцінний компонент.

У текстах офіційно-ділового стилю центральне місце посідають директиви, за допомогою яких висловлюється категоричне (накази, заборони) або некатегоричне (прохання, поради, застереження, дозволи) спонукання. Комісиви функціонують передусім у листах, а також в універсалах, розпорядженнях та судових протоколах. Таким чином висловлюється власне обіцянка, етикетне завіряння, клятва (промісиви) і попередження про заходи, яких буде вживати адресант за умови невиконання наказу (менасиви). Дієслова-репрезентативи є в документах усіх жанрів, оскільки опис і констатація складають необхідне обґрунтування для директивів. Експресиви висловлюють позитивну/негативну оцінку в ситуації похвали, подяки, побажання, неприємного здивування, догани, вибачення, тобто втілюють увесь спектр прийнятних в інституціоналізованому спілкуванні емоцій. Інтерактивний рівень ділового листування найбільш чітко простежується у процесі аналізу стратегій увічливості. Спрямованість на ввічливе звучання досягається за допомогою прагнення підвищити імідж співрозмовника або, принаймні, не зашкодити йому. За полегшення сприйняття тексту відповідають фатичні метакомунікативи (привернення уваги, «перевірка каналу зв'язку», розмикання контакту).

Українські ділові документи XVI-XVII ст., як і більшість текстів інших жанрів, складаються з довгих синтаксичних періодів. Мовленнєві акти в основному реалізуються у вигляді окремих частин складносурядного або складнопідрядного речення і, взаємодіючи між собою в межах цілого речення, утворюють складні (комплексні, композитні, складені) мовленнєві акти, що характеризуються єдиною інтенцією, а їх складники вступають між собою у відношення включення.

Система синтаксичних зв'язків між окремими частинами документа була чітко продумана й усталена. Для композиції важливе значення мають формули метадискурсу, що організують текст як цілісність (текстуальний метадискурс) та вказують на ставлення автора до адресата і змісту тексту (інтерперсональний метадискурс). Вставний компонент має такі самі іллокутивні ознаки, як і непрямий мовленнєвий акт, але він є допоміжним щодо основного висловлення і його прагматичної спрямованості.

В досліджуваних документах слід відзначити усталеність композиції та змісту - у них можемо чітко виокремити специфічні жанрові ознаки і мовні формули, які входять до «набору» того чи іншого мовленнєвого акту. Незважаючи на це, жоден текст не повторює дослівно інший і набуває оригінальної форми. Дослідження цих висловів дає змогу зрозуміти традиційні особливості офіційно-ділових документів. Лексико-стилістичні відмінності, перестановки, доповнення в документах того самого жанру і часового періоду вказують на значну стрункість і вишуканість композиції, отже, ознайомлення з цими текстами може бути корисним для оволодіння мистецтвом діловодства і на сучасному етапі.

Розгляд прагматичної спрямованості текстів, створених у минулому, має важливе значення, оскільки осмислення традицій допомагає глибше зрозуміти особливості функціонування подібних жанрів у сучасній комунікації та деякою мірою прогнозувати їх розвиток у майбутньому.

Відповідність українських офіційно-ділових документів XVI-XVII ст. за оформленням стандартним вимогам до даного стилю свідчить про високу культуру діловодства, якою володіли предки. Ці документи написано книжною мовою, але живомовний вплив також помітний, адже офіційно-діловий стиль є найближчим до живого мовлення (після деяких жанрів художнього стилю). Функціонально внормована писемна мова, яка, відійшовши від книжних традицій, розвивалася, активно вбираючи в себе елементи живої мови, стала помітним явищем на шляху до зародження нової української літературної мови.

іллокутивний мовленнєвий староукраїнський діловий

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Цехмейструк О. До питання про мовні засоби зв'язності тексту: на матеріалі дипломатичних листів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи / О. Цехмейструк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика» : зб. наук. праць. - Вип. 4. - Херсон, 2006. - С. 283-287.

2. Цехмейструк О. Г. Лексико-граматичні особливості текстів українсько- та польськомовних дипломатичних листів Б. Хмельницького / О.Г. Цехмейструк // Слов'янський збірник : зб. наук. праць. - Вип. ХІІ. - Одеса, 2006. - С. 174-179.

3. Цехмейструк О.Г. Стилістика синтаксису листів гетьмана Івана Мазепи / О.Г Цехмейструк // Записки з українського мовознавства : зб. наук. праць. - Вип. 16. - Одеса, 2006. - С. 86-93.

4. Цехмейструк О.Г. Фатична метакомунікація як засіб підтримання діалогу у дипломатичному листуванні І. Мазепи / О.Г. Цехмейструк // Східнослов'янська філологія : зб. наук. праць. - Вип. 7. - Мовознавство. - Горлівка, 2006. - С. 175-181.

5. Цехмейструк О. Г. Мовленнєві акти оцінки у листах-наказах І. Самойловича та І. Мазепи / О. Г. Цехмейструк // Культура народов Причерноморья : научн. ж. - № 110, т. 2. - Симферополь, 2007. - С. 266-268.

6. Цехмейструк О. Г. Засоби вираження мовленнєвих актів-репрезентативів у ділових документах гетьманської епохи / О. Г. Цехмейструк // Записки з українського мовознавства : зб. наук. праць. - Вип. 18. - Одеса, 2008. - С. 153-157.

7. Цехмейструк О. Г. Прагматична спрямованість універсалів Івана Мазепи / О. Г. Цехмейструк // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть : матеріали ІІІ міжнар. наук.-теор. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених. - Тернопіль, 2005. - С. 51-52.

8. Цехмейструк О. Засоби вираження директивних мовленнєвих актів у дипломатичному листуванні Б. Хмельницького та І. Мазепи / О. Цехмейструк // Семантика мови і тексту : матеріали ІХ міжнародної конференції. - Івано-Франківськ, 2006. - С.536-538.

9. Цехмейструк О. Г. Засоби міжфразового зв'язку в текстах листів та універсалів українських гетьманів / О. Г. Цехмейструк // Мова та культура : проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики : матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції : [в 2 т.]. - Горлівка, 2007. - Т. 1. - С. 210-213.

10. Цехмейструк О. Г. Концепція мовленнєвої діяльності М. Бахтіна / О. Г. Цехмейструк // Мова та культура : наук. журнал. - К., 2007. - Вип. 9. - Т. І (89). Філософія мови і культури. - С. 158-163.

Анотація

Цехмейструк О. Г. Прагматика української офіційно-ділової документації ХVI-XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. - Одеса, 2009.

У дисертації здійснено комплексний аналіз прагматичної спрямованості різножанрової української ділової документації ХVI-XVII ст. Актуальність цього аналізу посилюється застосуванням системно-діяльнісного підходу, що передбачає єдність прагматичного та семантико-функціонального аспектів.

У роботі визначено діахронічні постійні та змінні маркери в системі мовленнєвих актів, що використовуються у староукраїнських ділових документах. Визначення і конкретизація прагматичної спрямованості офіційних документів XVI-XVII ст. допомагає зрозуміти особливості формування офіційно-ділового стилю в українській мові. Розглянуто традиційне функціонування експліцитних та імпліцитних фраз, покликаних впливати на адресата, у листах і актових документах. В основу типології покладено семантичні, синтаксичні та прагматичні характеристики досліджуваних іллокутивних дієслів і мовних формул, а саме: їхня комунікативна інтенція, відображення позиції мовця щодо слухача, категоричність звучання, емоційно-оцінний компонент. Розкрито особливості зв'язності ділових текстів, оформлення документів відповідно до тогочасних жанрових норм.

Ключові слова: комунікативна інтенція, прагматична спрямованість, мовленнєвий акт, іллокутивне дієслово, категоричність, зв'язність тексту, жанрові норми.

Аннотация

Цехмейструк Е. Г. Прагматика украинской официально-деловой документации ХVI-XVII вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова. - Одесса, 2009.

В диссертации проведен комплексный анализ прагматической направленности разножанровой украинской деловой документации ХVI-XVII вв. Актуальность такого анализа подчеркивается использованием системно-деятельностного подхода, предполагающего единство прагматического и семантико-функционального аспектов.

Определены постоянные и переменные маркеры в системе речевых актов, используемых в староукраинских деловых документах, что помогает понять особенности формирования норм официально-делового стиля в украинском языке. В письмах и актовых документах исследовано традиционное функционирование эксплицитных и имплицитных фраз, призванных влиять на адресата. В основу типологии положены семантические, синтаксические и прагматические характеристики исследуемых языковых формул и иллокутивных глаголов, а именно их коммуникативная интенция, категоричность звучания, эмоционально-оценочный компонент.

В текстах официально-делового стиля центральное место занимают речевые акты-директивы, с помощью которых выражается категорическое (приказы, запреты) или некатегорическое (просьбы, советы, предостережения, позволения) побуждение. Комиссивы выражают как собственно обещание, этикетное заверение, клятву (промисивы), так и предупреждения о мерах, которые примет адресант при невыполнении адресатом приказа (менасивы). Глаголы-репрезентативы используются в документах всех жанров, так как описание и констатация являются неотъемлемой частью любого текста. Экспрессивы в документах используются для выражения позитивной/негативной оценки, в ситуации похвалы, благодарности, неприятного удивления, выговора, извинения, то есть реализуют весь спектр принятых в институционализированном общении эмоций. Фатические метакоммуникативы облегчают восприятие текста.