Лексико-словотвірні інновації в українському соціально-політичному назовництві

Аналіз історії становлення української інноватики, визначення її основних періодів, аспектів й напрямів. Встановлення ядерних й периферійних словотвірних категорій в соціально-політичному назовництві. Визначення зсуву у його сучасному словотворенні.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2015
Размер файла 49,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 811.161.2 ' 373.611

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЕКСИКО-СЛОВОТВІРНІ ІННОВАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ НАЗОВНИЦТВІ

Лук'яненко Сергій Станіславович

Харків - 2009

Дисертація є рукописом

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Нелюба Анатолій Миколайович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Стишов Олександр Анатолійович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри фонетики і граматики слов'янських мов

кандидат філологічних наук, професор Олексенко Олена Андріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри української мови

Захист відбудеться 12 червня 2009 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37).

Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “ ” травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к. філол. наук, доцент Л.Г. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українська мова початку ХХІ ст. переживає своєрідний “інноваційний бум”, що розпочався наприкінці 1980-х рр. Інтенсивність інноваційних змін у мові виявляє тенденцію до зростання, й відповідно така ситуація потребує всебічного вивчення системи мови, її нових і зароджуваних явищ та процесів.

Інновації та інноваційні процеси в українській мові неодноразово ставали об'єктом різноманітних досліджень і мають свою історію. Спочатку такі дослідження відбувалися хаотично, мали несистемний характер, однак уже від середини ХІХ ст. інноваційні студії набувають системності, взаємопов'язаності, тяглості й послідовності різних концепцій і шкіл.

Сучасні дослідження в галузі мовних інновацій відзначаються як багатством тематики, різноплановістю напрямків, так і різноманіттям застосовуваних методів, прийомів і шляхів досягнення мети. З огляду на це відбувається формування окремих галузей лінгвістики - неології і неографії, які так само охоплюють питання синтаксису й фразеології, лексики і словотвору, різних субмов, історії мови, теорії номінації тощо. Помітним є превалювання лексикологічного аспекту в дослідженні інновацій, що засвідчують дисертаційні праці Д. Мазурик, Г. Мінчак, І. Самойлової. Активно розвиваються інноваційні дослідження словотвірної тематики (Є. Карпіловська, Н. Клименко, Ж. Колоїз, А. Нелюба, О. Стишов). На основі різноаспектного вивчення інновацій створено низку словників нової української лексики (Г. Віняр і Л. Шпачук, Ж. Колоїз, Д. Мазурик, А. Нелюба).

Ці та інші праці засвідчують неабиякі зрушення в лексико-словотвірній системі української мови. Однак на сьогодні немає комплексних досліджень лексико-словотвірних інновацій у зазначеній тематичній групі на рівні словотвірних категорій.

Актуальність теми дисертації полягає в деталізованому комплексному вивченні “живих” словотвірних процесів та явищ у соціально-політичному словнику української мови початку ХХІ ст., у визначенні системних і асистемних виявів цієї тематичної групи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексною науковою темою кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Аналіз системи рівнів української мови ХVII-ХХІ століть”.

Мета пропонованої праці - у контексті загальної теорії інноватики виявити особливості дериваційних процесів і явищ українського соціально-політичного назовництва в межах словотвірних категорій.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання низки завдань:

1. Проаналізувати історію становлення української інноватики, визначивши її основні періоди, аспекти й напрями.

2. Схарактеризувати сучасний стан інноватики й обґрунтувати її як галузь мовознавства, з'ясувавши основні складники та перспективи розвитку.

3. Визначити обсяг і межі соціально-політичного назовництва, його тематичні складники.

4. Установити ядерні й периферійні словотвірні категорії в соціально-політичному назовництві.

5. Визначити й детально проаналізувати словотвірні способи й словотворчі засоби, продуктивні типи й моделі в межах словотвірних категорій.

6. На основі аналізу окремих словотвірних категорій, словотворчих засобів і моделей, визначити зсуви у словотворенні сучасного українського соціально-політичного назовництва й установити сприятливі та несприятливі умови перебігу словотвірних процесів, їхні взаємовпливи.

Об'єктом дослідження є інноваційні словотвірні явища і процеси в українському соціально-політичному назовництві в період від 2000 р. до 2008 р. український інноватика назовництво словотвірний

Предметом дослідження є нові деривати соціально-політичного назовництва, словотвірні способи і словотворчі засоби, словотвірні типи й моделі, їхні семантичні, формальні та функціональні особливості.

Джерела фактичного матеріалу. Пропонована робота ґрунтується на авторській картотеці, укладеній методом суцільної вибірки з періодичних видань соціально-політичного спрямування, художньо-публіцистичних творів, передач радіо- і телемовлення протягом 2000 - 2008 рр. Крім того, використано лексикографічні праці інших дослідників: Д. Мазурик, Г. Віняр і Л. Шпачук, Ж. Колоїз, А. Нелюби, а також слувники, які входять до монографічних чи дисертаційних праць. У збиранні матеріалу не обмежувалися стилями української літературної мови, а залучали до аналізу і зразки арго-жаргонових систем, і деривати розмовного мовлення, а також одиниці, що їх традиційно визначають як оказіональні чи потенційні. Усього до аналізу залучено близько 1500 одиниць, що репрезентують понад 2000 контекстів.

У роботі використано такі методи: описовий - у дослідженні словотвірних типів соціально-політичних інновацій; метод компонентного аналізу та диференційний метод у вивченні семантичної будови новотворів досліджуваної тематичної групи й вироблення її метамовних (словникових) еквівалентів; частково використано методи лінгвістичного моделювання та прогнозування для з'ясування ступеня реалізації потенціалу окремих словотвірних моделей, статистичний метод для вияву продуктивності типу й моделі.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні системних словотвірних зв'язків як у межах соціально-політичного назовництва, так і в межах конкретних словотвірних категорій; у з'ясуванні словотвірно-інноваційних механізмів, їхніх рушіїв і наслідків у сучасній українській мові; у встановленні внутрішньо- й позамовних чинників, що впливають на словотвірні процеси.

Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається викладом системної історії становлення й розвитку української інноватики, сучасного її стану, аспектів і складників; розширенням уявлень про словотвірні шляхи поновлення лексикону української мови на початку ХХІ ст. Спостереження і висновки роботи розвивають теорію української інноватики.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування теоретичного апарату інноватики, фактичного матеріалу та одержаних результатів для вивчення динамічних процесів у системі сучасної української мови, а також їхнього лексикографічного моделювання. Зібраний матеріал і запропонований спосіб його аналізу й класифікації можуть бути використані в підготовці відповідних курсів із лексикології, словотвору та історії української мови, загального мовознавства, у підготовці спецкурсів, присвячених різним аспектам інноваційного розвитку мови, історії та теорії української інноватики; матеріали дослідження сприятимуть підготовці й виданню словників лексико-словотвірних інновацій у межах загального завдання лексикографічного опрацювання сучасної української мови.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи й результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Матеріали і головні теоретичні засади наукової праці висвітлено в доповідях на таких міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Всеукраїнська наукова конференція “Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку (до 100-річчя від дня народження професора С. П. Самійленка)” (Запоріжжя, 2006); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам'янець-Подільський, 2007); Міжнародна наукова конференція “Взаємодія лексичної і граматичної семантики” (Київ, 2008); Міжнародна наукова конференція “Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова” (Харків, 2008); Міжнародні науково-теоретичні “Граматичні читання-V” (Донецьк 2009).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено в семи статтях у наукових виданнях, що затверджені ВАК України як фахові; укладено словник “Лексико-словотвірні інновації (2007)” (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків (1 схема та 9 таблиць) і списку використаної літератури (247 позицій). Обсяг основного тексту дисертації становить 173 сторінки. Загальний обсяг роботи - 208 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подано стислий огляд українських інноваційних досліджень, обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено методи дослідження і джерельну базу, визначено наукову новизну роботи, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів.

Перший розділ роботи “Українське соціально-політичне назовництво в контексті становлення інноваційних студій” має чотири підрозділи.

У першому підрозділі “Історія української інноватики” простежено історію зародження й формування інноватики. За основною метою, завданнями й аспектами, за методами і способами досліджень, результатами в історії української інноватики виділяємо відповідні періоди.

Відліком для зародження сучасної української інноватики є 60-і рр. ХІХ ст. - початок пошуків розвитку, поповнення й функціонування самої мови. Для цього періоду характерні такі ознаки: основним інструментом були дискусії (втілені в публіцистичних виступах, епістолярії, у словникарській праці); несистемність, спорадичність і здебільшого суб'єктивність самих пошуків, чітке окреслення перспективи і відсутність загальноприйнятих конкретних шляхів досягнення мети.

Наступний етап (20-і - 30-і роки ХХ ст.) в основі зберігав і збагачував надбання попередників і водночас суттєво відрізнявся від пошуків першого: інноваційні студії відзначаються системністю, створено теоретичну базу для цих студій, завдання конкретизовано. Унаслідок зміни статусу української мови, інноваційні пошуки відбуваються в контексті виконання українською мовою нової функції - універсального засобу різнорівневої комунікації в межах україномовного соціуму. Основні об'єкти інноваційних досліджень - загальні засади створення повноцінної літературної мови на народній основі, різнофахова термінологія (власне мовна і чужомовна) й запозичування (позамовні і внутрішньомовні).

Третій етап у становленні української інноватики відзначався деяким спадом інтересу до неологічної проблематики в середині 1940-х - 1950-х рр. і зрослою інтенсивністю досліджень у 1960-х - 1990-х рр. Саме в цей період в основному сформовано цілісну теорію інноватики, визначено її основні завдання, предмет, відбувається осмислення інноватики як окремої галузі мовознавства з більш-менш системним і усталеним термінологічно-поняттєвим апаратом. Дослідження нового в мові стосується усіх її рівнів, субмов і найрізноманітніших аспектів.

У другому підрозділі “Сучасний стан інноваційних досліджень” розглянуто перебіг формування інноватики як окремого розділу мовознавства, який об'єднує дослідження інноваційних процесів та їхніх наслідків у мові.

У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. в українському мовознавстві формуються нові лінгвістичні дисципліни: неологія та неографія з чітко вираженою “об'єднавчою” тенденцією в єдину галузь - інноватику.

Об'єктом вивчення інноватики як розділу мовознавства стають нові семантичні, словотвірні, синтаксичні, фонетико-фонологічні, фразеологічні та інші одиниці різних типів номінації, а також запозичення з інших мов. Стрижневим терміном інноватики вважаємо термін “інновація”, який є родовим поняттям до нових явищ усіх рівнів, з наступною конкретизацією видовими ад'єктивами - “лексична”, “словотвірна”, “синтаксична”, “фразеологічна”.

У третьому підрозділі “Лексико-словотвірні інновації як різновид мовних інновацій” окреслено поняття “лексико-словотвірна інновація” - номени, яких не було раніше і які з'явилися в системі національної мови усіма наявними в мові способами словотворення. Словотвір як окремий тип номінації реалізується через відповідні способи: афіксальний (префіксальний, суфіксальний, флексійний, постфіксальний, конфіксальний), складання (інтерфіксальне й конфіксальне, скорочених основ), контамінації (морфем, основ, моделей), утинання (початку, середини, кінця, комбіноване), універбації.

Деривати можуть бути новими лише за формою або і за формою, і за змістом. У визначенні статусу мовних одиниць як лексико-словотвірних інновацій враховуємо пов'язані між собою аспекти:

1) лексикологічний, в основі якого лежить часовий критерій - поява деривата як складника лексичної системи у визначений час і нефіксування його в попередні часи; 2) суто словотвірний - дериват може вважатися новим, якщо має хоча б один із показників: новий словотворчий засіб, утворення за новою моделлю, нове словотвірне значення.

У четвертому підрозділі “Українське соціально-політичне назовництво: проблеми виділення, специфіка, тематичне структурування” подано характеристику українського соціально-політичного назовництва.

Специфічними семантико-понятійними ознаками соціально-політичних номенів є їх тісний зв'язок із ідеологічними та політичними поглядами носіїв мови, динамічність, швидка змінність, нестабільність складу, дифузність стосовно інших тематичних груп та інші. Деривати соціально-політичного назовництва поділяємо на дві великі групи: державне та політичне життя (в Україні та за її межами) та соціальні реалії, вагомі для суспільства. У межах кожної із груп виділяємо лексико-семантичні підгрупи. Саме в окреслених лексико-семантичних підгрупах здійснено відбір нових дериватів для їхнього подальшого аналізу в межах словотвірних категорій.

Другий розділ “Словотвірнокатегорійне ядро соціально-політичного назовництва” присвячений теоретичним засадам дослідження лексико-словотвірних інновацій соціально-політичного назовництва, а також аналізу продуктивних (ядерних) словотвірних категорій - сукупності дериватів зі спільним найзагальнішим словотвірним значенням, вираженим певним комплексом словотворчих засобів. Услід за усталеною традицією основою словотвірнокатегорійної будови обрано словотвірний тип: спільне словотвірне значення, словотворчий засіб, частиномовна належність твірних основ. Проте з усіх критеріїв виділення словотвірних категорій переважальним є словотвірне значення, тому в одну словотвірну категорію об'єднано деривати зі спільним словотвірним значенням, але з різними словотворчими засобами і твірними основами (утворені різними способами).

Усі словотвірні категорії соціально-політичного назовництва поділено на продуктивні, в межах яких постала більшість інноваційних номенів, і непродуктивні, які в сукупності становлять близько четвертої частини від загальної кількості одиниць картотеки. У визначенні статусу словотвірної категорії як продуктивної чи непродуктивної враховуємо сукупність таких критеріїв: кількість дериватів тієї чи тієї словотвірної категорії, різноманіття підкатегорій, кількість задіяних словотворчих засобів, продуктивність моделей і типів. На підставі таких критеріїв до продуктивних (“ядерних”) категорій соціально-політичного назовництва зараховуємо словотвірні категорії особи, ознаки, оцінки. Відповідно до непродуктивних (периферійних) належать словотвірні категорії “часовості”, дії/процесу, сукупності/збірності, опредметненої дії, опредметненої ознаки та жіночості.

Серед продуктивних словотвірних категорій найпомітнішою щодо кількісного вияву номенів і різноманітності груп є словотвірна категорія особи (близько 450 номенів, що становить понад 30 % одиниць від загального числа дериватів картотеки). Крім кількісного вияву, ця категорія виділяється і різноманіттям підгруп, які охоплюють фактично всі “ознаки” осіб, наявні у мовній свідомості української спільноти.

У межах категорії особи кількісно відзначаються суфіксальні й конфіскальні номени та утинки, незначну кількість становлять номени, утворені за допомогою суфіксальних елементів та інтерфіксів. Серед засобів активними є суфіксальні форманти, особливо -ець/івець, -ик/ник, -ист/іст та інші. Близько половини інтерфіксально-суфіксальних дериватів становлять деривати з формантами, другою частиною яких є -ець, меншу кількість - -ник та -ш, що відповідає кількісним пропорціям дериватів із відповідними суфіксами.

Форманти приєднуються до основ різної семантики, утворюючи деривати зі значеннями `прихильник/послідовник відомого політика чи громадського діяча' (кличківець, лепперівець, януковець) `представник установи, підрозділу' (конституційник, спецслужбист), `особа за виконаною/виконуваною дією' (глобалізатор, симпатизант), `особа за родом занять' (донецьколог, розкрутник, україноохоронець) тощо. Особливості словотвірних процесів у межах категорії особи полягають у такому: а) відносно частотною є розбіжність між семантичною і формальною мотиваціями дериватів, що зумовлено контекстністю як основною функціональною ознакою нових дериватів (союзник - 1) `особа, яка виступає в союзі з кимось' і 2) `прихильник союзу з кимось'); б) суфікси на позначення осіб конкурують між собою, виявляючи чіткі ознаки превалювання якогось із “конкурентів” (наприклад, -ець/івець та -ик/ник); в) у використанні суфіксоїдів помітними є такі нові явища, як зміна - розширення - валентності (приєднання переважно до основ власних назв: нобелефіл, щербаноїд) та перетворення їх на суфікси (-крат, -лог, -філ); г) помітно зростає продуктивність утинання (дони, радик, скін) і засобів черезкрокового словотворення (портфель > “портфелізувати” > портфелізація). У зв'язку з чітко окресленим стильовим призначенням дериватів на позначення осіб зростає роль мовної (точніше - словотвірної) гри, яка стає одним із основних засобів досягнення комунікативних завдань і мети (більшовик - нове значення `депутат, який входить до більшості у Верховній Раді' і традиційне `особа, яка належить до політичної партії більшовиків').

Другою за кількісним виявом номенів є словотвірна категорія ознаки (близько 360 номенів, що становить приблизно 24 % одиниць від їх загальної кількості). Деривати цієї категорії мають різні найзагальніші значення: набута ознака за виконуваною/виконаною дією (озлиднюваний, пресолюбний); ознака за віднесеністю/стосовністю (коаліційноперебіжницький, політжиття, чечетовий); повторна (прислівникова) ознака (заполітизовано, по-ющенківськи). У межах першої підгрупи спостерігається виразне протиставлення традиційних (продуктивних і малопродуктивних) суфіксів та конфіксів умовним, “разовим” суфіксальним і конфіксальним словотворчим засобам (-ен(ий) - пословачити > пословачений і -(ну)т(ий) - ЄЕП > “ЄЕПнути” > єепнутий). Така ситуація значною мірою пов'язана з черезкроковим словотворенням (ТАК > “проТАКати” > проТАКаний) та відмінностями у формальній і змістовій мотиваціях (збандитизований - 1) < бандитизм, бандит (формальна мотивація); 2) < “збандитизувати” (змістова мотивація)). У другій групі продуктивний суфікс -ськ(ий) переважає над непродуктивним -ов(ий), а префікси та префіксальні елементи виявляють протилежну ознаку (порівняймо, наприклад, близько 40 дериватів із префіксальним елементом євро- і 3 одиниці із префіксом транс-). Форманти третьої групи (Азаров > по-азаровськи, мілітарний > мілітарно, різновекторний > різновекторно) виявляють середню активність. Словотвірні процеси та їхні вияви в межах категорії ознаки характеризуються такими особливостями: “разовістю” використання значної кількості дериватів (-л(ий), -ован(ий), про-...-ан(ий)), варіативністю словотвірних моделей, поширенням черезкрокового словотворення (Москва > “примосковити” > примосковлений, лівий реваншист > “ліваншист” > ліваншистський), чітким розподілом “сфер впливу” між двома суфіксами з однаковим значенням (на відміну від суфікса -ськ(ий), суфікс -н(ий) переважно приєднується до твірних основ, які позначають різні суспільно-політичні явища).

Деривати словотвірної категорії оцінки (близько 20 % від загальної кількості) об'єднані семантикою оцінно-розмірного порівняння. Оцінний компонент виражається суфіксальними (-ик, -іш(ий)), конфіксальними (най- ... -іш(ий)) та префіксальними словотворчими (анти-, квазі-, недо-, супер-) засобами з помітною перевагою останніх. У межах відповідної категорії виділяємо: іменникові пейоративно-демінутивні суфіксальні деривати безвідносної оцінки (морозята, партієчка, шовінюга), прикметникові деривати ступеневої градації - префіксально-суфіксальні (найконцептуальніший, найнезалежніший) і суфіксальні (культовіший, рейтинговіший), префіксальні іменникові (мегаолігарх, панглобалізм) та прикметникові (півпарламентський, ультрацентралізований) деривати безвідносної оцінки. Специфіка категорії оцінки виявляється на рівні словотворчих засобів, словотвірного значення та твірних основ: а) на відміну від загальномовного реєстру, в соціально-політичному назовництві задіяно всього 7 пейоративно-демінутивних суфіксів, які приєднуються до незначної кількості твірних основ; лише третина із посталих номенів цієї підгрупи має модифікаційне значення (бомженя, терактик); б) використання засобів передачі ступеневої градації пов'язано зі зміщенням мотивувальних основ від традиційних якісних прикметників до лексем із виразно окресленим відносним значенням (єзуїтський > єзуїтськіший, тусовочний > найтусовочніший), а також фіксацією у системі творення прикметників ступеневої градації дериватів, що вказують на невідомі досі словотвірні можливості української мови - творення прикметників ступеневої градації від іменника (Україна > “українний”> найукраїнніший), здатність до творення ступенів порівняння шляхом утинання (недоношений > доношений); в) безвідносна ознака, об'єктивована префіксальними елементами, характеризується переважним використанням чужомовних препозитивних елементів (архі-, гіпер-, ерзац-, мега-, пан-, про-, псевдо-, ультра-), наявністю активних процесів витіснення чужомовних формантів рідномовними (чужомовний префікс а- “зникає” під тиском українського не-) і навпаки (наприклад, розширення використання ерзац- і звуження лже-).

Третій розділ “Непродуктивні словотвірні категорії соціально-політичного назовництва” присвячений аналізу особливостей творення номенів непродуктивних (периферійних) словотвірних категорій.

За обсягом кожна з них в середньому становить 4-5 % від загальної кількості дериватів нашої картотеки, однак дві категорії є винятковими: категорія опредметненої ознаки становить близько 8 % від загальної кількості номенів, а категорія жіночості - близько 1 % від загальної кількості номенів. У творенні дериватів названих словотвірних категорій задіяно різноманітні твірні основи, що особливо виражено в категорії опредметненої ознаки (20 одиниць). На відміну від продуктивних категорій нерівномірно розподілені й словотворчі засоби: якщо у трьох продуктивних категоріях вони представлені більш повноцінно (принаймні скрізь наявні префіксальні, суфіксальні та конфіксальні елементи), то серед непродуктивних категорій різноманіття засобів властиве лише категорії сукупності/збірності; інші обмежуються одним-двома засобами.

Категорію часової ознаки презентують деривати соціально-політичного назовництва, які виражають часовий період чи етап. Засобами вираження часу, що передував визначеному чи буде після нього, в соціально-політичному назовництві виступають препозитивні елементи, найактивнішими з яких є префікси та префіксальні елементи передувальної часової ознаки (особливо до-, екс-: допіскунівський, екс-остарбайтер) та постчасової ознаки (особливо нео- і пост-: неокучміст, постмоніторинговий). Деривати мотивуються переважно прикметниками (національний > постнаціональний), іменниками з прийменниками (до Путіна > допутінський), а також іменниками-назвами осіб (куркуль > неокуркуль). Особливістю словотвірного номінування в межах часової ознаки є, з одного боку, нечіткість, суперечливість мотиваційних відношень для дериватів передувальної ознаки (до Піскуна > допіскунівський і піскунівський > допіскунівський), а з другого - прозора, унезалежнена від контексту мотивація дериватів постчасової ознаки (атеїстичний > постатеїстичний).

Категорія дії/процесу в досліджуваній групі вирізняється порівняно невеликою кількістю дериватів (69 одиниць) та незначним числом задіяних у її реалізації суфіксальних формантів, серед яких помітно виділяються -и(ти)ся та -ува(ти)ся й абсолютно переважають префіксально-суфіксальні та префіксально-суфіксально-постфіксальні конфікси (ви-...-и(ти), ви-... -юва(ти)ся, до-...-ува(ти), по-...-ува(ти)ся та ін.). Твірними основами дериватів цієї категорії виступають переважно основи іменників (іслам > ісламізувати, Тузла > “тузлитися” > дотузлитися). У межах цієї категорії виявляються деякі специфічні словотвірні процеси і явища: метафоричність твірних основ (африканський > африканізувати), часті розбіжності між семантичною і формальною мотивацією (депутат > депутатствувати і депутатство > депутатствувати), наявна взаємодія суфіксальних і конфіксальних засобів з одними і тими самими основами (піар > піарити, піар > проіпаритись) - з відповідним розподілом конфіксальних утворень на деривати, окремішність компонентів яких досить відчутна (саміт > “самітувати” > посамітувати).

Деривати словотвірної категорії сукупності/збірності в соціально-політичному назовництві утворено способами суфіксації (МАУПізм), універбації (пропорційна система виборів > пропорційка), утинання (компромат > компра) та складання утнутих основ (нацбіль). До цієї категорії зараховуємо деривати, словотвірне значення яких можна подати через формулу `сукупність, збірність усіх властивостей (ознак, осіб, явищ, подій ...), пов'язаних із твірною основою': донцовізм - `сукупність, узагальненість усіх соціально-політичних поглядів, дій, учинків, переконань, що їх мав і виклав Д. Донцов'. Твірними основами виступають переважно іменники (власні й загальні назви - Бакай, кум) та словосполучення (під час універбації - мажоритарна система виборів). Серед особливостей відзначаємо порівняно незначну кількість загальномовних формантів, задіяних у творенні номенів збірності/сукупності (найпродуктивнішим, як і в системі мови, є -изм/ізм), поширену “разовість” (1-3 випадки) у використанні наявних засобів (нобелістика, симоненкіана, магдебургія), тісний зв'язок із контекстом (наприклад, поза контекстом дериват регіоналістика може позначати науку, систему поглядів і методів, пов'язаних із регіонами, але в тексті позначає `тип регіонального устрою суспільства'), невисоку продуктивність утинання, непродуктивність (2 одиниці) та стилістичну мету творення дериватів, посталих унаслідок складання основ (наприклад, в інноваційному номені харчоблок обігрується назва виборчого блоку-аброутворення ЗаЄДу).

У межах категорії опредметненої дії помітну активність виявляє формант -изаці[й(а)]/ізаці[й(а)] (ЄЕПізація, корумповизація, суржикізація), меншу - -нн(я)/енн(я) (кандидування, російщення) та різноманітні конфікси (одонечнення, розкоаліціювання). Характерно, що лише формант -изаці[й(а)]/ізаці[й(а)] засвідчує здатність поєднуватися із широким колом твірних основ (майже всі з наявних для цієї категорії); інші суфікси, а також конфікси взаємодіють із обмеженою кількістю основ: -анн(я)/енн(я) - з п'ятьма, префікс-...-аці[й(а)] - з однією, інтерфікс...-анн(я)/енн(я) - з двома. Перебіг процесів творення дериватів цієї категорії має свої особливості: варіативність твірних основ (африканізація від африканський чи африканізувати); поширеність подвійної мотивації (наприклад, дериват міфоспоживання можна трактувати як похідний від споживання міфів, або від міфи споживати) і мовної гри (обрізати > обрізання `опредментена дія (процес), спрямована на зменшення кількості чогось', у тексті - обрізати бюджет), значної конкуренції формантів тощо; конфіксальний характер посталих дериватів зумовлений черезкроковим словотворенням (коаліція > “коаліціювати” > “розкоаліціювати” > розкоаліціювання).

Категорія опредметненої ознаки дещо вирізняється серед інших непродуктивних категорій загальною кількістю дериватів, що дозволяє говорити про її проміжне місце між категоріями ядерними і периферійними, деяку умовність віднесення цієї категорії до непродуктивних. Деривати цієї словотвірної категорії творяться переважно за допомогою надпродуктивного суфікса -ість (апаратність, ГУАМність, неконституційність) та продуктивних -изм/ізм (елітаризм, кумізм, прусіанізм), -щин(а)/івщин(а) (азаровщина, мітинговщина), -ств(о)/цтв(о) (гастарбайтерство, заручництво, середньоєвропейство); незначну кількість номенів утворено конфіксальним способом (москвовекторність, партійнопокірність) і способом універбації (антикризова коаліція > антикриза). Для словотвірної категорії опредметненої ознаки характерною є максимальна концентрація твірних основ на двох різновидах - ознаки (адміністративний > адміністративізм, кулуарний > кулуарщина, провладний > провладність) й особи (лакувальник > лакувальництво, Медведчук > медведчуківщина). Водночас необхідність відображення багатоманітного та швидкозмінного соціального й політичного життя спонукає до пошуків нових основ, шляхів їхнього поєднання з афіксами. Так, наприклад, у творенні деяких дериватів уможливлюється пропускання не однієї, а зразу кількох ланок: Ющенко > “ющенкізувати” > “деющенкізувати” > деющенкізація.

Словотвірна категорія жіночості репрезентована лише деякими із загальномовних суфіксальних засобів її творення. Найвищою продуктивністю вирізняється формант -к(а), який дає близько двох третин від усіх утворень. Переважна більшість дериватів утворюється від назв осіб чоловічої статі (виборець > виборчиня, канцлер > канцлерка, упівець > упівка), а їхня формула словотвірного значення вміщається у прикладкове словосполучення: `жінка-канцлер', `жінка-виборець', `жінка-упівець'. Однак окремі приклади картотеки свідчать про деякі зсуви у традиційних словотвірних моделях та способах творення: такі деривати на позначення осіб жіночої статі, не маючи паралельних позначень осіб чоловічої статі, утворюються шляхом черезкрокового словотворення (електорат > ? > електоратка) чи унаслідок формування нових моделей і ланцюжків (вождиха - не `дружина вождя', а `жінка-вождь') .

Здійснення комплексного системного вивчення дериваційних процесів і явищ у межах українського соціально-політичного назовництва в контексті загальної теорії інноватики дозволяє зробити такі висновки:

1. Системні й цілеспрямовані пошуки нового, усвідомлення їхнього місця в мові починаються від середини ХІХ ст., що й уможливлює відлік української інноватики з цього часу. За основною метою і завданнями, які стояли перед дослідниками, за способами і засобами виконання таких завдань і т. ін. в історії української інноватики чітко виділяємо окремі етапи зі своїми особливостями.

Перший етап (сер. ХІХ - поч. ХХ ст.): основна мета - пошуки загальних шляхів і орієнтирів розвитку української мови; суперечки навколо визначення джерел поповнення мови, авторства інновацій і компетенції авторів; основний засіб осмислення місця інновацій - дискусії в публіцистиці, листування, фіксування нового в словниках.

Другий етап (20-і - 30-і рр. ХХ ст.) відзначається становленням системного наукового осмислення місця інновацій у мові, започаткуванням основ теорії інноватики. Головні питання інноваційних дискусій - джерела до заповнення “прогалин” української літературної мови, засади створення різнофахової й наукової термінології, місце й роль рідномовних і чужомовних елементів в інноваційних пошуках. Помітним є вплив ідеологічних чинників.

Третій етап (сер. 40-х - 90-і рр. ХХ ст.): загалом окреслено завдання і предмет інноватики, осмислено її окремішність у мовознавстві, сформовано основи термінологічно-поняттєвого апарату. Інноваційні дослідження охоплюють усі рівні української мови, її субмови; наукова теорія інновацій підкріплена лексикографічною практикою визбирування й систематизації інноваційних одиниць. Словотворення визначено одним із найпродуктивніших шляхів інноваційного розвитку української мови.

2. Усебічне вивчення інноваційних явищ і процесів на всіх рівнях української мови свідчить про формування нового розділу (галузі) мовознавства - інноватики, завдання якого полягає в комплексному вивченні причин, процесів і наслідків, засобів і способів появи нового на всіх мовних рівнях. Інноватика виявляє всі ознаки-складники, притаманні іншим розділам мовознавства: напрацьовано термінологічно-поняттєвий апарат, наявна теоретична база, визначено предмет і методи інноваційних досліджень, сформовано основні прийоми лексикографічної практики тощо.

Одним із різновидів нових мовних одиниць є лексико-словотвірні номени, інноваційний статус яких, порівняно з одиницями інших мовних рівнів, має свою специфіку: не всі нові деривати як слівні єдності є новими з огляду на їхні словотворчі засоби, словотвірні моделі і словотвірні значення.

3. Розглянуто специфічні семантико-понятійні ознаки соціально-політичних номенів, визначено межі відповідної тематичної групи, а також її структурування із поділом на: а) одиниці, пов'язані з державним і політичним життям (11 підгруп) та б) одиниці, пов'язані із соціальними реаліями, вагомими для суспільства (6 підгруп).

4. З огляду на мету й завдання роботи лексико-словотвірні інновації соціально-політичного назовництва розглянуто в межах словотвірних категорій - двопланових комплексних словотвірних одиниць, що втілені в дериватах із тотожним гранично абстрактним словотвірним значенням; до однієї словотвірної категорії можуть належати деривати як одного, так і різних словотвірних розрядів (частин мови). Основою визначення ступеня продуктивності словотвірної категорії є такі критерії: кількість посталих номенів протягом визначеного часу, різноманіття підкатегорій (підгруп), кількість задіяних словотворчих засобів і основ. До ядерних (продуктивних) належать словотвірні категорії особи, ознаки, оцінки; до периферійних (непродуктивних) - категорії “часовості”, дії/процесу, сукупності/збірності, опредметненої дії, опредметненої ознаки, жіночості.

5. Нові номени соціально-політичного назовництва постали внаслідок використання наявних в українській мові словотворчих засобів і відповідних способів словотворення; у межах кожної словотвірної категорії перебіг дериваційних процесів має свої особливості.

Для категорії особи продуктивною є суфіксація, конфіскація й утинання; менш продуктивним - залучення суфіксальних елементів (суфіксоїдів) та інтерфіксів.

У межах категорії ознаки використання словотворчих засобів виявляє особливості залежно від підгрупи: а) для творення дериватів із загальною семантикою виконуваної/виконаної ознаки спостерігаємо виразне протиставлення традиційних (продуктивних і малопродуктивних) суфіксів та конфіксів умовним, “разовим” суфіксальним і конфіксальним словотворчим засобам; б) у підгрупі ознаки за віднесеністю/стосовністю продуктивні суфікси помітно переважають над непродуктивними, із префіксами та префіксальними елементами спостерігається протилежна ситуація, а конфіксація загалом непродуктивна; в) номени прислівникової ознаки характеризуються мінімальним набором формантів, що виявляють середню активність.

Серед дериватів категорії оцінки (об'єднаних семантикою оцінно-розмірного порівняння) виділяються пейоративно-демінутивні суфіксальні деривати безвідносної оцінки та прикметникові деривати ступеневої градації (суфіксальні й префіксально-суфіксальні), над якими превалюють префіксальні іменникові та прикметникові утворення безвідносної оцінки.

Засобами вираження часових періодів у межах словотвірної категорії “часовості” виступають препозитивні елементи, найактивнішими з яких є префікси та префіксальні елементи передувальної часової ознаки та постчасової ознаки.

Категорія дії/процесу в досліджуваній групі вирізняється порівняно невеликою кількістю дериватів та незначним числом задіяних у її реалізації суфіксальних і конфіксальних формантів з помітною перевагою останніх.

Словотвірна категорія сукупності/збірності формується через суфіксацію, універбацію, утинання та складання основ; словотвірне значення дериватів категорії можна подати через формулу `сукупність, збірність усіх властивостей (ознак, осіб, явищ, подій ...), пов'язаних із твірною основою'.

Творення дериватів словотвірної категорії опредметненої дії пов'язано з активністю суфіксальних засобів та різноманітних конфіксів; використовується обмежена кількість твірних основ.

Номени категорії опредметненої ознаки творяться переважно за допомогою надпродуктивного суфікса -ість та кількох продуктивних; наявна незначна кількість інновацій універбаційного походження.

Категорія жіночості репрезентована лише деякими із загальномовних суфіксальних засобів, найвищою продуктивністю вирізняється формант -к(а); переважна кількість похідних утворена від назв осіб чоловічої статі, а їхня формула словотвірного значення вміщається у прикладкове словосполучення.

Для творення інноваційних номенів соціально-політичної групи залучено найрізноманітніші за походженням, семантикою, функціонально-стилістичними та структурними особливостями твірні основи: загальні і власні назви осіб, назви предметів, абстрактних явищ, дій і процесів тощо; задіяні основи мають різний мовний статус: слівний, абревіатурний, словосполученнєвий.

6. Номінування в межах розглянутих словотвірних категорій має певні особливості перебігу словотвірних процесів.

Категорія особи відзначається відносною поширеністю розбіжностей між семантичною і формальною мотивацією дериватів, що зумовлюють контекстність як основну функціональну ознаку нових утворень; у використанні суфіксальних елементів відбуваються зміни (розширення) їхньої валентності з подальшою тенденцією перетворення на суфікси; роль способу утинання в утворенні дериватів категорії особи залишається помітною, що пов'язуємо зі зростанням ваги стилістичних чи економних чинників.

Перебіг словотвірних процесів категорії ознаки відзначається варіативністю словотвірних моделей, поширенням черезкрокового словотворення та розподілом “сфер впливу” між двома суфіксами.

Особливості категорії оцінки виявляються на рівні словотворчих засобів, словотвірного значення та твірних основ: спостерігається обмеження добору суфіксальних словотворчих засобів порівняно із загальномовним реєстром; засвідчено невідомі словотвірні можливості української мови - утворення дериватів ступеневої градації якості не тільки від основ якісних прикметників, а й від основ відносних прикметників, творення прикметників ступеневої градації від іменника, здатність до творення ступенів порівняння шляхом утинання; під час вираження безвідносної ознаки переважають чужомовні префіксальні елементи; наявне витіснення чужомовних формантів рідномовними і навпаки.

Для номенів часової ознаки характерними є нечіткість, суперечливість мотиваційних відношень для дериватів передувальної ознаки і прозора, унезалежнена від контексту мотивація дериватів постчасової ознаки.

Категорія дії/процесу виявляє метафоричність твірних основ, часті розбіжності між семантичною й формальною мотивацією, взаємодію суфіксальних і конфіксальних засобів з одними й тими самими основами - з відповідним розподілом конфіксальних утворень на деривати, окремішність компонентів яких досить відчутна, та номени, префіксальний складник яких уносить семантичний компонент і має нерозривний зв'язок із суфіксальним.

Серед номенів категорії сукупності/збірності відзначаємо порівняно незначну кількість загальномовних формантів, поширену “разовість” у використанні наявних, тісний зв'язок із контекстом, невисоку продуктивність утинання, непродуктивність і стилістичну мету творення дериватів, посталих унаслідок складання основ.

Категорія опредметненої дії характеризується частотністю подвійної мотивації, поширеністю мовної гри, помітною конкуренцією формантів; у зв'язку з черезкроковим словотворенням значну кількість дериватів можна трактувати як конфіксальні утворення.

Необхідність відображення багатоманітного й швидкозмінного соціального й політичного життя спонукає до пошуків нових основ, шляхів їхнього поєднання з афіксами, творення похідних із пропуском одного чи кількох елементів та інших варіацій у категорії опредметненої ознаки.

Окремі приклади картотеки свідчать про зсуви у традиційних словотвірних моделях та способах творення дериватів категорії жіночості, які, не маючи паралельних позначень осіб чоловічої статі, утворюються або внаслідок черезкрокового словотвору, минаючи серединну ланку, або під час використання нових для української мови словотвірних ланцюжків.

Помітною особливістю, характерною для всіх згаданих категорій і способів соціально-політичного назовництва, є мовна гра, зумовлена функціонально-стилістичними, експресивними настановами текстів соціально-політичної тематики. Ось чому значна частина проаналізованих дериватів, мабуть, не стане загальномовним надбанням, а матиме статус разового. Проте в сукупності з іншими дериватами вони є свідченням як тяглих в українській мові словотвірних процесів, так і явищ та процесів, які формуються й унаочнюють приховані словотвірні можливості української мови.

У контексті вивчення соціально-політичного назовництва потребують свого дослідження семантична номінація та її особливості, синтаксичні номени, мовна гра; так само важливим є вивчення соціально-політичного назовництва в єдності типів номінації на різних історичних етапах української мови.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лук'яненко С. С. Українське соціально-політичне назовництво у контексті словотвірних студій / С. С. Лук'яненко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2006. - № 727 : Сер. Філологія - Вип. 47. - С. 11-15.

2. Лук'яненко С. С. Суфіксальні інновації в українському соціально-політичному назовництві / С. С. Лук'яненко // Вісник Запорізького національного університету : Збірник наукових статей. Філологічні науки. - 2006. - № 2. - С. 155-162.

3. Лук'яненко С. С. Спроба визначення тематичних меж та властивостей соціально-політичної лексики / С. С. Лук'яненко // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. - 2007. - Випуск 15, т. 1. - С. 136-139.

4. Лук'яненко С. С. Тематичні групи соціально-політичних номенів української мови (історія та сучасний стан) / С. С. Лук'яненко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2007.- № 765 : Сер. Філологія. - Вип. 50. - С. 3-7.

5. Лук'яненко С. С. Мовні дискусії ХІХ - початку ХХ ст. як підґрунтя сучасної соціально-політичної інноватики / С. С. Лук'яненко // Вісник Дніпропетровського національного університету. - 2007. - № 4/2 : Сер. Мовознавство. - Вип. 13. - Т. 2. - С. 144-151.

6. Лук'яненко С. С. Метаморфози у словотвірному значенні (на матеріалі соціально-політичних інновацій) / С. С Лук'яненко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць / Відп. ред. М. Я. Плющ. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. - Вип. 4. - С. 249-253.

7. Лук'яненко С. С. Словотворчі засоби опредметненої ознаки новотворів в українському соціально-політичному назовництві / С. С. Лук'яненко // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць / Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - Вип. 17. - С. 163-167.

АНОТАЦІЯ

Лук'яненко С. С. Лексико-словотвірні інновації в українському соціально-політичному назовництві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2009.

Соціально-політичне назовництво є однією із найрухоміших систем, яке потребує детального й ретельного вивчення. У цьому дослідженні зосереджено увагу на дериваційних процесах і явищах у межах словотвірних категорій, які в сукупності й презентують означений пласт номенів. Крім того, здійснено огляд історії становлення і формування інноватики як галузі українського мовознавства.

У контексті сучасної теорії інноватики встановлено ядерні й периферійні словотвірні категорії, виявлено їхні особливості щодо продуктивності й непродуктивності, тяглості й динаміки у використанні й формуванні словотворчих засобів, словотвірних моделей і типів. Зокрема, такі особливості виявляються у залученні найрізноманітніших твірних основ, варіативності словотвірних моделей, конкуренції формантів, поширенні черезкрокового словотворення, розбіжностях між семантичною і формальною мотивацією, тісному зв'язку із контекстом, стилістичній меті творення нових номенів, активному використанні мовної гри. Визначено функціонально-стилістичні властивості посталих лексико-словотвірних інновацій і перспективи їхнього подальшого використання в українській мові.

Ключові слова: інноватика, лексико-словотвірна інновація, словотвірне значення, словотвірна категорія, словотвірна модель, словотвірний тип, словотворчий засіб, соціально-політичне назовництво, продуктивність, твірна основа.

АННОТАЦИЯ

Лукьяненко С. С. Лексико-словообразовательные инновации в украинской социально-политической номинации. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2009.

Диссертационная работа посвящена исследованию лексико-словообразовательных инноваций в социально-политической номинации украинского языка начала ХХІ ст.

Инновации и инновационные процессы в украинском языке неоднократно становились объектом исследований и имеют несколько этапов развития. Основными заданиями первого этапа (сер. ХІХ - нач. ХХ в.) были поиски общих ориентиров развития украинского языка, дискуссии, связанные с различным пониманием основных источников пополнения языка, авторства инноваций и компетенции авторов. Второй этап (20-е - 30-е гг. ХХ в.) связан с началом системного научного осмысления места инноваций в языке, зарождением основ теории инноватики. Для третьего этапа (середина 40-х - 90_е гг. ХХ в.) характерным было обозначение основного предмета и задач инноватики, её обособленности среди других разделов, формирование основ понятийно-терминологического аппарата инноватики.

Характер исследований украинского языка последних лет свидетельствует о формировании отдельного раздела языкознания, в основе которого лежит неология и неография, - инноватики, задача которой - изучение причин, процессов и результатов появления нового на всех уровнях языка. Разновидностью инновационных единиц являются словообразовательные номены - дериваты, которых не было ранее, и которые появились в языке благодаря всем имеющимся способам словообразования.

Социально-политическая номинация представляет собой одну из наиболее подвижных систем современного украинского языка, и поэтому она требует детального и тщательного исследования. Для чёткого обозначения объекта исследования были рассмотрены специфические семантико-понятийные признаки социально-политических номенов, их границы, а также были выделены в социально-политической тематической группе: а) единицы, связанные с государственной и политической жизнью (11 подгрупп), и б) единицы, связанные с социальными реалиями, важными для общества (6 подрупп).

В нашем исследовании внимание сосредоточено на деривационных процессах и явлениях среди словообразовательных категорий - двуплановых комплексных словообразовательных единиц с максимально абстрактным словообразовательным значением. К одной словообразовательной категории могут относиться дериваты как одного, так и различных словообразовательных разрядов (частей речи).

В контексте современной теории инноватики установлены ядерные (лицо, признак, оценка и размер) и периферийные (время, действие/процесс, совокупность/собирательность, действие как предмет, признак как предмет, женскость) словоообразовательные категории, причём доля последних составляет около 25 % от общего числа инновационных единиц. Исследованы особенности выделенных словообразовательных категорий в плане продуктивности и непродуктивности, преемственности и динамики в использовании и формировании словообразовательных средств, словообразовательных моделей и типов. Установлено, что новые дериваты социально-политической номинации образовались в результате использования всех имеющихся в украинском языке словообразовательных средств и способов словообразования с преобладанием суффиксации, префиксации и конфиксации. Особенности выделенных словообразовательных категорий проявляются в привлечении самых разных за происхождением, функционально-стилистическим статусом, структурными особенностями (слово, словосочетание, аббревиатура) и семантикой производящих основ, вариативности словообразовательных моделей, конкуренции формантов, распространении черезступенчастого словообразования, расхождении между семантической и формальной мотивацией дериватов, тесной связи с контекстом, стилистической цели образования новых номенов, активном использовании языковой игры. Обозначены функционально-стилистические свойства образованных лексико-словообразовательных инноваций и перспективы их дальнейшего использования в украинском языке.

Ключевые слова: инноватика, лексико-словообразовательная инновация, продуктивность, производящая основа, словообразовательное значение, словообразовательная категория, словообразовательная модель, словообразовательное средство, словообразовательный тип, социально-политическая номинация.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.