Ономасіологічна парадигма "чоловік" у чеській та українській мовах

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О.ПОТЕБНІ

Спеціальність 10.02.03 - Слов'янські мови, 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Ономасіологічна парадигма ґчоловікґ у чеській та українській мовах

Архангельська Алла Мстиславівна

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському інституті слов'янознавства Київського славістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

Алексеєнко Михайло Андрійович,

Щецинський університет, м. Щецин,

завідувач кафедри транслятології та конфронтативної лінгвістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мокієнко Валерій Михайлович,

Санкт-Петербурзький державний університет, професор кафедри слов'янської філології філологічного факультету

доктор філологічних наук, професор

Тараненко Олександр Онисимович,

Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри загального та українського мовознавства

доктор філологічних наук, професор

Багмут Алла Йосипівна,

Державний економіко-технологічний університет транспорту, завідувач кафедри української та іноземних мов

Захист відбудеться «17» червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий «25» квiтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Марченко Т.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦІ

Важливим аспектом сучасних антропоцентрично зорієнтованих ономасіологічних студій є з'ясування взаємовідношення позамовного та мовного, об'єктивного та суб'єктивного, цивілізаційно- та культурно значущого у процесі вербалізації фактів позамовної дійсності з метою виявити взаємодії процесу і результату номінації-вибору, а вихідним їх принципом є діалогічність мови та людини як суб'єкта й об'єкта іменування та як суб'єкта й об'єкта культури. Серед проблем, що постали перед ономасіологією, - виробити чіткі принципи, за якими можна реконструювати процес номінації-вибору імені об'єкта позамовної дійсності, всебічно дослідити вплив людського чинника на процес переведення певного змісту, думки у вербальну (словесну) форму природної мови та виявити специфіку бачення світу представниками національно-лінгво-культурних спільнот і, відповідно, підстави, за якими можна результати процесу вербалізації оголосити інтерлінгвальними та національно-, культурно- чи національно-культурно специфічними.

Тимчасом як проблеми номінації-вибору форми на позначення певного змісту в текстово-дискурсивному (Ф. С. Бацевич, О. М. Вольф, В. Г. Гак, Я. Горецький Л. К. Жаналіна Ю. М. Караулов, М. Е. Рут, Б. О. Серебренніков, О. С. Снітко), етнолінгвістичному, лінгво-культурологічному та когнітивно-ономасіологічному (О. Л. Березович, Є. В. Вельмезова, Т. В. Леонтьєва, В. К. Павел, О. О. Селіванова, С. М. Толстая, Т. В. Цив'ян,) контексті разом із питаннями вивчення окремих структурно-семантичних розрядів номінантів (О. А. Бєлашова, В. Л. Іваненко, І. В. Навроцька, Л. А. Шкатова) були предметом численних наукових студій, питання номінації-вибору в мовотворчій площині ще чекає на своє вирішення.

Погляд на номінацію-вибір як акт мовотворчості передбачає вивчення взаємодії кількох дослідницьких векторів: позамовна дійсність - суб'єкт-номінатор - система та структура мови - культура. Такий підхід відкриває шлях до поглибленого пізнання номінаційних закономірностей та їх конкретної реалізації засобами чеської, української (принагідно російської) мов як способу народного сприйняття, осмислення, оцінки позамовного буття чоловіка як артефакту будь-якої культури.

Інтерес до опрацювання ономасіологічного аспекту мовного образу чоловіка зумовлений невиправдано «дискримінованим» його дослідницьким статусом - маскулінізми як номінанти особи чоловічої статі, на відміну від фемінативів, сьогодні практично залишаються поза межами філологічних студій. Образ жінки в мові детально розглянуто під різноманітними кутами зору (М.А.Алексеєнко, Г. Вальтер, М. Дмитрієва, А. В. Кириліна, О. Кісь, І. І. Ковалик, В. М. Мокієнко, Я. Пузиренко, О. В. Рябов, С. А. Семенюк, А. К. Смольська, В. М. Телія, І. І. Фекета, С. Чмейркова та ін.), образ чоловіка окреслено лише фрагментарно в окремих працях О. С. Бондаренка, В. М. Богуславського, С. Георгієвої, А. М. Емірової, О. П. Левченко, В. М. Мокієнка, Л. О. Ставицької, О. О. Тараненка. Маскулінізми вчені донині не опрацьовували як окремий клас номінантів, а залучали їх до ширшого угруповання засобів номінації на позначення особи (Ю. Д. Апресян, А.Й.Багмут, Г. Д. Басова, А. С. Білоусова, Л. П. Жаркова, Н.Г.Озерова, Л. В. Шпачук). Відповідно, й комплексного аспектуального аналізу засобів іменування чоловіка в мовознавстві до сьогодні не здійснено.

Актуальність дослідження систем номінантів на позначення особи чоловічої статі з ономасіологічно-мовотворчого погляду, з'ясування того, як структурується мовою цей поняттєвий базис, як відбувається й чим детермінується процес вербалізації фактів буття чоловіка у позамовному світі, чому саме таке ім'я виявляється прийнятним в акті іменування з огляду на номінаційне завдання та прагматичну інтенцію номінатора зумовлені необхідністю виявити ймовірнісні тенденції номінації-вибору, з одного боку, та особливості мовної репрезентації чоловіка як архетипу культури засобами кожної з мов, з іншого. Мовна об'єктивація як процес усвідомлений не може бути проявом і результатом позамовної та мовної стихії - вона має певні об'єктивні закономірності. Окрім того, необхідно розв'язати теоретичні проблеми, пов'язані з дослідженням динаміки процесу вербалізації від невербальної мисленнєвої його стадії до вербальної.

Зв'язок дисертаційної праці з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету (протокол № 11 від 26 травня 2003 р.) та на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» НАН України (протокол № 5 від 10 грудня 2007 р.).

Мета цього дослідження - простежити вектори руху людської думки на шляху вибору імені чоловіка з урахуванням складників, чинників та механізмів вибору форми змісту маскулінізмів у мовотворчому процесі на всьому шляху його перебігу від понятійно-пізнавального до понятійно-вербального рівня; узагальнити ймовірнісні закономірності та тенденції отримання імені маскулінізмами зі спільним номінаційним значенням, визначити можливості об'єктивації співвідношення типологічного і генетичного (національного і локально-специфічного) у процесі вербалізації фактів позамовного буття чоловіка.

Мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань: 1) визначити гносеологічний, соціокультурний та лінгвістичний статус і мовну категоризацію понять ґмаскулінністьґ, ґмаскулінізмґ, ґмаскулінізаціяґ, ґмаскуліноцентричністьґ; 2) опрацювати оптимальні засади систематизації маскулінізмів з метою вивчення номінації-вибору з ономасіологічного погляду; 3) змоделювати номінаційний акт через систему взаємодій його складників та визначити оптимальні шляхи пошуку закономірностей в отриманні особою чоловічої статі як об'єктом позамовної дійсності імені; 4) виявити статус і місце суб'єкта-номінатора як поліознакової сутності в загальній моделі процесу номінації; систематизувати чинники об'єктивного та суб'єктивного, позамовного та мовного характеру і культурні впливи у процесі надання особі чоловічої статі імені на понятійно-пізнавальному та понятійно-вербальному рівні; 5) окреслити зони взаємодій концептуальної та мовної картин світу у процесі вербалізації позамовного об'єкта ґчоловікґ; 6) дослідити систему чинників, що мотивують і стимулюють вибір форми маскулінізму як «узгодженості між звуком і думкою» на тлі детермінант маскулінності як фрагмента концептуальної картини світу та створити загальну модель аналізу процесу вибору форми на позначення буття, проявів та рефлексій чоловіка в позамовному світі; 7) розкрити специфіку номінації-вибору з урахуванням номінаційного завдання, прагматичної інтенції суб'єкта іменування; виявити впливи оцінного ставлення номінатора до номіната на вибір форми маскулінізму; 8) виробити засади об'єктивації типологічного і генетичного в номінаційному процесі.

Об'єктом дослідження є маскулінізми словотвірного (зокрема й композитного), семантичного, синтаксичного (аналітичного), фразеологічного та відфразеологічного типів чеської та української мов. Предмет дослідження - системно організовані сукупності різноструктурних маскулінізмів зі спільним номінаційним значенням - ономасіологічні парадигми з огляду на їх концептуальну універсальність та своєрідну деталізацію спільного понятійного базису, формально-мовну своєрідність. Для створення фактографічної бази використано словники загального типу чеської, української мов (тлумачні, семантичні, синонімічні, тематичні, фразеологічні тлумачні одномовні словники, словники відфразеологічних дериватів). Принагідне залучення діалектних, жаргонних, просторічних маскулінізмів мотивовано їх наявністю в реєстрі словників загального типу. Картотека налічує близько 7 тисяч маскулінізмів кожної з мов. Ономасіологічний вектор аналізу пояснює уміщення до складу ономасіологічних парадигм максимально еквівалентних у мовах маскулінізмів без урахування належності до активного чи пасивного словника та їх функціональних характеристик.

Методи дослідження. У праці на базі основних прийомів ономасіологічного аналізу, який ґрунтується на низці процедур та прийомів семасіологічного, мотиваційного, порівняльного, зіставного, статистичного, історико-етимологічного аналізу, запропоновано методику опрацювання ономасіологічних парадигм шляхом виявлення їх мотиваційних структур. Єдино можливий підхід до дослідження перебігу номінаційного процесу шляхом вивчення його результатів зумовив аналіз об'єкта із семасіологічного (від слова до думки) та з ономасіологічного (від думки до слова) погляду. Дослідницький вектор у праці зорієнтовано на методи дефініційного аналізу і поєднання методів компонентного аналізу та компонентного синтезу. Імітація номінаційного акту з урахуванням складників мотиваційної структури маскулінізмів дала змогу цілісно відтворити взаємодію всіх детермінант (суб'єктивного та об'єктивного, позамовного та мовного характеру) процесу вербалізації буття чоловіка в позамовному світі. Ще одним прийомом цієї методики є відтворення систем протомотивів, що «працюють» на вербалізацію певної буттєвої, об'єктивної чи суб'єктивної характеристики особи чоловічої статі. Зіставлення систем протомотивів дає підстави для висновків про ступінь типологічного і генетичного (зокрема й ареального) у процесі та результатах вербалізації фрагмента позамовної дійсності ґчоловікґ, про їх культурну, національну та культурно-національну специфіку. Дисертаційну працю базовано на принципі панхронії, й у ній досліджено номінаційні явища в синхронній динаміці поза функціональним критерієм із залученням історико-етимологічної інформації, що дозволило відмежувати ономасіологічний аналіз від етимологічного.

Новизна цієї праці полягає в тому, що в ній 1) системно досліджено маскулінізми чеської та української мов з ономасіологічного мовотворчого погляду; 2) визначено лінгвістичний статус понять маскулінність, маскулінізм, маскулінізація, маскуліноцентричність; 3) вивчено детермінанти маскулінності у філогенезі та онтогенезі; 4) описано маскулінність як мовну категорію; 5) зіставлено прояви маскуліноцентричності чеської та української мов; 6) поглиблено засади семантико-ідеографічної параметризації маскулінізмів, показано інформативність ономасіологічної парадигми і можливості її використання як операційної одиниці в зіставно-ономасіологічних дослідженнях; 7) розроблено методику ономасіологічного аналізу номінації-вибору шляхом виявлення мотиваційних структур маскулінізмів як взаємодії не лише складників понятійно-вербального, але й понятійно-пізнавального рівня; 8) укладено й систематизовано ономасіологічні парадигми маскулінізмів різних типів; 9) зіставлено за чіткими параметрами ономасіологічні парадигми кількох мов на позначення спільного денотата; визначено основні типи кореляцій мотиваційних структур маскулінізмів з урахуванням протомотивів та культурної і національної специфіки. ономасіологічний парадигма чоловік маскулінізм

Теоретичне значення праці. У дисертаційному дослідженні подано теоретичне обґрунтування понять ономасіологічна парадигма і мотиваційна структура маскулінізму, визначено роль суб'єктивних та об'єктивних, позамовних та мовних чинників і культурних впливів у процесі номінації-вибору форми на позначення позамовного змісту ґчоловікґ, виявлено зони взаємодії концептуальної та мовної картин світу, обґрунтовано й систематизовано шляхи мовної об'єктивації генетичного і типологічного у формально-мовному вираженні маскулінності. Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що їх можна застосувати для розв'язання багатьох проблем лексикографічного характеру (зокрема, для укладання семантичних словників та словників покажчиків ономасіологічних мотивів окремих груп номінантів одномовного і багатомовного типу) не лише в межах чеської та української, а й інших мов. Запропонований метод ономасіологічного аналізу можна використати й у подальших зіставних дослідженнях як внутрішньомовного, так і міжмовного спрямування. Одержані результати можуть бути корисними й у вирішенні проблем лінгвокультурології. Матеріал та висновки дисертаційного дослідження можна застосувати в теоретичних курсах і спецкурсах з ономасіології, теорії номінації, лінгвокраїнознавства, лексикографії, у практиці викладання чеської та української мов. Особистий внесок здобувача полягає в глибокому аналізі маскулінності як гносеологічної, соціокультурної та мовної категорії; у дослідженні мовного образу чоловіка з ономасіологічного погляду; у виявленні об'єктивних закономірностей та імовірнісних тенденцій у виборі форми на позначення буття чоловіка в позамовному світі; у створенні фактографічної бази для майбутнього семантичного словника чеської та української мов на семантико-ідеографічних засадах і багатомовного словника покажчиків ономасіологічних мотивів маскулінізмів; в опрацюванні методики ономасіологічного, мотиваційного аналізу лексичного та фразеологічного матеріалу та ономасіологічно спрямованого зіставлення. Усі теоретичні й практичні результати дослідження одержані самостійно. Публікації з теми дисертації підготовлено й надруковано без співавторства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної праці обговорено на засіданнях кафедри загального мовознавства та славістики Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету, представлено на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Міжнародній славістичній конференції «Мова. Культура. Взаєморозуміння» на пошану професора Е. Кротевича. (м. Львів, 1996); Регіональній науково-практичній конференції «Українська мова і проблеми консолідації нації» (м. Рівне, 1997); Міжнародних наукових конференціях «Проблеми зіставної семантики» (м. Київ, 1997, 2005); «Семантика мови і тексту» (м. Івано-Франківськ, 2003); «Слов'янська фразеологія: семантичний, ареальний, історичний та етнокультурний аспекти» (м. Луганськ, 2004); «Проблеми української термінології» (м. Львів 2004), «Етнокультурні цінності та сучасна філологія» (м. Рівне, 2006); «Sіowo. Tekst. Czas.» (м. Щецин, 1997, 2000, 2002, 2005, 2007), на Оломоуцьких симпозіумах україністів (м. Оломоуць, 2004, 2006), Всесвітньому конгресі «Tэden zahraniиnнch Иechщ» (м. Прага, 2004) тощо.

Публікації. Зміст дисертації висвітлено у 31 публікації, серед яких монографія (26,2 ум. друк. арк.), 14 публікацій у фахових виданнях ВАК України, 7 - у закордонних (2 публікації за додатковим списком та публікації у закордонних виданнях зараховані як фахові на підставі рекомендації експертної ради ВАК України за №20-76-06/761 від 17.03.08).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна праця загальним обсягом 464 с. складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, чотирьох додатків із допоміжним та ілюстративним матеріалом (53 с.), списку джерел (86) та використаної літератури (523).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертаційної праці, визначено об'єкт і предмет, мету й завдання дослідження, теоретичне значення та практичне застосування, охарактеризовано методи й матеріал дослідження.

У першому розділі «Категорія маскулінності у філогенезі та онтогенезі» визначено статус маскулінності як гносеологічної, соціокультурної та мовної категорії. Категоризацію маскулінності розглянуто у взаємодії з категоризацією фемінінності, оскільки саме такий підхід дає змогу об'єктивно дослідити маскулінність як систему дескриптивних (описових), аскриптивних (приписуваних) та прескриптивних (бажаних) характеристик чоловіка та чоловічості, як біосоціальний конструкт, який створюється й задається суспільством як препозитивний складник у бінарній опозиції маскулінність - фемінінність. Опозицію маскулінне - фемінінне та домінування маскулінного опрацьовано в динаміці - витоки, становлення, прояви та рефлексії в концептуальній та мовній картинах світу.

Уявлення про чоловіка як складне концептуальне уявлення, що містить повсякденне знання про фізичні та фізіологічні відмінності чоловіка від жінки, сфери етичних і моральних уявлень, морально-етичних норм, сфери соціальних пріоритетів, вивчено з погляду його відображення в окремих мовах. Воно зумовлене значною мірою національними особливостями культури та ментальності народу. Дослідження культурно значущих концептуальних уявлень є поліпарадигмальним - воно неможливе без використання інформації, нагромадженої анатомією та фізіологією, антропологією, філософією, релігією, етнографією, культурологією. Механізми формування уявлень про маскулінність і фемініннсть намагалися осмислити І. Кон, М. Костомаров, Д. С. Лихачов, Н. Я. Марр, М. Я. Немировський, С. Неуманн, Л. Нідерле, Ф. Оберпфальцер (Їлек), Б. О. Рибаков, В. В. Розанов, Е. Б. Тейлор, М. І. Толстой, О. М. Трубачов, Г. Хофстеде Р. Якобсон, і ін.

Уявлення про чоловіка і чоловічість спираються на своєрідні еталони чоловічості та жіночості, що склалися внаслідок складної взаємодії багатьох чинників - біологічних, культурних (інтеркультурних, інтракультурних, інокультурних) та соціальних і формують концептуальний автопортрет чоловіка (чеха й українця) у взаємодії загальнолюдського, ареального та національного на тлі релігійної, міфопоетичної, історико-соціальнoї, соціоетнічної традиції. Важливим є в такому разі бачення чоловіка й чоловічості та тлі епохи і суспільного мислення, визначального щодо цієї епохи, адже еталонні уявлення, що пізніше трансформувалися в систему детермінант маскулінності, формувалися у зв'язку з природою, соціумом, «своїм» та «чужим», у зв'язку з типом культури та її домінантами в певну епоху. Такі типізовані уявлення виявилися елативними - вони концентрують інформацію про кращі, бажані властивості, якості чи ознаки чоловіка й суттєво позначені статевим символізмом культури як стимулом домінування чоловічості як у пізнанні світу, у соціумі та культурі, так і в мові.

Гносеологічна та соціокультурна категоризація маскулінності значною мірою вплинула на її мовну категоризацію. Соціальний конструкт чоловічих (у протиставленні до жіночих) характеристик, що їх постпатріархальне суспільство надбудувало на фізіологічною реальністю, цілком природно позначився й на мовній його об'єктивації у вигляді чоловічого домінування, чи гендерних асиметрій.

У праці здійснено спробу вирішити й упорядкувати низку термінних проблем, пов'язаних із численністю інтерпретацій понять маскулінність, маскулінізм, маскулінізація окремими дослідницькими парадигмами (фізіологією, сексологією, психологією, соціологією, лінгвістичною гендерологією): маскулінізм розуміють як синонім до вірилізм, як стереотипи та стратегії чоловічої поведінки, як синонім до патріархат та сексизм, як чоловічий шовінізм, як насильницький метод у науковому дискурсі тощо.

Одним із центральних понять антропоцентрично зорієнтованої мовознавчої терміносистеми має стати (рівноправно із фемінативом) термін маскулінізм, під яким слід розуміти мовний репрезентант категорії маскулінності - nomina nasculina tantum + nomina masculina relativa, що в номінаційному завданні стосується особи чоловічої статі. Розуміння маскулінізму (маскулізму) лише як особового іменника чоловічого роду або форми чоловічого роду, переважно nomina proffessionalia, що в секундарній функції може виступати і як фемінінний номінант (А. К. Смольська, І. І. Фекета, О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський), тобто характеризувати особу поза вказівкою на її стать (лейтенант, інженер, доцент), унеможливлює відповідний його термінний статус у мовах із регулярністю моції, як-от: у чеській, де номінанти inћenэr, docent, filolog такої здатності позбавлені. Натомість у чеській мові складники розгалуженої номінаційної системи маскулінізмів залишилися б без термінологічного визначення.

Маскулінізми як одиниці з характерною номінативною функцією містять різні за структурою номінанти, що мають розчленовану сему маскулінності на рівні денотата. Це маскулінізми генеричного значення з імплікованою семою статі (чес. иlovмk, tvor, osoba, укр. індивід, постать, фігура), маскулінізми агентивного значення, що передбачає деактуалізацію семи статі (чес. (як виняток) rentgenolog, rozhodин, укр. президент, прем'єр-міністр), маскулінізми з експлікованою семою маскулінності на рівні денотата (чес. chlapec, muћ, укр. чоловік, дід), маскулінізми із транспонованою семою фемінінності (чес. ћenskб zбstмrka, marcipбnovб panenka, baba, укр. баба Параска, бабин смик, мамій), маскулінізми із транспонованою семою асексуальності (чес. ћenidlo, paтбtko, nedochщdиe, укр. мурло, вайло, одоробало), маскулінізми з експлікованою семою маскулінності в історико-етимологічній інформації як складникові дефініції (чес. pнsmak, husita, укр. чумак, кобзар). Численною є група номінантів, у яких маскулінність детермінується певними фізичними чи фізіологічними особливостями чоловіка на відміну від жінки (чес. kleљtмnec, vousби, укр. прудивус, імпотент), певними біосоціальними параметрами (чес. parohби, ћenilek, укр. двоєженець, джигун), маскулінними детермінантами християнського обряду (чес. papeћ, kaplan, укр. священик, дяк), встановленими колективною свідомістю народу-носія мови обмеженнями фемінінності щодо певних професій, родів занять, дій (чес. ras, lovин, укр. м'ясник, писець), чинниками соціально-майнового характеру (чес. obroиnнk, zeman, укр. відкупник). Інша група маскулінізмів є результатом закріплення «колективним несвідомим» за мовним фактом імплікованої чоловічо-особової семи (чес. velbloud, vщl, укр. чобіт, кнур).

За номінаційним призначенням з-поміж маскулінізмів чітко виокремлюються дві групи: номінанти чоловіка ірреального (чес. skшнtek, trpaslнk, domбcн had, укр. відьмак, гайовик, водяник) та номінанти чоловіка реального (чес. Иech, kluk, punиocha, plesnivэ dмdek, укр. європеєць, технік, пройда, старий лис). І ті, й інші маскулінізми щодо номінаційної ознаки представляють три гетерогенні групи: номінанти релятивного типу за відносною ознакою (індикативні маскулінізми чес. individuum, stvoшenн, chlap, укр. людина, постать, мужчина, демографічні маскулінізми чес. bмloch, Rom, akademickэ profesor, укр. африканець, волинянин, педагог, хімік-технолог, маскулінізми за релятивною внутрішньо властивою номінатові ознакою чес. orebita, leviибk, sokol, укр. демократ, олімпієць, анархіст); маскулінізми кваліфікативного типу за внутрішньою щодо особи чоловічої статі якісною ознакою (інтелектуальною, інтелектуально-емоційною, інтелектуально-емоційно-фізичною, за фізичним та фізіологічним станом (чес. klazimнr, pracoun, chytaи lelkщ, veselэ tluиhuba, укр. розумак, сидень, голоштанько, горлодер, торба з соломою, чужа чужина); маскулінізми евокативного типу (власне оцінки) (чес. potмљenн, poklad, sokol, slota, hnidби, kopyto, укр. радість, голуб, нехрист, чума, чиряк, облуда). Широкий підхід до розуміння маскулінізмів як номінантів nomina masculina tantum + nomina masculina relativa на позначення буття чоловіка дозволить простежити з ономасіологічного погляду процес та результат вербалізації усіх «картинок буття» чоловіка в позамовному світі.

Маскуліноцентризм у праці розуміємо не як деспотизм маскулінності, а як глибинну культурну традицію постпатріархального суспільства, віддзеркалену мовою. Маскуліноцентричність мов у системі родо-особових номінантів є явищем об'єктивним і має спільні витоки як позамовного, так і мовного характеру. Позамовними її «каталізаторами» стали патрилінійність і патрилокальність постпатріархальних суспільств, мовними - передусім немаркованість чоловічого роду й маркованість жіночого в родовій системі. Немаркованість чоловічого роду безпосередньо корелює з ономасіологічною специфікою чоловічого родо-особового номінанта - здатністю мати первинне значення особи взагалі і вторинне значення статі (чоловічої). Здатність номінанта *иelovмkъ позначати й людину взагалі, і чоловіка зокрема не суперечить етимологічним версіям (М. Фасмер, О. М. Трубачов, Е. Беркнер, К. Бругман, В. Махек, В. Блажек та ін.) - загальними концептами у них виступають провідні чоловічі атрибути рід та сила.

Домінування чоловічого роду як немаркованого складника опозиції, підсилене світоглядними чинниками, досліджено в чеській та українській мові в динаміці: опрацьовано витоки примату чоловічої форми в моційній кореляції він назв божеств (Лад (Ладо) > Лада), жіночих антропонімів (Boћitмch > Boћitмcha, Мирослав > Мирослава), патронімів (чес. krбl > krбlevic, krбlovna, укр. лимар > лимаренко, лимарівна), андронімів (чес. kovбш > kovбшka/kovбшovб, укр. бондар > бондариха), прізвищевих назв до інших сфер буття чоловіка й жінки, де ця тенденція виявляє очевидну демаскулінність (чес. ministr > ministrynм, filolog > filoloћka, укр. учитель > учителька, читач > читачка). Проаналізовано також домінування чоловічого роду у формі множини (чес. soused, sousedka, sousedй, укр. родич, родичка, родичі), факти «шлюбної двоїни» (чес. ћeniљi (ћenich + nevмsta), укр. батьки (батько + мати), вивчено явище маскулінізації, його рефлексії й тенденції у чеській та українській мовах.

Маскулінність як мовна категорія досліджена у взаємодії із семантичними категоріями особи і статі та граматичною категорією роду. Виявлено, що між мовним вираженням маскулінності, семантикою статі та граматичним родом не завжди встановлюються відношення тотожності - підтвердженням цьому є численні факти родо-статевих асиметрій (чес. vladyka, nemrava, kluk pitomб, zlobidlo, trdlo, укр. книгоноша, нероба, язиката Хвеська, батайло, роздайко). Відсутність спеціальних маскулінізаційних формантів пояснюється відсутністю модифікаційного значення чоловічої статі (пор. чес. bіoloћka - ћ. к biolog, biolog ґodbornнk v biologiiґ; укр. перукарка - ж. до перукар, перукар ґмайстер, що підстигає, фарбує волосся, робить зачіску, завивку, а також голить чоловіківґ.

Оптимальною з метою вивчення ономасіологічного аспекту маскулінізмів є їх систематизація на семантико-ідеографічних засадах, опрацьована А. С. Білоусовою та авторами Російського семантичного словника (2002). Тут класифікацію здійснено на підставі окремих словозначень, а їхнє об'єднання в поняттєво-значеннєві множини зумовлено й підказано самою мовою, її внутрішніми зв'язками та відношеннями. Цей метод дозволив систематизувати сукупності засобів вираження певного змісту в кожній мові - передкінцеві та кінцеві ланки семантико-ідеографічної параметризації. З ономасіологічного погляду важливо, що така систематизація уможливлює максимальне врахування явища «перетину класів», адже той самий маскулінізм може потрапляти за окремими ознаками до різних множин, підмножин та груп: найрізноманітніші ознаки можуть бути покладені в основу іменування конкретного номінанта й найрізноманітніші номінанти можуть бути іменовані за тією самою ознакою.

Такі підмножини маскулінізмів, що несуть на собі найбільший пізнавальний зміст та найбільше культурномовне навантаження, отримали назву ономасіологічна парадигма. У праці, таким чином, розрізнено поняття синонімічного ряду як семасіологічно зумовленого об'єднання та ономасіологічної парадигми як об'єднання маскулінізмів на ономасіологічних засадах. Ономасіологічна парадигма є системою високоінформативною: вона виявляє кількісні характеристики вербалізованості об'єкта позамовної дійсності ґчоловікґ у кожній з мов; дозволяє визначити систему суміщених семантичних ознак денотата (обсяг поняття), з використанням аплікативного методу уможливлює вивчення явища номінаційної лакунарності; виявляє систему позамовних сфер, що «працюють» на вербалізацію певного об'єкта. Наприклад, ономасіологічна парадигма із спільним номінаційним значенням ґчоловік лінивийґ у чеській мові вміщує 88 маскулінізмів і дозволяє із застосуванням дефініційного методу виявити систему суміщених семантичних ознак денотата. Це ознаки: не бажає працювати (lenoch, lнnб kщћe, valach); нездатний, неспроможний до праці (hniloћilec, nicnedмlaи); цурається фізичної праці, чорної роботи (bмloruиka, franta,); ухиляється від роботи (povaleи, smrdirobota, trubec, blatoљlap, nicnedмlka); працює абияк (lajdбk); живе за чужий рахунок (cizopasnнk, parazit, pшнћivnнk, darmochleb); невмілий, незграбний (flakби, flink, lajdбk, pљunda); надзвичайно повільний (poleno, polehoun, courбk, louda, klбda); віддає перевагу іншому виду занять (zevloun, pecivбl, svмtбk, rozkoљnнk); лише керує роботою інших (љtvби, љtvoun); свідомо марнує час (zabijeи иasu).

Вербалізація ліні як властивості особи взагалі та чоловіка зокрема виявляється спроектованою на елементи форми, пов'язані з деструктивною дією, зі складом характеру, поведінкою, що визначають небажання до дій, зі сферою інтересів та уподобань, із певним душевним станом, із формою та станом тіла, зі сферою чоловічих антропонімів, із предметною сферою, окремі фрагменти якої так чи інакше пов'язуються у свідомості носіїв мови з бездіяльністю. Для одних маскулінізмів ознака ґлінивийґ є основною, суттєвою, ознакою-властивістю (lenoch, lenivec, nicnedмlka), для інших (ospalec, okounми, chladoleћka, zevel, tulбk, courбk, valach) - неосновною, несуттєвою, ознакою-рефлексією від основної ознаки-властивості. Оцінний компонент, що входить до понятійного змісту одних маскулінізмів (bonvivant, svмtбk, rozkoљnнk, labuznнk), виступає складником конотації в інших (poleno, klбda). Крім того, ономасіологічна парадигма є своєрідною мовною картою типів та способів номінації у вербалізації певного фрагмента дійсності ґчоловікґ і дає підстави для висновків про їх номінаційну активність, про особливості структурних їх різновидів (аналітичних, синтетичних номінантів, лексичних, словотвірних, композитних, номінантів фразеологічного і відфразеологічного типів) у певних типах парадигм та способи самовираження номінатора.

У другому розділі «Вербалізація позамовного змісту ґчоловікґ» номінацію як процес надання особі чоловічої статі імені розглянуто як системну взаємодію об'єктивних і суб'єктивних, мовних і позамовних складників та чинників, що мотивують і стимулюють вибір імені чоловіка. Опрацьовано шляхи об'єктивації типологічного та генетичного у формі маскулінізму як результаті процесу вербалізації. На шляху вивчення взаємовідношення об'єктивного та суб'єктивного у процесі вербалізації в єдину системну взаємодію консолідовано чотири їх вектори: номінатор - номінат, номінат - номінатор, суб'єкт - адресат номінації, номінат - номінатор - номінант. Ономасіологічно зорієнтоване дослідження, що поєднує інтереси й ономасіології, і теорії номінації, виконане в контексті формул «людина у мові» й «мова в людині» - вивчення того, як «думка здійснюється у слові», неможливе без урахування препозитивного статусу суб'єкта-номінатора.

Взаємодію номінатор - номінат вивчено шляхом спостереження взаємних впливів суб'єкта як базового прототипу носія мови та об'єкта, що визначається незліченною кількістю ознак й у процесі вербалізації «повертається» до номінатора різними сторонами. Номінатора схарактеризовано як поліознакову сутність - як інтелектуальну особистість, носія знань про світ і чоловіка в ньому; як культурну особистість, оскільки ці знання формуються на тлі матеріальної та духовної культури народу; як особистість соціальну: він є носієм суспільної думки про чоловіка і чоловічість, отже, його сприйняття чоловіка є соціологізованим; як особистість біологічну, як суб'єкта індивідуальних оцінок, емоцій, переживань, афектів; як носія лінгвокреативного мислення, що причетне передусім до творення мови, - здатність суб'єкта до такого типу мислення уможливлює «маніпулювання» мовними знаками з ономасіологічного погляду, мовну фіксацію асоціативно обраних ознак чоловіка як об'єкта позамовної дійсності у межах мови з її системними та асистемними виявами. Таке мислення може у кожній мові по-особливому членувати світ. Вибір ознаки іменування, своєю чергою, відображається на способі позначення.

Взаємодію номінат > номінатор пов'язано із процесом оцінювання номінатором номіната та оцінкою як його результатом з урахуванням дихотомії «раціональне» - «емоційне». Спостережено, що номінанти індикативного та номінаційно-інформативного типів зорієнтовані на раціоналістичні, тривіальні детермінанти, тому оцінювання тут логічно визначити як нормативно-буттєве: чоловік має відповідати вимогам до людини розумної, ототожнюватися за ознакою статі, віком, родинним статусом, демографічними характеристиками, належати до певної професії чи роду занять, бути зорієнтованим у соціумі (lidskб bytost, muћ, starљн muћ, ћenatэ иlovмk, manћel, tatнnek, Иech, Plzeтan, vyuиujнcн angliиtinu, opravбш obuvi, materialista, panslavista). Ставлення номінатора до номіната визначено як аналітичне.

Ціннісне оцінювання об'єкта спирається на зв'язок між ціннісною орієнтацією номінатора та номінатом - це суспільна думка певного соціуму про хороше та погане (lidumil ґDobroиinnэ иlovмk; dobrodinec, filantropґ > людина має любити ближнього, бути доброчинною > становить цінність для суспільства > добре). Таке оцінювання типове у маскулінізмах за характерною об'єктивною ознакою. Ставлення номінатора до номіната визначено як аксіологічне.

Емотивне оцінювання виявляється в маскулінізмах за характерною суб'єктивною ознакою і є двовершинним - виражає емоційну реакцію номінатора на те, що вже аксіологічно оцінене (В. М. Телія). Так, маскулінізм pimprle можна представити як систему таких етапів оцінювання: номінатор вважає, що номінат Х надзвичайно малий на зріст, жалюгідний і недолугий (і це погано: відповідно до норми-еталону зовнішності чоловік має бути високим, статним), а, крім того, поганим є те, що він виглядає так, начебто він є pimprle (pimprle в чеському ляльковому театрі - це комічна чоловіча фігурка-маріонетка, попередник Kaљpбrka); номінант pimprle має значення середнього роду з питомою семантикою недорослості, несамостійності, і це викликає в номінатора осуд, зневажливу емоційну реакцію на таку властивість особи чоловічої статі. Ставлення номінатора до номіната зумовлене і суспільною думкою, і емоційною реакцією на позначуване.

Афективне оцінювання безпосередньо пов'язане із суб'єктивною сферою вираження номінатором суто емоційного чи афективного почуття-ставлення чи почуття-враження під впливом номіната. Форма номінанта максимально зорієнтована на відповідну реакцію на неї з боку номіната (sluniиko, poklad, potмљenн, boћн hovado, korunovanэ osel). Ставлення номінатора до номіната емоційно чи афективно зумовлене.

Спостерігається взаємодія процесу й результату впливу номіната на номінтора. Оцінювання як процес фокусується на оцінці того чи іншого прояву чоловіка в об'єктивному світі як відсуб'єктно зорієнтованому його результаті. Оскільки нульова оцінка є в системі іменувань чоловіка неактуальною, за точку відліку прийнято визначену лінгвокультурною спільнотою норму як серединну точку шкали, що відображає суспільно усталені уявлення про буття об'єкта, про хороше й погане і про їх вияви понад та нижче за норму - світоглядну систему детермінант маскулінності як еталон буття чоловіка в позамовному світі.

Раціональна оцінка у сфері іменувань чоловіка виявляє два гетерогенні типи: з одного боку, це нормативно-буттєва оцінка (myslнcн bytost, osoba muћskйho pohlavн, manћel, chlapec, otec, strэc, иlovмk bez jmйna, cizinec, poинtaиovэ inћenэr, velvyslanec, armбdnн generбl), з іншого - ціннісно-буттєва (dobrodinec, pracoun, lenoch, orби, asketa, ortodox, bojovnнk, fanouљek, estetik). Номінанти обох типів апелюють до сфери раціонального, але мають різне підґрунтя (буттєва норма - аксіологічно ціннісна норма). Емоційне оцінювання як сутність біологічна завершується емоційною оцінкою як реакцією номінатора з приводу іменованого (krysa, rozhledna, ћenatэ vrabec, drnohryz). Афективна оцінка стає своєрідним тлом, на якому номінатор фіксує чуттєву, афективну (пейоративну, зневажливу, чи майоративну, схвальну) емоційну реакцію на номінат (zlato, slunниko, potмљenн - dobytek, hajzl, strup). Такий погляд на оцінки максимально відтворює всі їх типи, що супроводжують процес надання імені чоловікові, і сприяє з'ясуванню впливів особистості номінатора на процес вербалізації.

Особливо значущим для ономасіологічно зорієнтованого дослідження процесу вербалізації позамовного буття чоловіка вважаємо врахування впливу імені на номіната, що перетворюється на адресат. Взаємодія суб'єкт - адресат номінації головно позначена цим впливом, що й мотивує вихід у прагматику. Форма маскулінізму в такому розумінні стає інструментом ілокуції, зорієнтованим на перлокутивний ефект - бажану реакцію у відповідь з огляду на метафору дзеркала. На номіната-чоловіка проектується два види прагматичної інформації: судження-оцінка з індикативною та інформативною метою й оцінка-почуття-ставлення чи почуття-переживання з ілокутивно-перлокутивною метою завдяки оцінному сприйняттю форми змісту, що є типовим у певній лінгвокультурній спільноті. Форму маскулінізму доцільно розглядати як прецедентний феномен.

Взаємодію номінатора й номіната вивчено у площині співвідношення позитивної та негативної оцінності маскулінізмів. Логічно норма як позитивний край оцінної шкали відліку оцінок мала б переважати кількісно, фактично ж негативно конотовані поля більш потужні. Досліджені системи маскулінізмів кваліфікативного, емоційно-оцінного та афективно-оцінного типів засвідчують факт очевидної переваги негативу над позитивом у мовному образі чоловіка. Утім мова, за В. М. Телією, є зразком «розумної системи»: тут усе повинно мати свою логіку у використанні потенційних можливостей системи та структури мови з урахуванням прагматичної інтенції імені, свою доцільність. У праці спостережено, що лише частина негативно оцінних маскулінізмів має вмотивоване пояснення: підготовленими історичною ситуацією є маскулінізми чес. barbar, tatar, aљant, укр. варвар, вандал, відтінок зневаги в семантиці деяких маскулінізмів зумовлений суспільним ставленням до професії чи роду занять (чес. konмdra, prasбk, slamotrus, укр. кат, гречкосій, ціпов'яз) або має соціальне підґрунтя (чес. sluha, lokaj, holomek, укр. панок, панич, пан). Частина зооморфних та фітоморфних метафор належать до метафори-правди, що спирається на небезпечність, некорисність, шкідливість об'єкта порівняння в баченні людини (љakal, trubec, parazit, plevel). Однак усі подібні маскулінізми в такий спосіб аргументувати важко. Водночас погляд на мову як «розумну систему» передбачає якесь пояснення тотального номінаційного негативу.

Таким поясненням є дзеркальна метафора: у мовному дзеркалі зображення подвоюється, і тільки коли в ньому виникає образ іншого, не-Я, починається плідне становлення Я. Негативно конотовані маскулінізми є, за нашим переконанням, номінантами-пересторогами, спонуканням до катарсису, самоочищення. Подивись на себе моїми очима, переживи, відчуй мою оцінку, емоції, змінися на краще - саме в цьому полягає сенс «ілокутивного самовбивства» номінатора, який оцінює не лише об'єкт, але й форму, придатну для його вербалізації, фактично іменуючи самого себе: людина, називаючи себе ослом, глевтяком, пацюком, довбешкою, слизнем, по суті, займається самовикриттям.

Взаємодію номінат - номінатор - номінант вивчено з урахуванням прагматичної орієнтації мотиваційного рівня, особливо значущого з ономасіологічного погляду, - вербалізація номіната неможлива без усвідомлення номінатором якісної своєрідності об'єкта, що отримує ім'я, шляхом виділення певної кількості ознак та пошуку форми, прийнятної для реалізації прагматичної інтенції іменування. Ознака може вербалізуватися безпосередньо, через збіг мотивувальної та мотивованої ознаки (як у прямих номінантах на зразок Praћan ґObyvatel Prahyґ; manэrista hanl. ґUmмlec tvoшнcн n. reprodukujнcн љablonovitэm zpщsobem, љablonovitм, manэrouґ; drzoun ob., hanl. ґDrzэ иlovмk, drzбkґ) та опосередковано (тоді мотивувальна ознака виражена формою змісту іншого номінанта, для якого вона є типовою (cvoиek ґKrбtkэ hшebниek s љirљн a kulatou hlaviиkouґ > ob., expr. ґMalэ иlovмkґ; ataman ґVolenэ nбиelnнk kozбckйho oddнluґ > pшen. ґVщdce, velitelґ).

Ім'я, дане чоловікові, не повністю довільне щодо певної мови, щодо об'єкта іменування і щодо самого номінатора, адже це результат його лінгвокреативного мислення, колективних та індивідуальних оцінок. Процес вербалізації фрагмента позамовної дійсності ґчоловікґ є виявом складної взаємодії суб'єктивного та об'єктивного, а силою, що організує увесь цей процес, виступає суб'єкт-номінатор як прототип носія повсякденної свідомості та носія мови, як інтерпретатор уявлень про об'єкт через пошук еталона. Еталонні детермінанти чоловічості номінатор проектує на буттєві, ціннісні, афективні оцінки відповідно до номінаційного завдання та прагматичної інтенції іменування.

У розділі розглянуто систему чинників, що мотивують вибір імені, та опрацьовано загальну модель мотиваційного аналізу. Вихідною тезою тут стала думка про те, що пізнання має апперцептивний характер: кожне нове явище номінатором уміщується до уже пізнаного через пошуки подібного (інтеграція) та відмінного (диференціація). Отримання номінатом імені є процесом переходу від невербального мисленнєвого коду до вербального. Дослідники проблем співвідношення свідомості та мислення вважають, що в невербальному мисленнєвому коді формуються так звані узагальнення без номінації - протопоняття як прообрази понять і що за допомогою уявлень, які спираються на різні реакції на об'єкт іменування, закорінені в раціональному чи емоційному, можна простежити певні закономірні зв'язки між явищами, доступні нашому спостереженню. На цьому етапі, понятійно-вербальному, чи логічному, провідною є інтеграція, чи ототожнення. У концепції дослідження пізнаване, що передусім ідентифікується із класом об'єктів уже пізнаних, проектується на певні сфери ототожнення - так звані протомотиваційні сфери, що сприймаються номінатором як умістища відповідного позамовного змісту і містять у максимальному наближенні «потрібні» інтегральні ознаки.

У праці спостережено взаємодію об'єкт - суб'єкт - протомотиваційна сфера, основу якої складають онтологічні асоціації, - вони відображають певні об'єктивні принципи, що лежать в основі групування елементів. Звернення від ідей до класів об'єктів, що ці ідеї уособлюють, здатне зорієнтувати номінатора у виборі імені. Далі протомотиваційні сфери (неантропні ознакові, предметні, антропоконструктивні, антропні тощо) розгортаються у протомотиваційні моделі - горизонтальні ряди однотипних в онтологічному плані формул, що завершуються іменем, форма якого потенційно придатна для використання номінатором у новій для неї функції називання. Засобом процесу мотивації вибору тієї чи іншої форми виступає ВФ як пучок асоціацій (О. С. Снітко), яка є не лише ідеєю імені, змістовим засобом структурації мовних одиниць, але й гносеологічною сутністю, закономірним процесом у пізнанні тієї чи іншої реалії. Таким чином, номінаційний акт - це проекція пучка онтологічних асоціацій (ознак позначуваного, виділених номінатором, зорієнтованих на протомотиваційні сфери) на ВФ потенційно придатного для іменування номінанта (мотиватора). ВФ як пучок асоціацій поєднує дві стадії акту номінації - довербальну, що супроводжує ідеальний образ предмета, та вербальну, що завершується вибором імені.

Так, ономасіологічні парадигми маскулінізмів за ознакою нетверезості - ґп'яницяґ у чеській та українській мовах виявляються зорієнтованими на переважно спільні протомотиваційні сфери, однак протомотиваційні моделі, визначальні на шляху вибору конкретної форми маскулінізму, виявляють як спільне, так і відмінне:

Антропна ознакова сфера:

чоловік - дія ґпити (алкогольні напої)ґ, ґнадміру питиґ, ґдопивати «до дн໴ (чес. dopijбn, chlastak, mazбk, ochlasta, oћera, uћiravec, укр. випивака, запилка, питець, пияк, пиворіз);

чоловік - дія ґнапиватисяґ (чес. oћera, uћiravec, укр. опилка);

чоловік - дія ґпропиватиґ (укр. пропияк);

чоловік - дія ґполюблятиґ * об'єктно зорієнтована (чес. pivomil, vinomil); * локально зорієнтована (чес. hospodomil);

чоловік - дія ґшукатиґ (чес. hleditruтk);

чоловік - стан постійного алкогольного сп'яніння (чес. opilka, opilec, ochmela, укр. п'яндига, п'янчуга);

чоловік - дія, що супроводжує стан алкогольного сп'яніння *ґбризкати, обливатисяґ (чес. obrynda); * ґговорити нерозбірливоґ (чес. bumbal, bumbalek).

Антропна предметна сфера:

чоловік - чоловік за ступенем спорідненості та свояцтва (чес. bratr z mokrй иtvrti, mokrэ bratr);

чоловік - чоловік, близький за ознакою особистісних чи професійних стосунків (чес. kamarбd, hoch, tovaryљ z mokrй иtvrti, pivnн skaut);

чоловік - чоловік за родом занять (укр. ярига, ярижка);

чоловік - чоловічий антропонім (чес. dopilkuba (компонент kuba є гіпокористичною формою імені Jakub).

Неантропна ознакова сфера:

чоловік - ознака ґмокрийґ (чес. moиhuba, bratr (kamarбd, hoch, tovaryљ) z mokrй иtvrti (z mokrйho pole), pшнsluљnнk mokrйho cechu).

Неантропна предметна сфера:

чоловік - назва алкоголю (чес. alkoholik, koшala, pivodus, vinomol, hleditruтk, укр. пиворіз);

чоловік - назва посуду, з якого алкоголь п'ють (чес. korbel, korhela);

чоловік - назва шинку, де наливають (чес. butykбш (putykбш), hospodбш, hospodomil, krиemnнk).

Орієнтація номінатора на протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі у процесі вибору імені чоловіка дозволила увести поняття мотиваційної структури номінанта, яка залучатиме маскулінізм до певної ономасіологічної категорії. Мотиваційну структуру маскулінізму, за концепцією дослідження, формують 8 складників: номінатор, зміст поняття - цілісна система уявлень про чоловіка і чоловічість у певній національно-культурно-мовній спільноті, номінат (мотиват) - особа чоловічої статі у різних її проявах та зв'язках; номінаційна ознака (мотив) - одна або кілька провідних в акті номінації ознак, яким властива найбільша діагностична сила; протомотиваційні структури (протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі) - системи формул онтологічного плану, що потенційно «направляють» номінатора у виборі імені; мотиватор з його ВФ як пучком асоціацій, що виявляються у межах протомотиваційних моделей і стають потенційними засобами мотивації. Мотиватор, чи форма змісту, потенційно прийнятна для вербалізації саме цього фрагмента дійсності, визначається звичністю, зрозумілістю для носіїв певної мови або символічністю, стереотипністю, яка передбачає аксіологічний аспект уявлень (еталон позитивних чи негативних властивостей); асоціативна мотивувальна ознака (мотивант) - ознака чи кілька ознак об'єкта, які знайшли свої вербальне підтвердження в системі ознак, що потенційно містяться в мотиваторі; ім'я (маскулінізм). Мотиваційна структура номінанта як структура ментальна розгортається на тлі всієї системи детермінант маскулінності як фрагмента концептуальної картини світу номінатора й завершується вибором імені.

Система детермінант маскулінності сформувалася в культурі і визначається культурою: з одного боку, чоловік є архетипом будь-якої культури, з іншого - вербалізація позамовного змісту ґчоловікґ здійснюється номінатором як лінгвокультурною особистістю. У праці вивчено культурні впливи та вирізнено роль культурних чинників як стимулів вибору імені чоловіка.

Розуміння форми маскулінізму як сутності антропоцентричної дозволило увести поняття культурної значущості форми (культурно-цивілізаційної та знаково-культурної). Спостережено зв'язок типів номінації з культурною значущістю форми та факти нашарування культурної інформації у формі маскулінізму. Культурно-цивілізаційна значущість взаємодіє з релятивним типом номінації. Їй властивий такий репертуар кореляцій: чоловік < людина як представник світу живих об'єктів, чоловік < чоловік як істота соціальна, чоловік < чоловік як істота інтелектуальна; знаково-культурна значущість форми взаємодіє з кваліфікативними номінантами чоловіка та номінантами-власне оцінками в кореляціях з просторовим, предметним, антропним та зоо-біоморфним культурними кодами через співвідношення свій - чужий, чоловік < не-людина, чоловік < людина.

У праці приділено увагу розрізненню й шляхам об'єктивації національного та культурного у формі мовного знака. Теза В. Гумбольдта про те, що в кожній мові закладено самобутнє світобачення і що різні мови - це не просто різні оболонки загальнолюдської свідомості, а різні бачення світу, зумовлює увагу до проблем співвідношення генетичного та типологічного у формі маскулінізму. Представлений у праці підхід до цих явищ спирається на доцільність розділення національного і культурного у формі маскулінізму та шкалу культурних і національних маркерів.

Третій розділ «Ономасіологічна параметризація номінаційної макросистеми ґчоловікґ» присвячено мотиваційному аналізові систем маскулінізмів різних типів (релятивного, кваліфікативного та маскулінізмів-оцінок) з урахуванням системи суттєвих в іменуванні параметрів, як-от: номінаційне завдання та прагматична інтенція. У кожному типі парадигм із використанням дефініційного методу і фрагментів компонентного аналізу визначено систему суміщених значень маскулінізмів. Шляхом виявлення протомотиваційних сфер і протомотиваційних моделей із використанням методики компонентного синтезу систематизовано мотиватори, прийнятні для вербалізації позамовного змісту ґчоловікґ. У кожній із парадигм окремо аналізувалися засоби і способи експлікації маскулінності та номінаційна взаємодія маскулінізмів з фемінативами.