Комунікативні невдачі та засоби їх корегування в художньому діалозі

Размещено на http://allbest.ru

Комунікативні невдачі та засоби їх корегування в художньому діалозі

Загальна характеристика роботи

комунікативний художній діалог

Комунікативна діяльність людини слугує основним чинником її соціалізації, тому невипадковою є прискіплива увага фахівців практично всіх гуманітарних наук до поглибленого вивчення міжособистісної комунікації. Завдяки об'єднаним зусиллям психологів, соціологів, гендерологів, етнологів, лінгвістів за останні півсторіччя створено базову модель комунікативного акту, виокремлено її компоненти, розроблено основи теорії комунікації (Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, А.Д. Бєлова, М.А. Василик, О.П. Воробйова, О.С. Іссерс, І.М. Колегаєва, О.В. Падучева, Г.Г. Почепцов, О.О. Селіванова, Н.І. Формановська, Т. ван Дейк, X. Грайс, Ц. Харрис, Дж. Серль та ін.).

Однією з важливих проблем у цих дослідженнях є успішність/неуспішність комунікативного акту, де успішною вважається комунікація, в процесі якої адресат повністю отримав/сприйняв основний зміст та іллокутивну силу (Дж. Серль) повідомлення адресанта. Успішності комунікативного акту заважають як системні (мовні), так і оказіональні (мовленнєві) чинники. Вони зумовлюють порушення/викривлення змісту іллокуції та іллокутивної сили, у зв'язку з чим комунікативний акт вважають неуспішним або таким, у якому відбулася комунікативна невдача. Комунікативною невдачею (КН), отже, можна позначити порушення комунікативних стратегій і тактик, що унеможливлює адекватне сприйняття повідомлення адресатом.

Причини та наслідки комунікативних невдач у різних типах мовленнєвих актів розглядались у низці вітчизняних та зарубіжних статей, монографій, дисертацій, переважно присвячених окремим аспектам проблеми, зокрема КН у педагогічному дискурсі (Н.С. Зубарєва), у професійному дискурсі (М. Ніколс), у міжкультурному спілкуванні (Д. Гудков, К. Чік), в опануванні рідної та чужої мови (С.Н. Цейтлін, М. Калін, Б. Спільнер), у зв'язку з ідентифікацією референта (Б.А. Гудман) тощо. Дослідники також пропонували моделі типології КН, спираючись на різні класифікаційні основи (Б.Ю. Городецький та І.М. Кобозєва; О.Н. Єрмакова та О.О. Земська; Н.К. Кинєва; Л.Л. Славова) тощо.

Переважна більшість вищезазначених та інших дослідників КН ототожнює живий спонтанний і художній діалог, ілюструючи свої міркування прикладами з літературних джерел, тексти яких (персонажні діалоги та їх КН включно), проте, заплановано й попередньо оброблено авторами. Ця кардинальна відмінність, а також наявність читача, який є віртуальним адресатом кожного персонажного комунікативного акту, дають змогу стверджувати, що художній діалог і КН в ньому - це особливе явище міжособистісного спілкування, яке потребує спеціального розгляду з виокремленням типів КН і типів їх корегування саме в художньому мовленні. Ця потреба обумовлює актуальність пропонованого дослідження, яку увиразнює також необхідність висвітлення темпорального аспекту корегування КН у зв'язку з типами останніх.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми “Текст художньої прози як система типів викладу”, що розробляється кафедрою англійської філології та перекладу Ізмаїльського державного гуманітарного університету (тему затверджено вченою радою університету, протокол № 6 від 27 січня 2006 р.).

Мета роботи полягає у з'ясуванні закономірностей виникнення та усунення КН у художньому діалозі, встановленні зв'язку типів КН і типів їх корегування в художньому тексті.

Для досягнення поставленої мети розв'язано такі завдання:

- систематизовано наукові підходи до проблеми успішності/неуспішності вербальної комунікації, окреслено термінологічне поле поняття комунікативна невдача (КН);

виявлено темпоральні типи виправлення КН: анте-корегування, яке ініціює сам мовець у своєму повідомленні до реалізації КН (оп-liпе соrrесtіоп), та пост-корегування, ініційоване слухачем (de-facto соrrесtіоп), який виправляє вже наявну КН;

проаналізовано основні причини виникнення КН у кореляції із засобами їх корегування у лігатурі (термін Д.Е. Розенталя) КН > корегування;

запропоновано типологію КН, що спирається на диференціацію понять мовна vs комунікативна компетенція комуніканта (терміни Н.Хомського, Д. Хаймса);

розглянуто функції адресанта й адресата в корегуванні КН та вплив обраного засобу корекції на подальшу структурацію художнього діалогу;

спираючись на базову модель художньої комунікації автор (наратор) > читач, висвітлено роль та функції цих віртуальних комунікантів у персонажному діалозі за наявності в останньому КН та їх корегування.

Об'єктом дослідження є явище комунікативних невдач та засобів їх корегування.

Предметом дослідження є лігатура КН > корегування в англомовному художньому діалозі.

Матеріалом дослідження слугували близько 5000 діалогічних фрагментів, у яких наявні КН > корегування, дібраних методом суцільної вибірки з англомовних художніх творів (переважно останніх десятиліть) загальним обсягом 22047 сторінок.

З огляду на специфіку об'єкта й предмета дослідження було застосовано комплексну методику, яка базується на загальних засадах системного аналізу (аналіз, синтез, класифікація, моделювання) та використовує окремі методи, зокрема метод дискурсивного аналізу, що дав змогу встановити значущість темпорального фактора у виникненні/корегуванні деяких типів КН; контекстуально-інтерпретаційного аналізу, який уможливив розгляд хибного фрагмента в контексті цілого діалогу та/або діалогічної партії персонажу; інтенціонального аналізу, який дав підстави відокремити фрагменти персонажного діалогу з (потенційно) наявною загрозою КН від таких, що не містять лігатури КН > корегування; комунікативно-функціонального аналізу, завдяки якому було виявлено місце та функції віртуальних комунікантів (автора й читача) у КН > корегуванні персонажного діалогу; етимологічного аналізу - для встановлення історії семантичного розвитку лексем, найбільш відповідальних за провокування КН; лексико-граматичного аналізу - для виявлення розрядів лексем, найчастотніших у різних типах КН.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше

диференційовано КН як складник непідготовленого живого мовлення, спричинені насамперед саме спонтанністю останнього, та КН обробленого автором запланованого художнього діалогу, де їм надано особливих функцій: уперше КН розглянуто в єдності з їх корегуванням і виявлено типи останнього (анте- або пост-корегування), від яких залежить глибина порушення комунікації та подальший змістовий і структурний розвиток діалогу; уперше запропоновано типологію КН, яка враховує рекурентність/оказіональність КН, спричинених недостатньою мовною/комунікативною компетенцією партнерів по спілкуванню: уперше досліджено вплив віртуальних комунікантів на структурацію персонажного діалогу, який містить лігатуру КН > корегування.

Теоретичне значення дисертації зумовлено поглибленням

уявлень про дію когнітивних та мовних механізмів лігатури КН>

корегування; виявленням принципових розбіжностей між зазначеною

лігатурою в живому спонтанному діалозі, з одного боку, та обробленому

художньому - з іншого, висвітленням ролі й функцій віртуальних учасників

останнього - автора і читача; виокремленням інтегральних та диференційних ознак КН; визначенням їх впливу на формування різних типів КН, що зумовило створення типології КН; аналізом зв'язку між рекурентністю/оказіональністю КН та мовною/ комунікативною компетенцією комунікантів. Вищезазначене становить певний внесок у подальший розвиток теорії комунікації та художнього діалогічного дискурсу.

Практична цінність роботи зумовлена можливістю використання її результатів у подальших розробках з теорії комунікації та художнього діалогічного дискурсу у навчальному процесі: у нормативних курсах стилістики, лексикології англійської мови, спецкурсах з інтерпретації тексту, наратології, теорії комунікації; у написанні студентських та аспірантських робіт; у практиці ефективного оволодіння рідною та чужими мовами.

Апробацію дисертації було здійснено на семи конференціях: V Всеукраїнській “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002) та шести міжнародних: “Сучасні технології професійної підготовки вчителів іноземних мов” (Ізмаїл, 2002), “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003), “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова та суспільство” (Київ, 2003), “Актуальні проблеми і технології філологічних досліджень та навчання іноземних мов” (Ізмаїл, 2005), “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2005), “Функціоналізм як основа лінгвістичних досліджень” (Ялта, 2005).

Публікації. Результати дослідження відображено в одинадцяти

публікаціях, з них чотири статті вміщено у фахових виданнях, затверджених ВАК України (загальний обсяг публікацій - 2,89 друк. арк.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списків наукової літератури (309 позицій) та художніх джерел (66 позицій), а також 3 додатків.

Загальний обсяг роботи 216 сторінок, з них основного тексту 167

сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито його новизну, теоретичне значення і практичну цінність отриманих результатів, перспективність подальших розробок теми.

У першому розділі “Комунікативна діяльність людини” розглянуто здобутки вітчизняних та зарубіжних дослідників у галузі теорії комунікації, визначено такий параметр останньої, як успішність/неуспішність, виявлено причини та наслідки комунікативних порушень і можливостей їх усунення, введено поняття комунікативної невдачі (КН) та типів її корегування, розкрито кореляцію компонентів у лігатурі КН > корегування.

Комунікативна діяльність розглядається як “єдина та глобальна функція” (А. Мецлер), “невід'ємний складник” пізнавальної діяльності індивідуума” (Н. Скрипнікова), “реалізація користування мовою індивідуальним мовцем” (Е. Косеріу). Так само, як і інші різновиди діяльності людини, вона вимагає дотримання певних правил (постулатів) та нормативів (регуляцій).

Основи сучасних досліджень було закладено теорією мовленнєвих актів (Дж.Остін) у середині 50-х рр. і розвинуто у працях Дж. Серля та X. Грайса в 60-х - 70-х рр. ХХ сторіччя. Останні десятиліття збагатили вивчення мовленнєвої та - ширше - комунікативної діяльності людини створенням типологій комунікативних актів за намірами мовця (Дж. Серль, Д. Вандервекен), зв'язками з ментальними актами (3. Вендлер), ситуаціями спілкування (О. Падучева, В. Дем'янков), характеристиками слухача (Н. Арутюнова, О. Леонтьєв) тощо.

На одну з основних позицій при цьому висунулася проблема успішності комунікації, при якій “досягається більш-менш, але обов'язково достатнє з точки зору комунікантів, їх взаємопорозуміння” (В. Красних). Питання успішності комунікацій може виникнути тільки на тлі можливості її неуспішності, тобто комунікативної невдачі, яка змінює/руйнує зміст та іллокутивну силу мовлення. Як правило, таке порушення в період спілкування помічає хоч би один з комунікантів - або мовець, який сам корегує себе під час мовлення (on-line), до усвідомлення помилки адресатом, або слухач, який звертається за поясненням незрозумілого. Перший тип корегування завжди є ініціативою адресанта і свідчить про його спроби уточнити, поліпшити, деталізувати ситуацію мовлення. Ми дефінуємо його як анте-корегування. Другий, який виникає за ініціативи адресата і свідчить про КН, що вже порушила адекватність сприйняття повідомлення, - як пост-корегування. Незалежно від типу корегування завжди виступає другим елементом діади, взаємозв'язок між елементами якої можна позначити лігатурою КН > корегування.

Оскільки основною сферою функціонування лігатури КН > корегування є діалогічне спілкування, то в нашому випадку матеріалом для її аналізу обрано зафіксований на письмі персонажний діалог художнього твору. Незалежно від хронотопу можливого світу, створеного автором, його персонажі вступають у комунікацію. В ній з'являються КН, що виступають як рекурентні, спричинені особливостями мови, або оказіональні, спричинені особливостями складників персонажного комунікативного акту. Перші наявні практично в усіх діалогах. Вони є наслідком хибності мовної компетенції (linguistic incompetence) комунікантів і позначаються нами як мовні. Другі - мовленнєві (linguistic performance) - є наслідком темпорально-просторової та/або соціально-професійної віддаленості комунікантів, спілкування, наприклад, батьків та дітей чи комунікативних партнерів, що належать до різних соціумів (територій):

- How can I get there?

- Take the tube to Willesden, honey.

- What sort of tube? (M. Hadon)

He ознайомлений з лондонським позначенням метро, персонаж не розуміє вказівки касира. Комунікативний акт завершено невдачею.

Розгляду причин КН обох груп та типів їх корегування присвячено розділи 2 та 3.

У другому розділі “Типологія комунікативних невдач: мовні КН” останні розглянуто як спричинені недоліками мовної компетенції комуніканта. Вони обслуговуються певними класами лексико-граматичного рівня мовної системи, що онтологічно провокує КН у зв'язку зі своєю семантичною недостатністю - неспроможністю чіткого однозначного співвіднесення з позначуваним референтом.

Інтегральна ознака всіх КН - неузгодження референційної та ономасіологічної функцій - ускладнюється диференційними ознаками, за якими мовні КН розподілено нами на три групи: КН, спричинені словами широкої семантики; дейктиками; онімами.

Семантична структура перших у процесі історичного розвитку мови набула надзвичайного поширення, яке сприяло втраті семантичної лімітації лексеми, залишивши їй лише вказівну функцію. Позначення об'єкта спілкування однією з таких лексем потребує контексту та/або пояснення мовця:

I'т afraid I'т terribly stupid about that sort of thing - architecture, I

- mean. (A. Christie)

- What do you think of my new thing?

- Damn, what do you mean?

- I only meant my purse, I'm sorry. (D. Hammett)

Словами широкої семантики в англійській мові вважають декілька лексем, які переважно вживаються саме в діалозі. Їх ономасіологічна нелімітованість робить їх зручною формою позначення будь-якого референта. Першим із них є іменник thing, який без уточнення - вербального та/або невербального - провокує КН:

- Sister Joseph has more experience of these things that I have, my child.

- What do you mean? - asked Kitty anxiously.

- Did the possibility of such a thing never occur to you? You are with child, my dear. (S. Maugham)

До слів широкої семантики належить також іменник stuff. Аналогічний попередньому thing своєю семантичною невизначеністю, stuff, проте, набув додаткової оцінної семи, тому вживається з меншою частотністю та не лише на позначення будь-якого об'єкта, а й як сигнал його негативної/ легковажної/саркастичної оцінки.

Граматичний клас прикметників представлено однією лексемою - nice, що позначає позитивну оцінку практично будь-чого (від посмішки до погоди), тому її вживання теж провокує КН:

- She 's nice.

- What do you mean - nice?

- Well, actually I mean, she 's blue-eyed. (McCarthy)

Серед дієслів у цій групі фіксують слово широкозначної семантики to get, що вживається практично в усіх контекстах, де йдеться про якусь зміну дії, замість точнішого дієслівного позначення, та to do - на позначення будь-якої дії:

What are you going to dо?

Dо? What do you mean?

Well, you've been kicked out, haven't you? Where are you going to sleep tonight? (J. Herriott)

Другий тип мовних КН спричиняють дейктики - мовні одиниці, функцією яких є “локалізація й ідентифікація осіб, предметів, подій, процесів” (О. Селіванова) відносно мовця, тому за своєю природою вони вимагають деталізації вказаного:

- Why "here"? - asked Mrs. Oliver suddenly.

Venables looked towards her inquiringly.

- I mean, - said Mrs. Oliver, - why did you come to live here, in this neighbourhood. (A. Christie)

Незалежно від референта, на який вказано, всі дейктики провокують КН. Найчастотнішою групою тут виступають займенники, а серед останніх - вказівні та особові. При вживанні вказівних займенників або адресат перебуває в обмеженому ситуативному просторі разом з адресантом і знає/розуміє, на щу саме вказує співрозмовник, або адресант, як і у випадку широкозначних слів, супроводжує свою репліку вказівним жестом/мімікою. Це дає змогу уникнути КН, коли невербальна “допомога” слову відсутня і КН відбувається, її ж корегування, як правило, здійснюється за запитом слухача (пост-корегування).

Те саме характерне й для особових займенників, навіть І-ІІ особи, які не повинні б були провокувати KН, бо є рольовими (К. Бюлер) й однозначно ідентифікують адресанта (ich-deixis) та адресата (du-deixis). Але й тут наявна лігатура КН > корегування:

- Your father never discussed any family. We assumed he was a bachelor.

- And who are we? - I asked.

- Oh, just the Society <...>, the John Dee Society. (P. Ackroyd)

Третій тип представлено онімами, для вживання яких “знання ідентифікувальних характеристик об'єкта, що позначається ними, не є необхідним” (Д. Руденко), тому саме їх мовна природа провокує КН і потребує корегування. У випадку онімів йдеться не про неможливість ідентифікувати об'єкт позначення, а про необхідність допоміжних засобів для ідентифікації того ж самого об'єкта обома комунікантами:

- I sent her back to France.

- You can't mean back to Normandy, can you? (A. Brookner)

Ситуація з КН, спричиненими антропонімами, набуває особливої складності у зв'язку з використанням останніх на позначення об'єктів різного походження, темпорально-просторової та соціальної належності (nop. Анна, яка набуває іншої референційної функції у сполученнях з делімітатором - прізвищем/прізвиськом/історичним позначенням, напр. Анна Ярославна, королева Франції в XI ст., дочка Ярослава Мудрого, Анна Австрійська, королева Франції в XVII ст., Анна Болейн, друга дружина англійського короля Генріха VIII, або літературні героїні на ім'я Анна, яких, поза можливим світом конкретного тексту, ідентифікують тільки завдяки їх прізвищам: Анна Снєгіна, Анна Кареніна). Отже, відсутність делімітатора при антропонімі є потенційною загрозою КН:

- It's Gladys, Gladys Holmes I mean, the second maid ... (A. Christie)

Антропоніми можливих світів художніх творів закономірно провокують КН персонажних діалогів синхронно з уведенням нових комунікантів:

- Guess who I met the other day?- Claire tried to keep her voice as neutral as possible.

Who?

Tom.

Who?

Tom from Galway. (M. Mackle)

Фактичний матеріал свідчить, що КН, провоковані системними (мовними) чинниками, по-перше, трапляються при їх першому вживанні в контексті спілкування з новим комунікантом, по-друге, корегуються переважно за запитом співрозмовника. Запит зумовлює появу допоміжної ланки діалогу, тобто його змістовного поглиблення та структурних змін.

Розділ третій “Типологія комунікативних невдач: мовленнєві КН” присвячено розгляду КН, спричинених вадами комунікативної компетенції співрозмовників. Мовленнєві КН трапляються у зв'язку з порушенням хоч би одного зі складників комунікативного акту, що є наслідком недостатнього знання комунікантів про код спілкування (кодові КН), ситуацію спілкування (ситуативні КН), партнера спілкування (характерологічні КН).

Найбільшою з названих груп є кодова. На перший погляд, вона перетинається з розглянутими вище мовними групами. Але останні спричинені інгерентними ознаками мови - наявністю в ній лексико- граматичних класів, основною функцією яких є не означувальна (ономасіологічна), а вказівна, що зумовлює їх контекстуальну залежність у будь-якому діалозі, будь-якому хронотопі, будь-якому складі комунікантів.

На відміну від мовних, спричинених синсемантичною лексикою, кодові КН представлено лексичними одиницями, які у словнику є семантично достатніми, мають власну семантичну структуру і вживаються в ономасіологічній функції. Вони спричиняють КН не за своїми системними (мовними) характеристиками, а різноспрямованістю вибору сегментів їх семантичної структури комунікантами:

- This is ту friend David. We've known each other for ages.

- And are you still amiably together?

- No, silly. You misunderstood - he is not a friend I'm sharing my bed with. He's just a friend. (B. Schulberg)

Ситуативні КН відрізняються від усіх інших кількома особливостями: їх корегування відбувається лише за запитом слухача; причина непорозуміння в часі дистанційована від пояснення, що уводить у лігатуру КН > корегування темпоральний аспект; КН спричинено минулою ситуацією, відомою обмеженому колу її учасників, до якого слухач не належить:

- Well Carter, what is it? Is the house falling down? <...>

- If you please, ma 'am it's the new cook's box. The porter dropped it as he was bringing it in and the cook got all upset about it.

- What do you mean by "the new cook"?

- Mrs Bulfinch went away this afternoon, ma 'am, and we've got the new one. (S. Maugham)

Ситуативна КН завжди потребує розгорнутого корегування: змістовно

воно є скороченим переповіданням учасника/свідка минулої ситуації

адресатові, який у ній не обізнаний. Темпоральний розрив між двома

комунікативними ситуаціями не обмежений. Між їх віддаленістю одна від

однієї та розвитком сюжету після КН > корегування-переповідання

простежується кореляція: що віддаленіша в сюжетному часі причина

майбутньої КН (іноді вона сягає десятків років), то вірогідніший

злам/поворот сюжету, як це відбито, наприклад, у романах П. Акройда

“Будинок доктора Ді” (P. Ackroyd. The House of Doctor Dee), M. Етвуд

“Сліпий вбивця” (M. Atwood. The Blind Assassin) або А. Мердок “Чорний

принц” (I. Murdoch. The Black Prince).

Ситуативні КН дуже поширені у повсякденному спілкуванні завдяки

тому, що будь-яка обмежена спільнота (сім'я, співпрацівники офісу, кафедри, цеху) завжди має “своє” слово/словосполучення на позначення якоїсь знакової для них або пам'ятної ситуації, незрозуміле для нових комунікантів, які потребують не однослівного пояснення, а пояснення-переповідання.

В художньому творі, окрім впливу на сюжетні зміни, лігатура ситуативна КН > корегування сприяє збільшенню текстового обсягу, іноді до кількох сторінок.

Текстові функції корегування-переповідання (поштовх до зміни сюжету, збільшення обсягу) зближають останнє з асоціативним переповіданням, що виникає як спогад минулої ситуації, спричинений наявністю індивідуального для одного із співрозмовників значення слова. Діалог як обмін репліками в сюжетному спілкуванні припиняється і набуває форми монолога-переповідання минулого. В цей монолог одного персонажа вводяться “минулі” діалоги. До них, у свою чергу, можуть уводитися свої наратори-переповідачі. Так народжується структурна форма “оповідь в оповіді”.

Характерологічні КН є одним з очікуваних наслідків унікальності кожної мовної особистості. Вони з'являються через соціальну, професійну, вікову, статеву несхожість комунікантів, що відбивається в їх індивідуальних мовних картинах світу:

- We might do something together in London, - she remarked.

- It's no good.

- What do you mean - no good?

- Oh, Frankie, what`s the good? I mean, you can't mix the crowds. Your crowd's different from mine <...> You're pretending not to understand. It's no good and you know it isn't. (A. Christie)

Характерологічні КН мають тенденцію до накопичення у мовленнєвих партіях персонажів, які відрізняються від своїх співрозмовників за властивостями, важливими для структурації конфлікту художнього тексту. Непорозуміння, спричинені особистісними характеристиками, впливають на загальну позицію персонажа у створюваному автором світі, тому їх можна вважати одним із чинників сюжетотворення. Прикладом тут може слугувати роман X. Філдінг “Щоденник Бріджіт Джоунс” (Н. Fielding. Bridget Jones's Diary), де героїня, з одного боку, та її батьки й їхні друзі, - з іншого, ніяк не можуть порозумітися, оскільки to have a really merry Christmas для кожної зі сторін позначає абсолютно іншу ситуацію.

На відміну від мовних, мовленнєві КН майже завжди корегуються за запитом слухача, що пояснюється їх ситуативною сутністю і зумовлюється чинниками конкретного комунікативного акту.

Четвертий розділ “КН діалогічного комунікативного акту в системі художнього тексту” присвячено з'ясуванню ролі віртуальних комунікантів, завжди наявних у персонажному діалозі, - справжнього адресанта всього тексту, діалогу включно, - автора та справжнього адресата всієї художньої комунікації - читача.

Попри те, що художній діалог виступає аналогом живого спілкування, він принципово відрізняється від спонтанної комунікації: по-перше, своєю попередньо спланованою автором структурацією, по-друге, своїми функціями. Тому й КН, що неодмінно наявні в художньому діалозі, - інші як за своєю природою, так і за своїми функціями. Якщо у спонтанному спілкуванні вони є проявом недостатньої мовної/комунікативної компетенції одного (або обох) партнерів вербальної інтеракції, то в художньому вони потрапляють у персонажне мовлення не випадково, за браком часу та/або знання, а за авторським планом, і виконують особливі художні функції: 1) надання персонажному діалогу ефекту автентичності; 2) характеризації персонажа через його мову.

Окрім функціональної відмінності, КН художнього діалогу потребують поширеного корегування, оскільки воно відбувається не лише для безпосереднього учасника діалогу - персонажа, а й для читача, віртуально присутнього в житті персонажа протягом усього тексту, його діалогічної частини включно. Саме заради читача репліку супроводжує авторська ремарка. Безпосередньому учаснику комунікативного акту не треба пояснювати, яким тоном, з якою мімікою було проголошено повідомлення мовця - всі паралінгвістичні пояснення щодо слухового, зорового, акціонального аспектів комунікативного акту, що його підтверджують /підсилюють/ спростовують, потрібні лише для віртуального комуніканта - читача. Інформація авторської ремарки не потрібна для безпосередніх комунікантів, вона для них надлишкова. Ця ж інформація може бути надлишковою й для читача, що характерно для ситуативного типу КН та їх корегування: читач, завжди присутній при персонажі, обізнаний у тому, що відбулося з ним (з ними) колись у минулому, і згадується в художньому теперішньому при тих особах, які цією інформацією про минулий епізод не володіють. Їх запит про зміст висловлення, що викликало непорозуміння, тобто КН, корегується за допомогою переказу минулого епізоду, непотрібного читачеві, бо він був його віртуальним свідком. Треба також відмітити, що інформація про минуле, яка є сутністю корегування ситуативної КН, надається учасникові діалогу завжди в обмеженій формі, що робить читача більш обізнаним, ніж справжній комунікант:

- Is Katie arriving with Mongol?

- What Mongol? - intervened George.

- That's Katie's little daughter, - explained Ann. (D. Lessing)

Корегування, надане персонажем (Ann), є надлишковим для читача і в той же час не містить усієї інформації для запитувача: з попереднього нарративу читач знає, що маленька донька героїні народилася із синдромом Дауна, у зв'язку з чим отримала у вузькому колі сім'ї прізвисько “Монгол”. Ця важлива інформація залишилася для учасника художнього діалогу “поза кадром”, але була повністю надана безпосередньому адресатові автора - читачеві. Корегування КН у художньому діалозі, таким чином, часто має подвійний характер: на першому етапі лігатура КН > корегування відтворює - за планом автора - когнітивно-лінгвістичні механізми порушень комунікативного акту, притаманних усному спонтанному спілкуванню. На цьому етапі корегування КН персонажного діалогу потрібно обом адресатам і сприймається обома симультанно - мешканцем можливого світу художнього тексту, що є безпосереднім адресатом, і віртуальним адресатом - читачем. Єдине, що їх у такому випадку відрізняє, - це канал зв'язку, слуховий - для персонажа, зоровий - для читача. До цієї розбіжності додається ще одна: читач завжди віртуально присутній при всіх діях (вербальних включно) всіх персонажів, що надає йому преференції в обізнаності з хронотопом та діючими особами художнього тексту. Персонаж, натомість, має знання лише про те, в чому сам є діячем або свідком.

Дві зазначені розбіжності між двома адресатами тексту - внутрішнім і зовнішнім - створюють необхідність допоміжного пояснення, яке надходить або від автора як його ремарка до персонажної репліки і стосується одного адресата - читача, або як корегування-переповідання одного персонажа для іншого, непотрібне для обізнаного читача і тому теж одноадресатне. Отже, лігатура КН > корегування в художньому творі на відміну від живого спонтанного спілкування, має продовження на другому етапі, де корегування виправляє порушення комунікації не симультанно для обох комунікантів, а вибірково - для одного з двох: або для внутрішнього - персонажа, або для зовнішнього - читача. Одноадресатність корегування-пояснення зумовлена необхідністю заповнити інформаційні лакуни, наявні на даний період розвитку тексту тільки в персонажа. Це насамперед вимагає збільшення текстового обсягу, ніж корегування першого етапу, яким є модельна лігатура КН --> корегування.

Наочно це ілюструється корегуванням ситуативних КН (див. розділ 3) та КН - омографів: читач із самого початку бачить слово, яке персонаж чує, тому КН, яка може тут з'явитися, релевантна тільки для персонажа, її корегування, як і у випадку із ситуативними КН, потрібне лише персонажу: наприклад, персонаж не розуміє, чому австралійці за походженням називають свій маленький розарій за домом “Канадою”. Для читача тут жодної КН немає - він бачить напис на вході: Kenada (що позначає єдність власників - Kenneth + Ada), але персонажеві почулося Canada (Дж. Мид) що й спричинило КН. Або: антропонім Miles, відразу декодований читачем як ім'я одного з присутніх, призводить до КН у спілкуванні персонажів тому, що один із них сплутав його із загальним іменником miles, сприйнявши за натяк на свій програш у змаганнях і образився (С. Маккарти). “Двоповерховість” КН > корегування в художньому діалозі, таким чином, є одним з наслідків його відмінності від живого спонтанного спілкування.

У Висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження:

1. Комунікативна невдача (КН) тлумачиться як порушення змісту та іллокутивної сили мовлення, результатом чого є комунікативне порушення. Останнє або корегується, після чого інтеракція продовжується, або призводить до повного переривання комунікативного акту.

2.Наявність КН у спонтанному діалогічному спілкуванні слід вважати природним наслідком диференціації мовних особистостей за рівнем їх мовної та комунікативної компетенції.

3.Інтеграційною ознакою всіх КН є невідповідність/розбалансування референційної та ономасіологічної функцій лексеми/словосполучення, які спричинили КН.

4 КН за їх диференційними ознаками можна поділити на мовні (системні) та мовленнєві (комунікативні), серед яких виокремлюємо такі основні типи:

Таблиця 1 Типи комунікативних невдач

Типи КН та причини їх виникнення	Мовні	Мовленнєві
	Слова широкої семантики	Кодові
	Дейктики	Ситуативні
	Оніми	Характерологічні

Корегування КН ініціюється або мовцем і позначається як само-(авто-) корегування, або слухачем. В останньому випадку корегування є відповіддю мовця на запит слухача, формує нову ланку діалогу, поширюючи його змістовно й структурно.

Корегування, ініційоване мовцем, наявне здебільшого в його першій репліці, відразу за тією лексемою, яка могла б спричинити КН. Завдяки обачливості мовця, КН не відбувається і залишається лише потенційною загрозою. Цей тип самокорегування (on-line correction) тлумачимо як анте-корегування. Пост-корегування - це спроба виправити КН, що вже відбулася, і яку вже зафіксовано слухачем та реалізовано його запитом пояснення.

Між типом КН та типом корегування існує певна кореляція, яка має рекурентний характер і може бути представлена лігатурою КН> корегування.

Живий спонтанний діалог та його літературний аналог відрізняються один від одного за своєю сутністю та функціями:

а) КН живого діалогу спричинено індивідуальністю мовних особистостей співрозмовників та спонтанністю їх спілкування. В той же час КН художнього діалогу, як і весь діалог, заплановано автором для виконання функцій характеризації персонажа через його мову, тобто у непрямій безоцінний спосіб;

б) створення ефекту автентичності художнього діалогу за рахунок його уподібнення до усної спонтанної комунікації.

9.В живому усному діалозі комуніканти - адресант і адресат

виступають як кінцеві ланки комунікативного акту ad ultimum. Тут лігатура

КН > корегування не виходить за межі власне комунікативного акту.

Проте, художній діалог, зберігаючи основну модель комунікації, доповнює її з обох боків парою віртуальних комунікантів - автором, який є справжнім адресантом усього тексту, діалогу включно, та читачем, який є кінцевим адресатом повідомлення - тексту.

10. Корегування КН живого діалогу здійснюється задля його безпосередніх учасників. У персонажному діалозі, віртуальним свідком якого є читач, корегування має охопити і його, що потребує для персонажних реплік розгорнутих авторських ремарок, де міститься інформація про паралінгвістичний супровід вербальної інтеракції.

11. Присутність читача - “третього зайвого” - в кожному художньому діалозі, потребує допоміжних засобів для корегування наявних у ньому КН. Це зумовлює ускладнення базової моделі комунікативного акту: адресант₁-автор > (адресант₂-персонаж > адресат₂-персонаж) > адресат₁-читач і має своїм наслідком ускладнення структури та функцій лігатури КН > корегування, що увиразнює відмінність художнього діалогу від живого спонтанного.

12. Літературний (художній, письмовий) комунікативний акт і його лігатура КН > корегування розглядається не як копія живої (усної, спонтанної) вербальної інтеракції з її онтологічно зумовленими КН та особливостями корегування останніх, а як специфічне явище художнього дискурсу, що має свої особливі сутнісні, структурні та функціональні характеристики.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Почепинская С.М. Семантика и функционирование глагола to mean / С.М. Почепинская // Нова філологія: зб.наук.пр. за матеріалами V-ої Всеукр. конф. «Нові підходи до філології у вищій школі», 09-13 вересня 2002 р. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - № 2 (13). - С. 284-287.

2. дейктиков в дискурсе / С.М. Почепинская // Науковий вісник ІДГУ. - Ізмаїл: ІДГУ, 2003. - С. 143-148.Почепинська С.М. Комунікативні девіації в структурі художнього

3. діалогу / С.М. Почепинська // Науковий вісник ІДГУ. - Ізмаїл: ІДГУ, 2005. - С. 181-185. Почепинская С.М. Предотвращение потенциальной

4. коммуникативной неудачи / С.М. Почепинская // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - Т. 2. - № 82. - С. 104-106.

5. Почепинская С.М. К вопросу о стратегиях говорящего, способствующих оптимизации понимания / С.М. Почепинская, Р.В. Курносова // Сучасні технології професійної підготовки вчителів іноземних мов: матеріали міжнародної науково-практ. конф., 22-23 травня 2002 р. - Ізмаїл: ІДГУ, 2002. - Т. 2. - С. 46-50.

6. Почепинская С.М. Уточнение дейктических слов / С.М. Почепинская // Актуальні дослідження іноземних мов і літератур: матеріали міжвуз. наук. конф. молодих учених, 13-14 лютого 2003 р. / відп. ред. В.Д. Каліущенко. - Донецьк, 2003. - С. 252-254.

7. Почепинская С.М. Факторы понимания в процессе коммуникации / С.М. Почепинская // Актуальные проблемы вербальной коммуникации: язык и общество: [сб. научн. трудов по мат. межд. научн. конф./ под общ. ред. Л.А. Кудрявцевой.]. - Київ: КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 2004. - С. 190-195.

8. Почепинская С.М. Роль коммуникантов в условиях речевого взаимодействия / С.М. Почепинская // Актуальні проблеми і технології філологічних досліджень та навчання іноземним мовам: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф. - Ізмаїл: Ізмаїльський інститут водного транспорту, 2005. - С. 140-144.

9. Почепинская С.М. Коммуникативные нарушения в оценочном дискурсе / С.М. Почепинская // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: зб. праць та доповідей за матеріалами Всеукр. наук. конф., 12-13 травня 2005 р. - Хмельницький: ХНУ, 2005. - С. 115-117. Почепинская С.М. Влияние интенции на понимание речевого

10. сообщения / С.М. Почепинская // Функционализм как основа лингвистических исследований: сб. научн. докл. по материалам XII Межд. конф. по функциональной лингвистике, 3-7 октября 2005 г. - Ялта, 2005. - С. 269-270.

11. Почепинская С.М. Способы осуществления референции в коммуникативном акте / С.М. Почепинская // зб. наук. праць № 2. - Ізмаїл: Ізмаїльський інститут водного транспорту, 2007. - С. 312-316.

Размещено на Allbest.ru

...