Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕЛІТАРНА МОВНА ОСОБИСТІСТЬ: ВІД ДІАЛЕКТНИХ ВИТОКІВ ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 ? українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

САНЧЕНКО Євгенія Миколаївна

УДК 811.161.2'282.2

Луганськ ? 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник ? доктор філологічних наук, професор

Глуховцева Катерина Дмитрівна,

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української філології та загального мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Герман Костянтин Федорович,

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, професор кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Познанська Віра Дмитрівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики.

Захист відбудеться „20” листопада 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

(91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, буд. 2, ауд. 170).

Автореферат розіслано „16” жовтня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. І. Шутова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сфері спілкування поняття „правильний” пов'язують передусім з мовною елітою нашого суспільства, елітарною мовною особистістю. Як відомо, до мовної еліти народу прийнято відносити письменників, діячів науки, акторів, радіо- та телеведучих. Питання про еталонність вимови та слововживання цих носіїв мови актуалізовано у зв'язку з проблемою вироблення „українського інтелігентного мовлення”, проте культурно-мовленнєві показники елітарності в науці остаточно ще не сформовано.

В українській діалектології переважають спостереження над мовленням найпоширенішого в суспільстві типу - звичайного діалектоносія, а специфіку мовлення творчих мовних особистостей - письменників, науковців - як діалектоносіїв зовсім не вивчено.

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності подальшої розробки проблеми „мова й особистість” через вивчення реальних мовних особистостей різних типів, зокрема носіїв інтелігентного мовлення. У пропонованій дисертації вперше проаналізовано особливості мовлення (фонетичні, лексичні, морфологічні) елітарних мовних особистостей - вихідців з різних діалектних ареалів; особливу увагу звернено на явища, які стійко зберігаються в ідіолекті мовця, та такі, що швидше зникають, тобто піддаються динаміці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944) та науковою програмою кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-семантичне та функціональне дослідження лексичних одиниць та граматичних категорій в літературній мові та діалектному мовленні”.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати головні тенденції формування української елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; виявити діалектні (фонетичні, лексичні, морфологічні) риси мовлення елітарних мовних особистостей, зумовлені рідною для мовця говірковою системою; описати лінгвокультурний типаж елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.

У дисертації поставлено завдання:

1) розкрити сутність терміна „елітарна мовна особистість”, на прикладі конкретних представників української інтелігенції показати типологічні риси цих особистостей;

2) з'ясувати природу феномена елітарної мовної особистості з діалектним субстратом як явища, зумовленого соціальними, національно-культурними та індивідуально-психологічними чинниками;

3) дослідити особливості функціонування діалектних рис у мовленні представників інтелігенції з поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським, східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським субстратами;

4) розробити підходи до створення методики аналізу типу елітарної мовної особистості з діалектним субстратом;

5) описати лінгвокультурний типаж елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.

Об'єкт дослідження - мовлення елітарних мовних особистостей, які є вихідцями з різних регіонів України, але проживають на Луганщині.

Предмет дослідження - риси мовлення елітарних мовних особистостей (фонетичні, лексичні, морфологічні) під кутом зору виявлення субстратного чинника, зумовленого рідною для мовця говірковою системою.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у дослідженні провідним став описовий метод з головними його прийомами: спостереження, інтерпретації та узагальнення свідчень щодо досліджуваної проблеми. У роботі було використано результати експерименту й свідчень опитувань (бесід, анкетувань, інтерв'ювань).

Джерела дослідження - віртуальна фонотека (більше 37 годин звучання) мовлення елітарних мовних особистостей з діалектними субстратами, які проживають на Луганщині.

Для дослідження було залучено тексти різного обсягу: мікротексти (прислів'я, афоризми) та макротексти (записи процедур засідань дисертаційної ради, лекційних курсів, тривалі бесіди-інтерв'ю, невимушені розмови на робочому місці).

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що дисертація є першою спробою багатоаспектного опису мовленнєвої діяльності конкретних мовних особистостей - носіїв елітарного типу мовленнєвої культури, у ній уперше представлено загальне (тип мовленнєвої культури) за допомогою індивідуального (мовленнєва культура конкретних мовних особистостей). Уперше визначено природу феномена елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; проаналізовано особливості (фонетичні, лексичні, морфологічні) елітарних мовних особистостей - вихідців з різних діалектних ареалів; виявлено, як освіта впливає на ідіолект, як відбувається процес олітературення діалектів, які мовні й позамовні чинники скеровують процеси взаємопроникнення та вирівнювання в мовній сфері. Складено паспорт лінгвокультурного типажу „Елітарна мовна особистість”. З теоретичного погляду важливою є перевірка можливостей застосування методики для вивчення різних аспектів феномена елітарної мовної особистості як діалектоносія. Результати дослідження матимуть значення для вирішення окремих питань теоретичного мовознавства, зокрема взаємозв'язку мови й мислення, становлення елітарної мовної особистості, характеру впливу літературної мови на діалектну, а також опису співіснування літературної та діалектної мов у мовній свідомості представника мовної еліти.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що на основі дослідження мови представників еліти стало можливим створення мультимедійної хрестоматії „Мовна еліта Луганщини” (віртуальної фонотеки) - фонофонду автентичного мовлення діалектоносіїв, що дозволяє вивчати усне українське мовлення як феномен національної культури у сфері української інтелігенції. До мультимедійної хрестоматії (віртуальної фонотеки) увійшли записи мовлення представників мовної еліти Луганщини (42 особи), які одночасно є носіями певного діалекту.

Особистий внесок здобувача полягає у створенні віртуальної фонотеки - записів усного мовлення елітарних мовних особистостей з діалектними субстратами. Авторка самостійно зібрала, систематизувала й описала матеріал, сформулювала наукові положення та висновки. Усі результати дослідження отримано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було висвітлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003, 2005), „Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. До 100-річчя професора Ф. Т. Жилка” (Київ, 2008); на Міжнародному діалектологічному семінарі „Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2007); на Всеукраїнських наукових конференціях: „Діалектне суміжжя як об'єкт мовознавчих досліджень” (Умань, 2007), „Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея” (Луганськ, 2008), на регіональних науково-практичних конференціях „Образне слово Луганщини” (Луганськ, 2005, 2007, 2008, 2009), на регіональній науковій конференції „Слобожанська беседа” (Луганськ, 2007). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української філології та загального мовознавства, щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи висвітлено в 14 статтях, 9 з яких - у фахових збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, переліку умовних скорочень, списку джерел, списку використаної літератури (200 позицій) та 9 додатків (анкети, зразки розшифрованих аудіо- та відеозаписів усних виступів мовної еліти) на 200 сторінках. Робота містить 11 таблиць, 8 схем та 1 діаграму. Загальний обсяг дисертації - 376 сторінок. Основний текст викладено на 164 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, методи, об'єкт та предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію результатів вивчення мовлення елітарних мовних особистостей Луганщини.

У першому розділі „Проблеми мовлення особистості з діалектним субстратом як частина питання динаміки мови” розглянуто питання про елітарну мовну особистість (ЕМО) та основні чинники, які її формують, а також з'ясовано взаємодію літературних і діалектних особливостей у мовленнєвій діяльності ЕМО з діалектними та російським субстратами.

Проблема взаємодії сучасної української літературної мови й діалектів не нова, вона є об'єктом досліджень Б. В. Кобилянського, І. Г. Матвіяса, П. П. Кононенка, М. А. Жовтобрюха, Ф. Т. Жилка, С. П. Бевзенка, П. Ю. Гриценка, Л. Нагребельної та ін. Учені відзначають, що в усному (а іноді й писемному) мовленні багатьох українців, які мають не лише середню, а й вищу освіту, наявні риси говірки, в умовах якої формувалася мовна особистість.

Поняття „мовна особистість” стало предметом філософських, психолінгвістичних, соціолінгвістичних та етнолінгвістичних досліджень. Термін „мовна особистість” увів у науковий обіг В. В. Виноградов. Відповідне поняття наявне й у працях Н. В. Аниськіної, Г. М. Беспамятнової, Г. І. Богіна, Р. О. Будагова, Т. М. Бурди, О. І. Дев'ятайкіна, Н. С. Дужик, К. В. Іванцової, О. А. Казакової, В. І. Карасика, Ю. М. Караулова, І. Е. Клюканова, Д. О. Леонтьєва, О. М. Леонтьєва, О. О. Леонтьєва, С. В. Оленьова, М. М. Панової, О. О. Потебні, І. О. Прохорової, О. О. Пушкіна, М. С. Саломатіної, К. Ф. Сєдова, О. А. Семенюка, Т. Б. Соколовської, Л. В. Струганець, О. М. Шевченко, Л. А. Шестак, Н. П. Шумарової та ін. Деякі аспекти проблеми ЕМО висвітлено в роботах В. І. Карасика, Т. В. Кочеткової, Л. П. Крисіна, Т. І. Панько, С. С. Рапопорта, О. Б. Сиротиніної. У роботах інших учених тотожні поняття також використано, але, на жаль, мимохідь і без детального аналізу (Л. Т. Масенко, Н. Б. Мечковська, І. М. Хоменко та ін.).

Аналіз робіт, присвячених мовній особистості, свідчить про активне вивчення лінгвістами способів утілення мовної особистості, визначення її типів, з'ясування мовленнєво-розумових механізмів реалізації, удосконалення методів та прийомів опису. Інтерес сучасних учених зосереджено на описі типізованого, узагальненого образу мовної особистості.

Лінгвістичні дослідження феномена ЕМО здійснено в межах міждисциплінарних напрямів мовознавства (психолінгвістики, соціолінгвістики, лінгвокультурології та лінгводидактики), що спричинено необхідністю розкриття зовнішніх та внутрішніх (психологічних) механізмів використання мовних засобів в елітарному мовленні.

Поняття „ЕМО” трактуємо як сукупність іманентних рис людини, які розкриваються в її мовній поведінці та гарантують особистості комунікативну індивідуальність, як-от: високий рівень мовної й комунікативної компетенцій та їхня реалізація в мовленнєвій діяльності. Як вищий ступінь ієрархічного розгляду мовної особистості поняття „ЕМО з діалектним субстратом” є більш конкретним та точним.

ЕМО з діалектним субстратом мають найвищий рівень мовної компетенції, тобто значні знання первинної (діалектної) та вторинної (літературної) мов і найвищий ступінь навичок уживання засобів мовних систем, що співіснують у їхній мовній свідомості та виявляються в різноманітних ситуаціях спілкування.

ЕМО притаманний високий рівень енциклопедичної, лінгвістичної та інтерактивної компетенцій, тобто такий мовець має високий статус комунікативного лідера. У реальному житті представники мовної еліти виявлять свою комунікативну компетенцію на достатньо високому рівні комунікації не лише в професійній, але й у повсякденній сфері спілкування.

Людина не може народитися елітарним мовцем, але вона може ним стати, оскільки ЕМО формована в процесі її життєдіяльності. Найсуттєвішими чинниками, які впливають на становлення ЕМО з діалектним субстратом, уважаємо такі: 1) генетичну спадковість; 2) діалектне оточення (територіально марковане); 3) культуру спілкування (українська традиція має свої цінності, які не притаманні іншим мовним спільнотам); 4) груповий досвід (вплив різних соціальних ролей на становлення власного „Я”); 5) індивідуальний досвід (унікальний і неповторний).

В усній формі елітарного мовлення реалізовано українську національну стандартну мову, яка являє собою особливі форми функціонування єдиної літературної мови відповідно до умов, потреб та традицій української нації, зокрема носіїв української мови. Специфічні риси в мовленні ЕМО з діалектним та російським субстратами виявлено більшою мірою експліцитно, але часто спостерігаємо й несвідоме переключення мовного коду вторинної (літературної) мови на мовний код первинної (діалектної).

У мовленні представників інтелігенції, які є вихідцями з різних діалектних територій України, чітко виявлений діалектний субстрат у вигляді фонетичних, лексичних, морфологічних або синтаксичних (зрідка) діалектних елементів. Аналізовані процеси співіснування літературної й діалектної мов у мовленні представників інтелігенції складають модель соціально-мовної взаємодії цих двох систем.

У другому розділі „Динаміка мовної особистості з діалектним субстратом” звернено увагу на те, що мовлення кожної ЕМО з діалектним субстратом має риси, які засвідчують її зв'язок з рідною говіркою. Особисті мовленнєві вподобання респондентів тісно пов'язані з діалектом, вихідцями з якого вони є, проте на усне мовлення досліджуваних реципієнтів впливає й діалектне оточення, у якому тепер проживає мовець.

У цьому розділі описано риси, притаманні мовленню ЕМО з поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським, східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським субстратами. Результати слухового аналізу записів мовлення еліти було занесено в спеціальні протоколи, у яких позначено відхилення від сучасної української літературної норми на всіх мовних рівнях. Отримані матеріали було статистично оброблено. Для кожного інформанта підраховано відсоток помічених відхилень від норми, отримані результати дали підстави для висновку про ступінь стійкості діалектних рис для кожної групи діалектного субстрату, що свідчить про функціональну активність описуваних явищ та інші їхні особливості. Зіставлення результатів, які ми отримали від усіх груп інформантів, дозволяє виявити ті елементи діалектної мови, які є найбільш стійкими в носіїв того чи того діалекту. Це передусім фонетичні явища. Подаємо зразок такого аналізу на прикладі ЕМО з поліським діалектним субстратом.

Поліський діалект має значну кількість специфічних рис у фонетиці, лексиці та граматиці. В усному мовленні ЕМО, які є вихідцями з Полісся, серед діалектних рис фонетичного рівня виявлено такі:

а) збереження етимологічного [о] в так званих нових закритих складах у ненаголошеній позиції (|радос'т'). Цю рису, що є специфічною ознакою фонетики поліських говірок, було виявлено кілька разів у неофіційному спілкуванні з ЕМО з поліським діалектним субстратом;

б) „акання” (га|лубка, а|ц'інка, манастие|р'а, ма|нах). Явище заміни ненаголошеного голосного [о] на [а] у мовців цієї групи було виявлено як несистемне. Незначна кількість прикладів, яка репрезентує „акання” в усному мовленні ЕМО з поліським діалектним субстратом, засвідчує, що мовці цієї групи не лише усвідомлюють наявність такого явища у власному мовленні, а й надають перевагу некодифікованим варіантам вимови, напр.: [неи сприеi|майу мо|нах / йак л'ітеира|турно |кажут' // монас|тир // йа сприеi|майу так // до манастие|р'а і ма|нах // ];

в) оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці та середині слів перед глухими. У мовленні ЕМО з поліським діалектним субстратом діє тенденція до оглушення приголосних. Так, оглушення губного [б] зафіксовано в 60 % представників цієї групи інтелігенції, передньоязикового [д] - у 20 %, свистячого [з] - у 40 %, шиплячого [ж] - у 60 %. У мовців, які є вихідцями з Полісся, приголосний [б] у зазначених позиціях оглушується в 15 % від загальної кількості вживання цього звука в тих самих позиціях (зуп, |гупбка, |рипбка, прие|вабп). Не оглушується [б] відповідно у 85 %: хл'іб, дуб, горб, шоб, шяч'об, во|но б та ін. Як бачимо, деякі слова мають різні варіанти звукового оформлення: з оглушеним приголосним або з нормативною дзвінкою вимовою (напр.: зуп - зуб, хл'іп - хл'іб, дуп - дуб та ін.). Самоусвідомлення цього процесу в спонтанному мовленні підтверджують слова: ЕМО П 2 *- [ну йакшя|ч'о тут йе ч'аст|кове знеиго|лошеин':а / то |йасно |поўного знеиго|лошеин':а неи|ма // вяіч':у|вайеимо // шо тут |йасна ?|вяінкяіс'т' залие|шайеиц':а // ]. Але частіше елітарні мовці не помічають ненормативного оглушення: ЕМО П 1 - [чи ог|лушуйете ви ?вяін'|кяі п|риголос'н'і // н'і на|пеўно // йа л'уб|л'у ўзага|л'і ?|вяінко // йа хоч' с|луху неи |майу / а|ле |заўжди |кажут' / шяч'о йа ?вяінкого|лоса // ў |ц'ому п|лан'і так // ];

г) одзвінчення приголосного [с]. На відміну від явища оглушення приголосних звуків, процес одзвінчення є спорадичним. Це явище виявлено тільки в одного елітарного мовця з поліським діалектним субстратом і тільки в одному слові дес' (зафіксовано нормативну й ненормативну вимову): дез' - 8 % від загальної кількості наявності цього слова з різними вимовними варіантами, дес' - 92 %. Зазначимо, що у

записах є приклади нормативної вимови приголосного [с] та інших глухих приголосних, напр.: |ласка, ку|дис', йа|койіс', ос', шяч'ос', йа|кус', |йакос', вяідбу|лис', вес', ко|лис' та ін.;

ґ) м'якість шиплячого [ч']. Записи усного мовлення еліти цієї групи фіксують м'який [ч'] у 67 % випадків від загальної кількості наявності цього звука в аналізованому мовному матеріалі. Зазначимо, що, на відміну від інших діалектних рис, м'якість шиплячого [ч'] характерне для всіх опитаних нами ЕМО з поліським діалектним субстратом. Пом'якшення інших шиплячих приголосних не було зафіксовано в усному мовленні елітарних діалектоносіїв. Записи демонструють тільки нормативну вимову шиплячих [ж], [ш], [?] (|Н'іжиен, ска|жяімо, Запо|р'іжя:а, жие|т':а, б?о|ла, хо|?у, во|?у, сие|?у, ут|вер?уват', азеирбаi|?ани, прие|су?еин':а, на|ро?еин':а). Пом'якшення шиплячого [ч'] помічено на початку складу перед голосними та в кінці слова чи складу. М'який [ч'] зафіксовано перед голосним [е] у 12 % випадків від загальної кількості звука [ч] в усному мовленні носіїв поліського діалекту (Ч'еир'еин|коў, ішя|ч'е, |йавиешяч'е, к|рашяч'е, шяч'е, наiк|рашяч'е, наi|душяч'е та ін.), перед голосним [о] - у 28 % (|дешяч'о, ч'о|тири та ін.), перед голосним [а] - у 19 % (су|ч'аснойу, |ч'асом, |ч'астиi, ч'ас|ник, |ч'асто та ін.), перед голосним [і] - у 9 % (Чеир|н'ігяіўшяч'іни, |ч'імос', наiк|рашяч'іi та ін.), перед голосним [у] - у 8 % (вяіч':у|вайемо, наi|вишяч'у, пропушя|ч'у, |ч'уйец':а та ін.), у кінці слова - у 6 % (пяіч', плач', хоч', |пяіўн'іч', |Сагач', |Курбач', |Мотриеч', |поруч' та ін.) та в кінці складу - у 18 % (|р'іч'ка, |н'іч'ка, еилеикт|рич'койу, диефтон|гяіч'не та ін.). Це явище усвідомлюють деякі елітарні мовці й на запитання Чи помічаєте Ви пом'якшення шиплячих у своєму мовленні? відповідають: Напевно, так. Однак є випадки оманливого сприйняття своєї вимови, адже окремі мовці не усвідомлюють процесу пом'якшення шиплячого [ч'] і помилково наголошують на нормативній вимові шиплячих звуків. Порівняймо: ЕМО П 2 - [|зараз виемоў|л'айу вяідпо|вяідно до |норм / хоч' з|найу / шяч'о на Чеир|н'ігяіўшяч'ін'і цеi твеир|д'ішиi / з|нач'но твеир|д'ішиi шиеп|л'ачиi // пом|йакшеин':а / а пом|йакшеин':а шиеп|л'ачих у сво|йему |моўлеин':і / н'і / неи |майу / бо це йе оз|нака бяіло|рус'кого |моўлеин':а і особ|ливо |пяіўноч'і Чеир|н'ігяіўшяч'іни / а|ле |зараз у |мене ўже неи|ма теш // ] (несвідома м'яка вимова шиплячих [ч] та [ш]);

д) уживання звукосполуки [хв] замість [ф] (ахвеи|реза, прох|весор, хвак|тич'но), напр.: ЕМО П 2 - [нас|кяіл'ки ў|живаниi звук [ф] / ў|живаниi / а|ле шяч'е і |зараз вяіч':у|вайу / шяч'о йа |можу |ч'асом ска|зат' |замяіс'т' [ф] / [хв] // ] та ін.

Виявлено особливості й на морфологічному рівні:

а) закінчення -у іменників чоловічого й середнього роду у формі давального відмінка однини (б|рату, |д'іду). ЕМО з поліським діалектним субстратом свідомо пояснюють це тяжінням до такого варіанта. Цю типову для поліського діалекту морфологічну рису ми розглядаємо як прояв генетичної пам'яті елітарних мовців, які є вихідцями з Полісся;

б) уживання вказівного займенника сей (сеi). Результати дослідження свідчать, що ця риса є несистемною, і лише в 3 % випадків уживання вказівного займенника цей було використано некодифікований варіант - сеi. Незначна поширеність варіанта сей свідчить про перемінне переключення мовних кодів, що співіснують у мовній свідомості елітарних представників;

в) часте вживання інфінітива на -т' (ка|зат', неи пеиреит|вориет', про|никнут', пос|тавиет', пеиреи|конуват', готу|ват', зро|бит', ска|зат', жит', загово|рит'). Неусвідомлене використання інфінітива на -т' було зафіксовано лише в одного представника цієї групи.

На лексичному рівні зафіксовано вживання росіїзмів (рускол'іт'ера|турнойе проізно|шен'ійе) з конкретною комунікативною метою та лексичні вподобання, коли елітарні мовці надають перевагу певній лексемі, напр.: ко|махи замість му|рахи.

Як підтверджують дослідження, діалектні явища в мовленні ЕМО виявлено на різних мовних рівнях - фонетичному, лексичному та морфологічному. Мовні елементи, активно вживані респондентами, можуть у сукупності складати специфіку усного мовлення ЕМО з діалектним субстратом.

Найчастіше прояви первинної мовної структури в мовленні ЕМО з діалектним субстратом спостережено на фонетичному рівні. Морфологічний рівень базової говірки репрезентовано меншою кількістю діалектних елементів. Результати дослідження демонструють, що на лексичному рівні виявлено найменшу кількість діалектних явищ, які за походженням пов'язані з рідною говіркою ЕМО.

Послуговування мовними засобами діалектної мови зумовлене різними чинниками: ступенем спонтанності усного мовлення елітарних представників, залежністю від типу мовленнєвого спілкування та емоційним станом мовця.

В усному мовленні ЕМО з південно-західним діалектним субстратом стійкими виявилися такі риси: паралельне вживання голосних [о], [і] в новозакритих складах (леим|коўскяі - леим|кяіўскяі); наявність задньорядного голосного [ы] у мовців з діалектним лемківським субстратом (|жыто); „укання” зі спорадичним виявом (ку|жух); обнижена артикуляція [и] в напрямі до [е] (|жеито); оглушення дзвінких приголосних перед глухими й у кінці слів (|зарас); відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду (зна|н'а); дорсально-палатальна вимова [с'], [з'] (|з”іл'а, веи|с”іл'а); перехід твердого [л] у [в] перед голосними (|сево - `село'); ствердіння приголосного [с] у суфіксі -с'к- (укра|йінска); ствердіння [р'] (бу|рак) та [ц'] у кінці слів, а також в інших позиціях (|хлопеиц); перенесення наголосу на перший склад (|весна); закінчення -ом іменників жіночого роду у формі орудного відмінка однини (|руком); відсутність переходу [д], [т], [з], [с] у [?], [ч], [ж], [ш] у формах 1-ої особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни (во|з'у).

Усному мовленню ЕМО зі східнослобожанським діалектним субстратом притаманні такі риси: м'якість шиплячого [ч'] (|поруч'); спорадичне „акання” (а|ц'інка); оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими (гоу|лупка, д'іт); заміна звукосполуки шиплячих [шч] на [ш] (шо); пом'якшення губних приголосних [б], [п], [в], [м] перед [а] (п*ат'); паралельне вживання обох літературних форм давального відмінка однини на -у та -ові/-еві іменників чоловічого й середнього роду (|д'іду - |д'ідов*і); відсутність чергування приголосних [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими в дієслівних формах (сие|д'у); усічена форма дієслів ІІ дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу (|носе); уживання росіїзмів (ўс'о ра ў|но).

ЕМО із середньонаддніпрянським і західнослобожанським діалектними субстратами мають такі риси: „укання” зі спорадичним виявом (пу|душка); помірне спорадичне „акання” (гоалоа|ва); пом'якшена й м'яка вимова шиплячих (шяч'об); незначне оглушення дзвінких приголосних наприкінці складу та слова (|рибпка); паралельна вимова звуків [?] та [ж], [?] та [з] (куку|ру?а, б?о|ла, куку|руза, бжо|ла); заміна [ф] на [хв] та навпаки (х|вед'а, |ф?іртка); свідома паралельна вимова звуків [ґ] та [г]: (|ґу?иек, |гу?иек); заміна звукосполуки шиплячих [шч] на [ш] (шо); перевага закінчення -ові, -еві над -у у формі давального відмінка однини іменників чоловічого роду (ко|нев?і); усічена форма дієслів І дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу (бу|ва), уживання вказівного займенника сей (|сейі); уживання росіїзмів (в?ідпеи|ч'аток), уживання діалектної лексики (|риноч'ку - `баночка').

Аналіз записів усного мовлення ЕМО з російським діалектним субстратом дозволяє говорити про те, що найстійкішими елементами субстратного походження є м'якість шиплячого [ч'] (пеидаго|гяіч'ного); оглушення дзвінких приголосних перед глухими в середині слова та частково в кінці слів (|зарас); уживання росіїзмів (з |л'есн'іци); діалектних слів (дрие|пета - `рядно').

В усному мовленні респондентів наявні загальні для всіх типів діалектного субстрату ареально обмежені в ужитку елементи. Ці прояви нерідко мають наддіалектний характер, оскільки вони спостережені в більшості ЕМО, частина їх зумовлена впливом усного розмовного мовлення місця постійного проживання, яким є Луганськ. Серед цих явищ найпоширенішими є: м'якість шиплячого [ч']; уживання форми шо замість літературного кодифікованого варіанта [шчо]; оглушення дзвінких приголосних у кінці складу перед глухими та в кінці слова. На лексичному рівні виявлено тенденцію до вживання росіїзмів, що спричинено сучасною мовною ситуацією на Луганщині, де проживають досліджувані нами представники мовної еліти.

У третьому розділі „Типологічні ознаки елітарної мовної особистості з діалектним субстратом” висвітлено загальні та індивідуально-особистісні типологічні ознаки в мовленні носіїв елітарної мовленнєвої культури. У цьому розділі значну увагу приділено опису експерименту. Ми припустили, що на менталінгвальному рівні мовець усвідомлює значення лексичних одиниць свого мовлення, здійснює мікроаналіз запису створюваного тексту, представленого у звуковій формі, і редагує його згідно зі стилістичними, фонетичними, лексичними та ін. нормами української літературної мови, де, на його думку, це потрібно.

Елітарна мовленнєва культура - це єдність соціального та індивідуального. Носії елітарної мовленнєвої культури мають стійку, динамічну, соціально зумовлену сукупність духовних загальнолюдських рис людини, свідомість якої прагне до самовиявлення на вищому рівні.

Було складено паспорт лінгвокультурного типажу ЕМО:

1. Зовнішній вигляд. В українській колективній свідомості типаж ЕМО має такий зміст: охайно одягнута людина.

2. Вік. Середній або літній, що узгоджується з описаним рівнем освіти, досвідом та навичками.

3. Стать. Для лінгвокультурного типажу ЕМО гендерна ознака є нейтральною.

4. Походження. Представники мовної еліти належать до різних суспільних класів, але вони усвідомлюють інтереси всього суспільства й висловлюють їх в ідейно-теоретичній формі.

5. Сфера діяльності. Більшість ЕМО працюють у соціальній (освіта) та духовній галузях.

6. Дозвілля. Генерування та поширення знань і культури.

7. Сімейний стан. Для лінгвокультурного типажу ЕМО сімейний стан не є релевантною ознакою.

8. Оточення та стиль життя. Мовна еліта живе в оточенні освічених людей, тобто спілкується з представниками мовної інтелігенції, так званими однодумцями.

9. Комунікативна поведінка, мовлення. Для лінгвокультурного типажу ЕМО характерним є дотримання етикетних норм, а мовленнєвий етикет є ціннісною характеристикою представників еліти.

10. Інтелектуальні та духовні характеристики. Для лінгвокультурного типажу ЕМО властиві такі інтелектуальні та духовні характеристики: розумна, досвідчена, обізнана людина з високопрофесійними знаннями; релевантними ознаками є активна розумова діяльність, неперервна самоосвіта та самовдосконалення, патріотизм і здатність до критичного самоаналізу.

11. Звички. До цієї ознаки як складника лінгвокультурного типажу ЕМО відносимо творчу невтомність та прагнення до самовияву.

12. Місце проживання: місто чи село (наше дослідження було географічно обмежене територією Луганщини).

Опитування респондентів щодо їхнього ставлення до представників еліти засвідчило, що елітарних мовних особистостей поважають за знання сучасної української літературної мови, ними захоплюються та намагаються бути схожими на них. Відповідей, які б містили негативну оцінку, не було. Описуючи ЕМО, респонденти-інформатори частіше вживали такі словосполучення, до складу яких входили прикметники та дієприкметники з оцінною функцією: сп|раўжн'і укра|йін'ц'і; |вихована л'у|дина; кра|сива л'у|дина; сп|раўжн'ойі інтеил'і|гентнойі л'у|дини; л'у|динойу кул'|турнойу / ло|йал'нойу / теир|пимойу; зраз|кова |моўна осо|бис'т'іс'т'; г|рамотна; на|читана; ду|хоўно ба|гата л'у|дина; кул'|турна л'у|дина; |в?:ічлиева л'у|дина; ў|нутр'ішн'о ос'|в?ічеина л'у|дина; |високоос'|в?ічеин'і і |дуже талано|вит'і; веи|лик?і |л'уди; кул'|турна л'у|дина; ро|зумна л'у|дина / талано|вита; |л'уди |добр'і / |л'уди |мудр'і / |л'уди миело|серд'н'і / |л'уди |лаг?ід'н'і / |л'уди неивойоў|нич'і; ш|чириi укра|йінеиц'; ду|хоўниi інтеил'і|гент; інтеил'і|гентна л'у|дина, ў|нутр'ішн'о ба|гата.

Отже, лінгвокультурний типаж ЕМО з діалектним субстратом - це культурний феномен, який притаманний українській культурі; це носій елітарної мовленнєвої культури, безперечно, „культурна людина”, „цивілізована людина”, це особистість, яка володіє мистецтвом жити в суспільстві. Цей лінгвокультурний типаж отримує позитивну оцінку в суспільстві, серед визначальних якостей ЕМО називають такі: вихованість, високу освіченість, широту та навіть енциклопедичність знань, активну розумову діяльність, прагнення до самовдосконалення, високу загальну культуру, професіоналізм, активну громадянську позицію. Представника української мовної еліти вирізняє висока моральність, людяність, духовна вимогливість, самокритичність, сумлінність, порядність, повага до співрозмовника, деяка піднесеність почуттів та думок тощо. ЕМО - це ідеал вільної, самодостатньої, автономної, моральної особистості, яка створює свій закон з власної розумової волі.

У висновках відзначено, що здійснений аналіз наукової літератури, у якій розглянуто поняття „ЕМО”, доводить, що своєрідність ЕМО пов'язана з її мовленнєво-розумовою діяльністю, вивчення якої дозволяє говорити про культурно-типологічну належність такого мовця. Усне мовлення ЕМО з поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським, східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським субстратами, які проживають на Луганщині, свідчить, що впізнавання носія елітарної мовленнєвої культури можливе завдяки сумі характерних лінгвістичних рис та свідомому вибору тактик і стратегій мовленнєвої поведінки (постійне звернення до етикету, ввічливість, делікатність тощо).

Записи усного мовлення еліти репрезентують паралельне співіснування в мовній свідомості ЕМО з діалектним субстратом структур літературної мови й діалектної. Діалектні елементи в усному мовленні ЕМО можна назвати, за термінологією О. В. Холодова, таутогенним (зумовленим діалектною формою існування й функціонування тієї ж мови), дійсним (не співвіднесеним з тим чи тим мовним типом) субстратом. Перша мова (діалектна) в мовній свідомості інтелігента є досить стійкою.

Усі представники мовної еліти Луганщини наголошують на важливому значенні рідної говірки в їхньому житті, а для мовознавців вона стала ще й предметом наукового вивчення. Для ЕМО з російським субстратом релевантне значення в становленні їх як носіїв елітарної мовленнєвої культури мала теоретична підготовка з сучасної української літературної мови.

Мовна особистість у науці завжди була об'єктом обговорень та досліджень, проте ЕМО як складник сучасного суспільства потребує більшої уваги. Своєрідність ЕМО формована, передусім, мовою, за допомогою якої людина здобула перші знання про навколишній світ і про закони, що керують його розвитком. Мовець стане носієм української елітарної мовленнєвої культури тоді, коли він знатиме психологію, культуру й етнографію свого народу та коли знання ці будуть органічно пов'язані з його життєвою й розумовою діяльністю. Чим міцніші традиції комунікативних якостей елітарного мовлення, чим вищий рівень духовної культури конкретного народу, тим вищий рівень культури мовлення.

Вироблена модель соціально-мовної взаємодії літературної та діалектної систем загальнонародної мови свідчить, що провідне місце в мовній свідомості представника інтелігенції належить системі літературної мови, але по відношенню до системи діалектної мови вона є вторинною. Функціонування диференційних рис аналізованих двох систем нерівнозначне, воно індивідуальне для кожного типу діалектного субстрату та для кожного мовця зокрема.

Серед чинників, які визначають місце представника мовної еліти в процесі формування територіально маркованого варіанта літературної мови, важливу роль відіграє його особистий досвід мовлення, лінгвопсихологічний субстрат, який відповідно трансформований у процесі мовотворчої діяльності, викладацькій, науковій роботі тощо. На формування елітарної мовленнєвої культури представників мовної еліти Луганщини впливають й особистий мовленнєвий досвід, сформований на говірковій (крім російського субстрату) основі поліського, південно-західного чи південно-східного наріч; і норми літературної мови, опановані в процесі глибокого вивчення системних рис сучасної української літературної мови; і громадська діяльність, співпраця з передовими культурними діячами; і досвід репрезентацій навколишнього середовища засобами мови у творчості українських письменників, у наукових працях діячів минулого й сучасності; і природне мовне оточення.

Результати дослідження демонструють, що усному мовленню ЕМО з певним діалектним субстратом властиві свої риси. Серед діалектних рис, що є найбільш стійкими, виділяємо такі: ЕМО з поліським діалектним субстратом - ствердіння [р'] (ку|ру); уживання звукосполуки [хв] замість [ф] (прох|весор); оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими (дуп); часте вживання інфінітива на -ть (готу|ват'); ЕМО з південно-західним діалектним субстратом - обнижена артикуляція [и] в напрямі до [е] (беи|ки); наявність задньорядного голосного [ы] (|пыше); дорсально-палатальна вимова [с'], [з'] (с”іл'); оглушення дзвінких приголосних перед глухими й у кінці слів (порос|ходиелиес'а) та перенесення наголосу на перший склад (|кипиет'); ЕМО зі східнослобожанським діалектним субстратом - м'якість шиплячого [ч'] (|ч'асто); оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими (пеиреирос|под'іл); пом'якшення губних приголосних [б], [п], [в], [м] перед [а] (п*а|т'ірка); ЕМО із середньонаддніпрянським і західнослобожанським діалектними субстратами - м'яка вимова шиплячих (ч'ас|ник); перевага закінчення -ові, -еві над -у у формі давального відмінка однини іменників чоловічого роду (сеи|лов?і); ЕМО з російським субстратом - оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими (зуп); м'якість шиплячого [ч'] (пеидаго|г*ічного).

ЕМО завжди нестандартна. Елітарний тип мовленнєвої культури, який можна виділити у сфері української літературної мови, зазвичай притаманний особистості творчій, яка має високий рівень мовної та комунікативної компетенції, намагається крізь потреби комунікативних сфер пронести сталість і цілісність мовлення. Таке еталонне мовлення розвиває й збагачує літературну мову відповідно до потреб суспільства.

Комунікація на рівні елітарної мовленнєвої культури має багатовимірний характер. Тому при вивченні ЕМО з діалектним субстратом слід ураховувати й соціальні, і психологічні, й етичні, і лінгвістичні риси. Сукупність комунікативних, соціальних та психологічних ролей мовної еліти створює комунікативний типаж ЕМО з діалектним субстратом. Носій елітарної мовленнєвої культури як складник української культури - це активна та цивілізована людина, яка реально існує й становить значну культурну цінність. Лінгвокультурний типаж ЕМО з діалектним субстратом - образ людини, яку можна розпізнати в суспільстві за основними характеристиками. Ними є освіченість, культурність, вільне володіння українською літературною мовою. Остання характеристика у свідомості сучасного носія української культури є домінантною й визначає образний складник цього лінгвокультурного типажу.

Було виявлено рівень самооцінки знань сучасної української літературної мови, згідно з яким 76 % елітарних мовців не відносять себе до мовної еліти. Значну роль у цьому відіграє така людська риса, як скромність, а також нестримне бажання до самовдосконалення.

Елітарні мовці відчувають потребу в спілкуванні. Своєрідність мовленнєвої діяльності кожного представника мовної еліти, наявність індивідуально-творчого (авторського) в мовленні роблять його неповторним і таким, якого можна асоціювати з ЕМО. Індивідуально-творче веде до нестандартності елітарного мовлення, до виділення цих мовців у соціальну групу індивідів, у мовній свідомості яких співіснують коди первинної та вторинної мовних систем.

Усі типові риси елітарного мовлення свідчать про високий рівень комунікативної компетенції аналізованих носіїв цього типу мовленнєвої культури. Навіть неправильність у їхньому мовленні не є показником незнання норм сучасної української мови, оскільки це або тактичний прийом, що підтверджує глибокі знання ними законів рідної мови, або прояв несвідомого переключення мовного коду (генетична пам'ять).

Мова для мовної еліти є основою спілкування. Логічність та інформативність розповіді, її цікавість, доступність, правдивість інформації, а також відповідність нормам етики та мовного етикету, доречність мовних проявів - це ті вимоги до мовлення, які ставить носій елітарної мовленнєвої культури.

Отже, мова відіграє провідну роль у формуванні й самовираженні людини. Мовна еліта Луганщини - це носії елітарної мовленнєвої культури. І такі чинники творення ЕМО, як рідна говірка, мовленнєвий досвід і природне мовне чуття, сприяють досягненню еталона освіченості, формуванню справжньої мовної еліти. Мовлення таких людей має важливе культурно-виховне значення. Вивчення мовлення луганської інтелігенції дозволило створити еталон носія елітарної мовленнєвої культури, до якого треба прагнути.

Виконана дисертація - перша спроба вивчення ЕМО з діалектним субстратом з урахуванням різноманітних чинників (культурологічних, соціальних, психологічних, лінгвістичних), розробки та використання нових прийомів дослідження мовної особистості. Критерії визначення належності мовця до носіїв елітарної мовленнєвої культури, які запропоновано в дисертації, потребують подальшого опрацювання (підтвердження, доповнення, розширення) на іншому матеріалі. Вивчення індивідуально-особистісного мовлення конкретних елітарних представників веде до, хоча й неповного, але типологічно загального визначення української елітарної мовленнєвої культури.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Реутська Є. М. Мовна еліта Луганщини / Є. М. Реутська // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2003. - № 10. - С. 227 ? 233.

2. Реутська Є. М. Загальна характеристика ідеолексикону мовної особистості (на матеріалі мовної еліти Луганщини) / Є. М. Реутська // Лінгвістика : зб. наук. пр. - 2005. ? № 1. ? С. 98 ? 103.

3. Реутська Є. М. Поняття мовна еліта та елітна мовна особистість / Є. М. Реутська // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2005. ? № 9. ? С. 62 ? 67.

4. Реутська Є. М. Комунікативний типаж елітної мовної особистості : постановка проблеми / Є. М. Реутська // Лінгвістика : зб. наук. пр. - 2005. - № 3. - С. 145 - 151.

5. Реутська Є. М. Елітна мовна особистість з південно-західним (лемківським) діалектним субстратом / Є. М. Реутська // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2006. ? № 12. ? С. 112 ? 121.

6. Реутська Є. М. Взаємодія літературних і діалектних особливостей у мовленні елітних мовних особистостей : засади дослідження / Є. М. Реутська // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2007. ? № 5. ? С. 91 ? 96.

7. Санченко Є. М. Елітна мовна особистість зі східнослобожанським діалектним субстратом / Є. М. Санченко // Наук. часоп. Нац. пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова. Сер. 10. Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. пр. / відп. ред. М. Я. Плющ. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 3, кн. 2. - С. 246 - 252.

8. Реутська Є. М. Мовна компетенція еліти як соціокультурний компонент коду нації / Є. М. Реутська // Діалектологічні студії. 7 : Традиції і модерн. ? Л., 2008. ? С. 133 ? 140.

9. Санченко Є. М. Елітна мовна особистість з поліським діалектним субстратом : соціолінгвістичний аспект / Є. М. Санченко // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2008. ? № 5. ? С. 177 ? 183.

10. Санченко Є. М. Елітарна мовна особистість з російським діалектним субстратом / Є. М. Санченко // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Філологічні науки. ? 2009. ? № 8. ? С. 53 ? 57.

11. Реутська Є. М. Сучасне інтелігентне мовлення Луганщини / Є. М. Реутська // Образне слово Луганщини : тези ІV регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. / за ред. проф. В. Д. Ужченка. - Вип. 4. ? Луганськ, 2005. ? С. 124 ? 125.

12. Реутська Є. М. Діалектний субстрат у мовленні представників луганської інтелігенції / Є. М. Реутська // Образне слово Луганщини : тези VІ регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. / за ред. проф. В. Д. Ужченка. - Вип. 6. ? Луганськ : Альма-матер, 2007. ? С. 178 ? 180.

13. Санченко Є. М. Поліський діалектний субстрат у мовленні луганської інтелігенції (система консонантизму) / Є. М. Санченко // Образне слово Луганщини : тези VІІ регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. / за ред. проф. В. Д. Ужченка. - Вип. 7. ? Луганськ : Альма-матер, 2008. ? С. 203 ? 205.

14. Санченко Є. М. Східнослобожанський діалектний субстрат у мовленні луганської інтелігенції (система консонантизму) / Є. М. Санченко // Слобожанська беседа : матеріали I регіон. наук.-практ. конф. / за ред. проф. К. Д. Глуховцевої. - Вип. 1. ? Луганськ : Альма-матер, 2007. ? С. 53 ? 55.

АНОТАЦІЯ

Санченко Є. М. Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 ? українська мова. ? Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. ? Луганськ, 2009.

У дисертації виявлено та теоретично обґрунтовано головні тенденції формування української елітарної мовної особистості з діалектним субстратом, з'ясовано, як освіта впливає на ідіолект, які риси української діалектної мови мають здатність зберігатися в ньому протягом тривалого часу; описано лінгвокультурний типаж „Елітарна мовна особистість”. У дослідженні розкрито сутність поняття „елітарна мовна особистість”, на прикладі конкретних представників української інтелігенції розглянуто типові риси, притаманні певній національно-мовленнєвій культурі; виявлено рівні самооцінки знань сучасної української літературної мови елітарної мовної особистості залежно від соціального статусу, віку, освіти й виховання, мови дитинства та мови шкільного навчання, емоційності ситуації; описано в соціолінгвістичному аспекті чинники, які впливають на становлення мовної особистості конкретних носіїв української елітарної мовленнєвої культури; розроблено деякі підходи до створення методики аналізу типу елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.

Ключові слова: елітарна мовна особистість, діалектний субстрат, лінгвокультурний типаж, комунікативний типаж, мовна еліта.

АННОТАЦИЯ

український елітарний мовний особистість

Санченко Е. Н. Элитарная языковая личность: от диалектных истоков к литературному языку. ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 ? украинский язык. ? Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко. ? Луганск, 2009.

В диссертации выявлены и теоретически обоснованы основные тенденции формирования украинской элитарной языковой личности с диалектным субстратом, изложены наблюдения относительно того, как образование влияет на идиолект, какие особенности украинского диалектного языка могут сохраняться на протяжении длительного времени. В исследовании раскрыта суть термина „элитарная языковая личность”, на примере конкретных представителей украинской интеллигенции рассмотрены типичные черты, свойственные определенной национально-речевой культуре.

Среди факторов, влияющих на формирование элитарной языковой личности с диалектным субстратом, важную роль играют: личный речевой опыт, сформированный на основе полесского, юго-западного или юго-восточного диалектов (кроме русского субстрата); нормы литературного языка, общественная деятельность, сотрудничество с культурными деятелями; опыт репрезентаций окружающей среды средствами языка в творчестве украинских писателей, в научных трудах деятелей прошлого и современности; естественное языковое окружение.

Результаты исследования демонстрируют, что устной речи элитарной языковой личности с диалектным субстратом свойственные определенные черты. Среди диалектных элементов, которые являются наиболее стойкими, выделяют такие: сниженная артикуляция [и] в направлении к [е]; наличие заднерядного гласного [ы]; дорсально-палатальное произношение [с'], [з']; оглушение звонких согласных перед глухими и в конце слов и перенесения ударения на первый слог; отвердение [р']; употребление звукосочетания [хв] вместо [ф]; частое употребление инфинитива на -ть; смягчение губных согласных [б], [п], [в], [м] перед [а]; мягкое произношение шипящих и др.

Был выявлен уровень самооценки знаний современного украинского литературного языка, согласно которому 76 % элитарных языковых личностей не относят себя к языковой элите. Значительную роль в этом играет такая человеческая черта, как скромность, а также безудержное желание к самоусовершенствованию.

Был составлен паспорт лингвокультурного типажа „Элитарная языковая личность”: 1. Внешний вид. В украинском коллективном сознании типаж элитарной языковой личности имеет такое содержание: опрятно одетый человек. 2. Возраст. Средний или пожилой. 3. Пол. Для лингвокультурного типажа элитарной языковой личности гендерный признак является нейтральным. 4. Происхождение. Представители языковой элиты принадлежат к разным общественным классам, но они осознают интересы всего общества и выражают их в идейно-теоретической форме. 5. Сфера деятельности. Большинство представителей элиты работают в социальной (образование) и духовной отраслях. 6. Досуг. Генерирование и распространение знаний и культуры. 7. Семейное положение. Для лингвокультурного типажа элитарной языковой личности семейное положение не является релевантным признаком. 8. Окружение и стиль жизни. Языковая элита живет в окружении образованных людей, то есть общается с представителями языковой интеллигенции, так называемыми единомышленниками. 9. Коммуникативное поведение, речь. Для лингвокультурного типажа элитарной языковой личности соблюдение этикетних норм является отличительной чертой, а речевой этикет - ценностной характеристикой представителей элиты. 10. Интеллектуальные и духовные характеристики. Для лингвокультурного типажа элитарной языковой личности свойственны такие интеллектуальные и духовные характеристики: умный, опытный, осведомленный человек с высокопрофессиональными знаниями, релевантными признаками являются активная умственная деятельность, непрерывное самообразование и самоусовершенствование, патриотизм и способность к критическому самоанализу. 11. Привычки. К этому признаку как составляющей части лингвокультурного типажа элитарной языковой личности относим творческую неутомляемость и стремление к самовыражению. 12. Местожительство: город или село (наше исследование было географически ограничено территорией Луганщины).

Ключевые слова: элитарная языковая личность, диалектный субстрат, лингвокультурный типаж, коммуникативный типаж, языковая элита.

...