Становлення ойконімії Слобожанщини (на матеріалі Харківщини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 811.161.2:81'373.21

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Становлення ойконімії Слобожанщини (на матеріалі Харківщини)

10.02.01 - українська мова

Абдула Юлія Анатоліївна

Кіровоград - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Лучик Василь Вікторович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри загального і слов'янського мовознавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Бучко Дмитро Григорович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри українського і загального мовознавства;

кандидат філологічних наук Вербич Святослав Олексійович, Інститут української мови НАН України, старший науковий співробітник відділу ономастики.

Захист відбудеться “19” вересня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.03 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий “_18___” серпня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук Т.А. Огарєнко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ойконіми як мовні одиниці несуть важливу інформацію про особливості виникнення населених пунктів, про їхніх мешканців, про природні й географічні умови місцевості, на території якої ці поселення засновані, про специфіку культурних і політичних зв'язків між сусідніми (найчастіше) і несусідніми етносами та державами, а значить, є важливими пам'ятками для історії, географії, етнографії, археології та інших немовознавчих наук.

Питання топоніміки України привертали до себе увагу багатьох науковців, насамперед мовознавців, оскільки на власну назву географічного об'єкта поширюються ті самі мовно-структурні тенденції, що й на апелятиви, а тому на її основі твориться значна кількість похідних, з-поміж яких не тільки топоніми. З іншого боку, саме вчення про назви географічних об'єктів, окрім законів лінгвістики, послуговується матеріалами інших - немовознавчих - дисциплін. Багато які факти топоніміки знаходять належне обґрунтування лише за умови комплексного застосування значного й різноманітного за характером матеріалу - лінгвістичного, історичного та географічного.

З-поміж праць, присвячених проблемам, які пов'язані з ойконімікою, є чимало досліджень, що стосуються теоретичного аспекту питання, а також роботи, у яких описуються результати вивчення регіональної ойконімії. Теоретичний аспект питання відбито в працях Д. Г. Бучка “Принципи номінації в топонімії України”, В. А. Никонова “Введение в топонимику”, Е. М. Мурзаєва “Топонимика популярная”, В. А. Жучкевича “Общая топонимика”, В. Д. Бєленької “Топонимы в составе лексической системы языка”, у монографіях Ю. О. Карпенка “Топонімія Буковини”, М. Л. Худаша “Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів”, в енциклопедії “Слов'янська ономастика” та ін. Важливим є дослідження географії різних топооснов, словотвірної, фонетичної структури топонімів певної мовно-етнічної території. З-поміж українських ономастів питання ареального вивчення географічних назв висвітлили у своїх працях Д. Г. Бучко “Українські топоніми на -івці, -инці”, О. А. Купчинський “Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень (Географічні назви на -ичі)”, З. О. Купчинська “Лексико-семантична і словотвірна структура географічних назв на -ин, -ів (Територія України Х - ХХ cт.) ” та ін.

До праць з регіональної ономастики належать монографії Д. Г. Бучка “Походження назв населених пунктів Покуття”, В. В. Лободи “Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя”, Я. О. Пури “Походження назв населених пунктів Ровенщини”, М. Л. Худаша “Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів”, В. О. Горпинича “Власні назви й відтопонімні утворення Інгуло-Бузького межиріччя”, Є. С. Отіна “Топонимия приазовских греков (историко-этимологический словарь географических названий)”, етимологічний словник-довідник В. П. Шульгача “Ойконімія Волині”, О. В. Суперанської, З. Г. Ісаєвої та Х.Ф. Ісхакової “Топонимия Крыма”, а також численні статті, окремі з яких присвячені географічним назвам Слобожанщини: етимологічні дослідження топонімікону Полтавщини О. С. Стрижака, географічна розвідка А. Ярещенка і О. Хребто “Топоніми нашого часу”, написана на матеріалі кількох назв Харківської області, та ін.

Питання регіональної ойконімії були об'єктом багатьох дисертаційних досліджень: Н. М. Герети “Ойконімія північної Хмельниччини”, М. М. Габорака “Семантико-словотвірні типи ойконімів Покуття”, Е. М. Черняховської “Топонімія Львівщини”, В. В. Котович “Ойконімія Опілля ХІІ - ХХ ст.”, М. М. Торчинського “Ойконімія Південно-Західного Поділля”; О. В. Іваненка “Походження назв населених пунктів Сумської області”, І. С. Гонци “Ойконімія Черкащини”, А. В. Лисенко “Ойконімія Полтавської області” та ін.

Певним надбанням ойконіміки України є також топонімічні розвідки Ю. М. Кругляка, А. П. Коваль, М. Т. Янка, В. Г. Фоменка, А. П. Корепанової, О. М. Скляренко, що охоплюють назви різних регіонів країни й присвячені в основному з'ясуванню походження назв. Незважаючи на значну кількість праць, системного вивчення назв поселень обраного регіону Слобожанщини досі не було.

Дослідження, які розкривають особливості ойконімії Харківщини, охоплюють дуже вузьке коло назв і не дають чіткої картини ні про характер номінації, ні про специфіку словотвору харківських населених пунктів. Епізодичними щодо обсягу проаналізованого матеріалу з цієї проблеми є студії Є. М. Ткаченка. Принагідно ойконіми Слобожанщини залучали до аналізу назв водних об'єктів такі дослідники, як І. В. Муромцев у монографії “Словотвірні типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)”, О. М. Трубачов у праці “Названия рек Правобережной Украины. Словообразование. Этимология. Этническая интерпретация”.

Це дає підстави твердити про актуальність обраної для вивчення проблеми. Особливу увагу в дисертації приділено класифікації ойконімів. Загальноприйнятого розподілу топонімів за семантичними групами основ у мовознавчій літературі немає. Жодна з функціонуючих у різних дослідженнях класифікацій не охоплює всіх тематичних груп, на які можливо поділити назви населених пунктів Харківщини. Не менш важливим є аналіз словотвірних способів, засобів і моделей, за допомогою яких відбувалося становлення ойконімії досліджуваного регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає комплексній науковій темі кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Актуальні проблеми лексики і граматики української мови” (0204V000690), програмі ономастичних досліджень відділу ономастики й термінології Інституту української мови НАН України, завданням Слов'янської ономастичної комісії щодо створення ономастичних атласів.

Тема затверджена на засіданні Наукової координаційної ради Інституту української мови НАН України (Протокол № 20 від 11 травня 2004 р.).

Об'єктом дослідження є назви населених пунктів Харківщини, зареєстровані в адміністративно-територіальних довідниках, словниках, картах з XVIІI до ХХІ ст.

Предмет дослідження - мотиваційні, лексико-семантичні та словотвірні особливості найменувань поселень Харківської області та способи їх творення.

Мета дослідження - з позицій синхронно-діахронного підходу проаналізувати становлення назв поселень в межах сучасної Харківщини з XVІII до початку XXІ ст., зафіксованих в опрацьованих джерелах. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію низки завдань:

1) визначити склад ойконімів Харківщини в період їхнього становлення;

2) проаналізувати тематичні групи ойконімів за мотиваційними ознаками;

3) охарактеризувати мотиваційні ознаки складних і складених ойконімів;

4) розглянути явища омонімії й антонімії на матеріалі топооснов Харківщини у зв'язку з аналізом ойконімів;

5) розробити словотвірну класифікацію назв, утворених від основ різних тематичних груп;

6) з'ясувати частотність використання основних словотвірних моделей, у межах яких репрезентовано ойконіми Харківщини;

7) встановити продуктивність ойконімних моделей на цій території протягом XVІII - XХІ ст.;

8) розглянути ойконімні варіанти, їх типи та частотність викоритання в процесі становлення назв поселень Харківщини.

Матеріалом для дослідження є 5221 найменування поселень, включаючи їхні варіанти (713 одиниць XVIІI ст., 472 одиниці XIX ст., 1990 одиниць XX ст. і 2046 одиниць XХІ ст.).

Джерельною базою фактичного матеріалу послужили: географічний покажчик “Описи Харківського намісництва кінця XVІII ст.: описово-статистичні джерела”, Воєнно-топографічна карта Росії, довідник “Адміністративно-територіальний устрій України”, статті, вміщені в “Історії міст і сіл Української РСР. Харківська область”. Просторові співвідношення між окремими об'єктами (у тому числі й водними) одержані з карт й атласів: “Атлас Харьковского наместничества 1787 г. съ топографическим описаніемь”, “Карта України, перша пол. XVII cт.”, “Карта Харьковской губернии”, “Карта Харьковского наместничества, административная”.

Методи дослідження. Синхронно-діахронне вивчення назв поселень історико-географічної території Харківщини можливе за умови комплексного використання різних методів топонімного дослідження. Метод кількісного аналізу дав змогу встановити відсоткове співвідношення як щодо форми (словотвірних типів), так і щодо семантики основ (тематичних груп) топонімів, зафіксованих на різних часових зрізах їх функціонування. Шляхом синхронного лінгвістичного аналізу визначено словотвірні моделі ойконімів різних семантичних груп, а діахронний дозволив визначити походження ойконімів, принципи й мотиви номінації поселень, окреслити криву росту частотності відповідних формантів (чи моделей) та назв різного походження за весь досліджуваний період.

Дослідження змін, які відбулися в ойконімії регіону з XVIІI до XХІ ст., ґрунтувалося на використанні порівняльно-історичного методу. Разом з тим важливо здійснювати аналіз онімів, розглядаючи їх як єдине ціле, щоб отримати аргументоване пояснення системного становлення назв як з боку морфології, так і з боку семантики. Саме системний підхід є ефективним у вивченні ойконімів як взаємопов'язаної сукупності - розгляд поодинокої назви не забезпечить повноти, вичерпності й достовірності кінцевих результатів дослідження.

Наукова новизна. Ойконіми Харківської області вперше стали об'єктом монографічного дослідження: здійснено мотиваційну й дериваційну класифікацію назв населених пунктів регіону в процесі їхнього формування з XVIІI до XХІ ст., встановлено продуктивність словотвірних моделей на різних етапах становлення ойконімікону території, розглянуто варіанти назв поселень, укладено історико-етимологічний словник назв населених пунктів Харківської області.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проаналізований матеріал та результати проведеного дослідження дозволять встановити цілісну картину становлення ойконімної системи Харківщини, що є необхідною передумовою розв'язання проблеми вивчення назв поселень на загальномовному рівні. Застосована методика аналізу мотиваційної бази конкретних назв допоможе охарактеризувати умови формування місцевої топоніміки в інших регіонах, дасть змогу визначити принципи номінації населених пунктів на різних хронологічних зрізах та частотність тих чи тих способів і засобів називання; полегшить виділення словотворчих топоформантів, які, у свою чергу, завдяки певним валентнісним можливостям, часто відіграють визначальну роль при з'ясуванні походження назв.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати будуть корисними під час вивчення лексики й словотвору української мови на філологічних факультетах університетів, у краєзнавчій роботі з учнями, а також можуть бути використані для укладання регіональних та всеукраїнських словників ойконімів, “Історико-етимологічного словника назв міст і сіл України”, “Ономастичного атласу України”.

Апробація результатів дослідження. Наукові результати дисертаційного дослідження було презентовано на Дев'ятій всеукраїнській ономастичній конференції (Кіровоград, 2001), Десятій всеукраїнській ономастичній конференції (Тернопіль, 2003), Дванадцятій всеукраїнській ономастичній конференції (Чернівці, 2007), ономастичному семінарі “Ойконімія України в синхронії та діахронії” (Київ, 2007), на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2005 - 2008).

Публікації. Основні положення дисертації відбито у 8 статтях, опублікованих у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг та структура роботи. Структуру дисертації становлять вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури й додатки, у яких подано список умовних скорочень, словник ойконімів Харківської області та список джерел, використаних при його укладанні. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку, з них 171 - основного тексту. Список використаної літератури містить 179 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних науковців, список джерел - 24 назви. Теоретичні положення роботи ілюстровано 3 таблицями й 5 діаграмами.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, новизну та методи дослідження, окреслено об'єкт, предмет вивчення, мету, конкретні завдання, вказано на теоретичне значення й практичну цінність виконаного дослідження, структуру праці, наведено відомості про апробацію результатів наукового доробку.

У першому розділі “Етнолінгвістичні особливості ойконімії Харківщини” викладено теоретичні основи та висвітлено проблеми дослідження ойконімної лексики території Харківської області. Він має теоретичний характер і складається з трьох підрозділів: “Теоретичні підходи до визначення мотиваційної бази ойконімів Харківщини”, “Вплив діалектів на формування Харківської ойконімної системи”, “Умови й напрямки номінації поселень Харківщини”.

Перший підрозділ розкриває теоретичні підходи, якими керувалися українські та зарубіжні вчені під час вивчення топонімів. Незважаючи на те, що географічні назви є складником мовної системи й підпорядковуються її законам, їх лінгвістичний опис має свою специфіку. Автори ономастичних праць мали за мету з'ясувати особливості розвитку назв поселень обраного регіону й керувалися при цьому приблизно однаковими підходами. Проте кожен отримав різні висновки, оскільки місцева традиція називання й історико-географічні умови становлення топонімії для кожної області України (так само як і для регіонів інших держав) свої. Відмінною від інших є також ойконімна система Харківщини, частково описана в працях дослідників, які звертали увагу на історичні, лексико-семантичні й структурні особливості окремих назв поселень регіону. Є спроби інтерпретації походження топонімів області в ономастичних та етнографічних розвідках І. В. Муромцева, О. М. Трубачова, А. Ярещенка, О. Хребто, Є. М. Ткаченка та ін. Важливим для аналізу назв харківських населених пунктів є фактичний матеріал інших регіонів держави, зібраний і опрацьований в окремих ойконімних студіях Ю. О. Карпенком, Д. Г. Бучком, В. В. Лободою, М. Л. Худашем, Я. О. Пурою, В. П. Шульгачем, В. О. Горпиничем та ін.

Другий підрозділ з'ясовує основні умови формування ойконімів Харківської області під впливом діалектів. На мовленні жителів Харківської області позначилася їх належність до південно-східного наріччя, зокрема - слобожанських говорів, які, у свою чергу, поділяються на північні, південні, східні й західні. Особливістю північного слобожанського говору є його наближеність до північного наріччя, що зумовлено процесом переселень вихідців із північних областей до Слобожанщини. Що ж до східнослобожанських говірок, то їхня відмінність від західнослобожанських зумовлена взаємодією із сусідніми російськими говірками. Серед усіх фонетичних, морфологічних та лексичних особливостей слобожанських говірок на назвах поселень території свого поширення позначилися тільки ті, що формувалися під впливом російської мови.

Разом із тим, слід зазначити, що, незважаючи на різноманітність етнографічної належності носіїв “слобожанської” мови, відмінність останньої від літературної української мови не є значною.

У третьому підрозділі описано умови становлення й напрямки номінації поселень Харківщини. До ХVІІІ ст. ойконімікон Харківщини формувався в умовах взаємодії різних етносів, що зумовлено природними, політичними, соціальними та культурними обставинами. У цей час серед назв поселень регіону з'явилося чимало онімів, мотивайційні основи яких за походженням є лексемами української, російської, німецької, румунської, тюркських мов.

Із розвитком феодальних відносин, розширенням сфери політичного та економічного впливу на Україну сусідніх країн (Польщі, Росії), зміцненням позицій церкви в житті держави та поширенням приватної власності пов'язане виникнення на території харківських земель ХVІІІ ст. значної кількості поселень, в основу номінації яких було покладено географічні й адміністративно-господарські терміни, назви церков і монастирів та антропоніми, наприклад: Балка, Успенівка, Бутенкове.

За часів радянської доби на карті Харківської області з'явилися ідеологічні назви та оніми з емоційно-експресивним відтінком. Причому більшість із них була наслідком перейменувань, зумовлених бажанням владних структур віддзеркалити в ойконімах ідейні настрої чи сподівання. Ідеологічні топоніми цього періоду становлення харківського ойконімікону - це меморіальні назви, які представлені абстрактною соціальною, філософською й політичною лексикою. Позначали вони найчастіше невеликі міста, села та селища.

Відіграло свою роль в ойконімії тогочасної Слобожанщини й місцезнаходження регіону. Це не лісиста, а в основному нагірна площина. Є річки, озера, проте переважно не великі. Земля родюча, але суха й тверда - регіон належить до зони недостатнього зволоження. Степові райони Харківської області характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді трапляються глибокі яри. Тому й поширеними на території Харківщини XVIІI - XXІ ст. є назви Польове, Перемлісок, Річки, Ставимще, Степи, Зачерствий та ін., а ойконімів, в основу яких лягли б назви лісових масивів, взагалі немає.

На формуванні ойконімії Харківщини позначилися й культурні цінності місцевого населення. Численні храми в селах і містах, які частково збереглися до нашого часу, були не тільки архітектурними прикрасами, а й зумовили появу назв різних населених пунктів регіону: Богодухів, Успенівка, Троїцьке та ін.

Другий розділ “Мотиваційна база ойконімів Харківщини ХVIII - ХХІ ст.” присвячено опису ономастичного матеріалу досліджуваної території в залежності від мотивів називання населених пунктів, простежено процеси омонії й антонімії на матеріалі топооснов області у зв'язку з аналізом ойконімів.

Топонімія Харківщини віддзеркалює особливості світосприйняття та ментальність її мешканців, які є неоднаковими на різних хронологічних зрізах, як неоднаковим є й топонімікон місцевості в різний час проживання поселенців. Географічні назви Харківщини XVIІI - XХІ ст. розподілено за 3-ма принципами: 1) номінація поселень за їх відношенням до людей; 2) номінація поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами; 3) номінація поселень за їх властивостями та ознаками.

Перший принцип “Номінація поселень за їх відношенням до людей” є найпродуктивнішим у досліджуваній ойконімії, бо поселення створювалися людьми і для людей.

У межах класу онімів, що виникли за цим принципом, виділено 6 семантичних груп: відпатронімні, локально-етнічні, відродинні, “службові”, відантропонімні назви й ойконіми, в основі яких назви спорідненості та свояцтва.

Виникнення відпатронімних онімів є наслідком називання поселень за найменуванням родоначальника чи власника групи людей, як-от: Кулиничі, Савинці.

Локально-етнічні ойконіми мають у своїй основі назви певної групи осіб за етнічною характеристикою місцевості, з якої вони походять чи яку заселяли, наприклад: Печеніги, Бессарабівка.

Відродинні назви виникають шляхом топонімізації множинних відособових самоназв того чи того колективу або назв, що ними іменували колектив мешканці інших населених пунктів: Рябушки, Зайченки, Івашки, Свинарі.

“Службові” ойконіми з'явилися внаслідок номінації населених пунктів за назвами, які вказували на особливості професійної належності (чи роду занять) мешканців або власника поселення, як-от: Станичне, Ветеринарне.

Відантропонімні посесивно-релятивні назви вказують на засновника або власника новоствореного поселення. В аналізованій групі ойконімів можна виділити дві підгрупи - назви, утворені від імені власника поселення, і назви, в основі яких прізвище власника поселення: Гаврилівка, Лизогубівка.

До ойконімів, в основі яких назви спорідненості й свояцтва, належить лише одна назва, пов'язана з апелятивом, що позначає ступінь спорідненості мешканців поселення (очевидно, його засновників), - Куми.

За принципом “номінація поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами” у творенні ойконімної лексики беруть участь ойконіми, гідроніми й географічні терміни, що дозволяє виділити в його межах 3 відповідні групи онімів.

Базовими для онімів, перенесених на поселення з назв водних об'єктів, найчастіше є потамоніми, рідше - лімноніми, і в поодиноких випадках - гелоніми: Підлиман, Мала Рогань.

Відойконімні назви - це назви населених пунктів, твірними для яких є оніми, що позначають інші поселення. Наприклад: Ізюмський, Чугуївський.

Назви поселень, перенесені з примітних одиничних об'єктів або місцевостей, на місці яких виникли ці поселення чи за відношенням до них, сформовані на основі географічних термінів і назв гомогенних об'єктів: Куреньки, Брідок. ойконім антонімія словотвірний назва

Загалом назви поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами становлять близько чверті досліджених ойконімів.

Номінація поселень за їх властивостями та ознаками є менш продуктивною (менше п'ятої частини). Ойконіми, мотивовані такою ознакою, можна поділити на 3 групи:

1) назви, пов'язані з формою, розміром, часом виникнення населених пунктів та місцем їх знаходження по відношенню до інших географічних об'єктів. Такі ойконіми є назвами-характеристиками: вони характеризують поселення за просторовим положенням, за розмірами й обрисами, за часом появи тощо: Коротич, Велике, Далеке;

2) назви, в основу яких покладено характер ґрунту, особливості флори й фауни місцевості, де виникли поселення, наприклад: Глинське, Кропивна.

3) назви, що виникли за особливостями культурно-етнографічних та соціальних ознак поселень. До складу цієї групи входять назви географічних об'єктів, які за своїм походженням пов'язані з релігією, з історією заселення краю, і назви з абстрактно-ідеологічним значенням: Покровка, Богородицьке, Одрадне.

Лексико-семантичні та формальні відношення в ойконімії свідчать про її системний характер. Зокрема, для ойконімії, так само як і для назв загальних, характерні явища омонімії й антонімії.

Ойконімічні омоніми - це однозвучні назви різних населених пунктів. Поширеною в ойконімії Харківщини XVIІI - XXІ ст. є симетрична омонімія - коли збігається звуковий склад тільки пропріальних назв, як-от: потамонім Грунь - комонім Грунь, лімнонім Лиман - комонім Лиман.

Серед засобів усунення топонімічної омонімії можна виділити наступні:

1) диференційні афікси (здебільшого суфікси): гідронім Ізюмець - ойконім Ізюм; ойконім Фрідріхдорф - ойконім Фрідріхдорфське;

2) творення рядів з диференційними означеннями. Наслідком використання цього засобу в ойконімії є виникнення складних і складених назв, атрибутивні компоненти яких можуть мати різну семантику: Староіванівське - Новоіванівське.

Аналізуючи пари такого типу, можемо говорити про словотвірні антоніми.

Антонімічні пари в дослідженій ойконімії можуть утворюватися на основі вираження таких протилежностей:

1) за розміром населених пунктів: Мала Неплюївка - Велика Неплюївка;

2) за просторовими відношеннями: Верхній Бишкин - Нижній Бишкин;

3) за темпоральними відношенями: Нова Водолага - Стара Водолага.

У процесі становлення досліджуваної ойконімії поширеним було перейменування населених пунктів Харківщини.

Заміна одних назв населених пунктів іншими зумовлювалася, з одного боку, тенденцією до економії мовних ресурсів (зменшення кількості компонентів у структурі ойконімів), а з другого - внутрішньополітичними причинами. У першому випадку зміни відбувалися незалежно від екстралінгвальних процесів, які проходили в поселенні: Андрієві Лози на Дінці > Андрієві Лози > Андріївка. У переважній більшості випадків зміна назв населених пунктів здійснювалася для задоволення суспільно-політичних вимог: Берестовеньки > Ворошилове > Жовтневе.

Третій розділ “Словотвірний і формотворчий аналіз ойконімів Харківщини та їх варіантів” присвячений вивченню способів творення ойконімів, словотвірного значення топоформантів, номінативно-семантичного аспекту ойконімотворення та аналізу варіантів назв поселень досліджуваного регіону.

Зі словотвірного погляду в ойконімії Харківщини виявлено дві великі групи онімів:

1) назви, структурно оформлені на доойконімному рівні (первинні ойконіми);

2) назви, структурно оформлені на ойконімному рівні (вторинні ойконіми).

Досліджений фактичний матеріал дає підстави для виділення 7 структурно-семантичних типів первинних ойконімів:

- відпатронімні ойконіми на -инці, мотивувальними для яких були патронімні назви: Савинці;

- відпатронімні ойконіми на -ичі: Кулиничі;

- відпатронімні ойконіми на -івці: Запорожковці;

- відособові ойконіми на -и/-і: Печеніги, Деркачі, Мартовети;

- відкатойконімні ойконіми на -ани: Вільшани, Барчани, Кияни;

- відгідронімні ойконіми: Ржавець, Тростянець, Лозова;

- ойконіми, утворені від безафіксних та афіксальних географічних термінів шляхом топонімійної метонімії: Пруди, Гути, Жолобки, Підгір'я, Залиманьє.

Вторинні назви поселень Харківщини за кількістю компонентів поділяються на 3 групи: прості, складні й складені, а за мотивацією - на відособові й невідособові ойконіми.

Прості ойконіми утворені морфологічним способом за допомогою афіксів способами суфіксації, префіксації та префіксації із суфіксацією. У процесі суфіксації реалізовано кілька словотвірних моделей:

- словотвірна модель на -к(а): Станіславка, Радянка, Терновка;

- словотвірна модель на -івк(а): Булацелівка, Воскресенівка;

- словотвірна модель на -щин(а): Роменщина, Світловщина;

- словотвірна модель на -анк(а): Довжанка, Круглянка, Мокрянка;

- словотвірна модель на -ець( ): Копитець, Гаркавець;

- словотвірна модель на -их(а): Макариха, Судиха;

- словотвірна модель на -иц(я): Кадниця, Стрілиця;

- словотвірна модель на -ик( ): Круглик, Ржавчик.

Префіксація в системі ойконімів відбувається значно рідше. Серед префіксів, які брали участь у творенні назв поселень Харківщини, типовими є форманти за- і під-: Заброди, Заміст, Підлиман. Такі ойконіми входять до так званих назв-орієнтирів.

Префіксація із суфіксацією також є малопродуктивною в ойконімії. Цим способом утворено назви-орієнтири: Забаштівка, Заборівка, Приоскілля.

З певним застереженням до вторинних відносять ойконіми, утворені морфолого-синтаксичним способом. До їх складу входять назви, мотивовані субстантивованими прикметниками із непохідними основами: Красний, Високий, Ситне, Добре, Коротке.

Більшість субстантивованих дepиватів за своєю семантикою пов'язана з властивостями та якостями населених пунктів: Повне, Холодне, Високе, Світле.

Ойконіми з похідними основами, мотивовані субстантивованими прикметниками з різними суфіксами:

- із суфіксом -н-: Амбарний, В'юнний, Восточний;

- із суфіксом -ів- (-ов-, -ев-): Ахремцов, Білоусов, Головашичев;

- із суфіксом -ин-: Галущине, Дейнекин;

- із суфіксом -ськ-: Ровенськ, Ніжегольськ;

- із суфіксом -уват-: Парнувате, Піскувате;

- з демінутивними суфіксами: Лозовенька, Берестовенька;

- із суфіксом -ан-: Водяна, Горяне, Крейдяна, Піщане;

- з малопродуктивними суфіксами: Тернаве, Хрещате, Трійчате.

Меншу частину становлять ойконіми, мотивовані субстантивованими префіксальними прикметниками. В оформленні префіксальних відатрибутивних ойконімів Харківщини бере участь один афікс за-: Закадна, Заровне, Загаркушине.

Ойконіми, мотивовані субстантивованими прикметниками префіксально-суфіксального способу творення, також малопродуктивні. В оформленні префіксально-суфіксальних прикметників, що внаслідок субстантивації переходили до розряду назв поселень, брали участь префікси за-, під- (под-), по-, при- та суфікси -н- і -ськ-, наприклад: Забаштанне, Підмонастирська, Нагірне.

Складні ойконіми (композити) утворені морфологічним способом чистим основоскладанням або складанням основ з паралельною афіксацією. Назви цієї групи утворюються шляхом поєднання кількох (двох і більше) основ у цілісну лексичну одиницю. У харківській ойконіміці набуло більшого поширення таке основоскладання, яке супроводжується одночасною суфіксацією, наприклад: Аннопілля, Верхньоозерянське.

Складені ойконіми утворилися синтаксичним способом. Назви цієї групи виникають переважно шляхом додавання компонента до існуючого топоніма з наступною лексикалізацією словосполучень.

За частиномовною належністю твірних компонентів такі оніми поділяються на декілька груп:

- ад'єктивно-іменні складені назви: Великий Виселок, Вільховий Ріг, Вінницькі Івани, Нижнє Солоне, Вільне Перше, Борсукове Перше;

- назва, утворена поєднанням іменників (Рай Олександрівка).

Ознакою розвитку ойконімної системи в процесі її становлення є варіанти назв поселень. З погляду на одночасне чи різночасове їх функціонування протиставляються синхронічні (13%) та діахронічні (87%) варіанти.

До синхронічних варіантів (аллойконімів) відносимо ті, що функціонують на одному й тому самому етапі розвитку системи назв поселень Харківщини. Серед них протиставляються:

- фонетичні, що характеризуються зміною голосних (Гієвка - Гаївка) або приголосних (Гомолча - Гомольча);

- синтаксичні, у яких замість словосполучення вживається одна лексема (Вовчі Води - Вовчанськ, Царевъ-Борисов - Цареборисівка);

- морфологічні, які являють собою різні часові або числові форми одного слова (Вольной - ч. р. і Вольне - с. р.; Уда - одн. і Уди - мн.);

- лексичні - назви з різними основами, які характеризують поселення з різних боків; найчастіше виникають в процесі перейменування (Кам'янка - Стратилатівка);

– словотвірні, які протиставляються різними словотвірними засобами (Цареборисів - Цареборисівка).

Діахронічні варіанти ойконімів є різночасовими. Вони також поділяються на кілька різновидів:

- фонетичні, що характеризуються зміною голосних (Колонтаїв - Калантаїв) або зміною приголосних (Отрада - Одрада), наявністю або відсутністю протези (Ольховатка - Вільхуватка), епентези (Шеблинка - Шебелинка), метатези (Одринка - Ординка);

- графічні, що відбивають характерні для певного періоду знаки писемності (Семеновъ Яръ - Семенів Яр, Стрљлечья - Стрілеча);

- морфологічні (Сінна - Сінне, Стара Мерчика - Старий Мерчик);

- словотвірні (Веденське - Введенка);

- синтаксичні (Царевъ Борисовъ > Цареборисовъ; Радьковскіе Пески > Піски Радьківські);

- лексичні (Булацелівка - Шевченкове, Мотузівка - Олійники).

Із 282-х випадків варіювання упродовж різних етапів становлення харківського ойконімікону тільки 90 діахронічних аллойконімів репрезентують один із вищеокреслених варіативних типів. Усі інші відбивають різні типи (комбіновані) варіювання, як-от: Моспанова - Мосьпанове (фонетичний, морфологічний), Мечебљловка - Мечебилове (фонетичний, графічний, словотвірний), Лаптеве - Лаптєва (фонетичний, графічний, морфологічний).

Висновки

Територія в межах сучасної Харківської області як окремий топонімічний простір має свої особливості, зумовлені місцевими природними й суспільними умовами, складними історичними процесами. Це дає підстави для виокремлення топонімічних універсалій всіх харківських ойконімів. Ідеться про спільні для регіону лексико-семантичні групи слів і систему дериваційних засобів, що ними послуговувалися мовці під час називання поселень.

Ойконімікон Харківщини XVIІI - ХХІ ст. складають 5221 найменування поселень, включаючи їх варіанти (713 одиниці XVIІI ст., 472 одиниці XIX ст., 1990 одиниць XX ст. і 2046 одиниць XХІ ст.). Основна частина назв населених пунктів досліджуваного регіону виникла у XVIІI ст.

Розподіл простих ойконімів, що переважають у дослідженому матеріалі, за семантикою основи дав можливість проаналізувати тематичні групи назв за мотиваційними ознаками в межах трьох принципів:

1) номінація поселень за назвами людей, які в них первісно жили, та за належністю їх до певних осіб (XVIІI ст. - 329 назв, 51,9%; XIХ ст. - 167 назв, 55,5 %; ХХ ст. - 937 назв, 55,9 %; ХХІ ст. - 978 назв, 56,4 %); загалом їх 2411, що становить 55,5 % від загальної кількості проаналізованих назв;

2) номінація поселень за їх зв'язками з іншими об'єктами (XVIІI ст. - 208 назв, 32,8 %; XIХ ст. - 78 назв, 25,9 %, ХХ ст. - 360 назв, 21,5%; XХI ст. - 367 назв, 21,1 %); загалом таких 1013 ойконімів, що становить 23,31 % від загальної кількості проаналізованих назв;

3) номінація поселень за їх властивостями та ознаками (XVІII ст. - 71 назва, 11,2 %; XIХ ст. - 43 назви, 14,3%; ХІХ ст. - 324 назви, 19,3%; ХІХ ст. - 327 назви, 18,9%); загалом таких 765 ойконімів, що становить 17,62 % від загальної кількості проаналізованих назв.

Окрім простих, виокремлено складні й складені назви (17 назв ХVІІІ ст., 2,38 %; 31 назва ХІХ ст., 6,57 %; 121 назва ХХ ст., 6,08 %; 127 назв ХХІ ст., 6,21 % - складні оніми; 62 назви ХVІІІ ст. 8,7 %; 37 назв ХІХ ст., 7,84 %; 227 назв ХХ ст., 11,41 %; 226 назв ХХІ ст., 11,05 % - складені). Головне слово кожної з таких назв можна за семантикою основи віднести до одного з вищенаведених класів.

За відсутності необхідних фіксацій найбільш складними для аналізу й з'ясування остаточної етимології є назви, пояснення яких можливе кількома версіями мотивації. Це стосується топонімів, що можна трактувати як такі, що утворилися від імені або прізвища, або як такі, що утворилися від загальної назви професії і слова-антропоніма. Межа між ними на момент номінації населених пунктів могла бути ще не сталою. Спірним є також пояснення назв, в основі яких можуть бути як прізвища людей, так й інші ойконіми.

Окрім того, труднощі класифікації назв населених пунктів пов'язані з низкою інших причин: багатозначністю твірних слів, обмеженим уживанням лексем, наявністю фонетичних варіантів ойконімів. Проте відсутність точної мотивації окремих слів принципово не впливає на виділення класів ойконімів, а лише робить до певної міри неточними деякі статистичні дані. Така особливість ойконімії Харківщини XVIІI - XХI ст. дає можливість подальшого її дослідження і вдосконалення результатів проведеної роботи.

Зафіксовані назви поселень, пов'язані омонімічними й антонімічними відношеннями. Поширеною в ойконімії Харківщини XVIІI - XXІ ст. є симетрична омонімія - коли збігається звуковий склад тільки пропріальних назв. Серед засобів усунення топонімічної омонімії можна виділити диференційні афікси, творення рядів з диференційними означеннями.

Антонімічні пари в дослідженій ойконімії можуть утворюватися на основі вираження таких протилежностей: за розміром населених пунктів, за просторовими відношеннями, за темпоральними відношенями.

Ретроспективний аналіз ойконімного матеріалу дає змогу встановити, на базі яких структур виникли відповідні ойконімні типи, а також виявити основні способи творення харківських ойконімів.

Дослідження структури ойконімної системи Харківщини здійснено з урахуванням поділу назв на первинні (оформлені на доойконімному рівні) і вторинні (оформлені на ойконімному рівні).

В ойконімії Харківщини XVIІI - XХI ст. зафіксовано 38 словотвірних моделей. Деякі з них представлені назвами лише на останніх часових зрізах і не поширюються на ойконімію більш раннього хронологічного проміжку. Так, назви, утворені шляхом ойконімізації субстантивованих прикметників, репрезентують модель відпрефіксально-суфіксальних похідних у ХХ - ХХІ ст. і не відбиті джерелами XVIІI - ХІХ ст. Абревіацією та складноскороченими назвами ойконімна система Харківщини цього періоду так само не представлена.

Усі словотвірні моделі, які характерні для топонімії Харківщини XVІII ст., зафіксовані у XХI ст. Істотної відмінності в продуктивності різних ойконімних типів немає. Охарактеризовані моделі представлені різною кількістю назв у межах століть, що закономірно, оскільки загальна кількість ойконімів упродовж 4-ох століть стабільно зростала.

Найоб'ємнішу групу протягом обох хронологічних зрізів становлять назви поселень, утворені шляхом топонімійної метонімії та суфіксації (16,5% та 34,87 % відповідно від загальної кількості назв). Дещо поступаються в кількісному відношенні ойконіми, утворені морфолого-синтаксичним способом (32,4 % від загальної кількості онімів). Чільне місце в ойконіміконі Харківської області посідають назви, утворені синтаксичним і лексико-синтаксичним способами (9,75% та 5,5 % відповідно від загальної кількості онімів). Малопоширеними є конфіксальні (0,09 %) та префіксальні (0,43 %) номінації.

Більшість моделей має порівняно сталу продуктивність. Рeзyльтaти дослідження дають підстави стверджувати, що ойконімна система Харківщини уже у XVIІI ст. була цілком окресленою, оскільки основна частина моделей, засвідчених в ойконімії XХI ст., функціонувала й у XVIІI - XІХ ст. Те, що у XХI ст. зафіксовані нові суфіксальні типи, не виявлені в межах топонімії XVІII ст., свідчить про продовження процесу формування та розвитку ойконімної системи Харківщини.

В ойконіміконі Харківщини зафіксовано назви населених пунктів, пов'язані омонімічними й антонімічними відношеннями. Серед аллойконімів Харківщини XVIІI - XХІ ст. переважають діахронічні, які становлять 87% у порівнянні із синхронічними варіантами. Група синхронічних варіантів назв поселень репрезентована 5-ма типами варіантів: фонетичними (10 %), словотвірними (7 %), морфологічними (3 %), синтаксичними (7 %) та лексичними (73 %). Група діахронічних варіантів назв поселень репрезентована 6-ма типами варіантів: фонетичними (45 %), словотвірними (7 %), морфологічними (20 %), графічними (19 %), синтаксичними (3 %) та лексичними (6 %). Переважна більшість аллойконімів (68 %) одночасно ілюструює різні типи.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Абдула Ю. А. Антропоніми як джерело творення ойконімів Харківщини ХVІІ - ХVІІІ ст. // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград, 2000. - Вип. 29. - С. 6 - 11.

2. Абдула Ю. А. Принципи і мотиви номінації в ойконімії Харківщини кін. ХVІІІ - кін. ХХ ст. // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград, 2001. - Вип. 37. - С. 3 - 5.

3. Абдула Ю. А. Відособові суфіксальні ойконіми Харківського намісництва кін. ХVІІІ ст. // Наукові записки. - Серія: Мовознавство. - Тернопіль, 2003. - Вип. 1. - Ч. 1. - С. 62 - 65.

4. Абдула Ю. А. Родові назви Харківщини (на матеріалі Харківської обл. ХVІІ - ХІХ ст.) // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград, 2004. - Вип. 49. - С. 3 - 6.

5. Абдула Ю. А. Первинні ойконіми Харківщини ХVІІ - ХІХ ст. // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград, 2005. - Вип. 59. - С. 214 - 219.

6. Абдула Ю. А. Географічні терміни в ойконімії Харківщини ХVІІ - ХVІІІ ст. // Наукові записки. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград, 2006. - Вип. 52. - С. 4 - 10.

7. Абдула Ю. А. Матеріали до словника ойконімів Харківської області // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія: Слов'янська філологія. - Чернівці, 2007. - Вип. 354 - 355. - С. 92 - 95.

8. Абдула Ю. А. Перейменування населених пунктів Харківщини // Студії з ономастики та етимології. - Київ, 2007. - С. 3 - 8.

Анотація

Абдула Ю. А. Становлення ойконімії Слобожанщини (на матеріалі Харківщини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2008.

У дисертації вперше здійснено комплексне дослідження ойконімії в межах сучасної Харківської області. Об'єктом аналізу є 5221 ойконім та варіанти назв населених пунктів, що мали статус поселення, зафіксовані протягом ХVІІІ - ХХІ ст. у писемних джерелах. В основу характеристики фактичного матеріалу покладено семантичний та дериваційний принципи. У роботі проаналізовано відонімні й відапелятивні назви поселень за мотиваційними ознаками та словотвірними моделями. Прокоментовано зв'язки номінації поселень регіону з твірними основами онімів, окреслено мотиваційні відношення між денотатом та ойконімом на момент назвотворення, визначено вплив екстралінгвальних факторів на процес становлення ойконімії Харківщини. Дисертаційне дослідження супроводжується словником ойконімів області, де подано історико-етимологічні відомості про назви поселень та окреслено спосіб творення онімів.

Ключові слова: ойконім, ойконімія, ойконімна система, номінація, словотвірна структура, семантика твірної основи, мотиваційна ознака.

Аннотация

Абдула Ю. А. Становление ойконимии Слобожанщины (на материале Харьковщины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию формирования и развития ойконимии, зафиксированной в пределах современной Харьковской области.

Во вступительной части обосновывается выбор темы диссертации, её актуальность, новизна и методы исследования, определены цель и задачи, характеризуются источники фактического материала, раскрывается теоретическое и практическое значение работы, подаются данные о результатах её апробации. В течение длительного периода современная Харьковщина изменялась в административно-территориальном строе, являясь частью Слобожанщины. Сегодня земли Слободской Украины входят в состав Харьковской, Сумской, Донецкой и Луганской областей Украины и частично Воронежской, Белгородской и Курской областей России. Нынче Харьковская область - это целостная единица, состоящая из 27 районов. Массовое образование новых населённых пунктов Харьковщины и их названий относится к ХVIII cт., что было обусловлено такими общественно-политическими процессами, как развитие феодальных отношений, необходимость освоения земель после монголо-татарских набегов, экспансия Польши, России, миграции населения других регионов Украины и России.

Объектом анализа является 5221 ойконим и варианты названий населенных пунктов со статусом поселений, зафиксированные в ХVІІІ - ХХІ ст. в справочниках, на картах и атласах. Характеристика фактического ойконимного материала Харьковськой области произведена с учетом семантических и деривационных особенностей. В работе проанализиваны отонимные и отаппелятивные названия населённых пунктов с последующим распределением онимов по мотивационным признакам и словообразовательным моделям.

Классификация ойконимов Харьковской области на основании семантики производящих основ позволила выделить тематические группы названий и проанализировать их по мотивационным признакам в пределах трёх принципов:

1) номинация населённых пунктов по их отношению к людям;

2) номинация населённых пунктов по их связям с другими объектами;

3) номинация населённых пунктов по их свойствам и качествам.

В пределах выделенных принципов охарактеризированы мотивы номинации населённых пунктов региона, описаны мотивационные отношения между денотатом и ойконимом на этапе образования названия, определено влияние экстралингвальных факторов на процесс становления ойконимикона Харьковщины. Зафиксированы названия населённых пунктов, связанные омонимическими и антонимическими отношениями.

Проанализированы особенности образования названий поселений Харьковской области, установлена зависимость их словообразовательной структуры от семантики производящих основ. Определены деривационные модели ойконимов исследованного региона.

В ойконимии XVIІI - XХI ст. зафиксированы 38 словообразовательных моделей. Большая их часть имеет сравнительно стабильную продуктивность. Рeзyльтaты исследования позволяют утверждать, что система названий поселений Харьковщины уже в XVIІI ст. была вполне сформированной, поскольку основная часть моделей, зафиксированных в ойконимии XХI ст., функционировала и в XVIІI - XІХ ст. А то, что в XХI ст. появились новые суффиксальные модели, не выявленные в топонимии XVІII ст., свидетельствует о продолжении процесса формирования и развития ойконимной системы Харьковщины.

К диссертационному исследованию прилагается словарь ойконимов области, в котором поданы историко-этимологические данные о названиях населённых пунктов и обозначены способы образования онимов.

Ключевые слова: ойконим, ойконимия, ойконимная система, номинация, словообразовательная структура, семантика производной основы, мотивационный признак.

Annotation

Abdula Y. A. Process of establishment of Sloboganshina's region oikonymic system. - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of candidate of philological sciences in speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. - Kirovograd state pedagogical university named after Volodymyr Vynnychenko.

A complex research of oikonymy of Harkiv region is done in the dissertation. The names of all the populated sites and objects having the status of a settlement (5221 oikonyms), fixed during the XI - XXI centuries in the reference books, maps etc. are investigated. The process of analysing the oikonymic material of Harkiv region is based no the derivation principle. Oikonyms, based both on proper and common names, are analysed according to their derivational types. The dominant derivational models of the investigated territories are defined. The peculiarities of their formation are faund. Simultaneously, the ties of the above mentioned nominations with the derivational bases of the names of settlements aer describet. The relations of motivation which are created between the denotate and oikonym at nominating are shown. The influence of the extralingvistic factors on the process of the formation of the oikonymic system of Harkiv region is defined. The supplement comprises a vocabulary of regional oikonyms, which gives historical and etymological information about the settlements and their derivational etymons.

Key words: oikonym, oikonymicon, oikonymic system, derivational structure, semantics of derivational base, relations of motivation.

Размещено на Allbest.ru

...