Комунікативні засоби вираження соціального статусу особи в художній прозі Івана Франка

Ввічливе Ви, характерне для офіційної ситуації, використовується і в неофіційному спілкуванні в напрямку молодший>старший, недорослий>дорослий, між дорослими незнайомими особами незалежно від віку та статі. Зібраний матеріал дає змогу систематизувати ситуації послідовного вживання «ви»-номінацій, які мають місце у творах І. Франка: звертання до осіб духовного сану; звертання до вищих чиновників, громадської влади; звертання до поміщиків (дідичів); звертання між дорослими незнайомими особами; звертання молодшого до старшого у сфері сімейного спілкування тощо. «Воникання» - граматичне оформлення апеляції до однієї особи загальним іменником, граматичними формами дієслова третьої особи множини у теперішньому часі, формою множини у минулому часі. Звертання через третю особу маркує високий стиль галицької товариської бесіди. «Воникання» є частотним способом апеляції при звертанні до високих урядовців, тобто до осіб, які займають значно вищу позицію в суспільстві, як-от: «- Вельможний пан знають так само, як ми» (Великий шум).

Опозиція займенників І та ІІ особи вживається з метою вказати на вищий соціальний статус адресанта та нижчий співрозмовника. Серед засобів позначення вищого соціального статусу важливе місце посідають найменування особи «я»-номінації з лексемою ми. У контексті творів І. Франка «ми» вказує на належність до польської шляхти, тоді як «ви» («ти») - до селян, загалом людей простого походження. Конструкції прошу + пана / пані найчастіше вживаються у зворотних репліках у постпозиції і служать для етикетного оформлення мовлення адресанта з нижчим соціальним статусом. Вокативні речення як засіб вираження директивних та оцінних мовленнєвих актів характеризують адресантів із вищим соціальним статусом. У ситуації «нижчий>вищий» односкладні вокативні речення використовуються не часто, оскільки мовлення залежної особи більш експліцитне, ніж мовлення його рольового партнера, і вимагає від адресанта синтаксично повних, розгорнених висловлювань.

У другому підрозділі «Лексичні маркери адресата» виокремлено основні лексико-семантичні групи номінації адресантів із вищим та нижчим соціальними статусами. Для номінації соціально вищого адресата найчастіше використовуються гоноративні апелятиви (пане / пані, паничу / панно та похідні) і спеціальні вокативи (графе, докторе, отче тощо), які разом з оцінними прикметниками чи іншими вокативами утворюють багатокомпонентні номінації, серед яких переважають: а) оцінний прикметник + пошанний вокатив; б) оцінний прикметник + присвійний прикметник + пошанний вокатив (або титул); в) пошанний вокатив + титул; г) титул + титул тощо. Як індекс соціальної нерівності в мовленні постає повторення тих самих пошанних та спеціальних вокативів. Більшість назв адресатів мовлення з високим статусом мають кодифікований (автоматизований) характер, тобто відображають певні усталені норми в суспільстві щодо їх вживання, яких повинні дотримуватись адресанти з нижчим соціальним статусом.

Спеціальних вокативів, які позначали б нижчу соціальну позицію адресата, зібраний ілюстративний матеріал не фіксує. Серед загальних вокативів найчастіше використовуються назви на позначення професії чи роду занять, а також вокативи на позначення статі, віку. Гоноративні вокативи в ситуаціях звертання представників інтелігенції, міщан до адресата з нижчим соціальним статусом (селян, слуг) вживаються рідко.

Четвертий розділ «Невербальні засоби вираження соціального статусу особи в асиметричних ситуаціях спілкування». У підрозділі «Невербальні компоненти комунікації: сутнісні ознаки, класифікація, функції» зроблено огляд праць із невербальної комунікації, визначено функції невербальних засобів та їхнє місце у спілкуванні. Невербальні компоненти комунікації є невід'ємною частиною процесу спілкування, тому що їхнє інформативне навантаження адекватне інформативності вербальних засобів, а іноді й перевищує її. Комунікативно значуще вживання невербальних засобів в умовах конкретної ситуації спілкування зумовлює їх інформативність у передачі відомостей про особисті риси індивіда, соціально-групові характеристики, національні (територіальні) атрибути.

соціальний статус франко мовознавство

1. Позамовні чинники вплинули на зміст і форму вираження категорії «соціальний статус особи» у творах І. Франка. Підґрунтям соціальної нерівності в Галичині була така субстанційна ознака, як національність, яка визначала місце людини в суспільній ієрархії. Соціальна нерівність позначилася на різних функціях мов: польська мова була мовою освіти та культури, українську вживали в середовищі селян та радикально налаштованих інтелігентів, німецькою послуговувалися урядовці та чиновники. І. Франко, як знавець суспільного життя, художньо узагальнив особливості галицької соціальної комунікації, розкривши статуси і ролі представників різних прошарків населення (селян, міщан, священиків, урядників, маршалків, графів тощо).

2. Поняття «соціальний статус особи» - нова соціолінгвістична категорія, яка розглядається у різних напрямах, для лінгвістичного аналізу релевантними є рольовий, дистанційний, нормативний та етнокультурний плани. На основі субстанційних ознак соціального статусу (стать, вік, національність, соціальне становище тощо) виділяємо реляційні ознаки, які виформовують соціальну та ситуативну нерівність між комунікантами: відношення «вищий>нижчий», «нижчий>вищий». Зміст категорії «соціальний статус особи» формують ознаки, пов'язані з позицією особи в соціальній ієрархії з огляду на виконувані нею обов'язки, на її права та спосіб поведінки, а форму становлять вербальні (мовленнєві та мовні) і невербальні засоби. Категорія пов'язана з поняттями: «мовна ситуація», «соціальна ситуація», «соціальна позиція», «соціальні стосунки» та «соціальна дистанція» і є обов'язковою для їхнього опису в соціолінгвістиці.

3. Категорію «соціальний статус особи» наповнюємо змістом з огляду на теорію мовленнєвих актів та жанрів, з урахуванням ідей лінгвопрагматики, лінгвостилістики, категорійної граматики тощо. У дисертації враховано аспекти вивчення категорії й розроблено теоретичну модель її опису, яка передбачає три рівні аналізу засобів вираження соціального статусу: мовленнєвий (директивні, оцінні та етикетні мовленнєві акти), мовний (граматичні та лексичні особливості найменування адресата мовлення) та невербальний (аналіз просодичної, кінесичної, такесичної та проксемічної поведінки комунікантів в асиметричних ситуаціях спілкування). Комплексний аналіз засобів вираження соціального статусу дає узагальнену картину поведінки соціально домінантного та соціально підлеглого типу комунікантів і визначає розкриття змісту категорії в соціолінгвістиці.

4. Типологія основних директивних актів формується відповідно до соціальних статусів комунікантів. Так, категоричні директиви наказ, вимога та вказівка належать до соціально фіксованих актів із низхідним статусним вектором, тобто характеризують ситуацію «вищий>нижчий». Основними засобами реалізації категоричних директив є дієслова наказового способу в ІІ особі однини та множини, інфінітивні та вигукові конструкції. Вживаючи наказовий спосіб дієслова, адресанти вдаються до оцінних вокативів, займенникового іменника ти, апелятивних вигуків тощо; категоричність директивних дій посилюється через вказівку на обмеження виконання наказу в часі або вимогу обов'язкового виконання дії, тобто використання прислівників зараз, хутко, зараз-таки. Некатегоричні директиви порада та застереження можуть вживатися в симетричних та асиметричних ситуаціях, але більше прав на здійснення цих актів мають особи з вищим статусом. Типовими для вираження поради є транспозиційні часові значення для форм умовного способу, які вживаються на позначення реальних дій теперішнього часу. Пом'якшений акт прохання постає як соціально фіксований акт із висхідним статусним вектором. Твори І. Франка відзначаються багатством мовних форм для вираження прохання: висловлення з перформативом прошу, дієслова умовного способу, питально-спонукальні конструкції тощо. Від інших директивних актів пом'якшені відрізняються ґрунтовною мотивацією, вживанням форм ввічливості, апеляцією про дозвіл та можливість висловити прохання тощо.

Оцінний акт похвала постає як соціально фіксований із низхідним статусним вектором. Це зумовлено правом соціально вищого комуніканта на пряме вираження позитивних та негативних оцінок. В асиметричних ситуаціях спілкування «вищий>нижчий» об'єктами оцінки є морально-етичні та інтелектуальні риси, думки, суспільно значущі дії та вчинки соціально залежного адресата. Похвала оформлюється перформативом хвалю, загальнооцінними (добре, гарно) та частковооцінними (розумний, чесний) словами, інтенсифікаторами (дуже, надзвичайно), окличними реченнями тощо. Порівняльний аналіз похвали з іншими оцінними актами показує, що компліменти та лестощі в асиметричній ситуації «вищий>нижчий» вживаються рідко.

Етикетні мовленнєві акти ілюструють національну специфіку, зумовлену певними соціальними ролями співрозмовників, що формує особливу «стратегію» стосунків і своєрідну «тактику» мовленнєвої поведінки. Вітання передбачає дотримання під час зустрічі формальних конвенційних норм, в основі яких лежить увічливість і доброзичливість.

5. Мовні засоби вираження соціального статусу особи позначають соціальні й особистісні взаємини комунікантів, віддзеркалюючи традиції та звичаєві приписи галичан. «Ти»-номінація маркує неофіційну ситуацію спілкування між знайомими людьми, або ж позначає нижчий статус адресата в офіційних ситуаціях. «Ви»-номінація функціонує як загальноприйнятий маркер ввічливості та пошани, незалежно від ситуації. Найвищим рівнем вираження субординаційних стосунків між комунікантами є «вінкання», «воникання» та вживання адресативного звороту прошу пана / пані до вищої за соціальним статусом особи. Форми «вінкання» та «воникання» у мовленні українців функціонували непослідовно, переважно у звертаннях до представників іншої національності, передусім поляків, що мали значно вищий соціальний статус (це були поміщики, представники різних гілок влади). У галицькому світському етикеті спостерігається надуживання подібним способом апеляції. У разі переходу на ближчий рівень спілкування відбувалася зміна способу звертання: з «воникання» на «ви» чи «ти». Ці способи апеляції відображали особливості комунікації в Галичині, їх трактуємо як додатковий прийом стилізації та індивідуалізації мовлення конкретних персонажів.

У творах І. Франка опозиція займенників І та ІІ особи фіксує вищий соціальний статус адресанта та нижчий співрозмовника. При цьому «я»- та «ми»-номінації маркують належність до польської шляхти, тоді як «ви» («ти») - до селян, загалом людей простого походження. Найпоширенішим способом звертання виявився адресативний зворот: ввічливий імператив прошу + пошанне слово пане / пані або титул. Подібні конструкції слугують для етикетного оформлення мовлення адресанта з нижчим соціальним статусом. Синтаксичними маркерами соціального статусу виступають вокативні речення, які є засобом вираження директивних та оцінних мовленнєвих актів і найчастіше характеризують адресантів із вищим соціальним статусом.

Соціальні стосунки впливають і на лексичні засоби, зумовлюючи використання в асиметричній ситуації «нижчий>вищий» загальних пошанних вокативів (пане / пані, добродію), спеціальних вокативів (графе, графине, докторе, отче) тощо, які утворюють переважно складені назви особи (словосполучення з атрибутивним компонентом «ясна пані», «ясновельможна пані»). У ситуації «вищий>нижчий» офіційне спілкування передбачає звертання до підлеглих на прізвище, а в неофіційному використовуються переважно антропонімні, дейктичні та емоційно-оцінні (пейоративні) вокативні класи.

6. Невербальні засоби ілюструють варіативність залежно від їх функціонування у формальній та неформальній соціальних сферах, оскільки таке використання зумовлюється статусом комунікантів та типом їхньої соціальної взаємодії.

Поведінка комуніканта із вищим статусом стосовно співбесідника засвідчує виразну асиметрію спілкування, інтенсивні та ініціативні дії, які можуть принижувати адресата. Просодичними маркерами особи з вищим соціальним статусом є характерний сильний, грізний голос, наказовий тон, повільний темп мовлення, а підлеглої - тихий, невпевнений, покірний тон, швидкий темп мовлення. Різниця у статусах виявляється й на інших рівнях: соціально домінантний комунікант широко застосовує прямий, тривалий погляд, що є важливим засобом вияву авторитарності, тактильні жести (фамільярні та каральні) і вільно корегує комунікативну дистанцію. Натомість соціально нижчий співбесідник старається уникати прямого візуального контакту, дотримується правил етикету (поклін, знімання головного убору, цілування руки тощо) та не порушує дистанції. Жести є продуктивним засобом маркування соціальних ролей, оскільки більшість із них мають символічне, конвенційне значення і використовуються як невербальні форми етикету.

Ознаки соціального статусу містяться у мовних засобах фіксації невербальної поведінки. Експліцитно вони виражаються у значенні дієслів мовлення (наказувати, командувати) та в означеннях до слова голос (начальницький, учительський). Непряма вказівка на соціальні взаємини між комунікантами здійснюється за допомогою соціально нейтральних слів, через створення описових конструкцій, що актуалізують у свідомості мовця активність, ініціативність, інтенсивність тощо або, навпаки, покірність, хвилювання та ін.

7. «Короткий словник соціально маркованих жестів», створений на матеріалі художніх творів Івана Франка, містить жести, які є ознакою спілкування комунікантів з різним суспільним статусом.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Гринишин М. Про термін соціальний статус особи в соціолінгвістиці / Марія Гринишин // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету «Львівська політехніка» / [редкол. : Л. Полюга (відпов. ред.) та ін.). ? Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2006. ? № 559. - С. 208-212.

2. Гринишин М. Вокативні речення в асиметричних ситуаціях спілкування / Марія Гринишин // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / [укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. ? Донецьк : ДонНУ, 2007. ? Вип. 15. ? С. 243-247.

3. Гринишин М. М. Проксемічні засоби вираження соціального статусу особи (на матеріалі художньої прози Івана Франка) / Гринишин М. М. // Наукові праці : науково-методичний журнал / [голова редкол. О. А. Дубова]. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - Т. 67, Вип. 54 : Філологія. - С. 25-28.

4. Гринишин М. Поклін як невербальний маркер нижчого соціального статусу людини / Марія Гринишин // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / [укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. ? Донецьк : ДонНУ, 2008. ? Вип. 16. ? С. 252-256.

5. Гринишин М. Проблема лексикографічного опису жестів домінування та підкорення / Марія Гринишин // Українське мовознавство : міжвідомчий наук. зб. / [редкол. А. К. Мойсеєнко (відпов. ред.) та ін.]. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2008. - № 38. - С. 61-65.

6. Гринишин М. М. Оцінні мовленнєві акти в асиметричних ситуаціях спілкування / М. М. Гринишин // Мова і культура. : [наук. журнал / гол. ред. Д. С. Бураго]. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Т. VIII (120), Вип. 11. - С. 31-36.

7. Гринишин М. Синтаксична організація апеляції : соціолінгвістичний аспект (на матеріалі повісті Івана Франка «Основи суспільності») / Гринишин М. М. // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. пр. : у 2 част. / [редкол. В. В. Левицький та ін.] ? Хмельницький : ХНУ, 2007. - Ч. 1, Вип. 3. ? С. 137-139.

8. Гринишин М. Просодичні маркери соціального статусу особи / Марія Гринишин // Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження і як засіб навчання мови: зб. наук. доп. : у 2 т. / [відп. ред. Н. Ф. Баландіна]. - Полтава : Освіта, 2007. - Т. 1 - С. 61-67.

9. Гринишин М. Вокативні речення як засіб маркування соціальних статусів комунікантів / Марія Гринишин // Актуальні проблеми синтаксису : матеріали Міжнар. наук. конф. / [укл. : Н. Гуйванюк (наук. ред.) та ін.] ? Чернівці : Рута, 2006. ? С. 177-180.

Анотація

Гавриш М. М. Комунікативні засоби вираження соціального статусу особи в художній прозі Івана Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

Дисертація присвячена комплексному аналізові комунікативних засобів вираження соціального статусу особи в художній прозі Івана Франка. У дослідженні побудовано теоретичну модель опису категорії «соціальний статус особи», яка передбачає характеристику вербальних (мовленнєвих і мовних) та невербальних засобів в асиметричних ситуаціях спілкування. Розгляд матеріалу в соціально-комунікативному аспекті дав змогу систематизувати мовленнєві засоби вираження соціального статусу особи, зокрема категоричні, некатегоричні та пом'якшені директивні акти, оцінні акти, етикетні формули. Виявлено набір мовних засобів вираження соціального статусу на рівні найменування адресата мовлення з вищим та нижчим соціальним статусом (граматичні та лексичні маркери). Виокремлено соціально релевантні ознаки невербальної поведінки учасників комунікативного акту в межах просодики, кінесики, такесики та проксеміки.

Висновки у семи пунктах підсумовують вербальні і невербальні засоби вираження соціального статусу особи, виявлені на матеріалі творів І. Франка.

Ключові слова: соціальний статус особи, асиметрична ситуація спілкування, соціальна дистанція, вербальні засоби, невербальні засоби комунікації.

Аннотация

Гавриш М. М. Коммуникативные средства выражения социального статуса лица в художественной прозе Ивана Франко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2009.

В диссертации осуществлен комплексный анализ коммуникативных средств выражения социального статуса человека в художественной прозе Ивана Франко. Определена теоретическая модель категории «социальный статус лица», предусматривающая описание вербальных (речевых / языковых) и невербальных средств в ассиметрических ситуациях общения. Разграничены директивы с учетом позиций адресантов и их интенций в процессе общения, проанализированы категорические директивные акты со значением приказа, указания, требования, некатегорические - совета, предостережения и смягченные - просьбы, мольбы. Исследованы формулы социального этикета (приветствие) как национально-специфические речевые единицы проявления вежливости, а также грамматические и лексические маркеры наименования лиц с высоким и низким социальным статусом. Проанализированы специализированные средства выражения наименования адресатов.

В данном диссертационном исследовании проведен комплексный анализ невербальных компонентов в ситуациях коммуникативного доминирования и подчинения. Проанализированы номинации невербальных средств. Полученные результаты могут быть использованы в дальнейших разработках словаря жестов.

Ключевые слова: социальный статус лица, ассиметрическая ситуация общения, социальная дистанция, вербальные средства, невербальные средства коммуникации.

Summary

Gavrysh M. M. Speech markers of the social status of a person in Ivan Franko's artistic prose. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Philology, specialization 10.02.01 - Ukrainian Language. - The Ivan Franko National University of Lviv, 2009.

The thesis focuses on the complex analysis of the communicative means of expressing social status of a person in the artistic prose by Ivan Franko. The first chapter systematizes various aspects of scientific research of the category «social status of a person», builds the theoretical model of category description that presupposes characteristics of verbal (speech and language) as well as non-verbal means in the asymmetric communicative situations. The internal formula of the category of social status is the relations of equality / inequality between the communication participants, while the external formula is the system of the communicative means.

The second chapter lays out a system of speech means of expressing social status of a person, in particular, categorical, non-categorical and softened directive acts, evaluative acts, etiquette forms of greetings. The main means of realizing categorical directives are the verbs in the Imperative Mood in the second person singular and plural, infinitive and interjection constructions. Demand and instruction have similar language form to that of order, however, they include motivation and explanation what to do. The forms of the verbs in the Imperative Mood, performative formulas of the kind я раджу, constructions with the verb порадитися, noun performative рада represent advice. Addressers avoid direct persistent advice, thus prefer using forms of the Conditional Mood (я радив би), this formula is used in cases when it is necessary to give soft polite advice.

The direct means of expressing request is the performative прошу. The verbs in the Imperative Mood in the second person singular and plural are used extremely rarely as the usage of the appellation in the third person is more preferable. The forms of request characteristic of Ivan Franko's works are the following ones: I-oriented (in the first person) forms with the verb осмілюватися that presupposes soft forms of understanding speaker's possibilities and rights.

In the asymmetric communicative situations «higher>lower» moral and ethical values and intellectual qualities, thoughts and actions of socially dependable addressee become the objects of evaluation, therefore the objects of praise are socially significant actions or qualities. Etiquette speech acts demonstrate national peculiarities, stipulated by certain social roles of the interlocutors.

The third chapter reveals a set of language means of expressing social status at the level of naming the addressee of the speech with higher and lower social status (grammar and lexical markers). Among the significant grammar markers is the usage of he-forms and she-forms and expressions прошу пана / пані that in the speech of Ukrainians functioned inconsistently, mostly in appellations to the people of other nationalities, first of all, the Poles that had significantly higher social status. To nominate the socially higher addressee of more frequent usage are honorary appellations (пане / пані, паничу / панно and derivatives) and special vocative expressions (графе, докторе, отче etc.) that together with evaluative adjectives or other vocatives form multi-component nominations. The samples collected do not show any special vocative means that would mark lower social position of the addressee. Among the general vocatives the most frequent are names of professions or occupations as well as vocatives denoting gender and age.