Риторичний аспект просодії німецькомовної проповіді (експериментально-фонетичне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СКРИПНЯК ТЕТЯНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 808.51:251; 808.5:81'342.9

РИТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОСОДІЇ

НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПРОПОВІДІ

(експериментально-фонетичне дослідження)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Стеріополо Олена Іванівна,

Київський національний лінгвістичний університет, кафедра німецької філології, професор

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Калита Алла Андріївна,

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", кафедра теорії, практики та перекладу англійської мови, професор

кандидат філологічних наук, доцент

Бондаренко Ельвіра Сидорівна,

Київський національний лінгвістичний університет, кафедра німецької мови, доцент

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О. М. Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Питання щодо здійснення мовленнєвого впливу на слухача виникало ще за часів античності (Аристотель, Демосфен, Цицерон). Трактати авторів з риторики спрямовано на висвітлення проблеми впливового, переконливого мовлення, зверненого до великої аудиторії з метою змінити її настрій, поведінку, погляди тощо (І. Златоуст, Б. Кастільйоне, Ф. Фенелон). Сучасна риторика продовжує традиції класичного красномовства, хоча переконання адресата здійснюється за допомогою не лише логічних, але й емоційно-психологічних засобів, формуючи більшою мірою думку, а не знання (Ж. Данкел, М. І. Панов, Е. Парнхем, Ю. В. Рождественський).

Поняття мовленнєвого впливу на реципієнта розглядається також у рамках прагматики, зокрема в ракурсі теорії мовленнєвих актів (І. М. Кобозєва, М. Л. Макаров). При цьому акцент ставиться на інтерпретацію мовлення адресатом з огляду на контекст, ситуацію спілкування та пресупозиції - попередні припущення, на основі яких будуються висновки (З. Вендлер, Дж. Л. Остин). Мовленнєвий вплив проявляється через досягнення перлокутивного ефекту - переконання слухача в істинності певних тверджень, в результаті чого відбуваються зміни емоційного стану адресата, регуляція його поведінки або створюється естетичний ефект (А. А. Калита, Л. А. Кисельова, Дж. Р. Серль).

Вплив мовлення на адресата вивчався в основному на лексичному рівні (Л. А. Манькова, І. Г. Павлова), хоча в усному мовленні провідну роль у здійсненні мовленнєвого впливу на реципієнта відіграють просодичні компоненти (Т. М. Надєїна, Р. К. Потапова, О. І. Стеріополо, А. Paeschke). Просодія формує у адресата ставлення до мовця, впливає на зацікавленість змістом промови та на ступінь переконання слухача (J. T. Cacioppo, P. Touati).

Перлокутивний чинник відіграє значну роль під час проголошення проповіді - морально-повчального мовлення, спрямованого на переконання людини в необхідності дотримуватися норм та правил життя, що проповідуються, та сформувати певну поведінкову реакцію (Н. Ю. Івойлова, П. В. Зернецький). Богословська література обмежується описом інтонації як чинника мовленнєвого впливу у вигляді рекомендацій стосовно використання голосу та темпу, які не надають повного уявлення про процес та механізм здійснення впливу на прихожанина (Н. И. Барсов, Є. І. Власова). Наявні дослідження релігійного дискурсу переважно стосуються англійської проповіді, де описують реалізацію просодичних параметрів, але реакція реципієнта на прослухане мовлення не розглядається (Н. О. Кравченко, І. В. Рудік). Поза увагою лінгвістів залишається аналіз просодії німецькомовної проповіді, а також її вплив на сприйняття та оцінку реципієнтами усного тексту. просодія німецькомовний проповідь риторичний

Актуальність дисертаційної роботи визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних студій, які охоплюють питання функціональних аспектів просодії публічного мовлення, а також важливістю дослідження питань, які стосуються ступеня прояву просодичних компонентів під час виникнення перлокутивного ефекту, що зумовлює функціональну значущість просодії у риторичному контексті. Особливої актуальності набуває встановлення характеристик успішної промови, а саме німецькомовної проповіді, а також створення ефективної моделі мовленнєвого впливу на реципієнта.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом наукових досліджень кафедри німецької філології Київського національного лінгвістичного університету в межах комплексної теми "Взаємодія мовних одиниць різних рівнів у системі мови і мовлення: когнітивний, комунікативний, функціонально-прагматичний аспекти", затвердженої вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 2 від 27 вересня 2004 року). Проблематика роботи входить до кола питань, що досліджуються згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України "Когнітивний і комунікативний аспекти дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс" № 0103U003178, яка розробляється Київським національним лінгвістичним університетом (тему затверджено вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 31 січня 2005 року).

Метою експериментально-фонетичного дослідження є встановлення особливостей реалізації просодичних компонентів німецькомовної проповіді у риторичному аспекті та визначення ступеня їхнього впливу на сприйняття усного тексту адресатом.

Для досягнення поставленої мети розв'язувались такі завдання:

1) розкрити особливості усної комунікації у риторичному аспекті;

2) виділити специфіку функціонування просодії публічного мовлення;

3) уточнити поняття перлокутивної функції інтонації;

4) визначити прагматичну спрямованість німецькомовної проповіді;

5) виявити риторичні особливості вступу, основної та заключної частин проповіді;

6) визначити взаємодію і модифікацію просодичних компонентів у німецькомовній проповіді за допомогою слухового та акустичного аналізів;

7) з'ясувати механізми функціонування просодичних компонентів у тексті німецької проповіді;

8) встановити ступінь впливу просодичних компонентів на сприйняття усного тексту німецької проповіді адресатом;

9) окреслити кореляцію між характером просодичної організації німецької проповіді та реакцією реципієнтів на її зміст.

Об'єкт дисертаційного дослідження становлять усні реалізації текстів німецькомовної проповіді.

Предметом наукової роботи є просодичні параметри німецькомовної проповіді у риторичному аспекті.

Матеріалом слугують оригінальні аудіотексти німецьких проповідей, записані з модифікованою просодичною організацією німецькомовними дикторами-фонетистами. Загальний обсяг матеріалу становить 6 фрагментів емоційно забарвлених проповідей, час звучання - 1 година 20 хвилин, прослуханих та оцінених п'ятистами німецькомовними реципієнтами під час проведення перцептивного аналізу.

Методи експериментального дослідження визначаються метою, завданням та специфікою аналізованого матеріалу: звукозапис фрагментів проповіді німецькомовними дикторами-фонетистами зі зміненою просодичною організацією здійснено для отримання квазіспонтанного мовленнєвого матеріалу; аудитивний аналіз фрагментів проповідей аудиторами-фонетистами застосовано з метою визначення відмінностей у застосуванні просодичних компонентів мовцем в оригінальних проповідях та їхніх квазіспонтанних звукозаписах, результати акустичного аналізу просодичних компонентів використано для зіставлення акустичних параметрів та їх перцептивних корелятів, метод семантичного диференціалу застосовано для аналізу змін у сприйнятті реципієнтами усних текстів з різною просодикою, статистичний метод опрацювання отриманих даних проведено з метою визначення відносних значень мелодійного, темпорального та динамічного компонентів інтонації.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше проведено комплексний аналіз функціонування просодичних компонентів, а саме мелодики, акцентуації, паузації, ритму та темпу німецькомовної проповіді. Новим у роботі є встановлення ступеня впливу на формування загального емоційного настрою, а також на сприйняття реципієнтом проповіді, виділення змін в особистісному смислі, який адресат надає прослуханому тексту в результаті специфічної модифікації просодичних компонентів. Виявлено суттєву залежність сприйняття усного тексту респондентами від реалізації просодичних параметрів у німецькомовній проповіді.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження вбачається у розширенні та поглибленні сучасної теорії інтонації, в аспекті уточнення взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників, що визначають механізми впливу релігійних текстів на адресата; обґрунтування теоретичних положень про функціональні особливості інтонаційного оформлення тексту як ефективного публічного мовлення. Дослідження вможливлює поглиблений аналіз механізмів переконання адресата в істинності викладених аргументів. Застосований у дослідженні метод семантичного диференціалу сприяє розвитку зв'язків фонетики з психосемантикою та психологією. Встановлене функціонування просодичних параметрів як факторів мовленнєвого впливу на слухача може слугувати базою для подальших наукових досліджень різноманітних текстів, що мають персуазивний та сугестивний характер.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її основних положень і результатів у курсі теоретичної фонетики німецької мови для опису системи інтонаційних моделей німецьких текстів різної стилістичної спрямованості (розділи "Інтонація", "Фоностилістика", "Риторика", "Культура усного мовлення", "Методика проведення експериментально-фонетичних досліджень"), для аналізу специфічної реалізації просодичних параметрів у інших текстах масової інформації, у лекційних курсах і на семінарських заняттях з риторики, прагматики, мовленнєвої комунікації та лінгвістики тексту, з метою підвищення ефективності викладання німецької мови, для розроблення тематики наукових праць студентів, а також для навчання красномовству студентів.

Апробація основних теоретичних положень і результатів дослідження здійснювалася на одинадцяти наукових конференціях, у тому числі шести міжнародних: "La comunicazione parlata", 23-25 лютого 2006 року, м. Неаполь, Італія; "Теоретические проблемы современной лингвистики" Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, 26-28 квітня 2006 року, м. Сімферополь; "4. Doktorandentag am Institut fьr deutsche Sprache und Linguistik", 27 січня 2007 року, м. Берлін, Німеччина; "Язык и межкультурная коммуникация" Астраханського державного університету, 23 січня 2007 року, м. Астрахань, Росія; 14 Міжнародній лінгвістичній конференції "Язык и мир", 1-5 жовтня 2007 року, м. Ялта; на загальноукраїнській конференції Київського національного лінгвістичного університету "Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному просторі", 4-6 квітня 2007 року, м. Київ; на п'яти міжвузівських науково-практичних конференціях: 4 Міжвузівська конференція молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур", 1-3 лютого 2006 року, м. Донецьк; "Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі", 4-6 квітня 2005 року, м. Київ; "Актуальні проблеми лінгвостилістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції", 4-6 квітня 2006 року, м. Київ; "Психолого_педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації та інтеграції освітніх процесів", 12 грудня 2007 року, м. Київ; "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій", 2-4 квітня 2008 року, м. Київ.

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження висвітлено в чотирьох наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (1,61 друк. арк.), і двох тезах матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій - 2,63 друк. арк.

Структура дисертації. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок, загальний обсяг роботи - 213 сторінок. Робота містить 40 таблиць та 31 рисунок. Список використаних джерел складається з 249 позицій, у тому числі 93 іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу нараховує 7 позицій.

Перелік умовних скорочень містить вжиті в дисертації термінологічні скорочення і маловідомі позначення.

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну дослідження, визначено його мету і завдання, теоретичне та практичне значення, приймається робоча гіпотеза, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Перший розділ присвячено лінгвістичним проблемам риторики та просодії як риторичного засобу впливу на реципієнта, визначено роль просодичних компонентів під час сприйняття та розуміння усного тексту, проаналізовано значення функцій інтонації у реалізації перлокутивної функції, розглянуто проповідь як зразок ефективного публічного мовлення, її мету, функції, завдання, особливості побудови та використання лексико-семантичних засобів.

Другий розділ містить програму проведення експериментального дослідження просодії німецькомовної проповіді у риторичному аспекті, відомості про дикторів та аудиторів­інформантів, а також описує методику аудитивного оцінювання, акустичного та перцептивного аналізів.

У третьому розділі представлено результати слухового, акустичного, перцептивного аналізів німецькомовної проповіді, статистичного опрацювання даних, здійснено лінгвістичну інтерпретацію отриманих результатів.

У загальних висновках підсумовано результати дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. "Риторика та її просодична реалізація у мовленні". Риторика - найбільш розроблена складова науки про мовленнєвий вплив - вміння правильно поєднувати різноманітні мовленнєві засоби залежно від співрозмовника і ситуації спілкування для досягнення найбільшого ефекту (Л. А. Кисельова, A. Mьller, P. I. Rosental). Риторика розрізняє такі поняття як переконання і вмовляння. Під час переконання система установок слухача залишається пасивною під емоційним тиском та сугестією, коли його рефлекторно спонукають до певних дій (М. І. Панов). У процесі вмовляння справляють вплив раціональні, емоційні та волюнтативні сили (С. І. Hovland). При структурному підході обидва комунікативні процеси спрямовані на зміни, які можуть мати три ступені вияву (Т. М. Надєїна, В. Ф. Петренко, Є. Ф. Тарасов): короткострокова зміна думки або точки зору; довгострокова зміна ставлення або настанов щодо чогось; довгострокова зміна поведінки людини. Поняття мовленнєвого впливу на реципієнта розглядається також у теорії мовленнєвих актів, до якої належить комплекс питань, пов'язаних із суб'єктом - мовцем; адресатом, їхньою взаємодією в комунікації та ситуації спілкування (М. Л. Макаров). Мовленнєвий вплив проявляється у регуляції поведінки реципієнта, в розширенні поінформованості, змінах його емоційного стану; у поглядах та оцінках отриманої інформації, в естетичному ефекті тощо (З. Вендлер, І. М. Кобозєва). Існують різні точки зору стосовно перлокутивного акту: одні дослідники розглядають його у структурі мовлення і позначають результатом мовленнєвого впливу, якого мовець досягає інтенційно, вже досягнувши локутивного акту, що зіставляє висловлювання з дійсністю, та ілокутивного ефекту, який означає втілення у висловлюванні, породжуваному у ході мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості (М. Л. Макаров, K. Bach). Інші вчені аналізують перлокуцію або перлокутивний вплив з позицій слухача (В. М. Набієва, K. R. Wagner). Перлокуція характеризується певною відносністю та залежністю від широкого контексту, тому що вона ширша від ілокуції й зумовлена, передусім, прагматичним контекстом (Дж. Серль).

Лінгвістичні праці описують актуалізацію мовленнєвого впливу з погляду вживання лексичних засобів та ефективних риторичних прийомів (І. М. Кобозєва, Дж. Л. Остин), не приділяючи уваги впливу просодії, яка може бути визначальною для усного мовлення. Механізм здійснення впливу на адресата внаслідок специфічного застосування просодичних компонентів та їхньої взаємодії в організації усного тексту, а також реакції реципієнтів на прослухану промову досліджується лише у вигляді порад щодо правильної побудови успішної промови і рекомендацій стосовно ефективного використання голосу (Л. Браун, В. Сергеєчева, П. Сопер, Ж. Данкел, Е. Парнхем). Вплив просодичних характеристик на адресата експліцитно розкривається у дослідженнях, що спираються на модель вірогідного впливу (J. Cacioppo, R. Petty), у якій виділяють два шляхи впливу: центральний (вплив аргументативних засобів) та периферійний (вплив допоміжних засобів, наприклад, музика, візуальні і невербальні чинники). Отримані результати свідчать про те, що саме периферійні стимули, до яких належать і просодичні параметри, призводять до перлокутивного успіху (J. Burgoon, S. Chaiken, C. Gelinas-Chebat).

Перлокутивний чинник відіграє значну роль під час проголошення проповіді - морально-повчального мовлення, спрямованого на те, щоб парафіянин не тільки прослухав, але й захопився змістом почутого, залишився під його впливом, з бажанням знову й знову приходити на службу до церкви та пристосовувати принципи і заповіді, закладені в сакральному тексті, до свого життя. Проповідь втілює закличну, стверджуючу та пояснювальну стратегії релігійного дискурсу (В. І. Карасик) і складається з декількох композиційних блоків: вступу, основної та заключної частин (Є. І. Власова, Н. Ю. Івойлова). Основною метою християнської проповіді є переконання реципієнта в необхідності дотримання норм та правил життя, згаданих у проповіді, та формування у нього певної поведінкової реакції. Оскільки проповідь належить до текстів масової культури, їй притаманна емоційність як засіб посилення прагматичного впливу тексту на слухачів (В. М. Набієва, Д. Степаненко). Проповідник направляє служіння відповідно до проблем людей, здійснюючи психологічний мовленнєвий вплив на адресата, використовуючи лексико­семантичні, синтаксичні та фонетичні засоби, а також різноманітні стилістичні прийоми (П. В. Зернецький).

На фонетичному рівні переконання слухача в істинності положень, викладених у проповіді, актуалізується за допомогою перлокутивної функції інтонації, яка охоплює кілька функцій: 1) апелятивну функцію, яка спрямована на привертання уваги, встановлення контакту з адресатом і зацікавленість змістом тексту (Т. М. Надєїна); 2) емоційну функцію, що відображає загальний фон, який впливає на стан і настрій адресата (А. А. Калита); 3) естетичну (стилістичну) функцію інтонації, яка реалізується на етапі утримання уваги за допомогою мелодики, просодичного тембру та ритму (Н. В. Черемисіна); 4) експресивну функцію, що пов'язує своєрідне емоційно-експресивне та стильове забарвлення з певним тональним рівнем (Л. В. Златоустова, Н. Д. Свєтозарова).

Розділ 2. "Методика дослідження просодичної організації німецькомовної проповіді". Експеримент, спрямований на опис просодичної організації усного тексту проповіді з метою здійснення перлокутивного впливу, проводився за комплексною програмою і методикою дослідження.

Програма експериментального дослідження передбачала підбір експериментального матеріалу; аудитивний аналіз фрагментів проповідей аудиторами-фонетистами; перцептивний аналіз фрагментів проповідей аудиторами-інформантами; акустичний аналіз просодичних характеристик проповіді та статистичне опрацювання отриманих результатів експерименту.

Для розв'язання завдань експерименту та проведення першого етапу аудитивного аналізу було відібрано 6 фрагментів експериментального матеріалу з яскраво вираженою просодикою, які дорівнюють 80 хвилинам запису озвученого тексту. Решту проповідей аудитори-фонетисти оцінили як монотонні і невиразні, позбавлені прагматичного спрямування, тому їх було вилучено з подальшого розгляду. Для дослідження впливу просодичних компонентів (мелодики, акцентуації, паузації, ритму та темпу) фрагменти проповіді було записано німецькими інтонологами у фонетичній лабораторії Інституту мови та лінгвістики при університеті імені В. фон Гумбольдта (м. Берлін) зі зміненою інтонацією з метою порівняння реакції реципієнтів на проповідь-оригінал з яскраво вираженою просодикою і модифікований фрагмент, що має монотонний характер.

Слуховий аналіз фрагментів проповідей проводився сімома аудиторами­фонетистами - аспірантами та викладачами Київського національного лінгвістичного університету, а також викладачами фонетики і аспірантами Інституту німецької мови та лінгвістики при університеті ім. В. фон Гумбольдта, (м. Берлін), віком від 25 до 45 років, які мають досвід проведення фонетичного аналізу. Базовою ритміко-інтонаційною одиницею слугувала ритмогрупа (фонетичне слово, ФС), яка виступає основним будівельним матеріалом висловлення. Аудитивне оцінювання включало сегментацію мовлення на ритмогрупи, визначення структурної класифікації і складу ритмогруп, руху мелодійного рисунку, акцентного виділення та градації наголошеності складів, встановлення пауз та їхньої тривалості, а також аналіз ритмічної організації проповіді. Слуховий аналіз дозволив виявити відмінності у просодичній організації проповіді та визначити, які саме просодичні характеристики справляють найбільший перлокутивний ефект на слухача німецькомовної релігійної промови.

Для чистоти експерименту респондентів було поділено на дві цільові групи: німецькомовних прихожан і неприхожан за принципом наявності/відсутності досвіду регулярного сприйняття проповідей. Під час проведення перцептивного аналізу респонденти прослуховують фрагменти проповіді, записують асоціації, які виникли у них під час сприйняття проповіді. На основі даних про отримані асоціації та враження робиться висновок про наявність того чи іншого конотативного значення, яке класифікується за певними категоріями, набір яких ієрархічно впорядкований, і складає категоріальну структуру індивідуальної свідомості (Т. М. Надєїна, В. Ф. Петренко). Операційним аналогом категоріальної структури є суб'єктивний семантичний простір (С. Осгуд). Метод семантичного диференціалу надає можливість віднайти систему латентних чинників, у межах яких респондент оцінює об'єкти, що тестуються за семибальними шкалами, полюси яких задаються за допомогою антонімів (С. Осгуд, Дж. Снайдер). Респондент здатен оцінити об'єкт, проектуючи інтенсивність внутрішнього переживання з приводу почутого на задану оцінну шкалу. Поділки шкали фіксують різний ступінь зафіксованої якості об'єкта, наприклад, поділка -3 для шкали "активність / пасивність" означає, що прослуханий текст викликає в адресата відчуття повної пасивності, відповідно +3 - надзвичайної активності. Шкали зі схожими ознаками об'єднуються у незалежні чинники, що утворюють семантичний простір, побудований на основі загальної матриці даних, а саме, на відповідях усіх респондентів за двома типами експериментальних стимулів: контрольного та модифікованого текстів проповіді. За допомогою методу семантичного диференціалу можна оцінити відмінності у сприйнятті адресатом двох фрагментів проповіді з різною просодичною організацію, а також визначити, які зміни відбуваються у семантичному просторі реципієнта під час сприйняття усного тексту.

Експериментальний матеріал, складений на основі слухового аналізу та зафіксований в аудіозаписі, підлягав акустичному аналізу. Зареєстрований мовленнєвий фрагмент проповіді розбивався на сегменти з подальшим вимірюванням і реєстрацією таких акустичних параметрів: частоти основного тону (ЧОТ), інтенсивності та тривалості. Відповідно до специфіки дослідження враховувався той факт, що перлокутивний ефект може найбільш адекватно визначатися на декількох послідовно розташованих одиницях експериментального матеріалу (ритмогрупах). Обробка даних спектрограм здійснювалась та інтерпретувалась відповідно до відомих рекомендацій та методик (А. А. Калита, О. І. Стеріополо). Для проведення акустичного аналізу застосовувалися комп'ютерні програми Speech Analyzer Version 1.5, Nero Wave Editor Version 1.0, Praat Version 4.3.37.

Статистичне опрацювання отриманих результатів експерименту виконувалася з метою визначення частотності міжнаголошених інтервалів у досліджуваному матеріалі та підрахунку рівномірності розподілу наголошених і ненаголошених складів у фрагментах німецькомовних проповідей (Е. С. Бондаренко, В. І. Перебийніс, О. І. Стеріополо).

Розділ 3. "Просодія німецькомовної проповіді у риторичному контексті". Результати слухового аналізу дозволяють стверджувати, що реалізація просодичних компонентів у контрольному та модифікованому фрагментах проповіді є різною. Вступ, основна та заключна частини мають різні прагматичні завдання (А. С. Жаловага, П. В. Зернецький, М. Красніков) та по-різному впливають на слухача, викликаючи в нього напружений та збуджений стан, коли мовець закликає прихожан до певних дій, до практичного виконання Слова Божого; заспокоюють прихожан, наближаючи їх до Бога, спонукають відчути благоговіння перед Богом, морально повчають слухачів проповіді тощо (Є. І. Власова).

Вихідний та модифікований фрагменти проповіді характеризуються певними особливостями. Текст-"оригінал" відрізняється яскравістю, емоційною насиченістю та розмаїттям просодичних параметрів. Надзвичайної активності набувають модуляції тону, акцентуація, різноманітний темп, специфічна паузація. Взаємодія компонентів просодії різко збільшує кількість модифікацій основних інтонаційних характеристик: висхідного, спадного та рівного напрямків руху тонального контуру. Специфічні модифікації просодичних характеристик вносять у висловлення додаткові семантичні відтінки, що сприяють появі певного конотативного забарвлення, здійснюючи мовленнєвий вплив на адресата.

Модифікований експериментатором текст проповіді вирізняється розмитістю, невираженістю суперсегментних показників. У той час як промовець під час реалізації вихідного фрагмента прагне до яскравого, емоційного вираження своїх думок, активно маніпулюючи мелодикою, логічними та емфатичними наголосами, мовлення адресанта модифікованого фрагмента визначено як бліде, стандартне, інтонаційно невиразне, що викликає неприємне враження внаслідок монотонного мовлення. Адресат надає почутому свій власний особистісний смисл, що може відрізнятися від вражень, отриманих після прослуховування вихідного фрагмента. Здійснений мовленнєвий вплив на реципієнта проявляється в негативній оцінці реципієнтом модифікованого тексту проповіді, що виражається в знижених показниках за оцінними шкалами незалежних чинників семантичного простору.

Акустичний аналіз контрольних та просодично модифікованих текстів проповіді висвітлює особливості реалізації частоти основного тону, інтенсивності та тривалості у фрагментах проповіді. Комунікативно-прагматичні контрасти тексту­оригіналу відображаються у нерівномірному характері виділення ключових слів за частотою основного тону (ЧОТ), що проявляється у чергуванні її максимального та мінімального діапазонів. Максимальне варіювання припадає на ритмогрупи кульмінаційної частини вихідного фрагмента з підвищеним емоційно-оцінним потенціалом, що пов'язано з емоційною напругою мовця. ЧОТ модифікованого тексту локалізована у вузькій зоні усередненого максимального діапазону і має знижені показники інтервалу та швидкості частоти основного тону, що підтверджує результати слухового аналізу.

Перцептивний аналіз вихідних та просодично модифікованих фрагментів проповіді дозволив визначити, що просодика тексту формує загальний емоційний настрій, викликає появу позитивних або негативних асоціацій, сприяючи появі конотативного значення, впливає на результат інтерпретації пропозиційного компонента тексту, а саме змістовного аспекту, є індикатором ілокутивної сили і слугує вираженням різних типів прагматичних значень (Т. М. Надєїна). Респонденти оцінюють модифікований варіант тексту за чинником "оцінка" як більш темний, неприємний, позбавлений потенціалу, неважливий, нетворчий. За чинником "активність" та "переконливість" реципієнти вважають вихідний варіант проповіді більш претензійним, цілеспрямованим, дещо напруженим, але достатньо дієвим, важливим і переконливим. У чиннику "складність" зі знаком плюс переважають якості "особистий" (у вихідному тексті), шкала "повчальний" має практично однакове навантаження, все ж аудитори­інформанти вважають модифікований фрагмент більш застарілим та незрозумілим. Що стосується чинника "стабільність", у контрольному варіанті підвищуються показники за якостями "прямий" та "неоднозначний". У респондентів виникає відчуття дискомфорту та відсутності контакту під час прослуховування вихідного тексту проповіді, хоча вони і вважають його більш корисним і доброзичливим. Отримані результати вказують на існування відмінностей між середніми оцінками за контрольними шкалами для вихідного та просодично модифікованого фрагментів проповіді.

Просодична організація фрагментів усного тексту проповіді характеризується складною взаємодією всіх компонентів інтонації, а саме мелодики, акцентуації, паузації, ритму та темпу, в результаті чого здійснюється перлокутивний ефект на слухача. Серед особливостей модифікацій просодичних компонентів, що впливають на досягнення перлокутивного ефекту, можна назвати: прискорення та уповільнення темпу; послаблення та посилення інтенсивності висловлень; частотну акцентуацію; контрастні перепади мелодійного рисунку в комунікативно-смислових частинах тексту; створення нерівномірного мелодійного контуру; оказіональне вживання психологічних пауз.

Різне сегментування тексту мовцями залежить від комунікативного навантаження висловлення, а також від ступеня апелятивності тексту - спонукання реципієнта до певних дій. Виділені ритмогрупи (фонетичні слова) підкреслюють значущість конкретного компонента фрази. Кількість ФС збільшується у тексті, що характеризується більшим ступенем впливу на адресата. Таке явище пояснюється тим, що мовець намагається переконати слухача в правильності своїх аргументів, просодично виділяючи ритмогрупи, важливі з точки зору вирішення комунікативного завдання.

Стабільним показником виділення кульмінаційних позицій у тексті проповіді є: темп, акцентуація, тоді як мелодійний компонент та паузація варіюють від проповіді до проповіді. Так, кульмінація проповіді „Sei das Salz in der Suppe deines Nachbarn“ відзначається всіма трьома просодичними компонентами, а у фрагменті проповіді „Die Genialitдt des Evangeliums“ індикатором сильних позицій виступає лише уповільнений темп у порівнянні з загальним темпом цілого тексту.

Варіативність тональних рівнів є ефективним просодичним засобом та дієвим чинником мовленнєвого впливу. Крім того, коливання тональних контурів слугують не лише важливим елементом під час сприйняття та розуміння тексту, а й привертають увагу реципієнта. Спадний або навіть висхідно­спадний тон викликає довіру адресата і його переконання в істинності положень, що обговорюються, стратегічно надаючи йому відповіді на актуальні питання у проповіді. Натомість, висхідні тони слугують для того, щоб привернути увагу слухача й долучити його до активного прихованого діалогу.

Серед численних особливостей реалізації мелодійних моделей встановлено так звану дзеркальну симетрію у просодичній організації суміжних ритмогруп, що викликало певний перлокутивний ефект, наприклад:

Дзеркальна симетрія фонетичних слів полягає у дзеркальному відображенні мелодійного рисунку наступного ФС (А. А. Калита). Паралелізм мелодійного рисунку, дзеркальна симетрія, зростання і спад напруги у ритмогрупах, чергування різних інтонаційних моделей здійснюють вплив на сприйняття реципієнтом тексту, а саме вихідний варіант проповіді здається більш претензійним, напруженим, але достатньо переконливим. Сильний перепад тону на наголошеному голосному (з 290 до 150 Гц) виражає впевненість мовця у своїх словах, вносить додатковий відтінок значення ("у цьому немає сумніву"), який міг бути виражений модальними словами "безумовно, звісно".

Специфічна реалізація просодичних характеристик у модифікованому фрагменті, підтверджена результатами слухового аналізу, також впливає на конотативне значення тексту: а саме, плавність, рівномірність та монотонність мелодики з переважно спадними тонами в кінці висловлення, певне гармонійне чергування тональних рівнів на відміну від вихідного фрагмента проповіді сприяють виникненню у слухача асоціації "пасивний", а рівномірний розподіл наголосів і помірний темп без особливих прискорень та уповільнень викликають відчуття монотонності. Респонденти оцінюють модифікований варіант тексту за фактором "оцінка" як темний, неприємний, неважливий, нетворчий. У чиннику "складність" зі знаком плюс переважають якості "особистий" (у вихідному тексті), а шкала "повчальний" має практично однакове навантаження. Все ж аудитори­інформанти вважають модифікований фрагмент більш застарілим, незрозумілим та непідходящим, що не викликає ніяких особливих асоціацій та емоцій.

Ступінь акцентного виділення прагматичних фокусів залежить від їхнього місця в інформаційній структурі тексту, а також від завдань, які мовець ставить інтенційно. В емфатичних структурах виділення певного сегменту посилюється за рахунок послаблення інших словесних наголосів. Наголошеними у проповіді можуть бути не тільки повнозначні слова, але й навіть слова зі зниженою семантичною вагою, так звані службові слова, які сприяють утворенню гармонійного ритмічного рисунку, завдяки чому досягається перлокутивний ефект. Виділення слів сильними та емфатичними наголосами, відсутніми в 70% випадків у модифікованих фрагментах, пов'язано з підвищеною емоційністю проповідника, має вираження у чинниках "важливий", "позитивний", "серйозний", "напористий". Особливістю контрольного варіанту проповіді є такий розподіл акцентів, при якому порушується тенденція послаблення наголошеності кінцевого елемента присудкової групи таким чином, що підкреслення емфатичним наголосом прикінцевих дієслів сприяє більш ефективному образному впливу проповіді на слухачів. При цьому розширюється не лише зона дії звукових образів, але й спостерігається їхня гармонійна рівновага за рахунок появи акцентуації різного ступеня. Градація наголосу зростає від ненаголошених та частково наголошених до емфатично наголошених слів: [… und im positiven Sinne zerstreuen]… [Ich mцchte euch am liebsten manchmal aus euren heiligen Hallen rauskatapultieren!]. У нормативній реалізації наголос падає на іменники Sinne, Komfortzone. Підкреслюючи прикінцеві дієслова емфазою, мовець досягає ефекту напруження ситуації.

Модифіковані тексти проповідей „Sei das Salz in der Suppe“ та „Vergiss nicht, dass du Christ bist“ відрізняються більш рівномірним розподілом наголосів та їхньою помірною градацією, що викликає у слухача відчуття пасивності або монотонності та проявляється в асоціаціях "нудний", "байдужий", "холодний", "відштовхуючий", "пустий" тощо, (див.табл. 1), де "" позначає ненаголошений склад, "Ї" - наголошений склад:

Таблиця 1

Розподіл наголосу у фрагментах

Ритм передає ставлення мовця до промови та відображає внутрішнє налаштування, виражене в авторській специфіці лексико-семантичного наповнення твору, його синтаксичній організації, композиційній побудові та загальній тональності. Порівнюючи ритміку досліджуваних німецьких проповідей, можна простежити тенденцію до варіативності ритму залежно від теми та емоційної насиченості тексту. Нерівномірна кількість складів у фонетичних словах сприяє появі своєрідної ритміки висловлення, яка забезпечує оригінальну ритмічність організації озвученого тексту, його цілісність та полегшує сприйняття. Збільшення кількості пауз та подовження їхньої тривалості, специфічна сегментація, нерівномірний темп, емфатичні наголоси, контрастніша мелодика порушують типові для німецької мови тенденції ритмоструктури, а ритм за своїм сугестивним впливом уважається головним елементом просодичного рівня мовлення. Складна схема варіювання темпу в проповіді також сприяє специфічному оформленню її ритмічного рисунку.

Пауза передає невиражений словами повчальний підтекст фрагменту, а також надає слухачеві можливість інтерпретувати отриману словесну інформацію. Усі підвиди пауз проповіді несуть експресивно-емоційне навантаження і виконують відповідне прагматичне завдання, здійснюючи певний вплив на реципієнта. Періодичне розташування пауз з урахуванням їхніх часових показників відіграє певну роль при формуванні ритмічного рисунку проповіді.

Слухачеві вдається більш глибоко проникнути у зміст того, про що йдеться, та оцінити текст з психологічними паузами як "особистісний", "вартий уваги", "повчальний", "цікавий" тощо. Найбільшої сили впливу набуває "подвійне обрамування" ключового слова "риторичним мовчанням" (Н. О. Кравченко) - оточення його паузами хезитації і перед, і після смислового центру висловлення. Це дозволяє реципієнту психологічно налаштуватися на повідомлення, підготуватися до сприйняття вагомої за змістом інформації, виходячи зі значення ключового смислового слова.

ВИСНОВКИ

Усна комунікація спрямована на переконання адресата через надання йому нової інформації, що не повністю збігається з його поглядами або є зовсім протилежною, і, зрештою, змушує погодитися з прослуханим текстом. Переконання відбувається у риторичному аспекті за допомогою не лише логічних засобів, але й емоційно-психологічних, які враховують особливості реципієнта, формуючи не стільки знання, скільки думку.

Просодичні компоненти відіграють провідну роль у публічному мовленні, а саме формують у реципієнта ставлення до мовця або до предмету повідомлення, впливають на зацікавленість змістом промови, на ступінь переконання слухача; викликають довіру до мовця, реалізуючи перлокутивну функцію інтонації, що полягає у привертанні та утриманні уваги реципієнта, сприяє встановленню контакту і "захопленню" текстом, а також створює певний емоційний фон і настрій адресата.

Найавторитетнішим джерелом релігійної інформації та найефективнішим засобом впливу на віруючих є проповідь, яку ми розуміємо як публічне мовлення, що продукується в церкві проповідником (адресантом) перед прихожанами (адресатом). Суть проповіді реалізується закличною, стверджуючою та пояснювальною стратегіями релігійного дискурсу. Цільовою настановою такого жанрового типу є вплив на відчуття, свідомість та волю людини з метою переконання її в необхідності дотримання норм та правил життя, які проповідуються, формування у неї певної поведінкової реакції, оскільки основною метою християнської проповіді вважають виховання в людині християнського світогляду, здатність відповідати на питання сучасності, давати віруючим конкретні рекомендації і служити зразком в життєвих ситуаціях.

Встановлено, що вступ, основна та заключна частини проповіді можуть мати різні прагматичні завдання, які по-різному впливають на слухача, викликаючи в нього напружений та збуджений стан, коли мовець закликає до певних дій, до практичного виконання Слова Божого, або заспокоюють прихожан, наближаючи їх до Бога, спонукають відчути благоговіння перед Богом, а також морально повчають слухачів проповіді.

Просодичні компоненти висловлення здійснюють значний мовленнєвий вплив на реципієнта під час сприйняття німецькомовної проповіді. Перлокутивний ефект виникає внаслідок специфічного застосування мелодики, наголосу, паузації, ритму та темпу.

Модифікації мелодійного контуру, різноманітність інтонаційних моделей сприяють появі конотативного значення від прослуханого тексту та впливають на сприйняття інформації реципієнтом. Специфічне поєднання тональних рівнів слугує не лише важливим елементом у процесі сприйняття та розуміння тексту, але й привертає і утримує увагу реципієнта. Різке падіння мелодики на наголошеному голосному свідчить про переконання мовця у своїх словах та вносить додатковий відтінок до смислового центру. Висхідно-низхідний тон викликає довіру й пересвідчення адресата в істинності викладених положень. Висхідні тони захоплюють слухача й долучають його до прихованого діалогу.

Ненаголошеність повнозначних слів призводить до зниження їхньої семантичної ваги, що впливає на ритмічну структуру тексту проповіді. Натомість акцентуація службових слів сприяє утворенню гармонійного ритмічного рисунку, завдяки чому досягається особливий перлокутивний ефект. Періодичне виділення слів сильним та емфатичним наголосами супроводжує процес викладення проблеми, якою мовець намагається зацікавити адресата.

Гармонійна зміна динаміки ритму сприяє більшій експресивній та емоційній насиченості змісту. Ритм за структурою варіює від плавного й простого до стакатоподібного й змішаного і передає ставлення мовця до промови. Варіативність ритму залежить від теми та емоційного насичення тексту. Плавний регулярний ритм викликає у адресата відчуття монотонності та заспокоєння, у той час як стакатоподібний ритм спричиняє появу різноманітних емоцій, відчуття активності, напруженості тощо.

Паузи формують ритмічний рисунок проповіді, надають експресивно­емоційного навантаження тексту і виконують відповідне прагматичне завдання. Для виразного та емоційного мовлення характерне виділення слів шляхом уживання пауз перед важливим семантичним центром. Сегментування тексту без паузації, здійснене тільки за допомогою мелодики, робить просодичну структуру висловлення більш різноманітною.

Зміна в стані, поведінці реципієнта проповіді може відбуватися внаслідок взаємодії різних просодичних засобів, за допомогою яких актуалізується перлокутивна функція інтонації. Встановлені модифікації просодичних характеристик забезпечують досягнення основних цілей, які ставить перед собою проповідник: вплинути на слухача таким чином, щоб йому не лише запам'яталася сама промова, але й відбулися зміни в його поведінці стосовно дотримання моральних принципів та етичних норм.

Отже, перспективний напрямок подальших досліджень вбачається у комплексному аналізі просодичних характеристик проповіді, а також інших публічних текстів, включаючи тембр та гучність, які також можуть здійснювати вплив на сприйняття та оцінку реципієнтом усного публічного тексту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скрипняк Т. Л. Особливості перлокутивної функції інтонації та її реалізація у проповіді / Т. Л. Скрипняк // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. - К., 2005. - Серія "Філологія". - Т. 8, №1. - С. 22-26.

2. Скрипняк Т. Л. Просодія висловлювання як фактор мовленнєвого впливу на реципієнта / Т. Л. Скрипняк // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Симферополь, 2006. - Серия "Филология". - Т. 19 (58), №4. - C. 192-195.

3. Skrypniak Т. L. Besonderheiten der Realisierung von prosodischen Parametern in der Predigt: Ergebnisse der experimentell-phonetischen Untersuchung / Т. Л. Скрипняк // Культура народов Причерноморья. - Ялта, 2007. - Т.2, №110. - С. 184-187.

4. Скрипняк Т. Л. Про значення експериментально-фонетичних методів дослідження у процесі сприйняття усного тексту німецької проповіді / Т. Л. Скрипняк // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Серія "Філологія". - Чернівці, 2008. - С. 263-275.

5. Скрипняк Т. Л. Здійснення мовленнєвого впливу на реципієнта у проповіді / Т. Л. Скрипняк // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур: Матеріали ІV Міжвузівської конференції молодих учених. - Донецьк, 2006. - Ч. 1. - С. 76-77.

6. Skrypniak Т. L. Prosody as a factor of speech influence in a German sermon / Т. L. Skrypniak // La comunicazione parlata. Congresso Internazionale. - Napoli, 2006. - C. 292-297.

7. Скрипняк Т. Л. Влияние просодических средств на восприятие немецкой проповеди / Т. Л. Скрипняк // Язык и межкультурная коммуникация: зб. наук.-практ. конф. Астраханського державного університету. - Астрахань, 2007. - C. 195-197.

8. Скрипняк Т. Л. Вплив просодичних чинників на сприйняття проповіді / Т. Л. Скрипняк // Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному просторі: тези доповідей загальноукраїнської конференції. - К., 2007. - С. 257?260.

АНОТАЦІЇ

Скрипняк Т. Л. Риторичний аспект просодії німецькомовної проповіді (експериментально-фонетичне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню риторичного аспекту просодії німецькомовної проповіді як чинника мовленнєвого впливу на адресата в аспекті його емоційного залучення і переконання. Специфічна модифікація просодичних параметрів (мелодійного контуру, акцентуації, ритму, темпу та паузації) німецькомовної проповіді забезпечує виконання основної мети проповідника, спрямованої на те, щоб прихожанин захопився змістом почутого і не тільки запам'ятав промову, але й пристосовував моральні норми та принципи, закладені в тексті проповіді, до свого життя. Взаємодія просодичних компонентів у проповіді, що проголошується, сприяє появі конотативного значення у формі різноманітних асоціацій, емоцій та відчуттів, які впливають на сприйняття, розуміння та інтерпретацію змісту проповіді реципієнтом.

Ключові слова: просодія, риторика, мовленнєвий вплив, реципієнт, проповідь, сприйняття, емоційне залучення, переконання, конотативне значення.

Скрипняк Т. Л. Риторический аспект просодии немецкоязычной проповеди (экспериментально-фонетическое исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию риторического аспекта просодии немецкой проповеди как фактора речевого влияния на адресата в аспекте его эмоционального вовлечения и убеждения.

В диссертационной работе анализируется роль мелодики, акцентуации, паузации, ритма и темпа в структуре речевого воздействия, излагаются результаты слухового и акустического анализа, а также определяется характер влияния просодических компонентов на восприятие текста слушателем. Результаты перцептивного анализа раскрывают взаимосвязь между типом просодического оформления проповеди и реакцией слушателя на ее содержание.

В риторическом аспекте убеждение происходит не только при помощи логических, но и эмоционально­психологических средств, которые учитывают особенности реципиента, формируя в большей мере мнение, а не знания.

Компоненты интонации играют ведущую роль в публичном выступлении, вызывая определенное отношение адресата к адресанту или к предмету сообщения, оказывая воздействие на впечатление от речи говорящего, на заинтересованность содержанием речи, а также способствуют возникновению доверия или недоверия к выступающему.

Проповедь является публичным выступлением, произносится в церкви проповедником (адресантом) перед прихожанами (адресатом) и выступает одним из самых эффективных средств влияния на верующих, а также одним из самых авторитетных источников религиозной информации. Основная задача христианской проповеди состоит в том, чтобы повлиять на чувства, сознание и волю человека с целью убедить его в необходимости придерживаться проповедуемых правил. Вступительная, основная и заключительная части проповеди имеют различные прагматические задачи, по-разному воздействуют на слушателя, вызывая у него возвышенное или умиротворенное состояние.

Перлокутивный эффект возникает в результате взаимодействия мелодики, акцентуации, паузации, ритма и темпа. Адресат придает прослушанной проповеди личностный смисл в виде различных ассоциаций и впечатлений, полученных в результате интерпретации текста.

Модификации мелодического рисунка, разнообразие интонационных моделей способствуют возникновению коннотативного значения и влияют на восприятие информации адресатом. Перепад мелодического контура привлекает и удерживает внимание реципиента. Восходяще-нисходящий тон вызывает доверие и убеждение адресата в истинности изложенных аргументов, стратегически предоставляя ему ответ на нерешенные вопросы. Восходящий тон захватывает слушателя и вовлекает его в активный скрытый диалог.

Безударность знаменательных слов приводит к снижению их семантического веса, что оказывает влияние на ритмическую структуру немецкоязычной проповеди. Наоборот, акцентуация служебных слов способствует образованию гармоничного ритмического рисунка, при помощи которого возникает перлокутивный эффект. Периодическое выделение слов сильным эмфатическим ударением сопровождает процесс раскрытия проблемы и ее решения.

Гармоничное изменение динамики ритма придает тексту экспрессивные и эмоциональные коннотации. По структуре ритм варьирует от плавного и простого к стаккатоподобному и смешанному, а также передает отношение говорящего к речи. Вариативность ритма зависит от темы и эмоциональной насыщенности текста. Плавный регулярный ритм вызывает у слушателя ощущение монотонности и отсутствие интереса, в то время как стаккатоподобный ритм создает ощущение активности и напряженности.