Концепт "Воля" в українській мовній картині світу

Фреймовий аналіз підтвердив центральність семантичної ролі суб'єкта воління, яка інтегрує всі сегменти в єдине смислове утворення. Прототиповою для абстрактного імені воля є ситуація суб'єкт-адресатних відношень. Відтворюючи реальний стан речей у світі, де воління окремих індивідів по-різному взаємодіють, ситуація волевиявлення розгортається у вигляді різних варіантів сценарію, а семантичні ролі учасників є взаємопроникними: «суб'єкт воління», «адресат», «медіатор», «спостерігач», «суб'єкт контрбажання», а для КС «Свобода» та «Сила» характерна поява «експерієнцера». Ідея волі-свободи є визначальною для українського етноконцепту внаслідок впливу екстра- та інтралінгвальних чинників. Емпіричний досвід нації збережено в мовній пам'яті як конкретно-чуттєвий прототиповий сценарій боротьби за волю та в телеономній оцінці волі-свободи. На підставі аналізу сполучуваності імені концепту можна стверджувати, що концепт «Воля» існує в мовній свідомості як статично-динамічне утворення, що поєднує ментальний і реальний світи й діє переважно за принципом причиновості, основні складники якого ідея - енергія - вплив - результат. Енергетичний заряд процесуальності, який несе етимологічна ознака «бажання, воління», поступово згасає. У значенні «влада, сила» воля концептуалізується як «умова», «стан» або «сутність», у значенні «свобода» - як «емоційно-чуттєвий стан» або «абстрактна можливість», а також як «подія», що має закріплений часопростір. У значенні «функція психіки» це слово сприймається як «об'єкт внутрішнього світу», «здатність», «властивість психіки» або «риса характеру». В останньому КС воля знову набуває ознаковості, рис потенційної процесуальності як «здатність досягати бажаного».

Смислове наповнення концепту «Воля» в українській МКС відзначається наявністю універсальних і етноспецифічних рис: генетично первинним і спільним для слов'янських мов є смисл «бажання», коріння якого сягає індоєвропейської прамови. В українському концепті «Воля» він поступово відходить від ідеї простого бажання й фокусується, з одного боку, на результативності бажання - досягненні бажаного, а з іншого - на його екстеріоризації, на використанні адресата як знаряддя досягнення бажаного. Ці два вектори смислової ґенези й визначають подальшу семантичну диференціацію. Семантичний розвиток у першому векторі відбувається в таких напрямках метонімізації: «бажання - результат» (бажане), «бажання - сила / інтенсивність бажання» (хотіння, прагнення, стремління), «бажання - здатність досягати бажаного» (функція психіки), «бажання - умови для здійснення бажання» (свобода для). Другий вектор має метонімізацію «бажання - екстеріоризація бажання» (волевиявлення), «бажання - вербальний вплив на адресата» (розпорядження, вимога, наказ), «бажання - вплив владного суб'єкта бажання» (сила, влада, контроль, примус), «бажання - внутрішній контроль бажань» (функція психіки).

Смисл «свобода від» проходить складніший шлях метонімізації та є біологічно, географічно, природно, історично й етнокультурно мотивованим волелюбністю українського етносу, індивідуалізмом та опором будь-якому пригніченню й поневоленню. Історично це підтверджено визвольними війнами впродовж історії на теренах країни, довготривалою відсутністю державності, появою козацтва. Названі риси етносу знайшли відображення в особливостях української філософії, її антропоцентричному й етичному спрямуванні, опікуванні на всіх історичних етапах практичними нагальними проблемами взаємодії людини й Бога, людини й природи, людини й історії, народницькими й самостійницькими тенденціями в розробці державних питань. Незважаючи на природність відчуття свободи для українця, актуалізація цього смислу в концепті «Воля» пов'язана саме з відчуванням утрати свободи як життєво необхідного феномена й підвищенням її цінності як ідеї (телеономність концепту). Смисл «свобода від» пов'язаний із первинним смислом «бажання» досить складними відношеннями. Оскільки незалежність народу набуває особливої вартості для українця, що прирівнюється до життя й навіть цінується вище за нього, то вона стає постійним предметом бажання, прагнення народу й індивіда. Смисловий розвиток простежується в метонімічних моделях «бажання - мета бажання» (незалежність, свобода від) та «бажання - прагнення - результат» (звільнення). Таким чином відбувається звуження й конкретизація ознак «мета» й «результат» і наповнення їх актуальною ідеєю незалежності й непідлеглості. Цей перелік основних моделей семантичного розвитку, які спричинили смислове розмаїття, складає загальномовний концепт «Воля». Складніші смислові утворення, які являють собою подальше змішування концептуальних зон, відносяться до групових та індивідуальних концептів. Усі базові смисли концепту «Воля» мають тісний асоціативний зв'язок в етносвідомості сучасного носія.

В інтерпретаційному полі та асоціативно-термінальній зоні концептуальної моделі не всі базові ідеї отримують однакового розвитку. Найактивніше репрезентовано ідеї свободи, сили й психічної волі. КС «Вибір» та «Бажання» бідніше вербалізовані у фразеологічній та пареміологічній картинах світу. У фразеології ідея сили найбільш актуальна. Найчисленнішими є ФСГ із семантикою підкорення, примусу, обмеження волі, впливу, оскільки вони емотивно-оцінно відзначені як ненормативні у світосприйманні українця. У метафоричній сполучуваності слова воля, навпаки, КС «Свобода» характеризується найбагатшою сигніфікативною різноманітністю, а для КС «Сила» вона не властива. Особливість української концептуалізації феномена волі виявляється в його асоціюванні з землею та мовою в афористичних контекстах, в аграрних моделях метафоризації, що підтверджено результатами проведеного експерименту. В асоціаціях сучасних носіїв переважають смисли «свобода від», «право», зумовлені заполітизованістю мас-медійного простору.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ДЕСЯТИ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Яцкевич О.О. Діахронічний аспект вивчення семантики імені концепту «Воля» (на прикладі концептуального сегмента «Свобода») / О.О. Яцкевич // Лінгвістика: [збірник наукових праць / гол. ред. д-р філол. наук, проф. В.Д. Ужченко]. - Луганськ : «Альма-матер», 2007. - № 2 (12). - С. 18-23.

2. Яцкевич О.О. Етимологізація слова-назви концепту як шлях до його вивчення / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2008. - Вип. 25. - С. 40-45.

3. Яцкевич О.О. Концепт «Воля» в українській фразеологічній картині світу / О.О. Яцкевич // Лінгвістика: [збірник наукових праць / гол. ред. д-р філол. наук, проф. В.Д. Ужченко]. - Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2008. - № 2 (14). - С. 131-139.

4. Яцкевич О.О. Смислова наповненість імені концепту «Воля» в українській афористиці / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2007. - Вип. 23. - С. 100-105.

5. Яцкевич О.О. Функціонування фразеологізмів зі значенням «воля» у романі Юрія Андруховича «Перверзія» / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2006. - Вип. 18. - С. 61-65.

6. Яцкевич О.О. Концепт «Воля» як рефлексія української ментальності / О.О. Яцкевич // Культура народов Причерноморья: Научный журнал / [гл. ред. Ю.А. Катунин]. - Симферополь, 2008. - № 137. - Т. 1. - С. 306-309.

7. Яцкевич О.О. Лінгвокультурний концепт «Воля»: динаміка смислоутворення (на прикладі концептного сегмента «Сила») / О.О. Яцкевич // Мова і культура. Вип. 10. Том II (102). - К., 2008. - С. 92-96.

8. Яцкевич О.О. Моделювання українського концепту «Воля» (концептний сегмент «Бажання» // Філологічні студії: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2009. - С. 99-109.

9. Яцкевич О.О. До питання про співвідношення концепту й мовного знака / О.О. Яцкевич // Лінгвістична палітра: [збірник наукових праць з актуальних проблем лінгвістики / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2009. - С. 105-111.

10. Яцкевич О.А. Особенности фразеологической вербализации концепта «Воля» в украинской языковой картине мира / О.О. Яцкевич // Фразеология и когнитивистика: материалы 1-й Междунар. науч. конф. (Белгород, 4-6 мая 2008 года): в 2 т. / [отв. ред. Н.Ф. Алефиренко]. - Белгород : БелГУ, 2008- . -

11. Т. 1. Идиоматика и познание. - 2008. - С. 214-218.

Размещено на Allbest.ru