Категорії аспектуальності та темпоральності в системі італійського й українського дієслова

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.17 ? порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

КАТЕГОРІЇ АСПЕКТУАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ІТАЛІЙСЬКОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ДІЄСЛОВА

Виконала Ісакова Юлія Петрівна

Київ - 2008

АНОТАЦІЯ

семантичний дієслівний лексичний темпоральність

Ісакова Ю.П. Категорії аспектуальності та темпоральності в системі італійського й українського дієслова. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.17 ? порівняльно-історичне і типологічне мовознавство. ? Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах. Крізь призму останніх досягнень у галузях фреймової і прототипної семантики здійснено зіставний аналіз видо-часових форм минулого часу перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та форм доконаного / недоконаного видів в українській мові.

Розкрито специфіку універсальних категорій аспектуальності та темпоральності, виділено їх складники. Зіставно-типологічний аналіз вказаних категорій в італійській та українській мовах, проведений на основі класифікації семантичних груп дієслів, дозволив встановити причини, які породжують збіги та розбіжності у структурі і функціонуванні категорій аспектуальності та темпоральності у зіставлюваних мовах. На відміну від української мови, де категорія родів дієслівної дії граматично оформлена, в італійській мові засоби вираження розподілу дії у часі обмежені лексичними маркерами і дієслівними перифразами. Досліджено та класифіковано за критерієм розподілу дії у часі аспектуально-таксисні ситуації одночасності / різночасності в італійській та українській мовах.

Ключові слова: категорія аспектуальності, категорія темпоральності, фреймова семантика, прототипна семантика, лексичний маркер, дієслівна перифраза, аспектуально-таксисна ситуація одночасності / різночасності.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Лінгвістичні дослідження ХХ-ХХІ ст. позначені вагомим внеском у вивчення дієслова, оскільки воно посідає одне з центральних місць у мові завдяки своїй складній і розгалуженій парадигмі словозмінних форм і категорій. Реферована дисертаційна робота присвячена вивченню категорій аспектуальності та темпоральності у віддаленоспоріднених мовах. Теоретична база вивчення часткових видових значень, класифікацій видових пар і видо-часових форм розроблена такими вітчизняними й італійськими вченими, як Н. Д. Арутюнова, О. В. Бондарко, І. Р. Вихованець, М. Я. Гловінська, А. П. Загнітко, Ю. С. Маслов, О. В. Падучева, О. М. Пєшковський, С. О. Соколова, Ф. Аджено, Л. Амента, П. М. Бертінетто, Дж. Боргато, М. Словаккія, Р. Соларіно.

Аналіз особливостей конкретних мов у руслі типологічних досліджень висвітлюються в роботах лінгвістів із слов'янських (В. М. Манакін, Й. Андерш), германських (Ш. Р. Басиров, І. П. Іванова, В. П. Недялков, С. І. Терехова) і романських мов (О. К. Васильєва-Шведе, М. А. Венгренівська, В. С. Виноградов, В. Г. Гак, З. О. Гетьман, І. Г. Милославський, Є. Ф. Реферовська, Ю. О. Рилов, Г. В. Степанов, М. Ю. Черткова). Однією з актуальних проблем у царині зіставно-типологічних студій постає інтерпретація природи граматичних категорій із залученням постулатів когнітивної лінгвістики, а саме фреймової та прототипної семантик (М. М. Болдирєв, С. А. Жаботинська, В. І. Карасик, О. С. Кубрякова, О. В. Петрухіна, І. А. Тарасова, Ч. Філлмор).

На відміну від української мови, де категорія виду граматично оформлена, в романській граматичній традиції, зокрема в теорії італійської граматики, категорія аспектуальності та чинники, що її формують, не визначені однозначно, в зв'язку з чим ставиться питання про саме її існування як морфологічної категорії. Виділяючи категоріальні ознаки італійського й українського дієслова, відзначимо, що про аспект як еквівалент виду може йтися там, де аспектуальні значення отримують регулярне вираження через парадигматично протиставлені одна одній форми того самого дієслова. Сфера аспектуальності представлена як у "видових" мовах, тобто тих, які мають категорію виду, так і "невидових", де ця категорія граматично не оформлена (О. В. Бондарко). Взаємозв'язок категорій аспектуальності та темпоральності у "видових" мовах реалізується у категоріях часу та виду, а у "невидових" - у видо-часових формах. В італійській і українській мовах категорії аспектуальності та темпоральності ґрунтуються на опозиції граматичної семантики досягнення / недосягнення межі дією та охоплюють весь спектр семантики дієслова: граматичну, лексико-граматичну, лексичну.

Актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на комплексний підхід до вивчення граматичних категорій дієслова з урахуванням принципів фреймової та прототипної семантики, а також недостатнім і суперечливим тлумаченням питань, що належать до кола типології аспектуальної парадигми в італійській та українській мовах. Розроблено структурну типологію, зорієнтовану на вивчення компонентів категорій аспектуальності та темпоральності в зіставлюваних мовах: маркери часу, міри і ступеня, категорія граничності / неграничності дієслівної дії, категорія родів дієслівної дії, перифрази із неособовими формами дієслова.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана відповідно до плану комплексної наукової теми "Проблеми зіставної семантики", яка розробляється кафедрою загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 27 жовтня 2005 року). Коло питань, що розглядається в дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України № 0106U000977 "Контрастивно-типологічні дослідження української мови та мов євразійського ареалу в контексті підвищення якості міжнародної комунікації та лінгвістичної підготовки фахівців в Україні" (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 30 січня 2006 року).

Метою дисертаційного дослідження є встановлення спільних і відмінних рис у структурі, функціонуванні й вираженні категорій аспектуальності та темпоральності у віддаленоспоріднених мовах.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– визначити семантико-синтаксичний зв'язок між категоріями аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах;

– встановити семантичний зв'язок категорії граничності дієслівної дії в межах категорій аспектуальності та темпоральності;

– зіставити словотворчі засоби вираження категорії виду в українській мові з їх італійськими корелятами;

– виділити прототипні та периферійні ознаки видо-часових форм перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та форм доконаного / недоконаного видів в українській;

– висвітлити специфіку морфологічних форм перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та форм доконаного / недоконаного видів в українській у розгортанні акціонального фрейму;

– розробити типологічну класифікацію аспектуально-таксисних ситуацій одночасності й різночасності реалізації дій в італійській та українській мовах.

Об'єктом дослідження є категорії аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах.

Предметом дослідження обрано морфологічні форми перфектного / імперфектного аспектів у системі італійського дієслова та форми доконаного / недоконаного видів в системі українського дієслова у зіставному висвітленні.

Матеріалом дослідження слугують 803 синтаксичні конструкції із видо-часовими формами перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та 700 синтаксичних конструкцій в українській мові доконаного / недоконаного видів, отримані шляхом суцільної вибірки з художніх творів італійських і українських письменників ХХ ? XXІ століття.

Методи дослідження. Досягнення поставленої мети та розв'язання конкретних завдань дослідження ґрунтується на використанні таких методів: семантичному та компонентному аналізах ? для визначення семантичної структури категорій аспектуальності та темпоральності; описовому методі ? для з'ясування характеру впливу граматичних і лексичних засобів на формування категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах; зіставному методі ? для системного порівняння функціонування видо-часових форм в італійській мові та категорії виду в українській, а також аспектуально-таксисних ситуацій одночасності та різночасності в італійській і українській мовах, когнітивному підході ? для трансформації акціонального базового фрейму та виділення прототипних ознак перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та доконаного / недоконаного видів в українській.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше застосовується комплексний підхід до вивчення категорій аспектуальності та темпоральності у віддаленоспоріднених мовах. У дисертації вперше опрацьовано схему міжмовного зіставного аналізу і виявлено механізм семантичної транспозиції прототипних ознак в італійській мові видо-часових форм перфектного / імперфектного аспектів та в українській мові форм доконаного / недоконаного видів. Досліджено лексико-граматичні засоби вираження категорій аспектуальності та темпоральності в обох зіставлюваних мовах з огляду на фреймову семантику. Встановлено спільні та відмінні риси в передачі аспектуально-таксисних ситуацій одночасності і різночасності у віддаленоспоріднених мовах.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати та висновки є внеском у теорію зіставної граматики як галузі контрастивної лінгвістики. Результати дослідження доповнюють наявні в лінгвістиці теоретичні положення про взаємодію граматичних і лексичних категорій на позначення категорій аспектуальності та темпоральності, а також вдосконалюють методики зіставного аналізу граматики двох віддаленоспоріднених мов. Новий погляд на функціонування та вираження цих категорій сприятиме розвитку зіставної семантики, типології і граматик італійської і української мов.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в ній результати, теоретичні положення, висновки можуть бути використаними у курсах з італійської і української мов "Порівняльна типологія" (розділ "Граматика"), "Теоретична граматика" (розділи "Морфологія дієслова", "Речення", "Таксис"), "Лексикологія" (розділ "Семантична структура дієслів італійської мови"), "Письмовий / усний двосторонній переклад" (розділи "Граматичні трансформації при перекладі", "Переклад видо-часових форм"), на заняттях з практичної граматики й у спецкурсах і курсах за вибором з італійської граматики, при написанні наукових праць із зіставної граматики італійської і української мов.

Апробація основних положень і результатів дослідження здійснювалися на одній міжнародній науковій конференції "Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики" (Київ, 2007); двох всеукраїнських конференціях: Перша Всеукраїнська наукова конференція романістів "Структурно-семантичні когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Чернівці, 2006), Всеукраїнська конференція молодих науковців "Актуальні проблеми романської філології" (Горлівка, 2007) та трьох науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції" (Київ, 2006), "Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві" (Київ, 2007), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення, результати й висновки дисертаційного дослідження відображено у шести наукових статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 3,78 др. арк., і трьох тезах доповідей (0,6 др. арк.) на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях. Усі публікації є одноосібними. Загальний обсяг публікацій ? 4,38 др. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, списків використаної і довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу і додатків. Загальний обсяг роботи разом з бібліографією становить 213 сторінок, з яких 177 сторінок складає основний текст. Список використаної літератури включає 309 позицій, з них 69 ? іноземними мовами. Список довідкової літератури становить 12 позицій, джерел ілюстративного матеріалу налічує 18 одиниць.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, визначено головну мету і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; викладено основні положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі досліджено семантико-синтаксичний зв'язок між категоріями аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах. Визначено семантичні компоненти цих категорій, з'ясовано роль категорії граничності дієслівної дії і родів дієслівної дії у вираженні темпоральних відношень. Проаналізовано словотворчі засоби вираження категорії виду в українській мові та їх кореляти в італійській.

У другому розділі проведено семантичний аналіз прототипних ознак видо-часових форм перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові і форм доконаного / недоконаного видів в українській. Трансформовано акціональний базовий фрейм шляхом специфікації слотів лексичними засобами та неособовими формами дієслова. Класифіковано маркери часу, міри і ступеня за сполучуваністю з видо-часовими формами перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та формами доконаного / недоконаного видів в українській.

У третьому розділі досліджено синтаксичні опозиції категорій аспектуальності та темпоральності в обох віддаленоспоріднених мовах, аналізовано та зіставлено аспектуально-таксисні ситуації одночасності / різночасності процесних, процесної і результативної, результативних дій.

У загальних висновках підсумовано теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших розвідок із проблематики дисертації. Роботу завершують додатки, списки використаної наукової, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. "Граматичні і семантико-парадигматичні складники категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах". Універсальна категорія аспектуальності, що взаємодіє із категорією граничності / неграничності дієслівної дії, у поєднанні із категорією темпоральності, центральним ядром якої виступає категорія часу, для української мови оформлюється через граматичну опозицію доконаного / недоконаного видів. Засобами вираження категорії виду в українській мові можуть виступати словотворчі (афікси) та лексичні (протиставлення основ, семантичне зближення різнокореневих основ). В італійській мові категорія аспекту оформлюється опозицією перфектного / імперфектного аспектів від однієї лексеми, оскільки форма інфінітива за семантикою є "безвидовою", тобто акумулює в собі значення двох аспектів. Фундаментальна різниця у вираженні категорій аспектуальності та темпоральності полягає в тому, що для української мови "вид" у вузькому значенні - це власне граматична категорія, на відміну від італійської мови, де категорія виду не оформлена граматично, а виражена лексичними та граматичними засобами: видо-часовими формами дієслова, перифразами із неособовими формами дієслова, сполученням дієслова із маркерами часу, міри і ступеня.

Семантика дієслів впливає на формування видо-часових форм в італійській мові та на категорію виду в українській. В обох віддаленоспоріднених мовах граничність / неграничність міститься у семантиці дієслова, у її відношенні до межі дії. Але на відміну від італійської мови граничність / неграничність дієслова в українській мові реалізується у межах жорсткої і облігаторної видової системи. Таким чином, закладена у семантиці українського дієслова здатність до граничності / неграничності отримує реалізацію у словоформах із граматичним видовим значенням: їхати ? приїхати (А. П. Загнітко). В італійській мові через відсутність морфологічно закріпленої категорії виду розрізнення аспектів відбувається у межах перфектної / імперфектної форм: leggere ? читати, прочитати.

В італійській і українській мовах значення багатократності, початковості, результативності можуть виражатися не тільки граматичними, але й лексичними засобами. В українській мові вираження таких відтінків виду оформлюється в категорію родів дієслівної дії (І. Р. Вихованець, С. О. Соколова). Видові пари і роди дієслівної дії розрізняються характером лексико-семантичних співвідношень між дієсловами доконаного і недоконаного видів, які об'єднуються у видові пари або не об'єднуються у разі різного лексичного значення, що мають дієслова доконаного виду, утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (писати ? виписати, обписати). В італійській мові категорія родів дієслівної дії не оформлена граматично, а виражається лексико-граматичними засобами: маркерами часу, міри і ступеня, сполученнями прийменник + іменник і перифразами з неособовими формами дієслів.

Розділ 2. "Семантика категорій аспектуальності та темпоральності в когнітивному висвітленні в італійській і українській мовах". У розділі аналізуються форми перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та форми доконаного / недоконаного видів в українській, виокремлюються їх прототипні та периферійні ознаки; трансформується акціональний базовий фрейм шляхом специфікації слотів маркерами часу, міри і ступеня, а також перифразами з неособовими формами дієслова. Семантика будь-якого дієслова може бути представлена як низка декількох прототипних ознак, спільних для дієслів даної категорії. За критерієм розподілу дії у часі серед релевантних значень імперфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській слід виділити:

1) ознаку тривалої дії, яка виражається неграничним дієсловом, що позначає позачасові відношення об'єктів, властивості абстрактних об'єктів, не локалізованих ні у часі, ні у просторі: італ. "Tante volte sentivo che avrei dovuto dirle la mia veritа: che ero sposato, che ero disoccupato, che non ero libero" (Moravia), укр. "В містечку в нього був один-однісінький приятель - господар цієї кам'яниці, який мешкав у середмісті" (Кононович); 2) ознаку кратності повторюваних дій або ситуацій, яка виражається абітуативом (П. М. Бертінетто). За прототипною ознакою дієслова в імперфектному аспекті в італійській мові та недоконаному виді в українській описують повторювані, тривалі дії: італ."Recitava ogni giorno le sue preghiere in ebraico, senza capirci niente, perchй non sapeva l'ebraico" (Ginsburg), укр. "Він часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав [...]" (Вінграновський); 3) ознаку невизначеної тривалості, що виражає повторюваність дії, кратність якої є невизначеною, в українській мові семантику прогресивної реалізації дії підсилюють маркери часу "у цей момент, саме тоді": італ. "La solitudine nasceva anche dalle domande, da domande che mi ponevo e alle quali non sapevo rispondere" (Tamaro), укр. "Хтось розпалював якісь вогнища з недонищених меблів, хтось кохався на ребрах обвуглених калориферів, хтось вмирав від страху, наслухаючись вовче виття і, звісно ж, пташині крики" (Андрухович); 4) ознаку невизначеної тривалості з семантикою загального факту, що властива лише українській мові: "Хто давав мені право повчати їх, вказувати їм на всі ці вибоїни та золоті зуби?" (Андрухович).

У дослідженні за критерієм розподілу дії у часі виділено такі периферійні релевантні ознаки для двох зіставлюваних мов. Імперфектний аспект в італійській мові та недоконаний вид в українській вживаються:

1) із семантикою закінченої, завершеної дії у минулому: італ. "L'acqua entrava a forza nella parte inferiore del bozzolo come se ribolisse, si disponeva a vortice contro le pareti […]" (Eco), укр. "Рештки одежі падали на траву, холодний передранішній вітер пробирався під розжарену шкіру, - а вона стояла гола під місяцем і скалою, й піниста вода з гука діставала її тіла [...]" (Матіос); 2) із семантикою перфектного аспекту та доконаного виду, що позначають результативність виконаної дії: італ. "Ti ricordi come mi prendevi in giro quando mi vedevi ferma ad accarezzare i tronchi?" (Tamaro), укр. "У дев'яносто другому він їздив двічі, в дев'яносто третьому - тільки раз, але надовго [...]" (Андрухович); 3) із семантикою дії теперішнього часу у минулому: італ. "Si sapeva che erano tanto ricchi, ma avevano tuttavia delle abitudini semplici, erano vestiti modestamente, e andavano in montagna con degli ski vecchi, come noi" (Ginsburg, 73), укр. "Розумієте, цей чоловік висловив те, що я почував сам і точнісінько в тих же образах [...]" (Кононович); 4) із семантикою майбутньої дії, вступаючи у синонімічний зв'язок з кондиціоналом: італ."Giovanni pensт che il peggio non arrivava mai, che forse ella avrebbe sofferto di meno cosм, priva di sensibilitа" (Cerami); в українській мові для позначення майбутньої дії у минулому вживається майбутній час незалежно від часової форми дієслова у головному реченні; 5) дієслово в імперфектному аспекті в італійській мові вживається із семантикою нереальної дії, описує сновидіння, позначає властиву йому функцію "фонової" (В. Б. Кашкін) ситуації; в українській мові для опису сновидіння вживається доконаний вид минулого або теперішнього часу: італ. "Mormy rimaneva fisso sul punto della partenza e sognava che cosм correvano, quelli, fino alla fine, e vinceva il vincitore nel gran clamore di tutti [...]" (Baricco); 6) із семантикою опису спостереження агенсом дії над ситуацією, що виражається перцептивними дієсловами у головному реченні: італ. "Notai che ci aveva lo sguardo tordito e il viso assorto […]" (Moravia), укр. "Я ходив під цим мокрим снігом, нікого не було поруч, і я бачив якесь дуже бідне місто [...]" (Андрухович); 7) імперфектний аспект в італійській мові вживається із семантикою ввічливої форми, умовного способу, позначення фантазій, ігрових ролей: "D'altra parte se Roberto voleva, diceva Caspar, avrebbe potuto vederla anche dalla nave" (Eco).

Серед основних ознак вживання перфектного аспекту та доконаного виду слід виділити такі основні релевантні ознаки: 1) перфектний аспект та доконаний вид використовуються на позначення завершеної результативної дії: італ. "Per giorni, su una zattera in balмa del mare, in mezzo a tutte le morti possibili, abbiamo continuato a cercarci e colpirci" (Baricco), укр. "Під пильним професорським оком читав до третьої ночі" (Дереш); 2) аорист є різновидом перфектного аспекту та доконаного виду, що виражає дії / події, які на момент мовлення більше не є релевантними та психологічно важливими, вони лише констатуються та оповідаються: італ. "Quando Pehnt compм sette anni, la vedova Abegg tirт fuori dall'armadio la giacca nera in cui lo avevano trovato, e gliela infilт" (Baricco), укр. "За свій вік баба добряче попила крові й донькам, і зятям" (Дереш).

На основі виділених прототипних основних і периферійних ознак перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та в українській доконаного / недоконаного видів ми будуємо фреймову мережу процесної і результативної дій: ХТОСЬ виконував ЩОСЬ / ХТОСЬ виконав ЩОСЬ. Акціональний базовий фрейм "нарощується" (термін С. А. Жаботинської) маркерами часу, міри і ступеня та перифразами із неособовими формами дієслова.

За сполучуваністю та вживанням з перфектним та імперфектним аспектами в італійській мові та доконаним і недоконаним видами в українській слід поділити маркери часу, міри і ступеня на такі групи: обставини з фіксованою сферою дії, які можуть уживатися лише з дієсловом у перфектному або імперфектному аспектах в італійській мові й у доконаному / недоконаному видах в українській, і обставини з нефіксованою сферою дії, що виявляють подвійний характер і не мають чітко обмежених семантичних уживань.

У разі паралельності випадків уживання обставин з нефіксованою сферою дії аналіз виявив групу маркерів, які за семантикою різняться у кожній із зіставлюваних мов. Непаралельність уживання аспектів / видів в обох віддаленоспоріднених мовах пояснюється різним уявленням та представленням процесу виконання дії та фаз її завершення. В італійській мові актуальність дії на момент мовлення підсилюється за допомогою обставини "sempre" / "завжди" та дієслова у формі перфектного аспекту. Семантику обставини можна інтерпретувати як "завжди і зараз": "Ho sempre provato una grande invidia per quelli che abbracciano questa visione del mondo […]" (Tamaro). Українська мова не передає такого відтінку актуальності на момент мовлення, тому не розрізнює форми доконаного / недоконаного видів на позначення актуальності / неактуальності виконання дії. Отже, з обставиною "завжди" в українській мові вживається лише форма недоконаного виду: "Я завжди пускався в безнадійні афери" (Андрухович).

За критерієм відповідності вживання аспектів / видів в італійській та українській мовах виділяємо чотири базові схеми: 1) IMF > НДВ; 2) PF > ДВ; 3) PF > НДВ; 4) IMF, PF > НДВ. Першій схемі відповідають імперфектний аспект в італійській мові та недоконаний вид в українській мові, які за своєю семантикою збігаються у передачі тривалої незакінченої дії, що виражається через неграничне дієслово: італ. "Le tre bambine che avevano le teste come tre nibbi, giocavano, si capisce, con la mia" (Moravia), укр. "На призьбах коло хат сиділи мовчазні ґазди, неначе б то в свято" (Матіос). Другий тип представлений перфектним аспектом в італійській мові, який відповідає українському доконаному виду на позначення закінченої результативної дії, вираженої граничним дієсловом: італ. "Balbo andт a vivere a Roma, e lasciт la casa editrice" (Ginsbrug), укр. "Вже цілих півроку втекло від тої днини, як він оселився у цьому райцентрі" (Кононович). Третя схема репрезентує антонімічне вживання перфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській. Маркери часу "tutto il giorno, tutta la sera / увесь день, увесь вечір" за своєю семантикою унаочнюють тривалий період виконання дії: італ. "Non chiuse occhio tutta la notte ma la mattina si presentт puntuale alla prima carrozza per Bad Hollen" (Baricco), укр. "Йонина скрипка співала всю ніч і, коли вранці я поруч з бочечкою прокинувся,? циганів вже не було" (Вінграновський). Четверта схема представляє вживання перфектного та імперфектного аспектів в італійській мові, які за семантикою виступають паралельними корелятами до недоконаного виду в українській мові: італ. "Difatti mio padre era sempre diffidente e sospettoso nei riguardi degli estranei, temendo che si trattasse di "gente equivoca"; "ma appena scopriva con loro una vaga conoscenza in commune, si sentiva subito rassicurato" (Ginsburg); "Ho provato sempre la stessa amicizia per Romildo" [...] (Moravia), укр. "Я завжди норовився дізнатися правду" (Дереш). Звичайно в таких реченнях характерне підсилення маркерами часу "sempre / завжди; mai / ніколи; tutto il giorno / увесь день, tante volte / неодноразово"

В італійській мові аспектуальні відтінки реалізації дії можуть виражати перифрази з неособовими формами дієслова. В обох віддаленоспоріднених мовах інфінітив позбавлений категорії часу, але завдяки опорному дієслову він має семантику перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та доконаного / недоконаного видів в українській. Так, в обох зіставлюваних мовах інфінітив є нейтральною формою, а отже, позначає відносний час реалізації дії. Під термінами "інфінітив імперфектного аспекту або недоконаного виду" в італійській та українській мовах відповідно слід розуміти вживання опорного дієслова в імперфектному аспекті або доконаному виді з інфінітивом (l'aiutavo a pulire / я допомагала їй прибирати), "інфінітив перфектного аспекту та доконаного виду" ? сполучення опорного дієслова в перфектному аспекті або доконаному виді та інфінітива із значенням результативності дії (sono voluto andarmene / я захотів піти). Різниця у семантиці інфінітивних перифраз в обох зіставлюваних мовах полягає в тому, що декларативні, прогресивні та резолятивні перифрази (О. К. Васильєва-Шведе, П. М. Бертінетто) в українській мові виражають підрядні з'ясувальні речення або дієслівні форми, утворені словотворчим шляхом за допомогою префіксів (affermava di aver scritto la lettera / стверджував, що написав лист; и stato ad aspettare / прочекав). З урахуванням зазначених перифраз та лексичних маркерів акціональний фрейм виглядає так: ХТОСЬ / агенс виконував / виконав (фінітна форма / неособова форма) ЩОСЬ > ТОДІ (темпоратив) > ТАК (лексичне вираження).

Нейтральна форма герундія / дієприслівника в обох віддаленоспоріднених мовах набуває аспектуальні характеристики завдяки фінітному дієслову, разом з яким неособова форма може мати семантику одночасності, попередності та наступності. Одна та ж сама неособова форма під впливом семантики фінітного дієслова може мати значення теперішнього, минулого і майбутнього часів. Під формою, вираженою герундієм / дієприслівником з семантикою часової попередності, слід розуміти неособову форму, часова площина реалізації дії якої передує дії, вираженої формою фінітного дієслова. Акціональний фрейм герундія / дієприслівника попередньої дії виглядає так: ХТОСЬ / агенс, виконавши ЩОСЬ-1 (дія виражена герундієм / дієприслівником): виконував / виконав ЩОСЬ-2 (дія виражена фінітним дієсловом). Так, наприклад, італ. "Mio padre, svegliandosi nella notte, diceva a mia madre: "Che luna che hanno Mario e la Paola" (Ginzburg), укр. "Звернувши увагу Респондента на першу визначну споруду - церков Сан Джеремія ліворуч, я почула від нього віршований експромт [...]" (Андрухович). Герундій / дієприслівник із семантикою одночасності позначає паралельність дій неособової та фінітної форм. В акціональному фреймі одночасність дій набуває конфігурації: ХТОСЬ виконав ЩОСЬ (фінітне дієслово) ТОДІ, коли тривала дія, виражена неособовою формою.

Дієприкметники не виражають граматичне значення часу, а лише часову співвідносність. Під терміном "форма теперішнього / минулого часів дієприкметника" слід розуміти лише перфектний / імперфектний аспекти в італійській мові та доконаний / недоконаний види зазначеної неособової форми в українській, а не власне граматичну форму часу. Предикативність дієприкметника в італійській мові виявляється в тому, що як неособова форма він не може бути граматичним присудком, але може слугувати для вираження логічного предиката і мати свій так званий "підмет", що вказує на суб'єкт речення. Це відбувається за тих умов, коли неособова форма утворює абсолютну конструкцію, тобто окреме судження, граматично виражене у формі члена простого речення. В українській мові спостерігається вживання складнопідрядних речень з підрядним часу, де дія підрядного речення відбулася раніше, ніж дія в головному реченні, що супроводжується маркерами часу: коли, як тільки, тільки-но, раз, після того, як. В італійській мові маркером-підсилювачем аспектуального значення виступає обставина "appena" / "як тільки": "Appena svegliata, il sogno mi и uscito di mente" (Moravia). Отже, в італійській мові аспектуальні властивості дієприкметника зводяться до утворення ним абсолютних конструкцій, що виражають результативну закінчену дію. В українській мові лише дієприкметник минулого часу може мати видові відтінки минулого часу.

Розділ 3. "Семантико-синтаксична організація категорій аспектуальності та темпоральності в італійській і українській мовах". У розділі аналізуються аспектуально-таксисні ситуації одночасності і різночасності виконання дій. Таксис безпосередньо пов'язаний з категорією аспектуальності через часові відношення дій в рамках поліпредикативного комплексу (В. М. Храковський). Часові відношення оформлюються в аспектуально-таксисні ситуації, під якими слід розуміти структуру, що базується на семантичному визначенні таксису та його зв'язку з категорією аспектуальності, яка характеризує часові відношення між діями у межах цілісного періоду часу в поліпредикативному комплексі - відношення одночасності та різночасності (О. В. Бондарко). За складом своїх сенсорно-перцептивних можливостей мовна особистість не здатна з однаковою швидкістю та точністю розпізнати, зафіксувати та упорядкувати одночасно декілька миттєвих та короткотривалих дій, що відбуваються в один часовий період (О. С. Кубрякова). Звичайно агенс виокремлює ті ознаки та дії, які є релевантними для нього на той період часу та є значущими щодо тривалості дії у часі. Таким чином, серед усіх ознак дії у першу чергу виокремлюються стабільні та немиттєві дії, які мають якісну стійкість та тривалість упродовж певного часового періоду.

Під одночасністю реалізації розуміємо дії, що тривають паралельно у межах певного відрізку часу і не заперечують одна одну (О. В. Бондарко). Релевантною характеристикою речень із зв'язком одночасності є вираження однієї або декількох дій, що відбуваються не миттєво, не відразу, а тому їх семантика є завжди процесною. Значення одночасності може підсилюватися різними засобами - первинними чи вторинними сполучниками сурядності та підрядності, паралельними видо-часовими формами присудків, спеціальними частками. Усі вони об'єднані одним відтінком часового значення одночасності. В італійській та українській мовах акціональний базовий фрейм складнопідрядних і складносурядних речень (рис. 1) "нарощується" шляхом специфікації слотів лексичними засобами (часу, міри і ступеня, прийменниками, сполучниками, частками), фінітними формами дієслова перфектного / імперфектного аспектів або доконаного / недоконаного видів, неособовими формами дієслова та їх похідними конструкціями: ХТОСЬ-1 виконував ЩОСЬ-1 (процес, виражений фінітним дієсловом або неособовою формою дієслова), ХТОСЬ-2 виконав ЩОСЬ-2 (результативну дію, виражену фінітним дієсловом або неособовою формою дієслова) ТОДІ (обставини часу) ТАК (обставини міри і ступеня):

Рис. 1. Акціональний фрейм аспектуально-таксисної ситуації в італійській і українській мовах

За критерієм реалізації дій у часі одночасність може набувати таких конфігурацій: одночасність між двома процесними діями; одночасність між процесною та результативною діями; одночасність між двома результативними діями. Одночасність між процесними діями позначає паралельне їх протікання, при якому часові межі процесів збігаються. Такий тип одночасності виражається видо-часовими формами імперфектного аспекту в італійській мові і дієслівними формами недоконаного виду в українській. За семантикою вжиті дієслова є неграничними та тривалими. Базовий акціональний фрейм одночасності процесів виглядає так: ХТОСЬ-1 виконував ЩОСЬ-1, ХТОСЬ-2 виконував ЩОСЬ-2: італ. "Leggevano il giornale mentre prendevano il caffи [...]" (Cerami), укр. "Коли ж я вольовим зусиллям повертав бесіду в потрібне русло, баба плакала" (Дереш). В італійській та українській мовах значення одночасності реалізації дій може виражатися за допомогою перифраз з інфінітивом, віддієслівних іменників, сполучень прийменник + іменник, форм герундія / дієприслівника. Характерною рисою для італійської мови є утворення аспектуально-таксисних ситуацій одночасності за допомогою сполучень прийменник + інфінітив, перифраз з герундієм.

При одночасності процесної і результативної дій їх межі повністю збігаються і протікають паралельно. Дієслово, що виражає процесне виконання, вживається в імперфектному аспекті в італійській мові і недоконаному виді в українській, а результативна дія ? у перфектному аспекті та доконаному виді відповідно: італ. "Proprio mentre stavo in camera tua un fulmine caduto piщ vicino degli altri ha fatto saltare la luce" (Tamaro), укр. "Доки біг тато з товаришами, Андрійко потягнув вовка до гаражів" (Вінграновський). Дієслова у неособовій формі позначають процесні ситуації, на фоні яких відбулися результативні дії, позначені формою фінітного дієслова. За семантикою вихідне дієслово неособової форми є тривалим та неграничним і позначає подовжену дію, фінітне дієслово є результативним та граничним. В італійській та українській мовах типовими конструкціями для вираження одночасності між процесною та результативною діями є такі: сполучник PUR + герундій / НЕ + дієприслівник, сполучення прийменник SENZA + інфінітив в італійській мові та сполучення НЕ + інфінітив в українській. В італійській мові конструкціями для вираження одночасності є: STARE + PER + інфінітив, акузативні конструкції та сполучення прийменник + інфінітив.

При одночасності результативних дій їх часові межі повністю збігаються. Видо-часові форми виражають закінчену дію, а тому вживаються в перфектному аспекті в італійській мові та доконаному виді в українській, що пояснюється прототипною ознакою перфектного аспекту та доконаного виду позначати дії, що досягли своєї межі на часовій осі. Акціональний фрейм таких відношень набуває конфігурації: ХТОСЬ-1 виконав ЩОСЬ-1, коли ХТОСЬ-2 виконав ЩОСЬ-2: італ. "Ma ecco, come Iole spuntт dal portoncino, vidi dietro di lei Maddalena, la sorella di quattordici anni [...]" (Moravia), укр. "І тільки-но я їх прикрив кожухом, як Дузева колісниця загальмувала [...]" (Вінграновський). В італійській мові одночасність результативних дій виражається за допомогою конструкцій із сполучником APPENA + дієприкметник та перифраз з інфінітивом. Для італійської і української мов спільними засобами передачі одночасності є конструкції із сполучником PUR + дієприкметник / НАВІТЬ + дієприслівник, SENZA + інфінітив / НЕ + інфінітив.

Позначення різночасності відбувається через визначення часової попередності або наступності. Часові межі процесної та результативної дій можуть не збігатися, а відбуватися в різних часових площинах. При різночасності процесної і результативної дій уживається імперфектний аспект в італійській мові та недоконаний вид в українській мові на позначення процесної дії і перфектний аспект / доконаний вид на позначення результативної дії. Так, в італійській мові "Fino a che non sei andata a scuola non ho avuto nessun problema, non mi interrogavi mai su tuo padre e io mi guardavo bene dal parlartene" (Tamaro) і в українській "Ішов по селу, насвистував, поки не знайшов знайому з дитинства фіртку" (Дереш) імперфектний аспект / недоконаний вид виражають у реченні прототипну для себе ознаку описової характеристики дії, яка може перериватися, припинятися і закінчуватися завдяки дії у перфектному аспекті та доконаному виді, релевантною ознакою яких є результативність та обмеженість у часі. Для італійської мови типовими для вираження різночасності дій між процесною та результативними діями є конструкції із дієсловом STARE + герундій / дієприслівник або дієприкметник, SENZA + інфінітив, сполучення прийменника з інфінітивом і вживання абсолютних конструкцій з інфінітивом.

Однією з релевантних рис різночасності результативних дій є відображення часової наступності дієслівної дії щодо фіксованого моменту мовлення чи іншої дії (реалізація може бути обмеженою маркерами часу або початком іншої дії): італ. "Dopo aver lavorato in segreto tutta l'estate uno di quei giorni gli dissi […]" (Moravia), укр. "Після того, як надцята буря волань і захоплень ущухла, Даппертутто знову взяв мікрофонного змія до рук" (Андрухович).

Вплив перфектного аспекту в італійській мові та доконаного виду в українській на значення дієслова полягає в тому, що дієслівна дія розглядається як часова перспектива відносно зафіксованого на часовій осі моменту або періоду, що слугує орієнтиром для його темпоральної локалізації. У процесі аналізу було встановлено, що італійська мова порівняно з українською має більші можливості вираження типів одночасності та різночасності. Насамперед ідеться про абсолютні конструкції з герундієм та дієприкметником, сполучень прийменник + інфінітив, прийменник + іменник, перифрази з неособовими дієсловами.

ВИСНОВКИ

Побудоване на принципах фреймової та прототипної семантики зіставне дослідження категорій аспектуальності та темпоральності у віддаленоспоріднених мовах дозволило визначити складники цих категорій; простежити зв'язок категорії граничності / неграничності дієслівної дії з іншими семантичними компонентами; дослідити та зіставити словотворчі засоби вираження категорії аспектуальності та темпоральності в українській мові з італійськими корелятами; виділити прототипні, периферійні ознаки видо-часових форм перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові, форм доконаного / недоконаного видів в українській; трансформувати базовий акціональний фрейм шляхом специфікації слотів лексичними маркерами та перифразами з неособовими дієсловами; розробити типологічну класифікацію аспектуально-таксисних ситуацій одночасності і різночасності реалізації дій.

Категорія темпоральності виступає зовнішньою системою координат, що виражає часову площину реалізації дії, а категорія аспектуальності є внутрішньою системою, що структурує категорію часу і позначає різного роду типи протікання дії, їх семантику. Тому для обох зіставлюваних мов простежено тенденцію поєднання цих категорій для вираження темпоральних відношень, що оформлюються в італійській мові за допомогою видо-часових форм, а в українській мові граматично оформленої категорії виду.

Універсальні категорії аспектуальності та темпоральності взаємодіють із категорією граничності / неграничності дієслівної дії та реалізуються в українській мові в межах жорсткої і облігаторної видової системи. В українській мові семантичне вираження протікання дії закладене в форму інфінітива, а в італійській мові ? у видо-часову форму.

Серед прототипних ознак імперфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській виділяємо: ознаку тривалої, кратної дії та невизначеної за тривалістю дію. На відміну від української мови, в італійській мові імперфектний аспект набуває додаткових відтінків уживання в аспектуальних ситуаціях із семантикою майбутньої або умовної дії. Отже, сфера аспектуальних значень імперфектного аспекту може варіюватися і набувати значення не тільки минулого часу, але й теперішнього в минулому та майбутнього в минулому. Серед прототипних ознак перфектного аспекту в італійській мові та доконаного виду в українській відзначимо ознаку завершеної, результативної, аористичної, інгресивної дій. Залежно від реалізації та спрямованості дії на результат основний акціональний базовий фрейм може бути представлений двома типами - це процесна та результативна реалізації дії. У дослідженні трансформовано акціональні схеми шляхом специфікації слотів обставинами, що позначають початок, певний відрізок та кінець реалізації дії. У разі паралельності випадків уживання обставин з фіксованою та нефіксованою сферою дії в італійській та українській мовах аналіз виявив групу маркерів, що різняться за своєю семантикою в обох зіставлюваних мовах. Окрім цього, у роботі акціональний базовий фрейм "нарощується" перифразами з неособовими дієсловами, які можуть уживатися із семантикою перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та доконаного / недоконаного видів в українській. Розроблена типологічна класифікація інфінітивних перифраз (перифрази прогресивної, абітуативної, резолютивної дій) свідчить про поліфункціональність інфінітива в італійській мові.

В італійській та українській мовах вираження категорій аспектуальності та темпоральності в аспектуально-таксисних ситуаціях відбувається за допомогою фінітних дієслів, неособових форм дієслова, конструкцій та перифраз з неособовими дієсловами, маркерів часу, міри і ступеня, сполучень прийменник + іменник, віддієслівних іменників і часток. Аспектуально-таксисні ситуації представляють два протилежних типи відношень - одночасності і різночасності. Під одночасністю розуміємо паралельне розгортання декількох процесних дій, процесної і результативної дій, а також декількох результативних дій. У відношення різночасності вступають процесна та результативна дії або декілька результативних дій. Серед спільних шляхів утворення аспектуально-таксисних ситуацій встановлено закономірності вживання підрядних реченнь часу, допустових, реченнь ступеня, способу дії, присудкових. Відмінними виявилося утворення в італійській мові речень за допомогою акузативних конструкцій, сполучень прийменник + інфінітив у ролі обставини допусту.

Представлений у дисертаційній роботі підхід до вивчення категорій аспектуальності та темпоральності сприяє вдосконаленню дослідження аспектуальної парадигми з огляду на прототипну та фреймову семантики в італійській та українській мовах, який дозволяє інтерпретувати традиційно відомі факти у новому ракурсі, виявляючи тим самим нові спільні та відмінні риси між обома віддаленоспорідненими мовами. Саме в такому типологічному напряму вбачаємо перспективність подальшого дослідження дієслівних категорій в італійській і українській мовах, оскільки однією з проблем сучасної лінгвістики є природа встановлення поняттєвого плану мовних категорій і характер процесу відображення пізнавального змісту в мовній одиниці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Типологія категорії аспектуальності в українській та італійській мовах / Ю.П. Ісакова // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. ? К., 2006. ? Вип. 9. ? С. 104-111.

2. Взаємодія аспектуальних та словотвірних значень дієслова в українській та італійській мовах / Ю.П. Ісакова // Проблеми семантики слова, речення та тексту. ? К., 2006. ? Вип. 16. ? С. 79-85.

3. Лексичні засоби вираження категорії аспектуальності в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного університету: Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. ? К., 2007. ? Випуск 14. ? С. 114-117.

4. Інфінітивні перифрази в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. ? К., 2007. ? Вип. 12. ? С. 169-174.

5. Аспектуальні-таксисні ситуації одночасності в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. ? К., 2008. ? Вип. 20. ? С. 91-97.

6. Аспектуальні-таксисні ситуації різночасності в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Проблеми семантики слова, речення та тексту. ? К., 2008. ? Вип. 13. ? С. 152-158.

7. Засоби вираження категорії аспектуальності в українській та італійській мовах / Ю.П. Ісакова // Матеріали Першої Всеукраїнської наукової конференції романістів: Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного мовознавства. ? Чернівці, 2006. ? С. 23-24.

8. Когнітивний підхід у вивченні категорії аспектуальності в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Актуальні проблеми романської філології: Матеріали Всеукраїнської конференції молодих науковців. ? Горлівка, 2007. ? С. 31-33.

9. Теоретичні засади семантики аспектуальності в італійській та українській мовах / Ю.П. Ісакова // Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві: Матеріали студентської науково-практичної конференції, 4-6 квітня 2007 р. ? К., 2007. ? С. 94-96.

Размещено на Allbest.ru