Зародження, розвиток і функціонування граматичної категорії числа в німецькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

ЗАРОДЖЕННЯ, РОЗВИТОК ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ ЧИСЛА В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Виконала Іваницька Юлія Валеріївна

ОДЕСА - 2008



АНОТАЦІЯ

лексичний граматичний іменник фонетичний

Іваницька Ю.В. Зародження, розвиток і функціонування граматичної категорії числа в німецькій мові (на матеріалі іменників).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2008.

В дисертації запропоновано комплексний підхід до вивчення зародження, розвитку і функціонування граматичної категорії числа в різні періоди історії німецької мови.

Дослідження зосереджено на показниках граматичного числа іменників *-рer/*-юer, *-рen/*-юen (та їх редукованих формах *-ре/*-юe), що мають в основі семантику „одиничність (цілісність)” та „двоїна (множинність)”, а також *-na, *-ra, *-k^wa зі значенням „одиничності” у двн., свн. та рнвн. мові. Аналіз здійснено на матеріалі давньо-, середньо- та ранньонововерхньонімецьких текстів (загальний обсяг складає близько 26 тис. словоформ) і даних лексикографічних джерел німецької мови.

Аналіз матеріалу давніх текстів уможливив визначення в іменниках чіткої реалізації однини і множини та виокремлення слідів двоїни, функціонування якої належить до дописемного часу.

Результати дослідження граматичної категорії числа в німецькій мові дали змогу встановити фонетико-граматичні маркери множини, які прийшли на зміну семантичним, і тим самим висловити думку про зміну синтетичних засобів вираження аналітичними.

Ключові слова: граматична категорія числа, давні німецькі тексти, множина, однина, фонетико-граматичні маркери.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проведеного дослідження обумовлено наявним у традиційній і сучасній германістиці напрямом вивчення граматичних одиниць вираження категорії числа (В. Брауне, K.-П. Вегера, М.М. Гухман, Х. Eггерс, С.А. Жаботинська, Л.Р. Зіндер, С.О. Конкін, А.М. Косякін, О.С. Кубрякова, С.А. Миронов, О.Н. Новикова, Ю.Г. Панкрац, О. Рейхманн, А.А. Худяков), а також необхідністю розгляду зародження й особливостей функціонування лексем числа у різні періоди розвитку німецької мови. Постановка цієї проблеми зумовлена також відсутністю комплексного підходу до вивчення граматичної категорії числа та її еволюції в німецькій мові.

Категорія числа іменників, на думку В.В. Виноградова, становить складний предметно-смисловий вузол, у якому сплітаються їх різноманітні граматичні та лексико-семантичні особливості. Граматична категорія числа пройшла тривалий шлях розвитку, перш ніж з'явилася в мовах у сучасному вигляді. Очевидно, що її зародження ґрунтується на особливостях існуючого з давніх часів поняття загального числа, розвиток якого (поняття) спричинив появу граматичних форм вираження кількісних значень.

Незважаючи на те, що в германістиці є дослідження, які торкаються історії розвитку категорії числа іменників в різних мовах (В. Брауне, K.-П. Вегера, М.М. Гухман, Х. Eггерс, С.А. Жаботинська, Л.Р. Зіндер, О.С. Кубрякова, С.А. Миронов, Г. Пауль, O. Рейхманн), проте у них лише в загальних рисах розглянуто становлення цієї категорії, появу граматичних маркерів та особливостей їх розвитку, а ні генетичні витоки, ні умови зародження граматичного числа і досі докладно не вивчено. Переважно це стосується аналізу категорії числа в німецькій мові, де об'єктом спостереження виступала в основному реалізація кількісних показників у синхронії (А.М. Косякін, О.С. Кубрякова, Ю.Г. Панкрац, А.А. Худяков, О.Н. Новикова, С.О. Конкін). Окремі роботи присвячено з'ясуванню відношень понятійної категорії та мовних одиниць числа (В.В. Акуленко, О.І. Букрєєва, Л.Н. Булатова, М.Д. Потапова). Сама природа існування та розвитку мовних одиниць і систем, які перебувають у безперервній зміні та русі, на думку Г.А. Залізняк, потребує зміни наукової парадигми, що полягає в застосуванні діахронічного і синхронічного методів при вивченні одиниць мови. Тому в основу аналізу категорії числа іменників у німецькій мові в даному дисертаційному дослідженні покладено синхронно-діахронічний підхід, який дає змогу простежити аналізоване граматичне явище у становленні й динаміці та з'ясувати умови зародження, функціонування і шляхи розвитку особливостей і тенденцій еволюції числа.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах планової наукової теми №177 кафедри німецької філології факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова „Мовні та мовленнєві одиниці: функціональний і діахронічний аспекти (дослідження на матеріалі германських мов)”, затвердженої Вченою радою факультету РГФ ОНУ, протокол № 3 від 21.11.2006, номер державної реєстрації 01070010627. Тему дисертації затверджено вченою радою факультету РГФ Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол №3 від 23.11.2004р.).

Метою роботи є виокремлення шляхів зародження мовних одиниць вираження числа іменників, установлення особливостей розвитку категорії числа в німецькій мові та визначення ступеня взаємодії лексичних і граматичних засобів у генезисі числа. Для досягнення поставленої мети розв'язано такі конкретні завдання:

1) з'ясовано характер взаємодії понятійних і мовних категорій на прикладі переходу від загального поняття про число до мовних форм його вираження, зокрема лексичних та граматичних;

2) реконструйовано основні риси і характеристики категорії числа іменників у дописемний період існування німецької мови;

3) простежено взаємодію лексичних та граматичних засобів вираження числа іменників у давні періоди розвитку німецької мови;

4) проаналізовано зародження морфологічних маркерів числа іменників та їх функціонування на матеріалі свн. та рнвн. текстів, а також частоту реалізації морфів;

5) конкретизовано тенденції розвитку граматичного числа іменників, виходячи з аналізу реалізації іменників у двн., свн. та рнвн. текстах;

6) схарактеризовано процеси переходу синтетичних способів вираження числа іменника в німецькій мові в аналітичні;

7) визначено частоту реалізації граматичних маркерів числа у двн., свн. та рнвн. періоди мови;

8) встановлено причини історичної зміни лексико-граматичних засобів вираження числа іменників, а також перспективи розвитку категорії числа в німецькій мові.

Об'єктом дослідження є динаміка мовного втілення поняття «число».

Предметом дослідження є граматична категорія числа іменників, її зародження, розвиток та функціонування у трьох діахронічних зрізах німецької мови.

Матеріалом роботи стали давньо-, середньо- та ранньонововерхньонімецькі тексти, що охоплюють період з VIII по XVІІ століття. Загальний обсяг текстів складає 26 тис. слововживань. Усього розглянуто 1140 ситуацій, у яких реалізовано форми множини іменників (у двн. мові - 126 ситуацій, у свн. - 622 та рнвн. - 392).

В дослідженні проаналізовано лише ті іменники, які мають форму однини і здатні утворювати множину. Репрезентативність вибірок у кожному з трьох періодів мови визначалася згідно зі статистичними вирахуваннями достатності за формулою Р.Г. Піотровського. Тексти двн. періоду (VIII-X ст.) представлено незначною кількістю поетичних пам'яток, що пояснює розмір вибірок. Середньоверхньонімецькі пам'ятки писемності ілюструють зародження німецької літературної мови. У роботі цей період поділено на дві частини: ранній період свн. мови - І пол. ХІІ століття та пізній період свн. мови - кінець ХІІ - ХІІІ століття. Рнвн. період з XIV по XVII ст. є завершальним з позицій розвитку мовних процесів, які відбувалися в інші періоди. Також використано словники двн., свн. і рнвн. мови та граматичні таблиці відмінювання іменників.

Методи дослідження. Провідним у дослідженні є порівняльно-історичний метод, до кола завдань якого входить розкриття закономірностей розвитку категорій мови, виявлення умов і причин зародження її одиниць. Порівняльно-історичний метод дав підстави порівняти функціонування лексико-граматичних одиниць числа, визначити динаміку їх зміни, а також з'ясувати її причини на матеріалі давньо-, середньо та ранньонововерхньонімецької мови. Метод лінгвістичної реконструкції німецьких праформ дав змогу розглянути шляхи перетворення понятійних категорій числа в мовні.

У дисертації розглянуто три мовні зрізи - давньоверхньонімецький, середньоверхньонімецький, ранньонововерхньонімецький, кожний з яких характеризується синхронічним підходом до аналізу граматичної категорії числа, що в цілому уможливлює використання комплексного синхронно-діахронічного метода при вивченні природи названого явища.

Аналіз граматичних маркерів числа зумовив використання дескриптивного методу, який прислужився в описі спостережень над реалізацією лексико-граматичних ознак числа іменників у двн., свн. та рнвн. мові, що також визначило доцільність застосування індуктивного та дедуктивного підходів. Метод імовірносно-статистичного аналізу дав змогу отримати кількісні дані щодо реалізації формативів числа іменників в окремі періоди розвитку німецької мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вивчено зародження, функціонування і шляхи розвитку граматичної категорії числа іменників у німецькій мові, а також визначено граматичні формативи множинності та їх місце в мовній системі в різні періоди її розвитку. В дисертаційному дослідженні вперше:

- на матеріалі німецької мови з'ясовано характер перетворення понятійної категорії кількості в мовну категорію, представлену лексико-граматичними засобами вираження;

- здійснено реконструкцію первинних формативів у вигляді *-рer, *-юer, *-рen, *-юen, *-ре, *-юe , які стали прообразом при зародженні маркерів множини в німецькій мові;

- виявлено у двн. мові сліди двоїни, функціонування якої належить до дописемного часу;

- досліджено специфіку переходу синтетичних засобів вираження множинності в аналітичні, представлені іменником разом з артиклем або іншими детермінативами;

- розглянуто розвиток та особливості функціонування формативів множинності у вигляді суфіксів -(e)n, -e, -er, -s, а також умлаута та безфлективних форм, що розрізняються своїми статистичними параметрами;

- простежено еволюцію фонетико-граматичних засобів вираження числа іменника, яка становить собою дивергентний процес.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в застосуванні комплексної методики при вивченні зародження та становлення граматичної категорії числа в німецькій мові, а результати дослідження становлять певний внесок у подальшу розробку проблеми зародження та розвитку граматичної категорії числа імені, розглянутої на матеріалі двн., свн. та рнвн. текстів. Отримані висновки дають змогу визначити місце і роль фонетико-граматичних та лексико-граматичних маркерів множини в німецькій мові, а також конкретизувати тенденції розвитку категорії в цілому. Останнє уможливило реконструювання дописемних праформ, які перебували в основі перетворення понятійної категорії числа в мовну категорію. Отримані кількісні параметри, що характеризують функціонування морфем числа у різні періоди розвитку німецької мови, визначають у цілому дивергентний характер розвитку категоріальних одиниць німецької мови.

Практична цінність роботи полягає у можливості застосування її результатів у курсах вищої школи з історії німецької мови (розділи про граматичні категорії у двн., свн. та рнвн. періоди), в теоретичній граматиці німецької мови (розділ про еволюцію граматичних одиниць), у курсі загального мовознавства (розділ про співвідношення понятійних і мовних одиниць), у спецкурсах, науковій роботі аспірантів та студентів, на практичних заняттях з німецької мови.

Апробацію результатів роботи було здійснено на ІV та V Міжвузівській конференції молодих учених „Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006, 2007), на Міжнародній науковій конференції на честь 90-річчя доктора філологічних наук, професора А. К. Корсакова „Лінгвістична теорія: надбання, актуальні проблеми та перспективи розвитку” (Одеса, 2007), на ІІІ Міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-річчю професора, доктора філологічних наук В.В. Левицького „Актуальні проблеми германської філології” (Чернівці, 2008), на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (Одеса, 2005-2008).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, визначено ступінь наукової новизни, теоретичне і практичне значення роботи, представлено її об'єкт, предмет, цілі та завдання, вказано матеріал і методи аналізу, а також апробацію результатів дослідження.

Перший розділ „Граматичне число і стан його вивчення в германістиці” присвячено розгляду наявних досліджень категорії числа та методів вивчення граматичних категорій. У розділі основну увагу приділено: опису лексичних засобів вираження числа та їх морфологізації, двоїні в індоєвропейських мовах, становленню граматичного числа в прагерманській мові.

Граматичні категорії утворюють структурну основу мови, визначають зміст її граматичної будови, виявляють характер мовних - граматичних - абстракцій.

Зародження і розвиток граматичних категорій, відбитих в історичних фактах мови або реконструйованих за допомогою порівняльно-історичного аналізу, є показниками абстрагувальної діяльності свідомості, генетичного зв'язку та взаємодії мовних і логічних категорій.

У плані взаємовідношення мови і мислення, граматики і логіки категорія числа завжди становила інтерес для дослідників (В.В. Акуленко, К. Бругманн, О.І. Букрєєва, Л.Н. Булатова, Х. Вагнер, К. Вегера, М.М. Гухман, В.І. Дегтярев, С.А. Жаботинська, А.М. Косякін, Н.М. Курманбаєв, С.А. Миронов, В.З. Панфілов, М.Д. Потапова, О.Г. Ревзіна, В.Г. Таранець, Б.Л. Уорф, Т.С. Шардзенідзе, І. Шатц, С.А. Швачко, В.Н. Ярцева). В історичному русі форм, у перебудові парадигм, у зміні структури і характеру категорії числа відбиваються глибинні процеси розвитку мислення.

Згідно з існуючим філософським баченням логічна будова розумового процесу є однаковою для всіх людей і не залежить від типу мови. Про це писав ще О.О. Потебня. Серед сучасних учених, які підтримують цю ідею, необхідно назвати зокрема В.З. Панфілова, П.В. Чеснокова. Виходячи з того, що різномовні народи оперують єдиними логічними категоріями і шляхи розвитку мислення є подібними незалежно від мовного типу, розглянуті праці в галузі вивчення категорії числа уможливлюють прийняття концепції, згідно з якою категорія числа пройшла такі основні етапи розвитку:

1) період існування збірних іменників, коли в одній формі збігались одиничність та двоїна (множинність);

2) час зародження поняття парціальності, коли частина (одиниця) відділилася від цілого (двоїна, множинність);

3) етап існування безкінечної лічильної множинності, коли відокремлюються одиниця та двійка, які протиставляються більшій множинності.

Індоєвропейська прамова перед своїм розпадом на різні мови свідчить про наявність у ній трьох парадигм числа: однини, двоїни та множини. Спочатку число виражалося лексично, його граматичні ознаки з'являються пізніше, проте зародження останніх відбувалося поступово, слідом за лексичними перетвореннями. Під час розвитку складних словесних утворень у мові-основі один із коренів змінював своє лексичне значення, все більше й більше абстрагуючись. Як результат окремі морфеми в складі слова з часом втрачали своє початкове лексичне значення та набували функцій суто граматичних. У процесі делексикалізації семантичних елементів та перетворення їх на морфологічні показники відбувалася трансформація мови в новий, флективний тип. Звідси випливає, що граматичні значення вийшли з лексичних, граматикалізація останніх і привела поступово до утворення граматичних форм і значень. Ця точка зору знаходить підтвердження та розвиток у численних дослідженнях генезису граматичних одиниць (В.Д. Каліущенко, Г.С. Кличков, Е.О. Курилович, Н.М. Курманбаєв, Т.А. Майсак, Г. Пауль, В.Г. Таранець, Ф.Ф. Фортунатов).

Стосовно ж категорії числа іменників можна зробити висновок, що граматичній категорії числа передували лексеми числа. Очевидно, що словесне позначення конкретного числа як результат поступового абстрагування перетворювалося в граматичний показник, який виражає різні кількісні поняття. Новий формальний маркер числа міг уживатися з будь-якими іменниками, що мають форми однини та множини. Такі формальні показники становлять основу індоєвропейських афіксів.

Дослідження свідчать, що індоєвропейська прамова була набагато багатшою формами відмінювання та дієвідмінювання, ніж пізніші окремі індоєвропейські мови. В момент розпаду вона мала форми трьох різних родів (чоловічого, середнього і жіночого), а також трьох різних чисел (однини, двоїни і множини) для іменника та дієслова. Двоїна притаманна численним, переважно давнім, але й деяким сучасним різноструктурним мовам світу (ведійська, санскрит, старослов'янська, давньоруська, старопольська та сучасна словенська) як характерна особливість давнього або архаїчного стану граматичної будови. Вона ґрунтується на стародавньому уявленні про двоїну предметів, природну парність, що цілком відповідає природі та суті категорії числа, пов'язаної з осмисленням практичної реальності. В давні часи у формах двоїни синкретично сходилися значення `двоїни' і `цілісності', з яких остання використовувалася для позначення одиничності, лише з часом одиничність стала набувати контурів відмінної форми від двоїни, що полягала в більшій редукції вихідної форми. Двоїна ж поступово також перетворювалася й отримувала вид пізніх множинних форм.

Виокремлення прагерманської мови з індоєвропейської спільноти відбувалося поступово й охопило низку століть. У системі германських мов, окрім успадкованих граматичних форм, наявні специфічні риси, що привели до корінного перетворення всієї системи.

Зазначене дає змогу зробити висновок про те, що тільки з урахуванням знань особливостей розвитку поняття числа, шляхів перетворення лексичних значень, нерівномірності та поступовості розвитку формантів граматичної будови можна здійснити дослідження витоків категорії числа іменника, його зародження і становлення.

Порівняльно-історичний метод уможливив екстраполяцію закономірностей функціонування мовних одиниць на доісторичний час, а також прогнозування їх розвитку у найближчому майбутньому. Ймовірносно-статистичний підхід визначив у дослідженні достатність вибірок у розглянуті періоди мови, а також функціонування лексико-граматичних засобів реалізації числа іменника в німецькій мові.

Викладені в розділі основи зародження граматичного числа та початку його розвитку стали вихідними при подальшому аналізі конкретних форм реалізації категорії числа іменників у німецьких текстах.

Другий розділ „Граматичне число іменників у давньоверхньонімецькій мові” присвячено аналізу числа у двн. мові. Тут показано найдавніші типи відмінювання іменників, формативи множини та їх реалізацію у двн. пам'ятниках, проведено статистичний аналіз форм множини.

Аналіз текстів двн. мови висвітлив, з одного боку, шляхи зародження та становлення граматичних маркерів числа і, з іншого, наявність слідів, які передували граматичним формам однини/множини.

Статистичному аналізу підлягали форми множини іменників, представлених у двн. текстах. Вони реалізують різні варіанти словоформ іменника, оскільки на той час ще не існувала писемна традиція, і слова передавалися на письмі фонетично. Незважаючи на це, фонеми та морфеми як одиниці мови становили єдину систему, спільну для різних діалектів німецької мови у двн. період.

Ситуативний контекст творів двн. періоду чітко розрізняє однину та множину, остання позначає денотат із двох та більше одиниць. Множина словоформи визначається у протиставленні з її формою в однині. Для вокалічного типу опозиція форм однини та множини має вигляд „відсутність флексії/кінцевий голосний”, для консонантного - „голосний/кінцевий приголосний”, „відсутність голосного/кінцевий суфікс типу -ar, -on” та в окремих випадках „відсутність умлаута/умлаут в корені”. Безфлективний тип множини не має формальних показників та реалізується на ситуативному рівні.

Проведений аналіз дає змогу тлумачити безфлективні форми в розглянутих лексемах як первинні у всіх відмінках множини, тобто в однині та множині іменники вживались у тій самій формі. Двн. тексти розрізняють число за допомогою контексту, тобто семантично, але входження до відповідного семантичного контексту відбувається завдяки наявності в аналізованих словоформах імпліцитно прихованих сем кількості. Аналіз форм множини у двн. мові уможливив виокремлення наступних типів множини: безфлективний (ситуативний) iar “рік”, man „людина”, консонантний із суфіксами -ar, -er, -on, -un: jungaron “апостоли”, erрun „землі”, dohter “дочки”, fingar „пальці”, вокалічний із кінцевим голосним /-i, -a, -o, -u/: burgi “міста”, daga „дні”, goda „боги”, mano „люди”, умлаутний (а>е в корені): gast - geste „гість - гості”, hant - henti „рука - руки“.

Слід зазначити, що лише умлаутний тип є власне граматичним маркером множини іменника, в той час, як консонантний та вокалічний типи визначаються як виразники множини лише в контексті. Безфлективний тип множини є найдавнішим та бере початок від лексем зі значенням двоїни, сліди якої ще існують у двн. текстах. В аналізованих творах досить чітко виявляються показники двоїни у вираженні множини, проте формальне протиставлення формативів двоїни формативам однини та множини відсутнє. Наприклад, лексема ziidi “час” етимологічно складається з двох морфем: zii-di, корінь же тут представлено у вигляді герм. *ti-. Як результат другого пересування приголосних герм. *t змінився у двн. мові в щілинний *z, редуплікація кореня в цілому представляє зазначену форму ziidi. Оскільки редуплікація кореня служила в давнину показником двоїни, то zii-di за своєю семантикою походить від двоїни.

Лексико-граматичні показники числа беруть початок від прагерманського часу і пов'язані із суфіксами *-рer/*-юer, *-рen/*-юen (та їх редукованими формами *-ре/*­юe), із семантикою “одиничності (цілісності)” та „двоїни (множинності)”. Зазначений форматив двоїни чітко спостерігається в іменниках, що позначають ступінь сімейної спорідненості. Ці іменники належать до найдавніших форм, які у двн. були представлені у вигляді: fater „батько”, bruoder „брат”, muoter „мати”, swester „сестра” і могли вживатися як в однині, так і в множині. Граматичними маркерами числа є також *-na, *-ra, *-k^wa зі значенням “одиничності” (В.Г. Таранець). Останні виражають множину шляхом редуплікації. Наприклад: bohhum „книгам” (суфікс ­hu­ етимологічно походить від іє. *-k^wa, наявність двох приголосних ­hh­ свідчить про редуплікацію форматива *-k^wa), brunnono „кольчугам”, mannum „чоловікам” (наявність двох серединних -nn- свідчить про редуплікацію форматива *­na), scurun „зброї” (суфікс ­ru­ походить від іє. *­ra, синонімічного *­na)

Спрощення в германській структурі слова та дія фонетичної атракції привели до розщеплення суфіксів та утворення консонантного й вокалічного типів множини у двн. мові, що синкретично виражають число та відмінок.

Фонетичні зміни в корені слова спричинили зародження власне граматичного показника числа умлаутного типу. Дія граматичної аналогії зумовила перенесення показників множини на іменники з іншими основами, які не мають подібності з поняттям кількості (тут - двоїни). Наприклад: wassar „води”, wuntar „дива” - ці іменники утворюють множину за аналогією з іменниками родинності, хоч не мають семантики двоїни (загальні дані представлено в таблиці 1).

Таблиця 1. Формативи множини іменників та їх частота в текстах двн. періоду (VIII- Xст.) (одиниці виміру: абс. - кількість вжитків, відн. - %)

Nп/п	Відмінки	Фор	мативи мно	жини		Всього
		безфлект.	консон.	вокаліч.	умлаутн.
1.	Називний	3	15(-on, -un, -en, -es, -er, -ar)	33(-i, -a, -o, -e)	4	55
2.	Родовий	-	-	5 (-o)	-	5
3.	Давальн.	1	35(-on, -un, -um, -in, -om, -em, -im, -an)	2 (-i, -o)	1	39
4.	Знахід.	4	5 (-on, -in, -un)	13(-i, -o, -a,-e)	5	27
Всьо-	Абс.	8	55	53	10	126
го	Відн. %	6,4	38,1	47,6	7,9	100

Аналіз реалізації ознак множини у двн. мові засвідчив, з одного боку, наявність слідів лексем числа у вигляді форм двоїни і, з іншого, зародження та розвиток граматичних формативів числа, серед яких найяскравіше представлено умлаутний тип, що становить собою перехід від лексичного до граматичного способу вираження.

У третьому розділі „Множина іменників у середньоверхньонімецькій та ранньонововерхньонімецькій мовах” розглянуто загальні характеристики морфемної структури слова і категорії числа, а також формативи множини в пам'ятках обох періодів. Одночасно проведено статистичний аналіз і порівняння граматичних маркерів числа в різні періоди існування німецької мови.

Аналіз текстів початкового свн. періоду уможливив узагальнення й висновки щодо розвитку категорії множинності порівняно з двн. періодом німецької мови (всього проаналізовано 214 слововживань форм множини).

До найчастотнішого формативу множини належить суфікс -en, який зафіксовано в розглянутих текстах у 50,9% випадках. Цей суфікс протиставляється суфіксу -е в однині іменників, а також безфлективним формам. Наприклад: лексема katze (наз. відм.,одн.) - katzen „кішки”(наз. відм., мн.), ouge (наз. відм., одн.) - ougen (наз. відм., мн.) „очі”, tфt (наз. відм., одн.) - toten (наз. відм., мн.) „мертві”, tвt - tatin „вчинки”. Досить часто (28,1%) у множині трапляються іменники із суфіксом -е, які утворюють опозицію іменникам у безфлективній формі. Наприклад: die steine „каміння”, di berge „гори”, die gebeine „тіла”. На третьому місці за частотою (15,9%) знаходяться безфлективні форми. Ці лексеми є однокореневими та реалізуються тією самою формою в обох числах. Тут протиставлення однина/множина виявляється лексично, тобто найдавнішим способом вираження множини іменників: viel iar „багато років“, all ding „всі речі“ (загальні дані представлено у таблиці 2.).

Таблиця 2. Формативи множини іменників та їх частота в текстах раннього свн. періоду (І пол. ХІІ ст.)

№ п/п	Відмінки	Формативи множини	Частота
		-e	-en	-in	un	-n	-er	-ir	umlaut	-ш	абс.	відн.%
1	називн.	26	24	3		-	1	1	-	19	74	34,6
2	родов.	9	5	-	-	-	-	-	-	-	14	6,5
3	давальн.	-	51	-	-	2	-	-	1	-	54	25,3
4	знахід.	25	29	-	1	-	1	-	1	15	72	33,6
частота	абс.	60	109	3	1	2	2	1	2	34	214
	відн.%	28,1	50,9	1,4	0,5	0,9	0,9	0,5	0,9	15,9		100,0

Імовірносно-статистичний аналіз форм множини свідчить про те, що в ранній період існування свн. мови діяло дві тенденції в реалізації ознак множинності: морфологічна, представлена в основному суфіксами -en, -e, та лексична (контекст). У цілому превалює лексико-граматична множина, до якої потрібно віднести реалізації множинності у вигляді слова-означення з іменником. Такі аналітичні засоби трапляються в 78,97% випадків (sine wunden „його рани”, siben stunde „сім годин”, unseriu ougen „наші очі”). Слова-означення належать до різних лексико-граматичних класів слів, а саме: займенників, числівників, прикметників, дієслівних форм. Отже, ранній період свн. мови свідчить про домінування аналітичних засобів вираження числа над синтетичними (суфіксальними формами).

Пізній свн. період представлено в дослідженні творами, з яких проаналізовано 408 слововживань форм множини. Найчастотнішим у текстах виступає форматив множини -en (51,8%), друге місце посідає -e (15,9%), часто представлені в текстах однокореневі іменники (12,7%), множина яких виражається ситуативно (swaz flozen unde grat het „де були плавники та рибні кістки”, swaz vettech unde chle hat „що мав крила та кігті”). Дані наведено в таблиці 3.

Значне місце посідають у вираженні множини іменників слова-означення, загальне число реалізації яких досягає 65,69%. Якщо порівняти цю цифру з аналогічною в ранній період свн. мови (78,97%), то очевидним стає зменшення ролі слів-означень у пізніший період розвитку свн. мови, що пояснюємо превалюванням морфологічних (суфіксальних) засобів вираження множини іменників. Безсумнівним є також деяке коливання в застосуванні аналітичних і синтетичних одиниць реалізації множини іменника.



Таблиця 3. Формативи множини іменників та їх частота в текстах пізнього свн. періоду (кін. ХІІ-ХІІІ ст.)

№ п/п	Відмінки	Формативи множини	Частота
		-e	-en	-n	-er	umlaut	-ш	-s	абс.	відн.%
1	називн.	19	32	1	6	5	24	-	87	21,3
2	родов.	9	24	-	-	10	-	1	44	10,8
3	давальн.	4	118	9	3	20	2	-	156	38,2
4	знахід.	33	37	-	5	19	26	1	121	29,7
частота	абс.	65	211	10	14	54	52	2	408
	відн.%	15,9	51,8	2,5	3,4	13,2	12,7	0,5		100,0

Нетиповим для множини іменників є форматив -s, представлений у 2 лексемах із 408. Пояснюється, очевидно, це тим, що він функціонує в основному в запозичених словах, кількість яких невелика в загальному лексиконі німецьких слів (Officiers „офіцери”). Цьому сприяло також те, що в окремих випадках давнє -s перейшло внаслідок ротацизму в приголосний -r, наприклад, у суфіксі двн. -ir, який у свн. період вже мав вигляд ­er.

У розглянутих свн. текстах домінують граматичні показники множини в порівнянні з лексичними, а також аналітичний спосіб вираження.

Аналіз частоти вживання множини в різних відмінках у двн. та свн. текстах дає змогу констатувати, що з розвитком німецької мови відбулося, з одного боку, зменшення частоти реалізації множини іменників у називному відмінку, а з іншого, збільшення цього показника у всіх непрямих відмінках. Причиною цього є розширення складу речення за рахунок другорядних членів та їх функціонального навантаження, що привело до зменшення реалізації множини іменників у називному відмінку, зокрема, суб'єктних показників у висловленні.

У рнвн. період на фоні орфографічного розмаїття продовжує закріплятися граматична категорія числа іменників, яка бере свій початок з раннього періоду німецької мови. Формативи множини іменників зароджуються в боротьбі з показниками відмінкової та родової категорій протягом століть і тільки в рнвн. мові вони закріплюються в морфологічній системі мови.

Таблиця 4. Формативи множини іменників та їх частота в текстах рнвн. періоду (XIV-XVII ст.)

№ п/п	Відмінки	Формативи множини	Частота
		-e	-en	-n	-er	umlaut	-ш	-s	-a	абс.	відн.%
1	називн.	9	38	4	33	3	16	-	-	103	26,3
2	родов.	4	16	2	5	-	4	-	-	31	7,9
3	давальн.	3	91	13	2	-	3	-	-	112	28,6
4	знахід.	19	56	2	34	10	18	4	3	146	37,2
частота	абс.	35	201	21	74	13	41	4	3	392
	відн.%	8,9	51,3	5,4	18,9	3,3	10,5	1,0	0,7		100,0

Аналіз форм множини іменників у текстах рнвн. мови дає підстави для певних узагальнень щодо їх реалізації. Розподіл маркерів числа не закріплено за якимись відмінками, що уможливлює припущення про відсутність кореляції між показниками числа та відмінка. Це не стосується попередніх періодів розвитку німецької мови. З іншого боку, дистрибуція суфіксів -(e)n, -e, -er характеризується їх вживанням фактично у всіх відмінках множини. Це засвідчує, що розглянуті суфікси виступають саме як граматичні маркери множини. До показників множини необхідно уналежити також реалізацію в іменниках умлаута, який протиставляється безумлаутним словоформам в однині. Досить часто (10,5%) в значенні множини вживаються безфлективні форми, значення яких розкривається контекстом. Частота цих форм помітно нижче, ніж у попередній свн. період, що свідчить про переважне вживання в рнвн. мові граматичного показника в порівнянні із семантичним у категорії числа.

Одиничними в реалізації множини є суфікси -(e)s та -а, які зафіксовано лише в запозичених лексемах (Officiers „офіцери”, Muttis „мамочки”, Uhus „сови”, Elementa „стихії“, Vocabula „слова“).

Розглянутий матеріал дає змогу зробити деякі узагальнення стосовно місця граматичних формантів у різні періоди німецької мови та тенденцій їх зміни.

Як зазначалося, вокалічний маркер множини іменників у вигляді суфікса -е реалізувався в текстах з наступною частотою: двн. період - 47,6%, свн. (ранній) - 28,1%, свн. (пізній) - 15,9% та рнвн. - 8,9%. Наведені показники наочно демонструють варіаційний ряд частки вживання вказаного суфікса в різні періоди розвитку німецької мови і тим самим свідчать про зменшення його функціонального навантаження у вираженні множини іменників. З іншого боку, починаючи із свн. періоду, деяку стабільність у цьому відношенні проявляє реалізація іншого маркера - консонантного - у вигляді суфікса -(e)n, який має показники: свн. (ранній період) - 53,7%, свн. (пізній) - 54,3% та рнвн. - 56,6%. Необхідно відзначити, що у двн. період частотність цього маркера становила 38,1%, що ілюструє суттєве збільшення його функціонального навантаження в наступні періоди розвитку граматичної категорії числа. Останнє доводить також й інший консонантний формант у вигляді суфікса -er, частота якого має такий вигляд: двн. - 0%, свн. (ранній) - 1,4%, свн. (пізній) - 3,4% та рнвн. - 18,9%.

Деяку непостійність демонструє в реалізації множини іменників у текстах умлаут: двн. - 7,9%, свн. (ранній) - 9,0%, свн (пізній) - 13,2% та рнвн. - 3,3%, що свідчить про відсутність тяглої тенденції. Більш того, умлаут досить часто у вираженні множини виступає паралельно з граматичними маркерами числа, наприклад: henti „руки”, geste „гості”. В окремих випадках „наявність/відсутність умлаута” є єдиною ознакою множини, наприклад: vдter - vater „батько”, nehte - naht „ніч”, krefte - kraft „сила”).

Безфлективні форми числа, реалізовані в різні періоди, як і раніше, посідають значне місце та свідчать про важливість контексту для вираження множини іменників. Їх частка в процесі розвитку німецької мови має наступні показники: двн. період - 6,4%, свн. (ранній) - 15,9%, свн. (пізній) - 12,7% та рнвн. - 10,5%. Очевидною є тенденція до зменшення ролі семантичного фактора в реалізації множини іменників, замість нього на перше місце висуваються граматичні маркери числа, зокрема суфікси -(e)n, -e, -er.



ВИСНОВКИ

В реферованому дисертаційному дослідженні запропоновано новий підхід до вивчення:

1) шляхів зародження мовних одиниць вираження числа іменників,

2) особливостей їх розвитку і функціонування в німецькій мові,

3) процесу взаємодії лексичних і граматичних засобів у генезисі числа.

Результати дослідження граматичної категорії числа дали змогу встановити, що зародження граматичних форм числа ґрунтується на ознаках розвитку загального поняття числа, яке мало лексичні форми реалізації. Найдавніший період існування числа характеризувався наявністю опозиції „ціле/частина” і звідси походить опозиція „два/один”, яка послужила зародженню поняття „одиничність/двоїна (множинність)”. Наступний етап у розвитку числа можна позначити як час появи парціального значення в слові, коли „частина” відділилася від „цілого” і, як результат, „одиниця” вийшла з форми двоїни. Отже, форми множини слів є первинними по відношенню до форм однини. Одночасно з лексичними формами йшло зародження граматичних ознак числа. Делексикалізація перших поступово привела до зародження граматичних формативів категорії числа в індоєвропейській прамові. Останній етап у розвитку числа полягає в появі в індоєвропейській прамові протиставлень „два” - „один” і „один, два” - „багато”, що зумовили закріплення в мові-основі однини, двоїни та множини. Утворення „множинності” як поняття лічильної безкінечної множини є завершенням розвитку числа в доісторичну епоху.

Матеріал німецьких текстів уможливив визначення в іменниках чіткої реалізації однини і множини та виявлення слідів двоїни, функціонування якої належить до дописемного часу.

Найдавнішими є безфлективні форми, що належать до лексичного типу множини, інші засоби вираження числа свідчать про перехід на граматичний рівень і одночасно про зародження граматичних маркерів числа.

Граматичні показники числа беруть свій початок від прагерманського часу і пов'язані із суфіксами *-рer/*-юer, *-рen/*-юen (та їх редукованими формами *-ре/*-юe), що мають в основі семантику „одиничність (цілісність)” і „двоїна (множинність)”, а також *-na, *-ra, *-k^wa зі значенням „одиничності”. Останні виражають множину шляхом редуплікації.

В дописемний час у німецькій мові відбулося поступове розщеплення суфікса основи, як результат цього початковий приголосний відійшов до кореня (фонетична атракція), а наступний голосний перетворився у флексію у вигляді -i, -o, -u, яка синкретично виражала відмінок та число. Типовим для реалізації однини/множини в давні часи виступає протиставлення „нульова флексія/кінцевий голосний (-i, -o, -u)”. Спрощення в германській структурі слова та дія фонетичної атракції привели до розщеплення суфіксів та утворення консонантного і вокалічного типів множини у двн. мові, що синкретично позначають число та відмінок.

Фонетичні зміни в корені слова спричинили зародження власне граматичного показника числа умлаутного типу. Наприклад: vдter „батьки”. Дія граматичної аналогії призвела до переносу показників числа на іменники з іншими основами, які не мають семантичної подібності з первинними словоформами.

У свн. мові провідними у вираженні числа є граматичні формативи, до яких належать суфікси, що зазнають уніфікації під час розвитку свн. мови та представлені у вигляді -e(n), -e, -er, -s. Історично -e(n) та -er походять від імен з основою на приголосний та -e. Суфікс -s є запозиченим.

Поява нових умлаутних голосних у свн. період /ь,ц/ (довгих та коротких) поруч з і-умлаутним, який існував із двн. періоду, зумовила збільшення частки іменників у множині з умлаутними формами (пор. 0,9% та 13,2%). Цей фонетико-граматичний показник, реалізований у корені слова, є єдиним формативом, що визначає граматичне число за допомогою протиставлення „відсутність умлаута/наявність умлаута”.

Рнвн. мова свідчить про диференціацію засобів вираження числа та відмінка, які в попередні періоди були для обох систем синтетичними. У підсумку попередня морфемна структура „корінь+флексія” поступово перетворилася на „корінь + суфікс множини + флексія”. Аналіз текстів показав, що на кінець рнвн. періоду в мові існували наступні типи множини:

- умлаутний /ь,ц,д/ ,

- консонантний із суфіксами -(e)n, -er, -s,

- вокалічний із суфіксом -e,

- безфлективний.

З точки зору місця реалізації формативів множини необхідно розрізняти синтетичні структури, які припадають на лексему іменника, та аналітичні, що проявляються в іменниках з артиклем та іншими словами-означеннями.

Результати дослідження граматичної категорії числа в німецькій мові уможливили визначення особливостей її зародження, функціонування та шляхів розвитку, а також опис фонетико-граматичних маркерів множини, які прийшли на зміну семантичним. Еволюція категорії числа іменників свідчить про перехід синтетичних засобів вираження в аналітичні. В цілому розвиток граматичних показників числа іменників у німецькій мові становить собою дивергентний процес, характерний для багатьох одиниць мови. Подальші дослідження отриманих діахронічних констант в інших мовах поглиблюватимуть уявлення про типологічні риси германських мов і увиразнюватимуть наукові перспективи отриманих результатів.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зарождение и становление категории числа имени: постановка проблемы // Записки з романо-германської філології. - Вип. 16. - Одеса: Фенікс, 2005. - С.41-50.

2. Зарождение формантов множественного числа имени в немецком языке (на материале древних текстов) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №773. - Вип. 52. - Харків: Константа, 2007. - С.117-121.

3. Реализация формантов множественности в именах существительных немецкого языка (на материале текстов I пол. XII в.) // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. Збірник наукових праць. - Вип.17. - ДонНУ, 2008. - С. 64-74.

4. Истоки зарождения числа имени в немецком языке (на материале памятника «Das Hildebrandslied») // Матеріали Міжнародної наукової конференції на честь 90-річчя доктора філологічних наук, професора Андрія Костянтиновича Корсакова «Лінгвістична теорія: надбання, актуальні проблеми та перспективи розвитку». Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету. - Вип. 6. - Одеса: Між нар. гуманітар. ун-т, 2007. - С.71-76.

5. Следы двойственного числа в немецком имени (на материале древних текстов) // Матеріали IV Міжвузівської конференції молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур». - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С. 22-24.

6. Становление категории числа имени в средневерхненемецком языке // Матеріали V Міжвузівської конференції молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур». - Донецьк: ДонНУ, 2007. - С.22-24.

7. Реализация формант множественного числа имени в текстах ранненововерхненемецкого периода // Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції, присвяченої 70-річчю від дня народження професора, доктора філологічних наук Левицького В.В. «Актуальні проблеми германської філології». - Чернівці: Книги - XXI, 2008. С.115-117.

Размещено на Allbest.ru

...