Російська медична лексика (назви хвороб і людських недуг) у мові початкового періоду формування російської нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. Драгоманова

УДК 811.161.1'373 (091)

10.02.02 - російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

РОСІЙСЬКА МЕДИЧНА ЛЕКСИКА (НАЗВИ ХВОРОБ І ЛЮДСЬКИХ НЕДУГ) У МОВІ ПОЧАТКОВОГО ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ НАЦІЇ

Мунтян Олександр Олександрович

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Інституту іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Брицин Михайло Якимович, Інститут іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, завідувач відділу російської мови

кандидат філологічних наук, доцент Прискока Олег Володимирович, Київський славістичний університет, директор Інституту славістики та міжнародних відносин, завідувач кафедри української мови, професор

Захист відбудеться «16» вересня 2008 року о 16 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «6» серпня 2008 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Висоцький



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

До нашого часу актуальною проблемою історичної лексикології залишається дослідження слів у діахронічному аспекті. Одним з основних положень наукової теоретичної лексикології є вивчення системності лексики. Для лінгвістичної теорії в цілому істотне значення має лексико-семантичний аналіз лексичних шарів мови, що застосовується в описовій лексикології й практичній лексикографії. Глибоке осмислення загальних системних закономірностей мови в цілому, визначення індивідуального й специфічного в кожному класі слів стає можливим завдяки дослідженню кожного окремого фрагмента лексико-семантичної системи.

Актуальність дослідження. Дисертацію присвячено вивченню в історичному аспекті медичної лексики, що є однією з найдавніших професійних терміносистем, але залишається й до нині маловивченою на різних етапах розвитку російської мови. Це зумовлюється певними чинниками, серед яких найважливішим є той, що до нас не дійшли спеціальні медичні книги давнього періоду. І цілком зрозуміло, що навіть простий опис медичних термінів потребує від мовознавців ретельного аналізу різноманітних за змістом писемних джерел, щоб поступово відтворити склад і структуру лексико-семантичних груп, що належать до медичної галузі.

Наприкінці XIX - початку XX ст. істориками медицини і мовознавцями було проведено велику роботу з опублікування лікарських порадників XVII - XVIII ст. Але поряд із рукописними лікарськими працями вони не були всебічно вивчені з лінгвістичної точки зору. В окремих роботах з етнографії, історії зустрічається фрагментарний опис медичної лексики, де автори розглядали номінацію хвороб у слов'янських мовах і намагалися визначити етимологію окремих лексем (О.М. Афанасьєв, А.С. Будилович, Р.Н. Попов та ін.). Тільки в середині XX століття В.С. Терехова у своїй дисертації проаналізувала народну медичну лексику російських рукописних лікарських порадників. Пізніше Т.В. Олещук досліджувала найменування хвороб і хворобливих станів у давньоруській мові. У цей же період лінгвісти досліджують походження спільнослов'янських медичних назв (В.М. Меркулова), народну медичну лексику російських і українських лікарських порадників (В.В. Німчук, І.П. Чепіга), структуру і семантичні особливості медичних термінів в іноземних мовах (Г.І. Беженарь, О.О. Власова, Л.В. Дубровина та ін.).

У роботі вперше проведено структурно-семантичний аналіз і системний опис медичної термінології XVII - XVIII ст. Найменування захворювань, що функціонували у російській мові початкового періоду формування російської нації, ще не були предметом всебічного детального й систематичного аналізу. У цей період починає з'являтися спеціальна медична література, в якій зустрічається безліч медичних термінів. Цими причинами зумовлено вибір часових меж дослідження.

Зв'язок дослідження з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з тематичним планом кафедри російської мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук» і є складовою частиною комплексної теми «Порівняльний аналіз слов'янських мов» (тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 30 жовтня 2006 року, протокол № 4; уточнено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, протокол № 7 від 31 січня 2008 року).

Об'єктом дослідження виступає російська медична лексика початкового періоду формування російської нації.

Предмет дослідження - тематична група «назви хвороб і людських недуг». Вибір предмета дослідження зумовлено тим, що розглянута тематична група не була предметом детального лінгвістичного аналізу, проте вона є домінантною для медичної терміносистеми. У межах цієї групи виділяються окремі підгрупи, що дає можливість показати спільні і специфічні риси формування наукової термінології у мові початкового періоду формування російської нації.

Мета дослідження - проаналізувати тематичну групу «назви хвороб та людських недуг» як систему, що функціонувала в словниковому складі російської мови початкового періоду формування російської нації, визначити загальні й специфічні особливості в зміні семантичної структури термінів, що входять до складу аналізованої тематичної групи.

Метою роботи є вирішення таких основних завдань:

1) визначити склад тематичної групи «назви хвороб і людських недуг» у російській мові XVII - XVIII ст.; з'ясувати походження аналізованих термінів; словниковий семантичний російський недуг

2) розглянути структурно-словотворчі особливості медичної лексики в російській мові зазначеного періоду;

3) проаналізувати системні відношення в тематичних підгрупах, що є складовими елементами аналізованої тематичної групи;

4) схарактеризувати специфічні лексико-семантичні процеси, які супроводжували утворення й функціонування медичних термінів у російській мові XVII - XVIII ст.; визначити сполучуваність слів, їхні стилістичні особливості у мові досліджуваного періоду, простежити подальшу долю медичних лексем у сучасній російській літературній мові й у російських діалектах;

5) з'ясувати роль і місце термінів іншомовного походження у медичній термінологічній системі початкового періоду формування російської нації, встановити співвідношення споконвічних власне російських і запозичених найменувань у межах тематичних підгруп «родові назви хвороб і людських недуг» і «видові назви захворювань і людських недуг»;

6) окреслити хронологію функціонування, територіальне поширення й особливості жанрового вживання досліджуваних термінологічних одиниць, подати похідні від них;

7) дослідити структурні типи медичних термінів, описати основні словотворчі моделі.

Методи дослідження. У дослідженні застосовуються описовий і порівняльно-історичний методи, елементи компонентного аналізу, які реалізуються шляхом класифікації, лінгвістичного спостереження, лексикологічного зіставлення, етимологічної реконструкції, історико-мовного узагальнення і статистики.

Джерела дослідження. Матеріали дослідження відібрано з історичних і тлумачних словників російської мови, друкованих і рукописних лікарських порадників XVII - XVIII ст., які зберігаються в Центральній науковій бібліотеці імені В.І. Вернадського (м. Київ) і Російській державній бібліотеці (м. Москва), різножанрових творів російської мови, що належать до початкового періоду формування російської нації.

Наукова новизна. У дисертації вперше в російському мовознавстві здійснено детальний аналіз у семасіологічному, генетичному, функціональному і дериваційному аспектах тематичної групи «назви хвороб і людських недуг»; розглянуто системні зв'язки термінологічних одиниць, що входять до складу цієї тематичної групи; встановлено загальні й специфічні особливості, характерні для медичної лексики російської мови досліджуваного періоду; показано діалектику розвитку аналізованих лексичних одиниць.

Теоретичне значення роботи. У роботі вперше здійснено комплексний аналіз медичної лексики як системи; розглянуто терміни, що позначають хвороби людини, в зв'язку з історією становлення термінологічної системи мови взагалі і тематичної групи «назви хвороб і людських недуг» зокрема, що уможливлює теоретичне обґрунтування принципів формування не лише медичної, але й російської наукової термінології взагалі, сприяє визначенню загальних тенденцій розвитку словникового складу російської мови; подано докладний аналіз термінів на позначення людських хвороб та недуг з урахуванням функціональних особливостей та у порівнянні з медичними терміносистемами споріднених мов.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й результати дослідження можуть знайти застосування у викладанні курсів з історії російської мови, історичної й порівняльної граматики східнослов'янських мов, російської діалектології, сучасної російської літературної мови у вищих навчальних закладах, а також під час читання спецкурсів і спецсемінарів з історичної лексикології російської мови, під час написання студентами курсових, дипломних і магістерських робіт. Результати аналізу семантичних структур розглянутих лексем можуть бути використані для укладання історичних словників російської мови. Дослідження становить інтерес для істориків, фахівців з історії російської й української медицини, етнографів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедр російської мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського, а також на підсумкових науково-практичних конференціях викладачів російської мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2006 - 2008 рр.) і Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського (2007 - 2008 рр.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Діалог слов'янських культур» (Миколаїв, 2008), на Міжнародній науково-практичній конференції «Психолого-педагогічні аспекти формування та розвитку майбутнього фахівця» (Миколаїв, 2008).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладено в 5 статтях, опублікованих у спеціальних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, списку умовних скорочень, що зустрічаються в роботі, трьох розділів, висновків, списку використаних у дослідженні джерел (302 найменування), списку використаної літератури (205 найменування), додатка у вигляді словника термінів, які досліджуються в роботі. Обсяг дисертації без списків використаної літератури, джерел і додатків -196 с., загальний обсяг дисертації - 246с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, окреслено об'єкт і предмет дослідження, подано мету, завдання та методи наукового дослідження, визначено наукову новизну й значущість роботи, схарактеризовано практичне й теоретичне значення одержаних результатів, вказано джерела фактичного матеріалу, подано кількість та обсяг публікацій, які висвітлюють основні результати дисертаційної роботи.

У першому розділі - «До питання про термін і термінологію у сучасному російському термінознавстві» - визначено поняття термін та його специфіку, здійснено розмежування понять термінологія і номенклатура, номен і термін, розглянуто питання системної організації термінології.

Другий розділ - «Родові найменування хвороб і людських недуг» - присвячено характеристиці лексем, що позначають загальні назви хвороб.

Лексеми, що входять до тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», мають високий ступінь абстрагованості. До них належать боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь.

Праслов'янське слово боль «хвороба» у пам'ятках давньоруської писемності мало родові коливання, вживаючись у формі жіночого роду із семантикою «хвороба», а у формі чоловічого роду - «хворий». Аналогічне простежується в російській писемності XVIII століття й у сучасних російських народних говорах.

З XVIII століття лексема боль у формі жіночого роду розвиває значення «відчуття фізичного страждання», але у формі чоловічого роду це значення зустрічається рідко, тому що звичайно уживається форма жіночого роду. У деяких сполученнях стрижневе слово боль пояснюється синонімом хороба, а іноді - видовою назвою хвороби. У сучасній російській мові лексема боль має розвинуту семантичну структуру.

Лексема болhзнь, будучи віддієслівним утворенням від основи болhти за допомогою суфікса -знь, являє собою найдавнішу структуру. Вона виникла на старослов'янському мовному ґрунті і ввійшла потім у церковно-книжний стиль російської літературної мови давнього періоду. У наш час за межами російської літературної мови ця лексема не спостерігається.

Похідне від дієслова болhти слово болhсть за допомогою суфікса -сть, мабуть, сягає спільнослов'янської мови-основи, тому що воно представлено майже у всіх сучасних слов'янських мовах. Іноді воно вживається в тому самому тексті паралельно зі словом болhзнь. У XVII столітті лексема болhсть спостерігається в складі термінологічних словосполучень - переважно складених медичних найменувань, що позначають видові назви захворювань: дhтинцовая болесть, горленая болесть, поясничная болесть, водоточивая болесть тощо.

З XVIII століття лексема болhсть у словниках трактується як «біль, хвороба», подається з позначкою «простонародне» і приводиться в складі стійких словосполучень термінологічного характеру: падуча болесть, лиха болесть, позначаючи епілепсію.

Лексема недугъ була утворена за допомогою заперечної частки не- від спільнослов'янського дієслова *dugъ і в наш час простежується в більшості слов'янських мов. Широко це найменування було представлене в різножанрових пам'ятках давньоруської мови. Висока частотність його вживання простежується й у писемності досліджуваного часу, фіксується лексикографічними джерелами XVII - XVIII ст., у яких до нього наведено синоніми зі значенням «хвороба, неміч».

Слово немочь<*nemoktь<*nemogtь є праслов'янським утворенням. Із семантикою «хвороба» воно спостерігається в деяких літописах, а з XVII століття вживається у творах, що відображають розмовну мову (тая де немочь зовется по латыни ангина (Мат. медиц. 1643р.). Цей іменник широко використовується в утворенні термінованих словосполучень із прикметниками при характеристиці конкретних захворювань: суставная немочь, мастриковая немчь, гортанная немочь, ножная немочь, несонная немочь, ртяная немочь, зубная немочь, ушная немочь тощо.

У «Словаре Академии Российской» слово немочь фіксується з позначкою «розмовне». Старослов'янізм за походженням, слово немощь уживалося як у пам'ятниках старослов'янської, так і давньоруської мов. В оригінальних творах воно використовується зі значенням «хвороба, хворобливий стан, слабість».

Третій розділ - «Видові назви хвороб і людських недуг» - присвячено аналізу лексем, що позначають конкретні хвороби, які у російській мові XVII - XVIII ст. становлять велику тематичну підгрупу, до якої входять терміни і терміновані словосполучення, що позначають шкірні й інфекційні захворювання, хвороби внутрішніх органів, хірургічні та нервово-психічні захворювання.

До складу лексико-семантичної групи «назви шкірних захворювань» входили карбункулъ, короста (краста), корь лишай, проказа, пhгота, рожа, чесотка. Усі вони, за винятком медичних термінів карбункулъ і рожа, належать до споконвічної російської лексики. Термін рожа «гостре інфекційне захворювання шкіри» був запозичений із західнослов'янських мов, у які він увійшов із латині як ботанічна назва. Словники й лексикони XVII ст. спочатку визначали лексему рожа як ботанічний термін, а з II половини XVII ст., особливо в XVIII ст., вона активно функціонує в медичній літературі на позначення захворювання шкіри.

Термін карбункулъ запозичено з латинської мови через польське мовне посередництво.

Деякі назви шкірних захворювань успадковані слов'янськими мовами з праслов'янської мови: короста, лишай, проказа (слово перейшло з церковнослов'янської мови у народнорозмовну). Синонім до слова прокази - пhгота було витіснено лексемою проказа в XVIII ст.

Термін корь «заразна хвороба, що супроводжується висипами і лихоманкою» виник на східнослов'янському мовному ґрунті, крім російської й української мов, в інших слов'янських мовах він не зустрічається.

Назви інфекційних захворювань поділяються на три підгрупи: загальні назви інфекційних захворювань (моръ, моровое повhтрие, повhтрие) та конкретні назви інфекційних хвороб (бhгунка, дизентерия; желтуха; огонь, огневица, огневая, огневая болhзнь, огневая немочь; поносъ, проносъ, понизовка, мытъ; сухотка). Особливу підгрупу становлять назви венеричних захворювань (дворская болhзнь, гадкая болhзнь, гонорея, франца, французская болhзнь, френчуга, триппер).

У підрозділі аналізуються назви, що виникли в праслов'янську епоху, успадкувалися спільносхіднослов'янською мовою, а потім східнослов'янськими мовами в тому числі і російською, що знайшло відбиття в російській писемності початкового періоду формування російської нації. До слів праслов'янської епохи належить моръ «поголівна смертність», яке відоме всім слов'янським мовам. Терміноване словосполучення моровое повhтрие «захворювання чумою» широко вживається в російських і українських лікарських порадниках. З такою ж семантикою з кінця XV століття зустрічається лексема повhтрие. У писемності XVII ст. варіант повhтрие був літературною нормою. В сучасних тлумачних словниках російської мови поветрие в значенні «епідемія» подається з позначкою «застаріле».

На початковому етапі розвитку російської національної мови хвороба органів травлення позначалася словом бhгунка, яке вживалося з семантикою «дизентерія». Ця назва вперше фіксується українським травником XVI ст. Але в спеціальній російській медичній літературі XVII - XVIII ст. ця назва відсутня, бо була витіснена інтернаціоналізмом дизентерія, який було запозичено з німецької мови у XVI ст. або у XVIII столітті.

Власне російською за походженням є медична назва желтуха, що утворилася від желтый за допомогою суфікса -ух-(а). Вперше вона зустрічається у творах Кантемира. Лексема желтуха активно функціонує в мові медичної писемності досліджуваного періоду.

Поняття «тиф», «лихоманка» у мові досліджуваного періоду передавалося термінами огонь (огнь), огница, огневица, огневая і складеними найменуваннями огневая болhзнь, огневая немочь. Праслов'янське *ognь з'явилося на основі індоєвропейського *ognis. У давньоруській мові огнь було полісемічним словом, і поряд з іншими значеннями передавало поняття «тиф, лихоманка». З семантикою «тиф, хворобливий жар; лихоманка» слово огонь із голосним [о] перед сонорним після втрати кінцевого редукованого [ь] активно функціонує в пам'ятках XII - XVI ст., а також у медичній писемності XVII - XVIII ст. Проте протягом XVIII ст. полісемічне слово огонь перестає вживатися у складі медичної термінології, витісняючись синонімами огневая болhзнь, огневица, огневая, які зберігаються із зазначеною семантикою у сучасних російських діалектах.

Розлад діяльності органів травлення, що призводить до частих випорожнень кишечнику, у мові досліджуваного періоду мав назви поносъ (проносъ), понизовка, мытъ (мыто). Термін поносъ і його морфологічний варіант проносъ із зазначеною семантикою часто зустрічаються у російських письмових пам'ятках XVII ст. Лексема поносъ витісняє варіант проносъ у російській мові у XVIII ст. і стає нормою для російського літературного слововживання. У медичній літературі досліджуваного періоду лексема поносъ вживається як медичний термін.

Широко розповсюдженим захворюванням у початковий період формування російської нації був туберкульоз, що позначався великою групою синонімічних термінів і термінованих словосполучень: сухота, сухотка, болhзнь сухотная, сухотная немощь, истяскновение, чахотка (чехотка), немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком.

Назва сухота утворилася за допомогою суфікса -от-(а) від прикметника сухъ. І.І. Срезневський у «Материалах для словаря древнерусского языка» подає лексему сухота в двох значеннях: «сухость» і «чахотка». Від сухота утворилися іменник сухотка і прикметник сухотная (ж. р.). У рукописних лікарських порадниках XVII ст. часто фіксується терміноване словосполучення сухотная болhзнь «туберкульоз легень». Подібну семантику мали і терміновані словосполучення сухотная немочь, немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком. Термін чахотка (чехотка), незареєстрований давньоруськими пам'ятками, утворений від іменника *чахота за допомогою суфікса -к(а), зустрічається в лікарських порадниках XVIII ст. Він закріплюється в складі російської медичної термінології, витіснивши з літературного слововживання синонім сухота. Термін сухота у формі множини сухоти зберігається в білоруській і українській мовах. Не збереглися в значенні «туберкульоз легень» і терміновані словосполучення сухотная немочь, немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком, сухотная болhзнь.

Інфекційні хвороби, які передаються статевим шляхом, у пам'ятках початкового періоду формування російської нації позначалися термінами франчуга, франца і термінованими словосполученнями венерина болhзнь, венерическая болhзнь, французская болhзнь, дворская болhзнь, гадкая болhзнь. Прикметники венерина и венерическая були утворені відповідно за допомогою суфіксів -ин- і -ическ- від власного імені Венера - богиня краси і кохання в античній міфології. Прикметник французская і іменники франца, франчюга вказують на занесення цього захворювання з Франції. Аналогічне значення було властиве словосполученням гадкая болhзнь і дворская болhзнь.

До складу медичних термінів і термінованих словосполучень, що позначали хірургічні захворювання, у російській мові XVII - XVIII ст. входили: апостема; вередъ (врhдъ); болячка, болятокъ; гангрена, антонов огонь; гемороиды, гемморой, почечуй; грыжа, грызь, кила; канцеръ, каркинъ, ракъ.

У значенні «запалення на шкірі, нарив, пухлина» в російській мові XVII - XVIII ст. використовувалася запозичена з наукової латини лексема апостема та її фонетичні варіанти опостема, апестима, апостюм. Серед похідних від апостема в російській мові досліджуваного періоду виділяється присвійний прикметник апостемовъ, а в сучасній російській літературній мові функціонує прикметник апостематозный.

У російській мові XVII - XVIII ст. пухлини на тілі людини позначалися іменниками болячка і болятокъ. Слово болячка було властиве східнослов'янським і західнослов'янським мовам. Матеріали російських рукописних лікарських порадників зі словом болячка свідчать, що ця лексема в якості родової назви позначала різні хворобливі зміни шкіри на зразок виразки, фурункула чи рани.

З другої половини XVII ст. у значенні «хвороблива пухлина, нарив» у російських пам'ятках функціонує слово болятокъ і його фонетичний варіант болетокъ, які рано перестають функціонувати у мові. У «Словаре русского языка XVIII в.» воно подається з позначкою «обласне» у значенні «болячка».

Поняття «нарив» у пам'ятках писемності XVII - XVIII ст. передавалося російською повноголосною формою вередъ і старослов'янською неповноголосною - врhдъ; вони функціонували з однаковою семантикою, але частотність вживання у них була різною: давньоруський варіант використовувався рідко, старослов'янізм - значно частіше. Пізніше в російській мові у слова вередъ (врhдъ) втрачається значення «нарив, чиряк».

На позначення процесу змертвіння тканин організму, що супроводжується їх гниттям, у російській мові досліджуваного періоду використовується термін гангрена і терміноване словосполучення антоновъ огонь. У процесі розвитку медичної термінологічної системи старослов'янізм гангрена витісняє назву-епонім антоновъ огонь з літературної мови. Лексема гангрена функціонує в сучасній російській літературній мові як медичний термін, словосполучення антоновъ огонь збереглось у російських діалектах.

З семантикою «геморой» у російських пам'ятках зазначеного періоду функціонують запозичене з німецької мови слово геморрой і його морфологічний варіант гемороиды та власне російське слово почечуй. У спеціальній медичній літературі XVII - XVIII ст. вони вживаються як терміни-дублети, але в подальшому лексема геморрой витісняє лексему почечуй з літературної мови.

Хвороба, яка супроводжується випадінням під шкіру будь-якого внутрішнього органа, в російській мові досліджуваного періоду позначалась лексемами грыжа, грызь, кила. Слово грыжа має спорідненість із праслов'янським дієсловом *gryzti. Воно утворене на праслов'янському мовному ґрунті, де праслов'янське *gryza походить від *gryzja. В наш час термін грыжа простежується в більшості праслов'янських мов із семантикою «різь, біль, рана, нарив, журба, туга, дизентерія тощо». Складена назва грыжная болhзнь у російській мові XVII ст. має значення «різь, біль, хвороба внутрішніх органів», і, починаючи з XVIII ст., позначає видову назву хвороби - грыжа. Прикметники красный, бhлый, костяной у сполученні зі словом грыжа позначали різні захворювання: красная грыжа «рана з різом у животі», бhлая грыжа «гонорея», костяная грыжа «біль в кістках». Фразеологізм грыжа грызет вживався на позначення болю, що спричиняє грижа.

Паралельно з лексемою грыжа у досліджуваний період функціонували іменники грызъ і грызь у значенні «біль, різ, грижа». У XVIII ст. іменник чоловічого роду грызъ у писемності не фіксується, а іменник жіночого роду у розмовній мові має значення «різ, біль».

Лексему кила слов'янські мови успадкували з праслов'янської мови із семантикою «наріст, пухлина; грижа». Від неї були утворені прикметники кильный і киловатый: перший позначав поняття «той, що відноситься до кіли», а другий - «людина, що має пухлину, грижу». В сучасній російській мові слово кила «пухлина» властиве розмовній мові, а іменник грызь із семантикою «грижа; ревматизм; різного роду хворобливі почуття у будь-якій частині тіла; гінекологічні хвороби; гельмінтозні захворювання; ветеринарні хвороби» вживається у діалектах російської мови.

Для назв злоякісних пухлин у російських пам'ятках досліджуваного періоду використовувалися лексеми каркинъ, канцеръ і ракъ. У давньоруській мові для позначення злоякісної пухлини вживалося запозичене з грецької мови слово каркинъ, яке документується пам'ятками до XVII ст. Рідко воно зустрічається в лексикографічних джерелах XVIII ст. У цей період слово каркинъ витісняється з лексичної системи російської мови словами канцеръ і ракъ.

У сучасних слов'янських мовах злоякісна пухлина позначається терміном рак. Розвиток семантики «злоякісна пухлина» у цієї назви залишається не з'ясованим. Можливо, вона походить від латинізма cancer і виникає в наслідок перекладу на російську мову цього полісемічного фонетико-орфографічного комплексу, який передавав поняття рак «тварина» і рак «хвороба».

До лексико-семантичної групи «назви внутрішніх хвороб» у досліджуваний період входять наступні лексеми: ангина, жаба; астма, дыхавица, одышка; грипп; диабетъ; кашель; костоломъ, ревматизмъ; подагра, камчугъ.

Гостре інфекційне захворювання оболонки зіва, піднебінних мигдалин у російській мові XVII ст. іменувалося латинським терміном ангина, що широко функціонує в мові досліджуваного періоду і ввійшов до складу сучасної російської медичної терміносистеми, як і в терміносистеми інших слов'янських мов.

Як абсолютний синонім до слова ангина в російських медичних джерелах XVII - XVIII ст. вживається лексема жаба в значенні «запалення, пухлина в горлі, ангіна». Від неї було утворено ряд похідних: жабка, жабий, жабный, що також увійшли до складу медичної термінології зазначеного періоду.

Хронічне захворювання, що характеризується приступами задухи й утрудненого дихання, у російській мові досліджуваного періоду іменувалася астма, дыхавица, задышка.

Термін астма наявний у всіх слов'янських і в багатьох індоєвропейських мов, походить від латинського asthma, запозиченого з грецької мови asthma. Він увійшов до російської мови через західноєвропейські (французьку або німецьку). Про його іншомовний характер свідчить те, що в лікарських порадниках XVII ст. простежуються фонетичні варіанти асма, ащма і похідне від них астматисый.

Синонімом терміна астма в писемності XVII ст. був іменник дыхавица, що ввійшов у слов'янські мови з праслов'янської. У XVIII ст. ця назва хвороби виходить із ужитку, заміняючись словом астма.

Лексема гриппъ, що позначає гостре інфекційне захворювання дихальних шляхів, запозичена в російську мову з французької. У пам'ятках писемності XVII - XVIII ст. її не виявлено. Перший випадок її уживання відноситься до 1800 р. Думаємо, що живій розмовній мові слово гриппъ було відоме вже у XVIII ст. Слово грипп як медичний термін функціонує у всіх сучасних слов'янських мовах.

Судорожний видих із хрипом при захворюванні дихальних шляхів у пам'ятках писемності XVII - XVIII ст. позначався спільнослов'янським іменником кашель, що фіксується ще в епоху давньоруської мови. У пам'ятках досліджуваного періоду ця лексема представлена без територіальних і жанрових обмежень. Вона входила до складу термінованих словосполучень, які позначали різновиди і локалізацію кашлю: грудной кашель, нервный кашель тощо.

До складу запозичень з наукової латині в складі медичної термінології належить термін диабет, що уперше ввійшов у писемність XVIII століття з французької або німецької мов, зі значенням «хвороба, що супроводжується великим виділенням сечі». У російських писемних пам'ятках ця лексема вперше фіксується з другої половини XVIII століття, а з кінця XVIII століття з'являється форма чоловічого роду диабетесъ, що витісняє форму жіночого роду, і стає нормою російської літературної мови у формі диабет.

У російській мові XVII - XVIII ст. на позначення захворювання серцево-судинної системи використовуються власне російська лексема костоломъ і запозичена з німецької мови лексема ревматизм. В процесі розвитку медичної терміносистеми лексема ревматизм витісняє лексему костоломъ з літературного слововживання.

Книжним запозиченням з латинської мови, що потрапило в російську мову, можливо, через польську мову, було слово подагра - «хронічне захворювання, пов'язане з порушенням обміну речовин, відкладенням сечокислих солей у кістках, хрящах і сухожиллях, що викликає гострий біль». Початок його фіксування відноситься до XVII ст., активне вживання знаходимо в лікарських порадниках XVIII ст.

Синонімом терміна подагра було слово камчугъ - запозичення з тюркських мов, що у пам'ятках писемності представлено у варіанті камчюга і камчюгъ. У XVI - XVII ст. у російській мові втрачається варіант жіночого роду, а форма чоловічого роду стає літературною нормою.

В останньому підрозділі дисертаційної роботи розглядаються назви нервово-психічних захворювань у лексико-семантичному аспекті, з погляду походження і структури, їхньої подальшої долі в російській мові. Зокрема лексеми на позначення паралічу - апоплексія, пострhлъ і параличь, і на позначення хронічних нервових захворювань, що виявляються в припадках, судомах і супроводжуються втратою свідомості - эпилепсия, дhтинецъ, родимецъ і термінованими словосполученнями падуча болhзнь (болесть), падуча немочь, падучий (падущий) недугъ, падная болhзнь.



ВИСНОВКИ

Найменування хвороб і людських недуг у російській мові початкового періоду формування російської нації здебільшого являють собою тематичну групу, що чітко сформувалася, яка має складну внутрішню структуру і позначає певну систему понять. Тематична група «назви хвороб і людських недуг» складається з двох тематичних підгруп «родові назви хвороб і людських недуг» і «видові назви хвороб і людських недуг».

На відміну від видових найменувань хвороб, родові назви на позначення захворювань мають високий ступінь абстрагованості, що слугує для репрезентації умовно-узагальненого поняття «хвороба взагалі», розгалужену словотвірну базу, більш тісні семантичні зв'язки, які приводять до полісемії й синонімії, здатність до утворення антонімічних пар. Видові назви хвороб позначають патологічні процеси, які мають місце у різних органах і системах органів людського організму. Семантичні й функціональні особливості лексем, що складають тематичну підгрупу «видові назви хвороб і людських недуг», зумовили її членування на такі лексико-семантичні групи: «назви шкірних захворювань», «назви інфекційних хвороб», «назви хірургічних хвороб», «назви внутрішніх хвороб», «назви нервово-психічних хвороб».

Лексико-семантичні групи, які аналізувалися у дисертаційному дослідженні, складаються з ґенетично неоднорідних лексем. Найчисельніший шар лексики становлять лексеми спільнослов'янського походження. Усі лексеми, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», мають праслов'янський архетип (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь.). У тематичній підгрупі «видові назви хвороб і людських недуг» більшість термінів, які позначають захворювання, що мали зовнішні прояви і були відомі людині з давніх часів, є спільнослов'янськими за походженням. У лексико-семантичних групах, що складають цю тематичну підгрупу, ґенетично спільнослов'янські лексеми представлені в такому процентному співвідношенні: «назви шкірних захворювань» (бородавка, короста, лишай, проказа, пhгота, корь та ін. - 71 %), «назви інфекційних захворювань» (бhгунка, желтуха, моръ, мытъ, огневица, повhтрие, понизовка, поносъ, сухотка та ін. - 83 %); «назви хірургічних хвороб» (болячка, болятокъ, вередъ, грыжа, кила, почечуй, ракъ та ін. - 76 %); «назви внутрішніх хвороб» (дыхавица, жаба, задышка, кашель, костоломъ та ін. - 62 %), «назви нервово-психічних захворювань» (дhтинецъ, пострhлъ, родимецъ та ін. - 44 %).

До складу тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг» у розглянутий період входять іншомовні терміни, які були запозичені в російську мову з грецької (астма, гангрена), латинської (ангина, апостема, канцеръ, та ін.), французької (грипп), німецької (геморой, дизентерия, параличь, ревматизмъ) і тюркських мов (камчугъ). Наявність іншомовних термінів у лексичній системі російської мови досліджуваного періоду можна пояснити такими причинами: Росія підтримувала культурні зв'язки з європейськими країнами, більша частина спеціальної медичної літератури перекладалася в XVII - XVIII ст. з іноземних мов на російську, у результаті чого засвоювалося багато медичних термінів, що мали в Європі вже інтернаціональний характер. Запозичення термінів могло відбуватися безпосередньо з латинської мови (ангина, апоплексия та ін.) або за допомогою німецької (диабет), французької (эпилепсия) і польської мов (гонорея, карбункулъ, подагра, рожа та ін.).

Усі іншомовні медичні терміни засвоювалися російською мовою шляхом зміни свого фонемного й графічного складу, словотвірної й морфологічної форм.

Запозичені терміни могли мати варіативну вимову й орфографію, що зумовлено їх уживанням без жанрових і територіальних обмежень. У більшості випадків засвоєння термінів відбувалося шляхом імітації іншомовних звуків звуками, властивими російській мові (franca - франца, cancer - канцер, roїa - рожа, tripper - триппер та ін.). У мові початкового періоду формування російської нації функціонують терміни, що засвоювалися шляхом пристосування до російського правопису (apostuma - апостема, hдmorrцe - геморой, honorrhoea - гонорея та ін.). У деяких іншомовних медичних термінах відбулися процеси, пов'язані з їхньою фонетичною адаптацією в російській мові: випадіння декількох звуків (carbunculus - карбункул), заміни іншомовних звуків російськими (Dysenterie - дизентерия) та ін. Серед основних змін у словотвірній і морфологічній формі запозичених термінів можна виділити такі: трансформація морфем (суфіксів і флексій) і поява нових афіксів (apoplectique - апоплексический, diabetisch - диабетический). Ці зміни зумовлені входженням термінів до складу нової словотвірної парадигми.

У результаті активного функціонування запозичених термінів у розмовній мові й у спеціальній медичній літературі у них відбуваються зміни в плані змісту, що приводить до пристосування слів до лексичної системи російської мови. Змінюється характер семантики - розвивається й спеціалізується значення (апоплексия), відбувається термінологізація запозиченої лексеми (канцеръ). Семантика запозиченого терміна могла зазнавати також кількісних змін. Так, наприклад, лексема параличь у грецькій мові, з якої її було запозичено, функціонує в трьох значеннях, у російській мові - в одному. У результаті процесу семантичного пристосування запозиченої лексики в російській мові розглянутого періоду термін здобуває нову семантику (рожа), розвиває переносне значення (параличь), утворює словотвірні гнізда (геморой - гемороидальный, гемороидный, гемороидический, канцеръ - канцеровъ та ін.).

Принципи номінації у споконвічній російській термінології досліджуваного періоду зумовлено екстралінгвістичними чинниками - емпіричним рівнем знань людей і релігійно-містичними уявленнями про причини появи захворювань (жаба, пострhлъ та ін.). Основним шляхом розвитку номінативних одиниць назв хвороб і людських недуг є словотворення. Основні способи словотворення російських медичних термінів початкового періоду формування російської нації - афіксальний, лексико-семантичний, синтаксичний, словоскладання, транспозиції й запозичення. За словотвірною структурою медичні терміни поділяються на прості (боль, грыжа, жаба, кашель, корь, моръ, ракъ та ін.), похідні (бородавица, понизовка, прокажение та ін.) і складені (антоновъ огонь, возметный недугъ, жабная болhзнь, желтая болhзнь, черный недугъ та ін.). Афіксальний і лексико-семантичний способи словотворення характерні для простих і похідних термінів. Більшість досліджуваних лексем утворено афіксальним способом за допомогою суфіксації (болhзненность, болhзнь, лишай, огница та ін.), префіксації (недугъ, немочь, немощь, повhтрие та ін.) і префіксально-суфіксального способу (понизовка). Деякі похідні терміни утворено способом словоскладання (водотрудие).

Для простих і похідних медичних термінів характерними словотворчими моделями є віддієслівна, відсубстантивна й відад'єктивна суфіксація (грызть - грыжа, желтый - желтуха, огонь - огница).

Лексико-семантичний спосіб словотворення термінів був продуктивним на початковому етапі становлення медичної термінологічної системи. У результаті метафоризації одного зі значень слів за зовнішніми або функціональними властивостями утворилися терміни жаба, огонь, ракъ та ін. У російській мові досліджуваного нами періоду такий спосіб є малопродуктивним.

Складені медичні терміни досліджуваного періоду утворювалися синтаксичним способом. У роботі виділено номінативні словосполучення двох типів: одні не мають переосмислених компонентів і характеризуються формальною членованістю (дhтинцовая болhсть, недугъ головний, огненый недугъ, очна болhзнь, язычна болhзнь та ін.), інші - нерозкладні, у яких мотивація компонентів переосмислена (антоновъ огонь, водотрудная болhзнь, черный недугъ, французская болhзнь, та ін.). У російській мові XVII - XVIII ст. окреслюється тенденція до заміни аналітичних найменувань синтетичними, котра реалізується шляхом семантичної конденсації (падучая болhзнь - падучка).

Проаналізовані нами терміни утворені способом транспозиції (поносъ) і запозичення (подагра, ревматизм).

Медичним термінам, що функціонують у мові початкового періоду формування російської нації, властиві явища полісемії, омонімії, антонімії, синонімії, фонетичної й морфологічної варіативності. У розглянутий нами період в одному значенні функціонують переважно запозичені терміни (апостема, гонорея, грипп та ін.). Споконвічні російські терміни ставали однозначними в процесі розвитку й становлення медичної термінології (грыжа). Ряд термінів при цьому отримали спеціальне граматичне оформлення і зазнали певної ізоляції у мові (терміни ракъ і сухота вживаються тільки у формі однини).

Полісемія медичних термінів пов'язана з тим, що значний шар медичної лексики було утворено шляхом розвитку спеціальних значень у загальновживаних лексем, у результаті чого за одним фонетичним комплексом закріплювалося кілька значень. Багатозначність яскраво виражається у лексем, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг» (болhсть - «хвороба, нездоров'я, фізична недуга», «біль», «щиросердечне страждання, скорбота, мука», «виразка, болячка»). Полісемія менш розвинута у слів тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг». Це пов'язано насамперед із тим, що неунормованість медичної термінології досліджуваного періоду була причиною недостатньої кількості мовних засобів для конкретизації хвороб. Багатозначними є тільки ті видові назви, що утворилися в результаті транспозиції (жаба - «хвороба порожнини рота й горла при запаленні язика, залоз», «запалення, пухлина в горлі», «ангіна»). Значну частину багатозначних термінів було витиснуто однозначними (термін огонь було замінено словами тиф і горячка).

Медичній термінологічній системі XVII - XVIII ст. притаманна омонімія. У результаті функціонально-стилістичної омонімії термін омонімізується із загальновживаним словом (огонь - «вогонь», «гарячка»). Медичний термін міг омонімізуватися з ідентичним за звучанням терміном, що функціонував у мові інших наук (ракъ - у медицині «злоякісна пухлина», у біології «тварина»).

У розглянутих тематичних підгрупах антонімія побудована на ознаці поляризації семантики, що діє в межах семантичного поля (болhсть - здоровье, внешняя болhзнь - внутренняя болhзнь та ін.).

Особливістю медичної термінології досліджуваного періоду є наявність у її сфері широко представленої синонімії. Ця множинність репрезентації відтінків значення була зумовлена відсутністю в період феодальної роздробленості єдиних норм, зразків у позначенні понять, пов'язаних із медициною, у результаті чого в різних місцях російської території виникали і тривалий час існували терміни, що відтворювали різні ознаки тих самих реалій. При цьому синонімія збільшувалася за рахунок запозичень із старослов'янської та європейських мов, а також внаслідок існування термінів різних епох.

Відсутність чіткої унормативності медичної термінології призводила до того, що в одному синонімічному ряді співіснували книжні (переважно запозичені), розмовні й діалектні слова (гемморой - почечуй, грыжа - грызь - кила, короста - краста та ін.).

У рукописних і друкованих лікарських порадниках XVII - XVIII ст. нерідко спостерігаються іншомовні терміни, семантика яких пояснюється шляхом добирання російських еквівалентів (асма, астма - дыхавица, одышка; гемморой - почечуй; лепра - проказа; эпилепсия - дhтинецъ та ін.). Уже в цей період у російській літературній мові намічається тенденція до витіснення багатьох споконвічних російських термінів запозиченими, що сприяло становленню й упорядкуванню медичної термінологічної системи.

Лексична синонімія поповнювалася за рахунок фонетичної варіантності як результату звукових трансформацій у живій розмовній мові XVII-XVIII століть і її діалектах (апостема, опостема, апестима, апостюм та ін.).

Морфологічна варіантність у медичній термінології досліджуваного періоду виявлялась у численних поєднаннях однокореневих лексем з різними, але синонімічними суфіксами (бородавка - бородавица).

У тематичній групі «назви хвороб і людських недуг» на діахронічному рівні спостерігається семантичний процес переходу родового найменування у видове (болячка,грыжа).

Більшість термінів, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», функціонує у російській мові протягом її становлення й розвитку. Вони документуються вже давньоруськими пам'ятками писемності (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь). Терміни, що позначають родові назви хвороб, фіксуються в російській мові XVII - XVIII ст. без територіальних і жанрових обмежень, маючи певні особливості функціонування. У релігійній літературі ці лексеми, крім основної семантики, могли реалізовувати переносні значення «горе, покарання» і «гріх, відступ від віри», виконуючи експресивну функцію. Деякі терміни, що позначають видові назви хвороб, у релігійній літературі використовувались як засоби експресивності при описі звільнення від хвороб (короста, проказа та ін.).

В основному терміни, що входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», фіксуються спеціальною медичною літературою XVII - XVIII ст. (травниками і лікарським порадниками), саме тут зі споконвічними російськими термінами вживається запозичена термінологія (апостема - чирей, геморрой - почечуй, параличь - пострелъ та ін.).

Літописні джерела фіксують переважно ті медичні терміни, які мали вплив на розвиток суспільства у певний час. Так, наприклад, у літописах зустрічаються терміни, що позначають інфекційні хвороби, які викликають велику смертність людей (моръ, моровое повhтрие, повhтрие, моровая язва та ін.).

У розглянутий період припиняє функціонування багато складених термінів із стрижневими словами болячка, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь, зникає множинність вираження одного змісту, у результаті чого в мові початкового періоду російської нації з'являється тенденція до позначення кожного поняття медицини одним або двома (споконвічним російським і запозиченим, інтернаціональним) термінами (терміни проказа і лепра витісняють ті терміни, що існували раніше недугъ прокаженъ, прокажение, пhгота, і т.д.).

Досліджувана медична лексика складає основу сучасної медичної терміносистеми. Багато лексем на позначення людських захворювань перестало вживатися у процесі становлення медичної термінологічної системи, що пов'язано з безпосереднім зв'язком слів, які входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», з іншими науками й удосконаленням медичних знань на кожному етапі розвитку медицини взагалі. Більшість термінів, що фіксуються джерелами писемності початкового періоду формування російської нації, функціонує у сучасній російській мові, позначаючи загальні й конкретні захворювання: в літературній мові (ангина, апоплексия, болезнь, гангрена, геморрой, гонорея, грыжа, дизентерия, карбункул, недуг, рак, рожа, эпилепсия та ін.), у діалектах (антонов огонь, болесть, детинець, дыхавица, жаба, костолом, понизовка, сухота та ін.).



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мунтян О. Найменування ґангрени в російській і українській мовах XVII - XVIII ст./ Олександр Мунтян // Київська старовина - 2007. - №5 - С. 57 - 64.

2. Мунтян А. Обозначение эпилепсии в восточнославянских языках / Александр Мунтян // Київська старовина - 2007. - №6 - С. 146 - 154.

3. Мунтян А. А. Обозначение проказы в русском языке начального периода формирования русской нации / А. А. Мунтян // Система і структура східнослов'янських мов: до 85-річчя з дня народження доктора філологічних наук, професора М. Я. Брицина: Зб. наук. праць / Редкол.: В.І. Гончаров (відп. ред.) та ін. - К.: Знання України, 2008. - Бібліогр. в кінці ст. - Укр., рос. - С. 90 - 95.

4. Мунтян О. Структурно-семантичні й функціональні особливості лексем грижа і кіла в російській і українській мовах XVII - XVIII ст. / Олександр Мунтян // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія „Лінгвістика”: Збірник наукових праць. Випуск VI. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - С. 160 - 166.

5. Мунтян А. Из истории наименований тифа в восточнославянских письменных памятниках XVII - XVIII вв. / Александр Мунтян // Київська старовина. - 2008. - № 1. - С. 22 - 28.



АНОТАЦІЇ

Мунтян О.О. «Російська медична лексика (назви хвороб і людських недуг) у мові початкового періоду формування російської нації» - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню в історичному аспекті медичної лексики, що є однією з найдавніших професійних терміносистем, але залишається й до нині пір маловивченою на різних етапах розвитку російської мови.

У дослідженні здійснено детальний аналіз у семасіологічному, ґенетичному, функціональному і дериваційному аспектах тематичної групи «назви хвороб і людських недуг»; розглянуто системні зв'язки термінологічних одиниць, що входять до складу цієї тематичної групи; встановлено загальні й специфічні особливості, характерні для медичної лексики російської мови досліджуваного періоду; показано діалектику розвитку аналізованих лексичних одиниць.

Ключові слова: лексика, термін, терміноване словосполучення, термінологічна система, семантика, тематична група, тематична підгрупа.



Мунтян А.А. «Русская медицинская лексика (названия болезней и человеческих недугов) в языке начального периода формирования русской нации». - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова, Киев, 2008.

Работа посвящена изучению в историческом аспекте мединской лексики, которая является одной из древнейших профессиональных терминосистем, но остается малоизученной на разных этапах развития русского языка.

В диссертации впервые в русском языкознании детально анализируется в семасиологическом, генетическом, функциональном и деривационном аспектах тематическая группа «названия болезней и человеческих недугов»; рассмотрены системные связи терминологических единиц, входящих в нее; установлены общие и специфические особенности, характерные для медицинской лексики русского языка исследуемого периода; показана диалектика их развития.

В диссертации впервые осуществлен комплексный анализ медицинской лексики XVII - XVIII вв. как системы; анализируются термины, которые обозначают заболевания человека, в связи с историей становления терминологической системы языка вообще и тематической группы «наименования болезней и человеческих недугов» в частности, что делает возможным теоретическое обоснование принципов формирования не только медицинской, но и русской научной терминологии вообще, способствует определению общих тенденций развития словарного состава русского языка, приводится детальный анализ терминов, обозначающих заболевания человека, с учетом функциональных особенностей и в сравнении с медицинскими терминосистемами близкородственных языков.

...