Вербальний та невербальний аспекти дискурсивної поведінки обманника

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.11 ?221.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВЕРБАЛЬНИЙ ТА НЕВЕРБАЛЬНИЙ АСПЕКТИ ДИСКУРСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОБМАННИКА

(на матеріалі сучасної англомовної художньої прози)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

РИБАЛКО МИРОСЛАВА-МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Сєрякова Ірина Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Карабан В'ячеслав Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, кафедра теорії та практики перекладу з англійської мови, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент Морозова Олена Іванівна, Харківський національний унівеситет імені В. Н. Каразіна, кафедра англійської філології, доцент

Захист відбудеться 18.12. 2008 року о 10-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Велика Васильківська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Велика Васильківська, 73).

Автореферат розіслано 14.11. 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О. М. Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню лінгвокогнітивних, прагматичних та емотивних особливостей дискурсивних дій, до яких носій англійської мови вдається у процесі комунікації з метою введення співрозмовника в оману.

У межах сучасної антропологічної парадигми комунікативна лінгвістика, об'єктом дослідження якої виступають дискурси різних типів (А. Д. Бєлова, М. Л. Макаров, T. A. van Dijk), мовна особистість (В. І. Карасик, Ю. М. Караулов, В. О. Сухих) та стратегії комунікативного впливу (Г. Г. Почепцов (мол.), П. В. Зернецький ), останнім часом зосереджує свою увагу на прагматичному аспекті дискурсивної творчості мовної особистості, що проявляється у вигляді дискурсивних практик (О. О. Селіванова) або дискурсивної поведінки (M. L. Knapp, J. Hall).

Дискурсивна поведінка мовця включає вербальні і невербальні засоби спілкування (І. І. Сєрякова), конфігурація та функціональна спрямованість яких залежать від комунікативного типу ситуації. Студії з окресленої проблематики висвітлюють особливості дискурсивної поведінки мовця за емоціогенних обставин (В. І. Шаховський), в умовах емпатичного спілкування (Л. В. Козяревич), у ситуації конфлікту і виходу з нього (О. В. Фадєєва, О. В. Черненко). Проте поза увагою дослідників залишаються закономірності поєднання вербальних і невербальних засобів спілкування, використовуваних нещирим мовцем в англомовному комунікативному просторі. Донедавна ця проблема не належала до суто лінгвістичних, однак тепер вона набула ваги в контексті досліджень когнітивної організації та комунікативного застосування колективного знання носіїв англійської мови про неправду (О. І. Морозова), що і привернуло нашу увагу до дискурсивної поведінки нещирого мовця, який умисно оперує неправдивою інформацією, прагне переконати співрозмовника, справити на нього вплив, тобто маніпулювати ним, уводячи його в оману. У дослідженні ми вживаємо термін „маніпулювання” в контексті неправдивої репрезентації дійсного стану речей на позначення характеру комунікативної поведінки англомовного обманника. Саме маніпулювання інформацією задля введення адресата в оману становить суть дискурсивних дій нещирого мовця - мовця-обманника.

Неправдиве спілкування ґрунтується на явищі обману, досліджуваному у психологічних (П. Екман, К. Ізард, D. B. Givens, E. Garrido, J. Masip) та мовознавчих студіях. У сучасних лінгвістичних працях висвітлено лінгвальні характеристики неправди як когнітивно-комунікативного утворення (О. І. Морозова), механізми метафоричного осмислення неправди й обману (Н. М. Панченко), когнітивне моделювання вербалізованого концепту неправди (О. І. Потапова), лексико-семантичні групи номінативних одиниць неправди (О. Г. Пироженко), актомовленнєві параметри обману (О. М. Бабич), феномен самообману (Н. А. Моцун), прагматичні аспекти невербальної поведінки нещирого мовця (Г. Ю. Крейдлін, Л. В. Солощук, О. А. Янова, N. Ross-Flanigan).

Важливість вивчення особливостей мовної інтерпретації вербальної і невербальної поведінки пов'язана з потенціалом їхньої емоційної інформативності як прагматично значущого складника процесу спілкування (О. А. Янова, T. Johnstone, K. Scherer). Так, дослідження П. Екмана свідчать, що людина-обманник виказує себе, свої справжні комунікативні наміри, виявляючи небажані емоції. Емоції виступають одним із каталізуючих чинників різних типів комунікативної поведінки, мотивують пізнавальну діяльність людини, а процеси вербалізації емоцій відображають основні механізми функціонування людського мислення (В. І. Шаховський). Здатність людини як мовної особистості керувати вербальним і невербальним вираженням емоцій і пропускати їх крізь ситуативні, соціальні та інші фільтри у процесі спілкування свідчить про рівень її комунікативної та емоційної компетенції.

У вітчизняному мовознавстві проблема представлення емоцій у мові й мовленні, з якою великою мірою пов'язаний розвиток важливого напряму лінгвістичних студій - прагматики дискурсивної поведінки мовця, посідає одне з чільних місць (О. П. Воробйова, С. В. Гладьо, Я. В. Гнєзділова, Г. І. Харкевич). За В. І. Шаховським, усі емоції дискурсивні, тому в нашому дослідженні ми враховували семіотичні особливості маніпулятивної поведінки - її вербальний і невербальний аспекти, ігровий характер їхнього варіювання і дейктичну специфіку емоційних реакцій комуніканта. Реалізація перелічених ознак дискурсивної поведінки обманника в конкретній ситуації спілкування дає змогу однозначно інтерпретувати емоцію, що переживається і виражається суб'єктом маніпулятивного впливу.

Складність і неоднозначність комунікативної поведінки людини, яка має на меті ввести співрозмовника в оману, тривалий час стояли на заваді її всебічного вивчення в межах якоїсь однієї дисципліни. Це спонукало нас застосувати інтегративний підхід у дослідженні дискурсивних дій обманника. Так, ми звернулись до поняттєвого апарату синергетики (Г. Гакен, І. Пригожин, О. М. Князєва, С. П. Курдюмов), успішно нині застосовуваного в лінгвістичних студіях (А. А. Калита, Л. С. Піхтовнікова, О. В. Тарасова), та основних положень теорії можливих світів (Н. Ґудмен), теорії гри (Й. Гейзінґа) і теорії емоційного дейксису (В. І. Шаховський, В. В. Жура).

Актуальність роботи визначається загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на впровадження новітніх методів і підходів до аналізу різних типів дискурсу, зокрема й дискурсу обманника. Вивчення механізмів продукування дискурсу й специфіки його розгортання в ситуації обману є важливим для поглиблення уявлень про особливості комунікації задля введення співрозмовника в оману.

Недослідженість проблем управління проявами емоцій з комунікативною метою зумовила потребу проаналізувати співвідношення вербальних і невербальних компонентів побудови дискурсу обманника з методологічних позицій когнітивістики, емотіології і прагматики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної теми "Когнітивні й комунікативні дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс" кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 31 січня 2005 року). Проблематика дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою № 0106U002115 Міністерства освіти і науки України "Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти" (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 11 від 5 травня 2008 року).

Гіпотеза дисертаційної дослідження ґрунтується на припущенні про те, що дискурсивна поведінка обманника - це сукупності вербальних і невербальних дій мовця, прагматична мета якого полягає у здійсненні маніпулятивного впливу на інших учасників спілкування.

Досліджуваному типу поведінки властива низка когнітивних, прагматичних і дискурсивних особливостей: вона розгортається відповідно до інваріантної когнітивної моделі введення об'єкта в оману і реалізується через релевантні комунікативні засоби, на варіативність стратегічно-тактичного використання яких впливає емотивний чинник.

Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні лінгвокогнітивних і прагматичних особливостей вербального і невербального компонентів дискурсивної поведінки мовця-обманника крізь призму її емотивності.

Відповідно до поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на виконанні таких завдань:

-- побудувати інваріантну модель комунікативної поведінки суб'єкта в дискурсивному просторі ситуації обману;

-- виявити закономірності розгортання дискурсивної поведінки обманника з когнітивних позицій;

-- з'ясувати особливості впливу емоцій англомовного обманника на реалізацію його комунікативно-прагматичної мети;

-- розкрити дейктичну специфіку позначень невербальних дій обманника в англомовному дискурсі;

-- уточнити наповненість функціонального поля реалізації невербального компонента побудови дискурсу обманника;

-- простежити варіативність співвідношення вербальних і невербальних одиниць, використовуваних в англомовному дискурсі обманника;

-- встановити й описати репертуар комунікативних стратегії і тактик англомовної особистості “обманник”.

Об'єктом дисертаційного дослідження є дискурсивна поведінка англомовного обманника, а саме її вербальний і невербальний компоненти.

Предметом дослідження виступають лінгвокогнітивні, прагматичні та емотивні особливості дискурсивної поведінки обманника, носія англійської мови.

Матеріалом дисертаційної праці були дискурсивні фрагменти, що описують комунікативну ситуацію обману, взяті із сучасних англомовних художніх прозових творів британських авторів загальним обсягом близько 7,5 тис. сторінок. У результаті суцільної вибірки виокремлено 1247 позначень вербальних і невербальних дій обманника.

Відповідно до поставлених завдань обрано такі методи дослідження: метод концептуального аналізу з використанням, зокрема, теорії можливих світів і теорії гри - для розкриття когнітивних механізмів уведення комунікативного партнера в оману; метод прагмасемантичного аналізу - для з'ясування особливостей функціонування позначень невербальних дій як емотивних дейктиків; метод контекстуальної інтерпретації - для встановлення взаємодії вербальних і невербальних дискурсивних засобів в емоціогенній ситуації обману; метод дискурсивного аналізу - для виявлення закономірностей стратегічно-тактичного планування дискурсу англомовним обманником. Висновки щодо частотної репрезентативності релевантних дискурсивних одиниць ґрунтуються на даних, здобутих у результаті застосування елементів методу кількісного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше на матеріалі англомовної художньої прози з'ясовано лінгвокогнітивні й прагматичні особливості вербального і невербального компонентів дискурсивної поведінки обманника з огляду на їхній емотивний аспект. Новим є встановлення з позиції теорії можливих світів специфіки формування когнітивних особистісних уявлень мовця; побудовано інваріантну модель комунікативної поведінки обманника в термінах теорії мовної гри; досліджено вплив емотивного чинника на ефективність дискурсивної маніпулятивної діяльності; встановлено існування взаємозв'язку між добором вербально-невербальних дискурсивних одиниць і прагматичною ефективністю діяльності обманника. Уперше виявлено три типи поведінкових комплексів уведення комунікативного партнера в оману в англомовному дискурсі, що охоплюють стратегічно-тактичний репертуар мовця.

Теоретичне значення праці зумовлене зверненням до когнітивних і прагматичних аспектів мови і мовлення. Дисертаційне дослідження пропонує розв'язання низки теоретичних проблем лінгвістики емоцій, пов'язаних з вербальним і невербальним опосередкуванням емоційного досвіду особистості. Розкриття ролі позначень невербальних дій як емотивних дейктиків робить внесок в емотіологію. Виявлення прагматичної специфіки невербального компонента розвиває положення невербальної семіотики про функціональне навантаження невербальної поведінки. Запропонована деталізація стратегічно-тактичного репертуару англомовного обманника сприяє подальшому розвиткові теоретичних засад дискурс-аналізу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що здобуті результати можуть бути використані у розробці методики розпізнавання маніпулятивного впливу в окремих сферах комунікативної взаємодії, під час викладання теоретичної граматики сучасної англійської мови (розділи "Прагматика висловлювання", "Дискурс-аналіз"), у спецкурсах "Невербальна комунікація", "Особливості маніпулятивного англомовного дискурсу: ситуація обману" та в інших спецкурсах з проблем дискурсу, теорії комунікації та інтерпретації художніх текстів. Крім того, одержані дані можуть бути застосовані для подальших наукових досліджень у цій галузі.

Апробація результатів дисертації провадилася на засіданнях кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (2005 - 2008) та на восьми конференціях, у тому числі чотирьох міжнародних: "Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції" (Київ, 2006), "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2007), "Візуалізація образу дитини в літературі" (Львів, 2007), IV Міжнародний симпозіум Українського товариства дослідження англійської мови (Київ, 2007); на всеукраїнській конференції "Мови у відкритому суспільстві" (Чернігів, 2006); трьох міжвузівських конференціях: "Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції" (Київ, 2006), "Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві" (Київ, 2007), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київ, 2008).

Публікації. Зміст роботи представлено в шести наукових статтях, опублікованих у виданнях ВАК України (3,08 друк. арк.), а також у двох тезах наукових конференцій. Загальний обсяг авторських публікацій з проблематики дослідження складає 3,46 друк. арк.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 219 сторінок (текст дисертації налічує 188 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури і списку джерел ілюстративного матеріалу. Додатки містять 6 таблиць. Список використаних джерел становить 210 позицій, у тому числі 56 - іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 21 найменування.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблематики, окреслено предмет і об'єкт дослідження, сформульовано робочу гіпотезу, визначено мету й завдання роботи, розкрито новизну здобутих результатів, їхню теоретичну і практичну цінність, схарактеризовано матеріал і методи дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі подано огляд наявних теоретичних концепцій, дотичних до комунікативного маніпулювання інформацією з метою вчинення обману. Особливу увагу зосереджено на визначенні когнітивних закономірностей розгортання дискурсивної поведінки обманника. Побудовано інваріантну модель нещирої комунікативної поведінки й простежено варіативність дискурсивних засобів створення обманником ігрового часопростору можливого світу.

У другому розділі з'ясовано особливості впливу емоцій на дискурсивну поведінку англомовного обманника в ситуації конфлікту інтересів. Установлено прагматичний потенціал емотивного впливу невербальних комунікативних засобів через розкриття їхньої дейктичної специфіки, а також уточнено наповненість функціонального поля невербального компонента побудови досліджуваного дискурсу.

Третій розділ присвячено варіативності співвідношення вербальних і невербальних одиниць дискурсу з урахуванням впливу категорії часу як однієї з базових для людського мислення. Докладно описано й проаналізовано репертуар дискурсивних стратегій і тактик англомовного обманника.

У загальних висновках підбито підсумки здійсненого дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових пошуків з цієї проблематики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. "Теоретичні засади дослідження дискурсу мовця-обманника". Комунікативна ситуація, у якій розгортається дискурсивна поведінка обманника, становить складну динамічну систему вербальної і невербальної взаємодії суб'єкта спілкування й об'єкта його маніпуляцій. Дискурс нещирого мовця характеризують синергетичні параметри нестійкості, нелінійності, рефлексивності й хаотичності (О. М. Князєва).

Обманник демонструє високу чутливість до ціннісних установок та інтересів співрозмовника на етапі планування своїх маніпулятивних дій. Це виявляється, по-перше, у нелінійному характері випереджальних/респонсивних уточнень його комунікативної позиції, що можуть стосуватися не тільки теперішнього, а й минулого чи майбутнього часу. По-друге, параметр нелінійності корелює з таким розгортанням дискурсу, за якого комунікативні засоби, що належать вербальному і невербальному каналам зв'язку, репрезентуються паралельно, при цьому невербальним одиницям притаманна багатошаровість і розгалуженість маніфестацій. Параметри рефлексивності й хаотичності стосуються прагматичного аспекту спілкування, а саме принципів добору варіативного інформаційного наповнення інваріантної когнітивної схеми дискурсивної поведінки обманника.

У реферованій праці обман, слідом за Т. А. ван Дейком, розглядається як комунікативний акт, підпорядкований контекстній моделі, згідно з якою мовець знає, що р (пропозиція) не відповідає стану речей, але має на меті переконати реципієнта, ніби р відповідає стану речей; обман успішний, коли мовець і слухач мають відмінні ментальні моделі подій, про які йдеться. Водночас не можна оминути невербальний компонент дискурсу обманника, оскільки комунікативний вплив на співрозмовника нерідко здійснюється також невербально. Виходячи з цього, можна розглядати обман як особливий вербальний і/або невербальний комунікативний акт, прагматична мета якого полягає у введенні співрозмовника в оману.

Дослідження дискурсивного розгортання ситуації обману передбачає врахування комунікативної позиції і продуцента, і реципієнта повідомлення. Предмет вивчення обмежує фокус нашої уваги до сфери впливу обманника і дає підставу закріпити за ним суб'єктивний центр досліджуваної ситуації. Відтак перший компонент опозиції "я/інший", яка становить вихідну точку діалогічності комунікації, позначає суб'єкта маніпулятивного впливу, а другий - об'єкта його маніпулювання.

Визначальним критерієм для певного типу комунікативної поведінки, що підтверджує її співвіднесеність із поняттєвою категорією неправди у поведінковому, оцінному й інформаційному вимірах (О. І. Морозова), можна вважати наявність/відсутність відмінних ментальних моделей референтної ситуації в адресанта й адресата. Тому, з когнітивного погляду, головною ознакою маніпулятивної поведінки мовця в ситуації обману є спрямованість її на формування в адресата повідомлення відмінних ментальних моделей референтної ситуації. Застосування теорії можливих світів (Н. Ґудмен) виявляє, що маніпуляції мовця-обманника порушують цілісність бачення об'єктом обману певних фрагментів дійсності й нав'язують йому особливе сприйняття ситуації - як такої, що належить до певної концептуальної системи й актуалізується за специфічною схемою. Ситуація, у якій здійснюється комунікативна взаємодія обманника і об'єкта його маніпулювання - це реалізація одного чи кількох можливих світів, обраних комунікантом свідомо або несвідомо. Добір і дискурсивне втілення певного варіанта розвитку події, що для обманника виступає комунікативним приводом, у дослідженні описано за загальною схемою взаємодії реального і віртуального планів дійсності (Ж. Дельоз, Ф. Ґваттарі).

У ситуації обману мовець з усієї множини потенційно можливих варіантів розвитку подій обирає найсприятливіші для реалізації своєї прагматичної мети. Інакше кажучи, вигадана ним реальність репрезентується за допомогою вербальних і невербальних засобів як реальний стан речей, локалізований у часі й просторі. Суб'єкт, компонуючи фрагменти дійсності, щоб досягти своєї прагматичної мети (уведення об'єкта в оману), намагається вилучити із фальсифікованого, поданого ним стану речей ті елементи, що суперечать змодельованій ним картині світу. Вибір обманником певних вербальних і невербальних комунікативних засобів, а відтак і його дискурсивна поведінка ґрунтуються на прогнозуванні можливої реакції і ймовірного напряму міркувань об'єкта його маніпуляцій.

Емоціогенність, притаманна комунікативній ситуації, у якій розгортається дискурсивна поведінка обманника, впливає на характер дискурсивних дій мовця. Нещирий мовець, намагаючись приховати свої справжні переживання (напр., страх, хвилювання тощо), власними дискурсивними діями створює передумови для "впізнавання" його комунікативним партнером емоцій, доречних у певній ситуації. Так, обманник через невербальний компонент дискурсу спонукає свого комунікативного партнера визнати продемонстровану сфальшовану емоцію за дійсну.

Результати дослідження свідчать, що попри необмежену кількість потенційних варіантів розвитку реальна ситуація розгортається у межах єдиної концептуальної схеми - фрейму введення в оману, який, у свою чергу, підпорядкований метафрейму здійснення ігрової діяльності. До ознак феномену гри - за Й. Гейзінґою - належать: добровільність цієї діяльності, її статус винятковості порівняно зі звичайною поведінкою, часопросторові межі її реалізації, неухильне дотримання правил, що організовують і впорядковують гру. Перелічені особливості властиві й дискурсивній поведінці обманника. На основі цього можна стверджувати, що маніпулятивний дискурс функціонує як одна з форм ігрової діяльності. Маніпуляції поширюються поза межі мовної гри на невербальний компонент дискурсу. Отже, йдеться про дискурсивну гру обманника, у якій комунікативно значущі обидва компоненти - і вербальний, і невербальний. Суть дискурсивної гри обманника полягає в уведенні його комунікативного партнера в оману через організацію особливого часопростору і впорядкування його вербальними і невербальними засобами згідно з певними правилами. Дискурсивна поведінка обманника у відповідній комунікативній ситуації зумовлена і впорядкована такими чинниками: свідомим прийняттям рішення відмежувати свою поведінку від звичайної й увідповіднити її з поведінкою маніпулятивного типу, окресленням референта, використанням тих вербальних і невербальних засобів, які уможливлюють маніпулятивні дії.

Проілюструймо ці твердження таким фрагментом дискурсу:

I was a fool to think I could outsmart her, but it was all going so well. The phone call I made to Mum from Sara's house was the riskiest bit, but I knew I could pull that off. I do a perfect Jemima Thrower impression - the way she drawls and drags out her vowels, those clicking noises she makes sucking on her teeth. Afterwards I worried that the real Jemima Thrower would ring up and ask if I could babysit on Thursday. But that didn't happen. No, in the end it is the bloody Walkman that has scuppered me. I had the bag, I had the schoolbooks - but I had forgot the Walkman. And the worse mistake - I didn't go back for it when she caught me out. Maybe I could still go back for it … no, it's too late now (Blincoe).

Вербально, розмовляючи по телефону (the phone call I made to Mum), і невербально, імітуючи просодичні характеристики мовлення сусідки (I do a perfect Jemima Thrower impression - the way she drawls and drags out her vowels, those clicking noises she makes sucking on her teeth), дівчина організовує часопростір комунікації відповідно до потенціалу вигаданого можливого світу. Комунікативна взаємодія стосується планів на вечір: дискурс розгортається від імені іншої людини і таким чином створює передумови для певного типу поведінки. Йдеться про дії, властиві обманниці, коли сусідка просить її посидіти ввечері з дитиною. Ці комунікативні дії звичні для описаної ситуації. Наприклад, використання певних артефактів - сумки з підручниками (I had the bag, I had the schoolbooks) - підтверджує істинність її тверджень у межах можливого світу, в якому вона збирається на вечір до сусідів доглядати дитину та готувати уроки. Інший артефакт, випадково залишений удома плеєр (I had forgot the Walkman. And the worse mistake - I didn't go back for it), набуває комунікативної значущості поза свідомим наміром обманниці й дискредитує її дискурсивну поведінку.

Отже, дискурсивна гра обманника, що ґрунтується на взаємодії реального і віртуального планів дійсності, реалізується в комунікації після прийняття мовцем рішення про здійснення маніпулятивних дій. До передумов її успішної реалізації належать фальсифікація часопросторових меж референтної ситуації і дотримання правил добору та поєднання вербальних і невербальних дискурсивних засобів за емоціогенних обставин.

Розділ 2. "Невербальні засоби поведінки мовця-обманника як компонент його дискурсивної гри". Невербальні засоби, використовувані нещирим мовцем, становлять особливий інтерес для нашого дослідження завдяки своєму потенціалу емоційної інформативності. Емоційний аспект дискурсивної гри обманника можна описати у термінах емоційного дейксису (В. І. Шаховський, В. В. Жура) як результат співвіднесення його потреб, виражених через інтенційний параметр, з передумовами їхнього задоволення. Вони реалізуються як емоції комуніканта і відповідають параметрам спрямованості, модальності й тональності. Емоційний дейксис виконує регулятивну роль при взаємодії сталих та індивідуальних емоційних пресупозицій і являє собою релевантний інструмент дослідження емоційного аспекту дискурсу обманника.

У комунікативній ситуації обману невербальні засоби сполучають базовий домен емоцій (Ch. Fillmore) і когнітивну модель референтної ситуації - можливий світ сфальсифікованої реальності - як маркери параметрів емоційного дейксису. У реферованому дослідженні дейктичний параметр інтенційності поєднує два типи інтенцій: емоційну, яку ми трактуємо, на відміну від Я. В. Гнєзділової, як намір продемонструвати власні (справжні чи вдавані) емоції, та емотивну, яка, на нашу думку, зводиться до наміру викликати переживання певних емоцій в об'єкта маніпулювання. Якісний аспект емоційності представлений у системі емоційного дейксису параметром модальності й характеризує різні види емоційних переживань (радість, гнів, смуток і т. ін.).

Спрямованість емоцій полягає в адресованості емоційного реагування, коли дискурсивні засоби сигналізують про емоційний стан мовця і/або його ставлення до окремих компонентів ситуації.

Тональність емоцій - це емоційна оцінка мовцем комунікативної ситуації за ознакою позитивності/негативності. Позитивними доцільно вважати ті емоції, які сприяють досягненню обманником його прагматичної мети. Усі перелічені параметри-дейктики можуть бути експліковані в дискурсі і вербально, і невербально.

Через надзвичайну різноманітність виявів невербального компонента дискурсу обманника важко навести повний перелік невербальних засобів, притаманних виключно нещирому мовцеві. Наприклад, емоційне збудження, спричинене справжнім станом речей чи розгортанням комунікативного акту обману, найчастіше актуалізується через мікрорухи м'язів очей, розширення зіниць або моргання (П. Екман), а також через сльози, спрямованість погляду тощо.

Проте встановити чітку кореляцію між цими невербальними засобами як маркерами дискурсу обманника і конкретними емоційними станами не завжди можливо, вони лише вказують на емоційне збудження, причина якого не узгоджується з обставинами презентованого можливого світу, напр.: At that moment Nina looks down to her T-shirt and points at the lettering. The camera zooms in. […] `And this T-shirt,' she's saying, `has been sent to me by a fan living in Auckland who comes all the way from London.' She rolls her eyes and smiles. […] `So thank you, Daniel from London,' she twinkles […]. Her eyes give a come-on to the camera. `You know where to find me' (Perkins). У наведеному дискурсивному фрагменті телеведуча поглядом спрямовує увагу аудиторії на напис на своїй футболці і, засобами зорового впливу (Nina looks down to her T-shirt and points at the lettering; she rolls her eyes; her eyes give a come-on to the camera), усмішкою (she smiles; she twinkles), натякає на імпліцитно окреслену ситуацію флірту, якого, проте, не було. Емоційна інтенція в цьому разі включає і емотивний вплив невербальними засобами на невтаємничених свідків, і емоційне вираження піднесеного настрою самої обманниці.

Результати проведеного дослідження свідчать, що найповнішу вказівку щодо емоційного стану обманника та його емотивних намірів учасники комунікативного акту дістають через голос (33,55%), погляд (19,35%) і жест (19,35%). Перелічені невербальні засоби становлять ядро функціонального поля невербального компонента обманника. Далі від центру містяться мікрополя "усмішка" (10,65%) і "артефакт" (9,03%), а периферію утворюють "постава" (4,52%) і "відстань" (3,55%). Отже, хоч невербальні засоби мають потенціал маркування всіх чотирьох параметрів емоційного дейксису, а отже виявляти емоційний стан мовця-обманника, проте реалізуються дейктичні вказівки з різною інтенсивністю. Шкала інтенсивності відповідає порядку розташування мікрополів від ядра до периферії, а саме: "голос", "погляд", "жест", "усмішка", "артефакт", "постава", "відстань". Дослідження функціонального поля невербального компонента побудови дискурсу обманника дає можливість окреслити такі тенденції щодо його наповненості: найчастіше англомовний комунікант удається до невербальних засобів, які ґрунтуються на звукових і зорових враженнях з урахуванням відповідно часового і просторового параметрів.

Розділ 3. "Взаємодія вербальних і невербальних засобів у маніпулятивному дискурсі обманника". Дискурс обманника, розгортаючись у часі, певним чином корелює з його основними властивостями. І вербальний, і невербальний компоненти дискурсивної гри продукуються і сприймаються в часовому континуумі. Проте між ними є істотна відмінність: вони неоднаковою мірою підпадають під вплив властивостей часу. До переліку комунікативно релевантних темпоральних характеристик Н. Д. Арутюнова зараховує лінійність, односпрямованість (незворотність), неперервність і рівномірність. Лінійність як протилежність розгалуженості характеризує дискурсивну поведінку обманника лише на рівні вербального компонента, одиниці якого реалізуються одна за одною, послідовно.

Невербальному компонентові дискурсивної поведінки обманника, навпаки, властива можливість одночасної реалізації кількох одиниць, тобто нелінійність. Неперервність і рівномірність перебігу часу можуть стосуватися дискурсивної гри мовця як цілісної системи, виконуючи прагматичні функції і характеризуючи темп, паузацію, ритм не тільки вербального (Н. Д. Арутюнова), а й невербального компонента. Мовчання (С. О. Швачко, Т. О. Анохіна), пауза, пришвидшення чи сповільнення темпу мовлення, зміна ритму набувають комунікативного значення у поєднанні з іншими невербальними засобами і на фоні актуалізації вербального компонента впливають на прагматику ситуації.

Отже, у темпоральному аспекті прагматично значущими є відношення двох компонентів дискурсу - вербального, представленого бінарною опозицією мовлення :: мовчання (комунікативно значуще), і невербального. У комунікативному акті обману мовчання єдине серед одиниць невербального компонента маніпулятивного дискурсу відіграє подвійну роль.

По-перше, воно виконує делімітативну функцію стосовно вербального компонента, по-друге, демонструє потенціал автономного вираження смислів і взаємодії з вербальними засобами.

Комунікативне мовчання обманника зазвичай емоційно інформативне і вказує на ретельність вибору мовцем дискурсивних виражальних засобів, а також відображає його оцінку комунікативної ситуації загалом - як прагматично сприятливої чи несприятливої. З огляду на особливий, функціонально осібний статус мовчання ми виокремлюємо його серед інших невербальних засобів. У дискурсі обманника функціонують комунікативні єдності з вербальною, невербальною домінантою, а також змішаний тип. Попри значну кількісну перевагу змішаних, вербально-невербальних комунікативних єдностей з вербальною домінантою (75,8 %) вони за своєю прагматичною ефективністю майже на чверть поступаються суто невербальним дискурсивним єдностям (24,2 %). Удаючись до комунікативних єдностей з невербальною домінантою, обманник значно обмежує витік правдивої інформації невербальним каналом, адже більшість невербальних засобів задіяні у представленні сфальшованої моделі можливого світу.

Основні тенденції вербально-невербальної поведінки обманника, його тематичний репертуар ми формалізували, виокремивши три макроструктури (Т. А. ван Дейк), що лежать в основі дискурсивного представлення фрейму введення в оману (див. табл. 1, с. 13). Розрізнювальними чинниками між ними виступають предмет фальсифікації і відповідна макропропозиція, яка реалізується окремим комплексом стратегічно-тактичних ходів. Референтну ситуацію (комунікативний привід) позначено як Х, а її віртуальну модифікацію - сфальшований можливий світ - як Х'.

Розгляньмо приклад, що ілюструє функціонування дискурсивної макроструктури 2 - заперечення обманником своєї причетності до дійсного стану речей: As for this other nonsense, even if it were true that I aborted healthy foetuses because they weren't the sex the mother wanted, how do you propose to prove it? The operations were done here. The pathological reports are on the medical records. There's nothing incriminating on any file in this building. And even if there were, you wouldn't have access to it, not without a great deal of trouble. I have strong feelings about the sanctity of medical records. So what can you do? (…) Your allegation is ridiculous, Commander (James). У наведеному прикладі лікар, звинувачений у злочинних діях з намови пацієнтів, коментує офіційну версію слідства, що відповідає дійсному стану речей, як один із можливих варіантів розвитку подій. Дискурсивна поведінка мовця в наведеній ситуації підпорядкована комунікативній меті повного або часткового заперечення власної причетності до дійсного стану речей, що його ми позначаємо як Х. При цьому події та обставини Х обманник презентує й коментує стосовно вигаданого світу Х' як потенційно можливі, але малоймовірні.

Табл. 1.

Складові фрейму введення в оману

У наведеному прикладі актуалізується така макропропозиція: уявлення об'єкта про участь обманника в Х не відповідають дійсності. Відтак предметом фальсифікації виступає факт причетності обманника до Х - фрагмента спільного світу, що охоплює конкретну ситуацію, комунікативний привід. Обманник видає Х за Х', використовуючи лексику з оцінним компонентом nonsense, allegation, ridiculous, синтаксичні засоби - умовний спосіб, складнопідрядні речення з підрядними допустовими. Мовець також удається до структурних сигналів, таких як тематичні вислови/ключові слова на зразок even if it were true, there's nothing incriminating, how do you propose to prove it?, а також деталізації можливих дій об'єкта як непродуктивних в умовах змодельованого можливого світу.

До структурних сигналів також належить схема "твердження - коментар - висновок", за якою обманник вибудовує цей фрагмент свого дискурсу. Ініціальне твердження двічі розгорнено коментується, а коротке резюме ще раз коригує макропропозицію, що полягає в безпідставності звинувачень, а отже непричетності мовця до Х (до обставин і подій дійсного стану речей).

Результати проведеного дослідження свідчать, що дискурсивна репрезентація моделі можливого світу може здійснюватися в межах однієї чи кількох макроструктур комунікативної діяльності обманника. Комунікативні засоби дискурсивної репрезентації моделі можливого світу здебільшого повторюються в усіх трьох групах стратегій, однак поєднуються вони неоднаково і з різною частотністю, залежно від реалізованої макропропозиції.

ВИСНОВКИ

Підсумком здійсненого дисертаційного дослідження стало визначення основних лінгвокогнітивних особливостей інваріантної моделі введення в оману і прагматичної специфіки вербально-невербальної дискурсивної гри нещирого комуніканта - носія англійської мови - з урахуванням емотивних характеристик її реалізації.

Комунікативні дії нещирого мовця відповідають інваріантній когнітивній схемі - фрейму введення в оману. Дискурсивне представлення цього фрейму полягає в актуалізації мовцем-обманником можливого світу сфальшованої реальності. Когнітивні закономірності розгортання цієї дискурсивної поведінки обманника такі:

1) модель можливого світу ґрунтується на конкретних обставинах єдиного для всіх учасників спілкування дійсного світу;

2) дискурсивна подія обману передбачає зворотний від солідаризації мовців процес: це не рух крізь можливі світи до спільного референта, а окреслення ще одного варіанта світу, де суб'єкт спирається на синтез власних уявлень про референт і про світ об'єкта своїх маніпуляцій;

3) варіативне дискурсивне втілення вигаданої моделі можливого світу здійснюється вербальними і невербальними засобами за зразком феномену гри. вербальний дискурс обман маніпулятивний

Дискурс обманника належить до ігрового маніпулятивного дискурсу, оскільки він відповідає більшості формальних ознак феномену гри. Йдеться про добровільність цієї діяльності, її статус винятковості порівняно зі звичайною поведінкою, нерелевантність матеріального інтересу, часопросторові межі її реалізації, дотримання правил, що організовують і впорядковують гру.

У реалізації англомовним обманником комунікативно-прагматичної мети особливу роль відіграють емоції. У процесі фальсифікації мовець стикається з потребою контролювати свої почуття, притлумлювати вияви прагматично недоречних емоцій і замінювати їх удаваними емоційними реакціями, які більшою мірою відповідають конкретній комунікативній ситуації.

Результати дослідження дали можливість установити таку тенденцію: емотивна інформація передається переважно опосередковано, зокрема через невербальні одиниці дискурсу. Відтак невербальному компонентові дискурсу обманника зазвичай властива емоційна інформативність. У роботі розкрито дейктичну специфіку позначень невербальних дій обманника в англомовному дискурсі.

Дискурсивні позначення голосу, погляду, усмішки тощо виступають сполучною ланкою між базовим доменом емоцій і когнітивною моделлю окремої комунікативної ситуації як маркери параметрів емоційного дейксису. Експліковані в дискурсі і вербально, і невербально, вони виявляють емотивні й емоційні інтенції мовця в конкретному комунікативному акті, актуальні параметри тих емоцій, що їх він переживає під час інтеракції, і тих, які має намір транслювати.

Дослідження варіативного наповнення інваріантної когнітивної моделі введення в оману зафіксували якісний зріз використовуваних комунікативних засобів: у дискурсі англомовної особистості "обманник" переважають трикомпонентні комунікативні єдності, до яких належать вербальні одиниці, мовчання та інші невербальні засоби.

Співвідношенню вербальних і невербальних одиниць в англомовному дискурсі властива неоднорідність, що залежить від особи-ініціатора комунікативної взаємодії. Встановлено такі закономірності: вербально-невербальні комунікативні єдності з вербальною домінантою кількісно значно переважають суто невербальні дискурсивні утворення, проте майже на чверть поступаються їм за своєю прагматичною ефективністю.

Стратегічно-тактичний репертуар англомовного обманника формалізовано шляхом визначення макроструктур, сукупність яких становить фрейм уведення в оману. Кожна з трьох макроструктур вирізняється тематично - предметом фальсифікації. Неправдиве інформування комунікативного партнера про реальність певної ситуації, про причетність до неї обманника чи про її певні параметри передбачає використання окремого комплексу стратегій і тактик задля дискурсивної реалізації відповідної макропропозиції.

Здобуті результати можуть бути використані для подальшого наукового розроблення проблеми маніпулятивної комунікації. Перспективним убачається дослідження дискурсу обманника в ракурсі його етнокультурних і гендерних проявів в англомовному соціумі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Емотивний дейксис мовленнєвої особистості "обманщик" (на матеріалі книги Дж. К. Ролінґ "Гаррі Поттер і келих вогню") / М.-М. О. Рибалко // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. -- К. : ІВЦ Держкомстату України. -- 2005. -- Вип. 11. -- С. 173--181.

2. Діалогічність творення можливого світу в дискурсі обманника (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози) / М.-М. О. Рибалко // Гуманітарний вісник ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" : науково-теоретичний збірник. -- Переяслав-Хмельницький, 2006. -- Вип. 11. -- С. 204--207.

3. Засоби візуалізації емоційного стану дитини в ситуації обману (на матеріалі романів Дж. К. Ролінґ) / М.-М. О. Рибалко // Іноземна філологія. -- Львів, 2007. -- Вип. 119. -- С. 66--69.

4. Ігровий характер дискурсу обманника / М.-М. О. Рибалко // Вісник Київського національного лінгвістичного університету : Серія Філологія. -- К., 2007. -- Т. 10., № 1. -- С. 51--56.

5. Потенціал емоційної інформативності невербальних засобів у дискурсі обманника (на матеріалі сучасної англійської мови) / М.-М. О. Рибалко // НАУКОВИЙ ЧАСОПИС НПУ імені М.П.Драгоманова : Серія № 9 : Сучасні тенденції розвитку мов. -- К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. -- Вип. 2. -- С. 125--130.

6. Функціонування невербального засобу "погляд" у дискурсі обманника (в термінах теорії емоційного дейксису) / М.-М. О. Рибалко // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. -- К. : ДП "Інформ.- аналіт. агентство", 2007. -- Вип. 14. -- С. 143--150.

7. Особливості реалізації категорії часу в дискурсі обманника / М.-М. О. Рибалко // Ukrainian Society for the Study of English, 4^th Symposium : Abstracts. -- Kyiv, 2007. -- P. 73--75.

8. Функціонування невербальних засобів комунікації у дискурсі обманника / М.-М. О. Рибалко // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця : матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції ["Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця"], (22--23 березня 2007 р.) / в 2 Т. -- К. : НАУ, 2007. -- Т. 2. - С. 283.

АНОТАЦІЯ

Рибалко М.-М. О. Вербальний та невербальний аспекти дискурсивної поведінки обманника (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню вербального і невербального аспектів дискурсивної поведінки мовця-обманника на матеріалі сучасної англомовної художньої прози, зокрема вивченню когнітивних, прагматичних та емотивних особливостей здійснення комунікативного впливу на співрозмовника з метою введення його в оману. У роботі встановлено лінгвокогнітивні й прагматичні особливості вербального і невербального дискурсивних поведінкових компонентів, використовуваних англомовною особистістю "обманник", крізь призму їхньої емотивності. Керуючись теорією можливих світів, виявлено когнітивні закономірності виокремлення сфальшованого часопростору; побудовано інваріантну модель комунікативної поведінки обманника в термінах теорії мовної гри; з'ясовано вплив емотивного чинника на ефективність дискурсивної маніпулятивної діяльності; простежено варіативність співвідношення вербальних і невербальних одиниць у ситуаціях, ініційованих обманником і його комунікативним партнером відповідно. У результаті дослідження виявлено й систематизовано різні типи стратегічно-тактичних поведінкових комплексів уведення комунікативного партнера в оману.

Ключові слова: дискурс обманника, дискурсивна гра, фрейм уведення в оману, комунікативні стратегії і тактики, емотивна інтенція, вербальні і невербальні комунікативні засоби.

АННОТАЦИЯ

Рыбалко М.-М. А. Вербальный и невербальный аспекты дискурсивного поведения обманщика (на материале современной англоязычной художественной прозы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению вербального и невербального аспектов дискурсивного поведения англоязычного обманщика.

В реферируемой работе исследуются когнитивные, прагматические и эмотивные особенности коммуникативного воздействия на собеседника с целью введения его в заблуждение.

Манипулятивное поведения обманщика представлено в работе в виде дискурсивной реализации модели одного или нескольких возможных миров, на основании которых говорящий фальсифицирует реальность, тщательно отбирая коммуникативно релевантные вербальные и невербальные средства. В ходе исследования выявлено, что действия говорящего являются дискурсивной игрой. С когнитивной точки зрения планирование дискурсивного поведения англоязычного обманщика происходит в соответствии с фреймом совершения обмана и метафреймом осуществления обманщиком игровой деятельности. Тематический репертуар говорящего охватывает три группы стратегий, объединенных макроструктурами в соответствии с реализуемыми макропропозициями. Дискурсивная репрезентация модели возможного мира совершается в пределах одной или нескольких коммуникативных макроструктур.

Обману как дискурсивной игре присущи следующие формальные признаки: добровольность данной деятельности, статус исключительности по сравнению с обычным поведением, временные и пространственные пределы реализации, тщательное соблюдение правил, организующих и упорядочивающих игру. С целью создания игрового времени и пространства коммуникативной ситуации обмана субъект сознательно и умышленно использует необходимые вербальные средства и невербальные, преимущественно контролируемые сознанием, а также появляющиеся в дискурсе случайно, вопреки намерениям говорящего.

Поскольку манипулятивное коммуникативное поведение обманщика осуществляется в эмоциогенных условиях, прагматическая эффективность дискурсивной деятельности находится под влиянием эмоционального фактора. В процессе фальсифицирования говорящему приходится контролировать свои чувства, скрывать проявления прагматически неуместных эмоций и заменять их искусственными эмоциональными реакциями, которые больше соответствуют конкретной коммуникативной ситуации. Транслирование эмотивной информации осуществляется по преимуществу опосредованно, в частности через невербальные единицы дискурса. Невербальный компонент дискурса обманщика описан в работе в терминах эмоционального дейксиса, который указывает на проявление истинных или ложных эмоций, состояний обманщика и обнаруживает актуализацию следующих параметров дейктического комплекса, а именно: интенциональность, направленность, модальность и тональность. Обозначения невербальних средств выявляют эмотивные и эмоциональные интенции обманщика в конкретном коммуникативном акте, указывают на релевантные эмоции, переживаемые говорящим и намеренно транслируемые.

Интенсивность использования невербального коммуникативного компонента в дискурсе обманщика представлена в работе при помощи понятия микрополей невербального функционального поля с ядром "голос", "взгляд", "жест", менее частотны "улыбка" и "артефакт", а периферию составляют "поза" и "расстояние". Анализ качественно-количественных показателей дискурса англоязычного обманщика позволяет классифицировать его в виде трехчленных коммуникативных единств, по разному включающих вербальне и невербальные средства, а также коммуникативно значимое молчание.