Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

Кафедра романо-германської філології

РЕФЕРАТ

з курсу Загальне мовознавство

на тему: «Мова як конкретно-історична категорія»

Студентки

5 курсу «АФ» групи

Скіданової І. І.

Керівник:

викладач

Лєпьошкіна Н. І.

Ровеньки - 2013

Вступ

Розглядати мову як історичну категорію означає розглядати мову як динамічну систему, що постійно змінюється в часі. Дуже важливо розрізняти питання походження мови і питання формування і розвитку реально існувавших чи існуючих мов, оскільки методи дослідження цих двох питань суттєво відрізняються. Існувало дві точки зору на походження мови: 1) мова походить від людини. 2) мова - не від людини. У мовознавстві існувало багато теорій походження мови. Проте це питання перебуває у світі гіпотез та припущень, і навряд чи вдасться коли-небуть дати на нього точну відповідь. Інша справа з питанням формування та розвитку певної мови. Тут наука значною мірою послуговується конкретними текстовими матеріалами, хоча й не завжди це можливо. У мовознавстві існує два діаметрално протилежні підходи до розвитку мови: гіпотеза моногенезу - існувала єдина прамова, яка поділилася на декілька, що в свою чергу теж поділилися і т. д., і гіпотеза єдиної мови майбутнього - існувала величезна кількість мов, які поступово поєднуються, і в майбутньому це призведе до появи єдиної мови. Проте дуже важко прийняти лише одну з цих гіпотез. У мові постійно спостерігається як процес диференціації - виокремлення з мови нових діалектів, так і процес інтеграції - злиття різних діалектів і мов. Перший призводить до виникнення відмінних рис у структурі мов та діалектів, а другий сприяє появі у структурі різних мов чи діалектів спільних рис.

Як вже зазначалося, мова - це динамічна система, але для виконання своєї головної функції (функції спілкування) вона повинна прагнути до незмінності. Отже, в мові одночасно діють два протилежні процеси - статика і динаміка. Існування цих двох протидіючих процесів породило два різні підходи у вивченні мови - синхронію і діахронію. Синхронія вивчає мову у певний відрізок часу, протягом якого, як передбачається, у ній не відбувається ніяких змін. Діахронія ж досліджує мову протягом усього її історичного розвитку. Довгий час ці два аспекти перебували у протидії.Ф. де Соссюр навіть пророкував розділення з часом лінгвістики на синхронічну й діахронічну. Але цього не сталося. Сучасне мовознавство схиляється до думки, що статика й динаміка характерні для мови на будь-якому етапі її існування. Саме їхня боротьба зумовлює постійний розвиток мови. Сучасна наука вивчає ці дві тенденції у їхньому поєднанні.

Мова постійно розвивається завдяки тому, що вона не є завершеною, закритою системою. Проте не всі зміни, які відбуваються у мові можна віднести до її розвитку. Проілюструвати це можна появою в мові «нових» слів, які незабаром стають архаїзмами. Лише зміни, які сприяють покращенню функціонування мови, звіцненню її системи можна віднести до розвитку мови. У різних підсистемах ці зміни відбиваються по-різному. У звуковій підсистемі такою зміною є збільшення кількості фонем на початковому етапі формування мови. У словниковій підсистемі - це відмирання старих слів і поява нових на позначення нових реалій життя. У граматиці - це виникнення лексико - граматичних і суто граматичних категорій. У синтаксисі - перехід від одночленного речення до двочленного, з подальшим ускладненням останнього. Розвиток мови є загальною закономірністю, але на різних етапах, за різних умов він може набувати різних форм. Функціонуючи мова нагромаджує кількісні зміни, які поступово перетворюються у якісні зміни структури і норми.

1. Історичний розвиток мов

Проблема походження мови як засобу спілкування. Виникнення конкретних мов. Походження мови як засобу спілкування і виникнення конкретних мов - дві самостійні проблеми, не пов'язані одна з одною. Кожна з них має своєрідний об'єкт дослідження: перша ставить завдання - з'ясувати, як люди почали говорити, друга - коли, де і в якому вигляді сформувалася та чи інша конкретна мова. мова субстрат антиномія лексика

У з'ясуванні того, як виникла у людей потреба спілкуватися, не можна спиратися на знання історії виникнення різних конкретних мов, якими б давніми вони не були.

Щодо конкретних мов, то їх історія встановлюється за писемними пам'ятками, що дійшли до наших часів. На основі їх вивчення вчені одержують більш-менш точні відомості про час, місце і про звукові, словесні і граматичні ознаки давнього періоду формування конкретної мови.

Мовленнєва діяльність у людей почалася з того, що первісна людина свідомо й несвідомо наслідувала звуки навколишньої природи. Кожне такс наслідування стало згодом назвою окремих предметів і тварин подібно до того, як малі діти називають собаку "гав-гав", корову - "му".

У ХІХ ст. учені Л.Нуаре і К.Бюхер намагалися пояснити виникнення мови трудовими вигуками: мова, начебто, формувалася на основі тих вигуків, які мимохіть супроводжували всяку діяльність первісної людини. Беззмістовні спочатку сполуки звуків поступово почали позначати роботу, а також різні види трудового процесу людини.

Відповідно до гіпотези еволюційного виникнення мови людська мова утворювалася поступово як результат задоволення різноманітних бажань і потреб. За В.Вундгом, первісна людина, відчуваючи задоволення чи, навпаки, невдоволення, передавала їх не тільки жестами, а й органами мови. Поступово так звані звукові жести закріплювалися. Оскільки вони були зручнішими, ніж інші жести, то й залишалися в спілкуванні людей. У цьому й виявляється еволюція мови: вона поступово еволюціонувала від супроводу жестів рук, від міміки до людського мовлення. Отже, ця гіпотеза припускала можливість виражати мислення та емоційний стан самими жестами, мімікою без словесної мови, яка з'явилася потім. А це навряд чи правдоподібно, адже в процесі трудової діяльності здійснити спілкування жестами не можна.

Далекі від наукового розв'язання цієї проблеми й зарубіжні учені новітнього часу. Вони припускаються методологічної помилки, розглядаючи мову як щось таке, що належить передусім окремому індивіду. Вони залишають поза увагою кардинальне питання проблеми: у чому головна причина виникнення мови і що привело до того, що в людей склалася мова - засіб спілкування.

З часу свого виникнення і протягом усього періоду існування будь-яка мова (на перших порах - діалект, яким володіли члени племені) переживає безперервні зміни. Не з однаковою інтенсивністю, але змінюється звуковий і словниковий склад, зазнають еволюції морфологічна і синтаксична системи живих мов.

2. Внутрішні і зовнішні закони історичних змін мови

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних сил, науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. На думку А. Мартіне, мовні контакти -- один із наймогутніших стимулів мовних змін. Мовні контакти мають місце в разі:

- загарбання території і поневолення корінного етносу;

- за мирного співіснування різномовного населення на одній території;

- коли різномовне населення живе на сусідніх територіях;

- коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі шкільного навчання.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.

Субстрат (термін Дж. Асколі) -- мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї, сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців сліди витісненої місцевої мови.

Суперстрат (термін В. Вартбурга) -- мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася, сліди мови чужинців у мові-переможниці корінних жителів.

Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для англійської, германська мова франків для французької, тюркська мова волзько- камських болгар для слов'янської болгарської та ін. Близьким до перелічених є термін адстрат.

Адстрат (термін М. Вартолі) -- сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мовної взаємодії є нейтральним: при ньому не відбувається асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як приклад можна навести білорусько-литовський, словенсько-італійський та інші адстрати. Сучасний стан будь-якої мови -- це результат її довговічної історії, де різноманітні мовні впливи відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та адстратних нашарувань. Так, скажімо, в англійській мові можна виявити сліди неіндоєвропейської іберійської мови перших поселенців на Британських островах, кельтської мови бритів і гаелів, латинської мови поселенців перших століть нашої ери, західногерман- ської мови англів, саксів, фризів, ютів, які завоювали Британію в V--VI ст., північногерманської мови скандинавських вікінгів, які владарювали в Англії в X ст., французької мови норманських феодалів, які підкорили Британію в XI ст.

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі:

- антиномія позначу вального і позначу ваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги, що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії -- з іншого;

- антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма. Наприклад, у мовленні дітей, які утворюють похідні слова за продуктивними словотвірними моделями, трапляються такі оказіоналізми, як малюваю, випру, догну, що приведені у відповідність до їх твірних основ малювати, випрати, догнати. Норма таких форм не допускає, як не допускає змінювання запозичених слів типу кіно, піаніно. Боротьба між нормою і системою призводить до змін, які полягають у тому, що заборонена форма стає нормативною.

- антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує слова, вживає еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється форма слів, їх категоріальне значення (спаси бо(і)г --> спасибі, автомобіль --> авто, телевізор --> телик, метрополітен --> метро) та синтаксичні конструкції. У мовознавстві навіть існує думка, що одні мови, наприклад, французька, орієнтовані на слухача, а інші (зокрема, німецька) -- на мовця;

- антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з'являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності. Так, наприклад, слово автомобіль з часом звузило своє вживання за рахунок експресивнішого синоніма машина, а в наш час набуло поширення ще експресивніше тачка Таким чином у мові розвиваються різноманітні синонімічні засоби. Слід мати на увазі, що всі метафори та метонімії також виникають як експресивні індивідуальні новотвори. З індивідуально-експресивних явищ мовлення бере свій початок і фразеологія;

- антиномія коду і тексту (мови і мовлення). Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення -- подовження (збільшення обсягу) тексту. Код не може нескінченно збільшуватися, бо людський мозок не зміг би його запам'ятати, а дуже довгий текст ускладнив би спілкування. Тому ці дві протилежні тенденції постійно діють у мові і таким чином збагачують мовні виражальні засоби.

Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку:

1) тенденція до економи мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови. Із обмеженої кількості фонем будується необмежена кількість слів, максимально використовуються мовні форми (багатозначність слів, багатозначність відмінкових форм тощо);

2) тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція є протилежною попередній -- економії мовних засобів;

3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць;

4) тенденція до абстрагування мовних елементів.

Конкретні мовні одиниці стають абстрактними: на основі конкретних значень розвиваються абстрактні значення в лексиці, на основі повнозначних слів -- абстрактніші службові, на основі семантико-граматич- них іменних класів -- формалізована (абстрактна) категорія роду тощо.

3. Аспекти мовознавства

1-Й АСПЕКТ: 18 століття в області мовознавства цікаве постановкою деяких загальних питань лінгвістики, особливо питанням про походження мови. Якщо раніше ідея божественного походження мови користувалася великою популярністю, то тепер автори намагаються затвердити людину творцем мови. З такою ідеєю виступає Ж.-Ж. Руссо. Він розробляє теорію "суспільного договору". Суть її в тім, що люди домовилися між собою, як люди називатимуть предмети і т.п. і створили собі мову.

Ця теорія прогресивна тим, що ліквідовує божественне походження мови, підкреслюючи соціальну роль і характер мови. Аналогічну точку зору виказав і А. Сміт. Разом з цією теорією існувала інша теорія, створена представником німецького романтизму Хердером. Згідно його концепції, джерела походження мови слід шукати в потребах внутрішнього світу людини. Хердер написав трактат "Міркування про походження мови". Мислення, в творі Хердера потрактує, не як суспільна свідомість, а як індивідуальна свідомість.

2-Й АСПЕКТ: Зв'язок мови з мисленням потрактує в аспекті індивідуального. Здатність говорити й мислити вважається природженою здатністю людини. Ці ідеї німецького романтизму згодом вплинули на знамениту концепцію філософії мови В. фон Гумбольдта.

Відомою фігурою цього часу був філолог, філософ Бернгарді, що жив у 18-му - початку 19-го століть. Він написав працю «Вчення про мову», завершальний етап доісторичного мовознавства. "Ця концепція поєднує філософію мови з власне граматикою. З початком географічних відкриттів, розширенням зв'язків між народами, робота по виявленню нових мов не припинялася. З'являлися описи цих мов.

Вже в XVI столітті був опис деяких індіанських мов, про які ми знаємо мало і тепер. Місіонери, крім того, що вели словники (глосарії), створювали ще й місіонерські граматики.

3-Й АСПЕКТ: Зародження лексикографії можна віднести до 18 століття. Це не була ще наука із строго обґрунтованими науковими принципами. Лексикографічна робота, носила широкий розмах і намагалася дати зіставлення великих списків слів в різних мовах. Виходять знамениті словники. В Росії вийшов словник Палласа (4 том). 276 мов було включено в цей каталог. До кінця 18 століття з'являється 2-е видання цього словника під назвою "Порівняльний словник всіх мов і говорів".

Цікава робота в цьому плані була виконана іспанським місіонером Ервас-і-Пандура в яку входили 300 мов; в ній порівнюються і граматичні елементи деяких мов.

Ще більш знаменитим твором кінця 18 століття є фундаментальна праця німецьких учених Аделунга і Фатера "Мітрідат або загальне мовознавство". Тут береться "Отче наш" і перекладається на 500 мов світу. Вважається, що в цьому словнику ще більше помилок, ніж в інших, але тут була ціль виявити відповідність між живими мовами. Проте текст молитви суворо канонічний і не відображає живу мову. В цьому відношенні досвід був би більш вдалим, якби був узятий інший текст. Однак, всі ці досліди мали велике значення для розвитку мовознавства.

4-Й АСПЕКТ: У зв'язку з 18 століттям у багатьох дослідників виникає думка про спорідненість мов, (Скалігери), але на початку 18 століття в Голландії з'являються роботи вченого на прізвище Тен-Кбте. Об'єктом його дослідження служать германські мови (готська, німецька, голландська, англійська, ісландська). Праця присвячена обґрунтовуванню спорідненості германських мов. В "Російській граматиці" Ломоносова проводиться перевірка схожості слов'янських мов.

Висловлюється ідея про близькість слов'янських мов із германськими й балтійськими. Відкриття санскриту.

Коли говорять про три передумови виникнення порівняльного історичного мовознавства, то однією з них є відкриття санскриту. В якості 2-й і 3-й передумов Звягінцев, наприклад, називає проникнення принципу історизму в науку і німецький романтизм. Проте 3-ій принцип признають не всі. Те, що пов'язано з відкриттям санскриту слід вважати 5-им аспектом у розвитку мовознавства 18 століття.

4. Взаємодія мов. Мовні контакти

Мовні контакти виникають внаслідок відповідних соціальних умов, коли представники різних етнічних чи мовних груп змушені вступати в інтенсивні комунікативні контакти з господарських, політичних, релігійних чи інших причин.

Мовні контакти закріплюються через постійно повторювальні діалоги, постійне спілкування носіїв різних мов між собою, за якого використовуються обидві мови або одночасно обома мовцями, або окремо кожним з мовців. Тут вирізняють або активне володіння обома мовами (двомовність), або пасивне розуміння чужої мови.

За даними нейролінгвістики мовні контакти відбуваються в кожного з двомовних мовців таким чином, що одна півкуля кори головного мозку володіє однією мовою (зазвичай, ліва, або домінантна півкуля володіє головною мовою спілкування даного мовного ареалу, наприклад американський варіант англійської в США), тоді як інша півкуля (зазвичай, права) розуміє або знає на певному рівні другу мову (наприклад, одну з американських індіанських мов у США). Каналами зв'язку між півкулями форми однієї з мов, які перебувають в мовному контакті, передаються в другу півкулю, де вони можуть включатися в текст, що вимовляється іншою мовою, або чинити опосередкований вплив на будову цього тексту.

Результати мовних контаків по різному позначаються на різних мовних рівнях. Це залежить від ступені входження їхніх елементів в цілісну структуру мови. Найменш структурованими є групи спеціальних термінів для вузьких сфер використання мови, тому такі лексичні групи можуть бути повністю запозичені з однієї мови (наприклад, музичні терміни з італійської в українській мові, банківські терміни з італійської в німецькій мові).

Мовні контакти призводять до контамінації мов або запозичення окремих елементів мов, що відбувається на різних мовних рівнях. Тут можна вести мову про такі типи запозичень або змін:

· Семантичні запозичення;

· Запозичення слів з граматичним значенням;

· Зміни системи фонем однієї чи обох контактуючих мов;

· Запозичення структур на рівні синтаксису.

Тривалі мовні контакти уможливлюють не лише поодинокі запозичення, чи певні зміни структури мови, а й цілковиту трансформацію мови. Мовознавці розрізняють тут такі варіанти розвитку мов, що перебувають в контакті:

· Утворення креольської мови. У цьому випадку єдина система лексичних і граматичних значень, що виникла при мовному контакті, починає кодуватися за допомогоюморф, запозичених з однієї мови, але часто переосмислених відповідно до даної системи значень. Прикладом креолізації мови може бути суржик.

· Двомовність з однією домінантною мовою. У цьому випадку одна з мов, що вступила в контакт, явно є основною системою, на яку орієнтуються мовці іншої мови, змінюючи фонентичні, лексичні та інші характеристики мови під впливом, з їхнього погляду, престижнішої мови.

· Диглосія, тобто зміни основної мови спілкування під впливом престижнішої, але обмеженої у вживанні мови (нарпиклад, вплив арабської мови на неарабомовних мусульман)

· Контакти діалектів та літературного варіанту однієї мови або поєднання різнодіалектних характеристик в одному койне -- спільній наддіалектній мові. У цьому випадку, внаслідок спорідненості контактуючих мовних систем, можлива особливо сильна контамінація мов.

5. Мовні норми

Мовна норма - історично обумовлена ??сукупність загальновживаних мовних засобів, а також правила їх відбору та використання, визнані суспільством найбільш придатними в конкретний історичний період. Норма є одним з істотних властивостей мови, що забезпечують його функціонування і історичну спадкоємність за рахунок властивої їй стійкості, хоча і не виключає варіантності мовних засобів і помітною історичної мінливості, оскільки норма покликана, з одного боку, зберігати мовні традиції, а з іншого - задовольняти актуальним і мінливим потребам суспільства .

Мовна норма фіксується у нормативних словниках і граматиках. Значна роль у поширенні і збереженні норм належить художній літературі, театру,шкільної освіти та ЗМІ .

Деякі назви і найменування (наприклад, назви географічних об'єктів) можуть існувати в мові в різних формах (варіантах), проте, зазвичай лише одна з них є нормалізованої формою, тобто такою формою, яка обов'язкова для вживання в наукових, довідкових та навчальних виданнях, а також у періодичній пресі ^[3].

Літературна норма. Окремим випадком мовної норми є літературна норма. Літературна норма відрізняється рядом властивостей:

- вона єдиний і загальнообов'язковий для всіх говорять даному мові;

- вона консервативна і спрямована на збереження коштів і правил їх використання, накопичених в даному суспільстві попередніми поколіннями.

У той же час вона не статична, а, по-перше, мінлива в часі і, по-друге, передбачає динамічну взаємодію різних способів мовного вираження в залежності від умов спілкування.

С. І. Ожегов дав таке визначення мовної норми:

Норма - це сукупність найбільш придатних для обслуговування суспільства засобів мови, що складаються як результат добору мовних елементів з числа співіснуючих, наявних, утворюваних знову чи видобутих з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, в широкому сенсі, оцінки цих елементів.

Природні і штучні норми. У разі, якщо спонтанне вживання мовних засобів різних носіїв даної мови характеризується ідентичністю, говорять про мовну норму, що склалася природним чином. Якщо ідентичності немає, норму визначають цілеспрямовано ( штучно). Штучні норми встановлюються в результатінормотворчої діяльності мовознавців шляхом підготовки і видання авторитетних словників і довідників, а також законодавчих актів щодо різних аспектів вживання мови. Встановлення норми зазвичай здійснюється одним із таких способів :

· перевагу одного з варіантів спонтанного вживання на основі більшої частотності даного варіанту в порівнянні з альтернативними;

· перевагу одного з варіантів спонтанного вживання на основі виявленого мовознавцями його відповідності внутрішнім закономірностям даної мови;

· визнання кількох варіантів спонтанного вживання відповідними мовну норму.

Крім зазначених вище основних способів, іноді використовуються й інші підстави для встановлення тієї чи іншої мовної норми, в тому числіестетичні, етичні, політичні та ін.

Дескриптивні і прескриптивна норми. Існують різні підходи до встановлення норми, серед яких можна виділити два основних:

· дескриптивний (описовий), при якому встановлення норми здійснюється переважно на основі аналізу фактичного вживання тих чи інших мовних явищ носіями мови;

· прескриптивна (розпорядчий), при якому встановлення норми здійснюється переважно на основі авторитетного укладення лінгвістів про правильність чи неправильність того чи іншого вживання.

У чистому вигляді ні той, ні інший підходи зазвичай не використовуються, тим не менш мовні традиції певної країни зазвичай віддають перевагу одному з них. Прескриптивна нормотворчість звичайно припускає зневажливе ставлення до діалектам і іншим регіональним або соціальним варіантам мови, наявність жорстких і розвинених орфографічних і пунктуаційних правил, уніфікованість шкільної програми вивчення мови і т. д. У той же час, дескриптивний підхід часто виражається у відсутності жорстко встановлених правил в деяких аспектах мови (наприклад, в пунктуації), лояльному ставленні до діалектів, фіксації великої кількості різних варіантів вживання в словниках і т. п.

Висновки

Рождественський вважає розвиток мови одним з трьох процесів, притаманних її динаміці, і визначає її як різновид динамічних процесів, коли відбувається збільшення кількості одиниць мови і якісне ускладнення їх взаємозв?язків. І ще він виділяє еволюцію мови і вдосконалення мови. Еволюція мови - це ряд процесів, в результаті яких одиниці мови змінюють свою фонетичну (графічну) і змістову якість, але при цьому не відбувається збільшення кількості одиниць і якісного ускладнення їх взаємозв?язків.

Вдосконалення мови - це динамічні процеси, які, втілюючись у зміні і розвитку мови, виникають внаслідок свідомого впливу людини на мову. Розвиток мови відбувається не стихійно, а за певними законами. Ці закони поділяються на зовнішні і внутрішні. «Мова як цілісна система являє собою яскравий приклад різноманітних внутрішньосистемних зв?язків, а також її зв»язків і відношень з іншими системами і явищами навколишньої дійсності».

Розвиток мови тісно пов?язаний з історією суспільства, тою суспільною ситуацією, в якій вона функціонує, і ми соціальними функціями, які мова виконує. Зовнішні закони історичного розвитку змінюють перш за все зовнішню структуру мови, наприклад взаємовідношення літературно - писемної і народно - діалектної мов. Внутрішні закони - це історичні зміни внутрішньої структури мови, це внутрішні зміни одиниць і категорій мови. У мові постійно відбувається взаємодія цих законів. Зовнішні висовують певні вимоги, відповідаючи на які, мова змінює ті чи інші елементи своєї структури, але так як дозволяють внутрішні мовні можливості. Кожне нове явище в мові виростає з уже існуючого, або на його основі. Кожне нове явище (новий звук, нова морфема…) історично обумовлене самою мовою, створюється з її «матеріала» і за її «правилами».

Мовні закони можуть бути загальними і специфічними. Загальні закони функціонування притаманні всім мовам світу, а специфічні - окремій мові або групі споріднених мов. Окрім того кожна мовна підсистема може мати свої власні закони. До загальних мовних законів відносять закон нерівномірності темпів розвитку окремих структурних частин мови, закон абстрагування елементів мовної структури, закон диференціації та відокремлення мовної структури та інколи закон аналогії. Проте аналогія може діяти не лише як конструктивна, але й як деструктивна сила. Всі ці закони діють разом і нерідко в протилежних напрямах: один зменшує кількість структурних елементів мови, другий - збільшує.

Важливу роль у розвитку мов відіграє і їх взаємодія. Одним із перших це підкреслив Г. Шухардт. Цей процес набуває особливого значення завдяки тому, що у ньому активна роль відводиться народам - носіям мов. Розрізняють мовні субстрат, суперстрат, адстрат та інстрат. Субстрат - залишки переможеної мови у структурі мови-переможниці, суперстрат - залишки переможаної мови, носії якої нашарувалися на носіїв мови-переможниці, адстрат - співіснування взаємодіючих мов та їх носіїв у суміжних територіях, перстрат - взаємодія иов у культурній, науковій і технічній сферах (давнььогрецька - перстрат для всіх європейських літературних мов).

Список використаної літератури

1. Головін Б. Н. Введення в мовознавство. М., 1983.

2. Кодухов В. И. Введення в мовознавство. М., 1987.

3. Реформатский А. А. Введення в мовознавство. М., 1967.

4. Рождественский Ю. В. Лекції по загальному мовознавству. М., 1990.

5. Семчинский С. В. Загальне мовознавство. К., 1996.

6. Чикобава А. С. Введення в мовознавство. Часть 1. М., 1952.

Размещено на Allbest.ru