Феномен української мови у творчій спадщині А.Ю. Кримського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Науково-дослідний інститут українознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Феномен української мови у творчій спадщині А.Ю. Кримського

Петькун С.М.

Спеціальність 09. 00. 12 - українознавство

Київ - 2009

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю глибокого і всебічного вивчення діяльності та багатогранного творчого доробку діячів української науки і культури, які своєю самовідданою працею сприяли збереженню самобутності українського народу. Яскравою постаттю серед плеяди українських науковців особливо вирізняється Агатангел Юхимович Кримський, один із видатних вчених світу, за походженням - кримський татарин, що стояв біля витоків формування Української Академії наук і все своє життя присвятив науці; людина, яка знала понад шістдесят мов, і всі діалектні особливості української мови. Він належить до блискучої плеяди подвижників української науки і культури другої половини ХІХ - початку ХХ ст., діяльність і творчість якого стали невід'ємною складовою частиною українського сходознавства, славістики, літератури, фольклору, історії, етнографії, культури. Однак, про нього практично не написано в сучасних підручниках історії, його літературні праці не входять у шкільну програму.

А. Кримський здійснив вагомий внесок у розвиток української науки, пройшов довгий і важкий шлях Великого Українця, хоча й не був українцем по крові. Його "українське обличчя" ? це і художня література, критика, українознавство (в переважній більшості у сфері мовознавчих дисциплін), політика і, найбільше,?мова та мовознавство.

Самосвідомість сучасного українського суспільства виявляється, зокрема, в тому, що умовою можливості його існування є у найповнішому розумінні єдина мова, - мова згоди, співіснування і співтворчості всіх його членів. Реалізація мови в українській пісні, поезії, художній літературі служила й продовжує служити ніби охоронним тілом самоідентичності народу впродовж століть.

Якщо виходити з феноменології Е. Гуссерля, то шлях до розуміння людського буття може бути накреслений через опосередкування буття свідомості. Це означає потенційну можливість створення оригінального концепту соціальної філософії на основі дослідження мови і мовлення як специфічного зрізу індивідуальної та суспільної свідомості.

Цілком слушно зазначає П. Кононенко, що Мова-феномен виражає людську, земну й космічну сутність, не лише як форму буття (свідомість), а й саме буття людини та нації, цивілізації та культури.

Пошуки раціональних форм осягання мови порушують останнім часом загальновизнаний стереотип розгляду її як проміжного інструментального феномена, який постає посередником логічного зв'язку суб'єкт-об'єктних відносин.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, насамперед, тим, що значна роль у дослідженні феномена "мови", зокрема, української, без сумніву, належить А. Кримському. Важливість теми роботи обумовлена також вагомим значенням творчості А. Кримського у розвитку і становленні українського мовознавства, українського сходознавства, українознавства, художньої літератури, діяльності Української Академії наук, а також необхідністю всебічного аналізу його творчого доробку в питаннях дослідження феномена мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов'язана з виконанням держбюджетних тем Науково-дослідного інституту українознавства МОН України: "Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення" (державний реєстраційний № 0104U003351) та "Український етнос в світовому часопросторі" (державний реєстраційний № 0107U002234).

Об'єктом дисертаційного дослідження науково-публіцистична, літературна й епістолярна спадщина А. Кримського - відомого мовознавця, сходознавця, українознавця, фольклориста, славетного науковця кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є феномен мови як визначальна детермінанта становлення національного світогляду А. Кримського.

Метою дисертації є розкриття та осмислення наукової та творчої спадщини А. Кримського в розвитку української науки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Вирішенню мети були підпорядковані наступні дослідницькі завдання:

? здійснити аналіз теоретико-методологічних засад українознавчо-філософського дослідження;

? охарактеризувати суспільно-політичні передумови та ідейні чинники, які вплинули на формування українознавчого світогляду А. Кримського; здійснити відповідний предмету дослідження аналіз наукових праць та епістолярної спадщини А. Кримського;

? дослідити підходи А. Кримського щодо національного питання та формування національної ідеї;

? розкрити сутність орієнтальних поглядів та праць А. Кримського крізь призму українознавства;

? проаналізувати внесок А. Кримського в розвиток української філології (мови і літератури) та історико-філософські передумови просторово-часової визначеності мови в працях дослідника;

? з'ясувати й доповнити розуміння феномена мови крізь призму поглядів А. Кримського.

Методологічною основою дослідження є поєднання загальнонаукових, загальнофілософських та українознавчих методів наукового пошуку, зокрема: герменевтичного, феноменологічного, проблемного, логічного, історико-логічного й історико-ситуаційного, дедуктивного, біографічного методів та методу наукового аналізу. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування принципів історизму, науковості, об'єктивності та системності, які передбачають всебічне вивчення наукової спадщини А. Кримського.

Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування системного підходу, який дозволив встановити взаємозв'язок і закономірності в цілому мовної системи. Феноменологічний метод дав можливість наблизитися до виявлення онтологічних принципів, що лежать в основі комунікативних (соціальних) явищ. Завдяки історико-компаративному методу відтворено підходи до просторової та соціальної визначеності мови у перспективі європейської філософської парадигми.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження визначили ідеї, концепції, парадигми та гіпотези, зафіксовані в працях представників світової та вітчизняної філософської наукової думки, зокрема, Е. Гуссерля, Л. Блумфілда, М. Гайдеггера, Г.-Г. Ґадамера, В. Гумбольдта, Ф. де Соссюра, М. Монтеня та П. Кононенка, Т. Кононенка, В. Андрущенка, В. Горського, М. Поповича, В. Шевченка.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше виділена та проаналізована проблема феномена мови у науковій спадщині А. Кримського.

У межах проведеного дослідження висунута низка положень, що складають його новизну:

вперше систематизовано та узагальнено дослідження вітчизняних та зарубіжних фахівців українознавчого спадку А.Кримського, обґрунтовано, що детермінантою його світогляду була українська проблематика, яка сформувалася на основі теоретичних опосередкувань феномена української мови;

висвітлено процес формування світогляду А. Кримського та становлення його як діяча української науки, показано його внесок у розвиток українського мовознавства та літературознавства, сходознавства та збереження надбань українського народу, переглянуто та переосмислено чимало відомих і невідомих фактів з життя та українознавчої творчості вченого;

встановлено, що завдяки організаторській та науковій діяльності А. Кримського вперше було створено в Українській Академії наук сприятливі умови для розвитку українознавства;

обґрунтовано, що проблема феномена мови визначила головну лінію українознавчо-філософських пошуків і побудов А. Кримського; прослідковано його підходи до проблем націоналізму, національної ідеї, національної самовизначеності;

уперше визначено та проаналізовано головні складові і засади філософії феномена мови А. Кримського;

документально підтверджено зв'язки А. Кримського з багатьма діячами української науки та громадськості щодо утвердження українознавчих студій.

Теоретичне і практичне значення проведеного дослідження. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з філософії, українознавства, історії філософії, історії України. Оскільки проблема феномена мови має міждисциплінарний характер, результати дисертаційного дослідження можуть слугувати матеріалом для розробки нормативних і спеціальних курсів з українознавства, мовознавства тощо. Дисертаційна робота поповнює українознавчо-філософське знання мовним аспектом щодо розуміння наукової спадщини А. Кримського.

Апробація роботи. Дисертаційні матеріали були апробовані у доповідях і тезах на: Міжнародному конгресі "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі" (Київ, 2005); ХІІ Щорічній науковій конференції "Україна: людина, суспільство, природа", (Київ, 2006); ІІ Міжнародному конгресі "Українська освіта у світовому часопросторі" (Київ, 2007); Міжнародній науковій конференції "Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії" (Харків, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю від дня заснування Національної академії наук України "Україна: від самобутності - до соборності" (Київ, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Культура України: цілісність у реальній різноманітності" (Київ 2008). Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися в обговореннях на методологічних засіданнях кафедри філософії та соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету, на засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 7 статтях, 5 опубліковано у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Метою і завданням роботи визначається її структура. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг тексту дослідження нараховує 213 сторінок, з них 179 - основного тексту. Список використаних літературних джерел містить 213 найменувань.

1. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкти, предмет, мета і завдання дисертації, її методологічні основи й теоретична база. Сформульовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено інформацію про їхню апробацію та зв'язок роботи з науковими темами НДІ українознавства.

У першому розділі "Феномен мови як предмет теоретико-методологічних досліджень та джерельна база", який складається з двох підрозділів, в них проаналізовано історіографію проблеми та джерельну базу дослідження, розглянуто ступінь її наукової розробки, розкрито теоретико-методологічні аспекти наукового аналізу феномена мови у науковій спадщині А. Кримського.

У дисертації відзначається, що розгляд феномена мови відбувається на різних рівнях філософського осмислення: соціальному, аналітичному та лінгвістичному. Спостерігається тенденція до бачення її як просторово-часової організації чи апріорної форми людської свідомості. Одними з перших, хто усвідомив це у філософській теорії мови були В. фон Гумбольдт, Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, К.-О. Апель, Е. Кассірер, Д. Сьорль, М. Бахтін, В. Смирнов. На сучасному етапі розвитку українського суспільства феномен мови досліджується в працях науковців НДІУ, зокрема, П. Кононенка, Т. Кононенка, С. Єрмоленко, А. Пономаренко та ін.

Аспекти зазначеної проблематики ґрунтовно висвітлювалися в філософських працях, ідеях відомих вітчизняних філософів: А. Єрмоленка, Г. Заїченка, В. Копніна, С. Кримського, Є. Лєднікова. Значним внеском в тематиці онтологічних засад мови повинен бути визначений філософський пошук, відображений в працях С. Кошарного, С. Куцепал, М. Поповича, В. Табачковського.

Значна роль у дослідженні мови, без сумніву, належить А. Кримському, адже "для історії української науки роботи А. Кримського складають, без сумнівно, епоху в смислі вироблення наукової термінології і мови: він перший українець, який мав можливість підійти впритул до східних джерел і став викладати матеріал рідною мовою; небезкорисні виявляються його праці для нас, оскільки аналогічних спільних оглядів у Росії майже немає". Так писав про А. Кримського один із рецензентів його праць І.Ю. Крачковський.

Перші рецензії на сходознавчі праці й літературні твори А. Кримського з'являються ще у 20-х рр. ХХ ст. Це рецензії С. Єфремова, І. Крачковського, П. Лозієва, М. Шевченка, та ін. Проте, це були лише перші спроби, глибоке й детальне дослідження творчої спадщини А. Кримського розпочалося уже після його смерті, у 60-х - на початку 70-х років і було пов'язане з його столітнім ювілеєм. З'явилися публікації А. Ковалевського, І. Білодіда, О. Бабишкіна, В. Бейліса, Ю. Кочубея, К. Гурницького та ін. К. Гурницькому належить й перша спроба дослідити життєвий шлях і наукову спадщину у монографії "А. Кримський як історик" (К., 1971) та "Агатангел Кримський" (М., 1980).

Наступний етап у дослідженні спадщини А. Кримського пов'язаний із відродженням українського сходознавства і створенням Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.

Першу групу джерел становлять документальні матеріали українських державних архівів. Насамперед, це документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного історичного архіву м. Києва, а також Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ).

Другу групу джерел складають опубліковані збірники документів і матеріалів. Перш за все, хочеться відзначити п'ятитомне зібрання творів багатогранної спадщини А. Кримського, виданий ще впродовж 1972?1973 рр., який охоплює опубліковані й неопубліковані праці вченого. В основу п'ятитомника покладено тематичний принцип: у кожному томі зібрано в хронологічному порядку твори з певної галузі літературно-художньої творчості та науки (літературознавства, мовознавства, фольклористики, етнографії, орієнталістики).

Перший том містить поетичні твори А. Кримського та його переклади з перської, турецької, арабської мов, а також прозові твори з книги "Повістки й ескізи з українського життя" (Коломия ? Львів, 1895) та з циклу "Бейрутські оповідання", опублікованого 1906 р. у журналі "Нова громада".

До другого тому включено роман А. Кримського "Андрій Лаговський" у чотирьох частинах, який вперше опубліковано було в повному обсязі. Більшу частину цього тому складають історико-літературні й критичні статті, розвідки та рецензії, присвячені українській літературі.

Найбільшу цінність для нашого дослідження має третій том, в якому вміщено лінгвістичні, фольклористичні та етнографічні праці А. Кримського з питань української, російської та інших слов'янських мов і їх взаємозв'язків з проблем народної творчості та українознавства. Перший блок тому містить мовознавчі праці. Доречним буде зазначити, що ці роботи відтворюють еволюцію становлення української мови. Яскраво це можна прослідкувати навіть у назвах праць: "Древнекиевский говор" (1906, С. 252-283); "Деякі непевні критерії для діалектичної класифікації староруських рукописів" (1905, С.136-200); "О малоруських отглагольних существительных на -еннє и -іннє" (С.118?130); "Филология и погодинская гипотеза" (1898?1899, С. 23?118); "Наша язикова скрута та спосіб зарадити лихові" (1891, С. 7?22); "Про наочність фонетичної правописі" (1896, С. 22?23); "Про нашу літературну мову" (1901, С.130?136); "Етнологічні й філологічні ложки дьогтю в бочках меду" (1906, С. 200?207); "Чи справді важко вивчати правопис з ї" (С.245?252). Значний інтерес викликає стаття А. Ю. Кримського "Давньокиївський говір", опублікована в 1906 р. Вчений дискутує з академіком О. І. Соболевським, на думку якого в Києві до монголо-татарської навали розмовляли російською мовою. Натомість А. Кримський, навпаки, вважав, що старокиївський говір - прямий предок української мови, бо він вміщує "величезну частину" українських мовних особливостей.

Однак, найбільш ґрунтовними, на наш погляд, є статті "Українська мова, звідки вона взялася і як розвивалася" (1922, С.252?283) та "Нарис історії українського правопису до 1927 року" (С.284?302). У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" вчений робить висновок: "Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". А. Кримський переконував, що "права української мови на окремішнє літературне життя та на державне вживання засновується, не на чисто філологічних міркуваннях, а на реальній, пекучій життєвій потребі".

Четвертий том вміщує праці з орієнталістики, насамперед, з арабістики, іраністики та тюркології, що за своїм обсягом становлять четверту, якщо не п'яту частину сходознавчої спадщини вченого.

П'ятий том присвячений багатій та змістовній епістолярній спадщині А. Кримського. Тут вміщено родинне листування А. Кримського, а також його листи до багатьох письменників, учених, діячів української культури (Б. Грінченка, П. Житецького, О. Кониського, О. Маковея, І. Франка) та російської (І. Крачковського, В. Міллера, та ін.). Науково-теоретична спадщина дослідника є важливим і багатогранним джерелом історії українського народу, його зв'язків з іншими народами, а також українознавства.

До джерельних праць варто віднести й двохтомник "Епістолярна спадщина Агатангела Кримського" (К., 2005). У першому томі вміщено листування А. Кримського у 1890?1917 рр. з Б. Грінченком, В. Гнатюком, М. Грушевським, Д. Дорошенком, П. Житецьким, Ф. Коршем, В. Левицьким, О. Огоновським, М. Павликом та К. Студинським.

У другому томі подано листування 1918?1941 рр. А. Кримського з Д. Багалієм, В. Бертольдом, В. Вернадським, К. Воблим, Г. Голоскевичем, С. Єфремовим, Д. Заболотним, В. Іванцом, В. Перетцем, І. Крачковським, В. Модзалевським, Н. Полонською-Василенко, Я і А. Ряппо, К. Харламповичем, М. Яворським, О. Янатою та ін. Більшість листів було опубліковано вперше й без будь-яких скорочень, що дозволило глибше осягнути наукові, громадські інтереси А. Кримського.

Обґрунтовуючи теоретичні та методологічні аспекти дослідження, дисертантка підтримала позицію тих науковців, які розглядають мову як засіб мислення, засіб спілкування, засіб творення української культури. Мова виконує номінативну, конструктивну і акумулятивну функції у культурі. Дає назви предметам мислення, дає можливість їх складати у логічні структури, фіксувати і зберігати результати мислення й творчості.

Водночас наголошується, що феномен мови, попри всі можливості трактувати її як знаряддя "інформаційного обміну", абстрактну систему, подібну до математичної, залишається для дослідників і загадкою, і знаком питання, і своєрідним фетишем, який потребує детального дослідження.

Мова є складним та багатовимірним феноменом, дослідження якого за змістом і методологією належить до міжгалузевих і вимагає використання методологічного та методичного інструментарію, напрацьованого в багатьох науках.

Розділ другий "Українознавчий вимір формування світогляду та утвердження громадської позиції А. Кримського", який складається з двох підрозділів, проаналізовано становлення світоглядних засад А. Кримського та утвердження його українськості через ідеї нації та національного самовизначення.

У дисертації відзначається, що з самого дитинства А. Кримський полюбив українську землю, український народ і особливо українську мову (хоча по крові не був українцем). Він завжди називав себе "свідомим українцем". Переїхавши з батьками до Звенигородки, вчений назавжди полюбив цей край, а першість він завжди віддавав мові. Говірки Звенигородщини стали для нього рідними. Наслідком вивчення усної народної творчості й говірок рідного краю є велика праця вченого "Звенигородщина". Вивчення звенигородських говірок позначилося і на його думках про українську літературну мову, принаймні у вирішенні часткових питань про доцільність чи недоцільність узаконення в літературному вживанні тих чи інших слів і форм. Перебуваючи у спеціалізованому навчальному закладі за межами України (готувався стати орієнталістом), він володів широкими знаннями з української мови та літератури, фольклористики, показав себе справжнім ерудитом і був надто небайдужим до того, що діялося в царині україністики. З'являється чимало мовознавчих статей А. Кримського, розвідок. Він вивчає проблеми української граматики, етимології, діалектології та ін.

Провідна риса особистості А. Кримського - роздвоєння - виявилася, зокрема, в його "метаннях" між природним "батьком" - сходознавством і прибраним - українознавством. Рішення після закінчення колегії Ґалаґана продовжувати навчання в Лазаревському інституті східних мов у Москві ? було прийняте під впливом поклику батьківської крові. А. Кримський вірив у силу спадковості, тема "крові" завжди була болючою для науковця.

Навчаючись у Лазаревському інституті, вчений у вільний від навчання час займався "українством": листувався з провідними українськими діячами, друкувався в Галицьких виданнях, активно брав участь у різних дискусіях, що стосувалися української мови, українського народу його культури та історії. Він був переконаний у тому, що для України зможе бути корисним лише тоді, коли матиме "всесторонні знаття", коли буде людиною, а не "якимсь хлопчиною", ? тобто матиме широкий світогляд. Він прагнув осягнути лексичне багатство рідної мови, ще з юнацтва був переконаний, що "перша ознака національності ? мова". З цікавістю захоплювався етнографічними матеріалами. Студіював різні філологічні дослідження. Вже з 90-х років ХІХ ст. А. Кримський виступав (переважно в галицьких виданнях) з науковими та публіцистичними статтями про українську мову. Його увагу привертали загальні питання розвитку української мови: правопису, перекладу, творення та ін.

Третій розділ "Орієнталістика та модернізм у філософському світобаченні А. Кримського" розкриває проблему взаємозв'язку орієнталізму й модернізму в українській літературі. Наголошується, що це проблема нова, цікава і мало досліджена і, власне, А. Кримський розглядається першим у цьому взаємозв'язку.

Відзначається, що вчений формувався як науковець під впливом російської сходознавчої науки. Його, як знавця багатьох східних і європейських мов, перш за все, цікавила філологія. Після закінчення історико-філологічного факультету Московського університету, він досліджує історію східних народів, їх мову, культуру, літературу, фольклор. Пише підручники, за якими навчаються студенти Лазаревського інституту східних мов, де він викладав. Але всі сходознавчі дослідження А. Кримського були направлені, на нашу думку, на пошук у східних джерелах правди на походження українського народу, його культури, мови, історії. Творячи під прапором російської науки, він паралельно робив все, щоб бути корисним для України, української науки. Його унікальна праця "Украинская грамматика", була створена саме в "російський" період. Він, листуючись з галицькими діячами, завжди брав активну участь у різних дискусіях, що стосувалися українського питання. Перебуваючи в Росії, завжди відстоював самобутність українського народу та його мови. Тому, коли сталася нагода працювати на ниві української науки, він вирішив все своє подальше життя і наукову діяльність присвятити формуванню й становленню української мови та літератури.

Ще на початку ХХ ст. М. Євшан назвав А. Кримського правдивим типом модерного поета. Творячи поезію, А. Кримський свідомо вибирав читача - "декадента й гурмана", "слабку людину", а не прагнув дати "загальнонародну" літературу чи поезію ідеологічного "чину". Цим А. Кримський підкреслював такий "естецький" знак, немов граючись у "патріотичну" і "непатріотичну" літературу.

Своєю творчістю вчений збагатив українську літературу. Він вперше зробив переклади із східних мов, не вдаючись до європейських мов-посередниць. Саме йому належить першість у заснуванні української школи перекладу з мов Близького і Середнього Сходу.

Вчений першим у своїй творчості використав близькосхідну, насамперед перську класичну поезію Х?ХV ст. Збірка поезій "Пальмове гілля" стала своєрідними українським "Західно-Східним Диваном", в якому органічно синтезувались українська і близькосхідна поезії. Саме А. Кримський започаткував нову орієнтальну традицію в українській поезії ХХ ст. Його творчість залишається найбільш яскравим прикладом використання сходознавчої тематики в українській прозі та поезії.

Своєю літературною діяльністю А. Кримський відкрив "іншу естетичну культуру", відтворюючи орієнтальну чуттєвість і підсилюючи її невротичними моментами.

А. Кримський збагатив українську літературу східними елементами, своєю творчістю він намагався вплинути на людську душу, емоції та почуття, розкрити її естетичний бік.

У четвертому розділі "Науково-організаціна діяльність та дослідження феномена мови ? пріоритети наукової творчості А. Кримського" розглядається діяльність А. Кримського в розбудові Української Академії наук. Значна увага приділена українській мові як українознавчому чиннику формування світоглядних та національних позицій А. Кримського.

Зазначається, що А. Кримський відіграв вагому роль у створенні та діяльності Української Академії наук. У 1918 р. він прийняв запрошення М. Василенка і В. Вернадського взяти участь у створенні Української Академії наук. Був обраний неодмінним секретарем Академії.

Зі створенням Української Академії наук було розгорнуто ґрунтовну діяльність на ниві української філології. Створено Історично-філологічний відділ Української Академії наук, в концепцію якого було покладено ідею національного відродження, українознавство вперше здобуло плідне підґрунтя для свого розвитку. В історично-філологічному відділі були створені комісії: для складання словника живої української мови, яку очолив А. Кримський; історично-географічного словника української землі; археографічна (для видання пам'яток мови, письменства); правописно-термінологічна.

Академії було доручено підготувати і видати великий (чотиритомний) російсько-український словник. Праця мала вийти обсягом 160 авторських аркушів. При Академії було створено Комісію для написання словника, яка складалася з трьох її постійних членів-редакторів і головного редактора академіка АН УРСР А. Кримського, обов'язком якого було погодження лексичних матеріалів, укладених двадцятьма філологами.

Праці А. Кримського з мовознавства можна поділити на дві групи. Першу складають тексти для внутрішнього українського вжитку. Від 1890 р. вчений бере щонайактивнішу участь у внутрішніх дебатах, які тривають між українськими інтелектуалами й письменниками з приводу українського правопису, граматики, лексики, словникарства та інших філологічних тем. Водночас він активно працює в другому - загальноросійському напрямі, включаючись у дебати російської філологічної науки. Однак знову його цікавлять питання походження української мови, української діалектології тощо. Обидва параметри мали безперечне політичне забарвлення.

Вчений органічно поєднував політику з мовою, націєтворчість із мовознавством. Мовознавство в його уявленні повинно було стати формою національного радикалізму, базою "українського сепаратизму". Націоналізм А. Кримського поєднується з філологією цілком гармонійно. Так, з його листів можна простежити і зрозуміти не лише внутрішній світ його особистості, але і українознавче підґрунтя. Всі думки вченого спрямовані до України, були б це політичні міркування, філософські, які б стосувалися мови, народної творчості, сходознавчих досліджень... У них розкривається внутрішній світ науковця, в його "епістолярному" спілкуванні з діячами української культури та науки.

Українознавчим підґрунтям просякнуті не тільки дослідження і діяння А. Кримського, але і його внутрішнє єство - душа. Саме листи, написані вченим, є незаперечним доказом, що Україна, українська мова її історія, українська наука, українська доля є "складовою" його внутрішнього світу, його української особистості, його "Я". Вони засвідчують, що життя А. Кримського, як в молоді роки, так і в зрілому віці, не було спокійним, він завжди шукав своє місце у суспільному житті. На відміну від своїх попередників, науковець вніс багато нового і ґрунтовного в розгляд явищ української історичної фонетики. По-перше, точно визначив звукову специфіку української мови на різних етапах її історії, докладно й переконливо обґрунтував наявність в українській мові деяких таких фонетичних рис, які окремі його сучасники заперечували (зміна [о] на [а]), він відокремив загальнонаціональні фонетичні явища й діалектні, розширив наукову проблематику в галузі вивчення історичної фонетики української мови. По-друге, А. Кримський розглядав багато процесів у розвитку фонетичної системи української мови глибше й повніше, ніж його попередники. Докладно, на великому фактичному матеріалі вчений вперше дослідив таке притаманне українській мові фонетичне явище ? зближення артикуляції ненаголошених [е] [и], що його писемні пам'ятки починають відбивати з ХІІІ ст.

У результаті дослідження автор дійшла наступних висновків, які виносяться на захист:

? На основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу джерел, документів, матеріалів, епістолярної спадщини А. Кримського, критичного аналізу історіографії проблеми, а також теоретичних філософських концепцій феномена мови та феноменології проаналізовано стан наукового дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. Показано, що у вітчизняній філософській та українознавчій науках фактично відсутні дослідження, в яких було б всебічно відтворено феномен мови у спадщині А. Кримського.

? Науковий та політичний світогляд А. Кримського формувався під впливом українського політичного руху, дискусій в галицькому науковому середовищі, праць Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, І. Франка та інших українських діячів, російської сходознавчої науки. А. Кримський зростав на українській землі, спілкувався з різними верствами українського народу, що заклало в його душу українське підґрунтя. Виокремлено два періоди у житті А. Кримського: перший - московський (29 років: 1889 - осінь 1918 рр.) і другий ? київський (23 роки) - після переїзду вченого восени 1918 р. до Києва. Перший період пов'язаний з Лазаревським Інститутом східних мов у Москві, уся київська доба невіддільна від Української Академії наук, де вчений виконував керівні функції як неодмінний секретар (до 1928 р.) та як голова Першого (Історично-філологічного) відділу (до 1929 р.).

? З'ясовано, що А. Кримський упродовж усього життя працював над дослідженням таких категорій як "українство", "українська ідея", “нація", "національна ідея", "націоналізм". Вчений інтуїтивно розумів вузькість і недосконалість тогочасних визначень понять "нація", "національність". Питання "українства" та теоретичні засади націоналізму висвітлені у його неопублікованій до цього часу праці "Что такое современное украинство?"

? Доведено, що орієнталізм А. Кримського поєднує в собі лінгвістичне, шпенглерівське та дарвінівське уявлення про "Орієнт". Специфіка інтересів А. Кримського визначається поєднанням української модерності зі сходознавством. З'ясовано, що його цікавила не герметичність і архаїка Сходу, а його науково-гуманітарний сенс і актуальний відгук у сприйнятті індивідом. Модерність А. Кримського полягала в естетичності й суспільності. Цей напрямок шукав в орієнті філософсько-містичне, ірраціональне пізнання навколишнього світу. Вчений першим у своїй поетичній творчості використав близькосхідну, впершу чергу, перську класичну поезію Х?ХV ст. У російській науці А. Кримський, так само як і в українській, належить до фундаторів сходознавства.

? Визначено, що завдяки зусиллям А. Кримського з утворенням Історично-філологічного відділу Української Академії наук, в концепцію якого було покладено ідею національного відродження, українознавство вперше здобуло плідне підґрунтя для свого розвитку. Вчений використовував поєднання політики і мови, націєтворчості і мовознавства. Мовознавство в його уявленні може й мало стати формою національного радикалізму, базою "українського сепаратизму". Своєю мовознавчою роботою А. Кримський поглибив студії щодо виникнення і розвитку багатьох явищ української мови. В період написання "Украинской грамматики" він виступив найвидатнішим представником історичної україністики.

? Мова розглядається як специфічна соціо-природна система, яка відтворюється свідомістю. Інтерсуб'єктивність виступає необхідною умовою, спільним каркасом логічної структури “мова-комунікація" - багатоаспектного функціонального відношення, у якому мова відіграє роль онтологічного першопочатку, субстанції комунікативного простору.

? Своєю мовознавчою роботою А. Кримський поглибив знання з історії виникнення і розвитку багатьох явищ української мови: перший почав публікацію групи актових документів як пам'яток української мови, а не документів узагалі; зробив вагомий внесок у розгляд явищ української історичної фонетики; довів, що фонетична система літературної мови повинна цілком ґрунтуватися на народній, власне, на наддніпрянській основі; запропонував назви відмінків ? називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний ? які зразу ж почали витісняти всі інші наявні до того в граматичній літературі назви, згодом вони стали нормативними.

українознавчий кримський національний

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Петькун С.М. Українська мова як інтегратор вітчизняного соціокультурного простору / С. М. Петькун, В.Й. Григор'єв // Зб. наук. праць НДІУ. - К.,2006. - Т. Х. -С. 48-56.

2. Петькун С.М. А.Ю. Кримський та орієнталізм / Світлана Петькун // Українознавство. - 2005. ? № 4. - С. 265-268.

3. Петькун С.М. Дослідження питань розвитку української мови у науковому доробку А. Ю. Кримського / Світлана Петькун // Українознавство. - 2007. ? № 4 - С. 117-120.

4. Петькун С. М. Внесок А. Кримського у феноменологію української мови / С. Петькун // Зб. наук. праць НДІУ. - К., 2008. - Т. ХХІІ. - С. 222?230.

5. Петькун С.М. "Українство", "націоналізм" та "національна ідея" у дискурсі спадщини А. Кримського / Петькун С. М. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К., 2008. - Вип. 39. - С.99?110.

6. Петькун С. М. Українська мова як українознавчий чинник у становленні особистості А. Кримського (на матеріалі епістолярної спадщини) / С.М. Петькун // Зб. наук. праць ХНЕУ. - Х., 2008. - С. 145-148.

7. Петькун С. М. Модернізм у літературній творчості Агатангела Кримського під знаком орієнталізму / С.М. Петькун // Україна: від самобутності ? до соборності:Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. Київ, 22?23 травня 2008 р. ? К.: ДАКККіМ, 2008.? С. 80?82.

Размещено на Allbest.ru