Оратор і аудиторія: контакт, вплив, взаємодія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Географічний факультет.

Кафедра геодезії,

Землевпорядкування і кадастру

Реферат з української мови за професійним спрямуванням на тему:

«Оратор і аудиторія: контакт, вплив, взаємодія»

Луцьк 2013

План

Вступ

1. Прийоми встановлення контакту з аудиторією

2. Вплив оратора на аудиторію

3. Взаємодія з аудиторією

Висновки

Література

Вступ

Ораторське мистецтво в найпростіших формах з'являється з виникненням людського суспільства. Дар слова, як кращий засіб вираження різноманітних процесів внутрішнього життя людини, як могутнє знаряддя підкорення своїй волі інших, як засіб живого спілкування, по своїй сутності став основою у твердженні могутності людини і людства.

Слово фіксує попередній розвиток суспільства й супроводжує його подальший прогрес.

Спочатку підпорядкування волі однієї людини іншій відбувалося несвідомо, у вигляді прохання, безпосереднього вираження своїх потреб. Дар слова взагалі незначно відрізнявся від інших видів внутрішньої діяльності людини, що виражалась словом .

Лише пізніше, на вищому етапі розвитку людини і суспільства, з'явилася постійна потреба в слові, що повинне переконувати. Така властивість слова стала його відрізняти від простого вираження думки. Так виникла назва для позначення переконуючого дії слова .

Однак красномовство тоді ще не було мистецтвом. Воно було «більш даром природи, ніж плодом мистецтва» .

Красномовство стало мистецтвом в умовах рабовласницького ладу, що викликав необхідність і створив визначену можливість безпосереднього впливу на розум і волю співгромадян за допомогою живого слова оратора.

Ораторське мистецтво - живий процес, зумовлений духом часу. Виражаючи основні тенденції соціальної дійсності, віяння часу. Ораторське мистецтво висвітлює найважливіші, найбільш животрепетні соціально-політичні питання. Воно одночасно пропагандує рух науки і техніки, добутку усіх видів мистецтва. Ораторське мистецтво пропагандує як теоретичні знання, так і завоювання всенародної практики.

Чуйність до віянь часу, уміння швидко і правильно реагувати на важливі події сучасності -- інші, не менш характерні риси і властивості ораторського мистецтва. Його найважливіша особливість -- мобільність, оперативність, уміння вчасно прийти на допомогу широким колам суспільства для роз'яснення найскландіших питань сучасності. Наше красномовство завжди і незмінно виконувало шляхетну роль порадника , його вчителя і вихователя.

1. Прийоми встановлення контакту з аудиторією

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора і аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говориться у прислів'ї, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Необхідно відчувати аудиторію і вміти коректувати свою промову в залежності від її реакції.

Найважливіші елементи мовної культури це ясність, точність, чистота, простота, стислість і образність мови [2, с. 276].

Ясність мови оратора означає, що вона повинна бути сприйнята абсолютно так, як її розуміє сам оратор. Ясності сприяє точність мови. Культура мови вимагає, щоб оратор вмів вибирати і вживати такі слова, що найбільше точно виражали би зміст його мови, його думки і почуття.

Відомий оратор судового красномовства П.С. Пороховщіков говорив про те, що людська мова була б досконалою, якби могла передавати думки з такою ж точністю, як дзеркало відбиває світлові промені. Але це ідеальне відображення змісту думки в мові не тільки недосяжно, але і не потрібно. Треба, щоб думка, що цілком склалася в мозку, легко знаходила собі точне вираження в словах, тільки точне знання дасть точність вираження.

Точність мови вимагає доречності вживання слова. Мистецтво говорити, вважав Л.Н. Толстой, складається в умінні щораз поставити, єдине потрібне слово на єдине потрібне місце.

Часте вживання слів, що мають піднесений зміст, знецінює їх, не торкається почуттів слухача, не викликає в нього священного трепету.

Засмічує виразну мову і невірне вживання багатьох професійних термінів. ораторський красномовство промова

Правильний наголос має значення не тільки для звучності, для значеннєвої точності слова. Невірний наголос завжди залишає неприємне враження, а інший раз викликає навіть і недовіру до оратора. Тому невірний наголос не тільки затрудняє розуміння змісту лекції, але і знижає авторитет лектора, викликає відчуження слухачів, що вимогливо відносяться до його мови.

Одним з найважливіших ознак досконалості мови є її простота. Горький з цього приводу говорив: «Потрібно, щоб мова була проста, ясна, точна, тоді вона красива і зрозуміла, тоді усе, що ви скажете цією мовою, пролунає сильно і ясно».

Простота допомагає слухачеві глибше проникнути в сутність ораторської мови, краще запам'ятати почуте, керуватися цим у своїх практичних справах.

Обов'язковою умовою простоти мови є зрозумілість, дохідливість.

Однак простота мови не означає її спрощення. Прагнучи до максимальної популярності вимови, важливо завжди пам'ятати про те, що існує грань, що ніяка популярність не може і не повинна переходити. Мається на увазі глибина і змістовність думки.

Багато ораторів і письменників підкреслювали, що в стислості сила мови. Чому оратор буває багатослівний? Найчастіше це наслідок неясності в думках. Оратор смутно усвідомляє, що хоче сказати слухачам. Тому мова його сумбурна, нескладна, з повтореннями і несподіваними відхиленнями.

Багатослівність це нерідко результат того, що оратор закінчити свою мову раніше наміченого часу не бажає. Тоді і починаються не потрібні повторення, відступи від основного змісту мови.

Невиправдана й інша крайність, коли оратор не укладається у відведений йому регламент для виступу. Виходить, за цей час він не зумів висловити коротко свою думку. Це завжди викликає негативну реакцію аудиторії. У неї створюється враження про багатослівність оратора, його невміння ясно і коротко висловити свою думку .

Не можна розмовляти з аудиторією тільки мовою абстрактних понять, узагальнень, законів, висновків, мовою цифр. Оратор повинен зацікавити, захопити слухачів ідеями, що він розкриває. І тут образність викладу необхідна. М. Горький вказував, що мова повинна бути не тільки ясною, простою, правильною, чистою, але і яскравою. Зобразити яскраву, образну картину перед слухачем залишити глибокий слід у їх пам'яті, схвилювати їх.

Оратор повинен мати широке коло знань з багатьох питань, і вміти вести дискусію на будь-яку тему.

Головні показники взаєморозуміння між аудиротією це позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт це величина змінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним,стійким і нестійким в різні фрагменти проголошення промови.

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу 5 7 секунд. Мова оратора не повинна бути монотонної. Фрази повинні вимовлятися з різною інтонацією. Вони поділяються паузами. Існує гросс пауза, вона робиться при смисловому переході, для емоційного ефекту, і для підкреслення важливості попередньої чи наступної фрази. У кожне словомовлення необхідно вливати якомога більше сили і енергії.

Для сучасної ораторської мови є характерним поєднання логіко- аналітичних та емоціанально-образних мовних засобів.

Якщо тема доповіді не цікава, то увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

· Питальння відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

· Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.

· Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їх пізнавальну активність.

· Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.

· Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

· Показ практичної значимості інформації.

· Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

· Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

· Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

· Прийом градації наростання смислової та емоційної значущості слова. Градація дозволяє підсилити, надати емоційну виразність фразою, сформульованої думки.

Дієвим засобом контакту є спеціальні слова та вирази, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, зауважимо, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо тощо), звернення (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?).

Специфіка усного мовлення проявляється в побудові фраз і цілих пропозицій. Вважається, що в публічному виступі перевагу слід віддавати більш коротким реченням, вони краще сприймаються на слух і запам'ятовуються.

Перераховані мовні засоби контакту допомагають подолати «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

2. Вплив оратора на аудиторію

Поза, жести, міміка це приналежність індивідуального стилю. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мова на 25% сприймається зоровим шляхом.

Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений виступаючий змінює позу. Крок вперед у потрібний момент підсилює значимість того чи іншого місця промови, допомагає зосередити на ньому увагу. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переходить до іншого положення промови.

Майстерність оратора виявляється в посиленні впливу жестом, мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця і викликає іронію, неприязнь. Від жестів значимих, котрі сприяють успіху промови, необхідно відрізняти безглузді, механічні (струшування головою, поправлення волосся, одягу, вертіння ручки та ін.) Стверджують, що кращий той жест, на який не зважають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом промови [10, с. 214].

В ораторському мистецтві використовуються:

· Ритмічні жести. Вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення і прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при проголошенні фрази «Говорить, що воду цідить».

· Емоційні передають відтінки почуттів (стиснутий кулак, овальний рух руки).

· Вказівні рекомендується використовувати в дуже рідких випадках, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати.

· Образотворчі наочно представляють предмет, показують його (наприклад, кручені сходи) [8, с. 136].

Положення тіла при промові має бути природним. Не треба стояти, широко розставивши ноги, або, навпаки, виструнчившись. Викликає подив промовець, який рівномірно хитається, переносячи вагу тіла з однієї ноги на другу. Не потрібно також стояти заціпеніло, випнувши груди, ніби намагаючись справити враження неабиякої значущості своєї персони. Плечі потрібно тримати прямо, не відтягувати їх назад, голову рівно, не нахиляючи вперед чи вбік.

Будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, якщо вони не привертають до себе надмірної уваги. Якщо ж вони впадають в очі, то відвертатимуть увагу слухачів від основного змісту промови.

Основним показником почуттів мовця є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, здатна передати гаму переживань: радість і скорботу, сумнів, іронію, рішучість. Вираз обличчя повинен відповідати характеру мови. У хорошого оратора, як зазначав А. Ф. Коні: «Особа говорить разом з мовою». Обличчя і весь зовнішній вигляд виступаючого повинні виражати доброзичливе і навіть дружнє ставлення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих.

3. Взаємодія з аудиторією

Взаємодія з аудиторією це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення [3, с. 97].

Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є:

· знання оратором предмета розмови;

· врахування ним потреб та настроїв аудиторії;

· проста, жвава мова оратора;

· постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу;

· намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над аудиторією;

· залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань [8, с. 144].

Метою діяльності оратора є перетворення знання в переконання. Існує ілюзія, що для такого перетворення достатньо лише змістовно, повно, логічно викласти певну інформацію і мета досягнута. Для того, щоб забезпечити успіх виступу (реалізувати мету виступу і забезпечити свій інтерес), оратору необхідно, щоб інформація була сприйнята, засвоєна аудиторією, більше того стало б системою, частиною тих її духовних цінностей, які зумовлюють мотиви поведінки. А щоб досягти цього, оратору необхідні не тільки знання предмета розмови, а й уміння зробити так, щоб аудиторія впродовж всієї промови слухала оратора, взаємодіючи з ним. Важливо знати, що у взаємодії оратора й аудиторії відбуваються суб'єктні відносини, які передбачають двобічну активність, незва-жаючи на те, що вплив оратора домінуючий і здавалось би однобічно впливовий.

Засвоєння будь-якої інформації неможливе без участі емоційно-чуттєвого апарата. Люди ж помилково вважають, що достатньо довести істину як математичну формулу, щоб її прийняли, або достатньо вірити самому собі, щоб інші повірили. Часто виходить не так: оратор говорить одне, а слухачі приходять до іншого висновку, слухаючи його. Чому так відбувається? Справа в тому, що перш ніж добратися до впливу на переконання слухача за допомогою знання, оратору необхідно перебороти два психологічних кола протидії, без чого знання просто не дійде до слухача, той почує тільки слова, не більше [5, с. 279].

Перше коло це інтерес, соціальний і особистісний. Причому, мова має йти не про зовнішню цікавість, а про те, щоб зачепити щось суттєве саме для цих конкретних слухачів. Це може здатися не досить значними тонкощами, і все ж, наприклад, в жіночій аудиторії будь-який аспект розмови, пов'язаний з дітьми та їх майбутнім, частіше всього приведе до успіху в переборюванні шару протидії сприйняття.

Припустимо, що перший шар переборений, інтерес аудиторії викликаний. Та не можна забувати, що по більшості питань у людей є свої уявлення, оцінки, висновки, засновані на життєвому досвіді, тобто буденна свідомість. Навіть повна відсутність уявлення про певний предмет розмови свідчить про рівень свідомості, оскільки говорить про те, що слухачі не вважають це достатньо важливим і не звертають тому уваги на це. Оскільки для буденної свідомості характерна активна діяльність емоційно-чуттєвого апарата, то він виконує роль своєрідного відбіркового фільтру отриманої інформації. Інформація може бути абсолютно істинною й корисною і все ж таки залишитися неприйнятною. І навпаки інформація може бути невірною й небезпечною, а сприймається активно, легко. Серцевиною цього «фільтру» є механізм довіри або недовіри, формування якого визначається не тільки і не стільки знаннями, а доволі складною системою законів психологічної взаємодії оратора і аудиторії, взаємодії живої особистості з цілою системою таких же особистостей зі своїми турботами, знанням, почуттями й мотивами до діяльності й поведінки [2, с. 85].

Критерієм подолання кіл (шарів) протидії є зацікавлена увага аудиторії, забезпечення якої являє собою першу психологічну проблему контакту оратора й аудиторії на шляху до формування переконання (причому, переконання, що має конкретний, життєвий аспект, наприклад, винуватості або невинуватості підсудного), яке тільки тоді є дійсно переконанням, коли базується на свідомо засвоєних певних знаннях або принципах. Про це необхідно пам'ятати, приступаючи до подолання всіх кіл протидії, щоб не вийшло так, що те, що ви говорите спочатку, не прийшло б в суперечність з тим, що ви сказали потім, чим послабило б формування певних знань або принципів.

Подолання кожного кола являє собою певний етап до розуміння слухачами предмета виступу оратора і тому несе на собі не тільки психологічне, а й інтелектуальне навантаження. Тому психологічні аспекти слід продумувати у нерозривній єдності з аспектами мисленнєвими, змістовними. Наприклад, оратор вирішив викликати інтерес до теми за допомогою гумору. Психологічно важливо, щоб разом з цим слухачі отримали й певний інтелектуальний поживок, адже гумор завжди заснований на суперечності, і в ньому в живій, яскравій формі просвічується, проглядається сутність речей. Тому жартівливий, на перший погляд, початок має в подальшому розгорнутися в серйозну, змістовну систему знань, важливих для слухачів [6, с. 219].

Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.

Другий етап розуміння пов'язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводитися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з інтелектуальної точки зору в усвідомленні аудиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на основі існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляється навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні записати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву.

Про всі ці нюанси оратор має пам'ятати, відчувати їх і відповідно до цього будувати психологічну лінію поведінки.

Лише після того, як створені психологічні передумови сприйняття наукових знань, переборені психологічні бар'єри, можна в повному обсязі приступати до реалізації системи наукових знань. Але при цьому не слід забувати, що подолання опору в шарах соціального і психологічного інтересу, а також повсякденного інтересу, не здійснюється раз і назавжди. Цей опір може відродитися в тій або іншій формі чи дати про себе знати в процесі змістовного викладу матеріалу, загальмувавши його сприйняття. Щоб цього не трапилося, протягом усієї промови оратору необхідно дотримуватися визначених психологічних і педагогічних принципів, використовувати певні прийоми організації взаємодії з аудиторією [1, с. 307].

Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох чинників: перш за все від майстерності самого виступу його змістовності (це науково-теоретична глибина, практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення також має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей аудиторії.

Висновки

Разом із загальним ростом культури в нашій країні ускладнюються задачі ораторського мистецтва і зростають вимоги, що пред'являються до рівня культури ораторського мистецтва. Ця культура складає сукупність таких якостей красномовства, як його науковість, глибока змістовність, естетична сутність і мовна виразність, майстерність і привабливість, а тим більше переконливість.

У нашій країні є всі можливості, щоб більш успішно розвивалося й удосконалювалося ораторське мистецтво.

Виникнення, розвиток і розквіт ораторського мистецтва обумовлюється різноманітними факторами: внутрішніми і зовнішніми, об'єктивними і суб'єктивними. Але зрештою історія ораторського мистецтва - це історія боротьби класів. Періоди його найвищого розквіту збігаються з моментами найбільшого загострення класової боротьби, із соціальними революціями.

Розвиток ораторського мистецтва визначається також національно-визвольною боротьбою, боротьбою народів і держав за свою незалежність.

На розвиток ораторського мистецтва впливали також суб'єктивні фактори. Роль особистості (оратора, політичного, державного діяча) в історії ораторського мистецтва досить значна, як і роль особистості в історії взагалі.

Успіх кожного оратора, його роль і авторитет у кінцевому рахунку завжди залежать від того, у якому ступені він виражає думки, почуття, настрій, прагнення, інтереси мас, класів, націй, окремих соціальних шарів і груп. Наскільки він просто, чітко, послідовно, логічно і разом з тим яскраво, образно, емоційно висловлює їх, наскільки гармонічно з'єднує силу думки із силою почуттів, абстрактність і образність у мисленні і почуттях.

У сучасному суспільно-політичному житті, у системі освіти і виховання, науки і культури велике місце займають засоби масової інформації, література і мистецтво. Однак роль живого слова, усного виступу свого значення не втратила. Як і багато років тому, гарного оратора слухають затаївши подих.

Ораторське мистецтво і політична сфера виступають важливим засобом перебудови і прискорення, знаряддям забезпечення активності, політичної культури мас, засобом виховання, підвищення їхньої свідомості.

Література

1. Зубков, М.В. Сучасна українська ділова мова [Текст]: підручник. - Вид. 2-е. - Х. : Торсінг, 2002. - 448 с. - ISBN 966- 670- 044- 1.

2. Канавець, Р.С. Ділова мова: сучасний вимір [Текст]: підручник. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 196 с. - ISBN 978- 966- 364- 681- 7.

3. Кацавець, Р.С. Українська мова: професійне спілкування [Текст]: підручник. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 256 с. - ISBN 978- 9663- 64- 500- 1.

4. Малерак, А.В., Шаров, О.І. Українська ділова мова [Текст]: навч. посібник. - К. : Центр унавчальної літератури, 2004. - 232 с. - ISBN 966- 8365- 42- 9.

5. Мацюк, З.В., Станкевич, Н.О. Українська мова професійного спілкування [Текст]: навч. посібник. - К. : Каравела, 2006. - 352 с.

6. Мацько, В.П. Українська мова [Текст]: навч. посібник. - Л. : «Магнолія 2006», 2010. - 264 с. - ISBN 978- 966- 418- 101- 0.

7. Олійник, О.Б. Сучасна українська мова: опорні конспекти [Текст]: навч. посібник. - К. : Кондор, 2008. - 234 с. - ISBN 9769- 66- 351- 026- 2.

8. Олійник, О.В., Шинкарук В.І. Культура мовлення [Текст]: навч. посібник. - К. : Кондор, 2008. - 296 с. - ISBN 978- 966- 3511- 99- 3.

9. Онуфрієнко, Г.С. Науковий стиль української мови [Текст]: навч. посібник. - К. : «Центр унавчальної літератури», 2006. - 312 с. - ISBN 966- 364- 272- 6.

10. Ужченко, В.Д. Сучасна українська мова [Текст]: навч. посібник. - К. : Вища школа, 2006. - 286 с. - ISBN 966- 642- 2530.

Размещено на Allbest.ru