Українська термінологія в професійному спілкуванні

Размещено на http://allbest.ru

1. Історія і сучасні проблеми української термінології

Українська термінологія впродовж майже двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження, хоча через історичні обставини як мова загалом, так і термінологія як її складова частина не завжди мали право вільно й беззастережно виконувати свої функції, обслуговуючи різні сфери суспільного життя.

Термінознавство як окрема сучасна наука виникло в 30-і роки ХХ ст. на стикові лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук. Основними поняттями термінознавства є поняття “термін”, “термінологія” та “терміносистема”, що в своїй сукупності складають предмет дослідження термінознавства. Під термінознавством розуміють науку, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їхнього створення та функціонування. При наявності близько 20 визначень поняття “термін” найбільше природа цього мовного явища розкривається у визначенні його як лексичної одиниці (слова чи словосполучення), що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя тощо.

Сукупність термінів різних галузей людського знання складає термінологію. англіцизм термінологія лексикографія

На сьогодні національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого національного відродження. На запити середньої та вищої освіти, різних галузей наукових знань упродовж 90-х років минулого століття з'явилася ціла низка термінологічних словників, що тією чи іншою мірою заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. При цьому термінологічне словникарство успадкувало від попередніх десятиліть як багаті національні традиції термінографії наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, так і наслідки її тотального винищення у 30-х роках минулого століття.

Українська наукова термінологія має півторастолітню історію й зародилася в другій половині ХІХ ст. Виокремлюють чотири періоди її розвитку:

· зародження української термінології: поява наукових термінів у журналі “Основа”; нагромадження термінологічного матеріалу в Галичині; збирання й стихійне творення назв математичних, фізичних, хімічних, біологічних, лінгвістичних та інших наукових понять у Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ - 10-ті роки ХХ ст.);

· організована та координована робота щодо творення й опрацювання української наукової термінології (20-ті роки - перша половина 30-х років ХХ ст.). У цей час над розробкою української наукової термінології працювала спеціальна наукова комісія природничого відділу Інституту української наукової мови;

· наближення української термінології до російської під тиском мовної політики радянського уряду (друга половина 30-х - 80-і роки ХХ ст.);

· відродження та активізація термінотворчих процесів у незалежній Україні, усталення української наукової термінології (з 90-х р. ХХ ст.).

Враховуючи гостру потребу в російсько-українських та україно-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 р. створила спеціальну Словникову комісію під головуванням академіка Й.З. Штокала. Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік М. Погребняк, з ініціативи якого в 1970 р. було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування й нормалізації наукової термінології.

Небувале піднесення термінології спостерігаємо з початку 90-х років, що викликано впровадженням Закону “Про мови в Україні”, діяльністю Товариства української мови “Просвіта”, проголошенням незалежності України. До словникарської роботи залучилися численні індивідуальні дослідники, творчі колективи, спеціалізовані організації, зокрема Термінологічна комісія з природничих наук при Національному університеті ім. Т. Шевченка, фізико-математично-астрономічна термінологічна комісія при Інституті фундаментальних досліджень Української наукової асоціації,

Видавничо-термінологічна комісія при Львівській політехніці, Термінологічна група при Чернівецькому державному університеті.

Потужний поштовх до розвитку термінології й термінографії дають регулярні міжнародні конференції: “Проблеми української термінології. СловоСвіт”, що відбувається під егідою Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології на базі Національного університету “Львівська політехніка”; “Українська термінологія і сучасність”, організована Інститутом української мови НАН України. Уперше вийшла в світ низка навчальних видань з українського термінознавства. Підручник “Українське термінознавство” (Львів, 1994) Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк розглядає українське словникарство в руслі розвитку української термінології і становлення науки про неї. Раритетне видання - “Українська науково-технічна термінологія. Історія і сучасність” (Львів, 1999) Г. Наконечної - визнане науковцями й активно використовується в навчальному процесі.

2. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії

Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х рр. з'явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не всі лексикографічні праці відповідали духові й завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові.

Сьогодні українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору існують прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національно-культурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з мови російської. Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається також питання про те, як зберегти національний дух української термінології в умовах широких глобалізаційних процесів сучасності, хоча така проблема не дуже хвилює чисельних термінологів-русофілів.

Вибір з можливих термінних рядів найбільш цікавить термінологів-практиків, особливо українську науково-технічну інтелігенцію. У її середовищі точаться найгарячіші дискусії щодо відбору найприйнятніших назв спеціальних понять з ряду дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких, як відомо, найбільш відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виокремити принаймні шість :

· опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв'язку з чим потребує також опрацювання проблеми росіянізму в українській термінології;

· виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

· з'ясування ролі й місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних терміносистемах;

· способи відбору назв опредметнених дій;

· способи відбору найменувань опредметнених ознак;

· орфоепічні й орфографічні проблеми.

3. Термін та його ознаки

Розвиток науки й техніки, актуалізація суспільно-політичного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів.

Як уже зазначалося, терміномназивають слово або словосполучення, що позначає спеціальне поняття певної галузі знань - науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, партитура, фонема, адаптація, первіснообщинний лад.

Термін чітко окреслений і однозначний у своїй термінологічній системі: наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише “підземна частина рослини” (корінь сосни), а й “нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі” (корінь зуба), “головна причина чого-небудь” (корінь зла);використовується в усталених зворотах: дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавстві корінь - основна значуща частина слова без афіксальних морфем; у математиці корінь - величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає число.

Однією з основних проблем українського терміна є збереження його україномовного духу, узгодження семантичних і прагматичних вимог до терміна, що виводить ці проблеми за межі суто лінгвістичних, через що термінознавство виходить поза вузькотермінолінгвістичні рамки й стає міждисциплінарною галуззю. Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів такі вимоги, як:

Системність. Слово як термін існує лише в певній системі понять, що є відбиттям наукової теорії, наукової чи технічної класифікації, узагальненої ідеї або концепції в певній галузі знань. Належність терміна до певної системи відрізняє термін від звичайного слова.

Однозначність. Термін має називати лише одне наукове або технічне поняття, у своєму термінополі він є однозначним і має чітке визначення. Наприклад, валентність у хімії - це здатність атома утворювати хімічні зв'язки з іншими атомами, а в мовознавстві - це вищий вияв сполучуваності слів, зокрема дієслів, що максимально прогнозують кількість незаповнених валентних місць.

Мотивованість - це така мовна форма терміна, що дозволяє зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного словника. Ця вимога не є визначальною, але сприяє кращому усвідомленню й запам'ятовуванню терміна.

4. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

У термінознавстві розрізняють такі поняття, як термінологія та терміносистема. Під термінологією розуміють усю сукупність термінів, що склалася в певній галузі наукового знання. Кожна галузь науки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. «Усяка наука, - за словами І. Свєнціцького, - це системне і дотепне окреслення (дефініція) певних явищ - особливою, тій науці належною мовою». Термінології мають тривалий шлях свого формування, що розпочинається разом із формуванням певної галузі знання або діяльності. Коли закінчується складання термінології, це означає, що у певній галузі знання або діяльності настав період стабілізації, тобто нагромадження достатньої кількості факторів.

Терміносистема - це система термінів у певній галузі чи підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговують окрему наукову теорію чи концепцію. Розрізняють три етапи формування й функціонування терміносистем:

1) період появи й формування певної теорії й відповідно перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми;

2) зростання обсягу знань у межах прийнятої теорії, збагачення терміносистеми у зв'язку з тим, що з'являються нові явища, предмети чи процеси, які стосуються цієї конкретної теорії;

3) якщо відбувається зміна наукової теорії чи концепції, то нову теорію описують термінами попередньої, а потім із часом впроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття.

Термінологія, залежно від термінів, що її складають, поділяється на:

Загальнонаукову, до складу якої входять терміни, що з однаковими чи близькими значеннями уживаються в багатьох галузях: аналіз, аргумент, категорія.

Загальнонаукові терміни прості, доступні, зрозумілі й ніякого спеціального змісту не мають. Вони не завжди зручні, бо в різних галузях знань можуть набувати відмінних значень, допускати різні тлумачення: ідея, закон, формула, аналіз тощо.

Міжгалузеву, терміни якої обслуговують декілька галузей, як правило, близьких між собою. Наприклад, термін дискурс уживається в лінгвістиці із значенням «зв'язний текст», у риториці - це ораторська промова, у театральному мистецтві - це організація текстових матеріалів спектаклю відповідно до їхнього ритму й взаємозв'язку. Галузеві терміносистемивзаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем чи термінологій немає, вони містять терміни міжгалузевого рівня.

Вузькоспеціальну, яка включає слова й словосполучення, що відображають специфіку конкретної галузі.

Наприклад, психології: антиципація (передбачення людиною якоїсь ситуації, прогноз); психомоторика (індивідуальна, пов'язана з віком і статтю сукупність рухів людини, що свідомо коригуються); рефлексія (самоаналіз, роздуми людини над власним психічним станом); історії: лейбористи (члени робітничих партій у Великій Британії, Ірландії тощо); апартеїд (крайня форма расової дискримінації); вікінг (учасник морських походів скандинавів у кінці Х - середині XI ст.); лінгвістики: парцеляція, односкладне речення, антонім.

Для вузькоспеціальних термінів характерна семантична конкретність та зазвичай однозначність.

5. Термінологія обраного фаху

«Термінологія фаху» - це терміни, необхідні для спілкування спеціалістів одного фаху. Мова фахівців характеризується наявністю в ній значної кількості наукових понять, які є як самостійними номіналами, так і синонімами до інтернаціональних термінів.

Термінологія поділяється на:

Суспільно-політичну - використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія;

Мистецьку - охоплює музику, театр, кіномистецтво, образотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство;

Наукову - стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія;

Технічну - обслуговує такі галузі техніки й виробництва, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіотехніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво.

Термінології мають тривалий шлях свого формування. Цей шлях починається разом з формуванням певної галузі знання або діяльності. Спочатку це - неповна термінологія. Іноді термінологія залишається на цьому етапі. Напр., сьогодні залишається неповною термінологія назв космічних тіл та їх систем, тому що науці до кінця не відома фізична сутність зірок різних типів, галактик, газових туманностей тощо.

Виділяється також термінологія сільськогосподарська, медична, спортивна, військова тощо.

6. Способи творення термінів. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

а) логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

б) мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

7. Українські електронні термінологічні словники

Розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та практичні питання словників різних типів називається лексикографією. Розділ лексикографії, що займається теорією та практикою укладання й використання фахових термінологічних словників називається науково-технічною лексикографією, або термінографією.

Термінологічні словники є різновидом лінгвістичних словників, у яких подано термінологію однієї або кількох галузей знань чи діяльності. Джерелами для відбору матеріалу такого словника є монографії та статті відомих фахівців . Під час відбору термінів складають реєстр одиниць, які слід визначити й описати.

Ліву частину словника складають заголовні слова - терміни, а права - це семантизація заголовного слова, що може містити такі відомості про термін:

1) визначення поняття, позначуваного терміном;

2) сфера вживання;

3) переклад заголовного слова, якщо словник перекладний;

4) граматична характеристика;

5) приклади на сполучуваність термінів з іншими словами;

6) похідні слова;

7) походження терміна.

За змістом лівої частини словникової статті розрізняють словники:

· термінів;

· терміноелементів, наприклад, словники інтернаціональних морфем.

За змістом правої частини словникової статті розрізняють:

· термінологічні перекладні словники;

· тлумачні словники;

· словники довідники;

· ідеографічні, у яких дається уявлення про семантичне поле різних понять.

Усі спеціальні словники поділяються на два види: словники, що адресовані фахівцю; словники, зорієнтовані на роботу з комп'ютером. Для автоматичного оброблення тексту призначені інформаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афіксів).

Размещено на Allbest.ru