Размещено на http://www.allbest.ru/

ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ СКЛАДНОГО СИНТАКСИЧНОГО ЦІЛОГО В РОМАНАХ В.ШЕВЧУКА «ТРИ ЛИСТКИ ЗА ВІКНОМ» ТА «ДЗИГАР ОДВІЧНИЙ»



Реферат

Науково-дослідницька робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку джерел фактичного матеріалу, списку наукової літератури.

Об'єкт дослідження - романи Шевчука В. «Три листки за вікном» і «Дзиґар одвічний».

Мета роботи - описати значення та можливості використання складного синтаксичного цілого в романах Шевчука В.; з'ясувати формування теорії та основні напрями її розвитку; обґрунтувати вивчення цих конструкцій на уроках рідної мови.

Методика (метод) дослідження:

· збір та вивчення наукової літератури;

· структурно-семантичний;

· семантико-стилістичний;

· описовий;

· зіставлення мовного матеріалу;

· методи кількісного та якісного аналізу результатів дослідження, метод статистичних підрахунків.

Одержані висновки та їх новизна. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на значному за обсягом мовному матеріалі описано художні функції використання складного синтаксичного цілого в романах Шевчука В.; з'ясовано їх можливості, подано використання цих структур в історичному плані.

Результати роботи можуть бути застосовані у практиці вчителів - словесників, студентами гуманітарних вищих навчальних закладів під час підготовки до практичних знань з української мови та літератури, усіма, хто прагне поглибити свої знання з української мови.

Ключові слова: складне синтаксичне ціле, абзац, період.



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Формування теорії стилістики та основні напрямки її розвитку
• 1.1 Становлення лінгвістики як наукової дисципліни
• 1.2 Формування теорії складного синтаксичного цілого
• 1.3 Стилістичні особливості складного синтаксичного цілого
• Розділ 2. Складне синтаксичне ціле у романах В.Шевчука «Три зозулі під вікном» і «Дзигар одвічний»
• 2.1 За змістом і будовою
• 2.2 За розташуванням автосемантичного речення
• 2.3 За засобами об'єднання речень у складних синтаксичних цілих
• 2.4 За семантикою
• Висновки
• Список наукової літератури


Вступ

Історія формування синтаксичної теорії мови свідчить про те, що проблема вивчення сутності та природи складних синтаксичних цілих є надзвичайно актуальною. Те, що складне синтаксичне ціле є явищем багатоплановим, підтверджено дослідженнями провідних науковців (Білодід І.К.[3], Мельничайко Г.В. [15], Земський А.М.[11], Бабайцева В.В.[1], Розенталь Д.Є.[19]).

У традиціях українського мовознавства Смеречинським С. [20] закладено такі принципи аналізу складного синтаксичного цілого:

1) за змістом і будовою;

2) за розташуванням автосемантичного речення;

3) за засобами об'єднання речень у складне синтаксичне ціле;

4) за семантикою.

Питання, якому присвячена наша робота, є маловивченим і через те потребує дослідницької роботи.

Актуальність роботи полягає:

1) у тому, що мова творів Шевчука В. майже не досліджена, хоча досить насичена складними формами організації мовлення.

2) у дослідженні й аналізі функціонування цих конструкцій у романах Шевчука В, оскільки це пов'язано із сучасними підходами до аналізу тексту, який розуміється як повноцінний компонент мовленнєвої комунікації;

З огляду на викладене, проблема потребує вивчення на значному за обсягом мовному матеріалі, що дасть можливість глибоко зрозуміти сутність явища.

Це й зумовило вибір теми роботи «Художні функції використання складного синтаксичного цілого в романах Шевчука В. «Три листки за вікном» і «Дзиґар одвічний».

Об'єкт нашого дослідження - романи Шевчука В. «Три листки за вікном» і «Дзиґар одвічний».

Предмет дослідження - художні функції використання складного синтаксичного цілого в романах Шевчука В. «Три листки за вікном» і «Дзиґар одвічний».

Мета нашого дослідження:

- описати значення та можливості використання складного синтаксичного цілого у сучасній українській мові ;

- дослідити складне синтаксичне ціле в романах Шевчука В.

Об'єкт, предмет, мета передбачають вирішення таких завдань:

1) виявити складне синтаксичне ціле в романах Шевчука В.;

2) класифікувати конструкції за змістом, будовою, за розташуванням автосемантичного речення, за засобами об'єднання речень у складне синтаксичне ціле, за семантикою;

3) встановити системність і частотність вживання цих одиниць у творах Шевчука В.;

4) виявити особливості вживання складного синтаксичного цілого у його романах.

У поданій роботі застосовуються такі методи:

- збір та вивчення наукової літератури;

- описовий;

- структурно-семантичний;

- семантико-стилістичний;

- зіставлення мовного матеріалу;

- методи кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Матеріалом для дослідження стали тексти художнього стилю.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на значному за обсягом мовному матеріалі описано особливості складного синтаксичного цілого в текстах Шевчука В.

Теоретичне значення дослідження визначене його актуальністю та новизною, результати аналізу дозволять більш повно з'ясувати сутність складного синтаксичного цілого.

Практичне значення роботи полягає в тому, що теоретичний матеріал може бути використаний у практиці вчителів - словесників, студентами гуманітарних вищих навчальних закладів під час підготовки до практичних занять з української мови та літератури, зі шкільної методики української мови, усіма, хто прагне поглибити свої знання з української мови.

Робота складається з вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаних джерел.



Розділ 1. Формування теорії стилістики та основні напрямки її розвитку

1.1 Становлення лінгвістики як наукової дисципліни

Саме слово «стилістика», як і «стиль», використовується у філологічній науці давно. Наукові праці присвячено загальнотеоретичним проблемам, особливостям стилю окремих письменників та текстів. Як наукова дисципліна, стилістика починає формуватися приблизно в 20-30 рр. ХХ ст., а особливо активна розробка одного з її напрямків, який називається функціональною стилістикою, відбувається лише з середини 50-х р. Стилістика пов'язана з комунікативним аспектом мовлення, з проблемою його використання, функціонування. Необхідність вивчення цієї проблеми постала ще на початку ХХ ст. У Росії над нею, крім Бодуена де Куртене І.О. [4], працював Виноградов В.В. [8]. Такі науковці, як Золотова Г.О. [12], Кожина М.Н. [13] висвітлюють предмет стилістики, її проблематику, поняття категорій і методів досліджень, аналізують конкретний мовний матеріал. Саме в цих роботах стилістика виділяється в самостійну дисципліну.

Отже, стилістика за своїм характером - наука функціональна, що відбилося в історії її формування. Ця наука теоретична, але це не знижує її практичного значення; навпаки, розвиток стилістики, особливо функціональної, є продуктивним для вивчення мови.

Одним із питання будь-якої науки є питання про об'єкт цієї науки, про предмет її дослідження. Об'єктом вивчення стилістики є мова, її функціональний аспект.

Предметом стилістики є виражальні можливості і засоби різних рівнів мовної системи, їх стилістичне значення і забарвлення. Стилістика, як і кожна наука, оперує певними методами дослідження свого об'єкта.

Метод стилістичного експерименту полягає у творенні тексту з певною стилістичною постановою шляхом змін слова і словосполучення.

Метод зіставлення застосовується, на відміну від попереднього, до вже готового тексту, даючи змогу зрозуміти вмотивованість вибору, смислову доцільність, художньо - естетичну ефективність слова.

Структурно - статистичний метод дає змогу встановити частотність окремих елементів мови, виконати підрахунки, на підставі яких дослідник робить певні висновки. Таким чином, предметом стилістики є комунікативно обумовлені закономірності функціонування мови і мовленнєва організація. Також можна виділити такі методи дослідження: стилістичного експерименту, зіставлення, структурно-семантичний, семантико-стилістичний.

Таким чином, стилістика - це лінгвістична наука про засоби мовної виразності й про закономірності функціонування мови. Вона вивчає зумовленість використання мовних одиниць. Виділяють такі типові соціально значимі сфери спілкування, як ділова, наукова, художня, публіцистична, розмовна. І відповідно з цим розрізняються функціональні стилі.

1.2 Формування теорії складного синтаксичного цілого

Як уже зазначалося, проблемами, що пов'язані із складними формами організації мовлення, займалося багато вчених - мовознавців. Розробка цього питання в українському мовознавстві пов'язана з характеристикою і визначенням таких великих синтаксичних сполук, як надфразних єдностей, сформульованими у працях Булаховського Л.А. [6]. Наявність у мові складних фраз і надфразових єдностей він пояснював загальним розвитком людської думки , певним станом у психології мислення, яке не задовольняється примітивними висловлюваннями, прагне до аналізу і синтезу в одиниці явищ, факторів у їх багатогранних зв'язках. Це вимагає складного, розгалуженого вислову, що спирається на широкі асоціації та їх зв'язки, що, в свою чергу, потребує складних синтаксичних побудов.

Дослідження надфразних єдностей, здійснені до цього часу в українському мовознавстві, торкалися переважено застосування їх у мові художньої літератури. В двотомному «Курсі історії української літературної мови» [14] характеристика цих сполук надана при висвітленні мови П.Мирного, М.Коцюбинського, Лесі Українки. Не можна не погодитися з Білодідом І.К. [3], який зазначає, що стилістику великих синтаксичних сполук в українській мові слід розглядати як в історичному плані , так і в плані сучасного рівня розвитку української літературної мови. Великі синтаксичні сполуки були характерними ще для старої української літературної мови, тобто мови XIV-XVIII століття, вони засвідчують розвиненість синтаксису писемної української мови в діловому, науковому, епістолярному, полемічно - публіцистичному, літописно - історичному, ораторському стилях. У XIX- на початку XX століття надфразні єдності знайшли своє шліфування в творах художньої літератури і в науковому стилі суспільних наук. Пізніше - великі синтаксичні сполуки стали характерною ознакою всього наукового стилю, офіційно-ділового, ораторського мовлення.

До складних форм організіції мовлення належать: складне синтаксичне ціле (синонімічні назви - прозаїчна строфа, надфразна єдність), абзац і період. Такого погляду у класифікації складних форм організації мовлення додержуються Білодід І.К.[3], Горпинич В.О [10]., Мельничайко В.Я.[15], Бабайцева В.В[1]., Розенталь Д.Є.[19], Земський А.М.[11] до складного синтаксичного цілого відносять період та абзац.

А). Складні форми організації: складне синтаксичне ціле, абзац і період.

Б). Складне синтаксичне ціле: період, абзац.

Відмітимо, що у роботі ми будемо спиратися на класифікацію, де складне синтаксичне ціле є однією з форм організації мовлення.

Незважаючи на склад даної проблеми, вважаємо доцільним висвітлити погляди кількох вчених з цього питання.

Важливою є думка Білодіда І.К.[3].У своїх працях вчений використовує термін «надфразна єдність».

Надфразна єдність - це композиційно - синтаксична конструкція, що об'єднує в собі способом сурядного і підрядного зв'язків кілька речень, фраз і навіть абзаців, які створюють певну гармонійну завершеність, закінченість, конденсованість висловлення щодо його смислового змісту, а також і завершеність структури, яка створюється послідовністю, симетрією граматичних зв'язків, їх системністю протягом всієї цієї великої синтаксичної сполуки (сполучники, займенники, прислівники з прилеглими словами) і певною ритмомелодичною інтонацією та естетичною організацією (висхідна, градаційна частина, кульмінація, заокруглення - висновок; хвилеподібна ритміка цих періодичних кіл в одному висловленні). Вчений -мовознавець зазначає те, що на фоні загального тексту надфразні єдності мають більш виразну відносну самостійність висловлення як одиниці логіко-семантичного та інтонаційного членування мовного потоку.

Горпинич В.О.[10] дає таке визначення: складне синтаксичне ціле - це завершене висловлювання, яке складається з кількох речень, об'єднаних між собою змістом та синтаксично, і служить для вираження зв'язаних думок.

Складне синтаксичне ціле ґрунтується на спільній темі висловлення, яке розкривається у наступних реченнях. Перше речення складного синтаксичного цілого є своєрідним зачином висловлення, всі інші послідовно розгортають його зміст. Звертає увагу Горпинич В.О.[10] на основні засоби синтаксичного об'єднання речень у складному синтаксичному цілому. До них належать:

1) займенники (він, ви, ти, хто та інші), які можуть замінювати в реченнях іменники;

2) єднальні та протиставні сполучники (і, та, а, але, проте та інші);

3) частки (тільки, лиш, не, мов, ніби та інші);

4) лексичні повтори, що підкреслюють значеннєву вагу слів у тексті;

5) видочасові форми присудків;

6) структурна неповнота окремих речень при повному опорному реченні.

Як видно, засобів об'єднання речень у складному синтаксичному цілому багато. Вони не є обов'язковими для кожного складного синтаксичного цілого. В одному випадку вживаються одні засоби, в другому - інші. У складному синтаксичному цілому можуть об'єднуватися як прості, так і складні речення. Складне синтаксичне ціле може бути менше абзацу, збігатися з ним, а може об'єднувати і кілька абзаців.

Мельничайко В.Я.[15] подає таке тлумачення терміну: складне синтаксичне ціле - група речень, які об'єднані тісним логічним і синтаксичним зв'язком і являють собою більш повний, порівняно з реченням, розвиток думки.

Слід підкреслити, що вчений виводить поняття авто семантичного речення - речення, що відзначається відносною самостійністю і несе у собі найважливішу інформацію. Таке речення, як правило, знаходиться на початку складного синтаксичного цілого та бувають інші варіанти - речення стоїть наприкінці або у середині. Виділяє Мельничайко В.Я.[15] і види складних синтаксичних цілих: розповідне та описове. Підкреслимо також і те, що автор звертає увагу на види та способи, а також мовні засоби міжфразного зв'язку.

Щодо видів зв'язку між реченнями у складному синтаксичному цілому, то їх два: контактний (пов'язані елементи розташовані поряд) і дистактний (пов'язані елементи знаходяться на більшій чи меншій відстані один від одного). Щодо способів зв'язку, то їх також два - послідовний або ланцюговий (певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає подальшого розгортання думки) і паралельний (полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня).

Мовні засоби міжфразного зв'язку Мельничайко В.Я.[15] характеризує за двома найголовнішими ознаками:

1) за сферою застосування;

2) за функцією.

За першим показником вони поділяються на 2 групи:

1) засоби зв'язку, що застосовуються і для з'єднання частин складного речення, і для міжфразового зв'язку (сполучники, частки, займенники, вставні слова, порядок розташування компонентів).

2) власне міжфразні засоби зв'язку (лексичний повтор, окремі типи простих речень)

За функцією засоби міжфразного зв'язку також поділяються на дві групи:

1) ті, що забезпечують семантичну єдність тексту (лексичний повтор, засоби повторної номінації, відповідні дієслівні форми та інші);

2) ті, що передають тільки логічні відношення між частинами цілого (сполучники, частки, вставні слова).

Складні синтаксичні цілі розділяються між собою за змістом і будовою. У зв'язку з цим Бабайцева В.В.[1] виділяє такі типи складних синтаксичних цілих:

1) статичні складні синтаксичні цілі;

Це одиниці переважно описового характеру. Для них є характерним використання іменних складених присудків.

2) динамічні складні синтаксичні цілі;

Для таких одиниць властивим є розповідний характер. Тут часто вживаються дієслівні складені присудки у формі доконаного виду із значенням дій, що змінюють одна одну.

3) змішані складні синтаксичні цілі;

Широко використовуються як для опису, так і для розповіді, для передачі роздумів, міркувань. Для змішаних складних синтаксичних цілих характерним є поєднання перших двох типів складних синтаксичних цілих.



1.3 Стилістичні особливості складного синтаксичного цілого

Термін «стиль» має різноманітне предметне відношення в дослідників. У працях Виноградова В.В. [8] в основу виділення і розмежування стилів мови покладено розрізнення їх функцій - спілкування, повідомлення і взаємодії. Він розрізняє стилістику мови, стилістику мовлення і стилістику художньої літератури . Погляди лінгвіста мали великий вплив на вчення про стилі («стилологія», а не «стилістика», тому що цей термін застарів) і знайшли свій подальший розвиток і підтвердження в працях сучасних вчених цього напрямку - Кожиної М.А. [13], Перебийніс З.С. [16].

Проблема стилів мови - це проблема їх варіативності в зв`язку з різними типами соціальної діяльності. Залежно від типів людей розрізняли і типи мови.

У сучасній українській мові розрізняють такі стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Оскільки у другому розділі ми досліджуємо особливості функціонування складного синтаксичного цілого у художньому стилі, розглянемо деякі їх ознаки. Серед книжних стилів офіційно-діловий виділяється своєю стійкістю і залежністю. З часом він підлягав деяким змінам, які визначалися характером самого змісту, але багато його рис історично утворені.

Не можна не погодитися з Білодідом І.К.[3], який зазначає, що стилістику великих синтаксичних сполук в українській мові слід розглядати як в історичному плані, так і в плані сучасного рівня розвитку української літературної мови. Великі синтаксичні сполуки були характерними ще для старої української літературної мови, тобто мови XIV-XVIII століття, вони засвідчують розвиненість синтаксису писемної української мови в діловому, науковому, епістолярному, полемічно - публіцистичному, літописно-історичному, ораторському стилях. У XIX- на початку XX століття надфразні єдності знайшли своє шліфування в творах художньої літератури і в науковому стилі суспільних наук. Пізніше - великі синтаксичні сполуки стали характерною ознакою всього наукового стилю, стилю офіційно - ділового, ораторського мовлення. Науковий стиль належить до числа книжних стилів літературної мови, для яких характерний ряд спільних умов функціонування і мовних особливостей: попереднє обдумування висловів, монологічний характер, відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Особливий інтерес для сучасної лінгвістики викликає синтаксичний аспект вивчення того чи іншого функціонального типу мовлення, оскільки «… саме на синтаксичну рівні максимально проявляється своєрідність стилю « [20-6].

У текстах офіційно-ділового та наукового стилю йдеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення. Ці конструкції доречні в описах природи та переживань людини, коли вона залишається віч-на-віч із природою, за допомогою таких речень відтворюється напружений душевний стан персонажа чи автора. Побудови з такими реченнями можуть створювати колорит розмовності, невимушеності, співчутливості.

Отже, стилістичний синтаксис одним із питань вивчає можливості найдоцільнішого використання складного синтаксичного цілого стосовно змісту тексту, його функціонально - стилістичного призначення. Однак вживані вони найбільш у художньому, публіцистичному, науковому стилях, що залежить від особливості структури та її стилістичного вживання.

Отже, малодослідженим є питання про становлення, предмет, проблематику, структуру лінгвістики, про стилістичні особливості. Цією проблемою займалися Щерба Л. [25],Кожина М. [13],Виноградов В. [9], вони зазначають, що великі стилістичні можливості закладено в структуру складного синтаксичного цілого, які мають цілу гаму експресивних відтінків і тому досить широко використовуються в усіх стилях української мови. Виражальні можливості цих речень пов'язані насамперед з морфологічними і семантичними властивостями їх компонентів і головного члена. Ми можемо назвати такі додаткові відтінки, як досягнення результату дії, завершення початкової стадії дії, нерегулярність, повторюваність дії і т.д. Таким чином, ці структури з точки зору стилістичної, вже значною мірою стандартизувалися і закріпилися за певними сферами вживання, перейшовши до категорії емоційно-нейтральних засобів мови, як такі, що містять яскраво виявлену експресію і можливості лише в тих текстах, де ця експресія підкріплена обставинами мовлення і змістом. Вони в основному мають відтінок пасивності, інертності, стихійності дії, невідомості, іноді загадковості, таємничості.



Розділ 2. Складне синтаксичне ціле у романах В.Шевчука «Три зозулі під вікном» і «Дзигар одвічний»

2.1 За змістом і будовою

У зв'язку із вище викладеним зазначимо, що складне синтаксичне ціле у романах В.Шевчука «Три зозулі під вікном» і «Дзигар одвічний» можна класифікувати так:

а) динамічні складні синтаксичні цілі.

- «Борис ішов у дім неохоче. Вже згодився, що Наталка від них піде, смутився, але не більно: хто знає, як воно буде краще? Але в глибині душі знав: ця втрата його доб'є. Вряди-годи на нього находила безпричинна печаль, і проти неї мав тільки один лік:чарку. Тоді печаль його переростала в кашлату хмару, а що кожна така хмара раценосна, він мав виплакатися (дієслівний складений присудок). Часом він плакав по дорозі додому, а часом шукав для цього захистку - забивався між бур'яни чи дерезу, коли бувало тепло, а в холод заходив у глухий куток. Після того йому легшало, він начебто й хмелю позбувався, хоч зовнішні ознаки схмеління залишалися...» [23, с.44].

- «Горпина подала Петрові зав'язану в біле полотно лубку.

Подивився на неї широким-широким поглядом, і дівчина побачила в тих розширених очах усе, що сподівалася: ласку, любов, прощання.

Їй захотілося кинутися йому на шию і виплакатися. Тоді знову плакати йому в вічі і знову плакати. Щось недоказане і недокінчене праглося там прочитати, однак очі його звузилися, і в них заблищав сміх.» [24,с.204]

б) статичні складні синтаксичні цілі.

- «Тимофій співав псальму, тоненько й печально, і його чудові очі при цьому заплакали без сліз, а голосок задзвенів найчистішим сріблом, личико ж стало таке гарне, що гарнішого я і в світі не бачив, - схитнулась у мене в грудях велика й потужна хвиля, і, слухаючи чисту, високу й напрочуд досконалу мелодію, я відчув, що защипало мені очі, що ось-ось я розридаюся, як хлопчак. Відчував, що душа мені стала прозора й тонка - спів упливав у неї гарячим потоком і пік мені серце...» [24, с.274]

- «Вийшов з майстерні й зачинив двері на ключ. Дув сильний вологий вітер. Цілий тиждень ішли дощі, від того буйно все розрослося, картопля ще ледь проклюнулася, а під кручею цвів бузок - пахощі розливалися по цілому обійстю, яблуні вже доцвітали, під кожною лежало по білому кружалу осипаного пелюстя; прикоренки також були білі - помазані вапном. Діденко сів на вогку лавочку - пахло мокрою землею. Вітер приносив із собою запах річки, молодого листя і клейких тополиних бруньок...» [23,с.9-10]

в) змішані складні синтаксичні цілі

- «В мене вже є одна притча, яку давно хочу записати.

Розум був птахом(імен.скл.прис.) і вільно літав по землі. Зовні був схожий на дикого голуба, але хто бачив його, той ніколи не назвав би його так просто. Був-бо він інакший. Отож літав дивний птах улітку і взимку, весною і восени. Ніде не жив довго, але завжди весело співав. Інколи його кликали до себе і він навідував людей. Йому доводилося нудьгувати на довгий диспутах і при балачках тих людей, котрі розумними визнавали тільки себе. Йому доводилося розмовляти з гетьманами, які питалися в нього порад, але ніколи їх не слухали. Бо нікому не було діла до Розуму взагалі - кожен хотів узяти його собі в прислужники. Тому й літав Розум вільним птахом, нікому не потрібний, але кликаний усіма. Про те, що ним легковажать, не дбав, бо міг скільки завгодно пити сонця і скільки завгодно літати у вільному просторі... Проте він завжди дивився на світ з любов'ю і завжди був безтурботний.» [24,с.39]

«Тіло моє й досі було розчулене від того, і мені захотілося якнайшвидше прийти додому, зачинитися на всі замки, залізти у постіль і помріяти. Входила в мене світла хвиля, я розчинявся у ній, починаючи втрачати звичну відчуженість од світу, відтак і світ ставав для мене привабливий. Хто зна, думалося мені, а може, я в цьому світі не порошинка і не тля, може, і я колись зможу досягтися до сильних миру чи принаймні наблизитися до них...» [24,с.545]

2.2 За розташуванням автосемантичного речення

стилістика синтаксичний речення шевчук

а ) на початку складних синтаксичних цілих.

- «Кожен у них мав у цій кімнаті власне місце. Мати сиділа, як королева, посеред кімнати у своєму кріслі на колесах, обіч неї на низькому ослінці, ніби паж, примастився Віталій. Батько сідав на Маріїне ліжко, він був далекозорий і любив дивитися звіддалік. Біля нього, накидавши подушок під стіну, примостився Малий, а Наталка із Борисом сиділи поруч на стільцях. Роман являвся сюди рідко, а коли й приходив, зупинявся у дверях і дивився стоячи.» [23, с.49]

- «Я відчував злість. Злість до графа й графині, до цього мимовільного супутника, а може, й до цілого світу. Коли находило це на мене, мені здавалося, що роблюся наче бомба, готовий щохвилини вибухнути несамовитів і захлинався, тільки гострим зусиллям волі стримував себе. Не міг того з'являти назовні, тож перегоряв у собі - такі спалахи переживав не раз. Ця злість виростала з недавньої моєї втіхи, бо і втіха була лиха. Ставав холодний і закоцюблий, як крила, і починав навіть самого себе побоюватися. Ось і зараз чекав, поки мине цей напад, - на обличчі в мене ані кровинки не було.

Коли мене попустило, заворушився.» [24,с.324]

б) у середині складних синтаксичних цілих.

- «Наталка стояла у дверях. Малий зробив кислу міну, стянув плечима і німо показав Наталці, що його кличуть до матері....

Вони з Малим дружили. Відчували до хлопця щось материнське, хоч бути матір'ю такому великому не могла. Він теж горнувся до неї, і, здається, був трохи в неї закоханий.Та, друга, котра владно покликала його до себе, віддякувала, а не приваблювала: була для нього застара. Окрім того, Малий твердо знав, що мати його не любила.» [23, с.34]

-«За звичаєм, прийшовши з роботи, Наталка роззувалась у передпокої, а вже потім переодягалась у своїй кімнаті, йшла на кухню і розігрівала обід. Всі сходилися, і вона вправно заставляла стіл тарілками. Діденчиха залишалася в себе - їжу їй відносив старий. Сьогодні все не так. Не було ні свекра, ні Малого, ані Бориса. Віталій сховався у материній кімнаті, бо вона не скинула в передпокої туфель. Стукотіла підборами, і той стукіт розлунювався по долі...»[23, с.16]

в) наприкінці складних синтаксичних цілих.

- «Людина - не трава! Людина має у світі не одне своє подобенство, і саме це подобенство й складають повну людину.

Я, здається, знав: одне з моїх подобенств таки справді загинуло в цьому краї.»[24, с. 259-260]

- «Подумав, що все в цьому світі таке: колотиться, свариться, відштовхується...»[23, с.67]

2.3 За засобами об'єднання речень у складних синтаксичних цілих

Засоби об'єднання речень у складних синтаксичних цілих різноманітні. В романах Шевчука В. важко виділити складні синтаксичні цілі з якоюсь однією групою засобів. Частіше - це поєднання таких груп.

- «Що там, таке канцеляристо, побачили? - спитав дяк з-за моєї спини. Я мовчки показав рукою в той напрямок. Людина й справді зникала в землі, начебто та з'їдала її.

Ми стояли й мовчки дивилися. Людина йшла вже по груди в землі, бредучи через неї, як через воду. Не виказувала, ані неспокою, ані тривоги. Йшла покірно й спокійно, бо навколо не чулося ані звуку. Ішла й поринала в землю, яка неквапливо й безпристрасно її покривала.» [24, с.171]

«Малий раптом усе зрозумів. Буда була порожня...Тоді Малий зрозумів ще більше...Малий збагнув першу істину, яка вразила його серце...Він зрозумів другу істину...Він пізнав і третю істину...» [23, с.249-250]

Для вище наведених прикладів характерними є лексичні повтори.

У наступних складних синтаксичних цілих з'єднуються за допомогою єднальних та протиставних сполучників, займенників, часток, видочасових форм присудків.

- «А може, я таки вмер, а потім ожив?"-думав він далі,і в нього похололо всередині. Замутило в голові, і він подумав про тих, хто справді був йому батьком і матір'ю. Але не відчув при тому ні хвилювання, ні втіхи - не любив їх, бо не знав. Через це знову ліг горілиць, і очі його полетіли у вишину, меншаючи й меншаючи, поки не перетворилисьу дві палаючі серед темного шовку іскри...»[24, с.271]

-«Так дитина швидше потрапить у рай,- чув він біля себе повільний, оповідний голос,- а крім того, і ріка від цієї жертви даватиме більше риби і не топитиме рибалок. Дитина ж житиме не тільки душею в небі, а й тілом, бо піде в підводні палаци і пізнає розкіш та щастя...» [24, с.27]

2.4 За семантикою

Аналіз прикладів виявляє, що складні синтаксичні цілі в романах Шевчука В. досить різноманітні за семантикою. Сред досліджуваних одиниць є конструкції на зображення внутрішнього стану людини, філософських роздумів. Досить часто зустрічаються описи природи, портрети людей, характеристика того чи іншого героя, його спогади.

- «І, як не дивно може це прозвучати, любий читальнику, але саме в ту важку для мене хвилину згадав я любу аlmаmater свою - Київську колегію, згадав вистави, які гралися щороку в час рекреацій; згадав, що в них брав завжди неодмінну участь і за те від професорів діставав похвалу.» [24, с.28] - « Кожен із нас приходить у світ неоднаково,- сказав я.- Один знаходить собі призначене, ледве продерши очі. Всі немовлята схожі, але на кожному осібний карб, бо в кожного своя доля: один міщанином стане, а другий землю оратиме. Ще один - царем, а інший - попом. Войовником чи майстровим. Кожен віднайде собі житло й дружину. Але з-поміж тих певних вирізняються ще непевні. Над ними запалюється дальша зірка, бо все їхнє наступне життя стає чомусь смугою найрізноманітніших пригод і трафунків.» [24, с.2]

Речення, що входять до складу складних синтаксичних цілих, складні, поширені. Автор широко використовує дієприкметникові та дієприслівникові звороти, однорідні члени речення.

- « Кажуть, пережили ви чимало пригод, перш ніж осісти тут,-- повів далі той молодик.-- Отож мене цікавить таке: чи були ті пригоди конче вам потрібні й пожиточні і чи не ліпше упокоритися душею відразу, осівши й заходившись біля корисного діла?»[24, с.2]

- «Гола, порожня стежка. Десь збоку дув, завиваючи в гіллі дерев, вітер, кошлатив одежу, осушував піт на обличчі, синів гайок, а біля нього -нікого.»[24,с.5]

Аналіз складних синтаксичних цілих проводився на основі класифікацій, запропонованих Горпиничем В.О.[10], Бабайцевою В.В.[1], Мельничайко В.Я.[15]

Виходячи з головної мети та завдань, можна зробити висновок , що романи Шевчука В. досить насичені складними синтаксичними цілими. Ці одиниці різноманітні за своїм змістом і будовою, за способами об'єднання речень, за семантикою, за розташуванням автосемантичного речення.

Аналіз прикладів (щодо змісту та будови складних синтаксичних цілих) виявляє, що романи Шевчука В. вміщують досить різноманітні конструкції. Тут наявні статичні, динамічні, а також змішані складні синтаксичні цілі. Кількість статичних і динамічних одиниць досить значна, але змішані складні синтаксичні цілі переважають.

Що стосується розташування автосемантичного речення, то переважають ті конструкції, де таке речення стоїть на початку. Але досить часто зустрічаються складні синтаксичні цілі з автосемантичними реченнями наприкінці і рідше - у середині.

Слід підкреслити, що у романах В. Шевчука майже не можливо виділити складні синтаксичні цілі з окремою групою засобів об'єднання речень у складні конструкції. Ці засоби переплелися, і тому в одному складному синтаксичному цілому можна побачити лексичні повтори, частки, сполучники, займенники.

У ході дослідження встановлено, що семантика складних синтаксичних цілих досить різноманітна. Як зазначалося раніше, у творах Шевчука В. зустрічаються складні синтаксичні цілі з описом природи, характеристикою героя, зображенням внутрішнього стану персонажів, їх думок, спогадів.

Аналіз і класифікація складних синтаксичних цілих в роботі проводилися лише за чотирма критеріями. Тому відмітимо, що спостереження над складними синтаксичними цілими в романах В. Шевчука можна продовжити. Заслуговує на увагу розгляд складних синтаксичних цілих з точки зору будови речень, що входять до цих конструкцій. Доцільним буде аналіз стилістичних функцій складних синтаксичних цілих. Детальніше можна розглянути види та способи зв'язку речень у складних синтаксичних цілих.

Проблеми, що пов'язані із складними синтаксичними цілими у романах Шевчука В. , є малодослідженими. Наша робота - спроба з'ясувати це питання.



Висновки

Мовознавці по-різному визначали стилістичну сутність складного синтаксичного цілого. Синтаксична система кожної мови має свої специфічні риси. Українська мова не є винятком. І на системі складного синтаксичного цілого науковцями виявлено структуру, яка є характерною для українського синтаксису. У зв'язку із вище викладеним зазначимо, що складне синтаксичне ціле у романах В.Шевчука «Три зозулі під вікном» і «Дзигар одвічний» можна класифікувати так:

1. За змістом і будовою.

а) динамічні складні синтаксичні цілі.

б) статичні складні синтаксичні цілі.

в) змішані складні синтаксичні цілі

2. За розташуванням автосемантичного речення.

а) на початку складних синтаксичних цілих.

б) у середині складних синтаксичних цілих.

в) наприкінці складних синтаксичних цілих.

3. За засобами об'єднання речень у складних синтаксичних цілих.

Засоби об'єднання речень у складних синтаксичних цілих різноманітні. В романах В. Шевчука важко виділити складні синтаксичні цілі з якоюсь однією групою засобів.

4. За семантикою.

Аналіз прикладів виявляє, що складні синтаксичні цілі в романах В. Шевчука досить різноманітні за семантикою. Серед досліджуваних одиниць є конструкції на зображення внутрішнього стану людини філософських роздумів. Досить часто зустрічаються описи природи, портрети людей, характеристика того чи іншого героя, його спогади.

Речення, що входять до складу складних синтаксичних цілих, складні, поширені. Автор широко використовує дієприкметникові та дієприслівникові звороти, однорідні члени речення.

Аналіз складних синтаксичних цілих проводився на основі класифікацій, запропонованих Горпиничем В.О[10]., Бабайцевою В.В.[1], Мельничайко В.Я.[15]

Виходячи з головної мети та завдань, можна зробити висновок, що романи Шевчука В. досить насичені складними синтаксичними цілими. Ці одиниці різноманітні за своїм змістом і будовою, за способами об'єднання речень, за семантикою, за розташуванням автосемантичного речення.

Аналіз прикладів (щодо змісту та будови складних синтаксичних цілих) виявляє, що романи В. Шевчука вміщують досить різноманітні конструкції. Кількість статичних і динамічних одиниць досить значна, але змішані складні синтаксичні цілі переважають.

Що стосується розташування автосемантичного речення, то переважають ті конструкції, де таке речення стоїть на початку. Але досить часто зустрічаються складні синтаксичні цілі з автосемантичними реченнями наприкінці і рідше - у середині.

Слід підкреслити, що у романах Шевчука В. майже неможливо виділити складні синтаксичні цілі з окремою групою засобів об'єднання речень у складні конструкції. Ці засоби переплелися, і тому в одному складному синтаксичному цілому можна побачити лексичні повтори, частки, сполучники, займенники.

Аналіз і класифікація складних синтаксичних цілих в роботі проводилися лише за чотирма критеріями. Тому відмітимо, що спостереження над складними синтаксичними цілими в романах Шевчука В.можна продовжити. Заслуговує на увагу розгляд складних синтаксичних цілих з точки зору будови речень, що входять до цих конструкцій. Доцільним буде аналіз стилістичних функцій складних синтаксичних цілих. Детальніше можна розглянути види та способи зв'язку речень у складних синтаксичних цілих.

Таким чином, у художньому стилі вони найбільш уживані, це пояснюється їх специфікою.

Список наукової літератури

1. Бабайцева В.В. Современный русский язык. Синтаксис. Пунктуация. - М.: Просвещение, 1987.-256с.

2. Белошапкова В.А. Современний русский язик. Синтаксис. -М.: Высшая школа, 1974.-248с.

3. Білодід І.К. Сучасна українська література. Синтаксис. - К.: Наукова думка, 1973.-588с.

4. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по об щему языкознанию. В 2 т. - М.: Высшая школа, -523 с.

5. Борковский В.Н. Сравнительно-исторический синтаксис восточно- словянских языков. Типы простого предложения. - М, 1963. - 358 с.

6. Булаховский Л.А. Введение в языкознание:Часть1,2/Л.А. Булаховский, А.С.Чикобава. - М.:Учпедгиз,1952-1953.

7. Буслаев Ф.И. Историческая граматика руского языка /АН УССР. - М., 1959-623 с.

8. Виноградов В.В. Из истории изучения руського синтаксиса (От Ломоносова до Потебни и Фортунатова). - М.: Изд-во МГУ , 1958. - 400 с

9. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М., 1963. - 254 с.

10. Горпинич В.О. Українська мова. Ч.2. - К.: Вища школа. Головне видавництво, 1988.-224с.

11 Земский А.М. Русский язык. Ч.2. Синтаксис. - М.: Просвещение,1986.

12. Золотова Г.А. Очерк функціонального синтаксиса руського языка. - М.: Наука, 1973. - 360 с.

13. Кожина М.Н. Стилистика руського языка. - М.: Просвещение, 1983. - 224с.

14. Курс історії української літературної мови / За ред.І.К.Білодіда.-Т.1.-К.,1958.

15. Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови: Посібник для вчителя. - К.: Радянська школа,1986.-168с.

16. Перебийніс В.С. Характеристика функціональних стилів //Сучасна українська літературна мова. Стилістика. - К.: Наукова думка, 1973. - 588 с.

17. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике.-М.:Учпедгиз,1958.-Т.1,2,3,4.-319с.

18. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 248 с.

19. Розенталь Д.Э. Современный русский язык. - М.: Высшая школа,1991.-559с.

20. Смеречинський С. Нариси з української синтакси (У зв'язку з фразеологією та стилістикою). -К.:Рад. школа, 1982.-283с.

21. Фортунатов П.Ф. Избранные труды.-М.: Учпедгиз, 1956. - 450с.

22. Шведова Н.Ю. Структурные схемы предложения и их регулярные реализации // Грамматика современного русского литературного языка. - М., 1970.-767 c

23. Шевчук В. Дзиrар одвічний : роман / В. Шевчук. - К. : Молодь, 1990. - 263 с.

24. Шевчук В.О. Три листки за вікном: Роман-триптих / Валерій Шевчук.- К.: Рад. письменник, 1986.- 587 с.

25. Щерба Л.В. Избранные труды по русскому языку. - М., 1957.

Размещено на Allbest.ru

...