Синтаксис професійного мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Кременчуцький національний університет

імені Михайла Остроградського

Факультет Економіки і Управління

Кафедра Обліку, Аналізу і Аудиту

РЕФЕРАТ

на тему: «Синтаксис професійного мовлення»

Студента групи ОА-14-1

Швидкого Андрія Феліксовича

Викладач Шабуліна Вікторія Валентинівна

Кременчук

2015

План

1. Синтаксичні особливості професійних текстів

2. Будова і характер речень

3. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання

4. Наголос як складова частина літературної вимови

5. Прийменник у діловому тексті

1. Синтаксичні особливості професійних текстів

абревіатура наголос прийменник синтаксис

Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування. Практика контекстуального творення на цьому рівні вимагає добору із загальнонаціональної мовної системи мовних засобів, викликаних екстралінгвістичними показниками -- сферою, умовами та метою спілкування.

Граматичні одиниці -- різні частини мови, а також синтаксична організація речення і словосполучення у взаємозв'язку створюють той стилістичний колорит мовлення, який надає тексту певного комунікаційного спрямування, забезпечує логіко-семантичну адекватність мовлення.

Як і лексичні засоби, синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю не становлять чогось неповторного -- їх можна знайти в будь-якому іншому функціональному стилі. Проте в діловому мовленні вони виявляються найяскравіше, саме за їх участю забезпечується інтелектуально-комунікативна (чи регулювально-волюнтативна) функція стилю.

Спостереження над синтаксичною будовою в офіційно-діловому стилі дає підставу зробити висновок, що у доборі структурно-синонімічних граматичних засобів оформлення думки також існують певні закономірності, «санкціоновані» суспільством для певного різновиду мовлення як найдоцільніші.

У граматичному, а особливо у синтаксичному оформленні документів виявляється чи не найбільший серед інших різновидів мовлення потяг до автоматизації й стандартизації мови, викликаний прагненням до максимальної економії зусиль та часу -- комунікативною доцільністю. Стереотипність, консерватизм граматичних засобів у офіційному стилі більше помітний, ніж лексичних.

Оскільки стиль визначається не лише функціонально маркованими одиницями, всім ладом, всією мовною організацією, добір граматичних одиниць забезпечує основну специфічну рису офіційно-ділового мовлення: точність, яка не допускає різнотлумачення, та певну шаблонізацію викладу.

Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:

· перевага імені над дієсловом;

· широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об'єктивності та узагальнення;

· перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди -- періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності;

· часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту;

· мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується:

· використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);

· прямим порядком слів;

· ретардацією -- перенесенням присудка на кінець речення;

· частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;

· перевагою складних конструкцій над простими;

· перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;

· широким використанням техніко-стилістичного засобу -- абзацу, трафарету тощо.

Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше -- усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Наприклад, оголосити подяку (догану), порядок денний, накласти стягнення, укласти угоду, нота протесту, встановлення стосунків тощо. У дипломатичному різновиді офіційно-ділового мовлення етикет «міжнародної ввічливості» визначив практично зручні правила звертання, так звані компліменти, або етикетну форму початку та кінця листування. Наприклад, вельмишановний добродію, пане; з повагою, з пошаною тощо. До речі, ці клішовані вирази характерні також для інших видів документів, зокрема комерційних листів.

Характерною ознакою мови ділових паперів є наявність розщепленого присудка -- заміна простого присудка у формі особового дієслова словосполученням інфінітива з віддієслівним іменником. Як от: не зобов'язатися, а взяти зобов'язання; не постановити, а прийняти постанову; не протестувати, а виявити протест тощо.

Типовою рисою розщепленого присудка, як і зв'язаних дієслівно-іменних сполучень взагалі, є вживання при іменнику означення, що надає експресивного забарвлення і свідчить про живу форму та активність конструкції: видавати постанови й нормативні акти, розробляти та здійснювати конкретні заходи, збирати спеціальну таксу, забезпечити докорінне поліпшення тощо.

Поряд із стандартизованими дієслівно-іменними словосполученнями в офіційно-діловому стилі існує велика кількість клішованих конструкцій з прийменниками. Наприклад, прийнято в експлуатацію, подати у відставку, на загальних підставах, в адміністративному (робочому) порядку, у режимі використання, зустріч у верхах, у даний відрізок часу та ін.

Найбільш частотним у мові ділових документів є використання прийменників для, до, що керують родовим відмінком, з, який керує орудним та знахідним відмінками, у (в) -- давальним тощо. Наприклад: Передати справу до прокуратури для притягнення до відповідальності винного у нестачі матеріально-товарних цінностей або У зв'язку з обмеженим збутом продукції використання потужностей для виробництва … недоцільно.

Характерною особливістю офіційно-ділових паперів є утворення складних відіменних прийменників. До таких сполучень належать: відповідно до, згідно з, у відповідності з, у зв'язку з, на додаток доі т. д. Як правило, цими складними прийменниками починається певний діловий документ (заява, наказ, протокол тощо). Офіційно-ділові стандарти-словосполучення, штампи, кліше функціонують як результат загальної тенденції розвитку стилю до стандартизації (як обов'язкова ознака офіційно-ділового стилю).

Для офіційно-ділового стилю особливо характерне вживання переважно неозначено-особових, безособових та інфінітивних синтаксичних конструкцій.

Загальний характер викладу в мові ділових паперів позначився не лише на доборі форм присудка, а й на його місці -- у кінці речення.

Зосередженню уваги на реальному результаті дії сприяє використання предикативної форми на -но, -то, яка позначає процес поза діячем, що мислиться узагальнено (наприклад, у заяві зазначено).

Типовим для офіційно-ділового мовлення є те, що у простому (може бути ускладненому) реченні для зосередження уваги на результаті дії нерідко використовуються дієслова-присудки у формі пасивного стану. Як от: Генеральний директор призначається Радою управляючих і затверджується Генеральною конференцією строком на 4 роки.

У межах складного синтаксису в мові ділових паперів спостерігається певна вибірковість конструкцій, зокрема більша частота складнопідрядних, повторюваність підрядних з'ясувальних, означальних, конструкцій мети та умови. Інші різновиди складного речення менш поширені. Вибірковістю та уніфікацією саме таких складних речень, як і простих, офіційно-діловий стиль перегукується з науковим різновидом літературного мовлення. Місце підрядного речення у даних складних структурах залежить від акцентування уваги на аргументуванні мети, умови, причин, наслідків тощо. Наприклад: Якщо ж Ви захочете детальніше ознайомитися з якимось із пропонованих варіантів, ми будемо раді надіслати зразок.

Порядок взаємного розміщення головних та підрядних речень підпорядкований логічній взаємозалежності різних фактів.

Однією з ознак офіційно-ділового синтаксису є надзвичайна величина, громіздкість речень. Особливо це стосується певних його жанрів, зокрема дипломатичних конвенцій, меморандумів, декларацій тощо. Проте така тенденція стилю не утруднює розуміння тексту завдяки логічній підпорядкованості міркувань, уточнення основної думки підрядними реченнями. Сам факт підрядності свідчить про взаємозв'язок і зв'язок між явищами, потребу ж деталізувати обставини вимагає використання не простих, а розгорнених складних синтаксичних будов. Наприклад: Міждержавна комісія, яку очолять Президент Кучма та віце-президент Гор, базуючись на цих здобутках, має втілювати у життя багатообіцяючий потенціал українсько-американського партнерства -- Президент Кучма і віце-президент Гор проводитимуть щорічні зустрічі й керуватимуть роботою Комісії, яка здійснюватиметься у чотирьох Комітетах: з питань зовнішньої політики, безпеки, торгівлі, інвестицій, а також постійного економічного співробітництва.

2. Будова і характер речень

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю -- використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про щось.

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.

3. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання

Один із способів заощадити місце на папері і час складання документів - використати абревіатури та графічні скорочення.

Абревіатура (від лат. скорочую) - іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемном мовленні. Наприклад, МВС, ОРД, міськком та ін..

Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені тільки для зорового сприйняття. Нариклад: проф.. - професор, див. - дивись, та ін.. - та інші.

Правопис різних груп абревіатур обумовлений способом їх творення. Відповідно до цього розрізняють:

1. Абревіатури ініціального типу (звукові, буквені, буквено-звукові): вуз, ОВС, ДАІ, МРЕВ, СНД.

2. Складові абревіатури:

а) поєднання початкових складів слів: виконком, райкком;

б) поєднання початкового складу і цілого слова: запчастини, техдокументація, держнагляд, ощадкаса, будматеріали;

в) поєднання початкового складу з непрямим відмінком цілого слова: завкафедрою.

3. Абревіатури змішаного типу: міськвно.

Графічні скорочення мають інші правила творення і оформлення:

1. Зберігається написання великої і малої літер, дефісів, що були у повній назві: півн.-сх. - північно-східний.

2. Не скорочуються слова на голосний (крім початкової іноді): укр. - український, пор., - порівняй, о. - острів.

3. Слово скорочується до першого приголосного або до останнього у складі, якщо це дозволяє правильно розгорнути скорочення у повне слово: філософ. - філософський, висотн. - висотний.

У документах слід використовувати загальноприйняті традиційні скорочення.

ЦПК - Цивільно-правовий кодекс, КЗпП - Кодекс законів про працю, ВВС - відділ внутрішніх справ, КПК - Кримінально-процесуальний кодекс.

Типові графічні скорочення діловодства: грн. - гривня, гр.. - громадянин, ст.. - стаття, п. - пункт, р. - рік, рр.. - роки, обл.. - область, р-н - район, та ін.. - та інше, доц.. - доцент.

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватися таких вимог:

1. Скорочення повинно бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Бажано використовувати стандартні скорочення.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові. Наприклад, МТС (Московський театр сатири) - невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонДУ (Донецький державний університет), ДДУ (Дніпропетровський державний університет).

3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. Наприклад, скорочуючи слово товариш один раз формою т., другий раз формою тов.., ви порушуєте однотипність і однозначність документа.

4. Наголос як складова частина літературної вимови

Посилення голосу на одному із складів називається наголосом. У процесі мовлення не всі склади вимовляються з однаковою силою. Дотримання норм наголошення й вимови є одним з основних показників культури усного ділового мовлення.

Український наголос має такі особливості:

а) Він вільний, тобто не закріплений за певним складом слова: дужий, спроможний, документ. (Порівняйте, у франц. мові наголошеним є останній склад слова: акварель, гурман).

б) Він рухомий, тобто може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при словозміні або словотворенні: слово - словам, високий - високо.

За допомогою наголосу іноді розрізняють лексичні значення слів: характерний - характерний (притаманний багатьом).

Поширена помилка в усному мовленні - змішування наголосів різних мов, особливо російської та української: дочка (рос.) - дочка (укр..); одиннадцать (рос.) - одинадцять (укр..); четырнадцать (рос.) - чотирнадцять (укр.); опережение (рос.) - випередження.

Але для окремих груп слів можна виділити такі акцентні закономірності:

1. В іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: запит, розгляд, розмір, розпад, наклеп.

2. Наголошений префікс мають іменники з суф. -ок: розвиток, напрямок, залишок.

3. Іменники середнього роду, утворені від дієслів, мають наголос такий, як інфінітив: писати - писання, питати - питання, вживати - вживання. Але у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: знання, звання, спання.

4. Іменники на - щина, - чина зберігають наголос іменника від якого утворені: Київ - Київщина, Донецьк - Донеччина.

5. У дієсловах, утворених від вищого ступеня прикметника, наголос стоїть перед суфіксом - іш, - ш: кращати, меншати, густішати.

6. Дієслова 1, 2 особи множини мають наголос на закінченні, якщо у формах дійсного способу однини наголошеним є закінчення: несу, несеш - несемо.

7. У дієсловах, що в жіночому роді минулого часу мають наголос на закінченні, такий же наголос залишається і в множині: була - були, взяла - взяли.

У словниковому складі української мови зафіксовано немало слів, які вживаються з подвійним наголосом. Це переважно іменники та дієслова. Такий наголос має велика кількість, наприклад, віддієслівних префіксальних та префіксально-суфіксальних іменників із префіксами за-, на-, про-, при-, пере-, роз-(договір і договір, переспів і переспів, пригорок і пригорок).

Ряд іменників чоловічого роду із суфіксами -ник, -ач, -ець, -ар(яр), -ер(довідник і довідник, доповідач і доповідач, володар і володар).

Подвійне наголошення мають і деякі іменники жіночого роду: чайна і чайна, а також префіксальні іменники з префіксами за-, по-, під-, при-, роз-(загадка і загадка, усмішка і усмішка).Іменники із суфіксами -ин, -иц, -ість, -изн(самотина і самотина, беззахисність і беззахисність).

Дуже часто мають подвійний наголос і прикметники із суф. -ов(світанковий і світанковий, дніпровий і дніпровий); із суф. -н, -ан, -аст(жалібний і жалібний, бажаний і бажаний, сміливий і сміливий).

Дуже багато дієслів також має подвійне наголошування (бовкнути і бовкнути, сьорбати і сьорбати, штурхати і штурхати).

Щоб робити менше помилок у наголошуванні слів, потрібно всі сумнівні слова звіряти зі словниками, бажано недавніх видань.

В усному мовленні чималі труднощі становить наголошування різних прізвищ. Так, значна частина прізвищ у відмінкових формах однини вживається з наголошеним суфіксом: Галаган, Білан, Побелян, Борисян.Одні з них у непрямих відмінках зберігають суфіксальний наголос, інші мають наголошене закінчення (Галагана, Білана, Побеляна, Борисяна). Бувають прізвища із кореневим наголосом: Нерет, Короп, Бортник. Наголошені закінчення, як правило, мають двоскладові прізвища на -ко:Ляшко, Буцко, Мицко. Прізвища на -енко мають як кореневе, так і суфіксальне наголошення. Це залежить від сталості чи рухомості наголосу тих слів, від яких вони походять: Лук'яненко, Титаренко, Мірошниченко, Назаренко; прізвища на - щенко вживаються лише з наголошеним коренем: Ващенко, Глущенко, Тищенко,у прізвищах на -ченконаголос також здебільшого припадає на корінь: Демченко, Зінченко, проте, якщо в таких прізвищах перед чє голосний, то в них наголошується суфікс: Вербиченко, Новиченко, Колениченко.

За допомогою наголосу розрізняються однакові: а) імена і прізвища; б) чоловічі імена по батькові і прізвища, наприклад: Богдан (ім'я), Богдан (прізвище); Павлик (ім'я), Павлик (прізвище), Павлович (по батькові) і Павлович (прізвище), Іванович (по батькові) і Іванович (прізвище).

Прізвища наголошуться так як і загальна назва цих слів: Коваль, Гусак, Новак,

Співак, а не Коваль, Гусак, Новак, Співак.

5. Прийменник у діловому тексті

Прийменник - це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв'язки між словами в реченні.

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, прийменник утворює прйменниково-відмінкову конструкцію: занепокоєні з приводу дій, у відповідності до, у залежності від. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим: занепокоєні діями, відповідно до, залежно від.

У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень:

1) просторових - в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти: на підприємстві, при фірмі, до керівництва.

2) часових - за, з, у, до, о, об, через, над, під час, після: за звітний період (завесьчас), у звітний період (протягомчасу, заякийзвітують), о восьмій годині, під час перевірки, через тиждень, у зазначений термін;

3) причинових - від, через, з, за, у зв'язку, в силу, з нагоди, завдяки, всупереч, внаслідок: у силу обставин, з нагоди ювілею,через хворобу, за умови, у зв'язку з відсутністю, всупереч розпорядженню.

4) мети - для, на, про, заради, щодо, задля: на випадок, заради успіху, щодо покращення, для місцевих потреб, на місцеві потреби.

5) допустовості - при, всупереч, окрім, незважаючи на, відповідно до: всупереч правил, окрім роботи, незважаючи на попередження, при нагоді.

У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією: у вихідні дні, на цьому тижні, звертаємося з пропозицією, надсилаємо на адресу.

1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку - враження від виставки; застерігати про небезпеку - застерігати від небезпеки; вітер п'ять метрів на секунду - вітер п'ять метрів за секунду.

2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів - зрікатися ідеалів, повідомляти по телефону - телефонувати, оплатити за проїзд - оплатити проїзд.

3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем - всупереч проблемам, завдяки опитування - завдяки опитуванню, наперекір рішень - наперекір рішенням.

4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакові прийменники: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо всіх бажаючих.

5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації - від організації, до організації.

6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де заміна приймененників неможлива: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, залежно від, виходячи з.

Побудова словосполучень із прийменниками при перекладі з російської мови:

Прийменник по в українській мові поєднується лише:

1. У складних прислівниках з іншими частинами мови:

а) з іменниками: по можливості, по суті, по батькові;

б) з прикметниками: по-господарськи, по-дружньому, по-українськи;

в) із займенниками: по-нашому, по-своєму;

г) із числівниками : по троє, один по одному, по-друге.

2. З іменниками у місцевому відмінку і вживається:

а) зі значенням мети: послали по інструктора, пішли по воду;

б) зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія: пляма розповзлася по стелі, трансляція по телебаченню;

в) зі значенням певних стосунків, взаємин: товариш по парті, дядько по батькові;

г) зі значенням місця поширення дії: розпорядження по фабриці, чеканник по міді;

д) зі значенням розподільності: усі делегати отримали по подарунку, жінкам подарували по букету квітів.

3. Зприкметниками: по чайній ложці, по зеленій поверхності .

4. Із займенниками: по їхньому будинку, по цьому місцю.

5. З числівниками: отримати по десять балів, по дві пропозиції.

В інших випадках слід використовувати прийменники:

-на: по предложению делегата - на пропозицію делегата, по Вашему желанию - на Ваше бажання, називать по имени - називати ни ім'я, по требованию - на вимогу;

-за: по собственному желанию - за власним бажанням , по нашим подсчетам - за нашими підрахунками, по семейним обстоятельствам - за сімейних обставин;

-з(-із, -зі): по происхождению - із походження, по вине - з вини, по собственной воле - із власної волі, комиссия по спорту - комісія зі спорту, по злобе - зі злості;

-до: пришлось по вкусу - припало до смаку, с 06.10.2003 по 01.01.2004 - з 06.10.2003 до 01.01.2004, получить по накладной - отримати відповідно до наклкдної;

-для: комиссия по расследованию - комісія для розслідування, производство по изготовлению - підприємство для виготовленя, секция по изучению - секція для вивчення;

-від: добрий по природе - добрий від природи, смотря по погоде - залежно від погоди, действовать по обстоятельствам - діяти залежно від обставин;

-під: задание не по силам - завдання не під силу;

-у (-в): по мере возможности - у міру можливості, ответчик по делу - відповідач у справі, инспектор по делам несовершеннолетних - інспектор у справах неповнолітніх;

-як: по обыкновению - як звичайно(як завжди, як правило);

-через: по ошибке - через помилку, по болезни (отпуск) - через хворобу (відпустка), по техническим причинам - через технічні причини;

-щодо: расходи по - витрати щодо, предложения по улучшению - заходи щодо поліпшення, инструкция по использованию - інструкція щодо використання;

-після: по завершению - після завершення;

-безприйменникові конструкції: по душам - щиро, відверто; по безналичному расчету - безготівковим рахунком, по факсу - факсом, по достоинству - належно.

Російські словосполучення з прийменником -в українською мовою передаються:

-на: в адрес - на адресу, в виду (иметь) - на увазі (мати),в завершение - на завершення, в защиту - на захист, в нашу пользу - на нашу користь;

-до: в известность (поставить) - довести до відома, в работу (вовлечь) - залучити до роботи, в соответствии с - відповідно до, в состав (вошли) - до складу ввійшли, в карман - до кишені;

-з: в следующих вопросах - з таких питань;

-за: в пример (поставить) - поставити за приклад, в пяти шагах - за п'ять кроків, в те времена - за тих часів, в одни сутки (уложился) - впорався за одну добу;

-про: в получении расписался - про одержання розписався;

-при: в случае некплати - при несплаті;

-під: в конце недели - під кінець тижня;

-о (об): в семь часов - о сьомій годині, в одиннадцать часов - об одинадцятій годині;

-як: в качестве - як, в порядке исключения - як виняток;

-безприйменникові конструкції: в дальнейшем - надалі, в момент - миттєво, в покое оставить - дати спокій, в прошлом году - торік, минулого року, в равной мере - однаково, в полной мере - цілком, в юности - замолоду.

Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника -при.

Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками біля, коло, край, поруч.Наприклад, для позначення близькості до конкретного місця: при виході - коло виходу - біля виходу, край дороги, поруч мене.

А на позначення епохи, періоду, часу, протягом якого відбувається дія, - прийменниками за, під час:за царювання Романових - під час царювання Романових.

Лише з прийменником при можливі конструкції:

а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-,чого-небудь: При університеті працює дослідна станція; Служу при штабі дивізії;

б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: Був при повній свідомості; Сьогодні я при зброї; Не можна лаятися при дітях;

в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: Роздивився при світлі сірника; При нульовій температурі випав сніг; Проголосували при овному мовчанні; Зателефоную при першій нагоді; Зроблю при бажанні.

Значно ширший обсяг значень прийменника -при в російській мові спричиняє автоматичне помилкове перенесення його до подібних українських конструкцій. Цього не слід робити, оскільки в українській мові є різноманітні можливості, не змінюючи значення, передати зміст за допомогою інших прийменників, сполучень дієприслівникового звороту чи шляхом розгорнутих конструкцій, наприклад: при реке раскинулся город - коло річки розляглося місто; битва при Желтих Водах - битва біля Жовтих Вод; он бил все время при мне - він був увесь час поруч; при сем прилагается - до цього додається; при громких аплодисментах - під гучні оплески; при исполнении служебних обязанностей - під час виконання службових обов'язків; при первом появлении - як тільки з'явиться; при участии - за участі;при всех наших усилиях это сделать невозможно - попри всі наші зусилля це зробити неможливо; при анализе собитий - аналізуючи події; при обработке данних - коли опрацьовуються дані; при опасности - у разі небезпеки; при наличии - за наявності; безопасность гарантирована при соблюдении этих правил - безпеку гарантовано за умов дотримання цих правил.

Список використаної літератури

1. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика/ Л. М. Васильев - М., 1990. - 278 с.

2. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова/ О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є.І. Чернов - К.: Либідь, 1976. - 462 с.

3. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. - Харків, 1977. - 342 с.

4. Москаленко Н.А., Фащенко М.М., Смагленко Ф.П. Сучасна українська літературна мова. Лексичний, фонетичний і граматичний аналіз. -К., 1980.- 353 с.

Размещено на Allbest.ru

...