Особливості вживання біблійних фразеологізмів у сучасних художніх текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Біблійні фразеологізми як об'єкт вивчення

1.1 Основні поняття фразеології

1.2 Походження і джерела української фразеології

1.3 Біблійні крилаті вислови

2. Біблеїзми в сучасному українському мовленні

2.1 Історія вивчення біблійних фразеологізмів

2.2 Трансформація біблеїзмів у художніх текстах

2.3 Функціональне навантаження біблійних крилатих висловів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

«Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцiннiше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна i мисленнєва діяльність народу». Так про мову сказав відомий український письменник Олесь Гончар. Наша мова мелодійна, барвиста, насичена різними унікальними словами і виразами. Серед них особливе місце посідає фразеологія.

Виникнення фразеологічних одиниць (далі ФО) сягає своїм корінням сивої давнини. Вони ввібрали в себе народний дух, відтворюють увесь колорит українського побуту, ремесел, розказують про неосяжний світ людських почувань тощо.

Актуальність дослідження зумовлена посиленою увагою сучасного мовознавства до біблійних фразеологізмів. Зокрема їх досліджували Л. Дяченко, А. Коваль, В. Сулима, Л. Шевченко, Г. Баран, В. Ужченко, Д. Ужченко, В. Слонов, О. Лисенко, Н. Андрейчук, М. Скаб, І. Карамишева та ін..

Мета дослідження - проаналізувати особливості функціонування біблеїзмів у сучасній українському художньому мовленні.

У ході реалізації поставленої мети сформульовано ряд завдань:

1. висвітлити теоретичні засади фразеології, що є основою для вивчення фразеологізмів;

2. розглянути джерела походження ФО, зокрема біблійних крилатих висловів;

3. вибрати шляхом картування матеріал для аналізу із художніх творів;

4. дослідити особливості вживання та семантику аналізованих біблеїзмів у сучасному художньому мовленні;

5. простежити функціональне навантаження біблійних крилатих висловів у художніх текстах.

Об'єктом дослідження стали біблійні крилаті вислови у сучасних художніх творах українських письменників.

Предметом дослідження роботи є семантичне значення біблеїзмів, їх функціональне навантаження у текстах, а також використання біблійних фразеологізмів як об'єктів мовної гри.

Матеріалом дослідження послугувала картотека біблійних фразем, виявлених у художніх творах таких українських письменників, як Ліна Костенко і Василь Шкляр. Загалом проаналізовано 34 біблійних фразеологізмів.

Новизна дослідження полягає у тому, що тема функціонування і трансформації біблеїзмів у творах Ліни Костенко і Василя Шкляра не є достатньо дослідженою і вивченою.

Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (26 позицій).



1. Біблійні фразеологізми як об'єкт вивчення

1.1 Основні поняття фразеології

Фразеологія - порівняно молода лінгвістична наука. Вона належить до тих розділів мовознавства, які особливо плідно розвиваються в останні десятиліття. Першим цей термін ужив швейцарський учений Шарль де Баллі на поч. ХХ ст., який вбачав суть ФО насамперед у семантичних ознаках. А інтерес до цієї науки на наших теренах стимулювався роботами В. Виноградова і не спадає й до сьогодні. В. Виноградов розробив свою власну концепцію, за якою стійкість ФО є наслідком її семантичної цілісності, і включав до обсягу фразеології всі відтворювані «в готовому вигляді» сполучення слів -- «фразеологічні одиниці» (ФО) [4, 160].

У сучасній українській мові термін «фразеологія» має декілька значень, а вживається принаймні в таких чотирьох:

1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови;

2) сукупність фразеологізмів у мові;

3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо;

4) сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту [21, 7].

До цього часу неузгоджена термінологія фразеології. Зокрема визначення її об'єкта. І це спричинено певною мірою авторським розумінням обсягу фразеології як дисципліни, особливостей різних груп її одиниць. Наприклад, М. Алексеєнко розглядає як об'єкт три якісно і кількісно різні типи одиниць - ідіоми, фраземи і паремії [22, 12]. І так різні дослідники цієї науки називають більше двадцяти категоріальних ознак фразеологізму, а значить -- існує не менша кількість спроб кваліфікувати ФО.

Об'єктом дослідження фразеології як мовознавчої дисципліни є сукупність усіх фразеологізмів мови. Фразеологізм (від phrase і грец. logos -- слово) теж має кілька визначень. Зокрема за Ужченком - це «відтворюване, цілісне за значенням, стійке за складом і структурою словосполучення» [21, 7, 12].

Але відсутність одностайності в розумінні самого об'єкта дослідження, яким є фразеологізм, спонукає до необхідності кваліфікації фразеологізму як мовної одиниці, що не позбавлена асистемності й у мовній системі посідає місце на межі різних рівнів. Таким чином, ФО може бути представлена як мовна одиниця з властивим їй фразеологічним значенням, що виникло в результаті семантичних процесів з вільного сполучення слів, яка співвідноситься своїми лексико-граматичними категоріями зі словом і має відтворюваний традиційно компонентний склад з можливістю варіантності [17, 36].

Також фразеологізм (фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразера) - це «нарізно оформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов'язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Наприклад, лебедина пісня - останній вияв таланту» [1, 708].

Також розглядають тлумачення ФО як «лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією автоматично» [7, 305].

Кожне із визначень поняття «фразеологічна одиниця» має право на існування. Але всі вони дозволяють виділити такі основні ознаки фразеологізму: фразеологія семантика біблеїзм

а) цілісне фразеологічне значення;

б) наявність у лексичному наповненні хоча б одного повнозначного слова;

в)співвіднесеність у функціонально-граматичному плані зі словом;

г)відтворюваність.

До складу фразеології входять різні в плані цілісності значення одиниці. А це збагачує нашу мову, підносить її на новий рівень. Завдяки різноманітності фразеологізмів українська мова помітно виділяється на фоні інших світових мов.

1.2 Походження і джерела української фразеології

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Це усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. З давніх-давен народ із покоління в покоління передавав ці усталені звороти - чудові перлини народної мудрості.

Серед фразеологізмів можемо знайти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослов'янської і давньоруської (водити за носа, іду на ви) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп-сигнал зайцю).

Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. Зокрема у фразеологізмах відображається духовне і матеріальне життя народу, які становлять «невичерпне джерело фразеотворення й водночас є екстралінгвістичним тлом, на якому об'ємніше проступають і мовні цінності. Стійкі вислови, лаконічно й образно передаючи «великі мислені маси» (О. Потебня), створюють фразеологічну картину світу» [21, 330].

Слідом за Ужченком можемо виділити такі групи походження ФО:

1. Тіло людини, його частини: легкий на руку, розв'язати руки, держати язик за зубами, крізь зуби тощо.

2. Сфера первісного функціонування, до якої належать побут, професійні вислови ремісників тощо. Наприклад, дурний як ступа, не в свої сани; чесати всіх під одну гребінку (мова перукарів); міняти шило на швайку (шевські вислови); сім раз примір, а раз відріж, тріщати по всіх швах (кравецьке ремесло); тримати облогу, брати меч в руки (військова термінологія); задавати тон, як по нотах, згущувати фарби (мистецьке життя) і т. д.

3. Історичні події, факти життя: Мамаєве побоїще, заголити в солдати, прикувати до ганебного стовпа тощо.

4. Рослинний світ: обібрати як липку, тремтіти як осичина, дати гарбуза, втерти маку, кришити на капусту і т. п.

5. Соціальні відносини: чужа кістка, кланятися в ноги, гнути спину, велике, як на сповіді, ні роду ні племені та ін.

6. Жести і міміка людини на означення емоцій, її стану: дивитися з-під лоба, наморщити лоба; і бровою не моргнути, зсунути брови; кров ударила до лиця, з кам'яним лицем і т. д.

7. Небесні світила, явища природи: від зорі до зорі, ні світ ні зоря, місце під сонцем, сонця не бачити, чорні хмари збираються (над ким), обдало холодом тощо.

8. Одиниці часу, виміру: треті півні, на зорі, до світанку, від горшка два вершка, рукою подати, на гарматний постріл, знати по чому корець лиха та багато ін..

9. Духовна культура: перековувати мечі на орала, виписувати мисліте, ні на йоту, тіні забутих предків і т. д.

10. Вислови з античної культури: золотий вік, золотий дощ, прокрустове ложе, альфа й омега, сади Семіраміди, самозакоханий Нарцис тощо.

11. Крилаті вирази українських письменників: Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Борітеся - поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина) та ін..

12. Зоофразеологія: з півнями, глуха тетеря, відкинути копита, спіймати облизня, собаку з'їсти, де собака зарита, як кіт наплакав, хитра лисиця, собачий нюх, як вовк на звіздах і т. д.

13. Звичаї, обряди, вірування: пускати ману, встати на ліву ногу, родитися в сорочці, світити волоссям, як рукою зняло, розбити горщик, відводити очі, замовляти зуби, прибити (знайти) підкову, зозулі відкували, слати (засилати, присилати) сватів; той, що в болоті сидить тощо.

14. Традиційні вітання чи побажання: хліб та (і) сіль!, Боже поможи!, ні пуху ні пера!, з роси та з води! та ін..

15. Біблійні фразеологізми: Адамові діти, втрачений Едем і т. д.

Цей список може бути ще більшим. Але висновок напрошується такий: українські фразеологізми настільки багаті, наскільки різноманітне і колоритне життя народу. Адже вони відображають увесь світогляд українців, їхні вірування, культуру, історію, звичаї і традиції, духовність і унікальність як нації.

Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше - як засіб влучного й образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами (загострити питання, сьогоднішній день) недоречне й небажане.

1.3 Біблійні крилаті вислови

Одним із джерел походження фразеологізмів в українській мові є Біблія - Книга книг. Велика їх кількість уживається в багатьох мовах народів, що сповідують християнську релігію, і, отже, вони становлять інтерес для вивчення. І тому, перед тим , як перейти безпосередньо до основної теми роботи, треба зазначити, що саме являє собою біблеїзм, або біблійний крилатий вислів.

Біблеїзми (від лат. biblia, букв. - книга, з грец. - книги, від biblos - папірус, за назвою міста Бібл, звідки привозили папірус) - слова або вислови зі Святого Письма (Біблії), що ввійшли в загальну мову, напр.: берегти, як зіницю ока; блудний син; випити чашу до дна тощо.

Також можна знайти й інше визначення цього терміна: «зафіксована у тексті Біблії фразеологічна одиниця, що має синтаксичну структуру словосполуки, де семантична єдність домінує над структурною роздільністю компонентів, які утворюють цілісність» [2, 56].

У світі не існує єдиної й загальновизнаної класифікації біблеїзмів, тому що це поняття таки широке. Мовознавці класифікували біблеїзми за різними принципами. Нижче представлені три різні класифікації біблеїзмів, які відрізняються основними принципами.

З погляду походження біблеїзмів виділяють:

1) вирази, які вже в тексті Біблії відрізняються цілісністю значення (зберігати як зіницю ока, альфа й омега);

2) фразеологізми, утворені на базі вільних словосполучень Біблії, але отримали нове фразеологічне значення (зарити талант у землю);

3) фразеологічні одиниці, не представлені даним лексичним складом у Біблії, але семантично відповідні її текстам (заборонений плід) [8, 15].

Але наведену вище класифікацію доповнив російський мовознавець Ю. А. Гвоздарев, виділивши четвертий тип біблійних виражень - фразеологізми, обумовлені загальним змістом Біблії.

Він розділяє біблійні фразеологічні одиниці на дві великі групи:

1) «добіблійські» (корінь зла, сіль землі) - це фразеологізми, які вже в Біблії вживалися як метафоричні узагальнено-образні обороти. До групи добіблійських фразеологізмів примикають численні біблійні метафоричні обороти, використані в притчах і проповідях Ісуса Христа, пророків, євангелістів (скалка у чужому оці);

2) «постбіблійські», які у свою чергу діляться ще на дві підгрупи:

а) біблійні фразеологічні одиниці, утворені в результаті метафоризації біблійних вільних словосполучень (зарити талант у землю, побиття дитини); серед цих біблійних фразеологічних одиниць також багато інтернаціональних;

б) біблійні фразеологізми, які взагалі не зустрічаються в Біблії ні в прямому, ні в переносному значенні, а творяться вже в мові на основі тих або інших сюжетів. (відпускати хліб свій по водах). Такі біблеїзми, як правило, не зустрічаються в інших мовах і можуть називатися національно-запозиченими. [6, 26].

Пізніше інший російський лінгвіст В. Г. Гак класифікує біблеїзми у такий спосіб:

1) за ступенем їхнього зв'язку з Біблією, де виділяються чотири підгрупи:

а) первинні біблеїзми, які безпосередньо відбивають біблійний текст або ситуацію, і до них відноситься переважна більшість біблійних фразеологізмів.

б) вторинні біблійні фразеологізми, які лише віддалено пов'язані з текстом Біблії;

в) безпосередні, які відносяться безпосередньо до Біблії: цитування і приклади (Ісус говорив: «А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, - підстав йому й другу»);

г) опосередковані, до яких належать запозичення з інших мов або печатки окремих авторів (авторська заміна);

2) за семантикою, де виділяються дві підгрупи:

а) біблеїзми, що мають пряме значення (новачки, недосвідчені люди; свята святих)

б) біблеїзми з переносним значенням (взяти свої слова назад; людина, що збилася з правильного шляху). [5, 163]

Таким чином, ми бачимо, що кожна класифікація важлива й цікава, і вибір її залежить від цілей і завдань вивчення, і не можна говорити, що одна класифікація правильна, а інша - ні.

Визначень терміну «біблеїзм» теж є достатньо. Але в його основі лежать синтаксична структура і семантична єдність. А також спільним для усіх біблійних фразеологізмів є джерело походження - Біблія.



2. Біблеїзми у сучасному художньому мовленні

2.1 Історія вивчення біблійних фразеологізмів

Біблія (або Святе Письмо) -- це священна книга християн, тобто людей, які вірять у Небесного Бога-Отця -- Творця усього сущого, а також у прихід, діяння, смерть на хресті й вознесіння на небо Сина Божого Ісуса Христа. Біблія усе це й описує: створення світу (Старий Заповіт) та земне життя Ісуса Христа (Новий Заповіт). Це найпоширеніша з усіх книг, які будь-коли існували на земній кулі: за останніми свідченнями, вона повністю або частково перекладена 1900 мовами світу. Основний текст Біблії складається з двох частин: це книги Старого Заповіту і Нового Заповіту. Тому її ще називають Книгою Книг, тобто збіркою з багатьох книг, хоча цей же вислів можна трактувати й інакше -- як найменування найкращої з книг. Старий Заповіт був написаний давньоєврейською мовою, Новий Заповіт -- грецькою. Писалася Біблія багатьма авторами в різні історичні періоди протягом шістнадцяти століть -- починаючи з ХІV ст. до н. е. і закінчуючи II ст. н. е. Поширювалися й окремі біблійні твори [10, 3].

Біблія залишила помітний слід в багатьох мовах світу. Це «крилаті вислови» -- окремі слова, словосполучення й цілі речення, які, відірвавшись від біблійного тексту, вживаються як усталені (фразеологічні) одиниці мови [10, 3].

Біблія як витвір книжності мала велике значення для формування лексико-фразеологічної системи української літературної мови. Показником такого впливу на мову є засвоєння нею великої кількості біблійних слів, фразеологізмів, афоризмів, більшість з яких не асоціюється в мовній свідомості зі Святим Письмом. Лексична система представлена великою кількістю лексико-семантичних груп слів із біблійних текстів, які активно функціонують у сучасному мовленні. Біблійні витоки має також велика кількість усталених словосполучень і фраз, активно вживаних у мові в найрізноманітніших текстових ситуаціях у прямому і переносному значеннях [11, 150].

Історія поширення біблеїзмів в українській мові тягнеться ще з часів хрещення Київської Русі. Окремі слова, словосполучення і речення переходили з Біблії у розмовну мову народу. Спочатку це були, мабуть, більш або менш точні цитати, якими мовці підтверджували слушність своїх думок або заперечували чиїсь -- у разі потреби. Поступово такі цитати все далі відходили від того тексту, з якого були взяті, набували розширеного, переносного, образного значення. Деякі настільки глибоко укорінились у загальнонародну українську мову, що її навіть важко уявити без таких слів. Наприклад, ми кажемо: берегти як зіницю ока, відділяти кукіль від пшениці, вовк в овечій шкурі, замість хліба дати камінь, -- а все це з Біблії.

Літературні твори й усне мовлення постійно вбирали у себе дух і букву Божого Слова, активно його використовували та являли в єдності з мовною стихією. Багаті виражальні можливості містять у собі вислови біблійного походження, які, будучи активними елементами мовної системи, вживаються в різних текстових ситуаціях, набувають переосмислення і стають «крилатими» [19, 56].

У Святому Письмі є багато таких висловів, які мають узагальнену, закінчену і глибоку думку, тобто афоризмів. Як зазначає О. Пономарів, «характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування» [17, 121].

Біблійні цитати, стаючи крилатими словами, можуть скорочуватися (плоть і кров -- у тексті «кость від костей моїх і плоть від плоті моєї»); традиційно вони можуть вживатись як українською, так і іншими мовами: «Хай буде світло!» -- ми кажемо ще й «Fiat lux!» -- латинською; «Алілуя!» («Хвала Богу!») -- староєврейською. Крилаті слова біблійного походження в українській мові часом вживаються з помітними вкрапленнями церковнослов'янської мови (блажен муж, що не йде на раду нечестивих), а то й просто церковнослов'янською (Камо грядеши ?).

У кожній літературній мові крилаті слова -- це культурний фонд нації. Спочатку крилаті слова потрапляють у мову людини як її пасивний запас: вона знає (приблизно), що означають ці слова і (дуже приблизно) про їхнє походження. Але щоб крилате слово стало надбанням людини, увійшло в активний словник, вона мусить точно знати, звідки слово прийшло, що воно означає там -- у своєму рідному контексті -- та як його можна доречно і влучно вжити у власному мовленні.

Саме такими і є біблійні фразеологізми. А наш обов'язок - дослідити їх якомога глибше. Адже вивчаючи мову Біблії, ми не лише вдосконалюємось духовно, а й прилучаємось до багатства української мови. Біблійні вислови жили і будуть жити у мові народу, у творах митців, бо ще від найдавніших часів і донині Біблія надихає на творчість письменників, композиторів, художників тощо. І завдяки перекладу Біблії українською мовою ми маємо змогу черпати з неї мудрість тисячоліть, оскільки ця Книга Книг дарує нам магічні ключі до минулого й майбутнього, до безмежного всесвіту людської душі.

2.2 Трансформація біблеїзмів у художніх текстах

Трансформація фразеологізмів - проблема, якою лінгвісти займаються вже багато років. Значно менше уваги приділено трансформації фразеологічних одиниць. А от трансформація біблійних фразеологізмів у сучасній українській літературі, зокрема модерній та постмодерній, наскільки відомо, ще не привертала увагу дослідників. Саме такі вияви мовної гри в сучасній українській літературі і є цікавими для теперішніх дослідників.

Українська література початку ХХІ століття дуже різноманітна, у ній співіснують різні літературні течії, наприклад, модернізм та постмодернізм. Для класичного модерністського дискурсу характерні гуманізація, системність, культурна традиція, змістовність, непорушність архетипів, можливість універсальної мовної практики й універсального мистецького коду. Виникнення та поширення постмодернізму пов'язано, як зауважують літературознавці, з глобальною світоглядною переорієнтацією людства, загальноцивілізаційною кризою в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. Після модернізму з його наскрізною ідеологізацією, унаслідок світового хаосу та глобальної агресії відбувається втрата ідеологічних ілюзій, знецінення ідей і доктрин, що претендували на монополізм, розвиваються глобальний поліцентризм і всебічна деструкція. Визначальними особливостями форми і змісту художніх постмодерністських творів вважають постмодерністську чуттєвість, розуміння світу як тексту, знищення протиріч і кордонів між різними мовними рівнями та художніми стилями. Основним є не творення первинного й оригінального, а компіляція, колаж із вторинних елементів, цитатність і алюзійність, подвійне кодування, дискретність, фрагментарність, асоціативність мовомислення, текстотворення як гра, «змагання» з мовою, «карнавалізація» та експресивність, іронічність і самокритичність автора й героїв. М. Павлишин вказує такі основні ознаки постмодернізму: скептичність щодо будь-яких систем та ідеологій; іронія, гра, цитування; змішування жанрів, рівнів мовлення, високої й популярної культури; розвінчування ідеологій та ієрархій цінностей [16, 46].

Матеріалом мого дослідження стали твори Ліни Костенко та Василя Шкляра.

Звичайно, у творах і Ліни Костенко, і Василя Шкляра (хоча значно рідше) знаходимо біблійні вислови в традиційному загальномовному значенні: І кого з наших теперішніх політиків майбутні історики назвуть по імені, а кого і в лупу не розгледять? І на кому поставлять Каїнову печать? [13, 257]; Істинно глаголю вам, ваше високоблагородіє…[25, 56].

Найчастіше ж письменники, зокрема Ліна Костенко, обігрують біблійні вислови. Звичайно біблійне слово чи вислів стає маркером певної ситуації, певної думки, певного поняття, наприклад, терновий вінок - це «страждання, стражденне життя»: Переступи межу оторопіння / Чи є у тебе час на манівці? / На обрії вселюдського терпіння / вже сходить сонце / у терновому вінці [12, 261]; Світає світ в терновому галуззі [12, 108]. І навіть коли йдеться, здається, про якісь зовсім інші речі, сема «страждання» при використанні слова терновий все одно присутня: Я скучила за дивним зойком слова. / Мого народу гілочка тернова. / Гарячий лоб до шибки притулю [12, 17]; Сухі гілки - це вже вінок терновий. / Останній клен світ за очі забіг [12, 76].

Часто біблійні персонажі чи артефакти виступають об'єктом порівняння: Любов підкралась тихо, як Даліла, / а розум спав, довірливий Самсон [12, 278]; Скелі голі, як Голіафи [12, 304]; А на подвір'ї проливень, потопа. / Пливе фортеця, як старий ковчег [12, 65]; Ні рецепта, ні панацеї ніхто не дасть. Драбину Бог з неба не спустить, як біблійному Якову [13, 325] - у Ліни Костенко. А Василь Шкляр навіть використав біблійне ім'я як псевдонім одного зі своїх героїв, передаючи таким чином його характеристику: Козубу вірив навіть Невіруючий Хома [25, 297].

Обидва автори використовують біблійні вислови у метафоричному вживанні, для відображення оригінального погляду на світ: Ви слухайте мене, будьте уважні, то все буде добре. Втечете від цього Содому й Гоморри (в значенні хаос, безлад), тільки, я ж кажу, йдіть і нічого не бійтеся, не оглядайтеся, як було велено в Старому Заповіті, бо ж знаєте, що жінка Лота оглянулася і стала соляним стовпом [25, 267].

Нестандартність вислову досягається й переведенням його в іншу стилістичну площину. Так, у романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» вони звучать ніби крізь призму «хлопського розуму», з погляду пересічної людини: Я не побожний, ходжу до церкви не часто, поклонів ревно не б'ю. Я навіть не певний, що Бог створив людей за своєю подобою. Зліпив із глини, як дід свистульку, і вдихнув душу. Не з нашим розумом осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт [13, 160]. Часто авторка ніби крізь оцю призму виводить на філософські узагальнення про смисл і плинність людського життя, як у вірші «Святвечір»: Мороз малює у віконці. / Узваром дихає кутя. / І Мати Божа на іконці / у хустку кутає дитя. / Побудь дитиною, синочку. / Твоє дитинство золоте. / Ще вітер віє у терночку / і дерево на хрест росте. / Ще час не сплинув за водою. / Ще Юда спить у сповитку. / Он гурт з різдвяною звіздою / уже на ближньому кутку. / Поколядують і засіють. / Ще, може, буде і життя. / Ти на Голгофі вже Месія, / а на руках іще дитя [14, 93].

У Василя Шкляра у творі «Залишинець. Чорний Ворон» Іуда виступає у значенні «зрадник, запроданець»: Іуда, - процідив рудий вирлоокий «бебебх», схоже, що вихрест, але першим повернувся і став навколішки…/ Іуда, він і є Іуда, - зітхнув я. - Не хочу об тебе навіть шаблю поганити. Повісити його [25, 28].

Вдало поєднала біблійні мотиви Ліна Костенко у вірші «Райська елегія». Вона вжила фразеологізм Адам і Єва як у прямому значенні, так і на позначення чоловічої і жіночої сутності: Зажурилася Єва, і Адам заклопотаний ходить,/ і посивілі хмари висмикує Бог з бороди; Чимчикує із раю репресована Єва… / І трюхикає вслід «поражонний в правах» Адам… [12, 170].

Також випливають образи забороненого плоду і Змія-Спокусника: Бог трясе кулаками:/ та що ж це настало за врем'я?! / Кинеш оком з небес, а запретні плоди оніно! / Єва сушить узвар, Єва робить із них варення, / засипає у бутлі, і вже шумує вино!; Щось у цьому раю вже нічого не родить, / вже нічого не родить, / тільки родять запретні плоди; Ще ж немає ні людства, ні преси, пі головліта, / а цензура вже є, і є заборонений плід!; І підкрався тоді / до Адама Змій-Іскуситель, / витягнув портупею та й муркоче ласо, мов кіт… [12, 170-171].

Тут використано біблійну сцену вигнання перших людей із раю через те, що вони порушили заборону, а саме скуштували заборонений плід: Так за те ж, що ви їли / плоди запретного древа, / Покараю вас тяжко і безсмертія вам не дам! / Чимчикує із раю репресована Єва… / І трюхикає вслід «поражонний в правах» Адам… [12, 171].

Василь Шкляр теж використовує біблійні цитати, вкладаючи їх в уста своїх героїв, навіть символічних, зокрема такий приклад: Марнота над марнотами, все намарне, - думав ворон, дивлячись услід бричці, яка віддалялася від кривого узвозу. Або використовує біблеїзми в переносному значенні, інтерпретуючи їх у подіях твору: Чорт, певна річ, перебільшує про вогонь до небес, бо хтозна, яку ще печатку апокаліпсису треба зірвати, аби цей народ знову прокинувся… [25, 338]; І покотяться звізди в гієну огненну! - заволав халамида [25, 85].

У творах аналізованих письменників часто спостерігаємо різні вияви трансформації біблійних висловів:

а) заміну компонентів: Словом, час розкидати снаряди, час їх збирати [13, 343]; Боюся, що я таки перекрою плащ на мантію і таки підпишуся: Фердинанд VІІІ [13, 170]; щоб лукава бісиця, юдина жінка, не підмінили дитину, поки будуть хрестини [25, 141];

б) додавання компонентів (це може бути поява оригінальних означень біля іменників, утворення нових складних слів із відомими коренями чи продовження відомого вислову): Мікро-Содом, зашторена Гоморра, / просніться, люди, чуєте, біда! [12, 246];

Особливістю творів Ліни Костенко останніх років (наприклад, у романі «Записки українського самашедшого») є те, що біблійні топоніми, антропоніми та інші біблійні маркерні вислови авторка використовує в прямому реальному значенні - не біблійному, дещо міфологізованому:

Гортаю енциклопедію. „Весь Ірак - це музей під відкритим небом”. „Ця земля - колиска кількох цивілізацій”. Долини Месопотамії. Ніневія. Ріки Тигр і Євфрат. Але ж дозвольте - Месопотамія, Межиріччя - та ж там жили перші люди після Потопу! Ріки Тигр і Євфрат - це ж ті ріки, які протікали в раю! Отже, це десь там росло Древо пізнання, з якого з'їла те яблуко Єва. Отже, це там Каїн убив Авеля. Отже, з тамтешньої глини Бог створив Адама! Отже, звідти родом все людство? <...>

Це ж там був і Вавилон - столиця царів, „золота чаша в руках Господа, з якої упивалися всі народи”, як сказано у пророка Єремії. Де був і плач Вавилонський, і полон Вавилонський, і Александр Македонський, що увійшов у Вавилон тріумфально, та вже й не вийшов. <...> Чи ж збереглася його могила? Чи там уже кози пасуться...

Але як же я раніш не подумав? Отже, й Вавилонську вежу будували там, у долині Сенаарській, нащадки Ноєві сукупно з іншими племенами. Будували поспіхом, косо-криво, нетривкий розчин вживали, гнали вгору без тями, не заклавши як слід підмурок. То воно й звалилося, і Господь змішав їхні мови, і вони перестали розуміти одне одного.

Вавилон - це ж і означає у перекладі „змішання”. Тільки тоді це було змішання мов, племен і народів, а тепер це зветься коаліція.

Може, не випадково Історія знову завертає на Вавилон? Може, сам Бог диктує нам цю метафору, а ми ще не чуємо? [13, 277-278].

Аналізуючи твори Василя Шкляра, можна виділити те, що в нього біблійні фразеологізми вживаються не так часто, як у Ліни Костенко, і їхнє значення, здебільшого, відповідає тому, яке вказане у Біблії. Автор, скоріше, використовує церковні слова: Та позаяк писаніє глаголить, що паленого не воскресиш, то поїдемо, ваше високоблагородіє, на фаетоні [25, 56]; Сам сатана вигадав неп, щоб узяти нас за горлянку [25, 69]; Через таких ще не один на той світ піде [24, 246]; Ви вже не заступники наші, а кара Господня [25, 69].

Отже, у сучасній українській літературі з'являються все нові і нові способи мовної гри з біблійними фразеологізмами як у творах письменників-модерністів, так і у творах постмодерністської літератури.

2.3 Функціональне навантаження біблійних крилатих висловів

Фразеологізми - це продукт багатовікової й особливої розумово-мовленнєвої творчості народу. У фразеології об'ємно й виразно відображено національну самобутність кожного народу, його духовну індивідуальність, зрілість, тільки йому властиве мовленнєве багатство.

Фразеологізми - це здебільшого своєрідна окраса і згусток думки-судження, емоційної наснаги текстів, у тому числі і їх заголовків і підзаголовків. Фразеологізми є дуже вагомими виражальними стилістичними засобами мови, індивідуального мовлення, вони широко використовуються майже в усіх стилях мови (крім певних жанрів офіційно-ділового мовлення), як готові й усталені, постійно оновлювані або щойно створені образні конструкції, які містять почуттєву характеристику певних осіб, персонажів, їхніх вчинків тощо [26, 256-257].

В залежності від стилістичних цілей фразеологізму у тексті, розрізняють їх функції, наприклад: оцінна, емоційно-експресивна, заголовна, функція лаконізації мовлення та ін. [26, 157].

Оцінна функція. Фразеологізми викликають у читача (слухача) певне ставлення до зображуваного, дають йому оцінку - позитивну чи негативну. Так, Ліни Костенко через біблійні фразеологізми передає своє ставлення до навколишнього, дає свою власну оцінку. Наприклад, Вечірнє сонце, дякую за день! / Вечірнє сонце, дякую за втому. / За тих лісів просвітлений Едем / і за волошку в житі золотому [12, 9]. Письменниця порівняла з раєм ліси, дякує за день, який минає. Або А на подвір'ї проливень, потопа. / Пливе фортеця, як старий ковчег [12, 65], де використане порівння.

Емоційно-експресивна функція. Емоційні мовні одиниці також містять компонент оцінки, виражають позитивні чи негативні почуття, характеризують психічний стан мовця, передбачаючи існування додаткового стилістичного колориту. Емоційне завжди експресивне. Як, зазначає С. Єрмоленко: «В основі експресивних мовних одиниць лежать соціопсихологічні та власне мовні критерії оцінки виражальних засобів. Експресія з'являється там, де є можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення» [21, 232].

Однією із таких емоційно-експресивних функції є функція відтворення внутрішнього стану персонажа. Для виразності передачі внутрішніх переживань персонажа використовуються чисельні фразеологізми, навіть серед біблеїзмів: Куди ти ділась, річечко? Воскресни! / У берегів потріскались вуста [12, 53] - у Ліни Костенко, передаючи емоційний стан авторки, її заклик-прохання; І покотяться звізди в гієну огненну! - заволав халамида [25, 85] - Василь Шкляр використовує такий зворот на позначення гніву і кари Господньої.

Заголовна функція. Ініціальна позиція заголовка має суттєве значення для встановлення контакту з читачем-адресатом. Поряд з нейтральними заголовками й заголовками, у яких подається тема, уживаються експресивні заголовки (фразеологізми, прислів'я, крилаті слова, рекламні гасла тощо). Виразові якості фразеологізмів, конденсація думки, афористичність, образність, експресія спричинюють використання їх у заголовній функції [26, 233]. У Ліни Костенко можна зустріти, наприклад, вірш «Райська елегія», назва якого досить виразно передає зміст твору.

Функція лаконізації мовлення. Вона часто відчутна в поетичних творах. Ущільнення поетичного мовлення автор інколи поєднує з видозміною фразеологізму [26, 235].

Найчастіше до такого прийому лаконізації біблеїзмів вдається Ліна Костенко: Свободи предтеча - розхристана втеча / з мудрованих дум у мандруючий дим [12, 62]; А на подвір'ї проливень, потопа. / Пливе фортеця, як старий ковчег [12, 65]; І дощ, і сніг, і віхола, і вітер. / Високовольтна лінія Голгоф. / На біле поле гайвороння літер / впаде як хмари, цілі хмари строф [12, 21].

Фразеологізми - це згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль комунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й становить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з невичерпними потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекватних засобів фразеологічного вираження [26, 269].

Отже, функціональне навантаження біблійних фразеологізмів є досить великим. Вживання біблеїзмів не тільки збагачує нашу мову і літературу, але й передає особливі емоції. З їхньою допомогою можна передати внутрішній стан, відтворити картину реального світу, сьогодення. Тому біблійні крилаті вислови так необхідно вживати і досліджувати. Адже таким чином ми пізнаємо і нашу мову, і самих себе.



Висновки

До складу фразеології входять різні в плані цілісності значення одиниці. А це збагачує нашу мову, підносить її на новий рівень. Завдяки різноманітності фразеологізмів українська мова помітно виділяється на фоні інших світових мов.

Українські фразеологізми настільки багаті, наскільки різноманітне і колоритне життя народу. Адже вони відображають увесь світогляд українців, їхні вірування, культуру, історію, звичаї і традиції, духовність і унікальність як нації.

Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше - як засіб влучного й образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами (загострити питання, сьогоднішній день) недоречне й небажане.

Є декілька спроб класифікувати біблійні фразеологізми. І кожна із запропонованих класифікацій важлива й цікава, і вибір її залежить від цілей і завдань вивчення, і не можна говорити, що одна класифікація правильна, а інша - ні.

Визначень терміну «біблеїзм» теж є достатньо. Але в його основі лежать синтаксична структура і семантична єдність. А також спільним для усіх біблійних фразеологізмів є джерело походження - Біблія.

У кожній літературній мові крилаті слова -- це культурний фонд нації. Спочатку крилаті слова потрапляють у мову людини як її пасивний запас: вона знає (приблизно), що означають ці слова і (дуже приблизно) про їхнє походження. Але щоб крилате слово стало надбанням людини, увійшло в активний словник, вона мусить точно знати, звідки слово прийшло, що воно означає там -- у своєму рідному контексті -- та як його можна доречно і влучно вжити у власному мовленні.

Саме такими і є біблійні фразеологізми. А наш обов'язок - дослідити їх якомога глибше. Адже вивчаючи мову Біблії, ми не лише вдосконалюємось духовно, а й прилучаємось до багатства української мови. Біблійні вислови жили і будуть жити у мові народу, у творах митців, бо ще від найдавніших часів і донині Біблія надихає на творчість письменників, композиторів, художників тощо. І завдяки перекладу Біблії українською мовою ми маємо змогу черпати з неї мудрість тисячоліть, оскільки ця Книга Книг дарує нам магічні ключі до минулого й майбутнього, до безмежного всесвіту людської душі.

У сучасній українській літературі з'являються все нові і нові способи мовної гри з біблійними фразеологізмами як у творах письменників-модерністів, так і у творах постмодерністської літератури. Ліна Костенко (більшою мірою) і Василь Шкляр (дещо менше) є яскравими представниками сучасних течій у літературі. Вони досить часто використовують біблійні образи, мотиви, фразеологізми у своїх творах.

Фразеологізми - це згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль комунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й становить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з невичерпними потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекватних засобів фразеологічного вираження

Отже, функціональне навантаження біблійних фразеологізмів є досить великим. Вживання біблеїзмів не тільки збагачує нашу мову і літературу, але й передає особливі емоції. З їхньою допомогою можна передати внутрішній стан, відтворити картину реального світу, сьогодення. Тому біблійні крилаті вислови так необхідно вживати і досліджувати. Адже так ми пізнаємо і нашу мову, і самих себе.

Таким чином моя робота є актуальною. Тут лише якась мізерна частина моїх досліджень, а скільки всього ще є непізнаного. Я вважаю, що сучасним мовознавцям є ще над чим попрацювати у галузі фразеології, зокрема над біблійними фразеологізмами.



Список використаної літератури

1. Алефіренко М. Теоретичні питання фразеології / М.Ф. Алефіренко - Харків, 1999. - 210 с.

2. Андрейчук Н. Біблеїзми з точки зору когнітивної семантики / Н. І. Андрейчук, І. Д. Карамишева. - Л. : Львівська політехніка. - 2000. - 56 с.

3. Бабич Н. «Сила Божа» в народній фразеології / Надія Бабич // Урок української. - 2002. - № 2. - С. 28-29.

4. Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. - М., 1977. - 267 с.

5. Гак В. Фразеология, образность и культура. Сборник статей / В. Г. Гак- М., 2000. - 210 с. - С. 159-169.

6. Гвоздарев Ю.А. Строки библейской мудрости / Ю.А. Гвоздарев // Русская речь. - 1996. - №3. - С. 23-29.

7. Голянич М. І. Лінгвістичний аналіз тексту : словник термінів / М. І. Голянич, Н. Я. Іванишин, Р. І. Стефурак за ред. М. І. Голянич. - Івано-Франківськ : Сімик, 2012. - 392 с.

8. Дзера О. В. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема : автореф. дис. канд. філол. наук. - К., 2004. - 20 с.

9. Дяченко Л. Маскуліноцентризм української фразеології біблійного походження // Вісник Прикарпатського університету. - Івано-Франківськ. - 2011. - № 29-31. - С. 391-393.

10. Коваль А. Спочатку було Слово : крилаті вислови біблійного походження в українській мові / А. П. Коваль. - К.: Либідь, 2001. - 312с.

11. Козак Р. В., Гурська Д. В. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта : зб. наук. праць : / - Камя'нець-Подільськ, 2008.- 300 c.

12. Костенко Л. Вибране / Л. Костенко - К. : Дніпро, 1989. - 560с.

13. Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л. Костенко. - К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. - 416 с. - (Перлини сучасної літератури).

14. Костенко Л. Річка Геракліта / Ліна Костенко; упоряд. та передм. О. Пахльовської; післямова Д. Дроздовського; худож. С. Якутович. - К. : Либідь, 2011. - 336 с.

15. Осипов П. Чому ми так говоримо? Крилаті вислови в їх історичному розвитку / П. Осипов // Зарубіжна література в школах України. - 2005. - № 9. - С. 41-43.

16. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму / М. Г. Павлишин // Сучасність. - 1992. - №5. - С. 46-50.

17. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови : Підручник. -- 3-є вид., перероб. і доповн. -- Тернопіль, 2000. -- С.120-130.

18. Редін П. Фразеологічна одиниця в мовній системі / П. О. Редін // Вивчаємо українську мову та літературу. - Харків, - вересень 2008. - № 27 (175). - С. 35-37.

19. Семків Р. Постмодернізм та іронія (типологізація нетипового) / Р. А. Семків // Слово і час. - 2000. - № 6. - С. 6-12.

20. Скаб М., Скаб М. Біблійні фразеологізми як об'єкт мовної гри в сучасній українській літературі/ Марія Скаб, Мар'ян Скаб// Учені записки Таврійського національного університету ім. В. И. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. - 2012. - Т. 25 (64), №2 (1). - С. 232-237.

21. Ужченко В. Фразеологія сучасної української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. - К. : Знання. - 494 с.

22. Ужченко В. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко - К. : Освіта, 1998. - С. 224.

23. Фразеологічний словник української мови: у 2-х томах. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 980.

24. Шевченко Л. Я. Біблія і становлення української літературної мови // Мовознавство. -- 2004. -- № 5-6. -- С. 56-62.

25. Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон / В. М. Шкляр - Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2011. - 381 с.

Размещено на Allbest.ru

...