Сутність та засоби паравербальної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

«Сутність та засоби паравербальної комунікації»

Підготувала

Кравчук Ольга

ЛУЦЬК 2014

План

Вступ

1. Сутність паравербальної комунікації

2. Засоби паравербальної комунікації

3. Культурно-специфічні особливості паравербальної комунікації

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Спілкування є складним і необхідним процесом інтерактивної комунікації, яке пояснюється прагненням мовців отримати або передати нові знання, уміння, навички і почуття. Цей процес безперервний, оскільки є головним чинником існування та розвитку суспільства. Комунікативний процес здійснюється за допомогою вербальних та невербальних засобів мови.

Довгий час невербальні засоби мовної комунікації розглядалися лише з біологічної та психологічної точки зору, лінгвістів ця проблема мало цікавила. Незважаючи на численні праці лінгвістів (Н. І. Формановська, Ю. Н. Ємельянов, Г. Є. Крейдлін, Г. М. Сагач, Н. Якименко, Г. М. Андрєєва, Ф. С. Бацевич), у яких досліджуються вербальні та невербальні засоби комунікації, ця проблема на сьогодні не знайшла свого розв'язання. Вербальні і невербальні засоби є невід'ємними компонентами процесу комунікації, адже вони доповнюють один одного, уточнюють, замінюють, створюють основу формування діалогічного інтерактивного спілкування мовців.

На початку розвитку суспільства процес комунікації здійснювався за допомогою невербальних засобів мови (предметне письмо), далі малюнкове письмо (піктографія), ідеографічне письмо (кожен знак виражав окреме поняття, а, отже, слово), словесно-звукове письмо (поєднання змістового запису слів із звуковим), буквено-звукове письмо (алфавітне). Саме буквено-звукове письмо і стало ефективним засобом передачі інформації. У наш час передача інформації можлива лише за допомогою знакової системи.

1. Сутність паравербальної комунікації

Паравербальна комунікація - характеристика спілкування, яка включає гучність висловлювань, значення пауз, перебивань, торкання, силу рукостискань, фізичної відстані, зорового контакту, аспектів кінетики, тощо. До цієї категорії належать звукові сигнали, які супроводжують усне мовлення, що надає вербальним повідомленням додаткового значення.

О. О. Селіванова підкреслює, що “паравербальні засоби комунікації є супровідними для вербального мовлення знаковими засобами, що відіграють значну роль у процесі спілкування, зокрема, реалізують протишумову програму мовлення, доповнюють й уточнюють його, надають емотивності й експресивності і т. ін..

До паравербальних засобів спілкування належать звукові сигнали, які супроводжують усне мовлення, що надає вербальним повідомленням додаткового значення.

Основними елементами паравербальної комунікації є інтонація, швидкість, гучність і режим мовлення, артикуляція, висота голосу:

- пожвавлена манера і швидкий темп мовлення учнів свідчать про імпульсивність, впевненість у своїх силах;

- спокійна, повільна манера мовлення;

- про незворушність і розсудливість дитини;

- помітні коливання у мовленні є ознаками неврівноваженості, невпевненості, здатності швидко збуджуватися;

- гучна манера спілкування як знак відкритості, схильності до самовдоволення, хвалькуватості;

- тихий голос є свідченням стриманості, скромності або фізичної слабкості;

- ритмічне мовлення означає сильне почуття, врівноваженість, гарний настрій.

2. Засоби паравербальної комунікації

Сенс висловлювання може змінюватися в залежності від того, яка інтонація, ритм, тембр були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст висловлення, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненості або невпевненості і т.д. Тому поряд з вербальними і невербальними засобами комунікації в спілкуванні використовуються і паравербальних кошти, які являють собою сукупність звукових сигналів, що супроводжують усне мовлення, привносячи в неї додаткові значення.

Прикладом такого роду може служити інтонація, що сигналізує нам про запитальному характер пропозиції, сарказм, відразі, гуморі і т. д. Тобто при паравербального комунікації інформація передається через голосові відтінки, яким у різних мовах надається певний сенс. Тому вимовлене слово ніколи не є нейтральним. Те, як ми говоримо, іноді важливіше самого змісту повідомлення.

Дія паравербального комунікації базується на використанні механізму асоціацій людської психіки. Асоціації представляють собою здатність нашого інтелекту відновлювати минулу інформацію завдяки свіжої інформації, яка в даний момент приймається людиною, тобто коли одне подання викликає інше. Ефект у даному випадку досягається завдяки тому, що промовець створює загальнеінформаційне поле взаємодії, що допомагає співрозмовнику розуміти партнера.

Засобами досягнення ефективної комунікації тут служать наступні характеристики людського голосу:

1.Швидкість мови.

Жвава манера говорити, швидкий темп мови свідчать від імпульсивності співрозмовника, його впевненості у своїх силах. І, навпаки, спокійна повільна манера мови вказує на незворушність, розважливість, грунтовність мовця. Помітні коливання швидкості мови виявляють недолік врівноваженості, невпевненість, легку збудливість людини.

2. Гучність.

Велика гучність мови притаманна, як правило, щирим спонукань або хизування і самовдоволення. У той час як мала гучність вказує на стриманість, скромність, такт чи брак життєвої сили, слабкість людини. Помітні зміни в гучності свідчать про емоційність і хвилюванні співрозмовника. Як показує практика комунікаційна, посиленню емоційності мовлення в інших випадках сприяє відсутність логічних доказів.

3. Артикуляція.

Ясна і чітка вимова слів свідчить про внутрішню дисципліну мовця, його потреби в ясності. Неясне, розпливчасте вимова свідчить про поступливості, невпевненості, млявості волі.

4. Висота голосу.

Фальцет часто притаманний людині, у якого мислення і мова більше грунтуються на інтелекті. Грудний голос є ознакою підвищеної природної емоційності. Високий пронизливий голос є ознакою страху і хвилювання.

5. Режим мови.

Ритмічне говоріння означає багатство почуттів, врівноваженість, гарний настрій. Строго циклічне говоріння показує сильне усвідомлення пережитого, напруга волі, дисципліну, педантичність. Незграбно-уривчаста манера мовлення є вираженням тверезого, доцільного мислення.

Наступним засобом паравербального комунікації є манера, з одного боку, говорити багатослівно, а з іншого, лаконічно, не використовуючи надто багато слів. У багатьох культурах часто зміст висловлювання має другорядний характер. Високо цінується така манера у арабів, у мові і літературі яких зміст і значення сказаного не є головним. Там перевага віддається грі слів. Різні слова можуть вживатися в одному і тому ж значенні. Араби дуже люблять висловлювати одну і ту ж думку різними словами.

Пожвавлена манера і швидкий темп мовлення свідчать про імпульсивність, впевненість у своїх силах; спокійна, повільна манера мовлення - про незворушність і розсудливість людини. Помітні коливання у мовленні є ознаками неврівноваженості, невпевненості, здатності швидко збуджуватися; гучна манера спілкування - знак відкритості, схильності до самовдоволення, хвалькуватості; тихий голос є свідченням стриманості, скромності або фізичної слабкості.

3. Культурно-специфічні особливості паравербальної комунікації

Призначення паравербального комунікації полягає в тому, щоб викликати у партнера ті чи інші емоції, відчуття, переживання, які необхідні для досягнення певних цілей і намірів. Такі результати звичайно досягаються за допомогою паравербальних засобів спілкування, до яких відноситься: просодика - це темп мови, тембр, висота і гучність голосу; екстралінгвістіка - це паузи, кашель, зітхання, сміх і плач (тобто звуки, які ми відтворюємо за допомогою голосу ).

Паравербальна комунікація грунтується на тональних і тембрових особливостей мови та їх використання в культурі. На цій підставі можна виділяти тихі та гучні культури.

У Європі, наприклад, американців засуджують за їхню манеру говорити занадто голосно. Ця їхня риса викликана тією обставиною, що дуже часто для товариських американців не має жодного значення, слухають їх мова чи ні. Для них набагато важливіше показати свою компетентність і відкритість. спілкування інтонація паравербальний комунікація

На відміну від них англійці дотримуються зовсім іншої точки зору: вони вважають, що не слід втручатися в чужі справи. Тому у них дуже розвинена здатність направляти свою промову прямо на потрібного партнера і при цьому враховувати не тільки шум, але і відстань.

В одній американській фірмі працівники - вихідці із Таїланду категорично відмовлялися співпрацювати з американськими колегами. Згодом регіональний директор американської фірми з'ясував причину: таїландці розмовляють тихо і е досить стриманими; гучна, емоційна манера мовлення означає для них божевілля.

Культурно-специфічні особливості паравербального комунікації виражаються і в швидкості мови. Так, наприклад, фіни говорять відносно повільно і з довгими паузами. Ця мовна особливість створила імідж людей, які довго думають і неквапливо діють. До швидкомовних культур відносяться носії романської мови (французи, румуни, молдавани, цигани). За цим показником німці займають середнє положення, хоча швидкість мовлення вище в Берліні і нижче на півночі Німеччини.

Таким чином, культура спілкування є своєрідним чинником стандартизації стосунків між людьми, опосередкованим вербальними, невербальними, паравербальними і психологічними аспектами.

Висновок

Загалом культура спілкування є своєрідним чинником стандартизації міжособистісних стосунків, опосередкованим вербальними, невербальними, паравер-бальними і психологічними аспектами. Основою всіх різновидів спілкування, етикетів є культура вербального спілкування, яка реалізується у світській, пошуковій, діловій та інших сферах. Певною мірою така класифікація різновидів культури спілкування є умовною, оскільки спілкування може відбулися на перетині різних комунікативних практик, у бізнесі ділова культура спілкування часто передається зі світським етикетом, а під час неформальої дружньої розмови можна перейти до обговорення науково-професійних питань тощо.

Отже, правильно дібрані мовні засоби дозволяють мовцеві передавати інформацію, почуття, емоції, уміння слухачеві відповідним чином впливати на його почуття, думки, поведінку та на подальшу його діяльність, а слухачеві адекватно сприймати отримувану від мовця інформацію.

Паравербальні засоби комунікації у діалогічному мовленні мовців використовуються для виділення чи акцентування вербальних засобів, для посилення якої-небудь частини повідомлення, для пояснення мовчання, для додавання нової інформації до висловлювання. Паравербальні складники допомагають передати емоційний стан мовців та повністю розкрити змістову сторону інформації, посилити або послабити вербальний вплив.

Список використаних джерел

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Вид. центр “Академія”, 2004. - 344 с.

2. Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика в её соотношении с вербальной: Автореф. дис. … докт. філол. наук (10.12.19) / Российский гос. гуманитарный ун-т. - М., 2000. - 68 с.

3. Проблемы коммуникативной лингвистики / Редкол.: Ольховиков Б. А. (отв. ред.) и др. - М.: Б. и., 1982. - 192 с.

4. Речевое общение в условиях языковой неоднородности / Под. ред. Л. П. Крысина. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 224 с.

5. Сагач Г. М. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації. Навч. посібник. - К., 2003. -255 с.

6. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. - Полтава: Довкілля. -К., 2008. - 712 с.

7. Славова Л. Л. Типологія комунікативних невдач (на матеріалі сучасного англійського мовлення) / Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир: ЖДУ, 2005. - 108 с.

8. Формановская Н. И. Речевое взаимодействие: коммуникация и прагматика. - М.: ИКАР, 2007. -478 с.

9. Якименко Н. Невербальні засоби ділового спілкування // Дивослово. - 2003. - № 5. - С. 42-45.

Размещено на Allbest.ru