Особливості іменників множинності (pluralia tantum), їх існування і функціонування в сучасній українській мові і гуцульському говорі

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Категоріальні відмінності іменників множинності

1.1 Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові

1.2 Граматична категорія числа

2. Семантична структура множинних іменників у гуцульській говірці

2.1 Назви одягу і прикрас як засіб відтворення колориту місцевого побуту Гуцульщини

Список літератури



Вступ

У системі частин мови іменникові відведено одне з центральних місць. Він характеризується такими категоріями, як категоріями живого і неживого, роду, відмінка і числа. У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми - або лише однину, або лише множину. Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum.

Проблема дослідження полягає у визначенні місця розряду іменників множинності в гуцульській говірці, його значення та функції. Проте досягненню і вирішенню поставленої мети передує збір та обробка тематичного мовного матеріалу, якого з питання про множинні іменники (pluralia tantum) недостатньо та мало досліджено, тому дослідження такого типу є досить актуальними.

Незважаючи на це, у даній курсовій роботі порівняно різні погляди дослідників української мови на поняття і особливості функціонування іменників множинності (pluralia tantum).

Необхідно сказати, що метою даної курсової роботи є встановлення особливостей іменників множинності (pluralia tantum) та їх існування і функціонування в сучасній українській мові та гуцульській говірці. Досить добре мету дослідження розкривають поставлені задачі. Серед них слід вказати такі:

1. з'ясування категоріальних відмінностей іменників множинності (pluralia tantum) та особливостей існування даного розряду в контексті семантико-граматичної категорії числа іменника;

2. порівняння семантичної структури іменників pluralia tantum у “Гуцульські говірки” Я. Закревської та в “Словнику української мови”

3. встановити особливості поняття іменників множинності;

У роботі були використані такі методи для досягнення наявних результатів дослідження:

1. індуктивний - власне збір мовного матеріалу, його систематизація та опис;

2. типологічний - узагальнення знань про іменники pluralia tantum і розробка концепції їх головних функцій;

3. системний - аналіз зібраного матеріалу та формування його в єдину систему знань, необхідних для процесу дослідження і написання цієї курсової роботи;

4. порівняльний - збір мовного матеріалу, який свідчить про історичне формування іменників множинності (pluralia tantum), узагальнення поглядів різних дослідників української мови і порівняння їх, зведення розбіжностей і спільного;

5. аналітичний - виокремлення результатів внаслідок обробки і узагальнення даних.

Матеріал, використаний у даній роботі, було підібрано шляхом суцільної вибірки з діалектних словників, мовних підручників та посібників.

Після класифікації знайденого матеріалу було сформовано план роботи, який потім віднайшов своє втілення у курсовій роботі.

Отже, структуру даної роботи сформовано саме виходячи з поставлених у процесі дослідження мети і задач та методів, завдяки яким було здійснено їх успішне досягнення.

Дана курсова робота містить вступ, два логічних розділи і по два підрозділи в кожному з них, висновки та список використаної літератури.

Перший розділ називається «Категоріальні відмінності іменників множинності». Як уже було вказано, даний розділ містить у собі два підрозділи. Це - «Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові» та «Граматична категорія числа». Кожен підрозділ містить у собі логічно пов'язано із темою зміст.

Другий розділ даної курсової роботи, який називається «Особливості функціонування іменників множинності в гуцульській говірці», також має два логічні підрозділи у своїй структурі. Це - «Множинні іменники», «Відмінювання множинних іменників» та «Функціонування іменників множинності».

Висновки містять у собі головні результати дослідження, які мають глибоке відображення в основній частині даної дипломної роботи.

Список використаної літератури містить у собі вихідні дані всіх використаних джерел, які допомогли у процесі дослідження даного питання сформувати свою думки щодо даного питання та систематизувати й узагальнити всі знання щодо іменників множинності (pluraliatantum).

Слід сказати, що серед таких робіт необхідно відмітити наступні: «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (Вихованець І. Р.), «Категория числа в славянских языках» (Дегтярев В. И.), «Основы общей грамматики» (Дегтярев В. И.), «Число и грамматика» (Реформатский А. А.), «Іменник в сучасній українській мові» (Матвіяс І. Г.), «До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві» (Еляшевська О.), «Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз)» (Безпояско О.О.), «Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови» (І. Вихованець, К.Городенська), «Морфологія української мови» (Горпинич В.О.), «Морфеміка української мови» (Безпояско О.К., Городенська К.Г.), «Категория и разряды славянской функциональной морфологии: (Морфологические категории и лексико-грамматические разряды)» (Бондарко А.В.), «Слова со значеним «неопределенной множественности» в современном русском языке» (Марковский И.К.), «Лексикализация множественного числа и словообразование» (Соболева П.А.).



1. Категоріальні відмінності іменників множинності

1.1 Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові

Іменник - чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів - ім'я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії числа іменників, яку й сьогодні трактують по-різному.

Вирішення цієї проблеми має велике теоретичне значення, оскільки поряд із родом і відмінком число є однією з головних категорій іменника. Граматичне оформлення слів тісно пов'язане з їх семантикою, що виявляється в неоднорідності іменників щодо здатності утворювати повну числову парадигму.

Форми числа властиві й для прикметників, займенників, числівників, дієслів. Тому з'ясування сутності іменникової категорії числа сприятиме вивченню категорій роду й відмінка, природи конкретних, абстрактних, збірних та речовинних назв, допоможе зрозуміти специфіку категорії числа в інших частинах мови [29;C.134]..

Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число з'явився у слов'янському мовознавстві у ХVІ - ХVІІ ст. [Москаленко 1959: 218]. Назви однина,множина , двоїна походять із сербської мови. В українській науці їх уперше вжили С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер (щоправда, замість терміна двоїна вони використовували слово двійня) [Москаленко 1959: . 100]. Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ - ХІХ ст. мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст. Проте в науковій літературі досі нема єдиного розуміння цього явища. У сучасному мовознавстві можна виділити два основні підходи до числа, згідно з якими цю категорію розглядають як лексико-граматичну або граматичну.

За семнтикою множинні іменники розмаїті, і в українському мовознавстві є декілька семантичних класифікацій множинних іменників. В. К. Чернецький [11, 52] поділяє іменники pluralia tantum на групи, зважаючи на елементи збірності у їх значенні. І. Г. Матвіяс [7, 17] подає семантичну класифікацію іменників pluralia tantum, враховуючи їх як лексичні, так і морфологічні ознаки. І. Р. Вихованець [2, 18] розглядає множинні іменники в семантико-граматичному аспекті. Учений проводить поділ аналізованих іменників за ознаками розчленованості-нерозчленованості предметів.

Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує І. К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає як різні іменники, “слова зі своїми власними, хоча і спорідненими, реальними значеннями” [Кучеренко 1961, 1: 107].

Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у “Сучасній українській літературній мові” за редакцією І. К. Білодіда. Там, зокрема, зазначено: “На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом синтаксичного зв'язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є підтвердження цієї думки наведено приклади, де числові форми “виступають як спосіб граматичної диференціації різних значень слів” [Виноградов 1947: 155].

Чимало мовознавців вважає число іменників граматичною категорією. погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Курс...1951: 305, Матвіяс 1962: 24, Недбайло 1968: 4, Жовтобрюх, Кулик 1972: 217, Ганич, Олійник 1985: 335]. Однак це твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не обов'язково позначає тільки один предмет, а форма множини - кілька предметів. Наприклад, слово окуляри оформлене в множині, але позначає один предмет.

По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму, причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву позначуваного об'єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення, синь, далина), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь), речовинні (молоко, дріжджі, , ситець) іменники.

Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для всіх іменників. Прихильники трактування числа як граматичної категорії не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх концепціях. Л. І. Недбайло, вважаючи категорію числа загалом граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників - абстрактними, речовинними, збірними, власними [Недбайло 1968: 6]. Немає однозначності у підручнику “Курс сучасної української мови” М. А. Жовтобрюха та Б. М Кулика. Так, на с. 188 число поряд із родом і відмінком названо граматичною категорією, а на с. 218 - лексико-граматичною.

І. Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Вихованець 1988: 63]. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх число, на думку вченого, - формально-граматичне, пусте із семантичного погляду [Там само: 66-67]. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення одиничності / неодиничності, а й опозиції розчленованості / нерозчленованості. Множина представляє предмет розчленованим на частини, однина - певною цілісністю.

Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках, коли з числовими формами пов'язуються різні лексичні значення, що нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині. Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає словозмінною категорією. Проте однинні та множинні іменники при такому підході залишаються поза увагою.

У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію В. І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. “У цьому значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення дійсності” [Дегтярев 1973: 7].

Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм - цілісність / розчленованість, означеність / неозначеність, конкретизованість / узагальненість. При цьому В. І. Дегтярьов звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову [Там само: 7].

Однак, гадаємо, не варто забувати про лексичне значення. Іменники, як і всі повнозначні слова, - одиниці двопланові: вони мають план змісту і план вираження, які не можуть існувати один без одного.

В. І. Дегтярьов зауважує, що з погляду дійсності граматична форма може бути пустою чи алогічною, проте в системі мови кожна форма має функціональне значення, а отже, й зміст [Дегтярев 1973: 30]. На відміну від інших мовознавців, які сутність категорії числа іменника вбачають або у відображенні кількісних відношень, або у розрізненні значень, дослідник ураховує ще функцію морфологічного оформлення слова й узгодження словоформ у реченні [Дегтярев 1982: 275].

Таке трактування дає змогу охопити всі іменники, а не лише ті, що мають повну числову парадигму (О. О. Реформатський, наприклад, уважав, що в іменників singularia i pluralia tantum нема граматичного числа, бо їм не властиве протиставлення числових форм [Реформатський 1960: 385].

Форми однини і множини можуть виражати й інші значення. “Одиничність і множинність не є семантичними інваріантами або загальними значеннями форм однини і множини, а отже, не тотожні реальним поняттям одиничності та множинності” [Дегтярев 1982: 275]. Що ж до закріпленості за числовими формами певних лексичних значень, то, як зауважує І. Г. Матвіяс, “числові форми іменника граматичне значення мають завжди, а з лексичним значенням вони пов'язані не завжди” [Матвіяс 1969: 52].

Та незалежно від того, чи відображає числове значення іменника лише кількісний вияв позначуваного предмета, чи має додаткове семантичне навантаження, воно завжди виконує функції морфологічного оформлення слова й узгодження слів у реченні, що дає підстави вважати іменникову категорію числа граматичною.

1.2 Граматична категорія числа

Категорія числа іменників -- словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова -- однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

Одним із засобів вираження предметності іменника в українській мові є категорія числа.

Категорія числа - відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Предметів може бути один або більше (журнал - журнали, нове таксі - нові таксі). іменник множинність граматичний гуцульщина

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат - верстати, сівалка - сівалки. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом [40;C.63].

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини). Найтиповіше протиставлення однина/множина реалізується в іменниках, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Вони змінюються за числами, тобто мають співвідносні значення і форму однини й множини: учень - учні, будинок - будинки, береза - берези. За цих умов категорія числа виступає словозмінною, оскільки вона протиставляє словоформи, які не розрізняються між собою нічим, окрім граматичного (числового) значення. Власне як словозмінну граматичну категорію ррзуміли число іменника О. Шахматов, В. Виноградов і український мовознавець Леонід Булаховський (1886-1961).

Форми числа мають різноманітні значення. Серед іменників форми множини виявляються такі семантичні типи: значення дискретності (роздільності), яке пов'язане з процесом обчислення (основне значення): Співці по місту ходять і піснями люд морочать (Леся Українка); значення збірної множини: друзі, вороги; значення представницької множини (група осіб, предметів, явищ називається за одним представником): подружжя Мариничі, тридцяті роки.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов'янських, категорія числа іменника є двочленною.

До XIII ст. вона була тричленною: існувала грамема однини, грамема множини, і їм протиставлялася грамема двоїни. В іменниках двоїна вживалася при числівниках два для позначення двох, у тому числі парних предметів: озуваше сапога свою (сапога - форма Зн. в. двоїни) дві руці; (форма Р. в. двоїни) [40;C.65].

Починаючи з XIII ст. двоїна почала занепадати. Збереглася вона лише в словенській мові. В українській мові двоїна за значенням і формою злилася з множиною, але залишки двоїни зберігаються й нині. До них належать: форми родового відмінка однини при числівниках два, три, чотири (столи); закінчення -а у іменників чоловічого роду на твердий приголосний в українських діалектах (два хреста, два стола - пор. літ. два хрести, два столи); в,українських діалектах - форми (дві руці, дві нозі - пор. літ. дві руки, дві ноги) тощо.

Граматичні відношення між грамемами однини і грамемами множини в контексті можуть змінюватися:

- форма множини може набувати значення реальної однини: У нас гості - брат приїхав; У тебе родичі є - сестра (іменники в формі множини гості, родичі вказують на реальну одну особу);

- форма однини передає реальне значення множини: На те й щука, щоб карась не дрімав; У Карпатах росте бук, дуб, береза, ялиця.

У результаті такої взаємодії категорії числа з контекстом порушується співвідношення між реальним і граматичним числом, внаслідок чого виникає процес семантичної диференціації форм однини і множини.

Семантико-граматичному числу протиставляється граматичне. В українській мові є іменники, які називають необчислювальні предмети (вапно, парфуми). Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму - або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки. Такі іменники належать до граматичного числа. Отже, до граматичного числа відносять іменники, які мають форму або тільки однини, або тільки множини.

До pluralia tantum належать такі групи слів:

- деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;

- деякі абстрактні іменники на позначення дій процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;

- деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;

- деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;

- деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;

- збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;

- деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;

- деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.

Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних - суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.

Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної [40;C.63-67].

Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність / неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність / неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов'язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.

Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю / нерозчленованістю.

Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.

Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці.

З-поміж іменників, які позначають предмети з органічно притаманними їм кількісними характеристиками, виділяються дві групи: з одного боку, дуже велика кількість іменників, у яких одиничність і множинність виражена морфологічними засобами: берест -- берести, будинок -- будинки, парта -- парти, човен -- човни, колесо -- колеса, професор -- професори, з іншого боку, кількісно набагато менша група іменників, у яких одиничність і множинність не виражена морфологічними засобами і які становлять дві підгрупи:

а) іменники типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани з морфологічно вираженою множиною;

б) так звані невідмінювані іменники на зразок кенгуру, поні, таксі з морфологічно не вираженою одниною і множиною.

На противагу категорії роду, категорія числа являє собою частково класифікаційну, реалізуючись тільки у формах числа з формально-граматичним змістом поза межами того самого слова. Більшою мірою вона є словозмінною граматичною категорією, тому що основний різновид із семантико-граматичним змістом виражений формами того самого слова.

Семантико-граматичний і формально-граматичний зміст категорії числа іменників пов'язаний відповідно з її словозмінними і класифікаційними категорійними елементами. Словозмінні елементи цієї категорії спрямовані на відображення кількісних характеристик предметів і закріплені у грамемах однини та множини того самого слова, напр.: юнак-- юнаки, зошит -- зошити, вагон -- вагони, клен -- клени. Класифікаційні елементи категорії числа стосуються форм різних слів. Такі іменникові слова вживаються або тільки в однині, або тільки у множині.

Матеріально-речовинні іменники можуть набувати не типової для них форми множини, що виходить поза межіспіввідносності з формою однини і пов'язана зі своєрідним семантичним зміщенням, формуванням нових лексичних значень, а саме: позначенням сортів або різновидів речовини (вино -- вина, масло -- масла, олія -- олії, січь -- солі, сталь -- сталі, чавун -- чавуни), великих мас речовини (пісок -- піски, сніг -- сніги).

Форми множини від абстрактних іменників характеризують різні прояви ознак (потужність -- потужності, холод --- холоди, швидкість -- швидкості). Форми множини від власних іменників позначають:

а) сукупності однойменних осіб або предметів: Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці (М. Рильський);

б) узагальнення на грунті характеристичних ознак власних назв: Виглядає, що стомлений примусовою кухнею Микитенків-Корнійчуків і їм подібних, після навали російських п 'єс і напівросійського "Талану" М. Старицького Крушельницький згадав традиції Курбаса і на нуту його тоді ще занедбаного, а тепер добре забутого Золотого черева у товаристві сталих Курбасових співробітників у музиці і в оформленні -- Ю. Мейтуса й Вадима Меллера вирішив створити виставу ліричного характеру і, як це звалося в "Золотому череві", "звукового пейзажу",-- очевидно дуже помірковано і без разючих експериментів (Ю. Шевельов); Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грілі Аргентин? Чудеса Ніагарі (Є. Маланюк); Ради тебе [Україно] перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю (В. Симоненко); в) сукупність осіб з однієї родини: Належала вона [Людмила Коваленко, псевдонімЛюдмили Івченко], отже, до тих численних діячів української культури, які прийшли до неї з інших національностей і служили їй беззастережно, як, приміром, Володимир Антонович, родина Рильських, Сергій Єфремов, Майк Йогансен, Леонід Первомайськш і так далі й далі (Ю. Шевельов); Микола Вікторович був інженер, людина українського роду, далекий родич Вернадських... (Ю. Шевельов).

До класифікаційного різновиду категорії числа належать також іменники pluralia tantum, тобто вживані тільки у множиш. Вони здебільшого позначають:

а) матеріально-речовинні предмети: вершки, висівки, дріжджі, дрова, консерви, парфуми, помиї, прянощі;

б) сукупності предметів зі значенням збірності: гроші, кошти, фінанси, джунглі, копалини, надра;

в) дії, процеси, стани: відвідини, побігеньки, посиденьки, витребеньки, пересміхи, веселощі, пустощі, радощі, ревнощі, скупощі, прикрощі, лестощі;

г) відрізки часу, свята, традиційно-побутові обряди: сутінки, канікули, роковини, іменини, хрестини, заручини, розглядини, вхідчини, обжинки;

ґ) деякі власні назви: Черкаси, Чернівці, Суми, Афіни, Заліщики, Жолобки, Альпи, Карпати [39;С.92-97].

Іменник, представляючи у мовній дійсності предмет, разом з тим виражає відношення до його кількісної визначеності, тобто до розрізнення кількості предметів: одиничного (один предмет) і множинного (більше як один).

Таким чином, граматична категорія числа складається з двох протиставлюваних граматичних значень -- однини і множини.

Безсумнівно, у формі множини іменник позначає не тільки той самий предмет, що й у формі однини, а ще й інші, однорідні з ним предмети (а не предмети, розмножені у кількох варіантах), проте форми однини і множини вважаємо формами одного слова. Адже, як відомо, мова не фотографує дійсності, а відображає, загал же однорідних предметів (названий іменником у формі множини) співвідноситься з одним із предметів цього загалу.

У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми -- або лише однину, або лише множину.

Опозицією до класу слів singularia tantum є клас слів pluralia tantum, який формою множини позначає один предмет із системи однотипних і у якого, як і у класі singularia tantum, протиставлення однини і множини морфологічно не виражене. Як правило, іменники pluralia tantum позначають парні чи складні за характером побудови предмети чи кількаактні дії: сходи, граблі, перила, вибори, перегони.

Іменники pluralia tantum, як і іменники, що виражають кількісну визначеність предметів, тобто такі, що мають форми однини і множини, позначають конкретні і абстрактні предмети. У класі іменників pluralia tantum виділяються три групи слів: а) конкретні б) абстрактні і в) власні назви.

Серед множинних іменників -- конкретних назв існують такі семантичні групи: 1) назви одягу та взуття: штани, шаровари, панталони, брюки, бутси, плавки, труси, гетри, колготи; 2) назви будівель, споруд: верота, нари, підмостки, перила, східці, двері, палати, поручні, сходщ 3) назви сільськогосподарських знарядь: граблі, вила, сани; 4) назви предметів особистого користування: окуляри, милиці] 5) назви частин людського тіла: кучері, рамена, вилиці; 6) речовини, матеріали: дрова, консерви, дріжджі; 7) назви різних видів залишок:помиї, висівки, недоїдки.

Серед множинних іменників--абстрактних назв виділяються такі семантичні групи:

1) назви, що виражають сукупність: гроші, фінанси, добові, командировочні, дебрі, мощі;

2) назви якостей і властивостей: солодощі, пестощі, радощі, пахощі, труднощі;

3) назви дій, процесів, станів: вибори, дебати, біга, переговори, нелади, проводи;

4) назви відрізків часу (найчастіше чимось відзначені): канікули, оглядини, іменини, родини, похорони, вакації, будні.

Серед множинних іменників наявні і власні назви: Чернівці, Карпати, Альпи, Чарських, “Моди”.

Множинні іменники цього типу в українській мові майже не утворюються.

Частіше вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові, бобові, ярові, колоскові, остюкові, озимі, цитрусові[26;C.121].

Значення числа в однинних іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина -- глибини, висота -- висоти, пісок -- піски, масло -- масла).

Від іменників слід відрізняти іменники, що вживаються лише у формі множини, але за своєю семантикою виражають значення множинності, а не одиничності: людці, батьки (батько й матір); рідні, безхребетні, молоді, наречені, близнята.

Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність (порівняйте: двері -- одні двері, ножиці -- одні ножиці, шаровари -- одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись із збірними числівниками (двоє дверей, п'ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість пар шароварів).

До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі, вина, біга.

До іменників множинної форми за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках:

а) якщо слова з речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів (високоякісні сталі);

б) якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери із собою всі лиха, всі зла (Шевч.);

в) якщо форми однини мають відтінок узагальнення: «Студент і наука», «Агроном і поле», «Через серце митця», «Читач пропонує»[27;C.42-43].

Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною [25;C.211].



2. Семантична структура множинних іменників у гуцульській говірці

Вивчення складу, семантичної структури лексики територіальних діалектів і на сьогодні залишається актуальним для українського мовознавства. Всебічне дослідження словникового складу говорів передбачає огляд всіх тематичних груп лексики, оскільки досі мало представлені тематичні та діалектні словники.

Протягом останніх років активізувалося вивчення словникового складу говорів різних ареалів. З'явилося чимало лексикографічних загальних і тематичних праць.

Про так звані множинні іменники, або іменники pluralia tantum, І. Г. Матвіяс зауважує: «З погляду семантики множинні іменники співвідносні з граматичним значенням форм однини і множини; вони виражають омонімію двох чисел» [7, 17]. Про семантику іменників, які не вживаються в однині, у колективній монографії за ред. Л. А. Булаховського сказано: «Множина… передає не тільки багато предметів, означуваних одниною, … а може означати і одиничні предмети, будова яких викликає уявлення про множинність або парність» [5, 305]. Тому форму тільки множини мають такі за семантикою слова, як-от: назви конкретних предметів (гачі, кліщі), назви дій (мольфи), власні назви (Карпати), назви обрядів (вечорниці), назви емоцій (льопоти, мудрішки) та ін.

Множинні іменники з'являються у гуцульському говорі по-різному. Так, є такі множинні іменники, які функціонували як іменники pluralia tantum вже у праслов'янській мові, наприклад люди [4, III, 323]. А слова типу витрибеньки, дверці утворилися на ґрунті української мови. Зокрема, «власне українськими» є слова з суфіксом - ощ-(і): заздрощі, святощі. [1, 20].

Гуцульські множинні іменники за семантикою можна поділити на так звані тематичні групи, що свідчить про різноманітність лексичних значень цих іменників. Множинні іменники є нечисленними, проте їх «семантичне поле» велике.

Так, множинні іменники, що означають звичаї, обряди, релігійні свята - це назви багатоелементних дій, тому мають, в основному, форми тільки множини (або pluralia tantum).

Ці іменники, здебільшого, є похідними; на думку О. О. Потебні [8, вип. V, 72], вони називали часові проміжки, дії, що повторювалися, а згодом за цими іменниками закріпилися назви звичаїв, обрядів, лексичне значення яких базувалося на значенні відповідних дій тощо. Так, наприклад, спостерігаємо занепад одного значення у слові змовини, а саме назву дії.

З-поміж іменників pluralia tantum цієї групи є й такі, що зберігають і на сучасному етапі розвитку мови два значення - назву дії і назву обряду. Наприклад, іменник проводи - 1. проводжання кого-небудь, прощання з тим, хто кудись від'їжджає, їде. 2. Звичай поминати померлих протягом післявеликоднього тижня [9, VIII, 139].

Звичаї, обряди, релігійні свята супроводжують важливі віхи у житті людини (народження, хрещення, одруження, смерть тощо); певні сільськогосподарські роботи; природні явища, наприклад свято у час зимового сонцестояння; події християнського календаря. Тому ці іменники pluralia tantum поділяють на такі підгрупи:

1. Назви звичаїв, обрядів, пов'язаних із весіллям: вінкоплетини, оглашки, запросини, змовини, заручини, колачини, обзорини, старости, сміїни.

2. Назви звичаїв, обрядів, пов'язаних із народженням, хрещенням дитини: іменини, родини, хрестини.

3. Назви звичаю, пов'язаного із першою стрижкою дитини: пострижчини.

4. Назви звичаїв, обрядів, пов'язаних зі смертю людини: дев'ятини, поминки, роковини, сороковини.

5. Назви звичаїв, обрядів, пов'язаних із закладанням будинку: закладини, входини.

6. Назви звичаїв, обрядів, пов'язаних із відпочинком людей, зокрема молоді: вечорниці, гостини, досвітки.

7. Назви, пов'язані із сільськогосподарськими роботами: обгрібки, обчіски, зажинки, обсапкі.

8. Назви, пов'язані із релігійними святами:

а) християнськими: водохрища, розговини, розигри, Зелені свята, Главосіки.

б) дохристиянськими: русалії.

Вищеподані множинні іменники, здебільшого, однозначні. За своїм поширенням можна виділити обрядові назви, які характерні для гуцульського ареалу: ро?ди - час і процес народження дитини, хри?стини і фонетичні варіанти - обряд церковного хрещення, постри?жини, звиди?ниці - вагітна жінка, що немає чоловіка, церкоуні за?повіди - обряд церковного оголошення про шлюб, заво?дини, зачі?нанє - вечір напередодні весілля, вінкоплетини, про?щі - обряд благословення молодих батьками тощо.

Назви звичаїв, обрядів, релігійних свят - це в основному слова з абстрактним значенням: вінкоплетини - обряд плетіння вінків для нареченої та нареченого в четвер перед весільною неділею [закр., 38], входини - звичай відзначати вселення в нове приміщення; новосілля [42], обзорини - обряд знайомства батьків молодого з житлом, господарством майбутніх сватів [134], обгрібки - свято після закінчення косовиці [134].

У даній групі є й слова пасивної лексики, наприклад, колачини - 1. останній етап весільного обряду; 2. обряд, коли батьки віддають за свою дитину дарунок хрещеним батькам. «Гуцульське весіля закінчитси колачинами в місяць або й пізніше по мінах» [98], розигри - народне свято, яке святкують тиждень по Трійці або в понеділок перед святом Івана Купала «На розигри не можна ити с сокироу у ліс, бо мауки убют» [164].

Як свідчить лексико-стилістичний аналіз тематичної групи «Назви звичаїв, обрядів, релігійних свят» множинні іменники є вагомою ілюстрацією семантичного розмаїття множинності у гуцульській говірці, «документом» багатої етнографічної культури.

Множинні іменники тематичної групи «Назви предметів домашнього вжитку» називають парні симетричні або багатоелементні предмети, які є в побуті. До даної тематичної групи належать такі іменники pluralia tantum: ґраси, ґралі, драби, ліци, ноші/ношінки.

Це, в основному, іменники конкретні. Словник Я. Закревської «Гуцульські говірки» подає такі тлумачення лексичного значення цих слів: ґраси - залізні вила з багатьма зубами (для картоплі) [54]; ґралі - залізні вила з чотирма зубами [54]; драби - драбини у возі [62]; ліци - віжки [113]; ноші - носилки [133]/

Множинні іменники є різноманітними за лексичним значенням; є як одно-, так і багатозначні; уживаються в прямих і переносних значеннях; належать до активної і пасивної лексики; функціонують у різних стилях; є як нейтральними, так і емоційно забарвленими; мають здатність утворювати синонімічні ряди, антонімічні пари. Іменники pluralia tantum мають різне походження, їх час появи в українській мові та гуцульській говірці теж неоднаковий.

Особливістю тематичної групи «Назви звичаїв, обрядів, релігійних свят» є велика кількість слів, в основному, абстрактні іменники, що походять від назв дій, і сьогодні ці значення занепадають, що свідчить про живі процеси у мові.

Тематична група «Назви предметів домашнього вжитку» хоч невелика за кількістю, проте різноманітна. Ці іменники, на відміну від слів попередньої групи, є з конкретним значенням.

Отже, лексико-семантична характеристика множинних іменників дає підстави твердити, що іменники pluralia tantum в гуцульському говорі є багатим лексичним пластом.

2.1 Назви одягу і прикрас як засіб відтворення колориту місцевого побуту Гуцульщини

Гуцульщина належить до таких діалектних зон, яким здавна приділяли значну увагу науковці. Причина такого зацікавлення - архаїчність, раритетність мовлення, збереження на всіх мовних рівнях таких локальних явищ, які відрізняють гуцульський діалект від інших діалектних зон україномовного континууму.

Тематична група лексики назв одягу є однією з найбільш давніх у мові і демонструє зміни у традиціях і побуті мовців, що призводить до зникнення лексем, заміни їх іншими, розширення чи звуження їх семантики.

Назви гуцульського одягу представлено в етнографічних дослідженнях В. Шухевича, Я. Головацького, Т. Гонтар, К. Матейко, М. Шмельової, Н. Пашкової та ін.

Загальні назви одягу позначають сукупність виробів із тканини, хутра, шкіри, якими послуговується людина для захисту тіла від холодк, спеки тощо.

Народний традиційний одяг Гуцульщини має ряд специфічних ознак, проте не відзначається багатим асортиментом, пишністю форм, він гармоніює з душевною простою, скромною, трудолюбивою натурою своїх носіїв. До недавніх часів на Гуцульщині селяни власноручно виготовляли собі вбрання, оздоблювали його, залишали в ньому часточку своєї душі.

Зокрема, чоловічий костюм, за описом В. Шухевича, складався з довгих широких із грубого білого полотна (поркениці) чи широких червоних або чорних (часом білих) суконних штанів (крашениці, холошні, гачі), чорного повстяного капелюха (кресані), постолів (виробяки - із шкіри без шерсти, сирівцї - з шкіри сирої з шерстю).[14, 146]

У короткому словнику «Гуцульські говірки» на позначення «загальної назви одягу» відзначено вбра?нє, убе?ра [3, 34]. Лексеми шма?тє, ла?хи, дрантє, манаткі із цією ж семантикою є вторинними, оскільки за їх допомогою передається сема «старий одяг», а на позначення загальної назви одягу виступають спорадично.

Семантичну мікрогрупу нового одягу доповнюють назвисвяткового одягу. Святковий одяг в розумінні діалектоносіїв - це одяг із кращої тканини, гарно прикрашений. Семантична підгрупа святкового одягу місить назви світочне убрані, світошне убрані, принедільне убрані, убрані до свєта, убрані на вихід. Субстантиви світочне, світошне та зазначені описові конструкції мотивуються призначенням одягу.

У процесі історичного розвитку мови змінювалися синонімічні відношення в назвах спідниці. Тому назва спідниці у гуцульському говорі вживається у значенні запаски - поясний одяг з двох полотнищ (тканий з вовняної пряжі) [77].

У складі побутової лексики гуцульського говору чільне місце займає тематична група назв взуття.

У говірках цього краю старе поношене взуття позначається лексемою шкраби [217]. Назва є вузьколокальним діалектним дериватом від усіченої основи дієслова шкрябати «терти». Синонімом виступає лексема каракати, корзани - їх виготовляли із свинської шкіри [91].

Назва постоли виступає основною для найменування взуття з цілого чотирикутного шматка шкір або товстої еластичної гуми без пришивної підошви, яке звичайно носили з онучами, прив'язуючи до ніг ремінцями.

У мовленні середнього покоління на Гуцульщині, вживається лексема кло?пи - власне діалектне утворення звуконаслідувального характеру. Окрім головного значення «взуття взагалі», це слово розкриває приховану сему «вид сучасного взуття з твердою, набивною підошвою або підбором». У порівнянні із безвучною ходьбою у м'яких селянських постолах, ходіння у модному взуттті на підборах супроводжувалося дзвінким «клопанням».

До цього потрібно

У тематичній групі назв взуття більша частина є власне діалектні утворення або успадковані з праслов'янської мови.

Невід'ємним атрибутом у комплексі одягу гуцульських жителів були прикраси.



Список літератури

1. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). - Москва- Ленинград: Учпедгиз, 1947. - 784 с.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К., 1988. -257 с.

3. Дегтярев В. И. Категория числа в славянских языках. Ростов-на-Дону, 1982. 320 с.

4. Дегтярев В. И. Основы общей грамматики. Ростов-на-Дону, 1973. 256 с.

5. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського: У 2 т. К., 1951. Т. 1. 519 с.

6. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2 ч. К., 1961. Ч. 1. 172 с.

7. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2-х ч. К., 1961. Ч. 2. 159 с.

8. Матвияс И. Г. Имя существительное в украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. доктора филол. наук. К., 1969. 52 с.

9. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К., 1974. 184 с.

10. Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. К., 1962. 164 с.

11. Москаленко Н. А. Нарис історій української граматичної термінології .К., 1959. 224 с.

12. Недбайло Л. И. Грамматическая категория числа в современном украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. К., 1968. 21 с.

13. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972. 402 с.

14. Ганич Д. Г., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. 360 с.

15. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV ст. - першої половини XVII ст. К., 1991. 238 с.

16. Реформатский А. А. Число и грамматика // Вопросы грамматики. Сборник к 75-летию акад. И. И. Мещанинова. Москва - Ленинград, 1960. - С. 384 - 401.

17. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К. Білодіда. К., 1969. 584 с.

18. Грінченко Б. Словарь української мови . К., 1907-1909. Т.1-4.

19. Етимологічний словник української мови. К., 1982-2003. Т.1-4.

20. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Харків, 1977.

21. Матвіяс І. Г. Іменник в сучасній українській мові. К., 1974.

22. Потебня О. О. Значение множественного числа // Филологические записки. 1888, Вип. 1. С. 70-75.

23. Словник української мови. В 11-ти т. К., 1970-1980.

24. Тараненко О. Мовна скарбниця українського народу. Вступна стаття // Словар української мови: У 4-х т. / За редакцією Б. Грінченка. К., 1992. С. 5-11.

25. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред.. М.Я.Плющ. - 6-те вид., стер. - К.: Вища школа, 2006. - 430 с.

26. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред.. О.Д.Пономарева. - 2-ге вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.

27. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т. Волох, М.Т.Черемисов, Є.І.Черинов. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк.,1989. - 334 с.

Размещено на Allbest.ru

...