Формування корейської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Історія Південної Кореї починається з радянсько-американської угоди, яка була укладена в кінці літа 1945 року, про поділ сфер впливу на півострові. За цим договором частина Кореї на південь від 38 паралелі переходила під юрисдикцію США, північна ж - під юрисдикцію Радянського Союзу.

В 1948 р. були створені дві держави - Республіка Корея на півдні і Корейська Народна Демократична Республіка (КНДР) на півночі. Корейська війна 1950-1953 рр.. остаточно закріпила розкол країни.

Розподіл країни на Північ і Південь спричинили дивергенцію корейської мови та формування північного та південного варіантів мов.

В історії країни чергувалися періоди демократичного і авторитарного управління. Цивільні уряди в країні пронумеровані від Першої Республіки Лі Син Мана до нинішньої Шостої Республіки. Перша Республіка, демократична на початку, ставала все більш автократичною аж до свого закінчення в 1960 році. Друга Республіка ґрунтувалася на демократичних принципах, але була повалена менш ніж за рік, після чого в країні з'явилося військовий уряд. Третя, Четверта і П'ята Республіки номінально вважалися демократичними, проте вважається, що вони були продовженням військового управління. Зі встановленням Шостої Республіки, управління країни знову повернулося на демократичні рейки.

Отже перше ,що ми розглянемо це - формування корейської народності. Формування корейської народності відбувалося на протязі багатьох тисячоліть. У процесі утворення народності і мірою посилення економічних і культурних зв'язків між людьми , що населяли півострів їх мова ставала загальною, інші ж перетворювалися на діалекти або зовсім зникали. Одним із показників спільності, що склалася, була нова єдина назва, під якою народність ставала відомою сусідам.

Тобто народність -- це форма спільноти людей,(що історично склалася і передує нації) яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Друге це - формування мови. Корейська мова - одна з найбільш своєрідних мов у світі, на котрій розмовляють близько 60 мільйонів людей. Більшість людей, що говорять на корейській мові , проживають на Корейському півострові та на прилеглих островах, та більш ніж 3 мільйони людей розкидані по всьому світу. Походження корейської мови, так само не визначено , як і походження самого корейського народу. Це питання встало коли в 19 сторіччі західні вчені «відкрили» корейську мову. Тоді було винесено декілька гіпотез про генетичну близькість корейської мови з китайською, японською, тібетською, урало-алтайською, давньоіндійською, індоєвропейською мовами, а також мовою айну.

І третє питання , яке буде розглянуто це - формування корейської нації. Корейська нація відноситься до північно-монгольскої гілки жовтої раси. Перше поселення людей на території Кореї відбулось близько 700 тис. років тому, в період палеоліту.

Племена Східних І (Ємек і Хан), від котрих генетично пішла корейська нація , прийшли на Корейський півострів з північного сходу Катаю і в періоди неоліту та бронзового століття засвоїли культури сусідніх народів.

1. Формування корейської мови

1.1 Походження та особливості корейської мови

Найбільш переконливою теорією походження корейської мови є теорія приналежності цієї мови до алтайської сім'ї мов. Алтайська мовна сім'я включає в себе тунгусо-маньчжурську, монгольську та тюркську гілки. Теорія спорідненості корейської мови з мовами алтайської сім'ї ґрунтується на їх структурній схожості. Зокрема , для вокалізму корейської мови , як і для більшості алтайських мов , характерним є сингармонізм - уподібнення голосних звуків у слові кореневій голосній. Особливості консонантизму корейської мови (зокрема,обмеження на зустрічальність фонем на початку слова ) також можна віднести до спільних рис , яка властива фонологічним системам мов алтайської сім'ї з одного боку, і японської мови, з іншого. Щодо морфології по своїй будові корейська мова ,як і інші алтайські мови і японська ,аглютинативні, тобто для неї характерно механічне приєднання афіксів до незмінної основи слова. Ще одна характерна особливість - рестрикція консонантизму на початку слова, що означає, що певні приголосні (консонанти) не можуть стояти на початку слова, наприклад, від початку в корейській і алтайських мовах не було слів , які б починались с “r” (“¤©”) і “b” (“¤І”) .

Алтайські, корейська та японська мови зближує не тільки схожість в граматичній будові ,але й деякі спільні риси, такі як гармонія голосних и відсутність сполучників , хоча існування гармонії голосних в давне японській мові було предметом гострих дискусій між спеціалістами різних країн. Більш того , було виявлено , що ці мови мають деякі спільні елементи в граматиці і лексиці. І хоча дослідження цієї проблеми ще далеко від завершення, отримані результати свідчать про те , що корейська мова , можливо, пов'язана спорідненими відносинами, як з алтайськими мовами , так і з японською.

Згідно з ранніми історичними літописами, при започаткуванні християнства у Манчжурії і на Корейському півострові поширювались дві групи мов: північна, або пує та південна, або хан. Разом з цим у середині 7 століття держава Сілла завоювала королівства Пекче на південному заході Корейського півострова і Когурьо на його північній частині. Це призвело до того, що мова цієї держави стала домінуючою на півострові. У результаті відбулося об'єднання мов трьох держав на основі мови Сілла.

В 10 столітті була заснована держава Корьо , а її столиця була перенесена у місто Кесон, яке знаходилось в центральній частині Корейського півострова. В основу державної мови був закладений кесонський діалект.

В кінці 14 століття було утворено королівство Чосон, а столиця була перенесена у Сеул. Однак це, оскільки Сеул був географічно розташований дуже близько до Кесону, не відобразилося на розвитку мови.

Особливості консонантизму в корейській мові: наявність 3 рядів шумних приголосних (слабкі глухі - придихальні - посилені глухі ) /б/-/п/-/пх/ (/¤І/, /¤Ѕ/, /¤і/), які в кінці складу нейтралізуються, та «дволика» фонема `л'/ `р' (/¤©/) ; невластивість збігу приголосних на початку складу; різноманітність чергування на стику складів і слів. Система голосних відрізняється багатством монофтонгів і дифтонгів, фонематичної тривалості (зі зміною висоти тону); та слідами сингармонізму.

Сильна тенденція к аналітизму. Різноманіття відмінкових форм і граматичних категорій уточнення. Порядок слів: субьект - обьект - предикат ; залежне слово завжди в препозиції.

Корейський алфавіт хангиль («велична писемність») був розроблений групою вчених під керівництвом короля Сечжона в1443році. Офіційну дату створення корейської писемності вважають 1446рік, коли був опублікований документ «Хунмін чоним » («Наставлення народу о правильній вимові»). Склад хангиля утворюється вписуванням усіх складових його звуків в уявний квадрат (зверху вниз і з ліва направо), від чого отриманий в результаті символ набуває схожості з китайським ієрогліфом. Однак це не ієрогліф - це просто комбінація символів.

Корейський алфавіт складається з 24 літер (14 приголосних, 10 голосних).

До хангиля у корейців в ході була китайська ієрогліфічна письменність , котрій вдалося утримувати свої позиції в діловодстві і в середовищі освіченої правлячої верхівки до початку 20 сторіччя. Через високу долю китайських слів у корейській лексиці виникла система змішаного ієрогліфічного-літерного письма, в якому ієрогліфи служать для передачі китайських запозичень, літери ж використовуються в цілях позначення дієслівних закінчень , незмінних частин і власне корейських слів (майже як в Японії ,тільки японці и свої власні слова можуть записувати ієрогліфами). Цей тип письменності до сьогодні переважає в Південній Кореї, незважаючи на спроби обмежити чи заборонити вживання китайських ієрогліфів.

Але навіть най освічені люди рідко у змозі запам'ятати більш ніж 10тисяч знаків, звичайній же людині , навіть у Китаї , де ієрогліфи мають дуже широке використання , для життя цілком вистачає 4-5тисяч знаків. А в Кореї та Японії навіть добре освічена людина рідко знає більш ніж 3 тисячі ієрогліфів.

1.2 Розвиток корейської мови

Генезис корейської мови неможливо зрозуміти , не беручи до уваги тривалий і деколи потужний політичний і культурний вплив Китаю, про що наочно свідчить , як письмова корейська мова , так і усна мова. Багато дослідників схильні вважати , що більш ніж 60% корейських слів мають китайське походження. Вони також відмічають , що 25 років колоніального панування Японії , насильницька асиміляційна політика, яка доходила до кийових репресій за використання рідної мови, не залишили явно відчутного «японського сліду» в корейській мові, хоча , в значній степені стримали процес розвитку єдиної літературної корейської мови.

Корейська мова протягом віків використовувалась в розмовній формі і до середини 15сторічча ,простий народ в країні не мав своєї національної писемності. В той же час існувала письмово-літературна мова - ханмун. Ханмун володів наддіалектним характером і він передував національній літературній мові. На відміну від китайської ієрогліфічної писемності - веньян, яке використовували в офіційній документації, історичних хроніках, дипломатичних переписках древньої Кореї, ханмун був і залишався мовою кулютури і освіти аж до кінця 19 сторічча. Остання чверть 19 сторічча знаменувалася в Кореї потужним просвітницьким рухом і швидким поширення християнства в Кореї. В країні відкривали сотні шкіл, створювали гуртки і спільноти, які охоплювали широкі верстви населення. Друкувалися біблії, підручники, газети. На цій просвітницькій хвилі , яка співпала з пробудженням національної самосвідомості і зростанням антияпонських настроїв , корейська мова і національна писемність , котра тоді називалася кунмун, стали широко використовуватись в сферах освіти , літератури і науки. Важливу роль у справі впровадження і широкого розповсюдження корейського національного письма і формування мови зіграв видатний мовознавецьі патріот Чу Сі Гьон, давши ім. назву «Хангиль». Вихід у світ крупних тиражів щоденних газет , масових газет «Доньа ильбо» і «Чосоно ильбо», надав значний вплив на вироблення єдиних норм корейської мови.

Прийнято вважати, що до початку 1930рр.в Кореї сформувалась «літературна мова» або «стандартна мова» (пхеджун маль), за основу якого був взятий сеульський варіант центрального діалекту.

Утворення після Другої світової війни двох корейських держав, братовбивча кровава війна і розкол країни призвели неминуче до різних шляхів мовної будови. Оскільки в мові найбільш змінною являється лексика , то на сьогоднішній день виникла істотна різниця в словарному складі , особливо це стосується неологізмів, термінів, перш за все суспільно-політичних. Неважко здогадатись, що в південнокорейську пресу і літературу , а з часом і в розмовну мову ввійшли дуже багато запозичень з англійської мови і американізми. В Північній Кореї треба думати, також користувались не тільки радянською матеріальною та фінансовою допомогою, але і досвідом будови соціалізму, що звісно, потребувало відповідних ідеологізованих термінів - запозичених з російської мови.

Отже, щоб побачити різницю між двома корейськими державами , достатньо подивитись не тільки на вітрини магазинів, але і на їх вивіски , тобто , що і як написано.

1.3 Діалекти в корейській мові

Роки розділу країни на Північ і Південь спричинили дивергенцію корейської мови та формування південного та північного варіантів мови. Однак, хоча можна й говорити про появу відмінностей у значенні та використанні того чи іншого слова, а також у використанні сучасних термінів, це не є суттєвою перешкодою для розуміння мови співрозмовника. Різницю в мовах, використовуваних в обох Кореях, слід розглядати , як різницю між двома діалектами однієї мови. В даний час докладаються зусилля для згладжування існуючих мовних відмінностей. І проводяться спільні дослідження вчених Півдня і Півночі.

В корейській мові існує шість діалектів. До них відносяться:

північно-східний - включає говори провінцій Хамгьон-пукто, Хамгьон-намдо і Ягандо - на Півночі;

північно-західний - до нього відносять говори таких північнокорейських провінцій, як Пхьонан-пукто, Пхьонам-намдо , Чагандо і північної частини провінції Хванхедо;

південно-східний - на якому розмовляють в провінціях Кьонсан-пукто, Кьонсан-намдо і у прилеглих районах;

південно-західний - поширений в провінціях Чолла-пукто і Чолла-намдо;

діалект острова Чечжудо та навколишніх островів;

центральний - що включає говори провінцій Кьонгідо, Чхунчхон-пукто, Чхунчхон-намдо, Канвондо - на Півдні, та більшої частини провінції Хванхедо - на Півночі.

Відмінності в діалектах стосуються , в основному , лексики і фонетики , в меншій ступені граматики. В результаті мовної політики по врегулюванню і формуванню літературних стандартів і зміненого образу життя сучасної спільноти в обох частинах Кореї відбувається витискання діалектів із багатьох сфер, і вони використовуються все більше і більше лише в повсякденній мові.

1.4 Огляд давньокорейської мови

До давнього періоду корейської мови відноситься період від доісторичного до створення Хунмінчонима. В цю епоху відбулося впровадження китайських ієрогліфів для запису корейських творів. Їх використання потребувало великих зусиль і породжувало багато незручностей у використанні і невідповідностей у записі, однак у результаті був розроблений власне корейський спосіб використання китайських ієрогліфів - хянчхаль - на я кому були записані 25 хянга, що збереглися і до нашого часу.

Мові властиві як постійність, так і мінливість, і роль цих двох протилежних властивостей у різній ступені проявляється у періоди її формування, розвитку, зміни та зникнення. Якщо мову розділити на її основні складові - фонетику, граматику і лексику, то очевидно , що вони піддаються змінам з різною швидкістю. Найбільш швидко змінюється словарний склад мови, на наступному місці - її фонетика.

І навпаки , граматика - особливо структура речень - як правило , зберігається в формі , максимально наближеній до початкової, з мінімальними змінами. Аналіз давньокорейської мови та його результати багато в чому ґрунтуються на цих характерних особливостях мови.

Фонетична система давньокорейської мови має багато аспектів , відмінних від середньокорейської і сучасної корейської мов. Зокрема , система приголосних давньокорейської мови не знала поділу на звичайні - сильні і придихальні , система гортанних звуків не знала поділу на глоталізовані та спіранти - їхній поділ з'явився в кінці древнього періоду, а розподіл приголосних на 3 типи - в середньоеорейській мові. Якщо поглянути на давньокорейську мову з точки зору спорідненості з алтайськими мовами , то хоч вона і має декілька значних відмінностей від решти алтайської сім'ї,і в корейській мові не було типової для алтайських мов відсутності розмежування глухих і дзвінких звуків. За винятком цієї особливості, для давньокорейської мови характерні всі фонетичні особливості цієї мовної сім'ї, включаючи наявність системи імплозивних звуків. Це вказує на більш раннє відділення протокорейської мови від алтайських мовної спільноти в той час, як монгольська, тюркська и тунгуський ще не розділились. Процес формування трьох рядів приголосних з цієї простої системи можна заснувати на розповсюдженні гортанних звуків /h/ і /¤ѕ/ як самостійних , основи якого можна знайти в древньому періоді корейської мови. Ці звуки являються специфічними для корейської мови і нехарактерними для алтайських мов , і подальший поділ приголосних на 3 групи став можливим саме завдяки цим звукам.

Система голосних , навпаки . була дуже схожа на систему голосних середньо корейської мови , що і вказує на схожість фонетичної інтерпретації тих чи інших звуків. Ця система складалась з 8 голосних, які поділялись на 2 групи за місцем утворення - переднього підйому і середнього чи заднього підйому. Різниця з системою голосних середньо- корейської мови була тільки в поділу /і/ та /ї/, котре було втрачене приблизно в кінці древнього періоду разом з деякими іншими частковими змінами фонетичної системи. З півголосних існувало тільки /й/, а формування півголосного /w/ відноситься до періоду новокорейської мови і являється наслідком деяких змін звукового ладу мови. Виходячи з схожості системи простих голосних давньо- і середньокорейської мов, дослідники припускають і схожість їх складних голосних - дифтонгів і дифтонгоїдів.

Співвідношення граматики давньо- і середньокорейської мов вважається істотно схожим, виходячи з стійкості граматики до змін. Нажаль , загальний вигляд граматики даного періоду не можливо відновити із-за обмеженого числа джерел. З точки зору морфології , відомо про більшу частину імен з кінцевим звуком /¤ѕ/ , основна ж форма займенників і числівників була близька до середньовічної. В цей же період закінчився і розвиток деяких формотворчих афіксів і становлення відмінкової системи, що являються особливістю корейської і решти аглютинативних мов. З хянга , надрукованих в Самгук Юса можна винести 10 форм відмінків, а з хянга і з збірки Кюньо - 12 форм. Ці форми представляють великий інтерес з точки зору їх співставленя з формами інших алтайських мов. Також відомо , що в давньокорейській мові найпоширенішим субстантивуючим суфіксом був `-АЅ', котрий продовжив своє існування і в середньовічній мові, де міг заміщатись на форми `±в' і `°Н'. Що стосується, також часто використовуваного субстантивуючого суфікса `-µр', то обмеження його використання тільки в складних заперечних реченнях, треба віднести до пізнього періоду давньокорейської мови. В цей же період встановились форми суфіксів для утворення дієслів доконаного і недоконаного виду, а також розвивались закінчення дієприкметників `-Ає' і `А»'. Що стосується граматичної конструкції, то особливістю древнього періоду порівняно з середньовічним була відсутність форми заперечення «µрѕЖґПЗПґЩ». В хянга використовуються препозиційні заперечення для імен і предикативів , допустимо їх факультативне використання в постпозиції. Відомі також приклади використання причасних закінчень, хоча дуже обмежена кількість джерел не дає можливості провести повний аналіз їх функцій. Також виявлені деякі із форм вираження ввічливості, як наслідок поширенні в середньовічній мові.

З точки зору лексичного складу , для даного періоду характерно активне запозичення і освоєння китайської ієрогліфічної лексики, а разом з цим - зміна сенсу одвічно корейських слів і вихід їх із вжитку. Цей процес прискорюється і посилюється в пізній період давньокорейської мови, коли ієрогліфічними словами пояснювалась більша частина понятійної сфери мови. Також, знайомство з буддійськими сутрами призвело к творчості самостійної корейської літератури з використанням ієрогліфіки , з котрої до сучасного періоду дійшли тільки хянга. Також из лексики збереглися антропоніми, топоніми, назви посад і деякі слова основного запасу. Ці слова, особливо в мові Когурьо, породили новий погляд на проблему формування корейської мови і її зв'язок з японською мовою. Словарний склад пізнього періоду давньокорейської мови значно відрізняється від раннього , що пов'язано не тільки з розширенням ієрогліфічного словарного запасу, буддійської і іншої термінології , але і деякими запозиченнями з монгольської мови. В давні часи корейці створили декілька систем писемності, які по-різному намагалися пристосувати ієрогліфіку для запису власне корейських слів і граматичних конструкцій . Результатом цього стали системи писемності кугьоль, хянчхаль и іду, які стали засобом подолання структурних відмінностей між корейською і китайською мовами. В пізній період давньокорейської мови хянчхаль зник, кугьоль використовувався дуже обмежено, проте великий розвиток отримала писемність іду, користуватися якою продовжували і в середньовічний період, що дозволило добре її вивичи.

Давньокорейську мову можна, в широкому сенсі, поділити на дві групи:

- північну - «пуйеську»;

- південну - «ханську».

На мові першої групи розмовляли племена , які проживали в Манчжурії і Північній Кореї. На півночі півострова були ранньофеодальні держави Пуйьо, Когурьо, Окчо та Е, з яких провідну роль займала Когурьо. На мові «хан» говорили південно-корейські племена , які заснували три ханські держави: Чхинхан, Махан та Пхьохан.

1.5 Теорія спільного походження корейської і японської мов

Теорія спільного походження корейської і японської мов виникла на межі 19 і 20 сторіч , в наслідок спроб з'ясувати генеалогію мов. Набір спільних ознак корейської з алтайськими мовами має силу и для японської мови, за винятком ознаки милозвучності голосних. Структурна схожість корейської і японської мов більш ніж очевидна чого ні як не можна сказати про лексико-грамитичну побудову мов. Відомий дослідник історії корейської мови Лі Гі Мун зазначає, що мовознавці нарахували лише біля 200 слів і 15 закінчень дуже схожих в обох мовах. Таким чином, більшість сучасних лінгвістів визнають скоріше дальню , ніж близьку спорідненість корейської та алтайських мов. На протилежність цьому серед них вельми розповсюджена теорія тісних зв'язків між трьома мовними групами: тюркськими , монгольськими и тунгуським. Можна припускати, що вони відгалузилися від однієї спільної прамови (алтайської). Наразі ще важко відповісти на питання : який же зв'язок існував між мовою, яка передувала корейській ( пуйеско - ханська прамова) і давньоалтайським. Не виключено , що пуйеско-ханська являється гілкою алтайської прамови або ,що вони обидві сходять к більш древній спільній мові.

2. Формування корейської народності

2.1 Коремйці -- основне населення Корейського півострова, що сформувалася, як нація на початку XX століття

Самоназва корейців корейською мовою: чосон сарам (кор. Б¶ј± »з¶ч) у Корейській Народно-Демократичній Республіці (Північній Кореї) і хангуг сарам (кор. ЗС±№АО) у Республіці Корея (Південній Кореї).

За антропологічним типом належать до східно-азіатської групи монголоїдної раси. Говорять корейською мовою. Багато питань етногенезу корейців не однозначні. Очевидно, у їхньому формуванні брали участь етнічні групи різного походження, причому ведуча роль належала групам, що говорили на протоалтайських мовах. Основні релігії -- вчення Конфуція, буддизм, християнство, шаманізм. Раніше в країні панував буддизм, але в XIV столітті він утратив значення офіційної релігії. Велика кількість людей атеїстичних поглядів. корейський мова діалект народність

Корейці - один з найдавніших народів Східної Азії. Вже в середині II тисячоліття до н. е.. на півночі Корейського півострова утворилася корейська держава Чосон. У X-XIV ст. на цій території домінувала держава Корьо, в рамках якої завершилося остаточне формування корейського етносу. Назва першої держави популярна в якості етноніма в КНДР, друга - в Республіці Корея.

У сучасній самобутній корейській культурі присутньо багато китайських елементів. З часів об'єднаної держави Сілла, жителями Корейського півострова були встановлені тісні зв'язки з цивілізацією "піднебесного" ??сусіда. Сьогоднішні корейці колись були злиті з китайською культурою. Їх пам'ять про багату письмову китайську культуру свіжа ще й сьогодні. А пам'ять про більш далекі давні часи, немов канула в небуття. Період життя корейської нації, що налічує 5-тисячолітню історію, тривав довше в безкраїх степах, ніж під впливом китайської культурної сфери. В умовах знищення матеріалів і фальсифікації історії, а також культурного геноциду з боку японського імперіалізму щодо корейської нації, холодної війни і поділу півострова на Південь і Північ, у вивченні корейської культури існувало чимало обмежень і перешкод. Зокрема, не було можливості проводити на належному рівні вивчення і розкопки в районах алтайського культурного простору, що охоплює північний схід Китаю, Маньчжурії та Монголії, необхідних для виявлення походження стародавньої корейської народності і прототипу її культури.

2.2 Гіпотеза про алтайські народності

Утворившись поблизу Алтайських гір, вони на заході дійшли через Центральну Азію до Східної Європи, а на півночі через сибірську річку Лену - до Маньчжурії, Корейського півострова і Японії, утворили народності тюрків, монголів, маньчжурів, корейців і конкурували у могутності з китайськими ханямі.

Гіпотеза про три племені. Народність, яку китайці називали "туньі" (варвари на сході), а етнологи - первісними тунгусами, і є корейці. Вони відносились до однієї і тієї ж жовтої раси, але відрізнялися від китайсько-ханьської народності і монголів. Вважається, що цю корейську народність утворили Фан Унг, буї та саки (скітайці), які в різний час перемістилися на схід через північ Китаю. Буе пересувалися через північні степи. Їхні шляхи збігаються з напрямами поширення гостро оброблених кам'яних знарядь і керамічного посуду Hatch-кераміки. Племена Фан Унг прийшли на північний схід з Центральної Азії або районів Тяньшані, пройшовши китайську провінцію Гамсук,в пониззі річки Хуанхе. Саки (скітайці) прибули на Корейський півострів з Центральної Азії або сучасної Туреччини через Тяньшань, Донфанг, Ордос, Ляодун. Вони утворили королівський рід Сіли. Ці три племені, прийшовши в різний час на північний схід Китаю, змішавшись з місцевим населенням і, перемістившись на Корейський півострів, переросли в провідні сили.

Незважаючи на деякі розбіжності у твердженнях учених, думки багатьох з них сходяться в тому, що між шляхами переміщення древніх колективів корейської нації і районами діяльності кочових народностей, що пересувалися на схід і захід на величезній території Алтайських гір, Центральної Азії, Тяньшані, Сибіру, монгольських степів , - немало спільного.

2.3 Молекулярно-генетичний аналіз корейської народності

Крім того, існують результати вивчення складу племен - новим, молекулярно-генетичним методом аналізу Y-хромосоми, що передається тільки по батьківській лінії, і mtDNA (мтДНК) (mitochondria DNA)-материнською. Розглянемо їх. Сучасна людина прийшла на Корейський півострів і почала жити там к закінченню льодовикового періоду. У кінці верхньої кам'яної ери відбулося повне оновлення населення. Генетичний тип корейців характерний тим, що в ньому змішані люди, що прийшли через південно-східну Азію, з одного боку, і з Сибіру,-з іншого. Викликано це тим, що у важкий для виживання останній льодовиковий період райони на захід від озера Байкал, східних Саянских гір, пониззя ріки Єнісей були оазисами. Порівняння поширення ?-хромосомного генетичного типу корейця показує: серед чоловіків близько 80% належить північній генеалогії, 20% - південної. При зіставленні гаплотипов (haplotype) mtDNA різних географічних районів виявляється: місцевість їх походження - східна частина Саянских гір і околиця Байкалу.

При порівнянні mtDNA 86-ти націй світу виявилося: найвища ступінь генетичної пов'язаності - між корейцями та монголами. Крім того, згідно з дослідженнями шляхів переміщення людини, проведеними американськими вченими за допомогою mtDNA і молекулярних годин, в північно-східній Азії пересування відбувалося через степові райони Євразії; на Корейський півострів люди прийшли за двома напрямами - за південним і північним. Звісно, результати досліджень молекулярно-генетичним методом ще не досягли рівня абсолютної довіри, однак вони привертають увагу тим, що розкопки в Маньчжурії і Сибіру, які активно проводяться в останній час показали результати, які вельми нагадують шляхи переміщення народностей, зазначені прихильниками молекулярної генетики. Як виявили дослідження багатьох учених, новий, молекулярно-генетичний метод, археологічних розкопок останнього часу, у багатьох випадках кочові народності, що переміщалися по євразійських степах, прийшли на Корейський півострів через північносхідному Китай і Маньчжурію і поступово осідали там, обробляючи сільськогосподарські угіддя.

2.4 формування корейської народності

Давньокорейська культура з характерними рисами кочівництва. Сліди кочевнической культури півночі неважко виявити в матеріалах розкопок. Характерні реліквії нової кам'яної ери - керамічний посуд з вузьким нижнім кінцем і орнаментом гребінця поширена на великій території від Північної Європи і сибірських степів до Корейського півострова. Її занесли сюди проживавші в степах Сибіру тюрки або монголи. Крім того, в багатьох районах Кореї виявлені сліди сибірської Іскітімскої культури бронзової доби. У період Іскітімскої культури, що почалася в XIII і XII в.в. до н. е.., в східній частині Південного Сибіру і на Монгольській височині, широкий розвиток отримали в основному предмети і кам'яні могили з зображенням архарів, оленів, коней. Такі поховання були широко поширені на північному сході сучасного Китаю, в стародавніх державах Маньчжурії, Годьосон, Буе і в культурному та релігійному плані доходили до Когурьо. Це свідчить про те, що корейська бронзова культура була пов'язана скоріше з Сибіром на півночі і Монголією, ніж з Китаєм. На малому мідному мечі, знайденому при розкопках в Буе, можна виявити сліди скітайскої культури. Основними елементами, що характеризують її, є орнаменти у формі хижих звірів і травоїдних тварин. Рукоятка згаданого клинка оформлена зображенням птаха. Меч цей показує: скітайска і центрально-азіатська культура прийшла через Монголію і Китай в Маньчжурію і на Корейський півострів і поширилася до Японії. Шлях цей свідчить про культурний обмін між Євразією і Кореєю.

Сліди культури кочових наїзників можна виявити в " глибинках " півострова : у Сіллі - у кам'яних могилах із зовнішніми дерев'яними трунами , в яких покояться королі , у кінних спорядженням , золотих реліквіях і т. д. Привертають також увагу типові предмети побуту кочівників - бронзові каструлі і питні роги . Зокрема , стародавні могили в Сіллі та предмети , добуті там . «Будучи» відносяться до періоду , починаючи з 5 і 6 століть , вони абсолютно відрізняються від існуючих до цього поховань і реліквій і відповідають культурі північних кочівників.

Особливо золоті прикраси за своїми формами і змістом повністю відображають релігію і риси предметів кочових хунну , що свідчить про те , що одна з їх гілок була прошарком нової правлячої королівською сімейсті Сілли . Розкопані в 1973 - 74 р.р. на її древніх руїнах золоті корони, пояси та інші предмети, не кажучи вже про форми кам'яних могил із зовнішніми дерев'яними трунами (Чонмачонг, Фангнам дечонг) демонструють тип північної кочівницької культури, а скляні вироби і твори прикладного мистецтва гіпотетично вказують на римське походження, що дозволяє припустити обмін з середземноморським державою. Згідно з "Історичним записом" Самачона, зіткнення ханмудзе з хунну викликали різкі докорінні зміни в степах. Розчленовані ударами ханмудзе на схід і захід частини хунну віддалялася один від одного все далі в протилежних напрямках. І на цьому записи про них закінчуються. Вигнані надалі на захід північні хунну отримали назву "гуни". У зіткненнях з німецькими народностями в 4 столітті вони стають каталізаторами великого переміщення германців. Ті ж, хто був відсунутий на схід, близько 5 століття прийшли на Корейський півострів. Передбачається, що вони дійшли до його південного сходу - до Сілла (нинішній Гьонгдю). Крім того, назва титулів "ісагим", "маріпган" означає хунну-алтайського короля і відповідає "кагану" - правителю тюркської імперії.

Хунну, тюрки, монголи і інші кочівники, чиїм життєвим простором були євразійські степи, були прекрасними кінними наїзниками. Існують записи: хунну, безперервно загрожували корейським державам, стріляли в боях з лука по-парфянськи - на повному скаку повертаючи тулуб. На настінних малюнках муьонгчонг (Когурьо) зображені Когурьоскі воїни на полюванні: опустивши поводи, вони розгорнули верхню частину тіла на 180 градусів. Це показує: кінь був для жителів Когурьо частиною способу життя; вони - нащадки кочівницьких народностей, які використовували цих тварин в переміщеннях і військовій тактиці.

У далекому минулому корейці пересувалися по просторах степів між сходом і заходом більш вільно, ніж нині, на конях, дихаючи в унісон з Євразією.

Корейський півострів як східний край євразійських степів знаходився під великим впливом змін степового світу. Хунну, Сяньбі, горан (кидани), йодином, монголи і інші північні кочові народності переміщалися на Корейський півострів. До настання періоду трьох королівств (Когурьо, Сілла, Бектце) це, мабуть, відбувалося різними шляхами. Хунну були відважними воїнами-вершниками. Вони створили на нинішній Монгольської височини велику імперію кочівників, але в результаті розширення ханьскої держави, вона розкололася на схід і захід. Частина з них, перемістившись на захід, стали суб'єктом основи Угорщини. Інша сформувала на півдні Кореї правлячу верству Сілла, живі сліди чого збереглися до наших днів.

У вивченні походження предків корейської нації на основі примітивних матеріалів періоду, коли ще не було писемності, і історичних переказів, написаних з позиції Китаю, існує межа. Проте разом з активізувавшимися сьогодні розкопками і новітніми науковими методами археологічне, культурологічне, генетичне, лінгвістичне, міфологічне та ін комплексне вивчення дозволить в недалекому майбутньому оживити втрачену пам'ять про корейських предків.

2.5 Культура корейського народу

Традиційні заняття

Традиційне заняття корейців - орне землеробство з культивуванням рису. На Далекому Сході в довоєнний період вони були головними виробниками рису та овочевої продукції . Тваринництво у корейців , мало в цілому підсобне значення .

Серед найдавніших галузей господарства жителів Кореї було шовківництво , а в прибережних районах - рибальство та добування морепродуктів. Традиційними ремеслами є виробництво кераміки , лакових виробів з перламутровою інкрустацією , плетіння з соломки.

Традиційне житло

Житловий будинок у корейців зводився , як правило , в глибині садиби. Найбільш типове житло - каркасно-стовповий будинок , обмазаний глиною і встановлений на земляний майданчик. Житло складалося з декількох кімнат, кожна з яких мала зовнішню двері, що виходять на галерею. Своєрідна система опалення будинку - ондоль (димар кухонного вогнища прокладається під підлогою; на теплій підлозі сплять) виділяє житло корейців в самостійний «корейський тип».

Традиційні риси в оселі зберігаються в плануванні житлових кімнат і деталях інтер'єру.

Національний костюм

Традиційний одяг чоловіків - куртка із запахом і штани ( взимку на ваті ) зазвичай білого кольору. Штани заправляються в білі матерчаті шкарпетки - посон . На голову надівається чорний капелюх ( кат) з кінського волосу або пластинок бамбука. Жіночий одяг складається з короткої кофти - чогорі з вузькими довгими рукавами , широких штанів і широкої спідниці - чхіма , підперізувався на грудях широким поясом. Взимку носили жилет на хутрі або довгий халат - турумагі . Голову покривали хусткою ( согон ) . Взувалися в плетені з мотузок або соломи сандалі , в дощову погоду носили довблене дерев'яне взуття на високих підставках.

Національна кухня

Найбільш стійко національні риси зберігаються в харчових традиціях корейців. Основна страва - зварений на пару без солі рис ( пап) , який їдять тричі на день з різними приправами і соусами. Характерна особливість корейської кухні - широке використання продуктів із сої , різних прянощів ( перцю , часнику , кропу ) , а також гострих солінь і маринадів ( кімхчі ) . З овочів - капусти , редьки , моркви , папороті , баклажан , салату - корейці готують і гарячі гострі страви ( Чхе ) . Різноманітний асортимент страв з курятини та свинини. Значне місце в раціоні займають риба та інші морепродукти. Великою любов'ю користуються куксу - вид корейської локшини з прісного тіста, і хве - дрібно нарізане філе сирої риби або м'яса, замариноване з прянощами і овочами.

Народна творчість

Національний фольклор корейців включає пісні (трудові, застільні, танцювальні, обрядові), народні казки, прислів'я, приказки. На основі стародавніх традицій розвивається професійна культура. З давнини існує ляльковий театр. Багата і різноманітна міфологічна і фольклорна спадщина Кореї. З народних музичних інструментів найбільш поширені каягим - багатострунний щипковий інструмент, чанго - двосторонній барабан, четте - флейта.

3. Формування корейської нації

3.1 Початок формування корейського нації

Сучасних корейців називають мононаціей. Однак, як не буває в світі жодної нації чистих кровей, подібне твердження не відповідає і корейської нації. Стародавня корейська народність також при її формуванні зливалася природним шляхом за допомогою повторень, розділень і зосереджень багатьох колективів в результаті воєн, зміни клімату, різкого збільшення населення. І врешті-решт такий процес став рушійною силою у формуванні так званого Годьосон - першої корейської держави (2333 - 108 р. до н. е.). В історію увійшли багато племен - е, мек, хань, хунну, монголи, когурьо, донг'е, октьо, донгхой, буї, горан (кидани), йодином, суксін - тісно пов'язані з формуванням корейської нації. Ці колективи діяли в загальному Алтайському культурному просторі.

Размещено на Allbest.ru