Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.02.01 - українська мова

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Овсейчик Станіслава Володимирівна

Київ - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На початку ХХІ століття дослідження специфіки формування і функціонування галузевих терміносистем української мови набувають все більшої ваги серед інших наукових праць, що стосуються лексикологічного рівня мови. З утворенням незалежної держави з новою силою актуалізувалися питання співвідношення словникового складу мови і термінологічної лексики, яка є невід'ємним і дуже важливим елементом загальнонаціональної мови. Особливості термінологічної номінації в українській та в інших слов'янських мовах досить докладно аналізувалися у працях А.А. Бурячка, Н.В. Васильєвої, В.П. Даниленко, З.І. Комарової, Т.І. Панько, Н.В. Подольської, О.В. Суперанської, А.Є. Супруна та ін.

Структурні і семантичні особливості галузевих терміносистем української мови вивчалися у роботах І.В. Волкової, Д.В. Горбачука, Л.Д. Малевич, Т.В. Михайлової, Н.В. Місник, Л.О. Симоненко, О.В. Чуєшкової та ін., в яких автори, враховуючи специфіку української термінології, часто зіставляли одержані факти з результатами інших вітчизняних та зарубіжних досліджень.

Актуальність дослідження. Своєрідність ситуації з українською екологічною термінологією полягає у поєднанні щонайменше двох актуальних аспектів її розвитку. По-перше, це нагальна потреба в упорядкуванні, стандартизації та кодифікації екологічної термінології, оскільки поступ екології як окремої біологічної науки спостерігається у багатьох сферах суспільної діяльності. По-друге, із розвитком екології її зв'язок з різними галузями науки й техніки трансформувався у міждисциплінарні напрямки і структура екологічної науки стала відбивати окремі галузеві підрозділи: екологічну економіку, екологічну етику, екологічне право, екологічну культуру тощо.

Сьогодні у світі нараховується близько ста напрямків екологічних досліджень, які можна об'єднати за принципами галузевої належності, взаємозв'язків, взаємопідпорядкованості, теоретичного та практичного значення. В українську мову все активніше входять поняття екологічної політики, екологічного страхування, екологічної журналістики, екологічної етики тощо. Виникає необхідність у вживанні специфічних термінів на позначення відповідних екологічних понять. В умовах розвитку різних галузей екології відбувається накопичення необхідного лексичного матеріалу, що упорядковується мовою з урахуванням тенденцій її розвитку та процесів, які регулюють творення відповідних терміносистем.

Спеціальне дослідження української екологічної термінології дає змогу подати цей лексичний шар як упорядковану систему, що відповідає розвитку екологічної науки в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Актуальні проблеми філології” (02БФ044-01). Тематика дисертації пов'язана з проблемами, над якими працюють у відділі термінології та ономастики Інституту української мови НАН України.

Тема затверджена Науковою координаційною радою „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” НАН України (протокол № 1 від 11.02.2003 р.).

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження екологічної терміносистеми української мови, виявлення та аналіз особливостей її формування.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

розглянути питання про мовний статус екологічного терміна, з'ясувати специфіку його класифікаційних ознак;

виявити шляхи формування системи екологічної термінології та джерела її поповнення;

проаналізувати лексико-семантичні особливості української екологічної термінології та провести її тематичну класифікацію;

визначити засоби та способи творення одиниць екологічної терміносистеми;

встановити основні словотвірні моделі та продуктивність структурних типів екологічних терміноодиниць.

Об'єктом дослідження є українська екологічна термінологія.

Предметом дослідження є процес формування української екологічної термінології, її лексико-семантичні особливості та структурно-граматична будова.

Джерела дослідження. У дослідженні проаналізовано близько 5 тисяч екологічних термінів, виявлених у лексикографічних працях, зокрема таких словниках: Філіпчук Г.Г. Словник термінів з питань екології та безпеки життя і діяльності: Навчальний посібник. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003; Мусієнко М.М. та ін. Екологія: Тлумачний словник. - К.: Либідь, 2004; Некос А.Н., Борисова Н.В. Екологія та неоекологія. Українсько-російський словник-довідник. Навчальний посібник. - Х.: Вид-во ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2001; Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля: близько 15000 термінів / Уклав Тимотей Балабан. - Л.: Львівська політехніка, 2000; Українсько-російський екологічний тлумачний словник / Упор. А.М. Котляр. - Х.: Факт, 2005.

Для дослідження було залучено також матеріал фахових екологічних текстів (навчальних посібників і підручників, екологічних конференцій і нарад, статей з відповідних проблем).

Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений специфікою об'єкта та завданнями дослідження. У дисертації застосовано описовий метод із прийомами спостереження, порівняння, узагальнення та класифікації мовних фактів; структурний з використанням методики компонентного аналізу. Частково використано метод кількісного підрахунку.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше в українському мовознавстві об'єктом спеціального лінгвістичного аналізу обрано екологічну термінологію, визначено шляхи і джерела її формування, описано специфіку її лексико-семантичних процесів та структурно-граматичних характеристик, розглянуто засоби і способи термінотворення, структурні типи та словотвірні моделі екологічних термінів. До аналізу залучено фактичний матеріал, більша частина якого не була предметом спеціального лінгвістичного вивчення.

Теоретичне значення. У дослідженні вперше в українському мовознавстві виокремлено екологічну терміносистему, простежено її зв'язки з іншими галузевими терміносистемами, встановлено семантичні та структурні характеристики української екологічної термінології. Визначення шляхів формування української екологічної термінології дозволяє з'ясувати специфіку системного зв'язку термінолексики у досліджуваному термінологічному просторі, виявити особливості взаємодії галузевих терміносистем, що розкриває перспективи для подальшої кодифікації екологічних терміноодиниць.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані при вивченні української наукової термінології, при викладанні навчального курсу „Лексикологія” і спецкурсів з термінології на філологічних факультетах вузів України, у лексикографічній роботі, зокрема при укладанні перекладних і тлумачних екологічних словників, для написання наукових праць з термінології та термінографії.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати роботи викладено у доповідях на Всеукраїнській науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції за участю молодих вчених „Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К. Кучеренка і професора Н.І. Тоцької (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції „Філологія в Київському університеті: історія та сучасність”, присвяченій 200-річчю від дня народження М.О. Максимовича (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 6-ти статтях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури, що налучує 228 позицій, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

український екологічний термінологія семантичний

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, методи, розкрито наукову новизну роботи, вказано її джерельну базу, теоретичне і практичне значення здобутих результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення термінології у східнослов'янському мовознавстві” розглянуто теоретичні аспекти дослідження термінології у східнослов'янському мовознавстві, висвітлено поняття терміна та його місце в лексичній системі мови, з'ясовано питання мовної норми в термінології, проаналізовано класифікаційні ознаки екологічного терміна, що свідчить про системний характер аналізованої галузевої терміносистеми.

Поняття „терміносистема” разом з багатьма термінологами (Б.М. Головіним, Т.Р. Кияком, І.М. Кочан, А.В Крижанівською, В.М. Лейчиком, Т.І. Панько, Л.О. Симоненко, О.В. Суперанською) розуміємо як упорядковану єдність термінів будь-якої галузі, що набуває ознак системності у процесі розвитку науки й техніки, і терміни якої пов'язані один з одним на поняттєвому, лексико-семантичному, словотвірному та граматичному рівнях.

Унормування екологічної терміносистеми відбувається у процесі функціонування терміноодиниць. Термін підпорядковується як термінологічним вимогам, так і нормам літературної мови, оскільки він є знаком спеціальної системи і одиницею загальнолітературного словникового складу мови.

Cтатус і стан української екологічної термінології визначається її системністю та упорядкованістю відповідно до теоретичних засад формування галузевих терміносистем, які функціонують у літературних мовах. Особливістю аналізованої галузевої термінології української мови є те, що категоріальний склад екології визначається її здатністю поєднувати два світи - природний та соціальний. А тому до її базових понять входять як терміни, що породжені власне екологією (абісаль, алювій, бріобіонт, метабіоз), так і ті, що дають можливість семантично визначити певні прояви людської діяльності (утилізація, очищення повітря, фільтрування води, переробка радіоактивних відходів).

Екологічний термін як одиниця галузевої терміносистеми має такі основні ознаки: номінативність; наявність визначення (дефініції); залежність від контексту, в першу чергу, коли мова йде про біологічні терміни; чітко визначене місце в екологічній терміносистемі; тенденцію до моносемії в межах терміносистеми екологічної галузі; точність позначення екологічного поняття; стилістичну нейтральність; відсутність експресивних значень; системні відношення та зв'язки у межах екологічної терміносистеми, суміжних з нею галузевих терміносистем та загальновживаної лексики; мотивованість, що реалізується у трьох типах, які відповідають трьом основним способам термінологічного словотворення (морфологічному, синтаксичному і семантичному).

Семантичне ядро екологічної термінології формують терміни-слова (викид, довкілля, забруднення, екосистема, середовище, відходи), кількість яких є незначною. Пояснюється це тим, що екологія як наука природничого циклу часто користується простими за структурою термінами, які обслуговують термінологічні поля суміжних природничих наук: біології - біоценоз, вид, монофаг, організм, популяція; географії - ареал, зона, ландшафт, пустеля, рельєф; фізики - амплітуда, спектр, тиск тощо. Відповідно, перевага в екологічній терміносистемі надається складеним за структурою термінам, які комплексно виражають власне екологічну семантику: антропогенний рельєф, аутекологічний ареал, базовий спектр, культурний техногенний ландшафт.

Великою групою термінів, які входять до складу екологічної термінології, послуговуються й інші науки, природничі та суспільні. Значна частина такої лексики має узагальнено-абстрактний характер (закон, ефект, індекс, індикатор, коефіцієнт, процес, чинник, явище), і лише у складі термінів-словосполучень, що позначають екологічні явища, така лексика стає належною до екологічної терміносистеми: парниковий ефект, індекс забруднення, коефіцієнт очищення, екологічний чинник, закон радіоактивного розпаду, небезпечне природне явище.

Cтруктурно-семантична системність термінів на позначення екологічних понять досягається шляхом утворення горизонтальних термінологічних рядів, що групуються навколо стрижневого терміна або терміноелемента - виразника родового поняття (фітобентос, фітомаса, фітомеліорація, фітопланктон, фітосередовище, фітосфера, фітоценоз, фітоценологія - горизонтальний ряд, в якому класифікаційну функцію виконує міжнародний терміноелемент грецького походження фіто-, що у складних екологічних термінах вказує на зв'язок з поняттям „рослина”). Найбільш систематизуючі властивості виявляють терміни-словосполучення, до складу яких входить термін - виразник родового поняття: викид - потужність викиду, організований промисловий викид, викид речовини в атмосферу, викиди автотранспортного засобу.

Системність екологічних термінів підпорядковується, з одного боку, внутрішнім закономірностям мовної системи, а з другого - відбиває структуру понять екологічної галузі знань, що описується цими термінами.

У другому розділі - „Лексико-семантичні особливості української екологічної термінології” визначено специфіку лексико-семантичних відношень (синонімія, антонімія, полісемія, омонімія) в межах екологічної терміносистеми, окреслено тематичні групи екологічних термінів і з'ясовано роль запозичень у формуванні української екологічної термінології.

З огляду на семантику проаналізованих термінів та їх функціональне призначення у складі екологічної термінології виділено дев'ять тематичних груп: „Назви дій та процесів” (антропохорія, біокорозія, денітрифікація, іонізування, рекультивація), „Назви властивостей, характеристик, здатностей” (ліофільність, патієнтність, подразливість, радіоактивність, сапробність); „Назви на позначення величин, показників, сталих коефіцієнтів” (природоємність, екологічний норматив, ємність поглинання, індекс аридності), „Назви одиниць вимірювання” (бекерель, бер, грей, зіверт, добсон, рад), „Назви методів та методик дослідження екологічних явищ” (аерометод, трансектний метод, метод природних аналогій, метод екологічних рядів), „Назви приладів, пристроїв для дослідження екологічних явищ” (актинометр, анемоскоп, гігрометр, дощомір, піранометр, піргеліометр, соляриметр), „Назви екологічних законів, принципів, правил, теорем” (закон Моза, правило Аллена, правило Депере, теорема Шредингера, закон екологічної кореляції), „Назви наук, наукових напрямків, галузей” (демекологія, екологістика, екохімія, палеоекологія, техноекологія, екологічна політика), „Назви об'єктів дослідження” (антропосистема, бенталь, довкілля, антропогенний рельєф).

Дослідження екологічних терміноодиниць на семантичному рівні виявило регулярність використання двох лексико-семантичних явищ - синонімії та антонімії.

Найбільш поширеним семантичним явищем в екологічній терміносистемі є синонімія. До термінів-синонімів належать як питомі, так і запозичені лексеми, що вступають у синонімічні відношення у конструкціях типу: 1) терміни - складні слова, які різняться одним терміноелементом, позначаючи при цьому одне поняття (аквакультура - марикультура, анаеробіоз - аноксибіоз, жаротривкість - жаростійкість); 2) терміни-словосполучення, у складі яких синонімічними є один з компонентів - виразник видового поняття: а) коли обидва компоненти є іншомовними (зрілість біогеоценозу - екосистеми, едафічне - біокосне середовище); б) коли один компонент є іншомовним, а другий - власне українським (індекс аридності - сухості, термальне - теплове забруднення); в) коли обидва компоненти є національними (щільність - густота популяції, побутові - комунальні відходи); 3) терміни, де можливе паралельне використання як однослівного терміна, так і терміна-словосполучення: а) конструкції, які вміщують спільнокореневі компоненти (абісаль - абісальна зона, водозабір - водозабірна споруда); б) конструкції, позбавлені спільнокореневих компонентів (апробіонт - індикатор забруднення, нівація - снігова ерозія).

Однією з причин появи синонімічних відношень в екологічній термінології є випадки утворення епонімних одиниць, тобто термінів-словосполучень, до складу яких входить власна назва, та їх відповідників, створених на основі класифікаційної ознаки: закон Кюв'є - закон кореляції, закон Лібіха - закон мінімуму, правило Джордана - правило вікаріату, принцип Шелфорда - закон толерантності.

Розмежовуючи поняття синонімії та варіантності за допомогою семантичного критерію окремо виділено фонетичні (адапціоморфоз - адаптіоморфоз, інвайронменталістика - енвайронменталістика), словотвірні (актиноїди - актиніди, домінування - домінантність), морфологічні (екоклін - екокліна, пампа - пампаси) та морфолого-синтаксичні (географічна екологія - геоекологія, поверхнево-активні речовини - ПАР, впроваджувальний вид - вид, який впроваджується) варіанти екологічних термінів.

Широко представлено в досліджуваній терміносистемі антонімію, у якій реалізується особливість мовного вираження протилежності понять, якими оперує екологічна наука. Протиставлення лексичних значень терміноодиниць є одним із важливих проявів системних відношень в аналізованій галузевій терміносистемі української мови.

Антонімія в екологічній терміносистемі представлена як на лексичному (забруднення - очищення, позитивний - негативний фототаксис), так і словотвірному (безпека - небезпека, спадкоємна - неспадкоємна мінливість) рівнях мови. У межах словотворчого типу антонімії виділено антонімічні відношення однокореневих термінів, які виникли внаслідок чергування префікса у лексемі з його відсутністю (біогенез - абіогенез, клімакс - дисклімакс). Також зафіксовано випадки, де функцію антонімізації виконує той чи інший терміноелемент (гетерогамія - гомогамія, макробентос - мікробентос, термофіли - термофоби). У термінах-словосполученнях протиставляються окремі складові частини, які передають значення диференційної семи типу: а) наявність - відсутність ознаки (активна - пасивна небезпека, відкритий - закритий ґрунт); б) більший ступінь вияву ознаки - менша кількість або ступінь ознаки (вищі - нижчі рослини, максимальний - мінімальний стік); в) місце розташування у просторі або місце протікання процесу (вертикальна - горизонтальна зональність, нижня - верхня межа біосфери); г) особливості форми, розміру та характеру (одноярусний - багатоярусний ліс, первинний - вторинний забруднювач).

З погляду семантики у складі аналізованої термінології спостерігається комплементарна (мікроелемент - макроелемент, флора - фауна) та контрарна антонімія (моноценоз - олігоценоз - поліценоз, монодомінантна - олігодомінантна- полідомінантна екосистема).

Використання полісемії в українській екологічній термінології пояснюється специфікою розвитку самої екологічної науки, необхідністю семантичних змін у загальнонаукових термінах, змінами первинних значень термінів і потребою термінологізації загальновживаних слів.

Вживання загальнонаукових термінів в екологічній терміносистемі характеризується семантичним звуженням загального значення терміна із збереженням гіперсеми та формальної структури, напр.: адаптація (від лат. adaptatio - пристосування), дегенерація (від лат. degeneration - вироджуюсь), акселерація (від лат. аcceleratio - прискорення). Такі терміни мають широку семантику і їх значення може модифікуватися в споріднених науках. Зіставлення вживання подібних термінів у різних галузевих терміносистемах української мови дає можливість розцінювати даний процес як полісемію, оскільки значення цієї групи термінів дуже схожі, незважаючи на їхню належність до різних терміносистем.

Більшість полісемічних екологічних термінів утворено в результаті перенесення значення на основі метонімії (позначення результату процесу дії через назву назву дії тощо) та синекдохи (перенесення значення за кількісною суміжністю, основою якого є кількісне співвідношення: велике позначається через мале, рід через вид, ціле через частину, загальне через одиничне і навпаки), напр.: забруднення, залуження (дія і результат дії”), газифікація, дезінфекція (дія та інструмент або засіб реалізації дії”), фітобій (місце дії і суб'єкт дії), лагуна, мікрофлора (ціле і частина) тощо.

Розвиток значень шляхом метафоричного перенесення значення термінів та загальновживаних слів є менш властивим для екологічної терміносистеми. Причому зміст термінологізованих загальновживаних лексем (годинник, завіса, кора, ланцюг, ніша) конкретизується, поглиблюється їхнім входженням у відповідні складені екологічні терміни: біологічний годинник, біоценотичний порядок, екологічна ніша, кора вивітрювання, харчовий ланцюг.

Явище омонімії не властиве екологічній терміносистемі у чистому вигляді, воно спостерігається або в межах окремих екологічних напрямків, або різних галузей знань. Міжсистемна омонімія пов'язана насамперед з тим, що засвоєння спеціалізованого значення терміна з іншої галузі знань передбачає розходження значень між ним та екологічним терміном, за ними закріплені різні дефініції (морфологія в екології та лінгвістиці; асиміляція в екології, лінгвістиці, етнографії; валентність в екології, лінгвістиці, хімії). Наявність внутрішньосистемної омонімії зумовлена обсягом екологічної науки, що складається з багатьох напрямків і підрозділів. Проте кількість внутрішньосистемних омонімів (абляція, катагенез) є обмеженою, бо їх намагаються усувати, оскільки загальновизнаним фактом є негативна роль омонімів в одній терміносистемі. Засвідчено поодинокі випадки омонімії між екологічними термінами та загальновживаними словами (фен, мул).

Українська екологічна термінологія формується як на основі питомої лексики, так і шляхом прямих та опосередкованих лексичних запозичень. Мовами-джерелами запозичень в екологічній термінології виступають: грецька (абісаль, алелопатія, бріобіонт, ебоніт, мізофобія), латинська (агрегація, адаптація, ареал, резерват, селекція), англійська (емерджентність, кліринг, моніторинг, полютант, хомінг), німецька (дюкер, легування, лес, штам, штрек), французька (жеода, кадастр, рафінування, рельєф), голландська (дамба, польдери, шторм), італійська (лава, лагуна) тощо.

Залежно від джерела запозичення та поширення серед інших мов, у складі аналізованої терміносистеми виділяються терміни іншомовного походження - інтернаціоналізми, напр.: укр. агроекосистема, англ. agroecosystem, нім. Agroцkosystem, фр. agroecosysteme; укр. суперпаразит (надпаризит), англ. superparasite, нім. Uberparasit, фр. superparasite; укр. коефіцієнт Бюфона, англ. Bufon coefficient, нім. der Koeffizient von Bьffon, фр. coefficient de Buffon.

У третьому розділі „Структурно-граматичні особливості української екологічної термінології” досліджено структурно-граматичну специфіку аналізованої галузевої термінології, виявлено основні структурні типи та способи творення екологічних термінів, описано продуктивні словотвірні моделі, притаманні аналізованій галузевій терміносистемі.

Творення екологічних термінів відбувається за допомогою традиційних способів словотвору української літературної мови. Це, в свою чергу, передбачає поділ термінів за структурними особливостями на терміни-слова і терміни-словосполучення. Терміни-слова є неоднорідними за своєю будовою. Сюди належать непохідні терміни (бенталь, повітря, речовина, фауна); похідні терміни-деривати (забруднення, довкілля, очищення), терміни - складні слова (азотобактерії, життездатність, бета-розпад) та абревіатури (ГДК - гранично допустима концентрація, ЕМР - екологічні мікрорезервації, МНС - моніторинг навколишнього середовища). Залежно від кількості компонентів, які беруть участь у творенні терміна-словосполучення, розрізняємо двокомпонентні (гігієнічний норматив, навколишнє середовище) та багатокомпонентні терміноодиниці (особливо небезпечна речовина, середовище життя людини, комплексний показник забруднення атмосфери).

Терміни-слова утворюються за допомогою морфологічного способу (афіксація, осново- та словоскладання, абревіація), терміни-словосполучення - синтаксичного способу. Лексико-семантичний спосіб є характерним як для творення екологічних термінів-слів, так і для окремих компонентів термінів-словосполучень.

Словотворче упорядкування екологічних терміноодиниць відбувається з врахуванням практичних потреб використання лексики, що виявляється у різній продуктивності та регулярності використання певних словотвірних моделей, спеціалізації словотвірних засобів для найменування окремих екологічних понять тощо.

Основними граматичними компонентами екологічної термінології виступають повнозначні слова - іменники (вода, забруднення, повітря, відходи, середовище), що позначають предметні денотати. Прикметники та дієприкметники, входячи до складу екологічних термінів-словополучень, структурно впорядковують атрибутивні комплекси та вказують на їх приналежність до екологічної сфери (зовнішнє середовище, екологічне лихо, іонізуюче випромінювання, регулюючий фактор).

Морфологічний спосіб є одним з основних способів творення екологічних термінів-слів. У межах афіксального типу термінотворення визначено й описано 18 продуктивних моделей суфіксального і 8 моделей префіксального різновидів словотвору. Префіксально-суфіксальний різновид використовується обмежено.

Творення термінів шляхом осново- та словоскладання не відрізняється від аналогічного процесу утворення загальновживаної лексики. Розбіжності виявляються у продуктивності окремих національних та загальномовних словотвірних моделей. Причому серед екологічних термінів - складних слів значна перевага належить термінам-композитам (аквакомплекс, лісопридатність, саморозвиток).

Залежно від кількості основ, які беруть участь у творенні терміна-композита, розрізняємо двокомпонентні (жароміцність, мікрозаказник, радіочутливість) та багатокомпонентні композити (агробіоценологія, екобіоморф, етноекосистема). Серед стандартних частин композитних утворень виділяються національні твірні елементи (вод(о)-, сам(о)- тепл(о)-, -стійкість) та іншомовні терміноелементи (антропо-, біо-, гео-, гідро-, еко-, макро-, мікро-, -логія, -метр).

За структурно-генетичними характеристиками серед екологічних термінів-композитів виділено такі групи: а) екологічні терміни, утворені поєднанням двох національних твірних основ (водовідведення, самоочищення, тепломісткість); б) терміни, утворені за допомогою інтернаціональних терміноелементів чи основ (екзосфера, літогенез, мікробіота); в) терміни, які утворилися шляхом поєднання національного твірного елемента з інтернаціональним терміноелементом чи основою (екобезпека, екомісткість, радіостійкість).

Термінів-юкстапозитів в екологічній терміносистемі засвідчено порівняно небагато (бета-випромінювання, гамма-таксономія, гель-фільтрація, нетто-продукція). Причому до юкстапозитів відносимо лише ті конструкції, в яких неможливо виділити стрижневий компонент та прикладку, і один з компонентів яких не відмінюється (брутто-продукція, грам-атом, колі-інфекція). Екологічні терміни, побудовані за моделлю прикладки, обидва компоненти яких відмінюються і в яких можна виділити стрижневий компонент та елемент-прикладку, визначаємо як терміни-словосполучення (вид-індикатор, організм-піонер, ставки-відстійники).

Крім безпосередньо складних слів, в українській екологічній термінології є складноскорочені назви-абревіатури, утворені з початкових літер слів, які входять у вихідне словосполучення. Термінів-абревіатур в екологічній терміносистемі засвідчено небагато (МЕП - місцевий екологічний план, ПТК - природно-територіальний комплекс, СЗЗ - санітарно-захисна зона, ФАР - фотосинтетично активна радіація). Цей факт пояснюється недавнім утвердженням самої екології як окремої біологічної науки. Відповідно реалізація пошуків економних засобів найменування тут досягла невисоких результатів.

У межах лексико-семантичного способу творення виокремлено екологічні терміни-слова та елементи, що входять до складу двокомпонентних конструкцій, які утворено шляхом звуження значення загальновживаних слів (слово феномен у складі екологічного терміна феномен природи), метафоризацією як загальновживаних слів (слово спалах у складі терміна екологічний спалах), так і галузевих термінів (термін амплітуда у фізиці та у складі екологічного терміна екологічна амплітуда, термін деградація у соціальній психології і у складі екологічного терміна деградація середовища), а також метонімізацією (термін акумулятор як предмет і прилад, термін чутливість як властивість і величина).

Серед метафоризованих екологічних термінів найуживанішими виступають двокомпонентні конструкції, що є особливим видом термінів-словосполучень, в яких одне слово стосовно іншого завжди перебуває у позиції семантичного підпорядкування. Такі терміни представлено конструкціями, в яких значення одного з елементів реалізується на основі подібності за зовнішнім виглядом (ложе океану, степове блюдце), за функцією (біологічний годинник, видове багатство, природоохоронний інструмент, поріг запаху), за кольором (зелене будівництво, зелена зона, червоний зсув, червоний приплив, червоний сніг).

До складу двокомпонентних метафоричних термінів входять також елементи, утворені на базі терміноодиниць геометрії (ареальна крива, екологічна піраміда, конус виносу), фізики (альтернативний рух, трофічний спектр, швидкість фільтрації), військової справи (екологічна війна, кристалічний щит, хімічний напад), соціальної психології (мотивація, антропогенний стрес, депресія підземних вод).

Метонімічна деривації представлена такими моделями: 1) назва дії > назва наслідку/результату дії (аерація, виділення, залуження, підтоплення, полив, розмноження, седиментація); 2) назва властивості/процеса > назва величини (активність, концентрація, мінералізація, вологість повітря); 3) назва предмета > назва одиниці виміру (біомаса, життєві форми, кліматична зона); 4) назва предмета > назва приладу (диспергатор, циклон).

Більшість семантичних дериватів виразно і коротко передає зовнішні відмінні риси спеціалізованих понять, які часто вимагають складної дефініції, реалізованої багатокомпонентними термінами.

Значного поширення в екологічній терміносистемі набула синтаксична деривація, що, як відомо, є одним з основних способів термінологічної номінації. Терміни-словосполучення мають виразні систематизуючі властивості, ними легше передати ієрархічні відношення, належність терміна до класифікаційного ряду, який базується на родо-видовому співвідношенні понять.

Екологічні терміни-словосполучення утворюються на базі однослівних термінів, які сформували семантичне ядро екологічної терміносистеми. Вони стали основою для творення двокомпонентних (виснаження вод, кадастр відходів, шумове забруднення) та багатокомпонентних екологічних конструкцій (техногенне радіаційне забруднення, буферна ємність екосистеми, управління охороною навколишнього середовища).

Екологічні терміни-словосполучення структуруються за моделями підрядної залежності компонентів: 1) узгодження (аридне спустелення, екологічна криза, радіоактивні відходи); 2) керування (ерозія берега, сховище відходів, хлорування води) або 3) при поєднанні узгодження та керування (антропогенне забруднення атмосфери, інтенсивність чинників навколишнього середовища).

Склад стрижневих компонентів екологічних термінів-словосполучень у межах аналізованої терміносистеми є неоднорідним як за походженням, так і функціональним навантаженням. Одні з них репрезентують базові поняття екологічної галузі, причому серед них є запозичені терміни (ареал, баланс, заказник, середовище, ландшафт) і терміни, утворені внаслідок семантичної трансформації загальновживаних слів (зона, межа, поріг, область); інші є загальнонауковими термінами з абстрактним значенням (закон, принцип, процес, система), які виступають структурно-семантичним ядром для творення багатокомпонентних термінів: баланс екологічних компонентів, закон радіоактивного розпаду, межа природної системи, поріг шкідливої дії, принцип закону охорони навколишнього середовища.

Двокомпонентні конструкції в екологічній терміносистемі представлено двома продуктивними моделями - „прикметник + іменник” (59%): водний режим, глобальний моніторинг, зовнішнє середовище, екологічна політика та „іменник + іменник (41%): збагачення відходів, екологія людини, порушення земель, якість води.

Зважаючи на те, що компоненти терміна-словосполучення мають різний ступінь термінологічності, двокомпонентні атрибутивні словосполучення екологічної терміносистеми поділяються на такі групи: 1) складені терміни, де обидва слова мають термінологічний характер (часто це можуть бути терміни з інших галузей): адаптивна радіація, безповоротне водоспоживання, експорт відходів; 2) складені терміни, у складі яких окремі компоненти, взяті ізольовано, можуть і не бути термінами: а) де означуване - термін, а атрибут може мати нетермінологічний характер: опромінення населення, основність води, червоний зсув; б) де означення має термінологічний характер, а означуване - загальновживане слово: вітрозахисна смуга, екологічна безпека, ядерна шкода; в) де обидві лексеми, вжиті окремо, можуть бути загальновживаними словами: пташиний базар, безпечне місце, сонячна активність.

Екологічні терміноодиниці, що мають у своєму складі три і більше компонентів, утворюються шляхом розширення й уточнення значення двокомпонентних термінів. Завдяки уточнювальним атрибутивним відношенням, які в аналізованій терміносистемі виражаються прикметниками чи іменниками у родовому відмінку (подекуди іменник може бути виражений формою місцевого відмінка, якщо у складі словосполучення вжито прийменник), двокомпонентні терміни переростають у трикомпонентні. Так, у терміні-словосполученні відновлення ґрунту, головне слово (відновлення) вказує на процес (категоріальне поняття), пов'язаний з дієсловом відновлювати, залежне слово (ґрунт) вживається на позначення об'єкта перебігу процесу, названого стрижневим словом. Уточнення цього двокомпонентного атрибутивного словосполучення додатковим елементом, вираженим іменником з прийменником (відновлення ґрунту на відвалах), вказує на місце перебігу процесу, а отже дозволяє виділити додаткові конкретизовані, індивідуальні особливості аналізованої екологічної терміноодиниці.

В екологічній терміносистемі багатокомпонентні терміни передають ускладнену ознаку явища чи поняття, на що вказують їх додаткові характеристики. Так, у структурі терміна міські стічні води відображено ієрархічне співвідношення понять категорії предметів (води) за функцією (стічні) та місцем знаходження (міські). Дещо по-іншому реалізовано структурно-семантичну взаємодію в екологічному терміні-словосполученні вторинне забруднення водойми, де поняття категорії дій та процесів (забруднення) деталізується за ознакою часу (вторинне) і вказівкою на об'єкт дії (водойми).

Серед трикомпонентних екологічних термінів найчастотнішими є термінологічні конструкції, утворені за словотвірними моделями: „іменник + прикметник + іменник” (31%): аварія ядерного реактора, баланс екологічних компонентів, забруднення атмосферного повітря; „прикметник + іменник + іменник” (27%): автономне джерело електроживлення, буферна ємність екосистеми, гідротехнічна меліорація земель та „прикметник + прикметник + іменник” (18%): інвестиційна екологічна програма, промислова стічна вода, радіаційний екологічний моніторинг.

Для чотирикомпонентних та п'ятикомпонентних виділено по чотири продуктивні моделі (екологічна ефективність природоохоронних витрат, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, антропогенне порушення озонового шару землі, дистанційний метод вивчення навколишнього середовища). Такі багатокомпонентні конструкції утворено шляхом різних комбінацій означуваних і означаючих частин, в ролі яких виступають як терміни-слова, так і терміни-словосполучення нижчого порядку (напр.: складений термін джерело природного забруднення атмосфери утворено шляхом приєднання іменника (джерело) до функціонального трикомпонентного екологічного терміна (природне забруднення атмосфери), що доповнює, конкретизує значення головного іменника).

У складі української екологічної термінології функціонують також багатокомпонентні конструкції, які поєднують шість і більше компонентів (вплив динамічного техногенного навантаження на геологічне середовище, геохімічна спеціалізація викидів стічних вод міських промислових агломерацій). Вживання таких багатокомпонентних конструкцій на позначення спеціальних понять зумовлюється здебільшого тим, що з розвитком екологічної науки виникають нові галузеві поняття, які потребують позначень, і які важко термінологізувати компактним словосполученням.

Особливий структурний різновид екологічної термінології становлять епонімні одиниці, обов'язковим компонентом яких є власна назва (закон Докучаєва, індекс Екмана, правило Еванса, теорема Атлана). У досліджуваній галузевій термінології власні назви є компонентами назв законів, правил, принципів, індексів, теорем, операцій тощо. Такі конструкції реалізуються поєднанням базових термінів, що є назвами родового поняття - закон, індекс, правило, теорема тощо з власне епонімами, які вказують на видову ознаку.

Типовою для епонімних одиниць є модель “іменник + власна назва у родовому відмінку”: закон Вільямса, парадокс Хатчинсона, правило Джордана, теорема Людвига. Трикомпонентні конструкції представлено моделями: а) “іменник + іменник + власна назва у родовому відмінку”: принцип виключення Гаузе, правило кумуляти Хмельової, правило біосистем Берталанфі; б) “прикметник + іменник + власна назва у родовому відмінку”: біоценотичні принципи Тінемана, термодинамічне правило Вант-Гоффа, фітоценологічні принципи Жаккара. Фіксуються й чотирикомпонентні епонімні одиниці, напр.: закон дії факторів Тінемана, концепція глобальної рівноваги Медоуза, принцип економії енергії Онсагера тощо.

Терміни-словосполучення виконують не лише номінативну функцію, а й допомагають визначити обсяг позначуваного ними поняття, зрозуміти його місце в системі екологічних знань. Саме у термінах-словосполученнях відображено всю комплексно-структурну складність аналізованої наукової сфери.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження.

Екологічну терміносистему української мови визначають такі критерії: цілісність - її складові компоненти об'єднані структурно, семантично і функціонально; структурність - одиниці терміносистеми є структурованими; взаємозалежність - у ній поєднуються складові елементи досліджуваної терміносистеми, споріднених галузевих терміносистем, загальної терміносистеми української мови та терміносистем інших мов; динамічність - сформована терміносистема характеризується рухливістю: змінюється кількість її складників, їхня якість, система взаємовідношень; окресленість - вказує на чітку межу з іншими терміносистемами, визначаючи специфіку окремої галузі людського життя, якій вона слугує; відкритість - становить складну відкриту своєрідну комбінацію понять і термінів, що залучаються з інших, не обов'язково споріднених між собою термінологій.

Екологічний термін - слово чи словосполучення, що є елементом екологічної терміносистеми, називає спеціальне галузеве поняття і потребує конкретної дефініції. Як наука біологічного циклу, екологія часто користується простими за структурою термінами, що обслуговують термінологічні поля суміжних природничих наук. Семантичне ядро екологічної термінології формують терміни-слова, кількість яких є незначною, що не дозволяє переконливо кваліфікувати аналізовану терміносистему як завершену структурну і семантичну єдність нормативно впорядкованих терміноодиниць з чітко визначеною екологічною вмотивованістю лексичних значень. Тому для визначення власне екологічної семантики поряд з однослівними терміноодиницями використовуються складені терміни, які виявляють структурно-семантичні характеристики досліджуваної галузевої терміносистеми за допомогою різночастиномовного упорядкування компонентів, що дозволяє тільки в їх поєднанні чітко визначати належність одиниць до екологічної термінології.

Різноманітність шляхів формування та неоднорідність словникового складу мови екологічної науки пояснюється особливостями взаємодії аналізованої терміносистеми із загальновживаною лексикою української літературної мови, із загальнонауковою термінологією та з терміносистемами суміжних галузей знань. Важливим шляхом поповнення термінофонду екологічної сфери виступає запозичення іншомовних терміноодиниць, більшість яких має галузево опосередкований характер засвоєння, що зумовлено специфікою становлення самої екології як міждисциплінарної науки.

Екологічна терміносистема сучасної української мови є чітко організованою, семантично і структурно впорядкованою цілісністю взаємопов'язаних терміноодиниць. У складі екологічної термінології виділено дев'ять тематичних груп, у межах яких найчастотнішими є терміноодиниці, які позначають дії та процеси (близько 2000 термінів).

Аналіз системних відношень в екологічній терміносистемі дозволяє зробити висновок про типологію парадигматичних відношень у синонімії, полісемії, антонімії та омонімії. Найбільш поширеним семантичним явищем в екологічній терміносистемі української мови є синонімія, що реалізується за допомогою як питомих, так і запозичених лексем. Синонімія розмежовується з фонетичними, словотвірними, морфологічними та морфолого-синтаксичними варіантами екологічних термінів, що свідчить про незавершеність процесу формування аналізованої галузевої терміносистеми, пов'язану з певною невідповідністю змісту і форми окремих екологічних термінів, коли надлишковість форми зумовлює вибір адекватного способу вираження конкретного наукового поняття. Менш активно використовується в аналізованій терміносистемі антонімія, що простежується як на лексичному, так і словотвірному рівнях мови. Особливості використання полісемії зумовлюються специфікою формування самої екологічної науки, семантичними змінами у загальнонаукових термінах і потребою термінологізації загальновживаних слів. Найменш властивою екологічній терміносистемі є омонімія, яка представлена терміноодиницями різних галузей знань або в межах окремих екологічних напрямків.

Для творення екологічної термінології використовуються ті ж самі засоби і способи словотвору, за допомогою яких поповнюється лексичний фонд загальнонаціональної української мови. Серед засобів творення екологічних термінів виділяються словотворчі афікси, основи, цілі слова; деривація екологічних термінів відбувається за допомогою морфологічного, лексико-семантичного та синтаксичного способів творення. Морфологічний спосіб творення представлено афіксацією (найпродуктивніші словотворчі форманти: -нн(я), -ість, -аці(я), -изм/-ізм, -інг/-инг, -н(ий), ев(ий)/-ов(ий), а-, анти-, де-/дез, не-, ре- та ін.), осново- і словоскладанням, а також абревіацією. У межах лексико-семантичного способу творення виділяються екологічні терміни-слова й елементи, що входять до складу термінів-словосполучень, які утворено шляхом звуження значення загальновживаних слів, метафоризації як загальновживаних слів, так і галузевих термінів, а також метонімізацією. Синтаксичний спосіб термінотворення є одним з найпродуктивніших в українській екологічній терміносистемі, що зумовлено появою семантично складних понять, зміст яких важко передати за допомогою термінів-слів. Використання термінів-словосполучень як одиниць власне екологічної семантики дає можливість говорити про своєрідні мікросистеми, побудовані на основі найменування нових екологічних понять чи явищ або шляхом виявлення якоїсь ознаки, характерної для них. Залежно від кількості компонентів, які беруть участь у творенні терміна-словосполучення, розрізняються двокомпонентні та багатокомпонентні одиниці, які термінологізуються за допомогою одного чи кількох компонентів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Овсейчик С. До проблеми становлення української екологічної термінології // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - Вип. V. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 57 - 60;

2. Овсейчик С. Основні структурні моделі екологічних термінів // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - Випуск 9. - К.: ВПЦ „Київський ун-т”, 2003. - С. 219 - 222;

3. Овсейчик С. Епонімні конструкції в українській екологічній термінології // Українське мовознавство: Збірник наукових праць. - Випуск 27 - 28. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 129 - 132.

4. Овсейчик С. До питання мотивованості у термінології (на матеріалі екологічної терміносистеми) // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - Випуск 14. Книга 2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 64 - 68.

5. Овсейчик С. Структурно-семантичні особливості екологічних термінів - складних слів в українській мові // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - Випуск 12. Частина ІІ. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. - С. 98 - 103.

6. Овсейчик С. Метафора в українській екологічній термінології // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - Випуск 16. Книга 2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 3 - 6.

Размещено на Allbest.ru