Двомовність: теорія й практика (на прикладі країни Бельгії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Двомовність: теорія й практика» (на прикладі країни Бельгії)

Що таке двомовність?

Мова - найсуттєвіша і визначальна частина людської особистості, чинник її поведінки, мислення, усвідомлення рівня буття та виокремлення у світі цивілізованих народів. Саме мова постає вирішальним та основним чинником ідентифікації людини до собі подібних.

Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, вона включає в себе образи. Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні. Зазначимо, що мова визначається як система дискретних звукових знаків та невербальних жестів, за допомогою якої індивід досягає цілей комунікації і має можливість виразити сукупність знань і уявлень про світ. Будучи, в першу чергу, засобом вираження і повідомлення думок, мова безпосередньо пов'язана з мисленням.

В контексті культурної перебудови сучасного світу мова відіграє досить важливу роль, адже саме мова дозволяє полегшити розуміння людьми одне одного, вона поліпшує комунікацію. З розвитком мов з'являється поняття білінгвізм, що походить від латинського слова bilingua, і означає «подвійна мова».

Людей, які мають здатність оперувати кількома мовами називають білінгвами, хоча можна зустріти й інші назви, які означають оперування кількома мовами - полілінгвізм чи мультилінгвізм. Людина, яка здатна вільно оперувати різними мовами в конкретних мовних ситуаціях, за дослідженнями психологів, все одно має одну домінантну мову, яка переважає і відіграє значно більшу роль в житті. Такий дослідник як В.П. Бєлянін розрізняв два види білінгвізму - побутовий або природній та навчальний або штучний. По суті, природній білінгвізм з'являється відповідно до мовного оточення людини, а от штучний з'являється лише при вивченні мови, тобто необхідно прикладати певні вольові зусилля. При природному білінгвізмі усвідомлення мовної специфіки людиною може не відбуватися. Необхідно відмітити, що згідно з віковими періодами білінгвізм поділяється на ранній та пізній. Щодо раннього білінгвізму, то він зумовлений життєдіяльність людини в двомовному соціо-культурному середовищі, а от пізній білінгвізм характеризується освоєнням іншої мови пізніше, після освоєння рідної мови.

Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність суспільства та держави, наприклад, існування на одній території декількох етносів, що використовують різні мови для спілкування. По суті, в сучасному світі немає держав, в яких не було б етносів, тому явище двомовності отримало досить велике поширення. Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридичне закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов.

У світі існує і так званий неофіційний білінгвізм, який відповідає ситуації, коли офіційно визнаною є лише одна з двох мов, що найбільш часто використовується населенням цієї держави. Разом з тим, невизнана на рівні офіційної, друга мова продовжує вживатись значною частиною населення досить широко. Саме до таких держав сьогодні належить Україна, як і деякі інші держави на географічному просторі колишнього СРСР.

Олександр Потебня в своїй дуже відомій роботі «Мова і народність» піднімав проблематику мови та двомовності та розкривав їх сутності. Потебня писав, що мова є праобразом творчої діяльності індивіда, саме мистецтво за своєю структурою досить схоже на слово, адже воно приховує в собі таємницю творів мистецтва.

Щодо білінгвізму, то Потебня писав, що рання двомовність може суттєво гальмувати загальний розвиток дитини, заважати здобуттю освіти, адже незрозумілі і чужі поняття не дають додаткового знання, а лише плутають дитину. Чужа мова засвоюється на рівні звуків, а не думок, вона не хвилює душу і не змушує задумуватись. О. Потебня вважає, що іншу мову, яка не є рідною, необхідно вивчати, але лише якщо це підкріплено життєвою необхідністю. Якщо людина вважає, що її рідної мови просто недостатньо для успішної комунікації в сфері роботи чи навчання, тоді вона вивчає іншу мову виключно з мотивів кращого розуміння оточуючих. Таке знання та вивчення чужої мови природно гармонізує та взаємодіє з рідною мовою, не вимагаючи її забуття і виключення з власного життя. В людині різні мови можуть по-різному співіснувати, слугувати різним цілям, втілювати різний зміст в діяльність. Потебня підкреслює, що людина, яка висловлює свої думки на двох мовах, при переході від однієї мови до іншої разом з тим змінює характер та напрям руху своєї думки.

По суті, питання багатомовності є питанням гігієни думки і воно, на погляд Потебні, мусить колись дочекатися наукового пояснення. На думку вченого, колись психологія доживе до кращих часів, і в ній буде окремий розділ про недуги думки в дитячому і зрілому віці як наслідок багатомовності. У зв'язку з цим, Потебня спирається також на визначеній ролі матері при підготовці дитини для подальшого життя. Подібно як музична освіта, так і розумовий розвиток людини повинен відбуватися за допомогою одного інструмента, а саме материнської мови. Обов'язком матері є розмовляти рідною мовою з дитиною і таким способом давати їй нагоду багато розповідати і розмовляти. Таким чином, в шкідливому впливі багатомовності на розвиток малих дітей Потебня не сумнівається, але сам не обговорює цього складного питання. За те докладніше розглядає шкідливі наслідки чужомовної школи для розвитку розумових здібності школярів і цілої нації, маючи на увазі перш за все найбільші для нього болючі відносини на українських землях. Чужомовна школа веде в кінці до розриву між простим народом і освіченими верствами і так приготовляє смерть нації.

Розглядаючи питання двомовності, я знайшла певні відомості про дослідження інших вчених, із зовсім протилежною точкою зору. Наприклад, професор Франсуа Грожан в своїй книзі "Двомовні: життя та реальність" аналізує розповсюджені міфи, пов'язані з двомовністю. Отже, які популярні твердження, пов'язані з білінгвізмом, на його погляд, є невірними?

· Двомовність - рідкісне явище. Було визначено, що більше половини населення світу є двомовним, тобто живе, спілкуючись двома чи більше мовами. Білінгвізм можна знайти в усіх куточках світу, на всіх суспільних рівнях, у всіх вікових групах. Навіть у країнах, де переважає одномовне населення, відсоток білінгвів є високим. Наприклад, вважається, що в США живе біля 50 мільйонів двомовних людей.

· Білінгви оволодівають своїми двома (чи більше) мовами в дитинстві. Білінгвом можна стати в дитинстві, але також в юності та зрілому віці. До речі, багато дорослих стають двомовними через те, що переїжджають з однієї країни (чи регіону) до іншої та вимушені вивчати другу мову. З часом вони можуть стати такими ж двомовними, як і діти, які оволодівають мовами в ранні роки (за винятком вимови корінного мовця). Загалом, люди стають двомовними через те, що життя вимагає використання двох або більше мов.

· Білінгви однаково добре володіють обома мовами. Двомовні люди знають свої мови на тому рівні, який їм потрібен. У деяких білінгвів переважає знання однієї мови, інші не знають, як читати та писати однією зі своїх мов, треті мають лише поверхневе знання однієї з мов, і, нарешті, дуже незначна частина однаково вільно володіє обома мовами. Важливо розуміти, що двомовні люди дуже різні, як і одномовні.

· Коли справжні білінгви говорять однією зі своїх мов, то не мають акценту. Наявність чи відсутність правильної вимови не робить вас більш чи менш двомовними. Акцент залежить від того, коли людина вивчила мову.

· Змішання мов у двомовних - це ознака лінощів. Змішання мов, таке як перехід з однієї мови на іншу та запозичення, є доволі розповсюдженою практикою серед білінгвів, які спілкуються з іншими білінгвами. При двомовному спілкуванні доступними є словники двох мов, і їх використання є довільним. Багато виразів та слів краще виражаються тією чи іншою мовою; змішування дозволяє використовувати необхідні, не звертаючись до перекладу, який може банально не відповідати тому, що потрібно сказати. При цьому в інших ситуаціях білінгви знають, що вони не можуть змішувати свої мови (наприклад, під час спілкування з одномовними співбесідниками), і тоді вони використовують одну мову.

· Двомовні люди є представниками двох культур. Хоча багато білінгвів також є бікультурними (тобто вони взаємодіють з двома культурами та поєднують аспекти кожної), чимало інших є монокультурними, як, наприклад, жителі німецькомовної частини Швейцарії, які часто в юності вивчають три - чотири мови. Отже, людина може бути двомовною, не будучи бікультурною, так само як може бути і представником двох культур, знаючи лише одну мову (наприклад, британці, які мешкають в Сполучених Штатах).

· Двомовні люди висловлюють емоції своєю першою мовою. Деякі білінгви виростають, вивчаючи дві мови одночасно, а відтак не мають першої мови, якою могли б виражати свої емоції. І для більшості двомовних людей, які оволоділи своїми мовами послідовно - спочатку однією мовою, а декілька років потому - іншою, картина також не є однозначною. Емоції та двомовність створюють дуже складну і дуже особисту реальність, яка не має встановлених законів.

· У дітей двомовність шкодить процесу засвоєння мови. Цей міф був дуже популярним в середині XX сторіччя. З того часу було проведено чимало досліджень, які показали, що двомовність не заважає дітям опановувати мови. При цьому варто брати до уваги, що через те, що двомовні діти мають стикатися в спілкуванні з двома чи більше мовами, вони в деяких аспектах дещо відрізняються від одномовних дітей, проте певно не в плані засвоєння мови.

Таким чином, двомовність чи білінгвізм як явище є досить розповсюдженим і потребує детальнішого вивчення.

У Європі, в Люксембурзі основна місцева мова -- летцебургиш, а офіційними мовами є французька та німецька. Досить цікавим є досвід Люксембургу, де в шкільній системі застосовують трилінгвальний дидактичний компонент, що передбачає поетапне введення у дошкільному та шкільному віці люксембурзької мови (розмовний варіант німецької), німецької мови з використанням її як засобу навчання і далі - французької мови, яка стає засобом вивчення інших предметів.

На сьогодні двомовними також є такі країни, як Канада, Фінляндія, Ірландія, Бельгія, Казахстан.

Основну свою увагу я хотіла б зосередити на проблемі двомовності в Бельгії.

білінгвізм двомовність бельгія європейський

Бельгія, як двомовна країна

Бельгія, офіційна назва: Королівство Бельгія -- держава у Західній Європі. На суходолі межує на півночі з Нідерландами, на сході -- з Німеччиною і Люксембургом, на півдні -- з Францією.

Офіційні мови -- нідерландська, французька й німецька. На півночі, у Фландрії, розмовляють здебільшого нідерландською (55 % людності країни); на півдні, у Валлонії --французькою (32 %); 11 % бельгійців двомовні; на самому сході Валлонії -- німецька (0,6 %). У Брюссельському регіоні розмовляють французькою й нідерландською мовами. У Фландрії за офіційну мову править тільки нідерландська, у Валлонії -- французька (на землях Німецькомовної громади ще й німецька), а в Брюсселі за офіційні вживають французької та нідерландської мов.

Фламандська громадаФранцузька громадаНімецькомовна громада

(нідерландськомовна)(французькомовна)

ФландріяВаллоніяБрюссельський столичний регіон

Бельгія - досить штучна країна. Утворена з двох абсолютно різних і за економічним рівнем розвитку, і за етнічним складом частинок: Фландрії (голландськомовна) і Валлонії (франкомовна). В 1830 році їх об'єднувала лише спільна католицька віра і ненависть до голландського протестантського правителя Віллема І, який на їх думку був занадто авторитарним. Після перемоги над голландцями (не без допомоги французької армії та зради голландців усіма їх союзниками) нова держава одразу прийняла закон "Про свободу мов".

Насправді ж, французька мова домінувала в столиці держави - Брюсселі і на більш розвиненому півдні (завдяки заводам і шахтам). Голландська ж мова (чи вірніше її діалект - фламандська) була мовою затурканих північних селюків, які до того ж вели досить злиденне життя (безземелля, занепад домашнього ремесла через неможливість конкуренції з продукцією фабрик). Тобто склалась ситуація, в якій майже вся бюрократія і майже весь бізнес спілкувавсь французькою, а голландська залишалась десь на сільському рівні.

До 1873 року всі державні папери і судові справи розглядались французькою.

До 1878року все спілкування з державними органами було французькою (в реальності ще довше - бо чиновники не бажали вчити голландську).

До 1883року вся середня освіта була французькою.

Цією ситуацією одразу скористались соціалісти, які порівнювали життя фламандців в Бельгії зі станом негрів в Бельгійському Конго. Під час першої світової солдати-фламандці писали королю листа з проханням якимось чином вплинути на офіцерів, які віддавали команди виключно французькою. Уже в другій половині ХХ століття фламандці влаштовували так звані "марші на Брюссель" для захисту права голландськомовного населення на вільне використання своєї мови в усіх сферах життя. Франкофони Брюсселя зустрічали такі демонстрації плакатами "Давай вали назад в село".

Якоюсь мірою проблему вирішили розділивши країну на мовні спільноти (на додачу до адміністративного поділу на Валлонію, Фландрію і Брюссель) і надавши цим спільнотам ряд адміністративних прав. Але в результаті в кожній спільноті перемагають "свої" партії, які потім не можуть утворити коаліцію через різне бачення розвитку країни. Загострює проблему і різний економічний розвиток регіонів: шахти у Валлонії закрились, а Фландрія навпаки динамічно розвивається.

В Брюсселі близько 80% городян спілкуються між собою французькою, але вся інформація дублюється на голландській. Навіть одна і та сама реклама на одній станції метро французькою, на іншій вже голландською.

Мовна проблема Бельгії

Бельгія - одна з небагатьох держав в Європі, де офіційно на державному рівні співіснують дві мови, фламандська та французька. Цей компроміс було закладено ще у момент створення Бельгійського королівства нецілих 200 років тому, але болючим для невеличкої, десятимільйонної країни, він залишається і досі. Раніше суперечки між фламандською більшістю країни, вона складає приблизно дві третини населення, і франкомовною меншістю, це приблизно третина, точилися головним чином на місцевому рівні, але тепер франкофони, подібно до російськомовної меншини України, вирішили скаржитися на свою державу у Раду Європи.

Мовна проблема у Бельгії дійсно багато у чому нагадує українські реалії. Подібно до великих українських міст, Брюссель, столиця країни, що географічно розташована у Фландрії, внаслідок демографічних змін та міграції на 80% став франкомовним. А з переселенням близько 120-ти тисяч мешканців міста до приміських зон, французька мова просочилася за межі міста до, так би мовити, традиційно фламандської Фландрії.

Місцеві фламандці наполягають, що приїжджі повинні навчитися їхньої мови, і все місцеве діловодство повинно бути фламандською мовою. Вони пропонують, щоб бібліотеки, в яких забагато книжок французькою мовою, були позбавлені субсидій, а валлони (так називаються франкомовні бельгійці) приходили до місцевих рад з перекладачем, якщо вони не знають фламандської мови. Ці вимоги викликають обурення серед валлонів, оскільки переважна частина фламандців добре говорить по-французьки. Але фламандці не здаються: «Як двомовність, то для всіх, - говорять вони, - якщо ми зуміли навчитися говорити вашою мовою, то чому б вам не навчитися говорити нашою, тим більше, що на нашій же території».

Протягом кількох років валлони, які за риторикою двомовності, подібно до російськомовних українців обстоюють своє право залишатися одномовними, намагалися протестувати завдяки актам громадської непокори. Наприклад, саботували сплату місцевого податку під приводом того, що податкові форми написані фламандською мовою. А кілька років тому вони вирішили поскаржитися до Ради Європи. Як часто стається у подібних випадках, Рада Європи покартала Бельгію і порадила їй підписатися під добре відомою в Україні Європейською Конвенцією захисту мов меншин.

Конвенцію врешті-решт було підписано. Але тут на перешкоді вимогам франкофонів стали демократичні процедури країни. Для того, щоб вона набула чинності, конвенцію повинні ухвалити всі сім регіональних парламентів Бельгії. Фламандці говорять «ні».

Двомовність в теорії

За формою державно-територіального устрою Бельгія федеративна держава, що складається із співтовариств і регіонів. Співтовариства будуються за культурно-лінгвістичним принципом, а регіони - за мовно-територіальним. Бельгія включає три співтовариства: Французьке, Фламандське і німецькомовне і три регіони: Валлонський, Фламандський і Брюссельський (двомовний). Перехід від унітарного до федерального устрою в Бельгії відбувся 1 січня 1989 р. у зв'язку з багаторічним конфліктом між двома основними національностями - фламандцями і франкомовними валлонами.

У співтовариствах і регіонах створені відповідні представницькі та виконавчі органи. Одночасно регіони Бельгії в адміністративно-територіальному відношенні діляться на десять провінцій (по п'ять у Фландрії і Валлонії).

Двомовність на практиці

Насправді, Бельгія - скоріше не тримовна, а країна з двома великими одномовними частинами - фламандською і валлонською. Для забезпечення мовно-національних прав створено спеціальні органи - Ради співтовариств, які поширюють свою компетенцію на відповідних територіях у таких питаннях: культури, освіти, навчання в закладах освіти.

Франкомовні бельгійці як не хотіли вчити фламандську, так і не вчили. Але, боячись, що рівноправність змусить чиновників користуватися фламандською, а в остаточному підсумку призведе до втрати Валлонією своєї франкомовності, вони пролобіювали запровадження двомовності на адміністративному рівні. Тобто, двомовність по-бельгійськи - це не поєднання, а роз'єднання двох мов і субетносів у межах країни.

Ця ідея зрештою оформилася в ту ситуацію, яка наразі спостерігається в Бельгії. Двомовність в цій країні зовсім не означає, що обома мовами можна користуватися де завгодно. В столиці Брюсселі та околицях - так, в питаннях судочинства - так. Але занести у мерію фламандського містечка реєстраційні документи на французькій не можна - закон забороняє.

Більше того, в поїзді, який їде з фламандського Антверпена до валлонського Шарлеруа, мова оголошень змінюється чотири рази: фламандською у Фландрії, фламандською та французькою в Брюсселі, потім знову фламандською і, зрештою, французькою.

Ситуацію ускладнює те, що в регіонах, де є значна кількість іншомовної меншості, вони мають низку привілеїв - зокрема, щодо освіти. Фламандці вбачають у цьому порушення своїх прав: франкомовні бельгійці вимагають мовних пільг у фламандських муніципаліях, а у французьких муніципаліях цих пільг добитися дуже складно.

Сегрегація Бельгії на дві великі одномовні частини все частіше ставить питання про логіку існування Бельгії як держави. Тим більше, що фламандці не задоволені бюджетною системою Бельгії, яка перерозподіляє на користь Валлонії значну частину податкових надходжень Фландрії. Характерно, що на останніх парламентських виборах відносну перемогу у Фландрії отримали представники партії «Фламандський інтерес», яка виступає за створення незалежної фламандської держави.

Державна двомовність у Бельгії не усунула конфліктності у забезпеченні мовних прав бельгійців у «змішаних» валлонсько-фламандських масивах - у Брюссельському регіоні. Власне мовні і національні проблеми в Брюссельському регіоні і стали однією з важливих причин затяжної політичної кризи, яка триває з 2007 року. Складовою політичної кризи стала найбільша у новітній світовій історії урядова криза, яка тривала 541 день. Лише 5 грудня 2011 року у Бельгії було сформовано коаліційний уряд. Мовні проблеми є ключовими у формуванні конфліктності у бельгійському суспільстві. Зокрема, це стосується давньої суперечки щодо виборчого округу Брюссель-Хале-Вільворд, який дає можливість франкофонам перемагати на виборах до органів самоврядування в муніципалітетах Фламандського Брабанту, а відповідно - використовувати у діловодстві французьку мову. Фламандці наполягають на виділенні з округу фламандськомовних територій і прилучення до виборчого фламандського округу. У свою чергу валлони готові йти на цю поступку лише у випадку, якщо буде створено коридор «Брюссель-Валлонія», який перетворить Брюссель з франкомовного анклаву в Фландрії в складову частину Валллонії.

Висновки

Інтеграційні процеси сприяють перетворенню Європи в багатомовний простір, в якому всі національні мови мають рівні права. Адже з відкриттям кордонів між країнами Європи посилюється мобільність людей, установлюються та виходять на новий рівень підтримувані раніше контакти як усередині країни, так і із зарубіжними друзями та партнерами. Ці процеси значно посилюють мотивованість європейців до опанування іноземних мов.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полікультурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу - відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

Проаналізувавши ситуацію, що склалася в Бельгії, я не можу сказати, що двомовність, яка була закріплена законом пішла на користь як і громадянам, так і владі. Бельгія - країна в якій законом закріплені три державних мови, але в котрій кожна із цих сторін старається ущемити інші дві.

Для цієї країни не можна сказати, що існує вирішення проблеми. Проблема дійсно глобальна, і лежить у корінні створення країни. Можна лише припускати, що з часом агресія людей які зібралися під одним прапором, але з різними мовами, зникне одне до одного.

Список використаної літератури:

· Загнітко А. П., Домрачева І. Р. «Основи мовленнєвої діяльності». Навч.п. для студентів -- Д., Український культурологічний центр, 2001.

· Кошуба М. «Проблема двомовності у трактуванні О. Потебні» - «Науковий вісник» Вип. 2, 2008 рік

· http://uk.wikipedia.org/wiki/Двомовність

· http://revolution.allbest.ru/languages/00267503_0.html

· http://5fan.ru/wievjob.php?id=3892

· http://chumova.com/myths-about-bilingualism.html

Размещено на Allbest.ru