Лексика і неологізми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Лексика

2. Активна і пасивна лексика

3. Неологізми

Висновок

Вступ

Знакову систему - мову утворюють матеріально-ідеальні одиниці - єдності означувача та означуваного, бо ще з часів Аврелія Августина слово вважають значущим знаком. Мова є сприйманий мовною свідомістю і відтворюваний у тій чи іншій єдності етномовних знаків об'єктивний порядок дійсних чи уявних речей. Тому сама вона є системою, підвладною своєму власному порядкові. Інакше кажучи, об'єктивний порядок речей довкілля через посередництво свідомості тим чи іншим чином об'єктивує і порядок мовних одиниць. Як живий організм мова оперує ними у часі й просторі, тому їхня уявна безсистемність (на тому чи іншому рівні) у синхронії виявляє системність у діахронії і навпаки. Де Соссюр зазначав, що "в мові немає ні понять, ні звуків, які існували б незалежно від мовної системи".

Щодо лексики це означає, що кожне слово мови прямо чи потенційно пов'язане з іншими її словами. Як відбиток речової і поняттєвої сутностей будь-яке слово водночас виступає лексико-семантичною та лексико-граматичною сутністю. Тому його становлення і лінійний "рух" можна позначити рядом: річ-реалія (у позамовній дійсності) - поняття (у мовній свідомості людини) - слово (лексематична одиниця) - слово (лексико-семантична одиниця) - слово (лексико-граматична одиниця).

1. Лексика

Термін лексика походить від грецького lexikos - 'відноситься до слова'. Цим терміном позначається сукупність слів, або словниковий склад, тієї чи іншої мови. Він використовується також тоді, коли говорять про сукупності слів, що вживаються яким-небудь автором ("лексика Пушкіна", "лексика Анни Ахматової"), про сукупності слів якогось окремого твору, видання (лексика роману "Євгеній Онєгін", лексика газети "Московський комсомолець" тощо). Маючи в увазі відповідні особливості мови творів, що належать до однієї з функціональних різновидів мови, також використовують цей термін: "офіційно-ділова лексика", "лексика наукового стилю", "лексика газети" і т.п.

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".

Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.

Таку лексикологію ще називають описовою, на відміну від історичної лексикології, яка вивчає формування і розвиток лексичного складу мови протягом певного історичного періоду. Існують також інші галузі науки про слово, що вивчають окремі, часткові проблеми лексикології: семасіологія - наука про значення слова і пов'язані з ним питання багатозначності (полісемії), омонімії, синонімії, антонімії, етимологія - наука, що вивчає походження слів, спорідненість їх з іншими словами; фразеологія - вчення про стислі лексично неподільні сполучення слів. Суміжною з лексикологією і безпосередньо з нею пов'язаною є лексикографія - лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення різних словників і займається їх укладанням на основі наукових досягнень лексикології.

Уживана в мові лексика у стилістично-функціональному плані переділяється на стилістичні групи. Виділяється стилістично нейтральна (загальновживана, міжстильова) лексика і обмежена певними сферами вживання та стилями (стилістично забарвлена).

Стилістично нейтральна (міжсильова) лексика - загальновживана лексика, що не пов'язана з певними функціональними різновидами мови і не має експресивного забарвлення. Вона охоплює слова, якими послуговуються всі, хто володіє мовою. Ці слова пов'язані з повсякденним життям, із спільними для більшості носіїв мови поняттями, є звичайними, зрозумілими для всіх назвами явищ природи (сніг, дощ, вітер), тварин і рослин (корова, кіт, соловей, пшениця, соняшник, груша, дуб), родинних стосунків (батько, мати, дід, баба), речей, пов'язаних із життям людини і їх частин - предметів побуту, страв, предметів одягу (хата, стіл, стеля, ніж, ложка, хліб, сіль, борошно, борщ, каша, костюм, пальто, сорочка),органів людського тіла (голова, рука, око, нога, ніс), кольорів (червоний, зелений, рожевий, білий),дії і стану (плакати, летіти, бігти), місця, часу (там, сьогодні, завтра), чисел, числових понять (три, чотирнадцять, сотня, половина), службових елементів (і, але, якщо, бо, в, на, перед, під, через) тощо. Стилістично нейтральна лексика - основа усного й писемного мовлення. Вона характеризується стійкістю, хоча може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (президент, атомний, політика).

Чіткої межі між стилістично нейтральною і стилістично забарвленою немає. Деякі багатозначні слова в одних значеннях можуть бути нейтральними (вода - безбарвна рідина), а в інших - закріпленими за певним стилем (у книжці багато води).

Лексику, закріплену за певними функціональними стилями, переділяють на розмовну, експресивно забарвлену та книжну, в якій розрізняють такі групи: суспільно-політична, виробничо-професійна, науково-термінологічна, офіційно-ділова.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел.

Лексика найчастіше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в його соціально - виробничому й культурному житті , а тому словниковий склад мови характеризується дією двох процесів - появою нових слів (для називання нових понять, що з'являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища і реалії. Це зумовлює наявність двох шарів лексики - активного і пасивного.

2. Активна і пасивна лексика

Активна лексика - це слова повсякденного вжитку, які не мають значення давності або новизни. Вони становлять ядро славного складу мови.

До активної лексики належать не лише слова, якими постійно користуються всі носії мови, незалежно від фаху, віку, статі ( хліб, молоко, яблуко, морква, дорога, дощ, батько, мати, діти, син, дочка, великий, солодкий, широкий, рідний, читати, ходити, співати, сьогодні, вчора, тут, там), а й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництва (синус, косинус, трикутник, діагональ, перпендикуляр, кут, корінь, суфікс, префікс, іменник, дієслово, відмінок, закінчення, кома, тире).

Активна лексика об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених. Головна її ознака - регулярне використання в якійсь сфері діяльності людини.

Пасивна лексика - це застарілі слова, що вийшли з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов, які ще не стали загальновживаними.

До пасивної лексики належать історизми, архаїзми, неологізми, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Історизми - це слова, що вийшли з активного вжитку разом з позначуваними ними реаліями. Вони не мають у сучасній українській мові синонімічних замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу - плахта, каптан, окупай, очіпок; знарядь праці - рало, ціп, серп; старовинної зброї-лук, спис, щит; грошей - золотий); соціально-політичної сфери (раб, плебей, боярин, соцький, волость, панщина), професій (ремісник, купець, кожум яка, зброяр, човняр, водонос), звичаїв і обрядів (досвітки, колодій), назви колишніх міст, поселень (Царгород, Тмуторокань, Кідекша).

Архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, що зберігаються і нині. Наприклад: піїт -поет, студій - студент, зелейник-лікар, глагол - слово, благоденствіє - достаток, злато-золото, зримий - видимий, рече - каже. Отже, поряд з архаїзмом завжди є синонім - звичайне сучасне слово. Архаїзми використовуються в сучасній мові тільки з певними стилістичними настановами - для створення історичного мовного колориту.

До пасивної лексики належать і неологізми - нові слова, створені для позначення нового, раніше невідомого поняття. Вони з'являються постійно, повсякчас. Це зумовлено потребами сучасної світової цивілізації: роздержавлення, доленосний. Ці слова зберігають статус неологізмів до того часу, поки вони не стають загальновживаними. Значна кількість сучасних нормативних слів вперше була зафіксована в кінці XIX - початку XX ст.: винахідник, дослідник, читач, гуморист, україніст, авторка, лікарка, письменниця, властивість, незалежність, націоналізація, демократизація, європеїзація.

Крім загальномовних, виділяють індивідуально-авторські неологізми: незриданні сльози, яблуневоцвітно, весніти (П. Тичина); село-затори міста, місто замайданилось (Остап Вишня); розхмарене чоло, світозорий воїн (М. Рильський).

3. Неологізми

Неологізми ( від грецьких «неос» - новий та «логос»- учення) - нові слова, які з'являються у мові разом з виникненням нових предметів, явищ, понять, процесів у суспільному житті. Наприклад:

- геном, клон, менеджмент, менеджер, логістика, віртуальний, інтерактивний.

На час своєї появи кожне слово є неологізмом, оскільки позначає нове поняття. З часом, набувши широкого вжитку, воно стає загальновживаним і входить до активного словника мови. Інакше кажучи, статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають загальновживаними, притаманними лексичному запасові якнайширших кіл носіїв мови. Наприклад, свого часу неологізмами були метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід, генотип, холодильник, перебудова, гласність, приватизація.

Тепер ці слова стали звичайними й до неологізмів їх уже не зараховуємо.

Поряд із лексичним неологізмами з'являються чимало неологізмів семантичних, тобто слів, що вже існують у мові, але набули нових значень: депутат - народний депутат.

Ще одна причина появи неологізмів - бажання предмету чи явищу, що вже існує в мові, дати образнішу назву, яка б відповідала світосприйманню того чи іншого автора.

І з під хмар - снігурів

Сніговіється даль - хитавиця,

Та ще приспана сила снігів,

Та над серцем зоря - вечірниця.

(М. Вінграновський).

Таким чином, неологізми можна поділити на загальномовні й індивідуальні (авторські), які знаходимо у творах письменників, науковців.

Вони сприяють створенню оригінальних, свіжих художніх образів.

Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно…

Не милуй мене шовково,

Ясно - соколово.

(П. Тичина).

В давній золотій печалі лебедіють небеса.

(Д.Павличко).

Індивідуально - авторські неологізми рідко приходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Так. Наприклад, у поезіях Павла Тичини трапляються таку неологізми: аеропланити, багряно видний, бистрозір, брунькоцвіт, сонцеприхильник;

У Ліни Костенко:

золотаве звечоріння, стрімголовеа малеча, пензлі боговгодні;

У Василя Стуса:

- спогадування, сніння, серцеокий, самозамкнений, стотривожна душа, на цих все бідах.

У Михайла Стельмаха:

- місяць-білогривень, нездужжя, підсмуток очей, пора зацвітань і одцвітань, піднебесність.

Деякі зі створених майстрами слова новаторів увійшли до загальновживаного словника: мрія, майбутнє, крок (М. Старицького), поступ, чинни (І. Франко), прагнути (О. Олеся), незграбний, бруд (В. Винниченка), розкрилитися ( М. Рильського).

Неологізми творяться за наявними в мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія;

а зразком бібліотека, картотека - фільмотека, дискотека, слайдотека.

Є й авторські словотвори:

А дівуля, дівчинина, дівувальниця

До кожуха, кожушенька так і горнеться,

А бабуся, бабулиня, бабусенція

До дівчиська, дівчиниська - так і тулиться -

Сиротина ж, сироту ля, сиропташечка,

Бабумамця, бабутатко, бабусонечко. ( І.Драч).

Порівняно нове явище в розвитку мов - абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається меншою кількістю знаків.

Наприклад, замість Українське державне обєднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально- технічних засобів, організації ремонту й використання машин уживаємо Укрсільгосптехніка.

Проте абревіатурами не треба зловживати.

Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми -- добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

лексика мова неологізм лексичний

Висновок

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

Активна лексика - основна з погляду вживаності частина лексики, що вільно і постійно функціонує в різних сферах суспільного життя. До неї насамперед належать загальновживані слова, а також окремі терміни, професіоналізми, неологізми, наявні у повсякденному спілкуванні.

Пасивна лексика - це частина лексики, що мало або зовсім не вживається у повсякденному спілкуванні, але зрозуміла носіям певної мови.

До пасивної лексики належать і неологізми - нові слова, створені для позначення нового, раніше невідомого поняття. Вони з'являються постійно, повсякчас. Це зумовлено потребами сучасної світової цивілізації: роздержавлення, доленосний. Ці слова зберігають статус неологізмів до того часу, поки вони не стають загальновживаними. Значна кількість сучасних нормативних слів вперше була зафіксована в кінці XIX - початку XX ст.: винахідник, дослідник, читач, гуморист, україніст, авторка, лікарка, письменниця, властивість, незалежність, націоналізація, демократизація, європеїзація.

Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

Список використаної літератури

1. Зубков М.Г. Українська мова. Універсальний довідник. К., Школа. 2007. 496 с.

2. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова [Текст]: підручник для вищих навчальних закладів / Зубков М.Г. 5-е вид., виправ. Харків: Торсінг, 2004. 448 с.

3. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова. Довідник / [Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун,. Ю. В. Лисенко; за ред. О. Д. Пономаріва]. К.: Либідь, 1996. 320 с.

4. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навч. посібник. Львів, 2001. 289 с.

5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник/ О.Д. Пономарів. 3-є вид.перероб. і доп. Тернопіль: Навчальна книга-Бодан, 2000. 248 с.

6. Городенська К. Якого роду абревіатури?//Культура слова. Вип. 72. К.: Вид.дім Дмитра Бураго, 2010. 172 с.

Размещено на Allbest.ru