Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ

Реферат

На тему

«Публіцистичний стиль у професійному мовленні»

Виконала

Студентка групи СНс-31

Мазур О.С.

Тернопіль 2015

1. Публіцистичний стиль: його розвиток, історія та основні джерела

Публіцистичний стиль української мови започаткувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час він не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови.

Публіцистичний стиль мови являє собою функціональний різновид літературної мови і широко застосовується в різних сферах суспільного життя: в газетах і журналах, на телебаченні і радіо, у публічних політичних виступах, в діяльності партій та громадських об'єднань. Сюди ж слід додати політичну літературу для масового читача і документальне кіно. Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього, ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та засобів цих стилів.

Публіцистичний стиль розвивався разом із художнім, його історія та основні джерела пов'язані з історією художньої літератури, науки, української преси. Його корені сягають давньої полемічної української літератури, славу якій склали такі майстри запального пера, як ректор Острозької академії Герасим Смотрицький ("Ключ царства небесного", 1587 р. ), Христофор Філарет (Мартин Броневський, "Апокрисис", 1597 р. ), Мелетій Смотрицький ("Тренос", 1610 р. ), Петро Могила, Іван Вишенський та багато інших.

До початків публіцистичного стилю нової української літературної мови відносять окремі українські тексти з російськомовної харківської періодики першої половини ХІХ ст. : Г. Квітки-Основ'яненка "Супліка до пана іздателя", Є. Гребінки "Так собі до земляків", "До побачення" та журнали "Русалка Дністрова" (1837 р. ) і "Вінок русинам на обжинки" (1846 - 1847 р. р. ). Далі були такі видання західноукраїнської періодики, як «Зоря Галицька», «Новини», «Лада» (1848 - 1860 р. р. ) та «Слово», «Вечорниці», «Правда» (1861 - 1876 р. ). В Російській імперії з української періодики публіцистичні матеріали українською мовою друкували тільки російськомовні журнали "Основа" (Петербург, 1861 - 1862 р. р. ) та "Черниговский листок", заснований Леонідом Глібовим (1861 - 1863 р. р. ). У кінці ХІХ ст. українська преса була представлена західноукраїнськими виданнями «Друг» та інші.

Публіцистичний стиль другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. збагатився працями таких видатних діячів української культури, як П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Олена Пчілка, Леся Українка та ін.

Після 1905 року, коли було знято заборону на українську мову, що значно активізувало національно-визвольні змагання українців. Все це сприяло розвиткові і збагаченню публіцистичного стилю, який уже настільки зміцнів, що витримав наступні більшовицько-комуністичні негласні обмеження й утиски української мови, хоча він і зазнає найбільшої шкоди від заборони мови, тому що обслуговує серцевину суспільного життя - ідеологію, громадську думку.

2. Характеристика публіцистичного стилю

Сфера використання публіцистичного стилю - громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання. Основне призначення - служити розв'язанню суспільно політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, знання, здоровий спосіб життя.

До основних ознак публіцистичного стилю належать: спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує про близькість публіцистичного стилю до наукового і художнього; документально-фактологічна-точність; декларативність; емоційність, простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки створюють враження "багатостильованості" публіцистичного стилю, який настільки розростається й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі дають підстави називати їх окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).

Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому певні мовні форми вираження. Насамперед до таких можна зарахувати суспільно-політичну лексику, як власне суспільно-політичну: актив, актуальність, громадський, громадянин, держава, державність, єдність, ідея, ідейність, так і загальновживану, що часто вживається у суспільній сфері і набула такого контекстного значення: боротьба (сил), вогнище (війни), проблема (роззброєння) тощо.

В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів, кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості: власне публіцистичний стиль, або стиль засобів масової інформації (газети, часописи, радіо, телебачення, реклама), художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе), науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо). Майстерне виголошення досконалого публіцистичного тексту називають ораторським. Тому можна вважати, що вислів "ораторський стиль" означає усну форму публіцистичного стилю, ці поняття близькі. Кожний підстиль виробив свої мовні ознаки: систему композиційних прийомів та усталених зворотів, сукупність експресивно-мовних засобів.

З здобуттям незалежності України в публіцистичному стилі відбуваються великі зміни. З одного боку, починається пасивізація радянських ідеологем, тобто вони виходять з активного вжитку в пасивний словник; з другого боку, повертаються до життя й активізуються українські слова і вирази - носії української національної ідеї, фактів і явищ, лексеми, що були заборонені, несправедливо вилучені і забуті: соборність, державність, державний, суверенітет, суверенність, незалежна, самостійна Україна, Українська Народна Республіка; назви української національної символіки: тризуб, жовто-блакитний прапор, синьо-жовтий прапор, гривня; назви козацьких військових атрибутів: гетьман, булава, сотник, отаман, козак, козацтво.

У власне публіцистичному стилі постійно оновлюється нова суспільно-політична лексика і фразеологія: президентське вето, народ, демократія, суспільство, Українська держава, конституція, парламент, парламентаризм, депутат, права людини, правозахисник, консолідація національно-демократичних сил, можновладці, конгрес української інтелігенції.

лексика фразеологія жанр публіцистичний

3. Суспільно-політична лексика

За спільними семантичними компонентами серед суспільно-політичної лексики умовно можна вичленувати такі групи:

1. Лексеми, що відображають політичне життя суспільства. Це передусім ідеологеми, тобто такі мовні одиниці, які називають систему концептуально оформлених ідей, політичних поглядів, світоглядів сформованих партіями, рухами, громадськими організаціями, визначними політиками: демократія, соціалізм, капіталізм, лібералізм, консерватизм, радикалізм, націоналізм, центризм, більшовизм, шовінізм, європеїзація, глобалізація, клерикалізм, мілітаризм.

2. Лексика, що відображає функціонування державного устрою і законодавчого апарату та властивих їм ознак і функцій: Адміністрація Президента, Верховна Рада України, парламент та ін.; назви носіїв державної влади: урядовці, чиновники; назви політичної діяльності, стосунків, конкретних акцій: декларація, мораторій, консенсус та ін.

3. Лексика на позначення суспільних ідейно-моральних понять: патріотизм, свобода, незалежність тощо.

Жодний стиль не здатний на такі швидкі зміни, як публіцистичний стиль. До таких змін слід віднести пасивізацію "вчорашніх" ідеологем й активізацію та актуалізацію сучасних, семантичні видозміни і перетворення лексем, неологізацію і термінотворення і синонімії. Потреби соціуму в нових засобах публіцистичної номінації приводять до утворення нових назв і виразів та до розвитку нових значень у загальновідомих словах: ланцюг єднання, державотворення, національна самосвідомість, шокова терапія.

На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв'язків України із західним світом, українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: артсалон, байкери, брифінг, ваучер, креативний, іміджмейкер, хет-трик, хіт тощо.

Важливою лексикологічною проблемою є поповнення термінології сучасної української літературної мови, зокрема профільних терміносистем, тому що при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи. Завдяки ЗМІ частина запозиченої лексики швидко засвоюється, збагачується похідними утвореннями, граматилізується: національний хіт-парад, хітова пісня, хітова програма, плейофна гра.

Поповнення української мови реабілітованими лексемами, новотворами, запозиченнями, елементами розмовного, професійного, діалектного мовлення певною мірою порушує вже усталену кодифікацію української літературної мови, актуалізує питання про функціонування літературної норми та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол - кошиківка, бачення - візія, винятковий - ексклюзивний, гімнастика - рухавка, журнал - часопис, сучасний - модерний, фотографія - знімок - світлина тощо.

Ще однією особливістю публіцистичного стилю є експресивний синтаксис з риторично-питальними реченнями, вставними конструкціями, звертаннями, модифікованими фразеологізмами, багатозначною й експресивно-емоційною та імперативною лексикою, неологізмами та алюзіями.

4. Специфічні жанри публіцистичного стилю

Публицистичний стиль має свої специфічні жанри.

Передова (передовиця) - перша стаття (колонка), в якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання.

Репортаж- розповідь з місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі подієві, неподієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо.

Замітка - найпростіший й найоперативніший інформаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливу на читача. Основна вимога- висока інформаційна місткість тексту. Вона досягається точністю фактажу, чіткістю й стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлювальні, полемічні та ін.

Інтерв'ю - жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільно важливу тему. Інтерв'ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні, проблемні, аналітичні та ін.

Нарис - жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується об'єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича тема.

Памфлет- жанр, де гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу.

Він узагальнює численні негативні вияви і дає їм нищівну сатиричну характеристику. Основна ознака- типізація індивідуального, яке набуває поширення і стає фактором регресу. У памфлеті на завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи факти, а їх моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки. Тому в мовній частині тексту памфлетів помітне чітке розмежування стилістичних засобів з позитивними і негативними оцінками, наявність символів і символічних словосполучень, які формують цілі парадигми символів.

Більшість текстів публіцистичних жанрів розрахована на сьогодення, скороминуще життя (замітки, репортажі, інтерв'ю, заяви, послання) в періодиці та ефірі. Проте в українській публіцистиці є тексти, зокрема публіцистично-художні твори, на такі широкі суспільно важливі, націо- і державотворчі теми, що досі не втратили своєї актуальності і ще довго служитимуть українській духовній культурі. Це значна частина публіцистичної спадщини П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Донцова, С.Петлюри, В.Липинського, С.Бандери, І.Огієнка та ін.

Висновок

Проаналізувавши все викладене вище, можна зробити висновок, що загалом публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо.

Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних тощо). Рисою цього стилю є вживання виражально-зображальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю вирізняється використанням спонукальних і окличних речень, риторичних запитань, звертань, зворотного порядку слів і т.д.

Список використаної літератури

1. Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2004.

2. Гладкий М. Мова нашої преси // Проблема культури українського слова. - 1996 - №6.

Размещено на Allbest.ur