Дослідження метафори, її основних функцій у контексті творів Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра" та "Пригоди Гекльберрі Фінна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Будова й функціональне навантаження метафори в художньому мовленні - актуальний об'єкт лінгвостилістичних досліджень. Структурно-семантичний аналіз метафори дає змогу висвітлити не лише специфіку поетичного осмислення світу автором, а й засвідчити можливості мови в розвитку семантики лексичних одиниць, взаємодії прямого, переносного й образного слововживання як вияву динаміки поетичного словника літературної мови. Дослідження метафори в різних видах дискурсу є досить поширеними в останні десятиліття. Лінгвостилістичні дослідження художньої мови, психології мовотворчості у зв'язку з метафоризацією мають своїм підґрунтям праці вітчизняних учених у галузі стилістики (Безсарабова Н. Д., Булигіна Т. В, Єфімов Л. П, Коваль А. П., Купіна Н. А., Мацько Л. І., Телія В. М. та ін.). Як об'єкт лінгвостилістики індивідуальний стиль розглядається в аспекті поповнення мовно-виражальних засобів літературної мови та трансформацій, переосмислення сталих типів семантичних зв'язків слова в художньому тексті.

Теоретичні засади вивчення метафори добре розглянуті в науковій літературі, але більший інтерес викликає метафора, актуалізована в контекстуальному оточенні.

Можна стверджувати, що творчість Марка Твена глибоко досліджена з точки зору її ідейно-художніх та літературних особливостей, проте недостатньо наукових праць, автори яких проводили глибокий аналіз лінгвостилістичних засобів творів Марка Твена, зокрема, його всесвітньо відомих «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна», і розглядали метафору та її функціонування у цих творах. Цим визначається актуальність роботи.

Метою наукової роботи передбачено дослідження метафори, її основних функцій у контексті творів Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Дослідження передбачає реалізацію таких завдань:

1. вивчення метафори як художнього тропа, ії основних ознак;

2. виявленні особливостей процесу метафоризації;

3. дослідження особливостей художньої мови Марка Твена;

4. визначення функціонування метафори у творах Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Об'єктом роботи є романи Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Предметом дослідження є функціонування метафори у романах Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна», з більшою акцентуацією уваги на романі «Пригоди Тома Сойєра».

Структура роботи: дослідження складається з вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

метафора художній мова твір

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МЕТАФОРИ

1.1 МЕТАФОРА ЯК ХУДОЖНІЙ ТРОП

Метафора (гр. metaphora) - троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням [20 с. 44].

Це найуживаніший, універсальний троп. Л. Мацько зауважує, що, на думку Арістотеля, «метафора полягає у перенесенні на ім'я загального значення, на різновид з ґатунку, на ґатунок з різновиду, на один ґатунок з іншого або на підставі певної пропозиції (аналогії)» [16, с. 328].

З цього видно, що метафора належить до внутрішніх семантичних змін. У метафорі можуть бути три ступені схожості: а) схожість образна і без образу - подібність менша (слабша), ніж річ порівнювана; б) відсутність схожості, подібності; в) протилежність, яка є відповідником іронії [1, с. 50].

«Кожна метафора, як відомо, виникає на основі асоціативності лексичних значень, на основі несподіваної лексичної сполучуваності. Проте вона характеризується вибором конкретної синтаксичної форми, яка повертає різними сторонами метафоричний зміст, варіює його», - зазначає С. Єрмоленко [10, с. 88].

У широкому розумінні метафорою називають будь-яке вживання слів у переносному значенні. Метафори є не тільки образними тропами поетичної мови, а й джерелом виникнення нових значень. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожість і подібність між різними індивідами, класами об'єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет.

У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об'єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об'єкта на аналізований [16, с. 329].

У звичайній (неметафоричній) мові, коли користуємось нейтральними, необразними словами, мовлення спрямовується по каналу здорового глузду. У випадку метафоричного вживання мовець вдається до порушення традиційних логічних зв'язків. Тому такими незвичайними, часом абсурдними, можуть здаватися метафори, особливо в поетичному тексті, де в метафоричному фокусі сходяться (зливаються, перехрещуються, змішуються або заступають одна одну) ознаки основного й допоміжного суб'єктів метафори [6, с. 35].

Класичну метафору Л. Мацько вважає результатом втручання уявлення (образу) в зону поняття, індивідуально-авторського бачення предмета [16, с. 330].

У вивченні метафор головне значення приділяється увага(основним лексичним значенням слова. Слід зазначити, що метафора існує в мові як реальна семантико-синтаксична одиниця. Отже, тут ми можемо говорити про ознаки метафори:

1. Ознака семантичної двоплановості. Ця ознака розглядається з точки зору тлумачення прямого і переносного значення слів. Можна навести чимало тлумачень, де пряме і переносне значення розкриваються таким чином, що вимальовуються їхні загальні риси.

2. Ознака абстрагованості. У пресі метафоризації слово проробляє величезну семантичну роботу, в результаті якої його значення стає узагальненим і менш визначеним;

3. Ознака експресивності. Ознакою метафори є її якість. Спираючись на ознаку основного і переносного значення, порівнюючи їх, виявляється, що метафора загострює увагу на якійсь семантичній межі, укладеній в основному значенні;

4. Синтаксична ознака. Дана ознака виражається в синтаксичних умовах метафоризації слова, які даються словниками і довідниками;

5. Морфологічна ознака. Є числовою характеристикою метафор-іменників. Дається словниками або довідниками [19, с. 36].

Метафора - це перенесення найменування виходячи з подібності ознак двох об'єктів - являє собою основний вид найменування нового предмета мовлення. Будь-який новий об'єкт найменування зазвичай отримує метафоричне позначення [25, c. 83].

Теорія метафори ґрунтовно розроблена світовою літературно-теоретичною наукою, над її проблемами працювало багато відомих теоретиків літератури від античності до наших днів, знаходячи все нові й нові грані цього тропу. Для уточнення художніх функцій метафор та їх різновидів ми користуємося такою класифікацією:

· класична метафора;

· метафора-уособлення з його різновидами: метагоге, прозопопея або персоніфікація;

· генітивна метафора (метафора родового відмінка);

· метафора орудного відмінка;

· розкрита, розшифрована метафора;

· метафора-прикладка;

· метафора-симфора;

· метафора-метонімія;

· ланцюжки метафор;

· метафора-метаморфоза;

· текст-метафора;

· метафоричний епітет [8, с. 67].

Терміни «метафора», «метафоричний» використовуються і по відношенню до явищ граматичної стилістики. Випадки переносного (метафоричного) вживання часів, коли форма одного часу, вжита в контексті іншого (або замість іншого), набуває нового значення. У цих випадках створюється образність, це явище називають живим уявленням.

Розрізняють метафори загальномовного характеру (стерті або скам'янілі), метафори, що зберігають актуальність, і метафори власне поетичні, які відрізняються індивідуальним характером.

Метафора - найуживаніший універсальний троп. На думку Аристотеля, метафора полягає у перенесенні на ім'я загального значення, на різновид з ґатунку, на ґатунок з різновиду, на один ґатунок з іншого або на підставі певної аналогії. З цього видно, що метафора належить до внутрішніх топосів. У метафори можуть бути три ступені подібності:

· схожість образна і безобразна - подібність менша (слабша), ніж річ порівнювана;

· відсутність схожості, подібності;

· протилежність, яка є відповідником іронії [3, с. 163].

Тож, можна зробити висновок, що метафора - це приховане порівняння, що здійснюється шляхом застосування назви одного предмета до іншого і виявляє таким чином якусь важливу рису другого. Метафора, виражена одним чином, називається простою. Розгорнута, або розширена, метафора складається з декількох метафорично вжитих слів, що створюють єдиний образ, тобто з ряду взаємопов'язаних і доповнюючих один одного простих метафор, що підсилюють умотивованість образу.

1.2 ПРОЦЕС МЕТАФОРИЗАЦІЇ

Одним із засобів розвитку і збагачення семантики і функцій слів, без утворення нових, є метафоризація мови, вживання слів у непрямому значенні, у ролі метафор. Процес метафоризації мови з поширенням семантики і стилістичної функції слів - це дуже давній, праісторичний процес. Внаслідок цього багато слів сучасної мови набули різноманітного значення.

Метафоризації присвячено чимало праць лінгвістів, літературознавців, філософів, психологів, та проблема метафоризації залишається надзвичайно складною, адже йдеться про процеси мислення, в яких породжується знання про світ. Метафоризація - це не лише вживання одного слова замість іншого, вона утворює новий зміст, який з'являється внаслідок дії складних когнітивних механізмів. Однією з найважливіших залишається проблема походження метафоричного значення [7. с. 15].

Найпершою спробою окреслити межі поняття “метафоризація” в науці пов'язують з ім'ям Арістотеля. З арістотелівською концепцією заміни ще з античних часів конкурувала теорія порівняння, яку розробили Квінтіліан та Ціцерон. На відміну від Арістотеля, який заявляв, що порівняння - це розгорнута метафора, теорія порівняння розглядає метафору як скорочене порівняння, акцентуючи увагу на відношенні подібності, що лежить в основі метафори, а не дії заміни (субституції) як такої [9. с. 30].

Аналізуючи процес метафоризації, дослідники визначають два компоненти метафори, взаємодія яких зумовлює виникнення цього тропа.

Купіна Н. А вважає, що в основі метафоризації лежить розмитість понять, якими оперує людина, відображаючи в своєму пізнанні змінну багатообразну пізнавальну діяльність. Різнорідні об'єкти об'єднуються за новими ознаками, включаються на основі цих ознак в клас, що дозволяє використовувати назву одного з них для означення іншого [15, с. 4].

В. Н. Телія стверджує, що модель метафоричного процесу складається із сутностей та інтеракцій між ними. У якостей сутностей, які складають «острів» метафори виступають: задум, ціль, основа, тобто формуюча думка про світ (предмет, явище, властивість, подія, факт). Кожній із цих сутностей відповідає асоціативний комплекс - енциклопедичне, національно-культурне знання і, власне, індивідуальне уявлення. Звичайно, всі ці сутності і процеси діють не по черзі, а симультанно. Пріоритет у часовому плані В. Н. Телія віддає задуму і цілі [23, с 40 - 45]. Отже, «метафоризація - це процес такої взаємодії пропонованих сутностей та операцій, що приводить до отримання нових знань про світ та знань про їх мовлення. Метафоризація супроводжується вкрапленням у нове поняття ознак уже пізнаної дійсності, відображеної у значенні» [24, с. 5].

Акт метафоризації виражається в формі переносу деякого признаку одного предмета на інший в силу наявності у цього іншого предмета подібної ознаки. З цієї точки зору, створення метафори можна уявити як «активний-активний» акт, а сприйняття метафори та її інтерпретація - як «пасивно-активний» акт. Необхідною умовою розуміння метафори (її адекватної інтерпретації) є певний рівень мислення суб'єкта, який сприймає метафору.

Процеси метафоризації протікають в сфері мислительно-мовної практики, яка має справу не з реальними речами і явищами, а з їхніми відображеннями у людській свідомості. Отже, зрозуміти метафору - означає в якійсь степені подумки прослідити шлях її створення, а це потребує розумових зусиль у подоланні несумісності значень і побудові смислової гармонії. Ціль метафори - викликати уяву. Світ метафори - це світ образного мислення. Результат метафори - виведення ознак основного суб'єкта. Тому здатність мислити метафорично - риса власне homo sapiens.

Метафоризація не зменшується, а розширюється з розвитком мови. Якщо якісь початкові метафоричні позначення втрачають свій метафоричний характер, то це не свідчить про загальну деметафоризацію мови, так як в мові постійно створюються нові метафори.

Метафоричний процес багатий і різноманітний, який включає і мотив вибору того чи іншого вислову в залежності від прагматичного замислу і топікального характеру тексту. Метафоричний процес завжди суб'єктивний. Навіть в таких звичайних метафорах «як кінь, іти на рожен» проглядається суб'єктивне відношення творця метафори [ 17, с 11 - 15].

Резюмуючи аналіз метафоричного процесу можна сказати, що метафоризація - це процес, що приводить до отримання нового значення про світ шляхом використання вже існуючих у мові назв. У цьому процесі взаємодіють наступні сутності (чи актанти): суб'єкт метафори і його мовне знання про світ - з однієї сторони, а з іншої - його знання мовних значень і їх асоціативних комплексів (власний тезаурус). Метафоричний процес передбачає не тільки участь розуму, а й світу, в тріаді з яким метафоричний вислів постає своєрідним вузлом метафора - людина - світ.

1.3 ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ЯК ТРОПА

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або «стерті», метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або «живі», метафори [2, с. 110].

Зрозуміло, що живі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого боку, за загальномовними метафорами часто постають здебільшого культурно сталі уявлення про дійсність, які зовсім не мертві, оскільки людина активно використовує їх в осмисленні проблемних ситуацій.

Індивідуально-авторські й загальномовні метафори, що використовуються в поетичному мовленні, мають загальні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, а інші давно загубили зв'язок з першоджерелом, скам'яніли і, в основному, знайшли своє місце в словниках. Індивідуально-авторські метафори народжуються імпульсивно в поетичному мисленні. Вони несподівано відкривають читачеві нову семантику слова й загалом знайомлять його з авторським досвідом, спостережливістю, з індивідуальним баченням світу.

Метафора як своєрідна модель формування лексико-семантичних варіантів багатозначного слова реалізується за певними закономірностями, представленими в регулярних взаємозв'язках між порівнюваними предметам, явищами і ознаками [22, с. 130].

Як тільки метафора була усвідомлена, вирізнена з ряду інших мовних явищ і описана, відразу виникло питання про її двояку сутність: бути засобом мови і поетичної фігурою. Першим, хто протиставив поетичній метафорі мовну, був Шарль Баллі, який показав загальну метафоричність мови. У цей час існування двох типів метафор - мовної і художньої - визнано безперечним. До метафори як приналежності художньої літератури (як поезії, так і прози) у вітчизняній лінгвістиці застосовуються терміни: метафора художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, творча, мовна, оказійна, метафора стилю [14, с. 175].

Трактуючи художню метафору як мовну і протиставляючи її мовної метафори, В. М. Телія протиставляє основні відмінності між цими видами метафор наступним чином: «У мовній метафорі асоціативні зв'язки об'єктовані, вони відповідають предметно-логічним зв'язкам, що відображають мовний досвід мовців, при цьому конотації, які створюють метафору, закріплені узусом за смисловими можливостями даного слова; конотації мовної метафори, навпаки, відображають не колективне, а індивідуальне бачення світу, тому вони суб'єктивні і випадкові щодо загального знання » [22, с. 192].

Істотні відмінності між мовною та художньої метафорою реалізуються в різних аспектах. Одним з цих аспектів є їх лексичний статус. «Якщо мовна метафорична номінація являє собою самостійну лексичну одиницю, яка відносно вільно вступає в семантичні зв'язки і реалізується в різноманітних лексичних оточеннях, то художня метафорична номінація не має такої лексичної самостійності - вона завжди пов'язана зі« своїм »контекстом» [21, с. 34].

Особливості контекстуальної обумовленості художньої метафори були описані В. М. Телією: художня метафора (навана Телією «мовна») «виходить» з конкретного контексту; народжується і існує в контексті, розпадаючись разом з ним; конотативні ознаки, що створюють метафору, фокусуються тільки в рамках даного лексичного набору [22, с. 193].

«Спільним для них є психолінгвістичне (і психологічне) властивість перенесення найменування з одного предмета на інший на підставі подібності. Що стосується співвідношення мовної та художньої метафор в лінгвістичному плані (по семантичним, номінативним, комунікативним і іншим властивостям), то тут між ними виявляються глибокі відмінності принципового характеру. Мовна метафора має системний характер, об'єктивна (відображає колективні предметно-логічні зв'язки), виконує комунікативну функцію, «анонімна», відтворена. Художня метафора позасистемна, суб'єктивна (відображає індивідуальний погляд на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», володіє максимальною синтагматичною обумовленістю, унікальна, невідтворна » [21, с. 35].

Отже, метафори є не тільки джерелом виникнення нових значень, а й образними тропами поетичної мови. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожість і подібність між різними індивідами, класами об'єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет.

РОЗДІЛ 2. МЕТАФОРИЧНІ МОДЕЛІ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ МАРКА ТВЕНА

2.1 ХУДОЖНЯ МОВА ТВОРІВ МАРКА ТВЕНА «ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА» ТА «ПРИГОДИ ГЕКЛЬБЕРРІ ФІННА»

«Пригоди Тома Сойєра»(англ. «The Adventures of Tom Sawyer») та «Пригоди Гекльберрі Фінна»(англ. «Adventures Of Huckleberry Finn») - популярні романи, написані Марком Твеном (справжнє ім'я Семюель Ленгхорн Клеменс), про пригоди хлопчика на ім'я Том Сойєр та Гекльберрі Фінн з містечка Сент-Пітерсбург (яке нагадує містечко Ганнібал, де виріс автор) на півдні Сполучених Штатів Америки. Дії роману проходять до початку громадянської війни. Сам Марк Твен називав оповідання «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» гімном дитинству, перекладеним прозою. Ці твори створюють образ юного американця, фантазера, вигадливого і прагматичного, хвалькуватого і романтичного, у поведінці якого відчувалася не тільки радість дитинства, а й протест проти рутинного життя дорослих. Про цих літературних персонажів кажуть, що це «герої, які не підвладні» [18, с.12]. Марк Твен створив комплекс бешкетника та винахідника, який яскраво простежується в багатьох інших оповіданнях письменника.

Однією з головних особливостей творчості письменника є широке використання гумору у його творах. Лінгвостилістичним засобам гумористичного опису властива своєрідність, яскрава образність і експресивність. З метою створення комічних ситуацій Марк Твен, окрім традиційного художнього вживання гіперболи, порівняння і метафори, широко використовує каламбур, комічне словотворення, макаронічне мовлення, мальапропізми (вжиті невпопад слова) та каламбури [28, с. 105].

Одним із поширених як в писемному, так і в усному мовленні засобів комбінації є порівняння (simile). Порівняння - це художній троп, що служить засобом створення образності та експресивності. Порівняння - засіб творення образності: пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, у якому потрібна авторові ознака виступає дуже яскраво [11, с. 183]. Можемо навести такі приклади порівнянь:

· «The new boy took two broad coppers out of his pocket and held them out with derision. Tom struck them to the ground. In an instant both boys were rolling and tumbling in the dirt, gripped together like cats ; and for the space of a minute they tugged and tore at each other's hair and clothes, punched and scratched each other's nose, and covered themselves with dust and glory» [30, p. 10].

· «To which Tom responded with jeers, and started off in high feather, and as soon as his back was turned the new boy snatched up a stone, threw it and hit him between the shoulders and then turned tail and ran like an antelope» [30, p. 11].

· «So there ain't no doubt but there is something in that thing --that is, there's something in it when a body like the widow or the parson prays, but it don't work for me, and I reckon it don't work for only just the right kind» [29, p. 4].

Марк Твен широко вживає антитезу - стилістичну фігуру, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Напр.:

· «And when the middle of the afternoon came, from being a poor poverty-stricken boy in the morning, Tom was literally rolling in wealth» [30, p. 12].

· «They assembled in camp toward supper-time, hungry and happy» [30, p. 15].

Дітям властиво вживати каламбури. Каламбур - мовний витвір, дотеп, побудований на грі слів, зокрема. На смисловому поєднанні в одному контексті або різних значень одного слова або різних слів, що вживаються на омонімічній, але не омографічній заміні одного слова або виразу іншим; свідоме вживання парафонії та часте використання зв'язування» [12, с. 218]. Напр.: «Mary took his book to hear him recite, and he tried to find his way through the fog:

"Blessed are the--a--a--"

"Poor"--

"Yes--poor; blessed are the poor--a--a--"

"In spirit--"

"In spirit; blessed are the poor in spirit, for they--they--"

"THEIRS--"

"For THEIRS. Blessed are the poor in spirit, for theirs is the kingdom of heaven. Blessed are they that mourn, for they--they--"

"Sh--"

"For they--a--"

"S, H, A--"

"For they S, H--Oh, I don't know what it is!"

"SHALL!"» [30, p. 13].

Отже, характерною особливістю стилю Марка Твена є використання таких тропів, які забезпечують відображення світогляду дітей, емоційності сприйняття світу, проникливе розуміння його таємниць, виявлення глибокої любові до всього навколо, є епітети, метафори, порівняння, каламбури, антитеза.

2.2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОРИ У ТВОРАХ МАРКА ТВЕНА «ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА» ТА «ПРИГОДИ ГЕКЛЬБЕРРІ ФІННА»

Мова називається образною, якщо вона, впливаючи на свідомість (або висловлюючи його), формує конкретно-чуттєве уявлення про дійсність . Кочан І. М. підкреслює, що письменник «шляхом образного зображення дійсності доводить до сприйняття читача своє світобачення, заломлення в його свідомості так, щоб об'єднання цих коштів у межах твору налаштували читача і змусили його осмислити той чи інший факт, подія, явище і так далі, тобто те, що хвилює самого автора [13, с. 250].

«Образна метафора текстуально безмежна, і хоч у сфері позначення просторово сприйманих об'єктів вона може втілюватися в одному слові, але частіше образна метафора - це цілісна художня полотнина чи ескіз зі своєю ідеєю, композицією і фарбами. Образна метафора - мовний матеріал, яким «малює світ» автор добутку (у тому числі і в побутовій мові» [26, c. 402].

Серед засобів вираження образності в романі розглядаються метафора і перенесення значень (метонімія, порівняння, гіпербола і літота). У числі мовних засобів вираження образів одне з основних місць займає метафора; статус образності і семантико-стилістичних параметрів тексту залишається в центрі уваги багатьох дослідників. У сучасній науковій літературі метафора розглядається в двох планах дослідження. Крім літературознавчого, поняття метафори зберігає в собі і мовний, тобто лінгвістичний, аспект. Різними способами, різними варіантами, в різних мовах метафора може бути виражена і інтерпретована залежно від контексту, художнього рівня твору і, нарешті, в залежності від часу написання. Найчастіше виділяють такі метафори:

· а) метафори, що виникають на перенесенні назв істот на назви істот (осіб);

· б) на перенесенні назв неістот на назви неістот;

· в) на перенесенні назв істот на неістот;

· г) на перенесенні ознак речей неживих до істот.

Серед таких метафор Марк Твен найчастіше використовує перенесення ознак осіб на назви істот, наприклад:

· «The dog looked foolish, and probably felt so; but there was resentment in his heart, too, and a craving for revenge» [29, p. 7].

Також часто функціонує перенесення ознак істот до неживих речей, наприклад:

· «The neighboring spectators shook with a gentle inward joy, several faces went behind fans and hand-kerchiefs, and Tom was entirely happy» [30, p. 16].

· «By this time the whole church was red-faced and suffocating with suppressed laughter, and the sermon had come to a dead standstill» [30, p. 6].

· «By and by attention ceased from him, and the accustomed school murmur rose upon the dull air once more» [29, p. 18].

· «As the school quieted down Tom made an honest effort to study, but the turmoil within him was too great» [30, p. 14].

· «My new clothes was all greased up and clayey, and I was dog-tired» [30, p. 5].

Метафора, як мовна одиниця, несе своє мовне навантаження. Отже, доцільно виділити основні функції метафори, для того щоб визначити її роль у мові. Харченко В.К. виділяє наступні функції:

1. Номінативна функція.

Можливість розвитку в слові переносних значень створює потужну противагу утворенню нескінченного числа нових слів. Метафора виручає словотворчість: без метафори словотворчість була б приречена на постійне виробництво нових слів і перевантажувала би людську пам'ять. Унікальна роль метафори в системах номінації пов'язана з тим, що завдяки метафорі відновлюється рівновага між незрозумілим або майже незбагненним, простим найменуванням та найменуванням зрозумілим, прозорим.

Номінативні властивості метафор просвічують не тільки в межах конкретної мови, а й на міжмовному рівні. Образ може виникати при дослівному перекладі запозиченого слова і, навпаки, при перекладі слів рідної мови на інші мови.

2. Інформативна функція.

Першою особливістю інформації, що передається за допомогою метафор, є цілісність, панорамність образу. Панорамність спирається на зорову природу образу, змушує по-новому поглянути на гностичну сутність конкретної лексики, конкретних слів, які стають основою, фундаментом метафори.

3. Мнемонічна функція.

Метафора сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Підвищена запам'ятовуваність образу обумовлена, мабуть, його емоційно-оцінної природою. У чистому вигляді мнемонічна функція, як, втім, і інші, зустрічається рідко. Вона поєднується з пояснювальною функцією в науково-популярній літературі, з евристичної функцією в філософських концепціях, наукових теоріях та гіпотезах.

4. Текстоуворююча функція

Текстоутворюючою функцією метафори називається її здатність бути вмотивованою, розгорнутою, тобто поясненою і продовженою. Ефект текстоутворення - це наслідок таких особливостей метафоричної інформації, як панорамність образу, велика частка несвідомого в його структурі, плюралізм образних віддзеркалень.

5. Жанроутворююча функція.

Це властивість метафори, що бере участь у створенні певного жанру. Вважається, що між жанровістю і стилем існують безпосередні зв'язки. Дійсно, для загадок і прислів'їв, од і мадригалів, ліричних віршів і афористичних мініатюр метафора майже обов'язкова.

6. Пояснювальна функція.

У навчальній і науково-популярній літературі метафора грає особливу роль, допомагаючи засвоювати складну наукову інформацію, термінологію. Якщо вести мову про підручники, то метафори в їх пояснювальній функції значно ширше використовувалися в підручниках XIX - початку XX ст., ніж у нині діючих підручниках [4, с. 14].

Пояснювальна функція метафор дарує нам мовну підтримку при вивченні фізики, музики, біології, астрономії, живопису, при вивченні будь-якого ремесла [3, с. 14].

7. Емоційно-оцінювальна функція.

Метафора є чудовим засобом впливу на адресата мови. Нова метафора в тексті сама по собі вже викликає емоційно-оцінювальну реакцію адресата мови. У новому, несподіваному контексті слово не тільки здобуває емоційну оцінку, але часом змінює свою оцінку на протилежну [21, с. 31].

8. Конспіруюча функція

Це функція метафори, що використовується для засекречення сенсу. Не кожен метафоричний шифр дає підставу говорити про конспірацію сенсу. Велика роль метафори відіграється у створенні езопової мови, але в літературному творі доречніше вести мову про метафоричне кодування, ніж про конспірацію сенсу.

9. Ігрова функція.

Метафору іноді використовують як засіб комічного, як одну з форм мовної гри. Кожна людина в ігровій поведінці реалізує найбільш глибоку свою потребу. Як форма мовної гри метафора широко вживається в художніх творах.

У фольклорі існувала форма, в якій основною функцією метафори була ігрова функція. Ми маємо на увазі приказки - жанр, що втрачає при такому дослідженні специфіку своєї мови.

10. Ритуальна функція.

Метафора традиційно використовується в привітаннях, святкових тостах, а також при вираженні співчуття. Таку її функцію можна назвати ритуальною.

Розвиток ритуальної функції метафор залежить і від національних традицій. Запропонована класифікація функцій метафори багато в чому умовна і схематична. По-перше, можна сперечатися про кількість та ієрархію функцій. По-друге, схематизм класифікації обумовлений тим, що у живій мові функції перехрещуються, сполучаються, знаходяться у відносинах не тільки взаємного доповнення, а й взаємної індукції [27, с. 19].

Крім того, усі функції метафори залежать одна від одної. Висока інформативність метафори породжує евристичні властивості. Використання метафори в ритуальних діях, виступах дає аутосуггестивний ефект. Мнемонічна функція метафори полегшує запам'ятовування, впливає і на пояснення метафор у навчальній та науково-популярній літературі.

Серед цих функцій метафори, у творах Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» можна виділити три основні, які найчастіше вживаються у текстах, а саме:

Номінативна, наприклад:

· «Now, children, I want you all to sit up just as straight and pretty as you can and give me all your attention for a minute or two» [30, p. 3].

· «His heart was heavy, and he said with a disdain which he did not feel that it wasn't anything to spit like Tom Sawyer» [29, p. 19].

· «Presently the boy began to steal furtive glances at the girl» [30, p. 2].

· «Tom's whole structure of faith was shaken to its foundations» [30, p. 3].

· «He laid himself down and put his mouth close to this depression and called-- "Doodle-bug, doodle-bug, tell me what I want to know! Doodle-bug, doodle-bug, tell me what I want to know!"» [30, p. 4].

· «…he turned into a cloud-bank...» [29, p. 17].

· «He got to hanging around the widow's too much and so she told him at last that if he didn't quit using around there she would make trouble for him» [29, p. 23].

Інформативна, наприклад:

· «There wasn't no color in his face, where his face showed; it was white; not like another man's white, but a white to make a body sick, a white to make a body's flesh crawl-a tree-toad white, a fish-belly white» [29, p. 11].

Емоційно-оцінювальна:

· «You're a coward and a pup. I'll tell my big brother on you, and he can thrash you with his little finger, and I'll make him do it, too» [30, p. 1].

· «He began to think of the fun he had planned for this day, and his sorrows multiplied» [30, p. 4].

· «Aunt Polly placed small trust in such evidence» [30, p. 5].

· «Tom was tugging at a button-hole and looking sheepish. He blushed, now, and his eyes fell. Mr. Walters' heart sank within him» [30, p. 12].

· «The boy's soul was steeped in melancholy; his feelings were in happy accord with his surroundings» [29, p. 28].

· «Mary danced in, all alive with joy of seeing home again after a age-long visit of one week to the country, he got up and moved in clouds and darkness out at one door as she brought song and sunshine in at the other» [30, p. 8].

Марка Твена можна охарактеризувати як творця яскравих та влучних авторських метафор. Індивідуальна авторська метафора створює в художньому викладі наочність опису, сприяє конкретизації зображення у яскравому, образному використанні слова і відображається тлумачення дійсності. Роль індивідуальних авторських метафоричних утворень виявляється в мові літературних творів, як правило, у вигляді наступних конкретних функцій, виконуваних ними: функція образної характеристики, функція конкретизації, функція оцінки. Наприклад, щоб з найбільшою точністю і яскравістю передати первозданну красу тимчасового прихистку «піратів» - ліс, Марк Твен створює метафору, образно характеризує побачену втікачами картину: «They tramped gaily along, over decaymg logs, through tangled underbrush, among solemn monarchs of the forest, hung from their crowns to the ground with a drooping regalia of grapevines» [30, p. 19]. Або для кращої характеристики стану Тома Сойєра: «Tom was introduced to the Judge; but his tongue was tied, his breath would hardly come, his heart quaked -- partly because of the awful greatness of the man, but mainly because he was her parent» [30, p. 12].

Отже, у своїх творах Марк Твен широко використовує метафору. І, опираючись на класифікацію функцій метафор за Харченко В. К., можна зробити висновок, що найпоширеніші функції метафори -- це номінативна, інформативна та емоційно-оцінювальна.

ВИСНОВКИ

Метафора - це один зі словесно-естетичних способів образного мислення. Вона допомагає авторові виявити свою індивідуальну манеру написання та вміння закодувати у метафорі певну ідею. Основна властивість метафори - її образність, орієнтація на адресата - на його здатність розгадати метафору не тільки інтелектуально, але й оцінюючи те, що позначає образ, який лежить в основі. Метафори виконують естетичну функцію і як підсумок утворення в ньому ірраціонального, але все-таки умоглядно припустимого сполучення. Такі сполучення створюють психологічну напругу реципієнта, а розгадка самої метафори приводить до естетичного ефекту. Метафора образна не завжди стилістично маркована, проте вона ніколи не буває стилістично нейтральною за емоційним впливом, тому створює той чи інший експресивний ефект. Основними ознаками метафори можна вважати:

· ознаку семантичної двоплановості;

· ознаку абстрагованості;

· ознаку експресивності.

· синтаксичну ознаку

· морфологічну ознаку.

Аналізуючи процес метафоризації, дослідники визначають два компоненти метафори, взаємодія яких зумовлює виникнення цього тропа:

· розмитість понять, якими оперує людина, відображаючи в своєму пізнанні змінну багатообразну пізнавальну діяльність.

· складається із сутностей та інтеракцій між ними. У якостей сутностей, які складають «острів» метафори виступають: задум, ціль, основа, тобто формуюча думка про світ (предмет, явище, властивість, подія, факт). Кожній із цих сутностей відповідає асоціативний комплекс - енциклопедичне, національно-культурне знання і, власне, індивідуальне уявлення. Звичайно, всі ці сутності і процеси діють не по черзі, а одночасно.

Отже, метафоризація - це процес такої взаємодії пропонованих сутностей та операцій, що приводить до отримання нових знань про світ та знань про їх мовлення. Метафоризація супроводжується вкрапленням у нове поняття ознак уже пізнаної дійсності, відображеної у значенні.

Художній мові Марка Твена притаманне широке використання стилістичних засобів, які забезпечують відображення світогляду дітей, емоційності сприйняття світу, проникливе розуміння його таємниць, виявлення глибокої любові до всього навколо. Зокрема, можна визначити такі художні засоби як: епітет, метафора, порівняння, гіпербола, іронія, каламбури, антитеза, перерахування.

Досліджуючи романи Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна», ми дійшли висновку, що метафора в цих творах вдруге вербалізує вже існуючі поняття і приносить мовним одиницям, вжитим в метафоричному значенні новий сенс і відтінок. Так, вживаючись у новому оточенні метафоричні одиниці, набувають нового значення, переходячи в новий клас і набуваючи багатозначність. Опираючись на класифікацію функцій метафори Харченко В.К., можна зробити висновок, що метафора письменника найчастіше виконувала номінативну, інформативну та емоційно-оцінювальну функцію. Також на основі дослідження ми з'ясували, що Марк Твен також використовував індивідуальну авторську метафору, що найчастіше виконувала функцію образної характеристики та функцію оцінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева Л. М. Термин и метафора / Л. М. Алексеева. - Пермь : Перм. гос. ун-т. Пермь, 1996. - 250 с.

2. Бессарабова Н. Д. Метафора как языковое явление. Значение и смысл слова: художественная речь, публицистика / Н. Д Бессарабова. - М. : Издательство МГУ, 1987. - 200 с.

3. Блек М. Метафора «Models and Metaphors» ; [пер. з англ. М. А. Дмитровський]. - М. : Прогрес, 1990. - 153 - 172 с.

4. Булыгина Т. В. Категории / Т. В. Булыгина, С. А. Крылов. - В. : еЛС, 1990. - 341 с.

5. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание ; [ пер. с англ. М. А. Кронгауз ]. -- М.: Русские словари, 1996 -- 412 с.

6. Вовк В. М. Мовна метафора в художньому мовленні. Природа вторинної номінації / В. М. Вовк. - К. : Наукова думка, 1986. - 206 с.

7. Дэвидсон Д. Что означают метафоры /Д. Дэвидсон. - М. : Прогресс, 1990. - 64 с.

8. Дятчук В. В. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови / В. В. Дятчук, Л. О. Пустовіт. - К. : Наукова думка, 1983. - 156 с.

9. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика / С. Я. Єрмоленко. - К. : Наукова думка, 1982. - 210 с.

10. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова : монографія / С. Я. Єрмоленко. - К. : Наукова думка, 1987. - 248 с.

11. Єфімов Л. П. Стилістика англійської мови: [ підручник ] / Л. П. Єфімов. - Вінниця : Нова книга, 2004. - 240 с.

12. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови / А. П. Коваль. - К. : Вища шк., 1987. - 351 с.

13. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 423 с.

14. Кравець Л. В. Метафоризація атмосферних явищ в українській поезії ХХ ст. / Л. В. Кравець // Лінгвістика. - 2010. - №2. - С. 171-180.

15. Купіна Н. А. Сутність виникнення метафор. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / Н. А. Купіна. - Вороніж, 1969. - 16 с.

16. Мацько Л. І. Стилістика укр. мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. - К. : Вища шк., 2003. - 462 с.

17. Мумінов Т.А. Проблеми вторинної номінації у лексиці (освіта переносного значення): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд.філ.наук : спец.10.02.19 «Теорія мови» / Т. А. Мумінов. - М., 1978. - 26 с.

18. Новицька Е. В. Традиції американского гумору ХІХ ст. та мовні засоби комічного у Марка Твена : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / Е. В. Новицька. - М., 1962. - 28 с.

19. Петров В.В. Научные метафоры: Природа и механизм функционирования / В. В. Петров. - Новосибирск, Наука, 1985. - 196 -220 с.

20. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник / О. Д. Пономарів. - К. : Либідь, 1993. - 248 с

21. Скляревская Г. Н. Метафора в системе речи / Г. Н. Скляревская. - СПб. : Наука, 1993. - 152 с.

22. Сучасна українська літературна мова : підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін. ; за ред. А. П. Грищенка. - 3-тє вид., допов. - К. : Вища школа, 2002. - 439 с.

23. Телия В. Н. Метафора и ее роль в создании языковой картины мира / В. Н. Телия. - М. : Наука, 1977. - 173 - 203 с.

24. Телия В. Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция / В. Н. Телия. - М. : Наука, 1988. - 10-51 с.

25. Телия В. Н. Вторичная номинация и ее виды / В. Н. Телия. - М. : Наука, 1977. - 129 - 222 с.

26. Теория метафоры: Сборник: Пер. с анг., фр., нем., исп., польск. яз. / Вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой; Общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. -- М.: Прогресс, 1990. -- 512 с.

27. Харченко В. К. Функции метафоры / В. К. Харченко. - Воронеж, 1992. - 88 с.

28. Bird John Mark Twain and Metaphor [ Електронний ресурс ] / John Bird // Режим доступу : https://books.google.com.ua.

29. Twain Mark The Adventures of Huckleberry Finn [ Електронний ресурс ] / Mark Twain // Режим доступу : http://royallib.com.

30. Twain Mark The Adventures of Tom Sawyer [ Електронний ресурс ] / Mark Twain // Режим доступу : http://royallib.com.

Размещено на Allbest.ru

...