Уподібнення як засіб реалізації синтаксичних зв’язків у сучасній українській літературній мові

Моя сестра вирощувала на своїй дачній ділянці якісь екзотичні квіти. Досить часто до неї зверталися за консультацією навіть співробітники місцевого ботанічного саду. Їх питання, однак, здавалися їй чомусь наївними. І не дивно, що вона без задоволення відповідала на них.

Три ланцюжки: сестра - до неї - їй - вона; співробітники - їх; питання - на них - з уподібненням займенника іменнику в категоріях роду й числа. Аналогічно й у Т. Шевченка:

І все то те лихо, все, кажуть, од бога! // Чи все ж йому любо людей мордувать? // А надто сердешну мою Україну. // Що вона зробила? За що вона гине? // За що її діти в кайданах мовчать?

У науковій літературі:

Модальність властива кожному реченню. Вона становить одну з найістотніших його ознак. Без неї речення не мислиться як важлива комунікативна одиниця.

Антецендентом може бути й ад'єктив при субстантивації або в еліптованих конструкціях, як, наприклад, у Т. Г. Шевченка:

А чистих серцем? Коло їх // Постави ангели свої // У чистоту їх соблюди.

Але частіше він виконує функцію анафори:

Андрій постійно малює портрети Оксани, яка, позуючи йому, тримає на руках своє немовля. Перший максимально зосереджений. Друга намагається посміхатися. Третє кричить, вимагаючи, щоб його погодували.

Характерним у великих синтаксичних сполуках є також уподібнення форм присудка (або його аналога) різних речень тексту. І якщо в першому з них можуть функціонувати різні форми часу або, скажімо, виду відповідного конструктивного центру, то варіювання цих форм у наступних реченнях цілком проблематичне. Ось звичайна мовленнєва ситуація:

Рух на проспекті Свободи не припиняється вдень ні на хвилину. Шурхотять шинами автомобілі. Гудуть тролейбусні дроти. Стукають на стиках рейок колеса трамвайних вагонів. Ревуть моторами вантажівки. І все це зливається в безперервний шум.

Ні в одному з наступних за першою комунікативною одиницею речень (хіба що, можливо, у першому) не може бути вжитий минулий чи майбутній час. Регламентація тут, очевидно, не менш сувора, ніж у складному реченні.

Є у зв'язному тексті й аналоги координації, і навіть більш унікальні випадки уподібнення форми дієслова формі іменника, коли ці форми не пов'язані предикативними відношеннями. Наприклад, у Т. Г. Шевченка читаємо:

Хоч позволив хан на пісках // Новим кошем стати, // Та заказав запорожцям // Церкву будувати. // У наметі поставили // Образ пресвятої // І крадькома молилися.

Дієслова поставили й молилися уподібнюють свою форму в категорії числа іменнику запорожцям, який підметом не є. Ще дуже цікавий приклад із Т. Г. Шевченка:

Ходить собі по церковці, // Книжечку читає // Та сам собі дивується, // Що людей немає. // Попе! Попе! Будеш битий - // Не вмієш читати // Та не вмієш так, як треба, // Людей научати.

Уподібнення дієслівних форм першого речення звертанню з другого речення знову ж у категорії числа.

Система лінгвістичних об'єктів, яка знаходиться в межах дії уподібнення як маркера синтаксичної і смислової зв'язаності компонентів мовленнєвого ланцюга, одна й та ж, незалежно від характеру цього ланцюга. Її обсяг, звичайно, так чи інакше зумовлює, що, чому і у яких категоріях уподібнюється, однак така зумовленість виявляється у якихось її кількісних, а не якісних параметрах. Усе, що уподібнюється в межах простого речення, може уподібнюватися в різних предикативних зонах, а те, що уподібнюється в різних предикативних зонах, може уподібнюватися в різних реченнях тексту як синтаксичної одиниці. І найважливіше при цьому, що уподібнення як один із засобів реалізації й маркування смислової й синтаксичної зв'язаності компонентів мовленнєвого ланцюга не є прерогативою узгодження, підрядного зв'язку в словосполученні.

ВИСНОВКИ

1. Функціонуюча в україністиці система термінів, у межах якої вивчаються й описуються синтаксичні зв'язки слів ще не повною мірою відповідає вимогам сучасного мовознавства. Немає повної номенклатури типів синтаксичних зв'язків слів, єдиного підходу до опису їх специфіки й засобів реалізації. Не визначені чітко й межі формалізованого підрядного зв'язку - узгодження. Про узгодження, як правило, навіть у найавторитетніших виданнях говориться при наявності координації, кореляції, тяжіння та деяких інших семантико-граматичних відношень, коли між відповідними компонентами мовленнєвого ланцюга немає ієрархічної залежності. Звідси й проблематичність уживання терміна узгодження в названих і подібних мовленнєвих ситуаціях, а тим більше при уподібненні слів з різних предикативних зон.

2. Поняття узгодження й уподібнення повинні бути розведені, оскільки це різні лінгвістичні явища. І якщо узгодження - це один з типів синтаксичного зв'язку, то уподібнення - лише певний засіб виявлення цього зв'язку.

3. Уподібнення - це такий засіб реалізації й маркування синтаксичної і смислової зв'язаності компонентів мовленнєвого ланцюга, при якому граматична форма одного з них так чи інакше відтворюється в граматичній формі іншого. Уподібнення не має конструктивних меж і може здійснюватися практично в будь-якій парі слів, у тому числі й тоді, коли ці слова синтаксично між собою безпосередньо не пов'язані, і тоді, коли вони знаходяться в різних і навіть дистанційно розміщених самостійних реченнях.

4. Система лінгвістичних об'єктів, пов'язаних з уподібненням словоформ, - це перш за все практично вся номенклатура парадигматичних класів слів. Навіть прислівник може уподібнюватися в граматичній категорії ступенів порівняння прислівнику або ж прикметнику. Актуалізуються при уподібненні не тільки характерні для субстантива й ад'єктива категорії роду, числа і відмінка, як це має місце при узгодженні, але й категорії особи, часу, виду, стану, способу, ступенів порівняння, тобто категорії всіх шести повнозначних частин мови. І уподібнюватися, отже, можуть у тій чи іншій їх комбінації всі парадигматичні класи слів, що мають якісь спільні граматичні категорії.

5. У межах одного речення (простого або частини складного) уподібнення словоформ може здійснюватися як при наявності між ними ієрархічних відношень (уподібнення дієслівних форм у категоріях часу і виду), так і при відсутності таких, наприклад, при координації (уподібнення в особі й числі), у конструкціях із звертанням (уподібнення дієслівного присудка звертанню - іменнику в категоріях роду й числа) і навіть при сурядному зв'язку (уподібнення в категорії відмінка іменників із функціонально протиставлених рядів з сурядним зв'язком).

6. Уподібнення словоформ з різних предикативних зон - не менш регулярне для сучасної української мови явище, в основі якого, як правило, лежить анафора. Тут теж повний спектр відповідних лінгвістичних об'єктів як у плані їх приналежності до тієї чи іншої частини мови, так і у плані тих граматичних категорій, у межах яких уподібнення здійснюється. Співвідносяться при цьому не тільки форми часу присудків з різних частин складного речення, але і форми актантів й атрибутів, які входять до різних, у тому числі й дистанційно розміщених речень великої синтаксичної сполуки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ В ТАКИХ ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Метамовні аспекти узгодження як одного із типів підрядного зв'язку // Дослідження з лексикології і граматики української мови. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - С. 85-92.

2. Про одну синтаксичну фігуру в українському фольклорі (узгодження дієслівних форм). Лінгвістичні студії. - Донецьк: ДонДУ, 2005. - С. 323-327.

3. Уподібнення в системі синтаксичних зв'язків слів. - Вісник Дніпропетровського університету. Серія. Мовознавство. - Вип. 11. - Т. 1. Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 169-177.

4. Уподібнення словоформ із різних предикативних основ у сучасній українській мові. Лінгвістичні студії. - Донецьк: ДонДУ, 2006. - С. 141-146.

Размещено на Allbest.ru