Жаргон у літературно-художніх творах

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Вступ

Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови -- це колишні суржики. Суржик -- елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блогах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією.

Досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотному напрямкові. Літературні норми дуже умовні і ніде не відповідають нормам живої мови.

Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

1. Жаргон

Жаргон або жаргон -- соціолект (один з різновидів соціальних діалектів), який відрізняється від літературної мови використанням специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, а також фразеології, часом особливостями вимови.

Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отримати або створити враження), злиняти (щезнути) тощо; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) тощо.

У літературно-художніх творах жаргонізми використовують переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

2. Суржик як змішання мов

Суржик -- елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

3. Суржик і літературні мови

Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови -- це колишні суржики. Будь-яку літературну мову можна розглядати як певний стандарт, введений суспільством у власних інтересах, зокрема для спрощення і стандартизації господарського життя. Відомо, що всі стандарти -- річ минуща, тому рано чи пізно всі сучасні літературні мови світу мусять відійти у минуле і дати дорогу новим літературним мовам, новим стандартам, які очевидно виникнуть як певні суржики (суміші) на базі вже існуючих стандартів.

4. Українсько-російський суржик

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення -- на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні -- близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизним

5. Суржик і політика

На територіях, де існують діалектні континууми, природним є й існування перехідних діалектних форм між спорідненими мовами сусідніх народів -- наприклад, між українською мовою та російською, білоруською, польською або словацькою. Одним з природних механізмів розвитку мови є також запозичення елементів інших мов у результаті мовних контактів. Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі. У період належності українських територій до Російської імперії, російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту тощо, а функції української мови переважно обмежувалися побутовим спілкуванням, фольклором або художніми творами здебільшого про сільське життя.Такі умови сприяли формуванню відношень диглосії з російською мовою у ролі «вищої», а розмовної української (або її місцевих діалектів, або суржику) -- у ролі «нижчої». В умовах диглосії, форми і лексика з «вищої» мови часто «просочуються» до «нижчої», але у дещо адаптованій формі.

У період існування СРСР українська мова дістала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою, яка домінувала у сфері науки, техніки, економіки, вищої освіти, державного управління, у партійно-державному апараті і силових структурах, у засобах масової інформації і книговидавництві, а також була «мовою міжнаціонального спілкування». Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через впровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови ,поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями.

З урахуванням цих історичних факторів, у багатьох публікаціях суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською:«За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику»; як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами». Згідно з альтернативною точкою зору деяких московських нефілологів, суржик є цілком природним явищем; деякі такі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову -- «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами».

6. Характерні риси

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови», а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).

Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрімєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больніца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;

«українізовані» форми російських дієслів -- здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав («вважав» або «рахував» залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);

активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях, ще й під наголосом (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра, шалфєй)і т. д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів.

7. Використання суржику в художній мові

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

8. Суржик у сучасному мережевому жаргоні

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду «штучна диглосія ») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора.

9. Аналогічні явища в інших мовах

Подібне явище існує в багатьох мовах в багатьох країнах світу. В білоруській мові воно отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови -- жуаль (франц. joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки -- патва. У Нігерії є «нігерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мов йоруба й іґбо). У США подібне мовне явище -- суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки -- називають «спенґліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English). літературний мова суржик жаргон

Висновки

Нарешті, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотному напрямкові. Літературні норми дуже умовні і ніде не відповідають нормам живої мови. Суржиком писав наддніпрянець Шевченко, галичанин Франко, суржиком розмовляли діячі Центральної Ради. Від суржику ми нікуди не дінемось,він був,є і буде,не можна змусити всіх українців розмовляти чисто українською або чисто російською Як би того не хотілося, але всі мови на 93 % складаються із запозичених слів. Інша справа, що на Україні суржик -- явище потужне. Хоч він поступово і зникає, і все потроху відходить в бік української мови, але наш уряд вводить державну двомовність, що, власне, є найпаскуднішою річчю, бо, відповідно, суржик нав'язується нам згори».

На мою думку,те,що українці розмовляють суржиком чи російською мовою,чи будь-якою іншою нема нічого поганого,ти можеш розмовляти тією мовою,якою тобі заманеться,але не маєш права цуратись й забувати своєї рідної мови. Сама я спілкуюсь, де потрібно, російською, де потрібно - українською. Але дома, з друзями та рідними я розмовляю суржиком. На мою думку, суржик - мова народу, мова селян. Так, їм начхати буває та правильність свого лексикону, бо вони працюють все своє життя і їм не до того. Тому я за те, щоб державною була українська мова, російську залишити мовою національних меншин але всім меншинам не заважало б вивчити мову країни, в якій вони живуть. Ну а суржик - то природний процес, але я проти того, щоб він масово проникав на ТБ,газети і т.д.

Список літератури

1. Дончик В. Мова не винна: Про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ // Слово і час. -- 2001. -- № 2. -- С. 68-77.

2. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. -- Київ, 1965.

3. Козир Є. Суржик у законодавчих і нормативних документах // Стандартизація. Сертифікація. Якість. -- 2008. -- № 2. -- С. 13-19.

4. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і «язиком». -- К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2011. -- 135 с.

5. Окара А. Полтавський «суржик» та духовне плебейство // Слово і час. -- 2000. -- № 12. -- С. 52-56.

6. Погрібний А. Випробування суржиком // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. -- 2006. -- № 4/5. -- С. 4-12.

Размещено на Allbest.ru