Главная Коллекция "Revolution" Иностранные языки и языкознание Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії

Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії

Символ як явище культури. Характеристика символів та їх значення для різних культур. Місце і роль символу у китайській культурі. Особливості рослинної символіки у китайській поезії. Приклади використання рослинної символіки поетами Середньовіччя.

Рубрика	Иностранные языки и языкознание
Вид	курсовая работа
Язык	украинский
Дата добавления	18.04.2016
Размер файла	58,6 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.ГОНЧАРА

Кафедра порівняльної філології східних та англомовних країн

КУРСОВА РОБОТА

з основної іноземної мови

на тему: «Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії»

Студентки 2-го курсу групи УК-13-1

Напряму підготовки

Філологія (китайська)

Бондарчук Дар'ї

Керівник - старший викладач Дащенко Г.В.

м. Дніпропетровськ, 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Символ як явище культури

1.1 Загальна характеристика символів та їх значення для різних культур

1.2 Місце і роль символу у китайській культурі

Розділ 2. Особливості рослинної символіки у китайській середньовічній поезії

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Китай - це не просто окремий культурний регіон. Це особливий світ із принципово іншим, відмінним від європейського, світобаченням, давньою історією, незвичайною культурою та традиціями. Покоління вчених присвячували себе спробам зазирнути в Піднебесну та розібратися, як і чим вона живе, дізнатися секрет її могутності.

Одним із ключових об'єднуючих факторів для жителів Китаю є гордість культурою своєї країни, зокрема її літературою. Поезія Китаю - це особливий культурний феномен, що існує у сплетінні з міфологією, філософією, вбирає у себе народні повір'я та упередження. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що поезія Китаю - це код нації. І цей код потребує повного дешифрування. Однією з важливих його частин є символіка, а зокрема символіка рослин.

Тема даної курсової роботи «Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії».

Об'єктом дослідження є чотири поетичні твори в жанрах ши та ци: «Альтанка розлуки» («АНАНН¤»), «Хвилі, що намивають пісок» («АЛМФЙі»), «Турачі в небі» («рСріМм»), «Місто біля ріки» («ЅіЗЧУ») - що були написані за часів правління династій Тан (618 - 907) та Сун (960 - 1279).

Предметом дослідження є символічне значення поетичних образів сосни (ЛЙ), верби (Бш), утуна/павловнії (ОаН©) та гуйхуа/коричного дерева (№р).

За мету покладено дослідження символіки середньовічної китайської поезії та розкриття значення символів вищезгаданих рослин.

Виходячи з цього, формулюємо наступні завдання до виконання дослідження:

· дослідити теоретичні засади існування образів-символів у світовій літературі;

· визначити особливості художніх символів у Китаї;

· описати особливості функціонування образів-символів рослин у китайській середньовічній поезії;

· проаналізувати приклади використання рослинної символіки поетами Середньовіччя;

· узагальнити отримані результати та сформулювати роль рослинної символіки у китайській середньовічній поезії.

Тема символу здавна цікавила науковців із різних сфер знань, ними займалися не тільки літературознавці та лінгвісти, але й історики, психологи та соціологи. Бурхливий розвиток знань про символи припав на ХХ сторіччя, коли символами займалися такі видатні вчені як мовознавець В. В. Виноградов (займався лише давньоруськими символами) та К. Г. Юнг, кому належать численні дослідження міфологічних символів та символіки сновидінь. Варто відмітити видатний вклад в формування та розширення теорії символу таких науковців як О. Ф. Лосєв та Ю. М. Лотман, С. С.Аверінцев, на дослідження яких і досі багато в чому спирається вітчизняне літературознавство. Саме символікою Китаю почали активно займатися з кінця ХІХ - початку ХХ століття. Велика робота проводилася та ведеться досі для дешифрування символів та знаків «Книги змін» («ТЧѕ») такими іменитими синологами, як Ю. К. Щуцький, В. М. Алексеєв, А. І. Кобзєв. На сьогодні активно досліджується символіка Китаю у різних сферах, про що свідчать роботи таких молодих учених, як Я. В. Шекера, Ю. А. Антонова, Н. Н. Репнякова тощо. Але тим не менш, досі наштовхуємося на очевидну нестачу інформативних та докладних ресурсів, які стосуються символіки китайської поезії періоду її розквіту - епох Тан та Сун. Саме бажанням заповнити ці прогалини та зробити власний внесок у дослідження символіки у китайській літературі пояснюємо актуальність роботи.

У дослідженні плануємо використати такі методи, як аналіз, аналогія, індукція, узагальнення, біографічний метод.

У процесі проведення дослідження нами буде доповнено відомості про особливості китайської художньої символіки, підтверджено практично широке використання рослинних символів у середньовічній поезії. Результати проведеного дослідження можуть бути використанні під час вивчення китайської середньовічної поезії або ж читання китайської літератури будь-якого періоду.

РОЗДІЛ 1. СИМВОЛ ЯК ЯВИЩЕ КУЛЬТУРИ

1.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИМВОЛІВ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РІЗНИХ КУЛЬТУР

символ рослинний середньовіччя китайський

За найзагальнішим та, мабуть, найлаконічнішим визначенням, література - це мистецтво слова, тобто такий вид мистецтва, де головним інструментом та матеріалом водночас є слово. Як зазначав відомий український філолог В.Ф. Домбровський, література є «мистецтво, в якім ідея виражається у звукових словесних образах, що, створені творчою фантазією поета під впливом почуття і настрою, впливають на всю нашу духовну істоту» [4, 16]. Тож, як і будь-який інший вид мистецтва література послуговується образами. Художній образ у вузькому «літературному» розумінні - це специфічна форма буття художнього твору в цілому і усіх його складових елементів зокрема, картина людського буття, конкретна і водночас узагальнена, та обов'язково така, що має естетичне значення [2, 96].

В основі художнього образу завжди лежить певний чуттєвий образ, конкретно-чуттєва даність відображення предмета, те уявлення, у якому зображуване постає наочно, так, як ми могли б його сприйняти безпосередньо. Деяким чином така основа художнього образу наближує його до сприйняття побутового, повсякденного. З огляду на це важливо підкреслити, що в образі важливе не стільки і не лише пряме зображення дійсності, фактографічний її опис, скільки здатність такого образу уособлювати собою дещо більше, загальніше та масштабніше. Образ у мистецтві, зокрема у літературі, покликаний слугувати засобом втілення загального. Літературно-художні образи можемо поділити на два типи: автологічні та металогічні [2, 105], де металогічні - такі образи, в яких чуттєве явище слугує для відображення ідеї, що узагальнює зміст одиничного предмета і виходить за його рамки, вказує на інший якісно відмінний предмет. До металогічних образів відносять символ, алегорію та підтекст. Пропонуємо сконцентрувати увагу на символі.

Слово «символ» у перекладі з грецької означає «знак». Цікаво, що спершу в Давній Греції словом символ називались черепки від битого посуду, якими хазяїн ділився з гостем на пам'ять, так, щоби коли гість повернувся до цього дому його пізнали за черепком [11, 95]. У сучасному літературознавстві символом прийнято називати певний тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва основа образу поряд з власним значенням несе ще значення вказівки на предмет або ідею, які не входять до без посередньо зображуваного. Символ - це певний атрибут, використаний із розрахунку на порозуміння читача та автора, або ж навіть героїв твору, віднайдення його прихованої суті.

Як зазначав С.С.Аверінцев, у широкому сенсі, символ є образ, взятий в аспекті знаковості, він і є знак, наділений всієї органічністю й невичерпною багатозначністю образу. Символ є образ, але категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на присутність якогось сенсу, нероздільно злитого з образом, але йому не тотожного. Прихований зміст та його чуттєва основа нероздільні, немислимі один без іншого, але водночас, ніби два полюси, розведені між собою [8, 378].

Таким чином, символ можна вважати ідеєю чуттєвого об'єкту, певною його упорядкованістю, ідейно-чуттєвим оформленням та внутрішньо-зовнішньою структурою [9, 28].

Важливо розуміти, що символ у своїй основі помітно відрізняється від вищезгаданих алегорії та знаку. Алегорія - ідея абсолютно абстрагована від безпосереднього чуттєвого образу, що лежить в її основі, ідея та образ тут пов'язані між собою лише формально, для розшифровки алегорії потрібне лише зусилля розуму, певна формула, для символу, у свою чергу, цього мало. Знак також має дещо іншу, порівняно з символом специфіку. Так, кожен символ по свої суті є знаком, але не навпаки. Знак , так само як і символ, є сенс означуваного, але втілений в якійсь іншій основі, не в самому означуваному. Відмінність між ними полягає в тому, що символ, як ідея, перенесена з одного явища на інше, вже невідділима від цього іншого явища, настільки вона глибоко та всебічно з ним зливається. Ми звертаємо увагу не на чуттєву основу, але на спектр додаткових значень. Знакам, як і алегорії, потрібне розуміння, а символу - інтерпретація. У даному контексті символ можемо вважати повним взаємопроникненням явища, чуттєвої основи та ідеї, з нею пов'язаної. Символ схоплює абстракції, розміщуючи їх у тому контексті, де вони максимально виявляються. Таким чином, символ виходить за межі суто формальної сторони твору, коли художній образ вже не розглядається сам по собі. Для символу вже не значимі особливості та тонкощі художнього промальовування в конкретному творі мистецтва. Для нього, перш за все, важливий сенс, який він концентровано виражає [7, 276].

Літературознавці виділяють два шляхи утворення символу у художньому творі. По-перше, образ, використаний автором, може сам по собі вже бути символом. У цьому випадку варто брати до уваги традиційну, релігійну, міфологічну символіку. Наприклад, традиційним для української культури можемо вважати калину як символ дівочої краси, дуб як символ сили та мужності, кування зозулі як символ нещастя; для усього християнського світу традиційним вважається символ хреста.

На другий шлях утворення художнього символу звертаємо увагу, коли предмет, явище, що набуває символічного змісту, поза контекстом твору символом вже не є. У такому випадку мова йде про індивідуально-авторські символи, які з'являються у результаті авторського узагальнення, поглиблення смислових перспектив зображуваного. Прикладом такого символу можемо назвати червоні вітрила Олександра Гріна, що міцно закріпилися в уяві читача як символ великих вчинків заради кохання [4, 109].

Символіка має надзвичайно давню історію. Вона проходить разом з людиною увесь шлях її історичного розвитку. Символи - це найдавніший інструмент пізнання, фундаментальний метод вираження реальності, багатогранний, здатний відкрити для розуміння речі підсвідомі, найтонші відтінки та аспекти реальності. Час народження символів припадає ще на доісторичні часи, коли символіка була тісно пов'язана з обрядовими дійствами, певними ритуалами. З огляду на це зазначимо, що велика кількість символів мають коріння у міфах та архетипах. Такий підхід до тлумачення походження символіки запропонував французький учений К. Леві-Строс. В його версії міфологія була одним із семіотичних кодів на позначення символічних образів та ідей як пучок парадигматичних відносин із символьно-логічними значеннями [11, 98]. Щодо архетипічної природи символу, варто звернутися до вчення Е. Фромма, який вважав, що мова символів є універсальною, адже здатність до розуміння символів передається людині генетично, закладене у кожному на підсвідомому рівні. Тобто символ є частиною того колективного несвідомо, що об'єднує людство, лежить глибоко у підсвідомості, поряд з давніми образами, фіксованими у пам'яті поколінь та соціально-культурними ідеями.

І хоча немало символів носять специфічний національний характер (наприклад, ворон в Китаї - символ шанобливості сина, а в слов'янській культурі він - птах, що віщує нещастя) [18, 49], з огляду на велику історію формування символів, їх роль, як органічної частки людської свідомості та культури людства взагалі, варто зауважити здібність символів виходити за межі часу та простору. Як зазначав китайський учений та філософ ХХ сторіччя Лінь Юйтан символіка «має здатність містити в небагатьох умовних лініях думку століть і мрії поколінь, запалює уяву і веде в царство безсловесного мислення» [3, 5]. Символіка простягається далеко за рамки однієї епохи, і продовжує свій розвиток, адже символи створюються і сьогодні. Так, новим можна вважати голуба у ролі символа миру, адже такого значення цей образ набув у середині ХХ ст. завдячуючи П. Пікассо.

Історія символіки показує, що найдавніші та найвизначніші символи належать до сфери мистецтва та релігії. Художня символіка дещо схожа на релігійну, і схожість ця обумовлена особливостями її природи, характеру та метою використання. Часто релігійні символи ставали предметом переосмислення художниками та письменниками, органічно переходячи у символи художні. Цікаве питання, які критерії визначають, чи зародиться символ, чи довго він бути жити і чи вдасться йому подолати часові та просторові межі? Так відбувається, коли символ стосується кола «вічних» питань людства, питань філософських, коли йому вдається втілити в собі глибоко інтуїтивні відповіді на питання самопізнання людини, добра і зла, кохання, сенсу життя і тому подібних, прагнення людини до гармонії із собою та світом. Позаісторичними та позачасовими символами стають такі символи, які концентрують в собі сутність буття, його незмінної основи.

Художні символи у той же час сильно відрізняються від будь-яких інших. Вони найбільше пов'язані з естетичними ідеалами, найсуб'єктивніші (власне через виникнення з художнього образу), авторські символи взагалі мають свою особливу природу, неповторну художню форму. Як зазначав професор Ю.М.Лотман, символ є виключно динамічною та гнучкою структурою, здатною породити неймовірне багатство смислів, настільки ж різноманітне, як і саме життя [10, 123]. Художній символ гнучкий, він дає можливість за потреби актуалізувати його різні семантичні грані та варіювати сприйняття.

Насамкінець варто зазначити, що символи є невід'ємною частиною мислення кожної окремої людини, культури людства взагалі і відіграють важливу роль у житті суспільства.

1.2 МІСЦЕ І РОЛЬ СИМВОЛУ У КИТАЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

Символи завжди були одним з найцікавіших явищ загальнолюдської культури. Найбільше уваги приділяється символам на Сході, де вони пронизують усю культуру, мають вираження не лише у релігії та мистецтві, але й у побуті, зокрема в одязі та предметах домашнього обігу.

Китайська культура завжди прагнула до гармонії з навколишнім світом. Одним із засобів встановлення гармонії у китайській культурі стало використання численних символів. Багата символіка - це національна особливість Китаю. Китай - країна, що досі є уособленням загадковості для європейців, незвідана та незрозуміла, вона має давню, майже в п'ять тисяч років, історію, є однією з найдавніших цивілізацій у світі. У неї багате минуле, і не менш цікаве теперішнє. Китай подарував світу багато важливих винаходів, дав велику кількість філософів, учених та митців. Китай пишається своїм героїчним минулим, своєю унікальною філософією та віруваннями, а саме з історії та віри виростають численні символи у китайській культурі.

Відомо, що особлива символічна мова китайського мистецтва виникла ще у другому тисячолітті до нашої ери. Наприклад, саме до цього періоду відноситься формування символу дракона, як стихійної сили води, що проливається з небес. До того ж, віднайдені у похованнях предмети, особливим чином розмальовані, за твердженням учених, свідчать про встановлення особливих формул, зародків сучасних символів, єдиних для усіх видів творчості [12, 153].

Людина здавна намагалася захистити себе, своє здоров'я та добробут. Але робила це не тільки завдяки зброї, побудові осель, одягу або лікам, але також на рівні ментальному. Вона намагалася захиститися за допомогою вірувань, амулетів, різноманітних обрядів, речей та дій цілком символічних, таких, що з погляду сучасності не мають жодної реальної сили. Яскравим прикладом такого захисту служить китайське мистецтво Фен-шуй (·зЛ®), що не просто багате символами, але в сутності своїй є символічною спробою захисту людини та внесення гармонії у світ.

Мова символів моделює сприйняття світу. У Китаї мова, замкнений спосіб життя, культ предків та природи сформулювали специфічну систему символів, що стала основою для існування народу, його світосприйняття, світорозуміння. Особливо унікальною символіку Китаю робить її закритість від світу, від інших країн та націй, вона допомогла у формуванні символіки, принципово відмінної навіть від найближчих країн-сусідок Китаю.

Особливу роль у культурі Китаю відіграє символіка кольору та числа. Символи такого роду є майже у всіх культурах світу, але у Китаї вони відіграють особливу роль. Наприклад, нещасливим традиційно вважається число чотири (ЛД), через те, що воно співзвучне слову «смерть» (ЛА). Тож зустрічі не призначаються на четверту годину, номери телефонів не мають цього числа, а у будівлях немає четвертого поверху. Число вісім (°Л), навпаки, співзвучне ·ў, що є частиною слова «·ўІЖ», що означає «збагатитися», «нажитися», або ж, якщо повторити·ўтричі. Воно буде означати «процвітання», тож це число у Китаї найулюбленіше. Через відданість китайців традиції, прибутковими справами стали продаж телефонних та автомобільних номерів. Зокрема, продаж за 450 тисяч доларів автомобільного номера з цифрою вісім в 1988 році досі зазначений у Книзі рекордів Гіннеса [1, 201].

З давніх часів веде свою історію і символіка кольору. Так, у знаменитого історика Сима Цяня (ЛѕсRЯw, 145 до н.е. - 86 до н.е.) кожна династія мала символом певний колір та якусь тварину. Наприклад, династія Чжоу (1046 р. до н. е. - 256 р. до н. е.) позначалася червоним кольором, у той час як династія Цинь (221 р. до н. е. - 206 р. до н. е.) - чорним. Система кольорів у Китаї побудована на п'яти основних кольорах: червоний, жовтий, білий, синій, зелений - усі інші кольори лише їх суміш. Тему п'яти кольорів знаходимо у найрізноманітніших сферах життя Китаю: міфічний фенікс мав пір'я п'яти кольорів, кожен корпус у війську династії Цин (1644--1912) позначався одним із п'яти кольорів, у 20-х роках ХХ ст. прапор Китаю мав п'ять кольорів, що символізували п'ять різних націй [17, 128]. Також, кожен з указаних кольорів має власну символіку: жовтий колір - колір імператора, людям не імператорської крові не дозволялося носити одяг такого кольору, білий колір символізує швидкоплинність життя, та, крім цього, горе та траур, червоний, навпаки, колір щастя, кохання, процвітання тощо.

Символом у Китаї було усе оточуюче середовище. Символами є і тварини, і рослини, і атмосферні явища, і навіть гори та води. Так, наприклад, вищезгаданий фенікс символізує м'якість, добро та милосердя [22, 84]; черепаха уособлювала довголіття, силу та мудрість [14, 146]. Мабуть, найвідоміший серед європейців міфічний образ - дракон - символізує надприродне, божественну силу і мудрість [18, 85]. Вода також має багату символіку. З одного боку, вона символізує плин часу та сум, печаль, з іншого - вона є символом жіночого начала [21, 60].

Таким чином, можемо сказати, що китайська культура здавна і досі пронизана різноманітною символікою, і символіка ця не є лише архаїзмом, вона відіграє важливу роль у культурному, соціальному, політичному житті Китаю.

У даоському каноні «Дао де цзін» («µАµВѕ») природа символів пояснюється наступним висловом: «…тайна тайн: ось ворота безлічі витонченостей» [12, 155]. Тут вказується на внутрішню, невичерпну глибину символів Китаю, символи розуміли як образ дійсності, видимий концентрат невидимих матерій. Символи пронизували кожний аспект життя Китаю: побудова міст за схемою «небесного порядку», державний устрій, державні символи, свята, система писемності (ієрогліфи також можемо вважати певним чином символами) та багато інших сфер життя.

Основою сучасної китайської символіки недаремно вважається «І-цзін» або «Книга змін» («ТЧѕ»), феномен китайської культури, трактат епохи Чжоу (1046 р. до н. е. - 256 р. до н. е.), присвячений ворожінню за допомогою спеціальних триграм та гексаграм. У західній культурі він широко відомий та вважається перлиною східної філософії. На базі цієї книги виникло вчення «про символи та числа» епохи Хань (206 р. до н.е. - 220 р.) пізніше перероблене, переосмислене та доповнене, воно дозволяє стверджувати, що «І-цзін» - це велика система символів та знаків. У західному світі дослідженнями «І-цзіну» займалися покоління вчених. Так, перший переклад здійснив німецький синолог Ріхард Вільгельм у співпраці з китайським вченим Лао Найсюанем на початку ХХ століття [15, 2]. На російську мову книга перекладалася декілька разів: у середині ХХ століття Ю. К. Щуцький переклав основну частину; А.М.Карапетьянц та А.Є.Лук'янов займалися перекладами коментарів; а на рубежі ХХІ століття В. М. Яковлєв та Б. Б. Виногродський виконали повні переклади «І-цзіну» [6, 3]. Ці вчені не лише перекладали «Книгу змін», вони досліджували її та докладали зусиль до дешифрування її символіки. Досі серед синологів існує думка, що «І-цзін» - це суто містична річ, що не відіграє жодної ролі у пізнанні світу, цікава лише з точки зору історії. У різні часи подібні думки виказували такі вчені, як Дж. Нідем та В. С. Спірін, який, зокрема, вбачав у нумерології та символіці «І-цзіну» лише «безглузду або містичну гру в числа» [6, 8]. З іншого боку, ще у тридцятих роках ХХ століття видатним французьким ученим М. Гране було запропоновано трактування «Книги змін» як загальної пізнавальної методології.Надалі цю точку зору підтримали такі відомі учені, як В. М. Алексеєв, А. М. Карапетьянц та А. І. Кобзєв, який розумів «І-цзін» як «формалізовану теоретичну систему, елементами якої є математико-подібні об'єкти, пов'язані, однак, між собою головним чином символічно, асоціативно, фактично, естетично, мнемонічно, сугестивно тощо», чим підтверджував символічну природу «Книги змін» [6, 10].

Дослідження «І-цзін» вказаними вченими відіграли значну роль у дослідженні китайської символіки загалом, звернувши увагу наукової спільноти на явище символіки у китайській культурі. На сьогодні вивченню символу у китайській культурі приділяється багато уваги, видаються монографії та статті, що стосуються цієї теми, зокрема вивчається символіка кольору, числа, рослин та тварин, атмосферних явищ та природних об'єктів. Вивчаються символи у різних видах мистецтва, зокрема у літературі, адже не в останню чергу у творах літератури символи народжувалися та знаходили свій розвиток. Так, поезія епох Тан та Сун, які вважаються вершинними для її розвитку, є наскрізь символічним мистецтвом. Жодного слова не використано дарма, кожне несе глибокий сенс. Саме до аналізу того, як виявили себе у середньовічній китайській поезії образи рослин, ми і звернемося у наступній частині нашого дослідження.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОСЛИННОЇ СИМВОЛІКИ В КИТАЙСЬКІЙ СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ПОЕЗІЇ

Образи квітів, трав та дерев є невід'ємними для поетичного світу Китаю. Вони не тільки служать для створення образів природи та людини, але є також відображенням давньої історії Китаю, його традицій та міфів. Деякі з цих образів напрочуд яскраво передають моральні та духовні основи китайського суспільства як у давні часи, так і нині, містять у собі інформацію про повір'я та упередження, що існують у мовному середовищі Китаю та є досить складними для прочитання та трактування іноземцями.

З погляду традиційної китайської символіки та мистецтва рослини прийнято умовно поділяти на дві групи: рослини «благородні» та так звані «простолюдини» [20, 54]. До благородних найчастіше відносять орхідею, бамбук, хризантему та сливу. Їх цінують найбільше, але є і серед «простолюдинів» такі, які поважають анітрохи не менше.

З яскравої палітри рослинних образів у китайській середньовічній поетичній творчості нами було обрано для аналізу образи чотирьох дерев, широко використовуваних у поезії, відомих та шанованих у Китаї, пов'язаних з китайською історією та міфологією: верба (Бш), гуйхуа (коричне дерево, №р), сосна (ЛЙ), утун (павловнія, ОаН©).

Першою рослиною-символом, до аналізу якої ми звернемося, є верба (Бш).

Верба у Китаї користувалась великою повагою. Широко використовувана у побуті, вона крім цього, вважалась носійкою чарівних сил, за повір'ям, могла відроджувати природу, сприяла багатому врожаю. Крім цього, люди вірили у лікувальні здібності вербових віт та кори [19, 37].

У мистецтві верба часто перебирає на себе роль символу весни, цвітіння, ніжності, а відтак і жіночої краси. Верба є невід'ємною частиною зображення природи у період її цвітіння. Дві переплетені гілочки верби служать символом вічного, нерозривного кохання. Але, мабуть, найважливішим смисловим відтінком образу верби у китайській поезії є те, що він символізує розлуку. Слово «верба» китайською є омонімом до слова «залишитись». За часів династії Тан (618-907) у Китаї було прийнято відламувати та дарувати на пам'ять гілочку верби другові, що їхав. Саме так зародилося значення верби, як символу прощання, розлуки, туги за тими, кого немає поряд, неспокійного стану душі. Л.З.Ейдлін писав: «Нижні гілки верб на Палацовому каналі були постійно обірвані, нагадуючи своїм виглядом про майбутню розлуку або про таку, що вже відбулася» [13, 437].

Для аналізу символіки верби ми обрали вірш легендарного китайського поета Лі Бо (Ао°ЧЈ¬ 701 - 762) під назвою «Альтанка розлуки» («„Ъ„ЪН¤»), написаний у жанрі ши.

МмПВ‚ыРДМЋЈ¬

Tiвn xiа shвng xоn chu,

У Піднебесній/Під небом [є] місце, [де] рветься серце,

„Ъ„ЪЛНїНН¤ЎЈ

lбolбo sтng kи tнngЎЈ

Альтанка/Павільйон, [де] сумують та проводжують гостей.

ґєпLЦЄ„eїаЈ¬

Chыn fзng zhо biй ku,

Весняний вітер знає розлуки гіркоту,

І»ЗІБш—lЗаЎЈ

bщ qian liu tiбo qоngЎЈ

Не дає зазеленіти вітам верби.

У даній поезії автор звертається до образу Лаолао - альтанки, збудованої у період Саньго (220 - 280) на горі Лаолао на південь від Нанкіна. У цих місцях навесні, коли на деревах починають з'являтися бруньки, дуже вітряно, і під дією весняного вітру зеленіють дерева, а саме верби [13, 216]. Ця альтанка була місцем для проводів та прощань, про що і може дізнатися читач із поезії. Тож саме змалювання цього місця стає темою поезії. Відтак, вже в назві можна побачити натяк на почуття гіркої розлуки, передати яке і прагне автор. Надалі це почуття розкривається через метафору «рветься серце» (ЙЛРД), та епітет «розлуки гіркота» (±рїа). Наприкінці зустрічаємо образ верби, що ніяк не зазеленіє від вітру. У даному випадку вона символізує неминучу розлуку, яку так хочеться відвернути або хоча б відкласти, доки не «зазеленіють віти верби» (БшМхЗа).

Наступний образ рослини, до якого ми звернемося задля аналізу, це гуйхуа (коричне дерево, №р).

Для аналізу нами було обрано середньовічний ци авторства поета Гао ДенЈЁёЯµЗ, ? - 1148Ј©на мелодію «Хвилі, що намивають пісок» («АЛМФЙі»). Вірш має передмову: «В день народження Ван Цзайму, що живе в Даочжоу, переконав його приїхати в Фучжоу»(«НхФЧДёЙъИХЈ¬ФўѕУµАЦЭЈ¬ГгЖдАґё»ЦЭ»), вона дуже важлива для розуміння усієї поезії.

иµФВ’мЗпПьЎЈ

Bм yuи guа qiы xiвo

Повний/яшмовий місяць висить восени вночі.

µ¤№рПгпhЎЈ

Dвn guм xiвng piвo

Кіноварної/червоної гуй[хуа] аромат долітає.

ЏVє®ЊmµоВ·МцМцЎЈ

Guan ghбn gфng diаn lщ tiбo tiбo

До Місячного палацу шлях далекий-далекий.

Ф‡†–жП¶рѕ‰µЧКВЈ¬УыПВЊУПцЎЈ

Shм wиn chбng'й yuбn di shм, yщ xiа cйngxiвo

Спитай/Спитаю, Чан Е з якої причини хоче зійти [з] небосхилу/небесної височини?

МmУсЧФґ№чШЎЈ

lбn yщ zм chuн tiбo

[У Ваших] орхідеї [та] яшми ще звисає волосся.

°ЭГь®”іЇЎЈ

bаi mмng dвng zhвo

[Але Ви вже були] визнані гідними дарованої грамоти/отримали призначення від імператора.

ЙсПЙ•юСYЗТеРЯbЎЈ

shйn xiвn huм li qiм xiвo yбo

[Ви можете з] небожителями говорити і прогулюватися у вільний час.

·ЦИЎ‰ШЦРйeИХФВЈ¬Ѓн°йНх†МЎЈ

fзn qu hъ zhфng xiбn rм yuи Ј¬ lбi bаn wбng qiбo

Ділити глек з вином, проводити дні та місяці разом з Ван Цяо.

Образ коричного дерева в Китаї тісно пов'язаний з міфом про Місячного Зайця. Згідно з цим міфом, на Місяці росте коричне дерево, під ним живе Місячний заєць, що постійно товче у ступі зілля безсмертя. Першою згадкою про зайця є Чуські строфи, написані у часи династії Західна Хань (206 р. до н. е. - 8 р. н. е.). Часто поети цієї епохи називали зайця Нефритовим (УсНГ) або Золотим (ЅрНГ).

Пізніше до цього міфу приєдналася легенда про Чан Е (жП¶р), одна з ключових легенд свята Середини осені. У даній легенді розповідається про стрільця Хоу І (єуфа), який одружився на прекрасній Чан Е. Але їх щастя було недовгим, Хоу І розстріляв дев'ять сонць, чим прогнівив Небесного Імператора. Імператор відіслав його до світу людей, де він захищав людей і майже забув про кохану. Щоб розрадити її печаль Хоу І дістав для них зілля безсмертя, випивши яке Чан Е піднеслась на небо, до Місяця.

Спершу ці історії існували окремо, але згодом об'єдналися у єдиний міф, згідно якого Нефритовий Заєць живе у Місячному палаці разом з Чан Е [25]. Таким чином, гуйхуа пов'язане у китайській культурі із місяцем та приходом осені. Крім цього, за традицією коричне дерево асоціюється з яскраво-червоним кольором.

У першій строфі декількома рисами описано осінню ніч, читача наштовхують на легенду про Місячний палац та його жителів. Цьому і служить тут образ гуйхуа, традиційно доповнений означенням «червона» або ж «кіноварна». Варто зазначити, що вибір саме ієрогліфу µ¤несе символічний відтінок. Адже в китайській мові є декілька ієрогліфів на означення червоного кольору: єм, іа, µ¤. Ієрогліф µ¤означає саме насичений червоний колір, кіноварно-червоний, тобто гуйхуа вбирає у себе, концентрує у собі усі фарби осені, стає яскравою плямою у змальованій картині природи та ніби підводить погляд читача на небо, до Місячного палацу та Чан Е, що в ньому живе. Риторичне питання: «Спитаю, Чан Е з якої причини хоче зійти [з] небосхилу?» («КФОКжП¶рФµµЧКВЈ¬УыПВІгПц») одночасно і нагадує про кінцівку легенди про Чан Е, згідно з якою раз на рік, восени, Чан Е та Хоу І зустрічаються. Виходячи з заголовку поезії, можемо віднести це питання на адресу Ван Цзайму, якого автор намагається переконати приїхати.
Друга строфа твору цілком присвячена Ван Цзайму та є своєрідною йому похвалою. Перша фраза: «[У Ваших] орхідеї [та] яшми ще звисає волосся» («АјУсЧФґ№чШ»). Фраза, що потребує окремої уваги та пояснення. У Давньому Китаї «орхідея та яшма» («АјУс») означало ввічливу, символізовану форму вислову «Ваші діти», сказаного з повагою. Щодо «звисаючого волосся» («ґ№чШ»), то мова тут йде про юний вік. У давні часи лише у малих дітей волосся вільно спадало на чоло, звідси з'явилося таке переносне значення «звисає волосся» - «дитячий вік».

Наступні два рядки возвеличують адресата поезії, натякаючи на його високий статус у суспільстві, близькість до імператора, до небес. Останній рядок містить згадку про Ван Цяо (НхЗЗ, Царевич Цяо), образ з китайської міфології, що вважається безсмертним.

Згідно з найрозповсюдженішою версією міфу про Ван Цяо, він пов'язаний з постаттю старшого сина імператора з династії Чжоу Лін Вана, що відноситься до VI століття до н.е. Згідно з міфом, він володів мистецтвом перетворення; коли він перетворився на білу цикаду його учень Цуй Вен-цзи перелякався та вбив його списом. Але він перетворився на білого журавля і зник у небі, залишившись безсмертним. Образ Ван Цяо використовується тут також аби підкреслити важливість адресата, дорівняти його до безсмертного героя міфу [5, 450].

Можемо вважати, що образ коричного дерева у даній поезії є одним із ключових, адже саме він певним чином «підводить» нас до міфологічної тематики поезії, одночасно створюючи в уяві соковиту картину природи.

Наступний образ, до якого ми звернемося -утун (ОаН©, павловнія).

Для аналізу ми обрали ци на мелодію «Турачі в небі» («ъpшЃМм»), написаний поетом Джоу ЦичжиЈЁЦЬЧПЦҐ, 1082-1155Ј©

Т»ьcљ€јtУы±M•rЎЈ

Yо dian cбn hуng yщ jin shн

Ще трохи [і настане] час, [коли] червоні [квіти] до кінця опадуть.

Х§›цЗпљвќMЖБЋ®ЎЈ

Zhаliбng qiыqм man pнngwйi

Холодне дихання осені наповнює завісу ліжка.

ОаН©И~ЙПИэёьУкЈ¬

Wъ tуng yи Shаng sвn gзng yu,

По листю утуна в третю варту [б'є] дощ,

И~И~В•В•КЗ„eлxЎЈ

yиyи shзng shзng shм biй lн

лист-лист, звук-звук - це [все про] розлуку прощання.

Х{ЊљЙЄЈ¬“ЬЅрвҐЎЈ

Diаo bao sи, bфjоnnн

Граю на дорогоцінному се, ворушу [золу в] золотому леві.

ДЗ•rН¬іЄъpшЃФ~ЎЈ

nаshн tуng chаng zhиgы cн

Раніше разом співали ци на мелодію «Турачі в небі»

ИзЅспLУкОчЗТ№Ј¬

rъjоn fзngyu xоlуu yи,

Зараз [чутно тільки] вітер [та] дощ [у] західній башті вночі,

І»В ЗеёиТІњIґ№ЎЈ

bщ tоng qоng gз yм lиi chuн

не чути чистих пісень, але все одно навертаються сльози [на очі].

Утун у китайській поезії - частина ідеальної картини природи, символізує собою прихід осені. У перекладних творах також часто використовуються такі його назви, як одон та павловнія.

Крім цього, образ утуна під дощем символізує печаль, сум [18, 437]. Коріння такого зв'язку лежить саме у середньовічній поезії. Бо Цзюй-і (°ЧѕУТЧ, 772 - 846) використав цей образ у своїй поемі «Вічна печаль». Поема розповідає історію кохання імператора Сюань Цзуна (РюЧЪ, 685 - 762) та красуні Ян Гуйфей (Со№уеъ, 719 - 756), кохання красивого, але трагічного. У поемі образ утуна символізує імператора, а листя утуна - його кохану. «Вновь осенний утун с опадавшей листвой/расставался под долгим дождём», - перекладає Л.З.Ейдлін. Саме завдячуючи поемі «Вічна печаль» сформувався образ-символ утуна, за яким століттями були закріплені різноманітні конотації почуття печалі, туги. Тож навіть згадка про утун покликана навіяти читачеві почуття «печалі, більш гіркої, ніж власна», як висловився І. С. Смирнов [16, 15].

Поезія, обрана нами для аналізу також використовує образ утуна як символу печалі. Розглянемо її докладніше.

Поезія відноситься до жанру ци та написана на мелодію «Турачі в небі». Цікава особливість, що назву мелодії зустрічаємо не лише в якості заголовку поезії, але і в самому тексті у якості алюзії. На жаль, мелодії, у супроводі яких виконувалися середньовічні ци, втрачені, тож цілком осягти сенс такої алюзії для сучасного читача видається неможливим.

На початку поезії зустрічаємо звістку про наближення осені, виражену як епітетом «холодне дихання осені» («Х§Б№ЗпЖш»), так і власне образом утуна, який в поетичній уяві традиційно пов'язаний з приходом осені. Крім цього, утун у поезії знаходиться під дощем, що покликано створити відчуття печалі, суму. Підтвердження цьому знаходимо у тому ж рядку: «Це [все про] розлуку прощання» («КЗ±рАл»). Також пояснення потребує вислів «третя варта» («Иэёь»). Традиційно так позначається час близько опівночі, або ж з одинадцятої вечора до першої години ночі.

У четвертому рядку йдеться мова про невеселі думи та справи ліричного героя. Він «грає на дорогоцінному се» («µч±¦ЙЄ»). Се - це старовинний китайський струнний інструмент, дещо схожий на цитру, і має від 19 до 50 струн. Під «золотим левом» («І¦ЅрвҐ») мається на увазі курильня у формі казкового лева, вироблена з золота, дим у якого виходить із пащі.

В останніх рядках на повну силу розкривається почуття тяжкої печалі за минулими щасливими, безтурботними днями. Важливими для формування такого ефекту стають образи атмосферних явищ: вітру та дощу, які спільно для багатьох культур світу пов'язані з почуттям журби та самотності.

Можемо зробити висновок, що поруч із образами дощу та вітру, ворушіння попелу у курильниці, образ утуна у наведеній поезії покликаний символізувати журбу.

Останнім образом, до якого ми звернемося, буде образ сосни. Для аналізу його символічного значення наведемо поезію у жанрі ци на мелодію «Місто біля ріки» («ЅіЗЧУ»), написану поетом Су Ши (МKЭY, 1037--1101), також відомим як Су Дунпо (ЛХ¶«ЖВ).

К®ДкЙъЛАѓЙГЈГЈЎЈ

Shнniбn shзngsi liang mбngmбng

Десять років життя та смерть обоє нескінченні

І»ЛјБїЈ¬ЧФлyНьЎЈ

bщ sоliang zм nбnwаng

[Я] не постійно думаю [про неї], [але мені], звичайно, складно [її] забути.

З§СY№В‰ћЈ¬џoМЋФ’њD›цЎЈ

Qiвnl? gыfйn wъchщ huа qоliбng

За тисячу лі [звідси її] одинока могила, [але] немає місця, [де я би не висловлював] слова туги.

їvК№Па·к‘ЄІ»ЧR,

Zтngshi xiаng fйng yоng bщshн

Навіть якщо зустрінемось, мабуть, [ми] не впізнаємо [одне одного].

‰mќMГжЈ¬фWИзЛЄЎЈ

Chйn manmiаn bмn rъ shuвng

Пил на обличчі, волосся на скронях, ніби іній.

Т№ЃнУД‰фєцЯЂаlЎЈ

yиlбi yфu mиng hы huбnxiвng

Вночі [в] сумному сні раптом повернусь у рідні краї.

РЎЬЋґ°Ј¬ХэКбЉyЎЈ

xi?o xuвn chuвng zhзng shыzhuвng

[Вона перед] маленьким вікном як раз розчісує волосся і наносить макіяж.

xiвng gщ wъ yбn

Дивимося одне на одного без слів, лише тисячі потоків сліз [ллються]

БПµГДкДк”аДcМЋЈ¬

Liаo dй niбnniбn chбng duаn chщ

Вважаю, [що] із року в рік/рік за роком [буду думати про] місце, [Вона де] душа рветься.

ГчФВТ№Ј¬¶МЛЙЊщЎЈ

Mнng yuи yи duan sфng gвng

[Там під] яскравим місяцем вночі невисока сосна [біля] могили.

Дану поезію Су Ши написав у 1075 році, коли йому було 38 років, на десяту річницю смерті коханої дружини Ван Фу (НхёҐ, 1039-1065) - щоби пом`янути її. Тому кожне слово у ній просякнуте почуттям тихої туги за коханою людиною. Звернемося до аналізу тексту поезії.

На початку вірша йдеться про безмежну прірву між життям та смертю: «Десять років життя й смерть обоє нескінченні» («К®ДкЙъЛАБЅГЈГЈ») . Розуміємо це як вступну частину, де поет говорить про десятирічну розлуку з дружиною, про те, що вони вже десять років у різних, безмежних світах, не знають нічого одне про одного. Варто зазначити, що Су Ши був даосом, і бачення світу мав традиційне для цієї культури, життя у більшості його поезій швидкоплинне та коротке, ніби сон. У даному вірші він відходить від класичної даоської філософії, називаючи життя, як і смерть, безмежними.

Далі поет фіксує почуття туги, постійне, важке, але таке, з яким він живе. Посилюється воно тим, що З§Ап№В·Ш («За тисячу [звідси її] одинока могила»). Станом на 1075 рік, коли було написано вірш, поет перебував у засланні, тож не міг навіть навідати могилу дружини.

Поет передбачає, що при зустрічі покійна дружина може не впізнати його, бо ж, «Пил на обличчі, волосся на скронях, мов іній». Деякі дослідники вважають, що мова тут може йти про складну чиновницьку долю, що привела поета у заслання [24, 106]. іѕ (пил) також розуміємо як «земний, світський», «метушливий». Тож можемо тлумачити вислів так, що поет втрачає себе у своєму гіркому житті, у метушні земних справ, чиновницької кар'єри.

Друга частина починається зі змалювання сну поета. Тісно переплітається тут дійсність та уява. Не дивлячись на те що це сон, поет змальовує повсякденні дії коханої, він не розмежовує реальність та сон, а сплітає їх, утворює з них єдине ціле, виявлене у сні. Крім цього, у другій частині поет визнає вічність журби за коханою людиною, вічність самого кохання. Він утверджує: «Рік за роком [буду думати про] місце, [Вона де] душа рветься» («ДкДкі¦¶Пґ¦»). Підтвердженням цього вважаємо і образ сосни, що зустрічаємо в останньому рядку. Біля могили у місячному сяйві стоїть сосна.

У китайській поезії сосну прийнято вважати символом вічності [23, 125]. Часто її змальовують у контрасті з квітами. Вона не така яскрава, як рослини, що квітнуть, але її краса вічна та незмінна, вона не в'яне навіть лютою зимою. Така сила сосни спонукала митців різних епох використовувати її образ для змалювання стійкості, мужності, часто образ сосни символізує вірного друга або принципову людину. Крім цього, сосна виступає символом вічності, постійного незмінного плину часу.

У наведеній поезії образ сосни використаний саме у значенні «вічність» як вічність кохання та туги. Поезія є своєрідною епітафією, поєднаною з сумом поета від власного метушливого, швидкоплинного життя.

Таким чином, на прикладі верби, коричного дерева, павловнії та сосни ми довели, що рослини у китайській поезії є не лише інструментом створення мистецьки витончених картин природи, але несуть у собі також глибоке символічне значення, складне для прочитання сучасним читачем-європейцем через відмінність західної та східної культур.

ВИСНОВКИ

Нами було проведено дослідження на тему «Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії». Після вивчення й аналізу літератури, що стосується теорії художнього символу в першу чергу та символу взагалі та спроби аналізу середньовічних китайських поезій з поясненням використаних рослинних символів можемо зробити наступні висновки:

1) Символ є образ, взятий в аспекті знаковості, наділений всією органічністю й невичерпною багатозначністю образу, образ, що вийшов за власні межі, ідея чуттєвого об'єкту, певна його упорядкованість, ідейно-чуттєве оформлення та внутрішньо-зовнішня структура об'єкту.

2) Для китайської культури символіка має особливе значення; усе життя в Китаї споконвіку пронизане різноманітними символами, як на побутовому рівні, так і на рівні мистецтва.

3) Китайська поезія досягла свого розквіту за часів правління династій Тан та Сун; поезію цього періоду можна сміливо назвати поезією символу.

4) Велике смислове навантаження несуть у середньовічній китайській поезії символи-рослини, що часто виступають не лише інструментом для змалювання картин природи, але й зображення людських характерів та почуттів, мають тісний зв'язок з міфологією.

5) Нами було проаналізовано чотири середньовічні вірші та підтверджено на прикладах, що такі рослини, як сосна, верба, коричне дерево та павловнія дійсно несуть у собі символічне значення.

Таким чином, вважаємо дослідження проведеним успішно, а всі поставлені перед нами завдання на початку роботи виконаними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонова Ю.А. Символика китайских чисел в рамках теории и практики межкультурной коммуникации / Политическая лингвистика - Екатеринбург : УрГПУ, 2012. - №2 - с. 200-202

2. Галич О. Теорія літератури / О. Галич, В. Назарець, Є. Васиьєв - К. : Либідь, 2001. - 486 с.

3. Дж. Купер. Энциклопедия символов. - М. : Ассоциация Духовного Единения «Золотой Век», 1995 - Т. 4 - 401 с.

4. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика - Мюнхен, 1993.

5. Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. / под. ред. М. Л. Титаренко - М. : Вост. лит., 2006 - Т. 2. Мифология. Религия.- 869 с.

6. Еремеев В. Е. Символы и числа “Книги перемен” / В. Е. Еремеев. - М. : Научно-издательский центр “Ладомир”, 2005. - 600 с.

7. Карпенко А. В. Символ в художественном творчестве // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 37. - С. 274-278.

8. Литературный энциклопедический словарь / [Под ред. В. М. Кожевникова, П. А. Николаева]. - М. : Советская энциклопедия, 1987. - 752 с.

9. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство, 2-е изд., испр. - М.: Искусство, 1995 - 320 с.

10. Лотман Ю. М. Символ в системе культуры // Лотман Ю.М. Избранные статьи: В 3х т. - Т.1. - Таллин : Александра, 1992. - 479с.

11. Маслова В.А. Лингвокультурология: учебное пособие для студентов высших учебных заведений - М. : Академия, 2001. - 208 с.

12. Махортова О. В., Мордовина Л. В. Особенности символики знаковости Китая / Аналитика культурологии - Тамбов : 2011. - №19 - С. 137-139.

13. Поэзия эпохи Тан (VII - X вв.)/ [упоряд. Л. Ейдлін]/ Серия «Библиотека китайской литературы» - М.: Художественная литература, 1987 - 479 с.

14. Репнякова Н.Н. Семантика образа черепахи в китайских народных сказках / Омский научный вестник - Омск:ОмГТУ, 2013 - №2 - С. 146-148

15. Рихард В., Гельмут В. Понимание «И цзин». - М. :Алетейа, 1998. - 224 с.

16. Смирнов И. Закат поэзии или поэзия заката / И. Смирнов. Китайская классическая поэзия - М. Эксмо, 2005 - с. 5-22.

17. Топал К. Символика цвета в культуре Китая / Антропологические исследования в Молдове - Кишинев : Высшая антропологическая школа - 2004. - 160 с.

18. Тресиддер Дж. Словарь символов. - М. : ФАИР-ПРЕСС, 1999. - 448 с.

19. Филимонова Е. Н. Символика растений в переводных произведениях. «Благородные» растения (на материале переводов с корейского и китайского языков) // Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей - М. : МАКС Пресс, 2003, Вып.25 - C. 26-54/

20. Филимонова Е. Н. Символика растений в переводных произведениях. Растения-«простолюдины» (на материале переводов с корейского и китайского языков) // Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей - М. :МАКС Пресс, 2003, Вып.25 - C.54-86.

21. Шекера Я. В. Образ води в давній китайській поезії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури. - 2004. - Вип. 9. - С. 59-62.

22. Eberhard W. Dictionary of Chinese Symbols: Hidden Symbols in Chinese Life and Thought - London : Taylor & Francis, 2002. - 336 p.

23. Liu Y. J. The Art of Chinese Poetry. - Chicago: University of Chicago Press, 1962. - 171 p.

24. ЛОґКѕµд (Класичне зібрання сунських ци) /. К©тШґж іВИзЅ (За ред. Ши Чже-цуня та Чень Жу-цзяна). - Шанхай, 1999. - 435 с.

25. Китайська міфологія [Режим доступу: http://supermif.com/kitai/ kitai_golovna.html] (13.04.2015)

Размещено на Allbest.ru

...

курсовая работа "Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії" скачать

Подобные документы

Використання дієслів у сучасній китайській мові
Місце дієслова в системі частин мови у китайській мові. Формальні особливості організації дієслівної парадигми в китайській мові. Граматичні категорії дієслова. Категорії виду і часу. Аналітична форма справжнього тривалого часу. Минулий миттєвий час.

курсовая работа [50,4 K], добавлен 05.06.2012
Використання рахівних слів у сучасній китайській мові
Явище рахівних слів у китайській мові та сучасний етап їх вивчення. Принципи вживання та проблема класифікації рахівних слів. Іменникові та дієслівні рахівні слова. Значення універсального рахівного слова. Найчастотніші рахівні слова та їх використання.

курсовая работа [65,4 K], добавлен 03.04.2012
Адаптація іншомовних запозичень в сучасній китайській мові
Причини виникнення іншомовних запозичень у китайській мові. Поняття "запозичення", його видив. Особливості функціонування зон попередньої адаптації іншомовної лексики в сучасній китайській мові. Класифікація інтернаціоналізмів з точки зору перекладача.

магистерская работа [183,9 K], добавлен 23.11.2010
Особливості використання додаткових членів результату та напрямку в китайській мові
Використання в китайській мові додаткових членів як граматичних способів для уточнення значення смислового дієслова в реченні (вказання на тривалість певної дії, її результат, ступінь, напрямок). Заперечна форма в реченні з додатковим членом результату.

курсовая работа [49,3 K], добавлен 01.02.2012
Характеристика та функціональне значення синонімів у творчості Т. Шевченка
Основні види синонімів, особливості їх використання в різних стилях мови. Механізм утворення і компоненти синонімічного ряду. Створення Т. Шевченком ампліфікованих синонімічних центрів для посилення виразності поезії при змалюванні певних подій і образів.

курсовая работа [46,1 K], добавлен 13.10.2012
Склад та системна організація сучасних китайських технічних термінів
Основні прийоми термінотворення. Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови. Джерела формування, лексико-семантичні особливості, класифікація і детермінізація сучасної технічної термінології в китайській лінгвістиці.

дипломная работа [158,9 K], добавлен 25.09.2014
Архетипна символіка лексем sky/ciel/небо в англійській, французькій та українській мовах
Реконструкція архетипної символіки лексем sky/ciel/небо в англійській, французькій та українській мовах. Архетипні образи, що стали основою утворення зазначених лексем. Відмінності у структурі значення лексичних одиниць sky/ciel/небо в аналізованих мовах.

статья [22,7 K], добавлен 18.08.2017
Приклади класифікації знаків Чарльза Пірса
Різновиди знаків за Ч. Пірсом: "ікони", "індекси" і "символи". Принципова особливість іконічних знаків. Індекси: поняття, приклади. Умовні та конвенціональні знаки, їх головні особливості. Символіка знака в мистецтві Середньовіччя і Відродження.

доклад [20,8 K], добавлен 03.02.2012
Прикметникова синоніміка у поезії В. Симоненка
Життєвий й творчий шлях Василя Симоненка. Трагічна доля поета за його життя та неоднозначне ставлення до нього по цей час. Синоніміка прикметників у поезії Симоненка: фразеологізми, метафори, порівняння. Визначення стилістики синонімів у його творах.

курсовая работа [44,5 K], добавлен 01.11.2007
Теоретичні основи дослідження фонетичних засобів
Характеристика поетичного тексту та особливостей його композиційної побудови. Особливості вживання фонетичних засобів поезії. Принципи вживання фонетичних засобів, їх роль у віршах. Мовні особливості фонетичних одиниць в англійських творах.

курсовая работа [51,5 K], добавлен 10.02.2014
Застосування одоративної лексики у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Українки)
Одоративна лексика як складова частина сенсорної лексики. Її засоби художнього образу, багатство асоціативних образів, уявлень, форм вираження. Класифікація одоративної лексики, застосування у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Українки).

курсовая работа [46,6 K], добавлен 27.03.2012
Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка
Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії". Лінгвістичне трактування антонімії. Особливості антонімії Василя Симоненка. Семантична і морфологічна класифікація. Класифікація з структурного погляду. Стилістичне використання антонімів.

творческая работа [64,5 K], добавлен 22.03.2008
Повтор як семантико-стилістична домінанта у творчості Олега Ольжича
Аналіз повтору як стилістичної фігури, що увиразнює поетичне мовлення Олега Ольжича. Вивчення поезії митця, що насичена повторами різних видів - лексичним, фонетичним, синтаксичним. Функції повтору, який є семантико-стилістичною домінантою у творах поета.

статья [31,7 K], добавлен 17.08.2017
Односкладні речення у творчості Івана Драча
Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії І. Драча. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні. Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці "Сонце і слово" Драча.

курсовая работа [42,3 K], добавлен 25.04.2011
Стилістичні особливості поезії Йоганна Вольфганга Гете "Нічна пісня мандрівника" та їх збереження у перекладі
Проблема адекватності перекладу в перекладознавстві. Функціонально-стилістичні особливості вірша Йоганна Гете "Нічна пісня мандрівника" та концепція гетівської мініатюри. Збереження лексичних особливостей твору в українських та російських перекладах.

курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.10.2012
Стилістичне використання потенціалу синонімії в сучасних засобах масової інформації
Значення синонімів як одного з найуживаніших складників стилістичних засобів мови. Приклади використання синонімів у газетних текстах задля уникнення тавтології, поглиблення емоційної виразності мови, уточнення та роз'яснення, посилення ознаки або дії.

статья [15,3 K], добавлен 23.11.2012
Явище паронімії
Визначення паронімів як лінгвістичного явища, їх класифікація в українській та англійській мовах. Стилістичні функції використання параномазії як фігури мови, що виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів.

курсовая работа [47,3 K], добавлен 10.11.2014
Словотворчі властивості мезонімів та їх використання у суспільно–політичній лексиці
Філософсько-логічна сутність мезонімії. Мезоніми як лексична категорія, їх синтагматичні особливості. Семантичні потенції різних частин мови у вираженні значення "середнього". Дослідження словотворчих ресурсів мезонімії з позицій контекстної семантики.

курсовая работа [100,7 K], добавлен 11.07.2015
Особливості перекладу українською мовою метафоричних зворотів у творах Константиноса Кавафіса
Поняття і вивчення класифікації метафор як мовностилістичного засобу поетичних творів. Проблеми перекладу поезії як виду художнього тексту. Виявлення і дослідження особливостей перекладу українською мовою метафоричних зворотів творів К. Кавафіса.

курсовая работа [52,0 K], добавлен 11.07.2013
Особливості використання ідіом
Загальна характеристика ідіом, їх місце в сучасній системі фразеологічних одиниць мови. Особливості, види, типи, форми, методи та практичні аспекти перекладу художнього тексту. Аналіз перекладу мовних конструкцій та ідіоматичних одиниць в художніх творах.

дипломная работа [137,2 K], добавлен 13.09.2010

Другие документы, подобные "Рослинна символіка у китайській середньовічній поезії"

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.