Аналізуючи безпосередньо особливості розмовного стилю мовлення, ми вважаємо доцільним розпочати наше дослідження з наведення його визначення та загальних характеристик.

Лінгвістичні словники пропонують наступне визначення розмовного стилю мовлення: «Розмовна мова, різновид літературної мови, що реалізується переважно в усній формі в ситуації непідготовленого, невимушеного спілкування при безпосередній взаємодії партнерів комунікації. Основна сфера реалізації розмовної мови - повсякденна комунікація, що протікає в неофіційній мовній ситуації» [20; 21].

Таким чином, одним з провідних комунікативних параметрів, що визначають умови реалізації розмовної мови, є параметр «неофіційність спілкування»; за цим параметром вона протиставлена ??книжково-письмовій кодифікованій літературній мові, яка обслуговує сферу офіційного спілкування. Носіями розмовної мови є люди, які володіють літературною мовою, тобто за параметром «носій мови» даний різновид стилю мовлення протиставлений ??насамперед діалектам і просторіччям, хоча з іншого боку, слід також визнати, що вживання діалектизмів та просторічних висловів допустиме у розмовному стилі мовлення, що також відрізняє його від письмових стилів мовлення [12; 36].

Російські дослідниці Михайлова А.М. та Голованова Н.С. у статті «Разговорный стиль речи», 1986 р., говорять про важливість особливостей історичного розвитку того чи іншого народу, які і лежать в основі стилістичної диференціації тієї чи іншої мови: «Соотношение понятий разговорный - литературный, разговорный - кодифицированный, разговорный - письменный, разговорный - диалектный, разговорный - просторечный наполняются разным смыслом в разных национальных языках и в большой мере определяются особенностями их исторического развития» [15; 49].

Ми вважаємо вищенаведене твердження дослідниць абсолютно доцільним. Так, наприклад, в силу більшої активності діалектів у німецькій мові місцеві особливості в німецькій розмовній мові виражені сильніше, ніж у російській.

Український лінгвіст, професор Грінченко О.Г. зауважує, що виокремлення одного мовного стилю з-поміж інших стилів ніколи не є однорідним: «неоднорідним також є мовний статус розмовної мови і її місце в системі опозицій стандарт / субстандарт, мова / мовлення, мова / стиль» [28].

Таким чином, місце розмовної мови в системі загальнонаціональної мови специфічне. Особливості мовної ситуації і співвідношення розмовної мови з іншими підсистемами в межах кожної конкретної мови впливають на відповідні особливості, які закріплюються за розмовним стилем мовлення.

Російська розмовна мова та її місце в системі літературної мови у сучасній русистиці визначається по-різному. Деякі дослідники розглядають її як усний різновид у складі літературної мови (О.А. Лаптева, Б.М. Гаспаров) або як особливий стиль (О.Б.Сіротініна). Група вчених Інституту російської мови РАН під керівництвом Е.А. Земської розробила теоретичну концепцію, згідно з якою російська розмовна мова, будучи некодифікованим різновидом літературної мови, протиставлена кодифікованій літературній мови в цілому і відрізняється від нього як з точки зору екстралінгвістичною ситуацією (умовами вживання), так і з точки зору власне мовної ситуації (специфічними системно-структурними властивостями). Таким чином, кодифікована літературна мова і розмовна мова являють собою дві підсистеми всередині літературної мови, реалізація яких визначається комунікативними умовами: кодифікована літературна мова обслуговує сферу офіційного спілкування (особистого і публічного), в той час, як розмовна мова - сферу неофіційного непідготовленого особистого спілкування. Події, що сталися за останні роки та соціально-політичні зміни здійснили певний вплив на російську мовну ситуацію: не настільки жорстким стало бінарне членування комунікативного простору на офіційне і неофіційне, межі функціональних сфер виявилися більш еластичними, що призвело, з одного боку, до широкого розповсюдження розмовних елементів в усній публічній мові, у мові засобів масової комунікації, а з іншого боку - до активізації вживання іншомовних слів, елементів офіційно-ділової та спеціальної промови в повсякденному побутовому спілкуванні [3; 17].

Таким чином, можна говорити про соціально обумовлені зміни, які торкнулися самих умов реалізації різних типів мовлення (офіційне/неофіційне, особисте/публічне, підготовлене/непідготовлене спілкування та ін.) Це стосується також і такого визначального параметра, як установка мовця на той чи інший тип комунікації. Зміна умов мовної реалізації, яка відбулася у суспільстві, вплинула на характер мовних процесів у різних комунікативних сферах, але, з іншого боку, не скасувала самого членування літературної мови на кодифіковану літературну мову та розмовну мову.

Розмовний стиль функціонує у сфері повсякденно-побутового спілкування. Цей стиль реалізується у формі невимушеного, непідготовленого монологічного або діалогічного мовлення на побутові теми, а також у формі приватної, неофіційної переписки. Під невимушеністю спілкування розуміють відсутність установки на повідомлення, що має офіційний характер (лекція, виступ, відповідь на іспиті і т. п.), неофіційні відносини між мовцями і відсутність фактів, що порушують неофіційність спілкування, наприклад сторонні особи. Розмовна мова функціонує лише у приватній сфері спілкування, побутовій, дружній, сімейній тощо.

У сфері масової комунікації розмовна мова не функціонує. Однак це не означає, що розмовний стиль обмежується побутовою тематикою. Розмовна мова може торкатися й інших тем: наприклад, розмова в колі сім'ї або розмова людей, що знаходяться в неофіційних відносинах, про мистецтво, науку, політику, спорт тощо, розмова друзів на роботі, пов'язана з професією співрозмовників, бесіди в громадських установах, наприклад поліклініках, школах і т.д. Наведемо приклад з роману В. Ларіна «Нейронний шок»:

- Меня взяли в клещи и теперь будут сжимать - только что приватно дали об этом понять в первом отделе.

Вяча присвистнул. - Ну и выводы?

Татьяна задумчиво проследила за плутающим у плафона колечком табачного дыма.

- Как сказать… Цереброзом я, разумеется, буду заниматься по-прежнему, но уже нелегально. А тему мозга, ту, которую нам навязывают, потяну двумя параллелями:

одну - к истине ведущей, вторую - от истины уводящей.

- … С огнем играешь.

- Что делать, иначе в перспективе у нашего народа - тотальная интеллектуальная кастрация, вместо народа - толпа дешевых биороботов… Пардон, меня это не устраивает.

- … А твоя докторская, книги, статьи, научное реноме в конце концов? [40]

У наведеному уривку перед нами постає розмова колег по роботі, що підтримують приятельські відносини. Він непідготовлений заздалегідь, проходить в неофіційній ситуації, однак тема розмови пов'язана з професійною діяльністю мовців, тому в ній використовується наукова лексика (цереброз, тема мозку, біороботи, докторська, наукове реноме). Форма реалізації розмовної мови переважно усна.

2. Специфіка поетики розмовного стилю мовлення. Комунікативний аспект

розмовний стилістичний синтаксис поетика

Найбільш яскраво специфіка розмовної мови проявляється на синтаксичному рівні. Розмовна мова являє собою мовний потік, розчленувати який на речення не завжди просто. Речення як основна синтаксична одиниця виділяється в кодифікованій літературній мові і характеризується наступними ознаками: предикативність (вираженість категорій модальності і часу), наявність зв'язків між компонентами, смислова та інтонаційна завершеність.

А.М. Пєшковський вказував, що головною скарбницею синтаксичної синонімії російської мови є вільний порядок слів: «Завдяки йому поєднання, що складається, наприклад, з 5 - ти повнозначних слів (наприклад, «я завтра вранці піду гуляти»), допускає 120 перестановок. А так як кожна перестановка злегка змінює значення всієї фрази, то виходить 120 синонімів» [4; 19].

Швидкий темп і непідготовленість розмовної мови обумовлюють переважання коротких речень, в яких зазвичай кількість слів не перевищує 5-7 одиниць [6; 22].

Серед складних речень типовими є складносурядні і безсполучникові речення. Складнопідрядні речення становлять в розмовній мові 10%, тоді як в інших стилях їх близько 30%. Найчастіше вживаються складнопідрядні речення з підрядними пояснювальними, які приєднуються до відносно невеликої групи дієслів: говорити, сказати, думати, чути, побачити, бачити, відчути тощо: «Він побачив, що…»; «Я сказав, що…»; «Він зрозумів, що…» тощо [31].

У розмовній мові далеко не всі сегменти мовного потоку є реченнями. Наприклад, одна предикативна одиниця може в конкретній ситуації розпадатися на декілька самостійних інтонаційних фрагментів. Наведемо приклад. Двоє приятелів домовляються про зустріч:

- Зустрічаємося завтра.

ЈЁГчМмјыГжЎЈЈ©

- У п'ять.

ЈЁОеµгЦУЎЈЈ©

- На Пушкінській.

ЈЁЖХПЈЅрґуЅЦЙПЎЈЈ©

Або, навпаки, частини складного предикативного цілого інтонаційно зливаються в один мовленнєвий сегмент, а слово, що знаходиться на стику першого і другого «речень», відноситься до обох: «Я завтра тобі дам почитати ти хотів статтю». У кодифікованій літературній мові ситуативно зумовлені утворення не розглядаються в якості речень. Якщо таким же чином підходити до розмовних реплік, то більше половини їх слід виключити з синтаксичного аналізу - адже «включеність» розмовних реплік в ситуацію - це важлива особливість розмовної мови, яка визначає її специфіку на системному рівні [8; 45].

При сегментації розмовного мовлення істотним критерієм для дослідників є інтонаційно-смислова завершеність, а основною синтаксичною одиницею є висловлювання або фраза. Мовний потік членується на інтонаційно самостійні сегменти - синтагми. Одна або кілька синтагм, що характеризуються інтонаційної цілісністю і семантичної завершеністю, утворюють висловлювання. При письмової фіксації усною розмовною мові в силу її нехарактерної для речення природи використовується особлива система позначень, мета яких - адекватно передати особливості звучання. Звичні в письмових текстах розділові знаки - тире, двокрапки, крапки і коми, як правило, не ставляться. Замість них використовуються: / - знак інтонаційного членування висловлювання при його незавершеності; / /,?,! - Знаки завершення висловлювання, вимовленого відповідно зі стверджувальною, питальною або окличною інтонацією; три крапки (…) позначає паузу, яка може бути зумовлена чи то підшукуванням потрібного слова, чи то обривом висловлювання чи то самоперебиванням мовця. [21; 84]

Велика кількість синтаксичних властивостей розмовної мови обумовлена особливостями її функціонування - непідготовленістю, спонтанністю, тісним зв'язком з ситуацією. У розмовних висловлюваннях часто виявляються невираженими (невербалізованими) деякі граматично і семантично необхідні компоненти. Їх відсутність можлива лише завдяки «включеності» висловлювання в певну ситуацію. Наведемо характерні мовленнєві ситуації.

Покупець звертається до продавця взуттєвого відділу:

Ось ці коричневі покажіть будь-ласка / / (пропущено туфлі);

ЈЁѕНКЗХвЛ«ЧШЙ«µД°ЙЎЈЈ©

Розмова під час сніданку:

Тобі з сиром або з ковбасою? (не виражено зробити бутерброд).

(ДгіФґшДМАТµД»тХЯґшПгі¦µДЈї)

Вербальний еліпсис не заважає співрозмовникам зрозуміти один одного: знаючи обстановку, вони легко «добудовують» відсутні фрагменти тексту. Висловлювання подібного типу називаються конструкціями з незаміщеними синтаксичними позиціями [2; 47]. Більшість таких побудов контекстуально та ситуативно пов'язані, проте існує ряд конструкцій з нульовими дієсловами - предикатами, значення яких обумовлені системою мови і не вимагають підтримки ситуації. До них відносяться, наприклад, нульові дієслова руху (Я додому / /; Ми на дачу/ /; Ви не з лісу?); нульові дієслова із загальним значенням мовлення (Це ти про що? Про новий фільм?; Ви про Катю?) тощо.

Широко поширені в розмовній мові конструкції з називним компонентом теми. Іменник в називному відмінку виноситься в абсолютний початок висловлювання, актуалізуючи та виділяючи його тему. Далі у висловленні може перебувати корелятивний член, який виконує роль «сполучної ланки» між називним відмінком, що знаходяться в препозиції, та іншою частиною висловлювання. У ролі корелята зазвичай виступають займенники або іменники, що мають форму як називного відмінка, так і непрямих відмінків. Наприклад:

Тато / він ще не обідав / / - Тато/ тато ще не обідав.

Квіти / їх я не купувала / / - Квіти / квітів я не купувала / /.

ёёЗЧ/Лы»№Г»УРіФОз·№ // - ёёЗЧ/ёёЗЧ»№Г»УРіФОз·№ЎЈ

»ЁОТГ»УРВт // - »Ё/»ЁОТГ»УРВтЎЈ

Таким чином, характеризуючи комунікативні особливості розмовного стилю мовлення можна також зробити наступний висновок: у розмовній мові існують свої норми словопорядку, тісно пов'язані в першу чергу з особливостями актуального членування висловлювання. Однією з найбільш важливих тенденцій, що регулює порядок слів у висловлюванні, є тенденція до винесення в препозицію комунікативно найбільш важливого компонента.

Список використаних джерел