Роль контексту і ситуації в спілкуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

Кафедра прикладної лінгвістики

Інституту комп'ютерних наук та інформаційних технологій

РЕФЕРАТ

на тему

“Роль контексту і ситуації в спілкуванні”

Виконала ст. групи ФЛ-32

Мукан Оксана

Перевірила ст. викл. каф. ПЛ

Назарчук Р. З.

Львів 2015

План

Annotation

Вступ

І. Виміри контексту

ІІ. Параметри контексту

1.1 Часово-просторовий параметр

1.2 Емпірично-ситуативний параметр

1.3 Соціально-ситуативний параметр

1.4 Культурно-ситуативний параметр

ІІІ. Дефініції контексту

Висновки

Список використаної літератури

Annotation

This paper describes the concept of context and situation, it reviews which role concept plays during the process of communication. So, the context of communication is the conditions which follow it, such as time, place, the personality of the partner (partners), their social roles and so on.

In order to analyse this subject were used works of F. Batsevich, O. Selivanova, V. Labunska and others.

Situational context has three dimensions: physical, socio-psychological and time.

In the theory of linguistic communication the component of context is studied widely as conditions of providing with interaction between communicators based on the message (text). These conditions envisage some parameters. They are: time-spatial, empiric-situational, sotio-situational and cultural-situational.

Time and space are the basis for any relationship between people. The science proxemics claims that in communication time and space are structured in a definite way because of the influence of some reasons. The second parameter includes some knowledge about the participants of communication, their social roles and functions, physical and psychological peculiarities, reasons for communication, immediate material surroundings. The third parameter contains the conditions of social surroundings, laws and standards of socium, political and economical state of society. The fourth parameter includes the dependence of communicational act from the culture or subculture where the informational exchange is commited.

This paper also describes three definitions of context which lie in different understanding of this concept.

Finally, the conclusion of this paper is that the knowledge of the situational context plays a very important role during the process of communication.

Вступ

Мовлення - основний спосіб спілкування. Але окрім мовлення, люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів - жестів, міміки, постави тіла, запахів, одягу тощо. Значну роль під час мовлення відіграє зовнішній (ситуативний) контекст, адже міжособистісне спілкування завжди відбувається в його межах.

Ситуативний контекст спілкування - обставини, в яких відбувається спілкування: місце, час, особистість партнера (партнерів), соціальні ролі учасників тощо [1, с. 66].

Об'єктом даного реферату є контекст та ситуація в спілкуванні.

Метою даного реферату є дослідити, яку роль в міжособистісному спілкуванні відіграє ситуативний контекст, розглянути його виміри, параметри та дефініції.

Даний реферат базується на матеріалах таких дослідників, як Ф. Бацевич, Г. Колшанський, В. Лабунська, В. Миркін, О. Селіванова.

І. Виміри контексту

Ситуативний контекст має три виміри: фізичний, соціально-психологічний, часовий.

Фізичний вимір. Охоплює проксемічні аспекти спілкування, а також місце комунікації. Комунікація в автобусі, ресторані, аудиторії, лікарні, стадіоні, кухні, театрі, музеї, дискотеці тощо суттєво відрізняється. Фізичний вимір впливає на зміст і форму повідомлень, а також на формування атмосфери спілкування.

Соціально-психологічний вимір. Виявляється у характері зв'язків між учасниками спілкування, їхніх статусах, соціальних ролях, нормах і культурних чинниках, прийнятих у суспільстві, а також у фізичному стані мовців, їхніх психологічних особливостях.

Часовий вимір. Стосується пори дня, історичних умов, суспільно-політичного устрою тощо, в межах яких відбувається спілкування[1, с.67].

У процесі «живого» спілкування всі три виміри перебувають у тісному зв'язку.

ІІ. Параметри контексту.

У теорії мовної комунікації складник контексту розглядають дуже широко як умови забезпечення інтеракції між комунікантами на підставі повідомлення (тексту). Ці умови передбачають кілька параметрів.

1.1 Часово-просторовий параметр

Часово-просторовий параметр залежно від типу комунікації має кілька режимів. Так, в усному міжособистісному спілкуванні дискретність між процесами продукування повідомлення та його сприйняття незначна, хоч за умови застосування технічних засобів передачі інформації час і простір можуть мати два дискретних у часі і просторі режими. Наприклад, репортаж із місця подій, прямий ефір на телебаченні, телефонна розмова можуть мати майже однаковий час, але різнитися просторово. Застосування запису на відео чи аудіо усних повідомлень може створювати значну відстань у часі та просторі. Письмова або друкована комунікація може мати як незначну часово-просторову дискретність, так і значну відстань у часі та просторі.

Такий підхід до окресленого параметра обставин комунікації грунтується на концепції часу австрійського дослідника X. Рейхенбаха, який розрізняв у текстовому часі подію, момент мовлення й момент референції, тобто спостереження читача за подією. Дослідники описували текстовий час у двох виявах: плану мовлення та плану історії (Е. Бенвеніст), обговорюваного й подійного світів (Г. Вайнрих) і т. ін. О. Падучева поряд із режимом інтерпретації та відношенням авторського часу до текстового (мовленнєвого) уводить наративний час, не співвіднесений із будь-яким часом, панхронічний. До того ж до двох режимів часу та простору продукування та сприйняття повідомлення можна додати ще й час і простір позначених повідомленням (текстом) подій, що в художній комунікації

М. Бахтін назвав хронотопом [5, c. 118-119].

Згідно з російською мовознавицею В. А. Лабунською, простір та час є основою та першою умовою будь-яких стосунків між людьми. Наука проксеміка стверджує, що простір і час у спілкуванні структуровані певним чином під впливом деяких причин. До власне часово-просторового параметра належать вид діяльності партнерів у момент спілкування, дистанція між ними, тривалість спілкування. Е. Холл описав норми наближення людини до людини, характерні для північноамериканської культури. Ці норми визначені чотирма відстанями:

1. Інтимна відстань від 0 до 45 см використовується під час спілкування близьких людей;

2. Персональна відстань від 45 до 120 см використовується під час буденного спілкування зі знайомими людьми;

3. Соціальна відстань від 120 до 400 см використовується під час спілкування з чужими людьми і під час офіційного спілкування;

4. Публічна відстань від 400 до 750 см використовується під час виступу перед різною аудиторією.

На вибір дистанції впливають соціальний престиж, національно-етнічні ознаки, вік, стать комунікантів, характер стосунків між ними, екстравертність/інтровертність та інші особисті ознаки. Порушення оптимальної дистанції сприймається партнерами негативно, і вони намагаються змінити її, що призводить до створення «ефекту рухомого спілкування».

Окрім персонального простору, існує простір групи. Навколо людей, які спілкуються, утворюються своєрідні «межі». Якщо відстань між людьми становить 100-125 см, їх припиняють сприймати як єдину групу, стороння людина спокійно втручається в їхній простір. Критичною відстанню є 90 см [3, c. 30-32].

1.2 Емпірично-ситуативний параметр

Другий параметр контексту - емпірично-ситуативний - передбачає застосування знань про учасників комунікативної ситуації, їхні комунікативні статуси, соціальні ролі й функції, фізичні та психологічні особливості, причини, можливі наміри спілкування, а також про безпосереднє предметне оточення, у якому здійснюється комунікативний акт. Наприклад, комунікація керівника й підлеглого: перший є жінкою, середнього віку, заможною, вередливою, яка прискіпливо ставиться до підлеглих, другий є молодою вродливою жінкою, яка спізнилася на роботу. Метою спілкування є виклик підлеглої до керівника установи через спізнення першої на роботу. Намір керівника - покарати винну, можливо, навіть звільнивши її з роботи. Спілкування відбувається в кабінеті керівника, яка сидить у величезному кріслі за великим дубовим столом. Підлегла стоїть перед нею. Перебіг цієї комунікації залежить від багатьох чинників, але контекст її розгортання не на користь підлеглої. Можливе втручання інших осіб також може вплинути на результати спілкування.

Щодо художньої текстової комунікації важливим у ракурсі другого параметра є врахування знань читача про автора тексту, факти його біографії, особливості творчості, інші твори цього автора [5, c. 119]. 

1.3 Соціально-ситуативний параметр

Третій параметр контексту - соціально-ситуативний - визначений умовами соціального середовища, законами й нормами соціуму, політичним й економічним станом суспільства тощо. Цей параметр зумовлює баланс обличчя комунікантів, їхні соціальні ролі й функції, результат спілкування тощо [5, c. 119].

1.4 Культурно-ситуативний параметр

Четвертий параметр - культурно-ситуативний - передбачає залежність комунікативного акту від культури або субкультури, у яких здійснюється інформаційний обмін чи вплив. Від цього параметра залежить вплив на комунікантів і спілкування культурних настанов, норм, цінностей, традицій, звичаїв, вірувань, міфів і т. ін. Приміром, для художньої текстової комунікації важливим складником контексту є семіотичний універсум культури, з яким взаємодіє художній твір, автор і читач. Універсум культури має розглядатися в динаміці, адже автор, текст і читач залежно від часової відстані між режимом продукування тексту і його сприйняттям занурені до різних відрізків універсуму, що розвивається, змінюється, хоч і має певні стабільні параметри, визначені культурною традицією.

Кожна культура накладає на спілкування мережу власних конвенцій. Американський лінгвіст Е. Холл розмежував низькоконтекстні та висококонтекстні культури. Перші потребують залучення додаткової й детальної інформації для мовленнєвих контактів через відсутність неформальних зв'язків між учасниками спілкування, внаслідок чого комуніканти є недостатньо інформованими (культури такого типу наявні у С111А, Германії, Швейцарії й інших країнах). У низькоконтекстних культурах спілкування в установах, на виробництві не торкається особистісної сфери життя комунікантів. У цій культурі мовлення сприймають майже поза соціальним контекстом, а людину оцінюють за її словами. Другий тип культури, навпаки, не потребує додаткової інформації через більш тісні неформальні зв'язки партнерів комунікативних актів, наявність значної кількості інформації про комунікантів (такий тип наявний у Франції, Україні, Росії, Іспанії, Італії, Японії тощо). Прикладом висококонтекстної культури вважають і східну макрокультуру, що має традиційну недовіру до слова і приділяє значну увагу манері вимови, відповідності комунікативної поведінки соціальним і культурним конвенціям [5, c.120].

ІІІ. Дефініції контексту

У комунікативній ситуації в аспекті мовних засобів спілкування контекстом вважають семантико-граматичну й комунікативну єдність певного текстового елемента (слова, висловлення, періоду) із текстовим і ситуативним оточенням як індикатором значення й функціональної ваги цього елемента у спілкуванні. У такому тлумаченні закладена множинність розуміння контексту в лінгвістичних студіях.

У сучасному мовознавстві контекст має три дефініції. Перше розуміння звужує його значення до рівня текстового фрагмента, речення, сполуки, які визначають семантику певної мовної одиниці. Н. Амосова кваліфікувала контекст як сполучення вказівного мінімуму із семантично реалізованим словом. Вона розробила теорію й методику контекстологічного аналізу з метою дослідження англійської фразеології. Спершу її увагу було зосереджено на розмежуванні постійного та змінного контексту в описі фразеологічних одиниць, але згодом її концепцію почали застосовувати й щодо дослідження значень лексем.

Контекст у другому значенні ототожнюють із цілим текстом, зважаючи на те, що лише смисл цілісного тексту забезпечує тлумачення змісту будь-якої його одиниці. Чеський дослідник П. Адамець розмежував у комунікації контекст як умови, створені текстом; конситуацію як елемент екстралінгвальної ситуації, оточення учасників комунікації та коемпірію як суму спільного досвіду та спільних енциклопедичних і фонових знань комунікантів [5,c. 119-121].

У своїй концепції контексту російський лінгвіст Г. Колшанський диференціював мікроконтекст (сполуку й висловлення), макроконтекст (абзац) і текст залежно від поширення індикації мовної одиниці [2, c.14].

Г. Колшанський підкреслював, що побудова тексту перебуває у прямій залежності від смислового змісту будь-якого масштабу й доволі жорсткої системи безперервного контексту, в межах якого здійснюється виклад тієї чи іншої теми, інакше кажучи, в межах яких розвивається дискурс.

У теорії мовної комунікації застосовують третю, найширшу дефініцію контексту, яка ґрунтується на працях основоположника Лондонської лінгвістичної школи Дж. Фьорса й антрополога Б. Маліновського. Дж. Фьорс залучав до контексту і контекст ситуації, і вплив соціальної системи, і культуру. Подібні думки висловлював його учень і послідовник М. Холлідей. Такий широкий контекст передбачав урахування індикації не лише текстового масиву, а й глобальних умов оптимального забезпечення комунікації, зокрема, її мети, соціальнорольової природи комунікантів, їхніх тезаурусів, соціального й культурного середовища комунікації і т. ін.

Контекст у подібному значенні кваліфікують як глобальний, комунікативний, ситуаційний або ототожнюють із конситуацією. На думку Г. Колшанського, комунікативний контекст містить усі чинники, що супроводжують комунікацію: від конкретної ситуації спілкування до сукупності культурних і соціальних умов, які зумовлюють смисловий і мовний комплекс комунікативних актів. Комунікативному контексту підпорядковані інші, виокремлені Г. Колшанським контекстні типи: лінгвістичний, паралінгвістичний, ситуаційний, культурний і психологічний [2, c.14]. ситуативний контекст міжособистісний спілкування

Незалежно від значення терміна в науковій літературі розрізнюють контекст функціонування як умови реалізації значення та контекст породження як умови забезпечення оказіональних значень. В. Миркін пропонує шість типів бінарних опозицій контекстних різновидів як протиставлень: вербального й ситуативного; фізичного та психологічного, контексту культури і психологічного; лінгвістичного й паралінгвістичного; лінійного та структурного; операційного й комунікативного. [4, c. 85-96].

Висновки

Знання ситуативного контексту відіграє дуже важливу роль в спілкуванні під час кодування та декодування інформації. Орієнтація в контексті допомагає вибрати необхідні комунікативні стратегії, які сприяють успіху в спілкуванні. Поняття ситуативного контексту є опрацьованим науковцями, але все ж залишаються нез'ясованими деякі питання, які стосуються комунікативного контексту: 1) співвідношення тексту й комунікативного контексту (якщо сприймати конситуацію як цілісне явище, то текстове оточення також залучається до комунікативного контексту); 2) входження до комунікативного контексту коемпірії; 3) розмежування ситуативного й комунікативного контекстів тощо [5, c.123].

Список використаної літератури

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвіcтики: підручник / Ф.С. Бацевич. - Київ: Видавничий центр “Академія”, 2004. - С. 66-67.

2. Колшанский Г. В. Контекстная семантика / Г. В. Колшанский. - М., 2010. - С. 14.

3. Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход) / В.А. Лабунская. - Ростов-на Дону: Изд-во Ростов, ун-та, 1986. - С. 30-35.

4. Мыркин В.Я. Контекст, смысл и эффект высказывания / В.Я. Мыркин. - Архангельск, 2001. - С. 85-96.

5. Селіванова О.О. Основи теорії мовної комунікації: підручник / О. О.Селіванова. - Черкаси: вид-во Чабаненка Ю.Я., 2011. - С. 118-124.

Размещено на Allbest.ru