Особливості використання повторів у публіцистичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання повторів у публіцистичному дискурсі



Зміст

Вступ

Розділ 1. Категорія експресивності

1.1 Поняття експресивності в лінгвістиці

1.2 Засоби реалізації експресивності у текстах різних стилів

1.3 Особливості публіцистичного стилю

Розділ 2. Особливості використання повторів в англійському публіцистичному тексті

2.1 Повтори як засоби вираження експресивності

2.2 Використання повторів в англійському публіцистичному тексті

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Публіцистичний стиль мови є функціональним різновидом літературної мови і широко застосуються в різних сферах суспільного життя: у газетах і журналах, на телебаченні і радіо, в публічних політичних виступах, в діяльності партій і суспільних об'єднань. Сюди ж слід додати політичну літературу для масового читача і документальне кіно.

Актуальність роботи. Стилістичне оформлення публіцистичних текстів останніми роками змінюється. Спрямованість мови публіцистики до масової і різнорідній аудиторії, необхідність дії на яку, пов'язана з пошуками експресивних засобів виразу і якісні зміни у сфері сучасних засобів масової інформації (ЗМІ), а саме тенденція до розмовної і прагнення до непрямої дії, дозволяють використовувати повною мірою словотворчий та фразеологічний потенціал мови і словотворчий потенціал авторів для максимальної дії на читацьку аудиторію, беручи участь, тим самим, у формуванні і розвитку мовного смаку і зміні суспільної свідомості.

Важливість вивчення повторів як засобів експресивності вивчали такі вчені як Л. В. Артемова, Н. О. Бойченко, М. В. Ваняркін, А. Д. Гнатюк, В. А. Маслова, М. Г. Яцимірська, D. Faulseit, K. Heinz, а емотивність, оцінність та образність публіцистичного стилю - Г. В. Гильова, Н. Б. Іпполітова, Я. Г. Синіцина, A. Berhard, L. Reiners, W. Sanders, B. Sandig, H. Vater).

Об'єктом дослідження є засоби експресивності в сучасній англійській мові, а його предметом - повтори як засоби створення експресивності та їхні особливості в публіцистиці.

Матеріалом дослідження послужила мова Т. Блера, присвячена подіям в Америці 11 вересня.

Метою дослідження є виявлення й цілісний опис повторів як засобів утворення експресивності в англійських публіцистичних текстах.

На основі об'єкта, предмета і мети були поставлені наступні завдання:

З'ясувати сутнісні характеристики поняття «експресивності».

Проаналізувати засоби реалізації експресивності у текстах різних стилів.

Охарактеризувати особливості публіцистичного стилю.

Дослідити засоби відтворення повторів як засобів експресивності в англійському публіцистичному тексті.

Для розв'язання поставлених у дослідженні завдань були застосовані такі методи дослідження: метод наукового аналізу, метод наукового синтезу, метод порівняння, метод узагальнення та метод ототожнення (для утворення поняття про об'єкт дослідження).

Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана в подальших наукових дослідженнях щодо теоретичної граматики та стилістики. Наше дослідження може бути корисним викладачам для проведення лекцій та семінарських занять зі стилістики, студентам для перекладу текстів та науковцям для написання книжок зі стилістики та теорії перекладу.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи становить 43 сторінки, з них 22 сторінки - основного тексту. Список використаних джерел налічує 34 позиції, з них 28 - наукові праці, 1 - джерело ілюстративного матеріалу, 5 - довідкова література. Додаток А вміщує промову Тоні Блера.



Розділ 1. Категорія експресивності

1.1 Поняття експресивності в лінгвістиці

Емоції являються мотиваційною основою свідомості та мовної поведінки, адже люди не можуть обійтись без них у своєму спілкування. В даній ситуації джерелом людських емоцій виступає мова, яка власне і номінує емоції, виражає їх, описує, імітує, стимулює, класифікує, пропонує засоби для мовного маніпулювання та моделювання відповідних емоцій. Сама мова формує емоційну картину світу. При цьому емоції виникають не лише в наслідок заданих лінгвокультурних ситуацій, але і самі їх породжують.

На сучасному етапі розвитку та чіткого встановлення поняття експресивності вчені звертаються до когнітивно-психологічних та комунікативно-прагматичних трактувань тих ознак мовлення, від яких безпосередньо залежить ефект, що створюється експресивним мовленням.

Експресивність, як семантична категорія розглядається у межах конотативного значення, являє собою одну з найважливіших рушійних сил розвитку мови, так як вона сприяє створенню нових засобів, які в свою чергу слугують для більш глибинної передачі думок мовця чи пишучого. Сутність семантичної категорії експресивності полягає у вираженні додаткових смислових відтінків, що нашаровуються на денотативне значення, поширюючи та підсилюючи лексичне та граматичне значення, формуючи зображальність та виразність мовлення [6].

В основі явища експресивності лежать декілька груп психологічних закономірностей, що стосуються, з одного боку, вираження емоцій і почуттів, а з іншої - сприйняття. Лінгвістичним механізмом експресивності є, головним чином, відхилення від стереотипів у використанні мовних одиниць різних рівнів.

На ряду з іншими категоріями, експресивність слугує не лише для ефективної реалізації намірів мовця, але і втіленням в мовленні власне його особистості, що особливо є важливим для художнього тексту. Експресивність розкриває якісну сторону висловлювання, є ознакою мовленнєвого твору, що власне і передає його суть [10].

Експресивність як особлива інтенція регулюється глобальним комунікативним задумом мовця і може бути поширена на всі висловлювання в цілому чи на окремі його сторони, елементи, смислові чи формальні, мовні та позамовні.

В сучасній лінгвістиці термінологічне різноманіття в області емотивістики перш за все пов'язано із синонімічним використанням термінів «експресивність» та «емоційність». Але для уникнення змішання даних понять, необхідно чітко встановити їх відмінність. З точки зору семасіології в процесі вивчення експресивності дуже важливим є розмежування слів, що називають емоції, та слів, що викликають емоційну реакцію читача. Остання категорія розглядається вченими крізь призму системного опису значення, і таким чином, емоційність втрачає комунікативну самостійність і стає синонімічною експресивності [10].

Емоційність - «прояв в мовленні почуттів настрою мовця по відношенню до діяльності, іншими словами, суб'єктивним відношенням до дійсності. Прояв емоційного значення слова можна прослідкувати в чітко заданому контексті, що передає індивідуальний настрій чи почуття мовця. В свою чергу, поняття «експресивність» характеризує виразність мовлення людини, за часту співвідноситься з інтенсивністю, маючи на меті підсилити вплив на слухача, вразити чи запевнити його [11].

Експресивність, що є результатом використання емоційних мовних одиниць в мовленні, являє собою сукупність семантико-стилістичних ознак, що роблять мовлення більш яскравим, сильно діючим, глибоко вражаючим. Якщо у висловлюванні чітко виражено суб'єктивно психологічне відношення людини до того, про що він говорить, то в даній ситуації реалізується емоційна чи експресивна функція мовлення [13].

Тож, експресивність як семантична категорія може включати в себе такі поняття, як емоційність, оцінку, інтенсивність. При співвідношенні понять емоційності та експресивності необхідно зазначити, що емоційність є складовою експресивності, вона завжди експресивна, в той час, коли експресивність не завжди може бути емоційною, тобто експресивність завжди виражає почуття мовця. Експресивне мовлення є незвичним, що виділяється на фоні нейтрального мовного оточення за умови насиченості лексичними, граматичними, фонетичними, стилістичними засобами, впливаючи на емоційну сферу реципієнта. Експресивність - це категорія, яку набуває слово чи висловлення лише в певному мовленнєвому контексті чи «внутрішньо властива одному слову як елементу мови» [8, с. 32].

1.2 Засоби реалізації експресивності у текстах різних стилів

Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов'язані з тією чи іншою сферою людської діяльності. Серед різних функцій, передбачених у мові різними теоріями, виділяються, зокрема [10]:

спілкування (комунікативна функція);

повідомлення (інформативна функція);

вплив (емоційна, волюнтативна функція).

Для реалізації цих функцій у мові склались і сформувались окремі різновиди мови, котрі характеризуються наявністю у кожній з них особливих лексико-фразеологічних, а частково і словотвірних та граматичних засобів, переважно використовуваних у даному різновиді мови [2, с. 125].

У відповідності з вищеназваними функціями для більшості сучасних мов можна виділити наступні функціональні стилі:

розмовний (де домінує комунікативна функція);

науковий (домінує інформативна функція, що має когнітивний характер);

офіційно-діловий (домінує інформативна функція, обумовлена даною сферою комунікації);

публіцистичний (домінують інформативна та волюнтативна функції);

літературно-художній (домінує емоційно-волютативна функція, яка приймає вигляд поетичної функції) [2, с. 85].

Зрозуміло, що всі функції мови взаємодіють між собою. Так, у публіцистичному стилі, однак релевантною ознакою є функція повідомлення та функція впливу, поетична функція літературно-художнього стилю має під собою валютативну основу, яка складається із індивідуальних творчих потенцій; у науковому стилі мови інформативна функція спирається на ще одну дуже важливу функцію мови - когнітивну, безпосередньо пов'язану із діяльністю свідомості [7, с. 201].

Офіційно-діловому стилю не властиві експресивні вислови. Лише розмовному, публіцистичному, науковому та художньому стилям властива експресивність.

Експресивність у науковому тексті не виключається, але вона специфічна. Домінує кількісна експресивність: very far from conservative, much less limited, almost all of which, very effective, much the same, most essential, very diverse sorts, long before the war. Образна експресивність зустрічається переважно під час створення термінів. Спершу образний термін закріплюється у термінології надалі і, отримавши дефініцію, стає прямою назвою наукового поняття. [4, с. 15]

Всі автори майже одностайно виділяють у розмовному стилі літературно-розмовний та фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови). Розмовна мова характеризується вживанням розмовної лексики і фразеології, переважно короткими, простими синтаксичними конструкціями, експресивним інтонуванням фрази. Усна форма вираження, жести, міміка, спонтанність, невимушеність, швидкість реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на слухача і на ситуацію -- такі екстралінгвістичні ознаки розмовної мови, яка використовує не лише розмовну лексику, а й стилістично нейтральні слова. Поширені також звороти, синтаксичні конструкції, що передають безпосередню реакцію співрозмовника -- прохання, здивування, схвалення, заперечення, відмову щось зробити, незадоволення, радість тощо.

Скорочені структурні варіанти перфектних форм із випущенням допоміжного have для літературно-розмовного стилю не характерні та можливі лише у фамільярно-розмовному та просторіччі. Наприклад: «Seen any movies?» - I asked. [2, с. 84] «Been travelling all the winter - Egypt, Italy and that - chuckled America! I gather.» [2, с. 85]

В обох прикладах випущенні не лише допоміжні дієслова, але й особисті займенники. Пришвидшений темп мови призводить до випущенні семантично надлишкових не наголошуваних елементів, у даних прикладах це займенники 2-ї та 1-ї особи - присудкові речення. Присутність обох співрозмовників робить їх називання зайвим. [2, с. 85]

Повтори-оклики виражають насмішку, іронію, обурення і набагато рідше позитивну реакцію. Можливий повтор-перепитування: «What do you call it?» - «Call it? The big field.» [2, с. 87]

Do часто використовується у репліках легкого звинувачення, захоплення, дратівливості, а також, якщо мовець хоче, щоб співрозмовник виявив своє розуміння, згоду, довіру: Stanton: I'm sorry, Olwen. I'd rather anything had happened than that. You do believe that, don't you? (Looks at here appealingly but gets no response). [8, с. 31]

Емоційне та контактовстановлююче do може бути підтримане сполученням з такими словами як: actually, in fact, indeed, really, undoubtedly та дієсловом seem. [8, с. 32]

Емоційна функція є причиною великої кількості у розмовній мові різного роду підсилювачів, які можуть виступати у різних сполученнях, і є різними для літературно-розмовного та фамільярно-розмовного стилів. Так, наприклад, у фамільярно-розмовному стилі how, when, where, who, which, what, why сполучаються із словом ever, або суфіксом - ever, або з такими виразами: on earth, the devil, the hell та ін. Наприклад: «Whatever are you doing?» Такий тип емфази можливий лише у запитальних чи окличних реченнях. Емоційність при цьому, зазвичай, має негативний характер, тобто пов'язана із дратівливістю, нетерпінням, звинуваченням [12].

Впливова функція публіцистичного стилю обумовлює експресивність цього стилю. Експресивність полягає, перш за все, в оцінюванні подій, явищ. Оцінювання виражається вживанням прикметників, іменників, прислівників із значенням позитивної чи негативної оцінки типу: wonderful, the most interested, useful, huge etc. Оцінювання виражається і використанням високої книжної лексики: mission, inspiration, prey, etc. З іншого боку, оцінка виражається розмовною та навпаки просторічною лексикою, наприклад: noiseness, easily, before you could say «knife», etc [6].

Характерною особливістю публіцистичного стилю є наявність особливих стандартів кліше, газетної фразеології, наприклад: to make a contribution, think tank, basic parameters etc [21].

Використання експресивних мовних засобів у процесі породження тексту залежить від автора. Адресант на правах більш інформованого учасника комунікації заповнює можливі прогалини у концептуальній картині світу адресата. Причому робить він це не нав'язливо, а дуже тактовно і дружелюбно, розкриваючи співрозмовнику нові можливості, підкреслюючи їх переваги і пропонуючи ними скористатися. Прагматика тексту проявляється не тільки в тому, що він впливає на реципієнта, а й у тому, що текст містить імпліцитну інформацію про його автора і сфері комунікації. Через своє послання автор актуалізує комплекс вербалізованих і невербалізованих знань про навколишній світ, у тому числі і деяку систему цінностей, до якої і відсилає споживача безпосередньо чи опосередковано.

Експресивна функція дозволяє мовцю висловити свої почуття. Публіцистичний текст зазвичай яскраво відображає особистість автора, відрізняється яскраво вираженим та емоційно забарвленим відношенням автора до викладених фактів.

Отже, експресивність властива лише розмовному, публіцистичному, науковому та художньому стилям. В офіційно-діловому стилі експресивність відсутня.

1.3 Особливості публіцистичного стилю

Слово «стиль» іде своїми коренями в древні часи. Воно було запозичено європейськими мовами з латинської, "stylos" позначало інструмент, зроблений з металу чи кісти, і використовувався для листа на воскових дощечках. Один кінець інструмента був загострений для нанесення букв, а протилежний тупий призначався для стирання непотрібних записів [32, с. 84].

Слово «стилістика» вперше занесено в словник у 1882 році зі значенням «наука про літературний стиль; наука про лінгвістичні особливості» [32, с. 86].

В даний час стилістика є частиною лінгвістики, що займається вивченням стилів мови. З усіх функціональних стилів, виділених і досліджуваних сучасною лінгвістикою, прямим нащадком риторики є публіцистичний стиль, що чітко викривається авторами більшості класифікацій. Правда, це поняття трактується в різних авторів неоднаково. Так, І. В. Арнольд ототожнює його з газетним стилем, Ю. М. Скребньов розглядає його як одну з різновидів газетного стилю, І. Г. Гальперин поєднує в це поняття стиль газетних статей, стиль ораторський і стиль есе [5, с. 233].

Очевидно, що остання точка зору найбільш правомірна. При такому підході, поняття «публіцистичний стиль» охоплює мовні здобутки різних жанрів, об'єднаних комунікативним завданням. Аргументація тієї чи іншої точки зору, як правило, здійснюється за соціально-політичною проблематикою, яка має за мету схилити адресата до прийняття цієї точки зору, переконати його в правильності висунутих чи положень викликати в ньому бажану реакцію на сказане.

Призначення публіцистичного стилю - повідомляючи, переконувати, впливати на маси, формувати в людей правильне відношення до суспільних проблем, повідомляти інформацію, що має суспільне - політичне значення. Публіцистичний стиль використовується в газетах, журнальних статтях, у передачах по радіо і телебаченню, у виступах на зборах, зборах і мітингах.

Сполучення в одному контексті книжкової і розмовної лексики, сполучення офіційне - ділових емоційних виражень, уживання слів у переносному значенні (так звана «газетна образність»: біле золото -бавовна, блакитні дороги - морські шляхи), наявність питальних, спонукальних, окличних речень, повторів, звертань, риторичних питань тощо [11].

У публіцистичному стилі реалізується мовна функція впливу (агітації і пропаганди), з яким сполучається чисто інформативна функція (повідомлення новин). У публіцистичних здобутках зачіпаються питання дуже широкої тематики актуальні питання сучасності, що представляють інтерес для суспільства: політичні, економічні, моральні, філософські, питання культури, виховання, повсякденного побуту.

Роль публіцистики, особливо газетної, полягає в тому, щоб переконувати читача і впливати на його волю і почуття з метою створення громадської думки; крім того, зміст публіцистичних творів служить для передачі повідомлень і роз'яснення, коментування подій.

Публіцистичність - це перш за все яскраво виражена авторська позиція, одна з форм вияву авторської тенденційності [10].

Крім того, публіцистичність - це мистецтво аргументації, переконання, тому нестандартність і яскравість вираження посилює дієвість мови.

У публіцистичній літературі висвітлюються найрізноманітніші актуальні питання, що представляють інтерес для суспільства: ідеологічні, політичні, економічні, філософські, морально-етичні, питання виховання, культури, мистецтва, питання повсякденного життя, виробництва тощо.

Публіцистичний стиль знаходить застосування в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі (газетах, журналах), політичних виступах, мовах і зборах. У рамках публіцистичного стилю широке поширення одержав його газетно-журнальний різновид. До основних рис відносяться[10]:

економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості; наявність суспільно-політичної лексики і фразеології, переосмислення лексики інших стилів (зокрема, термінологічної) для цілей публіцистики;

використання характерних для даного стилю мовних стереотипів, кліше;

жанрова розмаїтість і пов'язане з нею розмаїття стилістичного використання мовної багатозначності слова, ресурсів словотвору (авторські неологізми), емоційно-експресивної лексики; використання зображувально-виразних засобів мови, зокрема засобів стилістичного синтаксису (риторичні питання і вигуки, паралелізм побудови, повтори, інверсія тощо).

При всій повноті опису семантики мовних і мовленнєвих фактів проблема експресивності в мові і тексті до цих пір не має цілісної концептуальної опори, а експресивність, як і раніше, переважно прирівнюється до емоційної емотивності. Крім того, лінгвістична експресіологія буквально застрягла в нескінченному з'ясовування співвідношення понять експресивності, суб'єктивної модальності та емоційності (емотивності). Між тим, виходячи з основних положень про текст, він створюється на основі авторського визначення мети. Вихідний імпульс створення тексту - мета автора, власне текст - це втілення промовою руху до мети, направляється авторської волею [11].

Функції публіцистики обумовлюють її мовностилістичні особливості. Визначальним є поєднання функції впливу та інформаційної функції.

Для реалізації чисто інформаційної функції нерідко використовуються однотипні, регулярно відтворювані мовні стандарти (кліше), які допомагають авторам оперативно передати новини, а читачам - швидко і правильно їх сприймати.

Інформаційна функція мови в творах обумовлює риси іншого плану: логічність, офіційність, точність, стандартизованість.

У публіцистичному стилі (зокрема, в газетному) органічно поєднуються експресія і стандарт.

Лад мови - відкритий, емоційний. Двоїстість функції мови народжує якості, таким чином, що це призводить до суперечливості в самому стилі як системі. Якщо, наприклад, офіційно-діловий стиль консервативний і стійкий, то публіцистичний - консервативний і надзвичайно рухливий.

Великий вплив на вибір мовних засобів і організацію тексту робить жанрове різноманіття публікацій [6].

Інформаційні жанри (замітка, репортаж, звіт, інтерв'ю), аналітичні (кореспонденція, стаття, огляд, лист, огляд) та художньо-публіцистичні (нарис, роздуми, замальовка, фейлетон, памфлет, блог) не можуть обходитися однаковими мовними засобами [12].

Гострота висловлювання, полемічність, відкрита пряма оцінність - риси, властиві не тільки публіцистичним жанрам, але тут вони є стилетворчими, без них не може бути публіцистичного твору. Публіцистичний стиль - це система незамкнена, відкрита, рухома [11].

Поєднання логічного та емоційного, об'єктивного і суб'єктивного народжує проблему взаємозв'язку слова і образу, проблему стилістики різних публіцистичних жанрів.

У публіцистиці основна роль належить авторській мові (позиція автора активна, відкрита, оцінки його чіткі і визначені). Вона має різноманітні стилістично-естетичні та комунікативні функції. З авторською мовою контрастує і одночасно взаємодіє пряма мова і непряма. Ця взаємодія (з урахуванням способів і прийомів поєднання) і формує мовної вигляд жанру: інтерв'ю, наприклад, будується на прямій мові, у нарисі вона має характерологічну функцію, висвічуючи героя «з середини», у фейлетоні активна непряма мова, доведена до сатиричного звучання.

Стандартизованість забезпечує швидку передачу інформації. Стандарт економить зусилля, допомагає оперативно відгукуватися на події, створює нейтральний фон стилю. Однак саме тут і криється небезпека появи штампа.

Штамп з'являється з втратою мовними кліше експресивно-оцінних якостей. Джерелом штампів може бути і прагнення до образної мови, до новизни виразів. Через часте повторення ці мовні засоби втрачають свої виразні властивості: біле золото, отримати прописку [12].

Серед нейтральних лексичних засобів у публіцистичному стилі активно використовуються суспільно-політична термінологія, наукові, технічні і виробничі терміни, багато номенклатурних одиниць, географічних назв, найменувань посад, назв газет, журналів тощо.

Лексичні одиниці, які позначають соціально-політичні процеси та ідеологічні поняття, в різних контекстах можуть набувати оцінне значення (демократія, диктатура, партійність, авангард, свобода) [13].

У публіцистичному стилі поява нових слів і словосполучень безпосередньо і миттєво відображає соціальні та політичні процеси в суспільстві: альтернативні вибори, баланс інтересів, фінансове оздоровлення, економічна поведінка, економічний простір, політичний простір, нове політичне мислення, декомунізація суспільства, епоха застою, політика діалогу тощо. Активно відбувається семантична трансформація слів, наприклад, поява нових значень у слів лібералізація (цін), тусовка, обвал, беззаконня [13].

Новою тенденцією можна вважати використання оцінних прикметників при позначенні соціальних і політичних процесів (крихке перемир'я, оксамитова революція, прихильник шовкового шляху.) Показово своєрідне вживання колірних прикметників, наприклад прикметників білий, червоний, жовтий, коричневий, чорний (біла смерть, червона субота, чорний ринок, коричнева чума, коричневий табір, коричнева література, жовтий дощ) [13].

Таким чином, прикладами публіцистичного стилю можуть виступати тексти різних жанрів, як монологічні, так і діалогічні за формою: журнальні статті, соціально-політичні есе, публічні виступи, політичні дебати.



Розділ 2. Експресивні засоби в англійському публіцистичному тексті

2.1 Повтори як засоби вираження експресивності

Повтором або репризою, називається фігура мови, яка полягає в повторенні звуків, слів, морфем, синонімів чи синтаксичних конструкцій в умовах достатньої тісноти ряду, тобто достатньо близько один від одного, щоб їх можна було замінити.

Так само як і інші фігури мови, які посилюють виразність, повтори представляють собою цілеспрямоване відхилення від нейтральної синтаксичної норми, для якої досить одного вживання слова.

Повтори передають значну додаткову інформацію емоційності, експресивності і стилізації і, крім того, часто служать важливим засобом зв'язку між реченнями.

Різноманіття властивих повтору функцій особливо сильно виражено в поезії. Деякі автори навіть вважають повтори ознакою поезії, що відрізняє її від прози.

І. Р. Гальперін вважає, що повтор включає в себе анафору, епіфору, рамкову конструкцію і полісиндетон. [1, с. 23-48].

1. Анафора - це стилістична фігура, повтор початкових частин (звуків, слів, синтаксичних чи ритмічних побудов) або суміжних відрізків мовлення (слів, рядків, строф, фраз). Наприклад:

He shook his curls; he smiled and went easily through the seven motions for acquiring grace in your own room before an open window ten minutes each day. He danced like a faun; he introduced manner and style and atmosphere (O. Henry). - Він струшував кучерями, дарував усмішки і з легковажністю проробляв всі ті сім рухів тіла, на які ви щодня витрачаєте десять хвилин у себе в кімнаті перед відкритим вікном для придбання гнучкості і витонченості. Він танцював, як фавн. Він створював навколо себе атмосферу люб'язності [2, с. 48].

Perhaps he suffered, perhaps he hated, perhaps he loved by cruelty alone (J. Galsworthy). - Можливо, він страждав, можливо, він ненавидів, можливо, він любив з однією лише жорстокістю [2, с. 48].

2. Епіфора - це повтор кінцевого елемента в декількох висловлюваннях. Вона більшою мірою, ніж анафора, сприяє створенню ритму в прозі, завдяки ідентичності завершальних частин речення.

For Mrs. Carlton it had been years, for Linda it had been years (F. Norris). - Для місіс Карлатон це тривало роками, для Лінди це тривало роками [2, с. 47].

3. Рамкова конструкція (обрамлення, framing) - це елемент на початку мовного відрізка, який повторюється в кінці.

As good habits are said to be better than good principles, so, perhaps, good manners are better than good habits. (O. Henry) - Кажуть, що хороші звички краще хороших принципів. Можливо, хороші манери краще хороших звичок [2, с. 47].

4. Хіазм полягає в тому, що в двох сусідніх словосполученнях, побудованих на паралелізмі, друге будується в зворотній послідовності, так що виходить перехресне розташування однакових членів двох суміжних конструкцій. Наприклад:

All for one, one for all. - Один за всіх, всі за одного [2, с. 48].

5. Полісіндетон - це повторення сполучень, така побудова речення, коли всі (або майже всі) однорідні члени пов'язані між собою одним і тим же союзом.

And I want to eat at a table with my own silver and I want candles, and I want my own tea, and I want it to be strong and I want to brush my hair out in front a mirror and I want a kitty and I want some new clothes (C. Dickens). - Я хочу їсти за столом моїм власним столовим сріблом, і я хочу свічок, і я хочу мій власний чай, і я хочу, щоб він був міцний, і я хочу розчісуватися перед дзеркалом, і я хочу кішку, і я хочу новий одяг [2, с. 48].

Найчастіше синтаксичний повтор пов'язаний з повтором лексичним, що дозволяє говорити про лексико-синтаксичний повтор. Останній може бути повним і частковим.

Повний лексико-синтаксичний повтор являє собою поєднання абсолютного синтаксичного паралелізму і лексичного повтору.

Those evening bells! Those evening bells! (T. Moore) - Вечірні дзвони! Вечірні дзвони! [2, с. 49]

Комплексний характер має повтор і другорядних членів речення. При цьому в синтаксично паралельних компонентах речення відтворюються тотожні словоформи, що виконують функцію додатку, обставини та означення.

Повний лексико-синтаксичний повтор може одночасно охоплювати як головні, так і другорядні члени речення:

She was a good servant, she walked softly ... she was a determined woman, she walked divcisely. "(G. Greene) - Вона була хорошою служницею а ходила тихо ... вона була рішучою жінкою і ходила впевненою ходою [2, с. 49].

В залежності від структурного співвідношення паралельних конструкцій і синтаксичних функцій повторюваних членів можна виділити кілька різновидів даного типу повтору.

1. Частковий лексико-синтаксичний повтор з поширенням подальшої предикативной одиниці, повторюване слово при цьому може виступати у функції підмета, предиката, будь-яких другорядного члена:

Two years of married life ... had added a little more decision to her quick lips, a little more allurement to her white-lidded, dark-lashed hazel eyes, a little more poise and swing to her carriage, a little more chest and hip measurement (J. Galsworthy) - Два роки заміжжя ... додали трохи рішучості лінії її губ, трохи зваблювання її карим очам з темними віями, трохи впевненості її поставі ... [2, с. 49].

Прийом синтаксичного поширення паралельних конструкцій характерний і для багатокомпонентних складних речень. При цьому поширення йде по наростаючій лінії, кожна наступна частина представлена більшою кількістю синтаксичних членів, ніж попередня.

2. Частковий лексико-синтаксичний повтор з урізанням подальшої предикативної одиниці, яке відбувається, в більшості випадків, за рахунок другорядних членів речення:

There stood Dick, gazing now at the green gown, now at the brown head-dress, now at the face ... (C . Dickens) - Там стояв Дік, дивлячись на зелену мантію, на коричневий головний убір, на обличчя і на швидке перо в стані дурної розгубленості [2, с. 69].

Лексико-синтаксичний повтор носить комплексний характер, який виражається в таких ознаках: обов'язкова наявність тотожних словоформ (лексичний повтор); частковий структурний паралелізм синтаксичних конструкцій; дистантний характер лексичного повтору; часте використання анафори; наявність або можлива підстановка детермінанта; ідентичність предикативних конструкцій у плані емоційного забарвлення, характеристики по відношенню до дійсності.

Лексико-синтаксичний повтор може ставати виразником «спільної ідеї» речення:

I wake up and I'm alone, and I walk round Warlley and I'm alone, and I talk with people and I'm alone. "(J. Braine) - Я прокинувся і зрозумів, що я один; я пройшов навколо Уорлі і зрозумів, що я один; я говорив з людьми і зрозумів, що я один [24, с. 45].

Єдину тему даного речення можна сформулювати як опис самотності героя, більш конкретно - як відсутність контакту з оточуючими його людьми. Загальна ідея експлікується лексичним повтором словоформи alone.

Всі вищенаведені приклади служать доказом наявності семантичної функції лексико-синтаксичного повтору. Загальна ідея в них виражається або самим лексико-синтаксичним повтором або його обов'язковою участю.

Повний і частковий лексико-синтаксичні повтори, як правило, носять комплексний характер, що маніфестується в наявності тотожних словоформ (лексичного повтору), структурному паралелізмі синтаксичних конструкцій, дистантниму характері лексичного повтору, частому використанні анафори, єдності цілі й емоційного забарвлення предикативних конструкцій. Лексико-синтаксичний повтор має факультативний характер з точки зору передачі основної предметно-логічної інформації, що містяться у висловлюванні. Він виконує семантичну і стилістичну функції.

2.2 Використання повторів в англійському публіцистичному тексті

Для дослідження повторів була вибрана промова Тоні Блера. Найбільш характерними засобами створення експресивності в мові Т. Блера є повтори, паралелізми і вставні слова.

Окрім експресії, повтори впливають на ритм і на баланс вислову. Наприклад:

Everybody accepts, that disarmament of Saddam has to happen, everybody accepts, that he was supposed to co-operate fully with the inspectors, everybody accepts that he is not doing so [29].

Це типовий приклад «анафоричного повтору», де повторюється початок кожного подальшого речення. Головним завданням такого повтору є відділення не самого повтору, а створення фону для частин, які не повторюються і які завдяки своїй несхожості стають пріоритетними і значущими для слухача.

Найекспресивнішим видом повтору є «подальший повтор», де елементи, які повторюються, слідують безпосередньо один за іншим. Наприклад:

…but this discussion to be superseded by that discussion to be superseded by another discussion [29].

Експресивність також досягається за допомогою паралелізмів:

And let's not pretend that in March, or April, or June people will feel different [29].

Взагалі, промові Тоні Блера характерне часте повторення займенника I. Це пов'язано з тим, що він бере на себе багато відповідальності: я зроблю, я сказав, я вірю.

I have come to the conclusion after much reluctance that the greater danger to the UN is inaction [29].

I know there are companies, individuals, some former scientists on nuclear weapons programs, selling their equipment or expertise [29].

Використовуючи поданий вище вираз політик переконує громадян США в тому, що він точно знає що робить.

At the moment, I accept that association between them is loose. But it is hardening [29].

I believe we must hold firm [29].

Крім того, сама промова побудована на частому використанні виразів I accept та I believe. За допомогою цих виразів політик переконує народ у своїй вірі, адже більша частина американців - католики.

Дуже часто повторюється словосполучення I say [29].

At the outset I say: it is right that this house debate this issue and pass judgment. That is the democracy that is our right but that others struggle for in vain [29].

And again I say: I do not disrespect the views of those in opposition to mine.

Також Тоні використовує анафору. Наприклад:

What changed his mind? The threat of force. From December to January and then from January through to February, concessions were made [29].

What changed his mind? The threat of force. And what makes him now issue invitations to the inspectors, discover documents he said he never had, produce evidence of weapons supposed to be non-existent, destroy missiles he said he would keep? The imminence of force [29].

Для зближення з народом політик часто використовує займенники we, our.

Our fault has not been impatience [29].

The truth is our patience should have been exhausted weeks and months and years ago [29].

What we have witnessed is indeed the consequence of Europe and the United States dividing from each other. Not all of Europe - Spain, Italy, Holland, Denmark, Portugal - have all strongly supported us. And not a majority of Europe if we include, as we should, Europe's new members who will accede next year, all 10 of whom have been in our support [29].

Промова починається і закінчується однаково:

I beg to move the motion [29].

В цьому випадку використовується рамкова конструкція. Вона посилює експресивний ефект промови та надає їй більшої переконливості.

Отже, у промові Тоні Блера найчастіше використовуються такі експресивні засоби як: хіазми, анафори, епіфори, рамкові конструкції та паралелізми.



Висновки

З'ясовано сутнісні характеристики поняття «експресивності». Воно розглядається як семантична категорія у межах конотативного значення, і являє собою одну з найважливіших рушійних сил розвитку мови, так як вона сприяє створенню нових засобів, які в свою чергу слугують для більш глибинної передачі думок мовця чи пишучого. Сутність семантичної категорії експресивності полягає у вираженні додаткових смислових відтінків, що нашаровуються на денотативне значення, поширюючи та підсилюючи лексичне та граматичне значення, формуючи зображальність та виразність мовлення.

Проаналізовано засоби реалізації експресивності у текстах різних стилів. Експресивність властива лише розмовному, публіцистичному, науковому та художньому стилям. В офіційно-діловому стилі експресивність не вживається.

Охарактеризовано особливості публіцистичного стилю. Прикладами публіцистичного стилю можуть виступати тексти різних жанрів, як монологічні, так і діалогічні за формою: журнальні статті, соціально-політичні есе, публічні виступи, політичні дебати.

Призначення публіцистичного стилю - повідомляючи, переконувати, впливати на маси, формувати в людей правильне відношення до суспільних проблем, повідомляти інформацію, що має суспільне-політичне значення. У публіцистичному стилі реалізується мовна функція впливу (агітації і пропаганди), з яким сполучається інформативна функція (повідомлення новин).

4. Досліджено засоби відтворення повторів як засобів експресивності в англійському публіцистичному текст і на прикладі промови Тоні Блера. Важливими засобами створення експресивності є хіазми, анафори, епіфори, рамкові конструкції та паралелізми.



Наукові праці

експресивність англійський публіцистичний лінгвістика

1. Аверина М. Н. Обучение употреблению эмоционально-экспрессивных лексических средств речевой коммуникации (английский язык, лингвистический вуз): Автореф. дис. / М. Н. Аверина. - 1998. - 22 с.

2. Александрова О. В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. / О. В. Александрова. - М. : Высшая школа, 1984. - 211 с.

3. Антипова А. М. Система английской речевой интонации. / А. М. Антипова. - М : «Высшая школа», 1979. - 245 с.

4. Апресян Г. З. Ораторское искусство. / Г. З. Апресян. - М., 1978. - 79 с.

5. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. / И. В. Арнольд. - М. : Просвещение, 1990. - 328 с.

6. Арнольд И. В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблемы экспрессивности / И. В. Арнольд. // Экспрессивные средства английского языка. - Ленинград, 1975. - С. 11-20.

7. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. / О. С. Ахманова. - М. : Советская энциклопедия, 1969. - 608 с.

8. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. / О. С. Ахманова. - 4-е изд., стер. - М. : КомКнига, 2007. - 56 с.

9. Брандес М. П., Иванова Т. П. Стилистическая интерпретация текста. / М. П. Брандес, Т. П. Иванова. - М. : Высшая школа, 1991. - 143 с.

10. Вафеев Р. А. К определению категории «оценочности» и «экспрессивности» при сопоставлении языков. / Р. А. Вафеев. // Роль иностранных языков в подготовке специалистов нефтегазового комплекса: проблемы и перспективы изучения в современных условиях. - Тюмень : Тюм ГНГУ, 2010. - С. 178-179.

11. Гак В. Г. Высказывание и ситуация. / В. Г. Гак. // Проблемы структурной лингвистики. - М. : Наука, 1973. - С. 349-371.

12. Галкина-Федорук Е. М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке. / Е. М. Галкина-Федорук. // Сб. статей по языкознанию. - М., 1958. - С. 107.

13. Гридин В. Н. Экспрессивность. / В. Н. Гридин. // Лингвистический энциклопедический словарь. - М. : Советская энциклопедия, 1990. - С. 591.

14. Дубовский Ю. А. Анализ интонации устного текста и его составляющих. / Ю. А. Дубовский. - Минск : Вышейшая школа, 1978. - 153 с.

15. Есенина О. А. Конструкции экспрессивной оценки в современном английском языке: Автореф. дисс. / О. А. Есенина. - М., 1991. - 16 с.

16. Жучкова Н. Ф. Грамматические особенности эмоциональных структур в составе речевых комплексов: на материале английского языка: Автореф. дис. / Н. Ф. Жучкова. - 1984. - 16 с.

17. Кухаренко В. А. Интерпретация текста. / В. А. Кухаренко. - Одесса : Латстар, 2002. - 292с.

18. Нушикян Э. А. Типология интонации эмоциональной речи. / Э. А. Нушикян. - Киев : Вища школа, 1986. - 157 с.

19. Сергеева Е. Н. Степень интенсивности качества и их выражения в англ. языке. / Е. Н. Сергеева. // Автореферат дис. канд… филол. наук. - М. : 1967. - 27 с.

20. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики коммуникативных единиц. / В. Н. Телия. - М. : Наука, 1986. - 144 с.

21. Терентьева Л. В. Некоторые тенденции в развитии оценочно-воздействующей функции современной публицистики. / Л. В. Терентьева. // Лингвистика. -1997. - № 1. - с. 34-38.

22. Чайковский Р. Р. Общая лингвостлистическая категория экспрессивности и экспрессивность синтаксиса. / Р. Р. Чайковский. - Учен. зап. 1-го МГПИИЯ им. Тореза, 1971. - 168 с.

23. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. / В. И. Шаховский. - Воронеж, 1987. - 221 с.

24. Charleston Britta M. Studies on the emotional and affective means of expression in Modern English. / Britta M. Charleston. - Bern : Francke, 1960. - 357 p.

25. Connolly W. E. Appearance and reality in politics. / W. E. Connolly. - Cambridge. Etc.: C. univ. press, 1981. - VIII, 218 p.

26. Halliday M. A. Course of spoken English intonation. / M. A. Halliday. - London, 1970. - 312 p.

27. Hauzer M. D. The evolution of communication. / M. D. Hauzer. - Cambridge; London, 1996. - 322 p.

28. Humbert H. Phonological segments: their structure and behavior. / H. Humbert. - Cambridge, 1995. - 245 p.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

29. The Guardian [Internet recourse]. - Newspaper access mode: http://www.theguardian.com/politics/2003/mar/18/foreignpolicy.iraq1

ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА

30. Апресян Ю. Д. Новый большой англо-русский словарь / Ю. Д. Апресян. - М. : «Русский язык», 1998. - с. 650.

31. Золотогоров В. Г. Энциклопедический словарь / В. Г. Золотогоров. - М. : «Полымя», 1997 - 456 с.

32. Лингвистический энциклопедический словарь / под общ. ред. В. Н. Ярцевой. - М. : Сов. Энциклопедия, 1990. - 455 с.

33. Cambridge International Dictionary of English. - Cambridge University Press, 1995. - 1773 р.

34. The Oxford English Reference Dictionary1, 2d edition. - Oxford University Press, 1997. - 687 р.



Додаток

Tony Blair's speech opening today's debate on the Iraq crisis in

the house of Commons, as released by 10 Downing Street.

I beg to move the motion standing on the order paper in my name and those of my right honourable friends.

At the outset I say: it is right that this house debate this issue and pass judgment. That is the democracy that is our right but that others struggle for in vain.

And again I say: I do not disrespect the views of those in opposition to mine.

This is a tough choice. But it is also a stark one: to stand British troops down and turn back; or to hold firm to the course we have set.

I believe we must hold firm.

The question most often posed is not why does it matter? But why does it matter so much? Here we are, the government with its most serious test, its majority at risk, the first cabinet resignation over an issue of policy. The main parties divided.

People who agree on everything else, disagree on this and likewise, those who never agree on anything, finding common cause. The country and parliament reflect each other, a debate that, as time has gone on has become less bitter but not less grave.

So: why does it matter so much? Because the outcome of this issue will now determine more than the fate of the Iraqi regime and more than the future of the Iraqi people, for so long brutalised by Saddam. It will determine the way Britain and the world confront the central security threat of the 21st century; the development of the UN; the relationship between Europe and the US; the relations within the EU and the way the US engages with the rest of the world. It will determine the pattern of international politics for the next generation.

But first, Iraq and its WMD.

In April 1991, after the Gulf war, Iraq was given 15 days to provide a full and final declaration of all its WMD.

Saddam had used the weapons against Iran, against his own people, causing thousands of deaths. He had had plans to use them against allied forces. It became clear after the Gulf war that the WMD ambitions of Iraq were far more extensive than hitherto thought. This issue was identified by the UN as one for urgent remedy. Unscom, the weapons inspection team, was set up. They were expected to complete their task following the declaration at the end of April 1991.

The declaration when it came was false - a blanket denial of the programme, other than in a very tentative form. So the 12-year game began.

The inspectors probed. Finally in March 1992, Iraq admitted it had previously undeclared WMD but said it had destroyed them. It gave another full and final declaration. Again the inspectors probed but found little.

In October 1994, Iraq stopped cooperating with Unscom altogether. Military action was threatened. Inspections resumed. In March 1995, in an effort to rid Iraq of the inspectors, a further full and final declaration of WMD was made. By July 1995, Iraq was forced to admit that too was false. In August they provided yet another full and final declaration.

Then, a week later, Saddam's son-in-law, Hussein Kamal, defected to Jordan. He disclosed a far more extensive BW (biological weapons) programme and for the first time said Iraq had weaponised the programme; something Saddam had always strenuously denied. All this had been happening whilst the inspectors were in Iraq. Kamal also revealed Iraq's crash programme to produce a nuclear weapon in 1990.

Iraq was forced then to release documents which showed just how extensive those programmes were. In November 1995, Jordan intercepted prohibited components for missiles that could be used for WMD.

In June 1996, a further full and final declaration was made. That too turned out to be false. In June 1997, inspectors were barred from specific sites.

In September 1997, another full and final declaration was made. Also false. Meanwhile the inspectors discovered VX nerve agent production equipment, something always denied by the Iraqis.

In October 1997, the US and the UK threatened military action if Iraq refused to comply with the inspectors. But obstruction continued.

Finally, under threat of action, in February 1998, Kofi Annan went to Baghdad and negotiated a memorandum with Saddam to allow inspections to continue. They did. For a few months.

In August, cooperation was suspended.

In December the inspectors left. Their final report is a withering indictment of Saddam's lies, deception and obstruction, with large quantities of WMD remained unaccounted for.

The US and the UK then, in December 1998, undertook Desert Fox, a targeted bombing campaign to degrade as much of the Iraqi WMD facilities as we could.

In 1999, a new inspections team, Unmovic, was set up. But Saddam refused to allow them to enter Iraq.

So there they stayed, in limbo, until after resolution 1441 when last November they were allowed to return.

What is the claim of Saddam today? Why exactly the same claim as before: that he has no WMD.

Indeed we are asked to believe that after seven years of obstruction and non-compliance finally resulting in the inspectors leaving in 1998, seven years in which he hid his programme, built it up even whilst inspection teams were in Iraq, that after they left he then voluntarily decided to do what he had consistently refused to do under coercion.

When the inspectors left in 1998, they left unaccounted for: 10,000 litres of anthrax; a far reaching VX nerve agent programme; up to 6,500 chemical munitions; at least 80 tonnes of mustard gas, possibly more than ten times that amount; unquantifiable amounts of sarin, botulinum toxin and a host of other biological poisons; an entire Scud missile programme.

We are now seriously asked to accept that in the last few years, contrary to all history, contrary to all intelligence, he decided unilaterally to destroy the weapons. Such a claim is palpably absurd.

1441 is a very clear resolution. It lays down a final opportunity for Saddam to disarm. It rehearses the fact that he has been, for years in material breach of 17 separate UN resolutions. It says that this time compliance must be full, unconditional and immediate. The first step is a full and final declaration of all WMD to be given on 8 December.

I won't to go through all the events since then - the house is familiar with them - but this much is accepted by all members of the UNSC: the 8 December declaration is false. That in itself is a material breach. Iraq has made some concessions to cooperation but no-one disputes it is not fully cooperating. Iraq continues to deny it has any WMD, though no serious intelligence service anywhere in the world believes them.

On 7 March, the inspectors published a remarkable document. It is 173 pages long, detailing all the unanswered questions about Iraq's WMD. It lists 29 different areas where they have been unable to obtain information. For example, on VX it says: "Documentation available to Unmovic suggests that Iraq at least had had far reaching plans to weaponise VX ...

"Mustard constituted an important part (about 70%) of Iraq's CW arsenal ... 550 mustard filled shells and up to 450 mustard filled aerial bombs unaccounted for ... additional uncertainty with respect of 6526 aerial bombs, corresponding to approximately 1000 tonnes of agent, predominantly mustard.

"Based on unaccounted for growth media, Iraq's potential production of anthrax could have been in the range of about 15,000 to 25,000 litres ... Based on all the available evidence, the strong presumption is that about 10,000 litres of anthrax was not destroyed and may still exist."

On this basis, had we meant what we said in resolution 1441, the security council should have convened and condemned Iraq as in material breach.

What is perfectly clear is that Saddam is playing the same old games in the same old way. Yes there are concessions. But no fundamental change of heart or mind.

But the inspectors indicated there was at least some cooperation; and the world rightly hesitated over war. We therefore approached a second resolution in this way.

We laid down an ultimatum calling upon Saddam to come into line with resolution 1441 or be in material breach. Not an unreasonable proposition, given the history.

But still countries hesitated: how do we know how to judge full cooperation?

We then worked on a further compromise. We consulted the inspectors and drew up five tests based on the document they published on 7 March. Tests like interviews with 30 scientists outside of Iraq; production of the anthrax or documentation showing its destruction.

The inspectors added another test: that Saddam should publicly call on Iraqis to cooperate with them. So we constructed this framework: that Saddam should be given a specified time to fulfil all six tests to show full cooperation; that if he did so the inspectors could then set out a forward work programme and that if he failed to do so, action would follow.

...