Бєлгород-Харківська, Корсунь-Шевченківська, Дніпровська та Одеська наступальні операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. БЕЛГОРОДСЬКО-ХАРКІВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ

1.1 Перед умови початку наступальної операції

1.2 Битва на Курській Дузі

1.3 Стратегічна Белгород-Харківська наступальна операція («Полководець Румянцев»)

1.4 Підсумки Белгород-Харківської наступальної операції

2. ДНІПРОВСЬКА ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНА ОПЕРАЦІЯ

2.1 Передумови проведення операції та її мета

2.2 Висадка десанту

2.3 Підсумки операції

3. БИТВА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА

3.1 Підготовка операції

3.2 Хід бою за Київ

3.3 Аналіз та результати операції

4. КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬВА ОПЕРАЦІЯ

4.1 Загальна ситуація перед Корсунь-Шевченківською операцією

4.2 Хід операції

4.3 Результати проведення операції

5. ОДЕСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ

5.1 Оперативно-тактична обстановка перед наступом

5.2 Хід одеської наступальної операції

5.3 Підсумки проведення Одеської наступальної операції

1. БЕЛГОРОДСЬКО-ХАРКІВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ

1.1 Перед умови початку наступальної операції

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, орієнтований в західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і в квітні 1943 року затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Маючи відомості про підготовку німецьких військ до наступу, Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення тимчасово перейти до оборони на Курській дузі і в ході оборонної битви знекровити ударні угрупування ворога і цим створити сприятливі умови для переходу радянських військ в контрнаступ, а потім в загальний стратегічний наступ.

1.2 Битва на Курській Дузі

Битва на Курській дузі або Курська битва, що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 року, стала однією з ключових битв Другої світової війни. У радянській історіографії прийнято розділяти битву на наступні операції: Курську оборонну операцію, яка тривала з 5 по 23 липня; Орловську з 12 липня по 18 серпня і Бєлгородсько_Харківську 3 серпня по 23 серпня 1943 року.

Невдалий німецький наступ розпочався 5 липня 1943 року. Німецькі ударні угрупування за планом операції «Цитадель» почали наступ на Курськ з районів Орла і Бєлгорода, з метою ліквідувати виступ фронту.

Про початок операції радянському командуванню було відомо заздалегідь, і ще перед початком німецької артпідготовки запрацювала радянська артилерія. Це зсунуло початок німецького наступу на кілька годин.

З боку Орла наступало угрупування під командуванням генерал-фельдмаршала Гюнтера Ганса фон Клюге (групи армій «Центр»), з боку Білгорода -- угрупування під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна (оперативна група «Кемпф» групи армій «Південь»).

Завдання відразити наступ з боку Орла було покладене на війська Центрального фронту, з боку Бєлгорода -- Воронезького фронту.

На північному фланзі дуги німецький наступ захлинувся, в той час як на південному фланзі дуги наступ розвивався успішніше, але й тут просування вперед йшло з великими втратами з обох боків. З огляду на це генерал-фельдмаршал Манштейн був змушений змінити напрямок удару з півночного на північно-східний.

У наслідок цього 12 липня 1943 року у районі залізничної станції Прохоровка за 56 кілометрів на північ від Білгорода відбулася велика стрічна танкова битва Другої світової війни -- битва між наступаючим танковим угрупуванням німців (оперативна група «Кемпф») і радянськими військами, що наносили контрудар. Ретельне вивчення документів показує, що обидві сторони разом мали в межах 500 танків.

Запекла битва тривала весь день, до вечора танкові екіпажі разом з піхотою билися врукопашну. Німцям не вдалося виконати свою задачу, лише поле бою залишилося за ними, але в саму Прохоровку вони не змогли зайняти.

Радянські втрати в битві значно перевищили німецькі, вони склали 170--180 танків. В німців була складніша градація підрахунку пошкоджених танків за ступенем ремонтоздатності, і оскільки вони мали змогу вивести пошкоджені танки з поля бою, німецькі військові історики говорить лише про два безповоротно втрачені танки.

Не втрачаючи темпу, цього ж дня 12 липня війська Брянського, Центрального і лівого крила Західного фронтів почали операцію «Кутузов», що мала мету розгромити орловське угрупування супротивника. 13 липня війська Західного і Брянського фронтів прорвали німецьку оборону на болховському, хотинецькому і орловському напрямах і просунулися на глибину від 8 до 25 км. 16 липня війська Брянського фронту вийшли на рубіж річки Олешня, після чого німецьке командування розпочало відведення своїх головних сил на вихідні позиції. До 18 липня війська правого крила Центрального фронту повністю ліквідовували клин супротивника на курському напрямі. Цього ж дня в битву були введені війська Степового фронту, які почали переслідування відступаючого супротивника.

Розвиваючи наступ, радянські сухопутні війська, підтримані з повітря ударами сил 2-ї і 17-ї повітряних армій, а також авіацією дальньої дії перейшли безпосередньо до Белгородсько-Харківської наступальної операції.

1.3 Стратегічна Белгород-Харківська наступальна операція («Полководець Румянцев»)

Завершальна операція Курської битви мала на своїй меті нанести остаточний розгром белгородсько-харківської групи військ вермахту, визволення Харківського промислового району, підготовку основи для остаточного визволення Лівобережної території України. Операція виконувалася силами Воронежського та Степного фронтів.

Радянське командування планувало провести операцію у 2 етапи:

1. Під час першого удару планувалося нанести удар на північний-захід від Белгороду на напрямі на Богодухів, Валки, Нову Водолагу. Він мав розколоти угрупування німецьких військ на дві частини, після чого планувалося перекрити путь відступу від Харкова на південь та південний захід.

2. Другий етап мав на меті ізолювати Харків від резервів ворога, які він міг передислокувати для допомоги основним силам. Після цього мало відбутися безпосереднє визволення міста Харкова. Другий етап операції повинні були виконати 27 та 40 армія, та три танкові корпуси, які рухалися у напрямі на Ахтирку.

Наступ на Белгород розпочався 3 августа 1943 року. Війська Воронежського фронту форсували Ворсклу, після чого генерал Ватутін віддав приказ про вступ у бій 1-ї та 5-ї танкових армій. Вечором 6 гвардійська армія підійшла до Томаровки, а з'єднання 5-ї танкової армії просунулася на 26 кілометрів і вийшли у район Доброї волі. К 9-ї годині ранку передові відряди цієї армії вийшли до Бессоновки та Орловки. Але подальший наступ був зупинений більш ніж на 48 годин, силами 6-ї та 11-ї танкових дивізій.

Не зважаючи на це, 5 августа 1943 року почалися бої за Белгород, а уже о 18 годині він був цілком звільнений від загарбників. У місці була захоплена значна кількість німецької техніки та боєприпасів. У ході боїв за Белгород німці втратили загиблими близько 3200 солдат та офіцерів.

У період з 11 по 17 серпня 1943 року німці намагалися провести контрнаступ силами, в які входили часті СС «Тотенкопф», «Дас Райх», «Вікінг». Цей контрнаступ був спрямований головним чином проти 1-й танкової армії, однак суттєво ускладнив наступ усіх частин радянської армії на цьому напрямі, але не міг його цілком зупинити.

13 серпня 1943 року 53-я, 57-а, 69-а, 7-а гвардійські армії прорвали зовнішню оборонну лінію Харкова. У відповідь на це німці нанесли другий контрудар північніше Ахтирки, унаслідок чого воно зуміли зробити клин завдовжки у 24 кілометри. Для локалізація контрнаступу були використані два танкових з'єднання, які мали нанести удар з флангу та тилу. Важну роль зіграла авіація, а також 4-гвардійська та 47-армії, виділені із резерву Верхвного головнокомандуючого. Ці дії призвели до того, що план контрнаступу був зірваним.

17 серпня 1943 почалися бої на окраїнах Харкова. Наступаючі частини Радянської Армії несли значні втрати.

18 серпня 1943 року особистий склад 53-ї армії вели запеклий бій на північно-західній окраїні міста у лісному масиві. У ньому були розташовані серйозні укріплення німців. Лише із настанням темряви радянська артилерія зуміла вийти на позиції. Унаслідок доброї артпідготовки 19 серпня німецькі війська були вибиті із лісового масиву.

Унаслідок того, що значна кількість путей відступу для німецької армії була відрізана, німці почали виводити свої війська 22 серпня у другій половині дня, прикриваючи їх сильним кулеметно-артилерійським огнем передових частин. Щоб не дати німцям змоги відвести боєздатні частини, командуючий Степним фронтом віддав приказ о нічному штурмі міста.

Штурм Харкова розпочався 23 серпня о 2.00 годині ночі. На невеликій території були зосереджена велика кількісті військової сили, яка перейшла у стрімкий наступ. Так, о пів на п'яту 183-я дивізія зайняла майдан Дзержинського, а к світанку місто було майже повністю визволено від німецьких загарбників. Однак лише 30 серпня були остаточно розбиті залишки німців, які залишались у Харкові.

23 серпня 1943 року Москва салютувала визвольникам Харкова.

1.4 Підсумки Белгород-Харківської наступальної операції

Головну роль у перемозі зіграло те, що було необхідно швидко діяти у короткий термін, через що, наносилися удари по сильним місцям противника, у яких він не очікував удару. Вдалість ударів досягалася за рахунок великої концентрації артилерії та танків на полі битви, та безперечно високого бойового духу та героїзму бійців Радянської армії.

За вдалі бої 2 стрілковим дивізіям та 1 авіаполку була присвоєна назва Белгородські, а десяти стрілковим дивізіям - Харківські.

2. ДНІПРОВСЬКА ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНА ОПЕРАЦІЯ

2.1 Передумови проведення операції та її мета

Після вдалого визволення Харкова та значної частини території Лівобережної України командування Радянської Армії почало задумуватися про форсування Дніпра, захоплення та утримання важливого рубежу на території Правобережної України поблизу Дніпровського закруту, в районі Великого Букрина -- так званого Букринського плацдарму, з метою сприяння зосередженню на ньому необхідної для продовження наступу радянських військ та не допущення прориву військ Вермахту до захоплених загальновійськовими з'єднаннями плацдармів.

Для виконання цієї задачі було вирішено застосувати повітряно-десантні війська, які успішно зарекомендували себе у подібних операціях, які проводилися раніше. Ідею використання повітряно-десантних військ висунув маршал Георгій Жуков.

Планування операція проходило доволі старанно, але як часто буває, були випущені з поля зору деталі, які згодом призвели до провалу операції та загибелі та пропажі без вісти близько 3 500 десантників з 4575, які приймали участь у десантуванні.

2.2 Висадка десанту

Викидання перших двох бригад було вирішено почати в ніч на 25 вересня 1943 року. Передовий загін літаків 101-го полку АДД, який вела Герой Радянського Союзу Валентина Гризодубова, з парашутистами 3-ої гв. пдбр піднявся в повітря о 18 годин 30 хвилин 24 вересня.

Через дві години стартували літаки з бійцями 5-ої гв. пдбр. Всього в ніч на 25 вересня було проведено 298 літако-вильотів (замість запланованих 500), було викинуто 3050 чоловік і 432 контейнера зі складу 3-ї гвардійської бригади і 1525 чоловік та 228 контейнерів 5-ї гвардійської бригади. Відсутність достатньої кількості палива для літаків транспортної авіації на аеродромах зльоту привела до того, що графік зльоту був порушений з самого початку. Замість намічених планом 65 транспортних машин під посадку було подано лише 48, а чотири бензозаправники з'явилися лише за півгодини до вильоту. У результаті виліт першого ешелону довелося відкласти на півтори години.

Погані погодні умови, які робил не можливим використання орієнтирів, ганебна організація навігаційного забезпечення, слабка підготовка льотного складу призвели до того, що особовий склад десантувався на площі більш ніж 25 на 70 кілометрів. Тільки 5% особового складу приземлилися в запланованій зоні; 23% десантників приземлилися в радіусі 10 кілометрів від намічених районів, 58% -- в радіусі 15 км, решта (14%) -- поза межами цих відстаней. Близько 400 десантників було викинуто на Черкаський ліс (70 кілометрів від району висадки), і 230 -- приземлилися в розташуваннях своїх військ. Частина десанту приводнилася на Дніпро і потонула, заплутавшись у стропах.

Незважаючи на нестерпні умови десантування, парашутисти 3-ї та 5-ї повітряно-десантних бригад демонстрували мужність, відвагу і самопожертвування в бою. Ще знаходячись у повітрі, десант вів вогонь зі стрілецької зброї та закидав противника ручними гранатами. Проте, не зважаючи на проявленийгероїзм, організований збір десанту на площадках приземлення був зірваний. Виконання первинного плану повністю провалилося. Ні про яке захоплення вказаного рубежу не могло вже бути і мови. Десант вів запеклі бої дрібними групами протягом ночі і весь день 25 вересня. наступальний операція десантний битва

Усвідомивши, що відбулося, штаб ПДВ прийняв рішення припинити подальшу висадку. Зв'язок з висадженими підрозділами десанту був втрачений. Подальше десантування військ було припинене.Спроби налагодити зв'язок не вдалися.

2.3 Підсумки операції

За два місяці проведення Дніпровської повітряно-десантної операції загинули і зникло безвісти більше 3 500 десантників з числа 4 575, що висадилися. Не зважаючи на героїзм проявлений десантниками, мета десанту досягнута не була. Разом з цим, за радянськими офіційними даними, за час боїв у тилу противника десантники, спільно з партизанами, знищили близько трьох тисяч німецьких солдатів і офіцерів, пустили під укіс 15 ворожих ешелонів, знищили 52 танки, 6 самохідних гармат, 18 тягачів, 227 різних автомобілів та багато іншої техніки. Також залишки десантників відіграли значну роль у форсуванні Дніпра. Так, у ніч на 14 листопада частини 254-ї стрілецької дивізії форсували Дніпро. 3-я гвардійська повітряно-десантна бригада з'єдналася з ними та продовжила брати участь в наступальних боях до повного розгрому німецьких військ в районі Черкас. Третій батальйон, зайшовши в тил противника, раптово нічною атакою 21 листопада оволодів великим населеним пунктом Дубіївка і, тримаючи оборону, у взаємодії з другим батальйоном, що підійшов з боку Білозір'я, утримував його до 25 листопада, передавши ділянку оборони 926-у стрілецькому полку.

3. БИТВА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА

3.1 Підготовка операції

У кінці вересня війська Воронежського фронту (перейменованого у кінці жовтня на 1-й Український фронт) вийшли до Дніпра. Унаслідок важких боїв зуміли зайняти плацдарми на правому березі Дніпра. Двічі 12-15 та 21-23 жовтня були спроби взяти місто Київ. Головний удар йшов з Букринського плацдарму, допоміжний - з Лютежського плацдарму. Але у наслідок того, що незначні розміри плацдарму затрудняли зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону ці спроби не принесли бажаного результату. Через це було вирішено розпочати наступний наступ 1листопада 1943 року.

3.2 Хід бою за Київ

Враховуючи минулі невдачі, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-я гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної армії війська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-я гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-а Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).

На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 6 листопада Київ було визволено радянськими військами.

3.3 Аналіз та результати операції

У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), визволено столицю Україньської Радянської Соціалістичної Республіки, створено стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Так, 7 листопада визволено Фастів, 12 листопада -- Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-а і 60-а армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.

Аналіз втрат радянської армії свідчить про те, що німецькі війська грамотно організували відхід і вдало вели стримуючі бої.

Слід також зазначити що разом із частинами регулярної радянської армії участь у штурмі міста приймала 1-а Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода), а також багато чисельні загони партизан.

4. КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬВА ОПЕРАЦІЯ

4.1 Загальна ситуація перед Корсунь-Шевченківською операцією

Унаслідок проведення Житомирсько-Бердичевської операції силами 1-го Українського фронту та Кировоградської операції силами 2-го Українського фронту утворився глибокий виступ. Його обороняла велика групування німецьких частин групи армій «Південь». Утримуючи виступ противник не давав радянській армії змоги зімкнути лінію фронту та проводити наступ у бік Південного Бугу.

Удар планувалося нанести силами двох фронтів та зімкнути лінію фронту поблизу міст Шпола, Звенігородка. Операція готувалися у важких умовах, особливо для 1-го фронту, який вів важкі бої північніше Умані та на сході від Вінниці. Рання відлига значно ускладнила пересування та маневрування військ, доставку матеріальних засобів та використання ґрунтових аеродромів.

4.2 Хід операції

Операція розпочалася у ніч на 25 січня 1944 року. Головним силам радянських військ вдалося прорвати оборону німецьких військ на відрізку Вербівка, Калинівка, Баландине, Красносілка і розпочати переслідування німецьких військ, що відступали. В результаті спільних дій піхоти, артилерії і танків 25 січня 1944 року була прорвана головна лінія оборони німецьких військ. В районі села Бурти в прорив були введені з'єднання 5-ї гвардійської танкової армії.

Частини 20-го і 29-го танкових корпусів, прорвавши другу лінію оборони, почали рейд по німецьких військ тилах в напрямку на Шполу -- Звенигородку, щоб зустрітися з військами 1-го Українського фронту і замкнути кільце оточення.

Щоб уникнути зайвих жертв з обох сторін, 8 лютого 1944 року радянське командування через парламентарів на чолі з генералом М.І Савєльєвим[5] подало німецьким військам ультиматум з пропозицією припинити опір. Командування оточених військ Вермахту, виконуючи наказ Гітлера триматися за будь-яку ціну і сподіваючись на обіцяну допомогу, відхилило ультиматум.

В ніч з 16 на 17 лютого 1944 року німецькі війська під прикриттям хуртовини рушили в напрямку Лисянки, яка нещодавно була зайнята німецькими військами, що намагались розірвати кільце оточення. Завадити їм мали з'єднання 52-ї, 27-ї і 4-ї гвардійських армій, 5-ї гвардійської, 6-ї і 2-ї танкових армій, 5-го гвардійського кавалерійського корпусу та інших радянських з'єднань і частин. Німецькі частини, які йшли на прорив, ухиляючись від радянського вогню, вийшли східніше Лисянки, на південь від позицій деблокуючих сил, до річки Гнилий Тікич, де не було ні мостів, ні захопленого плацдарму. З великими труднощами німці спорудили переправу. Незважаючи на складні умови прориву, за спогадами очевидців, найбільших втрат німецькі війська зазнали якраз під час форсування річки Гнилий Тікич. З близько 45 тисяч німецьких вояків, що почали прорив з «котла», 36 262 успішно пробилися до своїх. Але всю важку зброю і спорядження було знищено чи залишено.

4.3 Результати проведення операції

Корсунь-Шевченківська операція мала велике значення для подальшого наступу Радянської армії. У ході її проведення були визволені міста Рівне і Луцьк. Армія Вермахту понесла дуже великі втрати:

1. під час битви в кільці оточення було знищено 41 200 і взято в полон понад 15 тисяч солдатів і офіцерів Вермахту, знищено 430 літаків, 155 танків, 376 гармат, 59 самохідних гармат, 269 мінометів, 900 кулеметів, захоплено такі трофеї: 41 літак, 116 танків, 32 бронемашини, 618 гармат, 51 самохідну гармату, 267 мінометів, 789 кулеметів, 85 бронетранспортерів, 10 000 автомашин, 7 паровозів, 415 цистерн, 127 тягачів, 4 000 возів із військовими вантажами, 6 418 коней, 64 склади з боєприпасами та військовим майном.

2. під час боїв на зовнішньому фронті оточення ворог втратив 27 000 солдатів і офіцерів убитими і пораненими. Було знищено 329 літаків, 827 танків, 1 638 автомашин, 446 гармат. Захоплено такі трофеї: 115 танків, 270 гармат, 1 850 автомашин, 50 бронетранспортерів і бронемашин, 10 штабних автобусів та багато іншої зброї і бойової техніки.

Історична перемога в Корсунь-Шевченківській битві дісталася Червоній армії коштом великих утрат у бойовій техніці і живій силі. Втрати радянської армії склали близько 80 000, в тому числі 24 286 убитих, померлих і полонених, 55 902 поранених і хворих.

Тисячі солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями. Близько ста воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

За успіх під час боїв генерал армії І.Конєв 20 лютого був нагороджений званням Маршала Радянського Союзу.

5. ОДЕСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ

5.1 Оперативно-тактична обстановка перед наступом

Після вдалого проведення Березнеговато-Снігірьовської операції війська 3-го українського фронту сходу форсували річку Південний Буг у деяких місцях та захопили плацдарми на його західному березі. Завдяки цьому відкривалися широкі можливості для проведення подальшого наступу у напрямі на Одесу. Звільнення Одеси було вкрай важливим так як через одеський порт німцям постачалася допомога у великому обсязі.

5.2 Хід одеської наступальної операції

В березні 1944 року почалося динамічне форсування Південного Бугу, військами 3-го українського фронту в напрямку Вознесенськ--Березівка--Роздільна--Тирасполь, охоплюючи Одесу з півночі. Другий удар здійснювався в напрямку Миколаїв--Одеса. 26 березня в порт Миколаєва був висаджений морський тактичний десант під командуванням старшого лейтенанта Ольшанського К. Ф., самовіддані дії якого сприяли звільненню портового міста 28 березня 1944 року.

У той же час наступ військ 2-го Українського фронту в напрямках Ясс і Кишиневастворював загрозу оточення групи армій «А», що діяла в межиріччі Дністра і Південного Бугу, тому 28 березня розпочалося термінове відведення військ 6-ї німецької армії і 3-ї румунської армії з рубежів на р.Південний Буг до р. Дністер.

Розвиваючи наступ, війська 3-го Українського фронту 31 березня оволоділи м. Березівка, а 4 квітня -- ст.Роздільна, 5 квітня зайняли Кучурган і Страсбург, вороже угруповання було розсічене на 2 частини. 30 березня на лівому крилі фронту війська 28-ої армії за допомогою висадженого морського десанту опанували Очаків і розвернули наступ на Одесу. Кінно-механізованій групі було поставлене завдання 9 квітня відрізати шляхи відступу противника на Овідіополь, а 8-ій, 6-ій і 5-ій ударній арміям -- оточити й знищити противника в районі Одеси. Проте через затримку кінно-механізованої групи частині військ 72-гота 44-го армійських корпусів противника вдалося уникнути оточення і відійти за Дністер.

Підводні човни і торпедні катери Чорноморського флоту вели активні дії на ворожих комунікаціях, зриваючи евакуацію німецько-румунських військ.

Увечері 9 квітня радянські війська увірвалися в північні квартали Одеси і нічним штурмом при сприянні партизан до ранку 10 квітня звільнили Одесу. В подальшому війська 3-го Українського фронту 12 квітня звільнили Тирасполь, а 14 квітня вийшли до р. Дністер і опанували плацдарм на його західному березі на південь від Бендер, що зіграв важливу роль в подальшому наступі військ фронту.

5.3 Підсумки проведення Одеської наступальної операції

За 17 днів Одеської наступальної операції війська 3-го Українського фронту за складних погодних умов подолали більш як 160 км, звільнили Миколаївську та Одеську області. Це мало велике значення для подальшого розвитку бойових дій: так, сили Чорноморського флоту отримали змогу базуватися в Одесі, Миколаєві, Очакові. Водночас, становище гітлерівців на Кримському півострові значно погіршилося, у зв'язку із тим, що вони втратили надійний морський зв'язок з базами в Болгарії та Румунії. До того ж, радянським військам стало значно легше атакувати транспорти, що йшли морем з порту Констанца.

Размещено на Allbest.ru