Особливості словотвору, морфології та синтаксису

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ОСОБЛИВОСТІ СЛОВОТВОРУ, МОРФОЛОГІЇ ТА СИНТАКСИСУ

1. Словотвір

Особливості словотвору в науковому стилі.

У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на -ння, -ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття.

Стилістичні можливості мають і інші способи словотвору -- основоскладання (самоаналіз, мовознавство -- книжний характер); словоскладання (цар -- жайворонок -- художній стиль, кіловат-година -- науковий стиль). Складні слова виконують різні стилістичні функції. Одні з них антропологія, атмосфера, кіловат-година, мовознавствовживаються як терміни у книжних стилях, і насамперед у науковому.

Книжний характер забезпечують запозичені префікси анти-, архі-, екстра-, контр-, псевдо-, ультра- і подібні (антитіла, псевдонародність, контраргументи, ультразвуковий).

Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні - стилістично марковані. абревіатура морфологічний науковий синтаксис

Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси-анн-, -енн-, -от-, -ість-, -ізн-, -ізм-, -ств-, -цтв- та ін. Наприклад: зіставлення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво.

Чимало професійних слів, утворених суфіксами -ник-, -щик-, -чик-, -льник-, -тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичних стилях. Наприклад:наставник, кладовщик, учитель, лісництво.

Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів -альн- (-увальн-, -ювальн-), -арн- )-ярн-), -ичн- (-ічн-, -їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальниф, історичний, хімічний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси -ист-, -уват-, -атист- та ін..: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий.

Композити й абревіатури в науковому стилі.

Стилістичні можливості мають і інші способи словотвору -- основоскладання (самоаналіз, мовознавство -- книжний характер); словоскладання (цар -- жайворонок -- художній стиль, кіловат-година -- науковий стиль). Складні слова виконують різні стилістичні функції. Одні з них антропологія, атмосфера, кіловат-година, мовознавствовживаються як терміни у книжних стилях, і насамперед у науковому.

В діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції - інформативної компресії та економії місця у ділових паперах. Вживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки УЦЕПД.

Лексико-семантичний словотвір: стилістичний ресурс в науковому стилі.

Структура, можливості та функціональні межі афіксів іншомовного походження.

2. Морфологія

Загальна характеристика морфологічної специфіки наукового стилю.

Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники та частки.

Специфіка функціонування іменників, прикметників, дієслів і займенників.

Іменник є найпоширенішим в наукових текстах, зокрема, іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (дослідження, узагальнення).

Слід звернути увагу на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни :

Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що позначають:

- конкретні одиничні предмети, населені пункти, назви осіб (Житомира, ректора, інтелігента);

- власні імена та прізвища (Віктора, Артема);

- назви мір довжини, часу, місяців і днів тижня (метра, грама, понеділка, грудня, але віку, року);

- назви грошових знаків і числові назви (мільйона, мільярда);

- слова терміни українського походження та елементи будови чогось, геометричні фігури іншомовного походження (іменника, підмета, куба, радіуса, але виду, роду, синтаксису, способу, складу).

Закінчення -у (-ю) характерні для іменників чоловічого роду:

- із значенням абстрактності, збірності, почуття, а також ті, що називають явища природи, установи, речовини (іспиту, тексту, наказу, успіху, ритму);

- терміни іншомовного походження: математичні, фізичні, хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту);

- назви річок, озер, гір, островів, країн, областей та складних назв населених пунктів, другою частиною яких є іменник (Дону, Дунаю, Китаю, Високого Ставу).

У складних словах -- назвах населених пунктів відмінюється кожна частина (Могиль-Подільський -- Могилева-Подільського). У звертаннях частіше використовується кличний відміннок (Олеже, Олександре, Іване Степановичу, добродію Андріє). Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закінченням відмінюються, а жіночі -- ні. Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах вживаються в чоловічому роді (академік Неля Олександрівна).

Прикметник. У науковому стилі використовують найчастіше відносні прикметники (аналітичний, експериментальний) та аналітичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (удаліший, найдоцільніший).

Дієслово. Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть.

форма теперішнього часу (розглядається, існують тощо);

форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо);

дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати);

недоконаний вид у складних формах у текстах фахового спрямування (будуть проводитись);

інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити).

Усне й письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм. Інфінітив має форму на -ти (починати, виконувати); закінчення -ть переважає в розмовному мовленні. Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу, що виражають значення констатації факту: розглядається, спостерігаються, виявляються, існують, відбуваються. Форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини рідко вживані в науковому мовленні (виконую, прослідковую, пишеш, конспектуєш, доповідаєш), натомість у відгуках і виступах використовують форми першої особи множини: Відзначимо струнку й достатньо продуману структуру роботи; Цінність роботи вбачаємо в наявності «наскрізної» ідеї.

Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити, вважати), рідше вживають дієслова умовного способу. Не доречні дієслова наказового способу.

Багато дієслів у науковому стилі виступають у ролі зв'язки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризуватися. Наприклад: Матеріали й результати дослідження можуть використовуватися при викладанні університетських курсів…

Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає в складених формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).

Займенники. Займенник ми використовується для вираження думки певної групи людей, але частіше він вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживається для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо. Вживаними є вказівні займенники цей, той, такий з прийменниками: у тому випадку, з цією метою.

Найбільш уживані в наукових текстах іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (вивчення, застосування, узагальнення, дослідження). Однак, надмір таких іменників значно ускладнює текст, тому фахівці радять віддавати перевагу дієсловам: вивчати, застосовувати, узагальнювати, досліджувати.

Особливості функціонування службових частин мови в науковому стилі.

Похідні складені прийменники іменникового походження вживаються, зазвичай, у науковому та офіційно-діловому стилях:

Згідно з планом роботи проведено перевірку бібліотечного фонду (Із доповідної записки). Дієприслівник, на відміну від дієприкметника, не змінюється (Із журнальної статті).

3. Синтаксис

Загальна характеристика синтаксису наукового стилю.

Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Слова вживаються в прямому значенні, обмежене використання фразеологізмів. Широке використання іменників і прикметників, що сприяє статичності тексту.

Стандартна побудова речень, широке використання простих ускладнених речень, тяжіння до складних синтаксичних конструкцій, зокрема до складнопідрядних речень з кількома предикативними частинами.

Переважання граматично повних речень.

Слова позбавлені розмовного, емоційного відтінку чи пестливості, зменшеності.

Часті посилання, цитати, інформація лише точна та перевірена.

Для синтаксису наукового мовлення є характерним:

сполучниковий зв'язок;

складні конструкції;

двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника…;

простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні…;

безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом -- прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку безприйменника (застосовано метод, прочитано дисертацію); *

складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (що, оскільки ксіва, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо)

Домінанта двоскладних простих речень як стилетвірна ознака наукової мови.

Функції та частотність різних типів односкладних речень.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Номінативні (називні) речення часто вживають у назвах спецкурсів, книг: "Технологія галузі", "Українська мова (за професійним спрямуванням)"; розділів: "Здоровий спосіб життя", "Українська культура XX століття"; у підписах до малюнків, ілюстрацій: "Будова клітини", "Карта діалектів України". Неповні речення - як такі, що належать до емоційно-експресивних засобів мовлення - у науковому стилі майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко - питальні, а окличні майже не застосовують, позаяк вони мають певне емоційне забарвлення (за винятком мови науково-популярних видань).

Характеристика ресурсу простих непоширених і поширених речень у науковому стилі.

Специфіка використання складних речень у науковому стилі.

У науковій мові переважають складні речення, особливо складнопідрядні, дієприкметникові та дієприслівникові звороти, вставні і вставлені конструкції. Це підкреслює книжний характер наукового стилю, що дає змогу логічно і послідовно викладати інформацію.

Домінанта типів підрядності складнопідрядного речення.

Абзац: мовні характеристики, типи, структура в науковому стилі.

Найменшою одиницею наукового тексту є абзац, що не має бути

довгим. Досвідчені дослідники підтверджують, що для оптимального

сприйняття він має містити 7 плюс - мінус 2 окремих висловлення.

Період: можливості в науковій мові.

Антитеза: вербалізація логічних протиставлень.

Завдання

1. Підготувати повідомлення / інформацію за поданими проблемними темами.

2. Проаналізувати самостійно дібраний науковий текст з погляду добору та специфіки функціонування словотвірних, морфологічних та синтаксичних засобів.

Наукова праця являє собою особливий жанр текстів. Вона поєднує у своєму складі наукове дослідження з його обґрунтуванням. Це визначає ту обставину, що в першій частині роботи дається характеристика сучасного стану досліджуваної галузі науки, викладаються теоретичні й методологічні положення наукового дослідження, дається характеристика його основних етапів й отриманих результатів. На наступних сторінках дається обґрунтування вирішення сформульованої раніше проблеми і наводяться результати й напрями їхнього впровадження.

Аналізуючи текст з погляду добору та специфіки функціонування словотвірних засобів, морфологічних та синтаксичних засобів, можна зазначити, що у ньому наявні елементи, що визначають його саме як текст наукового стилю. На словотвірному рівні це часте вживання віддієслівних іменників на -ння (дослідження, обґрунтування, впровадження), у яких наявні суфікси, що творять слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше й вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси -анн-, -енн-.

Аналізуючи текст з погляду специфіки функціонування у ньому морфологічних засобів, варто відзначити наявність у ньому дієслів часу, що виражають значення констатації факту: дається, викладаються, наводяться. Іменники у тексті переважно віддієслівні з абстрактним значенням на -ння (дослідження, обґрунтування, впровадження). Прикметники у тексті переважно відносні (методологічний, морфологічний, синтаксичний).

На синтаксичному рівні текст характеризується вживанням двоскладних речень з простим дієслівним присудком (Наукова праця являє собою особливий жанр текстів.) і складних речень з чітко вираженим складносурядним зв'язком (На наступних сторінках дається обґрунтування вирішення сформульованої раніше проблеми і наводяться результати й напрями їхнього впровадження.)

Размещено на Allbest.ru