Словник лемківської говірки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Словник лемківської говірки

Лемківський говір, західнокарпатський говір -- один з архаїчних говорів карпатської групи південно-західного наріччя. Територіально лемківський говір накладався на етнографічну зону Лемківщини, співвідносну з етнографічною групою українців - лемків. Поширений на крайньому заході українського етномовного ареалу у західних районах Закарпатської області, у Східній Словаччині і Жешувському воєводстві Польщі.

Межі поширення

Утворився у 14--16 ст. внаслідок переселення людності з Надсяння (Сяноцької і Перемиської земель). На сході межує з бойківським говором і закарпатським говором, на півдні і заході -- зі словацькими, на півночі -- з польськими говорами. Лемківським діалектичним анклавом є східнолемківська острівна говірка жителів сіл між Стрижевом і Кросно (їх називають замішанцями).

Після 2-ї світової війни значна частина лемків була примусово переселена на північно-західні землі Польщі (Акція Вісла), у західні та південно-східні області України, що зумовило інтенсивну трансформацію лемківських переселенських говірок у нових діалектичних умовах. Тривалі та інтенсивні контакти лемківського говору із західнослов'янськими діалектами зумовили появу багатьох його специфічних ознак. У своїх основних рисах лемківський говір становить єдність, хоч помітно диференціюється на різних структурних рівнях. Однією з істотних ознак лемківського говору є сталий (слабо динамічний) наголос -- на другому від кінця слова складі, за винятком сxідних говірок з рухомим (динамічним) наголосом (вуда, духыж).

Фонетичні особливості лемківського говору

Його специфікою є розрізнення [е] : [ы], яке сягає давньої опозиції [і] : [ы]; наявність рефлексів давніх [о], [е] в нових закритих складах як [ў], наявність лабіалізованого [ыо]. Особливістю наголошування зумовлені незначні відмінності між наголошеним і ненаголошеним вокалізмом; специфіку ненаголошеного вокалізму визначають: укання -- перехід [о] в [уо], [у] під наголосом і в ненаголошеній позиції перед складом з голосним високого підняття [і], [у], а також перед [ў], перед складом з [а] (на дуоруозі, пуотік, знуоў, пуолуола); перехід [е] в [и] переважно у позиції перед м'яким приголосним (вир'х, типир'); вимова на місці давніх [ы] та [і] як [ий] (колий коли, гусий гуси, ідий іди); розвиток давнього [е] як [у], [ў] (вечўр `вечір', т'утка `тітка'); розвиток давньої сполуки -ьр- як -ир-, -ыр- (гырміт `гримить', дырва `дрова', хирбет `хребет') та -ьл- як -ыл- (былха `блоха'). У ділянці консонантизму найважливіші особливості зводяться до реалізації ознак твердість/м'якість, менше -- дзвінкість/глухість, а також до окромих поширених у говірках замін одного звука іншим.

Лемківські говірки розрізняються інтенсивністю вияву м'якості [ц'], [дз'], [с'], [з'], внаслідок чого можливі протиставлення типу [c''] : [c'] : [c]; у частині говірок наявні лише м'які [ч'] і [дж']; поширене заступлення [т''], [д''] на [ц''], [дз''] (ц'агне < т'агне, дз''іц''ми < д''іт''ми; окр. говіркам властиве пом'якшення передньоязикових та губних приголосних перед давнім [е] (т'еп'ир, с'ево `село'); одночасно в ін. говірках відома втрата м'якості [т'], [н'], [с'], [ц'] у кін. слів (кін `кінь', вес `весь'), відсутність [р']. У кін. слова в багатьох говірках дзвінкі приголосні оглушуються, переходять у глухі відповідники (мет `мед'). Звук [л] у позиції перед лабіалізованим голосним заступається звуком [ў] (пўух `плуг', а перед нелабіалізованими голосними -- звуком [в] (вава `лава', ц'івий `цілий'); звуки [в], [ў] у позиції прийменника і префікса часто заступаються ін. звуками -- [г] перед дзвінкими приголосними (гдова `вдова'), і [x], [ф] перед глухими (x коморі `в коморі', фчора `вчора').

Морфологичні особливості лемківського говору

До важливих морфологічних особливостей належать: наявність давнього закінчення -и в називному відмінку множини іменників чоловічого роду (парібци, войаци); закінчення -ы у прикметниках і займенниках прикметникового типу у називному відмінку множини (здоровы); закінчення -ом в орудному відмінку однини іменників та узгоджених з ними прикметників, займенників (добром жоном, тобом); в орудному відмінку однини прикметників та займенників часто фіксується закінчення форм двоїни -- -ма (тыма, більша, котрыма); у родовому відмінку однини прикметників жіночого роду нерідко виступає усічена форма -ой замість -ойі (великой, славной); при дієвідмінюванні у сxідних лемківських говірках зберігається давня сполука губний приголосний +j (купйу, робйат); складені форми майбутнього числа дієслів творяться переважно від дієслова бути і кол. дієприкметника (буду робив), зрідка -- від цього ж допоміжного дієслова й інфінітива (будйме вйазбти); наявна словотворна частка да замість де (дахто, дакому); поширені прийменники к та його варіанти ік, ґ, іґ, ку, ґу (к лісу, ґу нам), пред, през `через', `без' (през готар `через межу') та ін.

Синтаксичні особливості лемківського говору

Синтаксичні особливості: прийменник + іменник зі значенням знаряддя дії в орудному відмінку (орати c пўугом, пише c пером); конструкцій прийменник о + іменник у місцевому або знахідному відмінку (о н'ім знайу, о два дни, о холоды, о кривих лабах).

Лексичні і семантичні особливості лемківського говору

Лексичні і семантичні особливості лемківського говору значною мірою зумовлені тісними зв'язками з сусідніми словацькими і польськими говірками, а також зв'язками з українськими надсянським говором і закарпатським говором; до специфічно лемківських належать лексеми гомбалка, гомбачка `гойдалка', ґрул'і `картопля', жидлик `кварта' (пити воду), керпці `постоли', криж, марадик і ракош `копи' (снопів на полі), кукуріца `кукурудза', мишпергач `летюча миша' та ін.

Різні структурні рівні лемківського говору відбито в лінгвістичних атласах, описових працях, у діалектичних словниках. Риси лемківського говору широко представлені в пам'ятках писемності різних жанрів, починаючи з 16 ст., -- ділових документах, оригінальних і перекладних конфесійних текстах, художній літературі; записах фольклору. У 30-х і 90-х рр. 20 ст. були спроби кодифікувати лемківський говір з метою викладання у школі. П. Ю. Гриценко. лемківський говір фонетичний морфологічний

Ігор Дуда, Лемківський словник, Астон, Тернопіль 2011, 375 с.

В Україні видано книжку, яку можна назвати «Українсько-лемківським словником». Ідея упорядника створити такий посібник зрозуміла, адже багато лемків не вживають правильних лемківських форм і часто використовують полонізовані варіанти, або лексику з української літературної мови. Можна також цим привернути увагу лемків, які не мали змоги вживати лемківську говірку.

Ігор Дуда (родом з Ганчової на Горличчині) зі свого досвіду слововживання та всіх доступних йому лемківських словників і діалектологічних розробок вибрав найбільш питомі лемкам слова і подав їхні варіанти (не забув же вказати джерел). Він також розкрив лемківські граматичні та орфографічні норми. Викладені вони ясно, але все-таки маю застереження до кількох пунктів.

По-перше, розумію, що приголосні «з», «с», «ц» найчастіше вживаються м'якими, проте перед «і» нема потреби робити ще одне пом'якшення за допомогою «ь», наприклад «бесьіда», «зьіля». Упорядник напевно хотів показати, що пом'якшення приголосних шиплячих є таке, як у польській мові «њ», «џ», а не як в літературній українській. Однак немає потреби використовувати фонетичний запис слів усієї лемківської лексики. Таким чином можемо перейти до фонетичної транскрипції (графічна фіксація всіх мовних звуків, що реально вимовляються в потоці мовлення, точний запис звуків - ред.) всіх звуків, але йдеться не про це.

По-друге, я не переконаний, що «льо» в усіх позиціях (льогіка, Павльо, понедільок) вживалося і вживається на всій Лемківщині, адже зустрічаються і «Павло», і «понеділок». Це явище не є питомо лемківським. У 20-30 роки нормою української літературної мови були слова з «льо», здебільшого іноземного походження: льомбарт, льотерія, льокомотив, Кольомбо. Внаслідок русифікації та насильного штучного злиття мов, сучасну українську мову пристосовано до російської, і нині нормою є слова співзвучні з російськими, зокрема, «ломбард», «лотерея», «локомотив», «Коломбо». Це саме стосується слів «Атени» і «Афіни», про які згадує упорядник в 27 пункті (19 с.).

Такий посібник і спроба внормувати лексику лемківських говірок частково збігається з ідеєю «Стрыка Андрия», який на «Лемківскій сторінці» в «Нашому слові» намагається створити «лемківску літерацку бесіду (чи язык)». Питання досить дискусійне. Лемківські говірки - це велика варіантність слововживання. Явище творилося віками, і сьогодні ми маємо вибирати правильні слова й відкинути ті, які вже вкоренилися в лемківському мовленні, бо вони є запозиченнями з мов: літературної української, словацької, польської, бойківських говірок, угорської, румунської, німецької, а тепер ще й англійської. Якщо вважати, що говірка одного села краща, а другого гірша, то різноманітність варіантів зведеться до єдиного правильного, вибраного високоосвіченими самозванцями. До того, живе мовлення не стоїть на місці і весь час міняється. Тут ще виникає політичне питання: діалект чи мова, народ чи етнографічна група? Носієм мови є скоріше народ… Говір (те саме, що діалект, а говірки входять у склад діалекту - я.п.) вживають члени етнографічної групи, які мають почуття спільноти і з етнографічною групою, і з народом, у нашому випадку з лемками як етнографічною групою і з українським народом. Хоч, звичайно, не можемо іґнорувати тих лемків, які відносять себе до окремого лемківського народу. Хочемо, чи ні - вони є.

Зосереджуся і на тій частині видання, яка мене шокувала. Перша частина передмови - це короткий нарис про лемків та Лемківщину. Тут можна причепитися тільки до надмірного розширення кордонів Лемківщини. Північна межа Лемківщини не проходить «попід» населеними пунктами Перемишль, Березів, Коросно, Біч, а біля Ліська, Сянока, Риманова, Дуклі. Біля Коросна були розкидані острівцями лемківські села. Карта Лемківщини з 1958 р. Т. Шевчика, яка, до речі, висить на території «Лемківської ватри», не є добрим джерелом, тут прослідковується поширення своєрідного «лемківського імперіалізму» на бойківську (і не лише на цю) територію.

Істотним, однак маловідомим, з історії лемків є факт, що 3 листопада 1939 р. Німеччина підписала договір з СРСР про обмін німецьких колоні­стів на близько п'ять тисяч лемків. Перші добровільні виїзди почалися в лютому 1940 р., проте згодом більшість повернулася.

У другій частині передмови упорядник називає етнонім (назва племені, народності чи народу - ред.) «лемки» образливим, оскільки вважає, що самоназва цієї етногрупи - «русини». Підхід цікавий.

Частина передмови, яку хочу обговорити, щиро кажучи, компрометує упорядника. Він підтримує позиції псевдонауковців, які вбачають українців (раніше русів, русинів) «пранародом, з якого вийшли інші народи», а русинами були, наприклад: шумери, скити, сармати, кіммерійці, етруски, кельти, гуни, венеди, варвари, перси, оскільки «це різні форми одного найменування «рус». Мало цього, І. Дуда шукає паралельні мовні споріднення давньої мови з сучасними словами так, ніби час не вплинув на еволюцію мов. Меж абсурду автор досягнув у розвідці, у якій зіставив Галілею з Галичиною і зазначив, що «Христос не був євреєм, він був галілеянином-галичанином» (бракує тільки додати, що міфічні Адам і Єва співали «Лемковино, світку ти наш»). Думаю, цих прикладів достатньо, щоб ствердити, що цим освічена людина просто робить із себе посміховисько. Незрозумілою для мене є мегаломанія в українському менталітеті, коли шукають насилу підтвердження вартості свого покривдженого, забутого світом, виняткового народу.

Размещено на Allbest.ru