Суржик у сучасній комунікації України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Авіаційний Університет

ННІАП

Реферат

на тему: Суржик у сучасній комунікації України

Виконала:

Степанчук С.В.

Перевірила:

Добровольська Л.А.

Київ 2016

Зміст

Вступ

1. Причини виникнення суржику

2. Українсько-російський суржик

3. Проблема явища та методи її подолання

Список використаної літератури

Вступ

Найголовніша біда української мови та її ворог -- це суржик. Суржик - це засмічена мова, в якій штучно поєднуються одиниці різних мов, без нормалізації. Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови -- це колишні суржики. Будь-яку літературну мову можна розглядати як певний стандарт, введений суспільством у власних інтересах, зокрема для спрощення і стандартизації господарського життя. Відомо, що всі стандарти -- річ минуща, тому рано чи пізно всі сучасні літературні мови світу мусять відійти у минуле і дати дорогу новим літературним мовам, новим стандартам, які очевидно виникнуть як певні суржики (суміші) на базі вже існуючих стандартів.

Саме слово означає мішанину різних видів зерна та борошно з цього зерна, а також взагалі борошно низького ґатунку. Але у відношенні саме до мови не можна стверджувати, що це просто суцільна мішанина слів різних мов, і більш нічого. Суржик живе і розвивається за своїми законами: українські слова приймають дивовижні мовні форми, бо підкоряються правилам російської граматики та стилістики, змінюються за цими правилами, вживаються у невірному значенні.

Тому суржик -- це не запозичення з інших мов, що є цілком закономірним та природним процесом. Взаємопроникнення мов неминуче відбувається у історичному та культурному просторі, особливо коли культури та мови близькі. Але іншомовні слова, вирази, якщо вони не вживаються бездумно, зі зневагою до мовних норм, -- тільки збагачують мову.

Суржик -- справа інша. Мовні покрути збіднюють таку могутню, таку красиву, таку багату українську мову, яка має досить лексичних художніх засобів, щоб можна було висловити будь-які думки, почуття, описати що завгодно, намалювати будь-яку картину.

Хтось називає суржик штучною мовою. Але я вважаю, що це не зовсім так. Все ж таки суржик не створювали навмисно, хоча це й специфічна мова, мовний феномен. Він виник природним шляхом і навіть має певні різновиди. Існує, наприклад, київський суржик та одеський суржик.

Але не варто плутати розмовну мову та суржик. В будь-якій культурі літературна мова та її розмовний варіант відрізняються один від одного. Різні соціальні та професійні групи мають свій жаргон. Всім відомо, що у компанії підлітків спілкуються однією мовою, а у середовищі лікарів, шахтарів або юристів -- іншою. Будь-яка група людей, об'єднаних спільним родом діяльності, має свої влучні слівця, боротися з якими можна з таким самим успіхом, як Дон Кіхот бився з вітряками.

Але суржик -- це збіднена мова, позбавлена виразності та національного колориту. Тому суржик не повинен бути нормою спілкування. З першої хвилини, як тільки наш співрозмовник починає говорити, ми з великою точністю можемо зробити висновок, хто перед нами. Освічена інтелігентна людина та суржик -- поняття несумісні. Прислуховуйтесь до вашого внутрішнього цензору, який контролює вашу мову -- і вона буде ставати раз від разу все краще і багатше.

1. Причини виникнення суржику

Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику як явища багатопланового, з'явилися в 1990-х роках. Проблематика суржику розглядалася в працях Т. Возняка, Т. Кознарського, Л. Масенко, Я. Поліщук, В. Радчук, О. Рудой, Л. Ставицької, М. Стріхи, В. Товстенко, В. Труба, М. Феллера, О. Шумілова, Л. Біланюк, М. Флаєра, А. Окари та інших вчених-мовознавців.

Ми згодні з авторами, які переконані, що головною причиною появи цього мовного явища були тривалі заборони та обмеження вживання української мови. Наведемо тільки деякі документальні факти з великого переліку хронології заборони української мови:

* 1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою

* 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою у Києво-Могилянській академії.

* 1863 рік. Валуєвський циркуляр (заборона видання українською мовою будь-якої літератури):

* 1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона українських вистав.

* 1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси.

* 1919 рік. Знищення національно свідомої частини українського населення

* 1938 рік. Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови.

* 1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік».

Масове, безсистемне проникнення елементів російської мови є наслідком тривалого нерівноправного контактування двох мов.

Більшість дослідників вважають, що суржик - це "скалічена мова українських селян". Спочатку відбулося формування міської російськомовної субкультури. Українську мову було вилучено практично з усіх сфер життя, російській мові було надано статусу престижної.

На думку Лариси Масенко, зросійнена мовна атмосфера великих міст поглибила комплекс провінційності, присутній у підсвідомості вихідця з села або невеликого містечка. Отож, українські селяни були змушені пристосовувати рідну говірку до так званої "городської мови". Крім того, дослідниця вказує, що суржикова "неповномовність" - це найвищий ступінь духовного плебейства, відсутність вертикального, організуючого начала. Суржик - це мова духовно бідних, квінтесенція душевного устрою "одновимірної" людини, метафізична модель "жлобської душі".

На мою думку, це перебільшене звинувачення, адже поява суржику - це не вина нашого покоління і навіть не попередніх поколінь, це наслідок жорсткої мовної політики.

Суржик настільки став звичним, що його іноді називають "третьою мовою" поряд з українською та російською.

Функціонально співвідносячись із українським просторіччям, суржик мав би бути однією з підсистем української мови. В той же час він не є такою підсистемою, оскільки містить елементи, які не можуть бути зафіксовані у жодному словнику української мови. Кількість лексем, у яких замість української основи вживається російський субстрат, для кожного мовця є індивідуальною, не прогнозованою. Відтак у подібних висловлюваннях відбувається постійне хаотичне порушення мовних кордонів.

Зрозуміло, що кількасот річне приниження української мови і водночас насаджування іншої не могло не позначитися на мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покручів.

Особливо тривожить те, що зараз частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько -російський покруч. Звичайно взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало унормованих запозичень. Однак, коли слова з іншої мови вживаються бездумно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, - це засмічує мову.

Дослідження

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях: 1.Суміш пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса; борошно з такої суміші; 2. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. Отже, семантичне ядро слова суржик поєднує два елементи значення - змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту. Можна розглядати історію суржику як своєрідне, , непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків.

Наукове дослідження суржику в радянському мовознавстві було заборонене. Велика кількість учених, які займалися проблемами мовної політики, представники національної інтелігенції знали істинний стан, але були змушені мовчати. Надто явно це скалічене мовлення частини українського соціуму самим фактом свого існування спростовувало офіційну псевдоісторію гармонійної двомовності й благотворності впливу російської мови на українську. Дозволялося писати лише в тому випадку, якщо у праці звеличувалася "велика і могутня" російська мова. Майже кожна така праця починалася словами „...це той вид білінгвізму, при якому обидві мови на одному рівні функціонування і однакової широти використання...". По суті ж це був московський лінгвоцид, колоніальне зросійнення, насильна двомовність. суржик мова літературний сленг

Цікаво, що у мовній мішанці вчені, як правило, згадують лише російські елементи. А де ж англійські, що вал за валом напливають сьогодні на українську мову? Або давніше: у XIX ст. у Києві тон задавала польська мова - поміщицька, і першими студентами Університету ім. св. Володимира були здебільшого поляки. Тож стіни закладу не могли не чути польсько-російського суржику на додачу до вченого російсько-німецького. А якщо копнути ще глибше, то існували також суржики українсько-варязький і українсько-візантійський у добу постання й християнізації Русі.

2. Українсько-російський суржик

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення -- на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні. За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні -- близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

Слід також звернути увагу, про існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між діалектами староруської мови, які склали основу сучасної літературної української і діалектами, які склали основу сучасної літературної російської мов.

Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, ніби українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації. Вони демонструють гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань.

Суржик існує у різноманітних формах. Деякі дослідники виділяють його «слабку» та «сильну» форми, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови.

Пропонуємо характерні вияви суржику:

· вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нєт (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), січас (зараз), чуть-чуть(трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), язик (мова) і т.п.;

· "українізовані" форми російських дієслів - унаслідував (успадкував), получав (отримував), отключив (вимкнув);

· "українізовані" форми російських числівників - первий/перва (перший/перша), вторий/втора (другий/друга);

· змішування українських і російських форм займенників - хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);

· вживання прийменників і відмінків за російським зразком - по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

· утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови - самий головний (найголовніший), саме важне(найважливіше);

· слова і вирази, кальковані з російської мови - міроприємство, прийняти участь, до цих пір, бувший у користуванні;

активне використання "є" в позиції після приголосної (архітєктор, студєнт, лєкція, тєма) і т.д.

Чітке визначення суржику і пов'язаної з ним загрози тотального розмивання норм української літературної мови дав свого часу лише Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо». «Недобре, - зазначав письменник, - коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови плутає обидві ці мови, перемішує їхні слова, бере якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову. Так створюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, в Україні, суржик» [1, с.19].

У дев'яностих роках суржик став нарешті об'єктом лінгвістичного аналізу. Одна з перших його дослідниць Олександра Сербенська, упорядник посібника з промовистою назвою «Антисуржик», розвинула погляд Бориса Антоненка-Давидовича на субмову як з деградовану під тиском русифікації форму українського мовлення, підкресливши, крім лінгвістичного, ще й психологічний аспект його негативного впливу на свідомість.

«Сьогодні слово “суржик”, - пише Олександра Сербенська, - почали вживати і в ширшому розумінні - як назву з деградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського, з тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву, адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову…»

3. Проблема явища та методи її подолання

Насправді двомовність та суржик - це тільки пара ланок у логічному ланцюзі, де і причини глибокі, і наслідки далекосяжніші. Корінь зла можна вбачати у кризі економіки, а плоди - у невизначеності й роздвоєності душ, у хирлявості національної волі. Хоча не варто забувати і про зворотній вектор впливу. Наш добробут іде від якості мови - знаряддя, яким щодня творимо себе й дозвілля. Слово формує свідомість, але й людина плекає слово. Але коли повсюди насаджується й панує колоніальний гібрид, не вистачає сил, щоб повернути народ до рідних джерел, до мови літературної, могутньої і споконвічної.

Одне з найважливіших питань - чому ця скалічена мова така живуча? Безумовно і природно, що життєво стійкими є україномовні стереотипи, які не підлягають миттєвому руйнуванню, тож на них накладаються російськомовні. Для багатьох людей середнього та старшого поколінь у селах та містечках суржик є органічною і, по суті, основною мовою. Це тонко помітив Тарас Возняк: "Звичайно, суржики не визначаються за справжні у традиційному сенсі мови... Однак, оновлюючи для носіїв світ, у чомусь є не самодостатнім, однак онтологічно він виконує функцію аналогічну - є основою світу людини...".

Також у багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду "штучна диглосія ") підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, в умовах складних бюрократичних систем сучасних держав, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.

Але не забуватимемо і того, що суржик - це не взаємозбагачення, а взаємообкрадання і взаємозабруднення мов. Відмовитись від суржику на користь російської мови часто не дозволяє національна гідність. А перейти на літературну чи розмовну українську перешкоджають кілька причин. По-перше, невиробленість питомого розмовно-ужиткового варіанта української мови.

Також дається взнаки брак міського сленгу. Заміщення міського сленгу суржиком по суті прирікає українську мову на обмеження. По-друге, щоб позбутися російськомовного елемента, суржикомовна особа мусить повністю змінити свій мовний світ, тобто пережити своєрідний культурний шок.

Певна річ, мова може збагачуватися і шляхом іноземних запозичень. Етимологічний словник будь-якої мови має запозичені слова. Але від заміни і витіснення рідних слів чужими мова і думки не збагачуються, а збіднюються, і це аж ніяк не сприяє порозумінню між людьми.

Тому суржик - це явище, з яким треба боротися. Але це має бути не лише загальнодержавна політика, викорінення мовної мішанини має стати справою кожного з нас. Говорити літературною мовою набагато важче, ніж спілкуватися тим сленгом, який ти постійно чуєш у навколишньому лінгвістичному оточенні. Тому вибір людини в питанні «чиста мова чи суржик» залежить насамперед від культури самої людини. І лише тоді, коли людина сама захоче користуватися вишуканою мовою, вона прагнутиме говорити літературно й уникатиме суржику.

Тому хочу побажати всім нам, щоб ми перебороли у собі ці стереотипи і зробили чисту, неповторну, милозвучну українську мову нашою рідною не на словах, а насправді.

"Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красу - це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природний обов'язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Все це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім'ї цивілізованих демократичних держав" - Олесь Гончар.

Список використаної літератури

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Борис Антоненко-Давидович. - К.: Вид. дім «КМ Akademia», 1994. - 254 с.

2. Культура фахового мовлення : навчальний посібник / за ред. Н.Д. Бабич. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2006. - 496 с.

3. Мацько А Формування культури мовлення / А. Мацько // Урок української. - 2004. - №8 - 9. - С. 34 - 35.

4. Сербенська О. Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: навч. посіб. / О. Сербенська, М. Білоус, Х. Дацишин, Ю. Редько, Н. Станкевич [та ін.]. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - Львів: нац. ун-т ім. І. Франка, 2011. - 257 с.

5. Степаненко, М. І. Мова - скарбниця знань, доступ до якої вільний для кожного / Микола Іванович Степаненко // Рідне українське слово. - Полтава : АСМІ, 2005. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru