Теоретичні аспекти дослідження картини світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти дослідження картини світу



Зміст

Вступ

1. Мовна картина світу

2. Концептуальна картина світу як основа розуміння сенсу мовного твору

3. Взаємозв'язок картин світу

4. Складові національної картини світу

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

За останні десятиліття в світі спостерігається зростаючий інтерес до вивчення культури з позиції мовознавства, перш за все до того, що стоїть за мовою, за мовою, за мовленнєвою діяльністю, тобто до самої людини як носієві, як суб'єкту мовленнєвої діяльності. Людина, як носій певної культури і промовець певною мовою, розглядається в тісному взаємовідносини з носієм культур і мов народів світу.

До розгляду національно-культурної специфіки тих чи інших аспектів або фрагментів картини світу дослідники підходять з різних позицій: одні беруть за вихідне мову, аналізують встановлені факти міжмовного схожості або розбіжностей через призму мовної системності і говорять про мовну картину світу; для інших вихідної є культура, мовна свідомість членів певної лінгвокультурної спільності, а в центрі уваги виявляється образ світу. Нерідкі випадки, коли принципові відмінності між цими двома підходами просто не помічають чи коли деклароване дослідження образу світу фактично підміняється описом мовної картини світу з позицій системи мови. Оскільки нижче мова піде про дослідження, виконаних з позицій різних підходів, представляється виправданим як нейтральний використовувати термін «картина світу», супроводжуючи його уточненням «мовна» або замінюючи слово «картина» на слово «образ».

Актуальність дослідження національно-культурної специфіки картини світу визнана останнім часом світовою наукою і практикою, що добре узгоджується із загальною тенденцією різних наук поміщати культуру в центр теоретичних побудов, так чи інакше пов'язаних з вивченням людини.

Теоретична новизна теми полягає в тому, що, проблема мови і культури стосується самого розвитку науки про мову, яка в даний час не замикається в рамках власної мовної структури і вимагає розгляду екстралінгвістичних факторів. Це породжує такі галузі мовознавства, як антропологічна лінгвістика, когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурології та ряд інших. Актуально конкретне дослідження того, як в мовних одиницях відбився сама людина як національна особистість у всьому різноманітті своїх проявів.

Цілі дослідження:

1) дослідження картини світу та її складових;

2) визначити складові елементи національної мовної особистості;

3) обґрунтувати потребу вивчення феномена національної мовної особистості як важливої складової національного менталітету на матеріалі культури англійців.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть знайти застосування у викладанні теоретичних і спеціальних курсів по загальному та порівняльного мовознавства, типології мов, психолінгвістики, лексикології, лінгвокультурології, у практиці викладання іноземних мов і при складанні різного роду словників і навчальних посібників, а також для розробки тематики дипломних і курсових робіт.

Завдання:

Дослідити національну картину світу англійців;

виділити в художніх текстах авторські інтерпретації ключових понять, що формують національний характер.



1. Мовна картина світу

Мовна картина світу, що історично склалася в повсякденній свідомості даного мовного колективу і відображена у мові сукупність уявлень про світ, певний спосіб концептуалізації дійсності. Поняття мовної картини світу сходить до ідей В. фон Гумбольдта і Вайсгербера про внутрішню форму мови. Кожна людина має суб'єктивний образ якогось предмета, який не співпадає повністю з образом того ж предмета в іншої людини. Об'єктивуватися це уявлення може тільки, прокладаючи «собі шлях через вуста під зовнішній світ». Слово, таким чином, несе на собі вантаж суб'єктивних уявлень, відмінності яких знаходяться в певних рамках, так як їх носії є членами одного й того ж мовного колективу, володіють певним національним характером і свідомістю.

Заслуга Л. Вайсгербера полягає в тому, що він ввів у наукову термінологічну систему поняття «мовна картина світу». Це поняття визначило своєрідність його лінгвофілософської концепції поряд з «проміжним світом» і «енергією» мови.

Основними характеристиками мовної картини світу, якими її наділяє Л. Вайсгербер, є наступні:

1. мовна картина світу - це система всіх можливих змістів: духовних, що визначають своєрідність культури та менталітету даної мовної спільності, і мовних, обумовлюють існування і функціонування самої мови,

2. мовна картина світу, з одного боку, є наслідок історичного розвитку етносу й мови, а, з іншого боку, є причиною своєрідного шляхи їх подальшого розвитку,

3. мовна картина світу як єдиний «живий організм» чітко структурована і в мовному вираженні є багаторівневою. Вона визначає особливий набір звуків і звукових сполучень, особливості будови артикуляційного апарату носіїв мови, просодичні характеристики мови, словниковий склад, словотворчі можливості мови і синтаксис словосполучень і пропозицій. Іншими словами, мовна картина світу обумовлює сумарне комунікативну поведінку, розуміння зовнішнього світу природи і внутрішнього світу людини і мовну систему,

4. мовна картина світу мінлива в часі і, як будь-який «живий організм», схильна до розвитку, тобто у вертикальному (діахронічному) сенсі вона в кожний наступний етап розвитку почасти нетотожні сама собі,

5. мовна картина світу створює однорідність мовної сутності, сприяючи закріпленню мовного, а значить і культурного її своєрідності в баченні світу та його позначення засобами мови,

6. мовна картина світу існує в однорідному своєрідному самосвідомості мовної спільності і передається наступним поколінням через особливий світогляд, правила поведінки, спосіб життя, зафіксовані засобами мови,

7. картина світу будь-якої мови і є та перетворююча сила мови, яка формує уявлення про навколишній світ через мову як «проміжний світ» у носіїв цієї мови,

8. мовна картина світу конкретної мовної спільності і є її загальнокультурний надбання.

Сприйняття світу здійснюється мисленням, але з участю засобів рідної мови. Спосіб відображення дійсності носить у Л. Вайсгербера ідіоетнічний характер і відповідає статичної формі мови. По суті, вчений акцентує інтерсуб'єктивну частина мислення індивіда: «Немає сумніву в тому, що багато укорінені в нас погляди і способи поведінки і відносини виявляються« вивченими », тобто суспільно обумовленими, як тільки ми простежимо сферу їх прояву по всьому світу». Сучасні уявлення про МКС виглядають наступним чином.

Мова - факт культури, складова частина культури, яку ми успадковуємо, і одночасно її знаряддя. Культура народу вербалізується у мові, саме мова акумулює ключові концепти культури, транслюючи їх у знаковому втіленні - словах. Створювана мовою модель світу є суб'єктивний образ об'єктивного світу, тобто антропоцентризм, який пронизує всю мову.

Цю точку зору поділяє В.А. Маслова: «Мовна картина світу - це загальнокультурний надбання нації, вона структурована, багаторівнева. Саме мовна картина світу обумовлює комунікативну поведінку, розуміння зовнішнього світу і внутрішнього світу людини. Вона відображає спосіб мовленнєвої діяльності, характерною для тієї чи іншої епохи, з її духовними, культурними і національними цінностями »[3].

Поняття наївною мовної картини світу, як вважає Ю.Д. Апресян, «представляє відображені в природній мові способи сприйняття і концептуалізації світу, коли основні концепти мови складаються в єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію, яка нав'язується в якості обов'язкової всім носіям мови [1, 39].

Мовна картина світу, як зазначає Г.В. Колшанський, базується на особливостях соціального і трудового досвіду кожного народу. У кінцевому рахунку, ці особливості знаходять своє вираження у відмінностях лексичної і граматичної номінації явищ і процесів, в сполучуваності тих чи інших значень, в їх етимології (вибір початкового ознаки при номінації та освіті значення слова) і т.д. в мові «закріплюється все розмаїття творчої пізнавальної діяльності людини (соціальної та індивідуальної)», яка полягає саме в тому, що «він відповідно до неозорим кількістю умов, що є стимулом у його направленому пізнанні, щоразу вибирає і закріплює одну з незліченних властивостей предметів і явищ та їх зв'язків. Саме цей людський фактор наочно проглядається у всіх мовних утвореннях як у нормі, так і в його відхилення та індивідуальних стилях »[4, 33].

Отже, поняття МКС включає дві пов'язані між собою, але різні ідеї:

1) картина світу, запропонована мовою, відрізняється від «наукової» і

2) кожна мова малює свою картину, що зображує дійсність дещо інакше, ніж це роблять інші мови. Реконструкція МКС становить одну з найважливіших завдань сучасної лінгвістичної семантики. Дослідження МКС ведеться у двох напрямках, у відповідності з названими двома складовими цього поняття. З одного боку, на підставі системного семантичного аналізу лексики певної мови проводиться реконструкція цільної системи уявлень, відображеної в даній мові, безвідносно до того, є вона специфічною для даної мови або універсальної, що відбиває «наївний» погляд на світ на противагу «науковому». З іншого боку, досліджуються окремі характерні для даної мови концепти, які мають двома властивостями: вони є «ключовими» для даної культури (в тому сенсі, що дають «ключ» до її розуміння) і одночасно відповідні слова погано перекладаються на інші мови : перекладної еквівалент або взагалі відсутня (як, наприклад, для російських слів туга, надрив, авось, завзятість, воля, неприкаяний, задушевність, совісно, прикро, незручно), або такий еквівалент в принципі є, але він не містить саме тих компонентів значення , які є для даного слова специфічними (такі, наприклад, російські слова душа, доля, щастя, справедливість, вульгарність, розлука, образа, жалість, ранок, збиратися, добиратися, як би).

2. Концептуальна картина світу як основа розуміння сенсу мовного твору

Людина як суб'єкт пізнання є носієм певної системи знань, уявлень, думок про об'єктивної дійсності. Ця система в різних науках має свою назву (картина світу, концептуальна система світу, модель світу, образ світу) і розглядається в різних аспектах.

Поняття «картина світу» відноситься до числа фундаментальних, виражають специфіку людини і її буття, взаємини його з миром, найважливіші умови його існування в світі.

Звернення до поняття «картина світу» акцентує діяльнісний підхід до розуміння процесу співвідношення індивіда з дійсністю, зосереджує увагу на змістовно-онтологічних аспектах дослідження.

Сприяючи тісному зв'язку та єдності знання і поведінки людей в суспільстві, цей глобальний образ світу є природним універсальним посередником між різними сферами людської культури і тим самим виступає дієвим засобом інтеграції людей в суспільстві.

Картина світу створюється в результаті двох різних процедур:

1) експлікації, екстрагування, опредметнення, об'єктивування і осмислення образів світу, що лежать в основі життєдіяльності;

2) творення, творіння, розробки нових образів світу, що здійснюються в ході спеціальної рефлексії, що має систематичний характер.

На думку Е.Д. Сулейменова, картина світу «створюється завдяки пізнає діяльності людини і здатності, що відображає його мислення», найважливішим властивістю картини світу вона вважає цілісність, а елементом - сенс, характеризується інваріантністю, актуальністю, суб'єктивністю, неповної експлікацією, недоступністю повного сприйняття, континуальність, динамічність. Картина світу являє собою надзвичайно складне явище, вона варіативна, мінлива. Водночас у ній є константи, властиві кожному індивіду, що забезпечують взаєморозуміння людей [7; 34]

Концепт - це інформація щодо актуального «або можливого стану речей у світі (тобто те, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу)» [5; 106].

Концептуальна система, на думку Р.І. Павіленіс, характеризується наступними властивостями:

1) послідовність введення концептів; наявні в системі концепти є основою для введення нових;

2) безперервність конструювання концептуальної системи;

3) континуальність концептуальної системи: вводиться концепт інтерпретується усіма концептами системи, хоча і з різним ступенем сумісності, що й забезпечує його безперервну зв'язок з усіма іншими концептами.

Таким чином, сутність концептуальної системи, за І. Павіленіс, полягає в систематизованому поданні знань і думок індивіда, відповідному інтерсуб'єктивної і суб'єктивної інформації.

Аналізуючи теорію концептуальної системи Р.І. Павіленіс, В.А. Піщальникова зазначає, що концепт включає в себе і психологічне значення, і особистісний смисл. [6; 15]. Ядром цієї освіти є поняття - узагальнення предметів деякого класу за їх специфічними ознаками. Існування інтерсуб'єктивної частині в кожному компоненті концепту забезпечує можливість комунікації між носіями різних КС. Загальновизнано, що процес оперування поняттями нерозривно пов'язаний з вживанням мови, що обумовлює в концепті наявність мовного компонента (тіла знака), що включає, у свою чергу, експресивну, асоціативну та інші складові. А так як поняття співвідноситься з деяким предметом дійсності, концепт включає компонент «предметне зміст» (референтна співвіднесеність). Таким чином, мова постає одним з компонентів концепту. «Засвоєні суб'єктом значення слів та інших змістовних одиниць мови включаються у відповідний концепт системи в якості однієї з його складових і здатні поряд з іншими складовими концепту (візуальними, слуховими тощо) представляти концепт в цілому. Тому сприйняття мовного знака актуалізує суб'єктивну образну, термінологічну, емоційну інформацію, що міститься в концепті, і навпаки, будь-який вид такої інформації може бути асоційований зі знаком »[6; 30]. Сенс розуміється як твірна свідомості, що об'єднує «візуальні, тактильні, слухові, смакові, вербальні та інші можливі характеристики об'єкта» [6, 12].

Таким чином, концептуальна картина світу - це система інформації про об'єкти, актуально і потенційно представлена ??в діяльності індивіда. Одиницею інформації такої системи є концепт, функція якого полягає у фіксації та актуалізації понятійного, емоційного, асоціативного, вербального, культурологічного та інших видів інформації об'єктів дійсності, включеного до структури концептуальної картини світу. Проблема розуміння має розглядатися насамперед як проблема розуміння світу суб'єктом на базі наявної у нього концептуальної картини світу, яка об'єктивує і представляється в його діяльності.



3. Взаємозв'язок картин світу

Сучасні автори картину світу визначають як «глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, тобто виражає істотні властивості світу в розумінні людини в результаті його духовної та пізнавальної діяльності» (Постовалова; 21). Але «світ» слід розуміти не тільки як наочну реальність, або навколишнє людини дійсність, а як свідомість-реальність у гармонійному симбіозі їх єдності для людини.

Картина світу являє собою центральне поняття концепції людини, виражає специфіку його існування. Поняття картини світу належить до числа фундаментальних понять, що виражають специфіку людського буття, взаємовідносини його з миром, найважливіші умови його існування в світі. Картина світу є цілісний образ світу, який є результатом всієї активності людини. Вона виникає у людини в ході всіх його контактів і взаємодій із зовнішнім світом. Це можуть бути і побутові контакти зі світом, і предметно - практична активність людини. Так як у формуванні картини світу беруть участь всі сторони психічної діяльності людини, починаючи з відчуттів, сприймань, уявлень і закінчуючи мисленням людини, то дуже складно говорити про який-небудь одному процесі, пов'язаних з формуванням картини світу в людини. Людина споглядає світ, осмислює його, відчуває, пізнає, відображає. У результаті цих процесів у людини виникає образ світу, або світобачення. англієць національний мовний особистість

«Відбитки» картини світу можна знайти в мові, в жестах, в образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, етикеті, речах, міміці, в поведінці людей. Картина світу формує тип відношення людини до світу - природи, іншим людям, задає норми поведінки людини в світі, визначає його ставлення до життя (Апресян; 45).

Що стосується відображення картини світу в мові, то введення поняття "картини світу" в антропологічну лінгвістику дозволяє розрізняти два види впливу людини на мову - вплив психофізіологічних та іншого роду особливостей людини на конститутивні властивості мови і вплив на мову різних картин світу - релігійно-міфологічної, філософської, наукової, художньої.

Мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов'язаних з картиною світу. По-перше, в його надрах формується мовна картина світу, один з найбільш глибинних шарів картини світу в людини. По-друге, сама мова виражає і експлікує інші картини світу людини, які за посередництвом спеціальної лексики входять у мову, привносячи в нього риси людини, його культури. За допомогою мови дослідне знання, отримане окремими індивідами, перетворюється в колективне надбання, колективний досвід. Кожна з картин світу, яка в якості відображуваного фрагмента світу представляє мова як особливий феномен, задає своє бачення мови і по-своєму визначає принцип дії мови. Вивчення та зіставлення різних бачень мови через призми різних картин світу може запропонувати лінгвістиці нові шляхи для проникнення в природу мови та її пізнання.

Мовна картина світу - це відбите засобами мови образ свідомості - реальності, модель інтегрального знання про концептуальній системі уявлень, репрезентована мовою. Мовну картину світу прийнято відмежовувати від концептуальної, або когнітивної моделі світу, яка є основою мовного втілення, словесної концептуалізації сукупності знань людини про світ. Мовну, або наївну картину світу так само прийнято інтерпретувати як відображення повсякденних, обивательських уявлень про світ. Ідея наївною моделі світу полягає в наступному: у кожному природному мові відображається певний спосіб сприйняття світу, що нав'язується в якості обов'язкової всім носіям мови. Ю.Д. Апресян мовну картину світу називає наївною в тому сенсі, що наукові визначення та мовні тлумачення не завжди збігаються за обсягом і навіть змісту (Апресян; 357). Концептуальна картина світу або «модель» світу, на відміну від мовної, постійно змінюється, відбиваючи результати пізнавальної та соціальної діяльності, але окремі фрагменти мовної картини світу ще довго зберігають пережиткові, реліктові уявлення людей про світобудову.

Як вже було зазначено вище, сприйняття навколишнього світу частково залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Тому з точки зору етнології, лінгвокультурології та інших суміжних областей найбільш цікавим є встановлення причин розбіжностей у мовних картинах світу, а ці розбіжності дійсно існують. Рішення цього питання - це вихід за межі лінгвістики і поглиблення в таємниці пізнання світу іншими народами. Існує величезна безліч причин таких розбіжностей, але лише кілька з них представляються видимими, а тому - основними. Можна виділити три найголовніших фактора або причини мовних відмінностей: природа, культура, пізнання. Розглянемо ці чинники.

Перший чинник - природа. Природа - це, перш за все зовнішні умови життя людей, які по-різному відображені в мовах. Людина дає назви тим тваринам, місцевостям, рослинам, які йому відомі, того стану природи, яке він відчуває. Природні умови диктують мовною свідомості людини особливості сприйняття, навіть таких явищ, яким є сприйняття кольору. Позначення різновидів кольору часто мотивується семантичними ознаками зорового сприйняття предметів навколишньої природи. З тим чи іншим кольором асоціюється конкретний природний об'єкт. У різних мовних культурах закріплені власні асоціації, пов'язані з колірними позначеннями, які і збігаються в чомусь, але і в чомусь відрізняються один від одного (Апресян; 351).

Другий чинник - культура. «Культура - це те, що людина не отримав від світу природи, а вніс, зробив, створив сам» (Манакін; 51). Результати матеріальної і духовної діяльності, соціально-історичні, естетичні, моральні та інші норми і цінності, які відрізняють різні покоління і соціальні спільності, втілюються в різних концептуальних і мовних уявленнях про світ. Будь-яка особливість культурної сфери фіксується в мові. Також мовні відмінності можуть обумовлюватися національними обрядами, звичаями, ритуалами, фольклорно-міфологічними уявленнями, символікою. Культурні моделі, концептуалізований в певних найменуваннях, поширюються по світу і стають відомі навіть тим, хто не знайомий з культурою того чи іншого народу. Цій проблемі останнім часом присвячується дуже багато спеціальних робіт і досліджень.

Що стосується третього чинника - пізнання, то слід сказати, що раціональні, почуттєві й духовні способи світосприйняття відрізняють кожної людини. Способи усвідомлення світу не ідентичні для різних людей і різних народів. Про це говорять відмінності результатів пізнавальної діяльності, які знаходять своє вираження у специфіці мовних уявлень та особливості мовної свідомості різних народів.

Гносеологічні, культурологічні та інші особливості мовної концептуалізації тісно пов'язані між собою, а їх розмежування завжди є умовним і приблизними. Це відноситься як до відмінностей способів номінації, так і до специфіки мовного членування світу.

Слід врахувати, що сприйняття тієї чи іншої ситуації, того чи іншого об'єкта знаходиться в прямій залежності також і від суб'єкта сприйняття, від його фонових знань, досвіду, очікувань, від того, де розташовується він сам що безпосередньо перебуває у полі його зору. Це, в свою, чергу, дає можливість описувати одну й ту ж ситуацію з різних точок зору, перспектив, що, безсумнівно, розширює уявлення про неї. Яким би суб'єктивним не був процес «конструювання світу», він, тим не менш, самим безпосереднім чином передбачає врахування самих різних об'єктивних аспектів ситуації, реального стану справ у світі; наслідком ж цього процесу є створення «суб'єктивного образу об'єктивного світу»

При оцінці картини світу слід розуміти, що вона - не відображення світу і не вікно у світ, а вона є інтерпретацією людиною навколишнього світу, способом його світорозуміння. «Мова - аж ніяк не просте дзеркало світу, а тому фіксує не тільки сприйняте, але й свідоме, усвідомлене, інтерпретоване людиною» (Кубрякова; 95). Це означає, що мир для людини - це не тільки те, що він сприйняв за допомогою своїх органів почуттів. Навпаки, більш-менш значну частину цього світу становлять суб'єктивні результати здійсненої людиною інтерпретації сприйнятого.

Як бачимо, існує багато інтерпретацій поняття «мовна картина світу». Це зумовлено існуючими розбіжностями у картинах світу різних мов, оскільки сприйняття навколишнього світу залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Кожна з картин світу задає своє бачення мови, тому дуже важливо розрізняти поняття «наукової (концептуальної) картини світу» і «мовної (наївної) картини світу».

4. Складові національної картини світу

Представлення тексту як ієрархії фреймів відображає закономірності будування тексту і розподілу інформації. Аналіз фреймів дає можливість побудувати ієрархічну систему семантичних взаємовідносин всередині тексту. Для фреймового представлення семантики тексту необхідно визначити операції перетворення, які змінюють його зміст, а при збереженні форми - визначити операції згортки.

Фрейм-ситуація формується уявленнями про прототипну ситуації та її елементах, що мають фіксовані ролі та положення. Семантичні моделі управління фреймом зачіпають певні вимоги до контексту, безпосередньому семантичному і синтаксичному оточенню мовної одиниці. Контекстуальна норма є свого роду стереотипом. Очікування визначаються знаннями про стандартний контексті і ситуації. При заповненні змінних враховується ситуаційний контекст, що дозволяє говорити про контекстно-обумовлених стратегіях заповнення базового фрейму, тобто йде приписування моделей управління конкретним лексичним одиницям. Недостатня конкретизація контексту призводить до введення «прояснюють» деталей.

Кожен фрейм-ситуація являє собою більш-менш повний список понять, що дозволяє правильно / адекватно діяти в даній ситуації. У визначенні відповідності / невідповідності елемента тексту якого-небудь фрейму, обраному в якості обмежувача сполучуваності елементів, беруть участь наступні умови:

сумісність поняття і фрейму в індивідуальній концептуальній системі індивіда;

категоріально зумовлена семантична сполучуваність;

визначальна ознака: власне ознака для властивостей і характеристик елемента, що обмежує ознака, що оцінює ознака;

типізація процесів / дій і відносин з тотожності або схожості моделей управління семантичною структурою фрейму.

Дані умови стосуються ознак фрейму та семантичних умов заповнення його вузлів, що регламентують семантичну сполучуваність. Приписування слову значення, конкретного семантичного і синтаксичного керування, що забезпечує відтворюваність і ефективність конкретного акту комунікації, дозволяє говорити про рольовій семантиці і розглянути особливості заповнення вузлів фрейму, наприклад, при перекладі.

Фрейм-сценарій

Представлення знань про світ за допомогою фреймів виявляється досить плідним при поясненні механізмів розуміння людиною природної мови, міркуванні, оповідань, побачити дій іншої особи і т. д.

У роботі М. Мінського в цьому випадку пропонується будувати знання про світ у вигляді фреймів-сценаріїв. Фрейм-сценарій за М. Мінському представляє собою типову структуру для деякої дії, поняття події тощо, що включає характерні елементи цієї дії поняття, події. Наприклад, фрейм-сценарій для події, що складається у святкуванні дня народження дитини, включає наступні елементи, які можна трактувати як вузли фрейму, заповнені завданнями відсутності: Одяг: недільна, найкраща;

Подарунок: повинен сподобатися.

Для пояснення швидкого розуміння людиною ситуації, яка надається сценарієм, у роботі Р. Шенка, Р. Абельсона пропонується ототожнювати термінали фрейму-сценарію з найбільш характерними питаннями, звичайно зв'язаними з цією ситуацій. Відповіді на ці питання корисно отримати для розуміння цієї ситуації. По суті фрейм-сценарій в цьому випадку є зборами питань, які необхідно задати щодо деякої гіпотетичної ситуації, і способів відповіді на них.

Для фрейму-сценарію - дня народження дитини до числа таких питань

увійдуть наступні: Що повинні надіти гості? Чи обраний подарунок для дитини? Чи сподобається йому подарунок? Де купити подарунок? Де дістати грошей? і т. д.

Для того щоб зрозуміти дію, про який розповідається або яке спостерігається, людина часто змушений задати такі питання:

«Хто здійснює дію (агент)?»

«Яка мета дії (намір)?»

«Які наслідки (ефект)?»

«На кого ця дія впливає (одержувач)?»

«Яким чином воно вироблено (інструмент)?»

Щодо розуміння речей, що відрізняються від дій, задають дещо інші питання, і ці питання можуть бути значно менше локалізовані, ніж у разі розуміння дій, наприклад: «Чому вони говорять це мені?», «Яким чином я можу з'ясувати більше про X?» і т.д. За розповіддю запитують, яка тема, яке ставлення автора, яка головна подія, хто є головним героєм і т. д. У міру того, як на кожне питання дається попередню відповідь, з пам'яті можуть викликатися нові фрейми, відповідні ситуацій, які виникають в результаті відповідей на питання. Питання - термінали цих нових фреймів стають у свою чергу активними.

Слід зазначити, що кількість питань, пов'язаних з фреймом невизначено, і на перший погляд здається, що для розуміння ситуації їх може бути дуже багато. Однак на практиці виявляється достатнім задати дуже мало питань, щоб розібратися в ситуації.

У разі фреймів-сценаріїв маркери терміналів фрейму стають більш складними, ніж це було у випадку фреймів візуальних образів, і визначають рекомендації щодо того, яким чином треба відповідати на питання, тобто, заповнювати термінал завданням. Кожен термінал повинен містити рекомендації щодо того, яким чином знайти його завдання - відповідь на запитання. Завдання відсутності або перелік можливих відповідей на питання є найбільш простими особливими випадками таких рекомендацій. Мабуть, людина може мати ієрархічний набір таких рекомендацій подібно схемами переваги, запропонованим у роботі Дж. Уілкса (1973).

Сценарій ресторан.

Ролі: відвідувач, офіціантка, шеф, касир Мета: отримати їжу, щоб вгамувати голод

Сцена I. Вхід.

Увійти в ресторан, направити очі туди, де є порожні столи, вибрати де сісти, підійти до столу, сісти.

Сцена II. Замовлення.

Отримати меню, прочитати меню, вирішити, що хочеш замовити, зробити замовлення офіціантці.

Сцена III. Їжа.

Отримати їжу, з'їсти їжу.

Сцена IV. Догляд. Попросити рахунок, оплатити чек, попрямувати до касира, заплатити гроші, вийти з ресторану.

Таким чином, сценарій - не просто ланцюг подій, а скоріше пов'язана каузальна ланцюжок дій. Він може розгалужуватиметься на безліч можливих шляхів, які сходяться в особливо характерних для сценарію точках - елементарних діях. Для сценарію в ресторані такими діями є «прийом їжі» і «сплата грошей».

Для того, щоб знати, коли користуватися сценарієм, потрібні заголовки. Ці заголовки визначають обставини, при яких звертаються до даного сценарію.

Стереотип це деяка «подання» фрагмента навколишньої дійсності, фіксована ментальна «картинка», що є результатом відображення в свідомості особистості «типового» фрагмента реального світу, якийсь інваріант певної ділянки картини світу. Однак стереотип як подання може виступати в 2 іпостасях: як деякий сценарій ситуації і як власне уявлення тобто не тільки як канон, але і як еталон. У першому випадку стереотип є стереотипом поведінки, такий стереотип виконує прескриптивну функцію, він визначає поведінку і дії які слід здійснювати. у другому випадку стереотип виступає як стереотип уявлення. Такий стереотип виконує предиктивну функцію: він визначає те, що слід очікувати в тій чи іншій ситуації. Так, наприклад, стереотип-уявлення черги включає в себе крик, злість, агресію, грубість тобто то що можна «чекати» від черги. Але це зовсім не означає що, стоячи у черзі, я повинна вести себе так само. Іншими словами, тут явно розходяться стереотип - вистави та стереотип поведінки. Стереотип, з точки зору «змісту», є якийсь фрагмент картини світу, що у свідомості.

Слова стереотип, стереотипний мають негативне забарвлення і в російській, і в англійській мові, так як визначаються через слово шаблонний, у свою чергу визначається як «побитий, позбавлений оригінальності та виразності». Це не зовсім справедливо по відношенню до слова стереотип взагалі, а в контексті проблем міжкультурної комунікації - особливо. При всьому своєму схематизмі і узагальненості стереотипні уявлення про інші народи та інших культурах готують до зіткнення з чужою культурою, послаблюють удар, знижують культурний шок. «Стереотипи дозволяють людині скласти уявлення про світ у цілому, вийти за рамки свого вузького соціального, географічного та політичного світу". Найбільш популярним джерелом стереотипних уявлень про національні характери є так звані міжнародні анекдоти, то є анекдоти, побудовані на шаблонному сюжеті: представники різних національностей, потрапивши в одну й ту ж ситуацію, реагують на неї по-різному, у відповідності з тими рисами їхнього національного характеру , які приписують їм на батьківщині анекдоту. У когнітивної лінгвістики та етнолінгвістики термін «стереотип» відноситься до змістовний бік мови і культури, тобто розуміється як ментальний (розумовий) стереотип, який корелює з картиною світу, мовна картина світу і мовний стереотип співвідносяться як частина і ціле, при цьому мовний стереотип розуміється як судження або кілька суджень, що відносяться до певного об'єкту позамовних світу, суб'єктивно детерміноване уявлення предмета, в якому співіснують описові та оціночні ознаки і яке є результатом тлумачення дійсності в рамках соціально вироблених пізнавальних моделей. Але мовним стереотипом можна вважати не тільки судження або кілька суджень, але і будь-яке стійке вираз, що складається з декількох слів, наприклад, стійке порівняння, кліше і т.д.: особа кавказької національності, сивий як лунь, новий росіянин. Стереотип - це уявлення людини про світ, що формується під впливом культурного оточення (іншими словами, це культурно-детерміноване уявлення), що існує як у вигляді ментального образу, так і у вигляді вербальної оболонки, стереотип - процес і результат спілкування (поведінки) згідно з визначеними семіотичним моделями . Стереотип (як родове поняття) включає в себе стандарт, який є немовних реальністю, і норму, що існує на мовному рівні. Як стереотипів можуть виступати як характеристики іншого народу, так і все, що стосується уявлень однієї нації про культуру іншої нації в цілому: загальні поняття, норми мовного спілкування, поведінки, категорії, розумові аналогії, забобони, забобони, моральні та етикетні норми, традиції , звичаї і т.п.

Концепт наближений до ментального світу людини, отже, до культури та історії, тому має специфічний характер. «Концепти представляють собою колективне спадщина у свідомості народу, його духовну культуру, культуру духовного життя народу. Саме колективна свідомість є зберігачем констант, тобто концептів, існуючих постійно або дуже довгий час ».

Когнітивний статус концепту в даний час зводиться до його функції бути носієм і одночасно способом передачі змісту, до можливості «зберігати знання про світ, допомагаючи обробці суб'єктивного досвіду шляхом підведення інформації під певні, вироблені суспільством, категорії та класи» [2]. Це властивість зближує концепт з такими формами відображення сенсу, як знак, образ, архетип, гештальт, за всієї очевидної відмінності цих категорій, які концепт може в себе вміщати і в яких одночасно здатний реалізовуватися. Головне в концепті - це багатомірність і дискретна цілісність сенсу, існуюча, тим не менш, в безперервному культурно-історичному просторі і тому така, що схиляє до культурної трансляції з однієї предметної області в іншу, що дозволяє називати концепт основним способом культурної трансляції. Концепт, таким чином, є засобом подолання дискретного характеру уявлень про дійсність і комплексом цих уявлень. Саме він і є засобом, що робить можливим «згущення» поля культури. Аналіз численних спостережень дослідників дозволяє зробити висновок про те, що концепт має такими базовими характеристиками.

Концепт і мовні, контекстуальні втілення перебувають у відносинах, аналогічних відносинам фонеми і звуку, морфеми і морфа. Мовний концепт абстрактний, нематеріальний, у той час як мовні, контекстуальні втілення матеріальні і конкретні. Через мовні, контекстуальні втілення здійснюється буття концепту.

Концепт може розглядатися як сукупність його «зовнішньої», категоріальної віднесеності і внутрішньої, змістовної структури, що має строгу логічну організацію. В основі концепту лежить вихідна, прототипова модель основного значення слова (тобто інваріант всіх значень слова). У зв'язку з цим можна говорити про центральну та периферійної зонах концепту. Причому остання здатна до дивергенції, тобто викликає видалення нових похідних значень від центрального. [5; 176 - 179]



Висновок

Виходячи з вищевикладеного можна сказати, що мова виступає як дзеркало національної культури, її зберігача. Мовні одиниці, перш за все слова, фіксують зміст, який в тій чи іншій мірі сходить до умов життя народу - носія мови. В аналізованому нами англійською мовами, як і в будь-яких інших, важлива і цікава так звана національно-культурна семантика мови, тобто ті мовні значення, які відображають, фіксують і передають від покоління до покоління особливості природи, характер економіки та суспільного устрою країни, її фольклору, художньої літератури, мистецтва, науки, а також особливості побуту, звичаїв та історії народу.

Можна стверджувати, що національно-культурна семантика мови - це продукт історії, що включає в себе також минуле культури. І чим багатша історія народу, тим яскравіше і змістовніше стройові одиниці мови. Згідно з традиціями, англієць флегматичний, прозаїчний, важкозбуджуваний, оскільки таким він себе бачить; таким йому і властиво ставати. Неприязнь до істерики і «галас», схиляння перед упертістю є чи не універсальними в Англії. Мільйони англійців охоче сприймають своїм національним символом бульдога - тварина, на думку не англійців, що відрізняється упертістю, потворністю і непробивною дурістю.

Саме протиріччя англійського характеру дозволили говорити про «англійському лицемірстві». Загальне уявлення європейців про Англію може бути виражене у словах д'Артаньяна: «Ну, добре ж! - Вигукнув, нарешті, д "Артаньян, виходячи з себе. - Нехай буде по-вашому! Раз вже ви неодмінно цього хочете, ляжемо кістьми в цієї брудної країні, де вічно холодно, де туман вважається гарною погодою, дощ - туманом, а потоп - дощем, де сонце схоже на місяць, а місяць - на сир. Втім, якщо вже треба померти, то чи не все одно де: тут або в іншому місці» (А. Дюма).



Список використаної літератури

1. Апресян Ю.Д. Вибрані праці, том I Лексична семантика - М., 1995.

2. Верещагін Є.М., Костомаров В.Г. Мова і культура: Лінгвокраїнознавство у викладанні російської мови. - М., 1983.

3. Івашева В.В. Творчість Діккенса. - М., 1964. - С. 82.

4. Колшанскій Г.В. Об'єктивна картина світу в пізнанні і мовою. - М.: Наука, 1990.

5. Червоних В.В. Етнопсихолінгвістика та лінгвокультурології: Курс лекцій. - М.: ІТДГК «Гнозис, 2002. - 284 с.

6. Павіленіс Р.І. Проблема сенсу: Сучасний логіко-функціональний аналіз мови. - М., 1983.

7. Сулейменова Е.Д. Поняття сенсу в сучасній лінгвістиці. - Алма-Ата, 1989.

Размещено на Allbest.ru

...